В Україні населений пункт може отримати статус міста лише за окремим законом вищого законодавчого органу держави — Верховної Ради України, якщо в населеному пункті проживає не менше 10 тисяч жителів, при цьому «переважна більшість» населення має бути зайнята в галузях поза сільським господарством.
Критерії, яким має відповідати населений пункт, щоб отримати статус міста, різняться в різних адміністративно-територіальних одиницях країни. Загалом, місто повинно налічувати понад 12 000 жителів та 85 % дорослих містян повинно працювати не в сільському господарстві.
Ремісники становили більшість населення міста. Ремісник-майстер – власник майстерні, інструментів, устаткування;Підмайстер – робітник, який оволодів ремеслом (отримував заробітну плату, жив під одним дахом з майстром).
Державні містобудівні норми України ДБН 360-92** передбачають групування міських населених пунктів на 5 груп: найзначніші (крупніші) — понад 1 млн осіб; значніші (крупні) — від 500 тис. до 1 млн осіб; великі — від 250 до 500 тис. осіб; середні — від 50 до 250 тис. осіб; малі — до 50 тис.
Відповідно до енциклопедичних словників статус міста (міське право) – це система законодавчих засад, завдяки яким населений пункт набуває певних прав, що виділяють його з низки сільських населених пунктів1. Основним принципом надання населеному пункту статусу міста є чисельність населення.
На 1 січня 2020 року в Україні нараховувалося 44 міста з населення понад 100 тис. осіб, зокрема, 15 міст з населенням від 250 до 500 тис. осіб, 5 міст з населенням від 500 до 1000 тис. осіб та три міста …