Тема милосердя в повісті Капітанська дочка Пушкіна А. С

Зміст повести Пушкіна “Капітанська дочка” нам всім добре відомо – це спогаду літнього офіцера, Петра Андрійовича Гринева, про свою молодість, про пугачевском повстання, тих історичних подіях, мимовільним учасником яких він виявився. Однак зміст “Капітанської дочки” більше глибокий, більше тонкий, більше сакраментальний. Зміст цей відкривається при більше уважному читанні добутку, у процесі якого взаємини двох героїв – Гринева й Пугачова – з’являються як найбільший акт милосердя, виявлення в людині його Божественного

початку. Згадаємо першу зустріч героїв. От незнайомий мужичок рятує Гринева під час бурану: показує йому й Савельичу дорогу до постоялого двору. На подяку Гринев підносить йому склянка вина, а потім дарує йому свій заячий кожух Для Савельича послуга, зроблена мужиком “панському дитяті”, – природна.

Тут немає мовлення про те, що дядько Гринева – холоп, ні, Савельич просто визнає справедливість сьогодення “мироустройства”, що існують у суспільстві соціальних відносин. До того ж Петруша не просто “панське дитя”, а його улюблений вихованець. Як же не врятувати його в лютий буран?

Гринев зовсім не вважає, що стороння, незнайома людина, нехай навіть мужик, зобов’язаний робити йому послуги. Це дуже важлива риса в характері героя Людей він оцінює не з погляду їхнього соціального стану й наслідків, що випливають звідси, а лише по внутрішніх якостях їх і вчинкам. У цьому, безумовно, позначається ідеалізм юності, але в цілому чорта ця зберігається в герої протягом усього оповідання.

Саме такий світогляд народжує в Гриневе бажання що-небудь зробити для вожатого, якось допомогти йому, віддячити. Однак образ Гринева реалістичний, що має на увазі багатогранність і об’ємність характеру, особливу складність психології героя, обумовленої соціальними умовами, віком і т. д. Тому в цьому подарунку – не тільки подяка за врятоване життя Це ще й бажання відчути себе дорослим, незалежним, навіть колишнім чоловіком, здатним зробити такий подарунок. Тут, як і в історії із Зуриним, Гринев хоче показати Савельичу, та й всім присутнім, що перед ними не недоук, що подорожує зі своїм дядьком, а вже пан, офіцер, що випливає до місця свого призначення.

Разом з тим, у подарунку цьому багато дитячості. Гринев дарує вожатому тулупчик, що малий і йому самому Кожух не пасує мужикові, він йому вузький і тріскотить по швах, коли той примірить його. Однак Пугачов залишається “надзвичайно задоволений”.

“Нагороди вас бог за вашу чесноту. Століття не забуду ваших милостей”, – говорить він Гриневу. Саме тут уперше виникає між героями розуміння, почуття взаємної подяки, можливо, симпатії.

От друга зустріч героїв. Бунтівники захопили Біло-Горянську міцність, і вже повинні були повісити героя, як і інших офіцерів, але Пугачов раптом довідається Савельича й зберігає Гриневу життя. Увечері в бесіді наодинці Пугачов говорить: “… я помилував тебе за твою чесноту, за те, що ти зробив мені послугу, коли примушений я був ховатися від своїх недругів”. І далі письменник начебто починає випробовувати цю великодушність у Пугачові, пропонуючи йому всі нові й нові ситуації, усе більше важкі завдання.

От Гринев відмовляється від речення Пугачова приєднатися до бунтівників. “Я природний дворянин; я присягав імператриці: тобі служити не можу”, – “із твердостию” говорить він И знову Пугачов поводиться гідно, лише зажадавши із Гринева обіцянки не виступати проти повсталих. Але й такої обіцянки не може дати йому офіцер, що присягав імператриці.

Пугачов, уражений щирістю парубка, не тримає на нього зла: “Стратити так стратити, милувати так милувати. Ступай собі на всі чотири сторони й роби що хочеш”. М. Цветаева називає цю сцену “очною ставкою” усередині кожного з героїв. “Очна ставка Довга – і Бунту, Присяги – і Розбою, і геніальний контраст: у Пугачові, розбійнику, долає людина, у Гриневе, дитині, долає воїн”, – зауважує поетеса. Найбільше напружено й драматично звучить мотив милосердя, коли Гринев приходить до Пугачова із проханням допомогти Маші Миронової, дочки коменданта Білогірської міцності.

Парубок сподівається не тільки на пощаду, але й на допомогу, на відновлення справедливості И знову в цьому вчинку – повага до Пугачова. Убивці й повішеникові не відмовляє Гринев у добрі й людяності. І це відчув самозванець. “..Мої хлопці дивилися на тебе косо; а старий і сьогодні наполягав на тому, що ти шпигун і що потрібно тебе катувати й повісити; але я не погодився…

Пам’ятаючи твою склянку вина й заячий кожух. Ти бачиш, що я не такий ще кровожер…”, – говорить Пугачов.

Ця остання фраза багатозначна. Гринев дійсно “бачить”, що Пугачов – не шалений убивця й розбійник. Крізь зовнішню оболонку, крізь маску самозванця парубок зумів розглянути в ньому потреба до добра, до всепрощення, бажання випробовувати повагу до самого себе. Безумовно, пушкінський Пугачов – натура неабияка Це широка російська душа, з її споконвічною тягою до “відважного разгулью”, буйству, молодецтву й із чи не переважаючою споконвічною тягою до жалості, всепрощенню – почуттям істинно росіянином, національним.

