Яка епоха найдавніша
На теренах України стародавні люди з’явилися (за різними даними) від 1 млн. до 300 тис. років тому. Україна, як і Європа в цілому, не належала до ареалу антропогенезу, тобто регіону, де відбувався найперший етап еволюції мавпи в людину. Найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Кавказ та Балкани.
Від людиноподібних мавп вони відрізнялися прямоходінням і тим, що вміли робити знаряддя праці, мали примітивну мову і мислення. Тому такий фізичний тип людини називають «людина вміла».
Найдавніша епоха в історії людства визначається як кам’яний вік. Він поділяється на три періоди: палеоліт (від 1 млн. pp. до X тис. до н. е.), мезоліт (IX-VI тис. до н. є.) і неоліт (VI-IV тис. до н. е.). Кам’яний вік тривав на території України від 1 млн. pp. до н. є. і до 3 тис. pp. до н. є. Кам’яним він називається тому, що основними знаряддями праці були вироби з каменю, які поступово вдосконалювалися. Це вдосконалення привело до першого поділу праці, коли з’явилися знаряддя праці різного призначення. Стародавні люди жили в печерах, одягалися в шкури. За допомогою тертя вони навчилися добувати вогонь, що стало ці лою революцією в їхньому житті, оскільки вони стали менш залежними від природи і могли краще забезпечити своє існування (тепло, термічна обробка їжі). Це сталося близько 100 тис. років тому, що означає: 90% історії людства пішло на здобуття цього першого великого досягнення.
Спочатку стародавні люди змушені були кочувати в пошуках їжі, але з еволюцією знарядь праці і розвитком суспільства почали вести осілий спосіб життя. Виникають стоянки-поселення. Найдавніші стоянки людей на території України знайдені археологами біля м. Амвросіївка Донецької обл. та с. Лука-Врублевецька Хмельницької обл.
Першою суспільною організацією людей було первісне стадо, потім на зміну йому близько 40 тис. років тому прийшла мат ріархальна родова община. Основним осередком суспільства став рід — група кровних родичів по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі інакше спорідненість визначити було не можливо. Крім того, жінки посідали провідне місце і в суспіль ному виробництві (гончарство, ткацтво), зборі їстівних рослин.
Близько 40 тис. років до н. є. з’являється людина сучасного фізичного типу — «людина розумна» — homo sapiens («кроманьйонець» — від назви печери у Франції, де були вперше знайдені рештки такої людини). В цей же час виникають перші форми світогляду у вигляді релігійних вірувань: анімізму (віра в те, що живі і неживі предмети мають душу); тотемізму (віра в походження людей від єдиного предка — тварини чи птиці); магії (чаклування); фетишизму (віра в надприродні властивості предметів).
У період мезоліту відбулися суттєві зміни в озброєнні людини — з’явилися лук і стріли, із знарядь праці — було винайдено сокиру, долото, гачки для ловлі риби, сітки, човни, видовбані з дерева. Особливо важливе значення мало винайдення лука — складного як на той час механічного знаряддя, що давало змогу полювати на звірів на відстані і зменшити кількість мисливців, вивільнивши їх для інших робіт. Почалося приручення диких тварин, спочатку собаки, потім свині.
У період неоліту відбулася так звана «неолітична революція» — перехід від привласнювальних форм господарства до відтворювальних. Раніше основними формами економіки були мисливство, рибальство і збиральництво, коли люди привласню вали продукти природи. Тепер вони почали їх відтворювати за допомогою розвитку скотарства і землеробства. Це був якісно новий етап у розвитку людства, коли воно вийшло з «колиски» господарювання і перейшло до свідомого виробництва продуктів харчування. З цього починається відлік людської цивілізації. Наслідком неолітичної революції стало не лише суттєве зростання продуктивних сил, а й помітне покращання умов життя, зростання харчових запасів, збільшення тривалості життя (до 30-32 років). Відбувається перший «демографічний вибух» і населення Землі зростає з 5 млн. до 80 млн.
Одним із найважливіших досягнень стало вміння виготовляти глиняний (керамічний) посуд. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, який створила людина. Вироби з кераміки дозволяли краще зберігати запаси харчів та готувати варену їжу, що стало певною революцією в стародавній «кулінарії». З’являється прядіння, а на його основі — ткацтво, яке дало ще один штучний продукт — тканину.
Змінилася організація суспільного життя. Надлишки продуктів сприяли відокремленню парної сім’ї, оскільки можна було вже прожити не лише за допомогою колективного господарювання, а й сімейного.
Кам’яний вік охоплює більше 99 % історії людства. Перехідною епохою від кам’яного до металічного періоду був енеоліт — мідно-кам’яний вік, коли поряд з кам’яними почали виробляти знаряддя з міді (III—II тис. до н. е.). Перехід до використання металу — одна з найважливіших віх в історії людства. Самородна мідь оброблялася методом холодного кування, а пізніше люди навчилися витоплювати метал з руди, застосовувати ливарництво. Крім міді, використовувалися також срібло і золото, але із-за їх дефіциту ці метали майже зразу стали дорогоцінними. На території України в цей час проживали племена, культура яких відома під назвою трипільської (від с Трипілля Київської обл.). Сільське господарство у трипільців було уже на до сить високому рівні. Землю обробляли за допомогою дерев’яної сохи (орне землеробство, а не мотичне, як раніше). Урожай збирали серпами з крем’яними лезами, розмелюючи потім зерно ручними кам’яними зернотерками. Високого розвитку досягло гончарство — виробляли посуд з тонкими стінками, добре ви палений, з багатим орнаментом. Відомо їм було вже і ткацтво. Трипільці застосовували (уперше в Україні) механічний предмет — свердло.