На совісті Пугачова багато крові, зла, але, мабуть, незважаючи на все його душогубство, сильна в ньому віра в добро, у Божественний початок. Треба була так мало – щира вдячність Гринева, виражена у вигляді речовинного подарунка (заячий тулупчик) – для того, щоб душу Пугачова розмерзлася, відгукнулася на цей заклик. Ми знаємо, що відношення Пушкіна до пугачевскому бунту було однозначним “Не приведи Бог бачити російський бунт – безглуздий і нещадний. Ті, які замишляють у нас неможливі перевороти, або молоді й не знають нашого народу, або вуж люди жорстокосерді, якої чужа голівонька полушка, та й своя шийка – копійка”, – говорить у повісті Гринев. І автор згодний із цим висловленням.

Однак Пушкін не відмовляє своєму Пугачову в милосерді, почутті жалості й жалі. Це дуже важливо в контексті філософського осмислення добутку, тому що тут у нас напрошується висновок про пушкінське осмислення людської натури: яким би лиходієм не була людина, у душі його підспудно живе добро, потрібно тільки вміти відшукати його, потрібно вміти до нього достукатися Причому тяжіння до Божественних початків у пушкінських героях явно переважає над демонічним злом. Здається, людська досконалість у них прямо пов’язане з досконалістю людського життя. Якщо Достоєвський затверджував наявність зла в самій Божественній природі людини, незалежно від соціального середовища, то погляд Пухпкина на людську натуру більше гуманний: його герой моральний споконвічно, людяний по природі своєї, а все інше заставляється вихованням, умовами життя, долею. Пугачов поводиться гідно навіть тоді, коли довідається, що Маша – дочка капітана Миронова.

“Ти мій благодійник. Доверши, як почав: відпусти мене з бідної сиротою, куди нам Бог шлях укаже. А ми, де б ти не був, і що б з тобою не трапилося, щодня будемо Бога молити про порятунок грішної твоєї душі… “, – просить Гринев.

І Пугачов, що вже неодноразово рятував парубка, уже не може відмовити йому. “Здавалося, сувора душа Пугачова була торкнута. “Ин бути по-твоєму!

– сказав він. – Стратити так стратити, дарувати так дарувати: такий мій звичай. Візьми собі свою красуню; вези її куди хочеш, і дай вам Бог любов так рада!

“” Взаємини Гринева й Пугачова – це не просто історія милосердя, не просто плата добром за зроблене колись добро Здається, ситуація тут набагато складніше. Аналізуючи першу зустріч героїв, ми звичайно бачимо в ній, насамперед, “склянка вина й заячий тулупчик”, подяка Гринева за зроблену Пугачовим допомога. Але ми зовсім забуваємо про те, що, вивівши парубка до постоялого двору в страшний, жахливий буран, вожатий фактично врятував йому життя. І далі Пугачов багаторазово рятує Гринева.

Надавши допомогу один раз, Пугачов далі підсвідомо, видимо, уже почуває відповідальність за долю юнака, що довірився йому. Саме на цей факт звернула увагу Марина Цветаева. Недарма в це в символічній формі герой бачить майбутні події.

Причому в “ролі” чорного, бородатого мужика – батька Гринева – виявляється Пугачов. І останній дійсно поводиться по-отечески: він допомагає парубкові в найважливіший період його життя. У відносинах Пугачова до Гриневу не тільки великодушність і подяка, тут ще й ледь уловимий відтінок поблажливості, отеческой заботичеловека дорослого, зрілого стосовно недосвідченого юнака, настільки розповсюдженої в російських людях. Однак ілюстрації теми милосердя в повісті різноманітні Це не тільки історія взаємин Гринева й Пугачова. Це й турбота парубка про його дядька, якого Гринев не кинув у важку мінуту.

Це й любов Савельича до “панського дитяти”, за який він готовий віддати, не роздумуючи, власне життя. Це й прощення Гриневим свого супротивника, Швабрина, після того, як звільнили Машу. “Я не хотів тріумфувати над поваленим ворогом”, – зізнається герой.

Це й поводження батьків Петруши, що прийняли Машу як власну дочку Це й наказ імператриці, що врятував Гринева від страти. Характерно, що навіть в “негативному” персонажі, “лиходії” Швабрине, ми знаходимо проблиски милосердя. Оббрехавши Гринева в очах влади, Швабрин жодного разу не згадав Машу Миронову.

1. Бережи честь змолоду. Тема честі й боргу в повісті Капітанська дочка Пушкіна А. С Одна з основних тем у повісті Пушкіна “Капітанська дочка” – тема честі й боргу. Тема ця задається вже епіграфом до добутку – російським прислів’ям “Бережи честь змолоду”. Таке ж напуття батько дає Петруше Гриневу, проводжаючи сина на військову службу. І вже сам учинок Андрія Петровича Гринева, що замість Петербурга відправляє сина в “сторону глуху й […].
2. Автор, оповідач і герой у повісті Пушкіна “Капітанська дочка” “Капітанська дочка” – історичний роман, написаний у формі мемуарів. У цьому романі автор намалював картину стихійного селянського бунту. Чому Пушкін звертається до історії Пугачевского повстання? Справа в тому, що ця тема довгий час уважалася заборонної, незручної, і історики практично не займалися нею або, якщо й займалися, то показували однобоко. Пушкіна виявив величезну цікавість до теми […].
3. Образ і характер Пугачова в повісті Пушкіна “Капітанська дочка” Характер Пугачова розкривається Пушкіним послідовно. Спочатку він овіяний таємницею (символічно, що з’являється він з бури); потім даний його зовнішній портрет, і поступово читач довідається його усе глибше й глибше. Пушкіна цікавлять не стільки воєнні дії Пугачова, скільки його особистість, духовний мир. У романі він з’являється лукавою й мудрою, шахраюватою й доброю, чуйною людиною, готовим прийти […].
4. Коротка характеристика добутку Капітанська дочка Пушкіна А. С По жанрі “Капітанська дочка” – історичне оповідання у формі сімейних записок. Тут є риси й повести, і роману; історичні події тісно пов’язані з особистою долею головного героя. Пушкіна обирає як оповідач саме Гринева, оскільки для автора оптимальна точка зору кращого представника дворянства. Гринев духовно близький авторові; події викладаються непредвзято. Образ Пугачова неоднозначний (жорстокість і великодушність; […].
5. Моє враження від повісті Пушкіна “Капітанська дочка” Не дуже давно я прочитав книгу О. С. Пушкіна “Капитан-ская дочка”. У ній розповідалося про парубка Петрові Андрійовичеві Гриневе, якого батько спочатку хо-тел відправити служити в Петербург, а потім передумав і відправив його в Білогірську міцність. Перші впе-чатления Гринева від Білогірської міцності відразу були не кращими. Гарнізонне життя зовсім не залучало Гринева, як служба в […].
6. Твір по повісті Пушкіна “Капітанська дочка” “Капітанська дочка” (1836). Наполегливо цікавлячись проблемами селянського повстання, Пушкін з особливою увагою вивчав історію народної війни 70-х років XVІІІ в. Він ретельно збирав різноманітні матеріали по історії пугачевского руху, працював в архівах, почав подорож по місцях, де проходили його події, що цікавили. У результаті було написано наукове дослідження “Історія Пугачова” (1833- 1834), що представляє самостійний […].
7. Сон Гринева в повісті Пушкіна “Капітанська дочка” Зовсім особливу роль у романі грає сон Гринева, що він бачить відразу ж після першої зустрічі з вожатим-пугачовим. Невивченість реалізму Пушкіна 1830-х років приводить до того, що символічний початок у ньому ігнорується, не приймається в розрахунок при аналізі добутків, зокрема “Капітанської дочки”. Введення сну Гринева пояснюється як, що випереджає події інформація: Пушкіна-Де попереджає читача, що […].
8. Тема бурану і її значення в повісті Капітанська дочка Пушкіна А. С Опису природи в пушкінській прозі так само прості й короткі, як і опису зовнішності, домашньої обстановки, побуту героїв. От, наприклад, один з пейзажів у повісті “Капітанська дочка”: “Навколо мене простиралися сумні пустелі, пересічені пагорбами і ярами. Усе було покрито снігом. Сонце сідало”. Інший пейзаж ще більш короткий: “Сонце сіяло. Сніг лежав сліпучої пеленою на неозорому […].
9. Яким бачиться мені Омелян Пугачов у повісті О. С. Пушкіна “Капітанська дочка” Не дуже давно я прочитав книгу О. С. Пушкіна Капітанська дочка. У ній розповідалося про парубка Петрові Андрійовичеві Гриневе, якого батько спочатку хотів відправити служити в Петербург, а потім передумав і відправив його в Білогірську міцність. Перші враження Гринева від Білогірської міцності відразу були не кращими. Гарнізонне життя зовсім не залучало Гринева, як служба в […].
10. Образ Пугачова в повісті О. С. Пушкіна “Капітанська дочка” Повість О. С. Пушкіна називається “Капітанська дочка”, але саме Машу Миронову можна назвати другорядною діючою особою. Сюжетна напруга повісти тримається на трьох опорних крапках. Це образи Швабрина, Гриньова й Пугачова, що своїми вчинками став своєрідним “проявником” справжньої натури персонажів, гірших рис Швабрина й кращих – Гриньова. Пугачов в “Капітанській дочці” схожий на героя козацьких пісень […].
11. Переказ добутку Капітанська дочка Пушкіна А. С План переказу 1. Життя недоука Петруши Гринева. 2. Петро відправляється на службу в Оренбург. 3. Незнайомець рятує Гринева в буран, Петро дарує “вожатому” заячий тулупчик. 4. Знайомство Гринева з мешканцями Білогірської міцності 5. Дуель Гринева й Швабрина. 6. Петро не одержує благословення своїх батьків на весілля з Машею Миронової. 7. Жителі міцності довідаються про наближення […].
12. “Думка сімейна” у повісті Капітанська дочка Пушкіна А. С Одна з ведучих тим повести О. С. Пушкіна “Капітанська дочка” – тема будинку, сім’ї, сімейних відносин. “Капітанська дочка” оповідає про грандіозні історичні події, про пугачевском бунт. Однак події ці пропущені крізь призму сприйняття молодого офіцера, Петра Гринева, що перебуває на службі у гвардії імператриці У своїх мемуарах Гринев згадує про своє дитинство, про батьків, розповідає […].
13. Ідейно-художня своєрідність повести “Капітанська дочка” По жанрі “Капітанська дочка” – історичне оповідання у формі “сімейних записок”, у ній є риси й повести й роману, історичне оповідання тісно пов’язане з особистою долею головного героя, що бере участь у цих подіях. Гринев анонсує свої записки на схилі віку, він розповідає про свою молодість. Важливе роль має образ оповідача, вихідця зі стародавнього роду, […].