На зміну енеоліту прийшов бронзовий вік (II тис. до н. е.), коли люди навчилися виробляти бронзу (сплав міді з оловом) — перший штучний сплав, знаряддя з якого мали переваги над кам’яними. Відбувається перший великий суспільний поділ праці — відокремлення скотарства від землеробства. Розподіл праці між орачами і скотарями передбачав необхідність обміну продуктами праці, тобто примітивної торгівлі, яка включала в себе тепер не лише злаки (ячмінь, пшеницю, просо, жито) і м’ясо, але й металеві вироби і сіль. Це призвело до того, що на зміну матріархату приходить патріархат, оскільки чоловіки починають відігравати більшу роль в металургії та скотарстві. Рід тепер складається з ряду сімей, споріднених по батьківській лінії. Роз виток скотарства і землеробства призвів до виникнення засобів пересування, в тому числі за допомогою коліс, що стало одним з найвидатніших винаходів людства. Підвищення продуктивності праці спричинило появу надлишків продуктів, викликало потребу в робочих руках. Способом розв’язання суперечностей, досягнення цілей все частіше стають війни, які ведуться для роз ширення власної території, пограбувань, постачання підневільної робочої сили. Війни стають вигідним заняттям і ремеслом. Захоплені під час воєн полонені перетворюються на рабів, які виконують найтяжчі роботи.
Родові общини об’єднувались в племена. Вони займали певну територію, мали свою мову, звичаї, управління. На чолі племен стояли ради родових вождів — старійшин, які обиралися з найавторитетніших осіб. Для вирішення найважливіших питань скликались збори всього племені. Ради старійшин розподіляли між родами племені ділянки для полювання і скотарства, землі для обробітку і побудови житла, вирішували спільні питання.
Поступово первісне суспільство вступає в період розкладу, оскільки виділяється як основний його осередок патріархальна сім’я, виникає поділ общинників на багатих і бідних (майнова і станова нерівність), з’являється приватна власність, що було дуже важливим явищем в історії людства. На зміну родовій общині кровних родичів приходить сусідська (територіальна), де родинні зв’язки змінилися спільністю території і господарського життя.
Ці процеси посилилися в часи залізного віку (І тис. до н. е.), коли використання заліза, твердішого від бронзи, призвело до ще одного великого суспільного поділу праці — ремесло відділяється від землеробства і стає самостійною галуззю. Активно йде процес етногенезу, тобто утворення народів за рахунок об’єднання племен. Формується цивілізоване суспільство, яке характеризується існуванням спільностей людей з певною ієрархією, суспільним поділом праці в різних галузях, наявністю знарядь праці певної досконалості, виникненням світогляду, де якої культури (розвиток мови і початків писемності) та появою приватної власності.
Енеоліт. Доба бронзи
Бронзовий вік (приблизно між ІV-І тисячоліттям до Р.Х.) став епохою, коли починається найдавніша писемна історія, яка, однак, перемежовується з давніми епічними поемами та легендами. Однак лише старожитності дають змогу побачити та відчути, якою реально була ця епоха. Пам’ять про цей час зберігають тисячі курганів, які і нині можна побачити в Україні. Ми не знаємо імен народів, які жили в ті часи, тому часто археологи дають їм умовні назви, які походять від типів поховальних споруд чи місцевостей, де ті чи інші старожитності були вперше виявлені.
Обряд поховання під курганами пов’язаний, з новими уявленнями про життя після смерті, які набули поширення в III тис. до Р.Х. Це життя намагалися забезпечити новими обрядами, поховальним інвентарем, який включав посуд, прикраси, зброю, знаряддя праці та магічні амулети. Курган ставав місцем, де проводилися жертвопринесення, поминальні обряди. Це був символ зв’язку з предками, символ власності на певну територію. Кургани ставали орієнтирами на давніх степових шляхах.
Саме в цю епоху набуло поширення колесо — спочатку суцільне, з дерева.Війни бронзового віку дали поштовх розвитку озброєння. Символом цього часу стали сокири-молоти, виготовлені з каменю. Однак і металургія бронзи на території України вже в III тис. до Р.Х. досягла видатних успіхів. З руди, видобутої в копальнях Донбасу та Волині було виплавлено метал, який пішов на виготовлення сокир, наконечників списів, серпів та прикрас. Виявлені у давніх скарбах та похованнях ці вироби вражають своєю довершеністю.
Порівняно з попереднім часом керамічне виробництво переживає занепад, адже кочовий побут більшості населення не сприяв його розвитку. На схилі бронзового віку давні племена на території України були втягнуті у вир подій тодішньої світової історії, серед яких походи “народів моря”, Троянська війна, зухвалі рейди войовничих вершників — кіммерійців. Тому серед знайдених на цій землі старожитностей ми можемо побачити речі, виготовлені в майстернях у далекому Сибіру та Середній Азії, Центральній Європі та на Балканах.
До раннього бронзового віку відносяться керамічні вироби ямної та катакомбної культур — поховальний посуд. Досконало виглядають відлиті з бронзи бойові сокири, найкращі з яких справляють враження витворів мистецтва. Значна кількість бронзових виробів у колекції може бути датована пізнім бронзовим віком, епохою походів “народів моря” та Троянської війни. Це наконечники списів та дротиків, кинджали і меч, можливо, подібні вироби були в арсеналі легендарного Одіссея, великого воїна і мандрівника. До речі, саме з його мандрами пов’язана перша згадка про “країну людей кіммерійських”, тобто південь сучасної України.