14. Народ у повісті Пушкіна “Капітанська дочка” і у романі Лєрмонтова “Вадим” Обоє добутку – повість “Капітанська дочка” і роман “Вадим” – поєднує й зближає те, що вони присвячені історії нашої країни й намагаються відповістити на запитання: хто найбільш активна сила в історії – особистість або народ? Можна сказати, що автори, вивчаючи історію, спробували оголити протиріччя російського життя. Показуючи постійні виступи селянства проти кріпосного права, вони наштовхнули […].
15. Портретна характеристика Омеляна Пугачова в повісті “Капітанська дочка” У Капітанській дочці О. С. Пушкін звертається до подій селянського повстання 1773-1774 р. на чолі з Омеляном Пугачовим. У цій повісті Пушкін зумів намалювати яскраву картину стихійного селянського повстання, показати його на широкому національному й соціальному тлі. При цьому він дотримувався переконань, згідно яким у повісті повинна бути історична епоха, розвинена у вигаданому оповіданні Проводир […].
16. Коротка характеристика твору “Капітанова дочка” Пушкіна А. С По жанру “Капітанова дочка” – історичне оповідання у формі сімейних записок. Тут є риси і повісті, і роману; історичні події тісно пов’язані з особистою долею головного героя. Пушкін обирає в якості оповідача саме Гринева, оскільки для автора оптимальна точка зору кращого представника дворянства. Гринев духовно близький авторові; події викладаються неупереджено. Образ Пугачова неоднозначний(жорстокість і великодушність; […].
17. Як виразилися принципи Пушкіна-Історика у романі Капітанська дочка? Випливати за думками великої людини є наука сама цікава. О. С. Пушкін Роман “Капітанська дочка” побудований на двох різних сюжетах – історичному й побутовому, реальному й вигаданому. В історичних сценах виразилася пушкінська філософія історії, у побутових сценах – його моральна філософія. Однак подібний філософське “поділ” досить умовно. Переплітаючи складним образом сюжетні лінії, Пушкін об’єднав історичні […].
18. Жанрова своєрідність роману Капітанська дочка Пушкіна А. С При визначенні жанру “Капітанської дочки” (1836) дослідники зіштовхуються з деякими труднощами. Справа в тому, що “Капітанській дочці” властиві жанрові особливості й повести, і роману, а сам Пушкін називав свій добуток те повістю, то романом. Тому не буде принциповою помилкою назвати “Капітанську дочку” романом. Жанрова своєрідність пушкінського роману в тім, що, з одного боку, він являє […].
19. Стихійність селянського руху в повісті О. С. Пушкіна “Капітанська дочка” і у романі М. Ю. Лєрмонтова “Вадим” Обидва твори – повість “Капітанська дочка” і роман “Вадим” – об’єднує і зближує те, що вони присвячені історії нашої країни і намагаються відповісти на питання: хто найбільш активна сила в історії – особистість чи народ? Можна сказати, що автори, вивчаючи історію, спробували оголити протиріччя російського життя. Показуючи постійні виступи селянства проти кріпосного права, вони наштовхнули […].
20. Епістолярний жанр в повісті О. С. Пушкіна “Капітанська дочка” У той час, коли жив великий російський письменник Олександр Сергійович Пушкін, дуже поширеним способом спілкування між людьми були листи. Цей епістолярний жанр набув широкого поширення і в літературі того часу. Скарбниця література знає безліч повістей і романів у листах. Почасти, поява такого художнього засобу в російській літературі є деяким наслідуванням літературі французької. Олександр Сергійович Пушкін […].
21. Історія Маші Миронової (Капітанська дочка) Роман Капітанська дочка зріле й один із кращих творів Олександра Сергійовича Пушкіна. У романі створюється широка панорама подій напередодні й під час селянської війни під предводительством Пугачова. Героїчний час народило й самовіддані характери. Хочеться зупинитися на образі Марьи Іванівни Миронової, простежити всі зміни, що відбулися з нею, пояснити їх причину На початку добутку перед нами […].
22. Роман “Капітанська дочка” і проблема виховання молодого покоління Роман написаний у вигляді мемуарів Петра Андрейча Гринева, де він згадує свою молодість і зустрічі з розбійником Пугачовим. Дитинство і юність Гринева нічим не відрізнялися від життя інших барчат-недорослей, тому у романі про це сказано мимохіть, а от про майбутню службу в армії Гринев розповідає докладно, тому що мріяв служити в Петербурзі, у гвардії, сподівався […].
23. Картини народного руху й образ його вождя у романі Капітанська дочка Хлопуша Божевільна, скажена кривава каламуть! Що ти? Смерть? Иль исцеленье калікам? Проведіть, проведіть мене до нього, Я хочу бачити цього людини Я три дні й три ночі шукав ваш умет, Хмари з півночі сипалися кам’яною купою. Слава йому! Нехай він навіть не Петро! Чернь його любить за буйство й молодецтво. З. А. Єсенін Сюжет роману […].
24. Капітанська Дочка характеристика образа Швабрин Олексій Іванович КАПІТАНСЬКА ДОЧКА (Повість, 19 окт. 1836) Швабрин Олексій Іванович – дворянин, антагоніст головного героя повести Гринева. Задумавши роман (повість) з епохи пугачевского бунту, зв’язаний жанровою традицією з “шотландськими романами” В. Скотта, де герой виявляється між двома таборами, “заколотників” і “підкорювачів”, Пушкін спочатку коливався, кого поставити в центр оповідання. Чи то, як це було в “Дубровском”, […].
25. Омелян Пугачов у зображенні Пушкіна (за повістю «Капітанська донька») Олександру Сергійовичу Пушкіну належить кілька прозових творів на історичні теми. Один з них – повість «Капітанська донька», в якій зображено повстання російських, башкирських селян та уральських козаків під керівництвом Омеляна Пугачова наприкінці XVІІ сторіччя. Прагнучи правдиво відтворити події тих часів, поет побував у Оренбурзі, де ознайомився з історичними документами, зустрівся з учасниками повстання. І в […].
26. Міркування по добутках “Капітанська дочка” і “Дубровский” Нам випало жити в страшне (я не побоюся цього слова) час, коли економічна криза в країні спричинив бездуховність, аморальність, безпринципність. Люди замкнуті й злі, основна проблема більшості з них видобуток грошей і їжі. Не хочу бути строгим суддею, але поняття честь, по-моєму, багатьом людям у наш час зовсім не знайомо. А якщо й знайомо, те […].
27. Капітанська Дочка характеристика образа Пугачов (Пугач, Емелька) КАПІТАНСЬКА ДОЧКА (Повість, 19 окт. 1836) Пугачов (Пугач, Емелька)- новий тип героя російської прози, вождь антидворянського повстання, літературний “двійник” реального Омеляна Пугачова, зображеного в пушкінській хроніці “Історія пугачевского бунту” (1836). “Той” Пугачов – безглуздо твердий, як усякий кривавий вождь збожеволілої стихії, і тільки. Образ “великого государя” “Капітанської дочки” багатогранний: П. те злісний, те великодушний, те […].
28. Яка художня роль листів у структурі повесті “Капітанська дочка” Епістолярний жанр, жанр листа на Русі оформився ще в XVІ столітті (“Переписка Івана Грозного із князем Курбским (Срібним)”). Копія, безумовно, як це доводять знайдені археологами письмові свідчення, “письмописание”, як один із засобів комунікації, існувало й набагато раніше. З появою світської літератури жанр цей не втрачає своєї актуальності. І вже не тільки служить засобом спілкування між […].
29. Короткий зміст Капітанська Дочка Пушкіна А. С КАПІТАНСЬКА ДОЧКА Глава І СЕРЖАНТ ГВАРДІЇ “Батько мій Андрій Петрович Гринев у молодості своєї служив при графі Минихе й вийшов у відставку прем’єр-майором в 17.. року. З тих пор жив він у своєї Симбирской селу, де й женився на дівиці Авдотье Василівні Ю., дочки бідного тамтешнього дворянина. Ми було дев’ять чоловік дітей. Всі мої брати […].
30. Капітанська дочка характеристика образа Гринев Петро Андрійович (Петруша) КАПІТАНСЬКА ДОЧКА (Повість, 19 окт. 1836) Гринев Петро Андрійович (Петруша) – головний герой останнього великого твору Пушкіна, провінційний російський дворянин, від чийого ім’я (у формі “записок для пам’яті потомства”, складених в епоху Олександра І про епоху пугачевского бунту) ведеться оповідання. В історичній повісті “Капітанська дочка” зійшлися всі теми пушкінської творчості 1830-х рр. Місце “звичайного” людини […].
31. Мій улюблений герой у творчості Пушкіна Здається, Пушкіна знаєш напам’ять із дитячого років. І все-таки щораз, розкриваючи як би наудачу звичну, здавна улюблену книгу, знаходиш у ній щось нове, колись не звідане, що блиснуло як би вперше. Чуєш живий голос, бачиш те нестримно веселі, те замислені очі письменника й мимоволі втягуєшся в бесіду з ним. Пушкіна – добрий супутник нашого життя. […].
32. Тема совісті, боргу, милосердя, добра в повісті В. Распутіна “Останній строк” Проблема моральності в наш час стала особливо актуальної. У нашому суспільстві назріла потреба говорити й міркувати про людську психологію, що змінюється, про взаємини між людьми, про той сенс життя, що так невпинно й так болісно осягають герої й героїні повістей і оповідань. Зараз ми на кожному кроці зустрічаємо втрату людських якостей: совісті, боргу, милосердя, добра. […].
33. Бережи честь змолоду (за повістю «Капітанська донька») Твір Олександра Сергійовича Пушкіна «Капітанська донька» – історична повість. Присвячена вона подіям кінця 17 сторіччя, повстанню під керівництвом Омеляна Пугачова. А от епіграфом до цього історичного твору служить народне прислів’я: «Бережи честь змолоду». І спадає на думку, що, розуміючи всю важливість визначних історичних подій у житті суспільства, на перше місце поет завжди ставив питання людської […].
34. А. С. Пушкин “Капитанская дочка”. Гринев и Швабрин Главный герой повести А. С. Пушкин ” Капитанская дочка ” – Петр Андреевич Гринев. Сын помещика, Гринев получил домашнее воспитание по обычаю того времени – сначала под руководством Савельича, потом Бопре (по профессии парикмахер). Отец Гринева, властный до самодурства, но честный, но честный, чуждый искательства перед высшими чинами, смотрел на военную службу как на долг […].
35. Омелян Пугачов у зображенні Олександра Пушкіна Загальновідомо, що Олександр Сергійович Пушкін завжди цікавився історією свого народу, а в останні роки життя він написав декілька прозових творів на історичні теми. Один із них – повість “Капітанська донька”, в якій зображено повстання російських, башкирських селян та уральських козаків наприкінці ХVІІ сторіччя під керівництвом Омеляна Пугачова. Прагнучи правдиво відтворити події тих часів, поет побував […].
36. “Землі рідної минула доля” (історична тема у творчості О. С. Пушкіна) Тема історичного минулого батьківщини завжди хвилювала Пушкіна, як поета, так і прозаїка. Їм були створені такий добутки, як “Пісня про віщий Олеге”, “Бородінська річниця”, “Підлогатава”, “Мідний вершник”, “Борис Рокунова”, “Історія Пугачевского бунту” і, звичайно ж, “Капітанська дочка”. Всі ці добутки описують різні исторические події, різні исторические епохи: починаючи з напівлегендарних подій, описаних у давньоруському пам’ятнику […].
37. Образ Гринева в повести А. С. Пушкина “Капитанская дочка” Повесть А. С. Пушкина ” Капитанская дочка ” была опубликована в декабре 1836 года в журнале “Современник”. Она стала последним произведением, напечатанным при жизни писателя. “Капитанская дочка” – это своеобразная иллюстрация к истории Пугачевского восстания 1772-1774 годов. Но писателя прежде всего интересуют характеры людей, волею судьбы оказавшихся в центре исторических событий и по-разному проявляющих себя […].
38. Романтическая любовь в повести А. С. Пушкина “Капитанская дочка” Как это часто бывает, через судьбы простых, обыкновенных людей прокладывает себе путь история. И эти судьбы становятся ярким “цветом времени”. Кто же является главным героем в “Капитанской дочке” Александра Сергеевича Пушкина? Представитель народной мысли и-народного дела Пугачев? Независимый, свободный в своих отношениях к Пугачеву Гринев? Честный капитан Миронов и его жена? Их дочь Маша? А […].
39. Подбор эпиграфов к главам повести “Капитанская дочка” ” Капитанская дочка ” – итоговое произведение Пушкина. Она рассказывает о крестьянском восстании, предводителем которого был казак Емельян Пугачев. Повествование ведется от лица главного героя, который в молодости стал свидетелем и участников описываемых событий. В анализе происходящего участвует сам автор. Его позиция проявляется в подборе эпиграфов в каждой главе. В эпиграфе к главе “Сержант гвардии” […].
40. Дочка та батько Троєкурови (за повістю О. Пушкіна “Дубровський”) У повісті О. Пушкіна “Дубровський” змальовано життя російського дворянства першої половини XІX століття. Починається твір із розповіді про Кирилу Петровича Троєкурова, найбагатшого поміщика в окрузі. Кирила Петрович був знатного роду. Завдяки своєму багатству та зв’язкам він мав великий вплив у губерніях, де знаходився його маєток. У його особняку завжди повно було гостей. Ніхто не насмілювався […].

«Капітанська донька» – тема співчуття та милосердя. Ходіння по водах

Для виявлення теми милосердя служить і історія урядника Максимовича. Фігура хоч і скупо змальована, але складна і неоднозначна. Максимовичу ще до нападу Білогірської фортеціне дуже довіряє комендант Миронов. Максимович таємно зустрічається з Пугачовим. Після викриття його у Білогірській фортеці садять під арешт, але він біжить. Разом із Пугачовим входить у фортецю. Саме Максимович вказує Пугачову, хто є комендантом фортеці. І ось, коли Гринев та Савельіч, відпущені Пугачовим, бредуть по дорозі, що відводить їх від фортеці, відбувається перша особиста зустріч, особистий дотик Гриньова і Максимовича.

«Я йшов, зайнятий своїми роздумами, як раптом почув за собою кінський тупіт. Озирнувся; бачу: з фортеці скаче козак, тримаючи башкирського коня в поводи і роблячи здалеку мені знаки. Я зупинився і невдовзі дізнався нашого урядника. Він, підскакавши, зліз зі свого коня і сказав, віддаючи мені поводи інший: «Ваше благородіє! Батько наш вам шанує коня і шубу зі свого плеча (до сідла прив’язаний був овчинний кожух). Та ще, – промовив, запинаючись, урядник, – шанує він вам. пів грошей. та я розгубив її дорогою; вибачте великодушно». Савельич глянув на нього косо і пробурчав: «Розгубив дорогою! А що ж у тебе брязкає за пазухою? Безсовісний!» – «Що в мене за пазу-хой-то брязкає? – заперечив урядник, анітрохи не зніяковівши. – Бог з тобою, старенько! Це брязкає вуздечка, а не півтину». – «Добро, – сказав я, перериваючи суперечку. – Дякую від мене тому, хто тебе надіслав; а розгублену полтину постарайся підібрати на зворотному шляху і візьми собі на горілку». – «Дуже вдячний, ваше благородіє, – відповідав він, повертаючи свого коня, – вічно за вас буду Бога благати». При цих словах він поскакав назад, тримаючись однією рукою за пазуху, і через хвилину він зник з поля зору 18 . І саме цей Максимович під час сутички під Орен-бургом – Гриньов – на боці захисників міста, Максимович – на протилежному боці, серед нападників козаків Пугачова, – передає Гри-неву лист із Білогірської фортеці від Марії Іванівни. Зустріч під час бою двох солдатів ворожих армій відзначена у Пушкіна якоюсь дивовижною теплотою:

«Одного разу, коли нам вдалося якось розсіяти і прогнати досить густий натовп, наїхав я на козака, що відстав від своїх товаришів; я ладен був уже вдарити його своєю турецькою шаблею, як раптом він зняв шапку і закричав:

Здрастуйте, Петре Андрієчу! Як вас Бог милує?

Я глянув і впізнав нашого урядника. Я невимовно йому зрадів.

Доброго дня, Максимовичу, – сказав я йому. – Чи давно з Білогірської?

Нещодавно, батюшка Петро Андрійович; тільки вчора вернувся. Я маю до вас листа.

Де воно? – Закричав я, весь так і спалахнувши.

Зі мною, – відповів Максимович, поклавши руку за пазуху. – Я обіцяв Палаші вже як-небудь та вам доставити. – Тут він подав мені складений папірець і відразу поскакав »19. Звичайно, за Максимовичем ми відчуваємо Палашу, «дівку жваву, яка й урядника змушує танцювати по своїй дудці» 20 , служницю Марії Іванівни. Але тим не менш присутні у відносинах урядника і Гриньова вже і якесь особисте початок – може бути, в особливій доброзичливості тону, – ніяк не зводиться тільки до зовнішніх обставин. Звідки воно? – З того ж джерела, з якого походять і відносини Гриньова з Пугачовим. Простив Гриньов Максимичу вкрадену полтину грошей, без жодного розрахунку пробачив, по чистому милосердю, і, дивним чином, саме ця поступка, втрата на зовнішньому, матеріальному рівні існування виявляється здобуттям на рівні духовному. Саме це зачепило Максимовича за душу, і одна особистість, раптом вирвавшись із трагічної та кривавої суєти буденності, постала віч-на-віч іншою. Дивлячись у вічі, все розуміючи, пробачив; значить, як би сказав: так, ти, звичайно, не правий, але вся людина слабка, а знаю, проте, вірю, що здатний ти і на хороше. І ось ця віра в людину, в милосерді ув’язнена, і зачепила, мабуть, серце Максимовича. І згадуються євангельські слова: «Ідіть навчіться, що означає: «милості хочу, а не жертви»? Бо Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння» 21 . І починаються чудеса. Колишній урядник Максимович, зрадник, злодій, очевидно, людина «терта», підступна і хитра, починає раптом носити любовні записки через лінію фронту до офіцера ворожої армії. І звідти ж, куди пішла вкрадена полтина, чудесним чином з’являється такий довгоочікуваний, такий дорогий лист коханої.

Все в повісті повно милосердям. Саме кохання Петра Андрійовича Гриньова і Марії Іванівни Миронової також переважно любов – милосердя. Не любов – пристрасть, не відносини лицаря і пані, не любов-захоплення – знизу вгору, а зверху вниз, християнська любов-милосердя, жаління – російська любов переважно. Любить і слізно шкодує Марію Іванівну, сироту, у якої не залишилося нікого близького в цілому світі, Гриньов. Любить і рятує свого лицаря від жахливої ​​долі безчестя Марія Іванівна, в образі якої підкреслено основні християнські доб-родителі: вірність, вдячність, жертовність, послух, здатність міцно любити.

Милосердя до ворога (Гриньов та Швабрін)

Досить стійка в «Капітанській доньці» тема милосердя до ворога (Швабрина). Після дуелі Гриньов, умиротворений взаємністю Марії Іванівни, прощає Швабрину всі образи, і вони примиряються. «Я дуже був щасливий, щоб зберігати у серці почуття неприязне. Я почав просити за Швабріна, і добрий комендант, за згодою своєї дружини, наважився його звільнити. Швабрін прийшов до мене; він виявив глибокий жаль про те, що трапилося між нами; зізнався, що був навколо винен, і просив мене забути про минуле. Будучи від природи не зла пам’ятний, я щиро пробачив йому і нашу сварку і рану, мною від нього отриману. У наклепі його я бачив досаду ображеного самолюбства і відкинутого кохання і великодушно вибачав свого нещасного суперника» 22 .

У Білогірській фортеці, вирвавши за допомогою Пугачова Марію Іванівну з рук Швабрина, Гриньов має достатньо підстав, щоб ненавидіти зрадника та ґвалтівника. Однак як закінчується глава «Сі-рота». Напутні доброю попадею Гриньов зі своєю коханою від’їжджають із фортеці. “Ми поїхали. Біля вікна комендантського будинку я побачив Швабрина, що стояв. Обличчя його зображало похмуру злість. Я не хотів тріумфувати над знищеним ворогом і звернув очі в іншу сторону »23. Святкувати над знищеним ворогом відповідно до християнської моралі, якою керується Гриньов, соромно. Бо, поки жива людина, Бог сподівається на неї, на її виправлення. Слід тим більше сподіватися і людині. А влаштовувати «бенкет переможців» над поваленим противником є ​​все те ж хамство, самовпевнене, дебеле. Тому й відвертається Гриньов. І в цьому знову милосердя цнотливої ​​душі.

Нарешті на суді Швабрін виявляється головним – і, власне, єдиним – обвинувачем Гриньова. Швабрін зводить на Гриньова свідомий і жахливий наклеп, що загрожує останньому найгіршим. Цікава реакція Гриньова. «Генерал наказав нас вивести. Ми вийшли разом. Я спокійно глянув на Швабрина, але не сказав йому жодного слова. Він усміхнувся злісною усмішкою і, піднявши свої ланцюги, випередив мене і прискорив свої кроки» 24 . Десь слова вже безсилі. І не тільки слова, а й будь-які жести, чи загрожують, чи засуджують. Так глибоко може отруїти зло людську душу. І так важливо тут протиставити хвороби зла спокійний, тверезий погляд, запаленої пристрасті зло-дійства – безпристрасність цнотливості. Останнє вже самим благородством своєї стриманості докоряє і засуджує сильніше за будь-які слова. Може бути, цей спокійний людський погляд зможе послужити опорою м’ятою, одержимою, що втратила себе злочинної душі, допоможе зупинитися і не впасти в безодню відчаю.

Реабілітація Гриньова є також наслідком милосердя. Чи не закон, не формальне суднорозбирання рятують його від ганьби і смертної кари, а іменний наказ імператриці. По повісті, звичайно, Катерина II вирішується на помилування тільки після того, як дізнається від Марії Іванівни всі обставини справи. Щоправда, справедливість, законність, начебто, перемагають. Проте кінцівкою своєї повісті Пушкін хіба що прагне переконати, що загальноприйняте судочинство за своєю природою нездатно вирішувати питання винності у таких делікатних обставинах. Саме тому Гриньов і відмовляється на суді розповідати про роль своєї нареченої у його історії. Потрібна людина, потрібна жива людська особистість, потрібні правда і милість, щоб вирішувати такі тонкі питання. Однієї справедливості недостатньо, потрібно – необхідно! – і милосердя. І тут Пушкін висловлює, звісно, ​​глибоко християнський, з одного боку, і з іншого – специфічно російський – з його плюсами і мінусами – погляд на правосуддя.

Милість, придбана Гриньовим, як не випадкова вона сама по собі, є милість очікувана, милість стягувана. Світ, у якому почувається Гриньов (і що розділяє ці погляди його наречена), є космос, керований милосердним Провидінням, космос, у якому збувається рада «Стукайте, і вам відчинять.». Зі знанням і тактом вихованого у православ’ї людини дає Пушкін опис поведінки Гриньова у в’язниці. «Гусари здали мене вартовому офіцеру. Він велів кликати коваля. Надягли мені на ноги ланцюг і закули його наглухо. Потім відвели мене до в’язниці і залишили одного в тісній і темній будці з одними голими стінами і з віконцем, загородженим залізними ґратами.

Таке початок не віщувало мені нічого доброго. Однак я не втрачав ні бадьорості, ні надії. Я вдався до втіхи всіх скорботних і, вперше скуштувавши насолоду молитви, виливається з чистого, але роздертого серця, спокійно заснув, не переймаючись тим, що зі мною буде» 26 . У цій надії на краще – відображення найістотніших світоглядних уявлень пізнього Пуш-кіна. Нарру end «Капітанської доньки» – не солодка подачка читачеві «романтичної повісті», а логічне наслідок цілісної світоглядної позиції, яка стверджує, що світ, історія мають свій сенс, що світ, «що лежить у злі», стоїть на добрі.

Помилування Гриньова відбувається у два етапи. Спочатку, ще до поїздки Марії Іванівни до Петербурга, Катерина II «з поваги до заслуг і похилого віку батька» 27 замінює Гриньову смертну кару на вічне поселення в Сибіру. Потім, після розмови з Марією Іванівною, імператриця, переконана тепер у невинності Гриньова, позбавляє останнього від посилання. Тут знову звучить тема честі. Важливо, що честь Гриньова відновлюється через помилування. У ціннісній ієрархії, яку орієнтована « Капітанська дочка», честь залежить від милосердя як від людського, так і в широкому розумінні від Божого. Важливо наголосити і на необхідності честі в етичній ієрархії «Капітанської доньки». Мова йде не просто про вірність становим забобонам. Милосердя походить від особистості і спрямоване, власне, тільки до неї (тваринам, наприклад, личить жалість, а не милосердя). З погляду милосердя, любові всі особи рівні. Милосердя хіба що розчиняє все фізичні, соціальні, психологічні відмінності та детермінанти. Любити треба всіх, і навіть, як учить Євангеліє, ворогів. Однак тут можливе ухилення. Християнська любов не є безвідповідальним всепрощенням. Любити – не означає погодитися з неправдою коханого, пробачити – не означає виправдати злочин. Пушкін глибоко відчував і геніально зобразив цю тверезість християнського милосердя. Якщо стихія милосердя розчиняє всі грані, робить все проникним, все «своїм», наповнює все сонячним світлом Царства Божого, «яке всередині нас», то честь тверезо нагадує про природні умови існування, яких нам не скасувати одним бажанням , і про історично сформованих соціальних структурах, у яких своя – відносна – щоправда. За темою милосердя – честь стоїть тема Царство Боже – Царство земне, держава. Пушкін у повісті дає саме те трактування цієї теми, яка характерна для всієї тисячолітньої російської історії. Честь не просто підпорядкована у Пушкіна милосердю (любові, совісті), знаходячи в останньому освячення та підтримку собі. Честь в певному сенсі і необхідна для милосердя, як така, що дає останньому можливість, «простір» для його прояву. Милосердя освячує честь, а честь дає милосердю конкретність, історичність. Милосердя, совість внутрішньо облагороджують, перетворюють і підтримують честь. Бути милосерднимрозуміється в повісті традиційно православно: милосердя має бути «зрячим», має тверезо враховувати реалії світу, всі трагічні його протиріччя. Шлях милосердя – не шлях благодушного всепрощення, а шлях жертовного самовідданості, шлях християнського подвигу.

Основний моральною ідеєю, Направляє розповідь в «Капітанської доньці», є милосердя, та кардинальна християнська чеснота, центральне становище якої в російській культурі було Пушкіним глибоко усвідомлено і геніально зображено. За рівнем авторської свідомості у зображенні теми милосердя повість «Капітанська дочка» одна із самих християнських творів у світовій літературі. Саме від «Капітанської доньки» йде в російській літературі традиція проникливих діалогів «святих і злочинців», що стоять «в безмежності» – перед Богом.

А. С. Пушкін «Капітанської доньки» є не просто майстром-художником, а дуже мудрою людиноюіз глибоким моральним досвідом. Не на історичні події самі по собі, не на психологічні характеристики героїв – головна увага автора «Капітанської доньки» спрямована на відкриття внутрішньої людини в людині, в глибині своєї свободи перед обличчям Бога та іншої людини, що вирішує останні «прокляті» питання -Си. Проникливі діалоги головних героїв повісті є історію пошуків тієї соборної істини, яка служить одночасно і істинності мірилом, оцінкою людині і подіям, і шляхом порятунку. І ключем до цього царства істини виступає у Пушкіна тема милосердя.

Милосердя. Нерідко потрібно тільки пробачити, без вигод, без розрахунку. Милосердя виступає головним представником людської свободи. Для нього не потрібні причини; вриваючись у світ, де все причинно зумовлено, цей акт свободи сам починає новий причинний ланцюг, як навчав філософ Кант. Тому будь-який акт милосердя є звісткою про інший – вищий – світ, є шматочок вищого світу в нашій земній юдолі. І ця присутність іншої вищої реальності ми ясно відчуваємо: змовкають гуркіт і суєта пристрасного земного життя, спускаються на нас світ, тиша і прохолода, і в цьому «холоді тонкому» відчуваємо ми присутність самого Бога і одночасно пізнаємо своє призначення до вищого життя.

1 А. З. Пушкін передачі А. Р. Хомутовой. Див, наприклад: Вере-саєв В. В. Пушкін у житті. Мінськ: Художня література, 1986. С. 24.

2 Пушкін А. С. Твори. У 3 т. М.: Художня література, 1987. Т. 3. С. 267. (Надалі ми посилаємося на це видання так: П. А. С., потім – сторінка.)

4 Про обставини, що завадили А. С. Пушкіну приїхати з Михайлівського до Петербурга напередодні виступу декабристів, див., наприклад, спогади В. І. Даля у кн.: А. С. Пушкін у спогадах сучасників: У 2 т. М., 1985. Т. 2. С. 263-264.