Оферта і акцепт договору

Частина II Віденської конвенції (ст. 14-24) містить правила про укладення договору купівлі-продажу шляхом направлення оферти та акцепту. Положення Конвенції про оферту включають визначення оферти, правила про скасування та відкликання оферти, а також про вступ оферти в силу і наслідки її відхилення. Конвенція говорить про двох видах пропозиції укласти договір (офертою): 1) пропозиції, адресованому одному або декільком конкретним особам; 2) пропозиції, адресованому невизначеному колу осіб, де вказані ознаки, згідно з якими пропозиція розглядається в якості оферти.

Конвенція (ст. 14) пред’являє до оферти три вимоги: 1) визначеність адресата; 2) достатня визначеність змісту; 3) висловлення наміру оферента вважати себе зв’язаним у разі акцепту.

Оферта повинна бути адресована конкретним особам. Пропозиція, адресована невизначеному колу осіб, розглядається лише як запрошення до оферти. Однак оферент може прямо обумовити в пропозиції, адресованому невизначеному колу осіб, що вважає себе пов’язаним цією пропозицією. Достатня визначеність оферти (ст. 14) має місце, якщо в ній як мінімум міститься позначення товару, його кількість і ціна. Але якщо позначення товару повинно бути прямим, то щодо кількості та ціни допускається непряме встановлення або домовленість про порядок їх визначення.

Намір особи вважати себе зв’язаною пропозицією може бути прямо виражено шляхом зазначення, що воно є безвідкличним. Але якщо оферта не містить такої вказівки, то відповідно до ст. 8 слід враховувати, що заява чи інша поведінка сторони тлумачаться згідно з її наміром. Вказівка ​​в оферті певного терміну для акцепту Конвенція розглядає як наміри вважати себе зв’язаною такий офертою.

Вступ в силу оферти і акцепту ув’язано в Конвенції (п. 1 ст. 15 і п. 2 ст. 18) з моментом їх отримання адресатом (відповідно акцептантом і оферентом). Під отриманням адресатом оферти, заяви про акцепт або будь-якого іншого виразу наміри розуміється повідомлення йому усно або доставка будь-яким способом йому особисто, в його комерційне підприємство чи на його поштову адресу, або, якщо він не має комерційного підприємства чи поштової адреси, – за його постійним місцем проживання (ст. 24). Скасування оферти і акцепту визнається допустимою, якщо повідомлення про скасування одержане адресатом раніше або одночасно з офертою і відповідно з акцептом (п. 2 ст. 15 і ст. 22). Оферта визнається такою, що втратила силу після отримання оферентом повідомлення про її відхилення (ст. 17). Акцепт не має чинності, якщо оферент не отримує згоди на оферту у встановлений ним термін, а якщо він не встановлений, то в розумний строк, беручи при цьому до уваги обставини угоди, в тому числі швидкість використаних оферентом засобів зв’язку (п. 2 ст. 18). Але Конвенція (п. 3 ст. 18) передбачає і випадок, коли акцепт вступає в силу не в момент отримання оферентом згоди акцептанта, а в момент скоєння акцептантом дій, які свідчать про його згоду з офертою (зокрема, по відправці товару чи оплати вартості ) в межах терміну, протягом якого оферта зберігає силу. Слід підкреслити, що в даному випадку мова йде не про вступ до оферента товарів або сплаченої ціни, а про вчинення акцептантом дій, про які оферент може дізнатися і після закінчення терміну оферти.

Від права на скасування оферти, яке грунтується на тому, що пропонує може відмовитися від не набрала чинності, оферти, необхідно відрізняти відгук оферти. При відкликання мова йде про право на відмову від вже вступила в силу оферти, але до того, як акцептант її прийняв. Конвенція встановлює, що оферент може відкликати оферту, якщо адресат отримав повідомлення про відкликання до відправлення ним акцепту (п. 1 ст. 16). Відкликання оферти заборонений в разі: 1) якщо в оферті встановлений термін для акцепту або є інші вказівки про її безвідкличну; 2) якщо д ля адресата оферти було розумним розглядати її як безвідкличну і адресат діяв відповідно (п. 2 ст. 16). Таким чином, припустимо відгук не всякій оферти, а лише такий, яка не носить безвідкличного характеру. При цьому передбачається, що встановлення в оферті певного терміну її акцепту рівнозначно визнанню її безвідкличної.

Положення Конвенції про акцепт містять правила визначення акцепту, порядок обчислення строку для акцепту, порядок скасування акцепту, а також правило про те, коли договір вважається укладеним. Акцептом є заява або інша поведінка адресата оферти, що висловлює згоду з офертою. Мовчання чи бездіяльність самі по собі не є акцептом. Акцепт оферти набуває чинності в момент, коли зазначена згода одержана оферентом. Акцепт не має чинності, якщо оферент не отримує зазначеної згоди в установлений ним строк, а якщо строк не встановлений, то в розумний строк, беручи при цьому до уваги обставини угоди, в тому числі швидкість використаних оферентом засобів зв’язку. Усна оферта повинна бути акцептована негайно, якщо з обставин не випливає інше.

Акцепт може виражатися в формі заяви або в іншому поведінці акцептанта, що виражає згоду з офертою (п. 1 ст. 18). До такої поведінки Конвенція відносить дії акцептанта, зокрема по відправці товару чи оплати вартості, за умови, що вони вчинені в межах терміну дії оферти. Звісно ж, що акцепт шляхом конклюдентних дій виключається, якщо підлягає застосуванню правило про обов’язкове дотримання письмової форми договору.

За загальним правилом акцепт повинен бути беззаперечним. Якщо акцепт містить доповнення, обмеження або інші зміни, він вважається відхиленням оферти і являє собою зустрічну оферту (п. 1 ст. 19). Однак в інтересах торгової практики зроблено важливий виняток для випадків, коли у відповіді на оферту містяться додаткові чи відмінні умови, істотно не змінюють умови оферти (п. 2 ст. 19). Така відповідь визнається акцептом, якщо тільки оферент без невиправданої затримки не заперечить проти цих розбіжностей. Якщо він цього не зробить, то умовами договору будуть умови оферти зі змінами, що містяться в акцепті.

Питання про те, яке доповнення або зміна яких умов оферти слід визнавати істотно її міняють, вирішується тільки з урахуванням обставин конкретної угоди. Віденська конвенція вважає суттєвими змінами оферти коригування умов: про ціну, платежі, як і кількість товару, місце і строк поставки, обсязі відповідальності однієї зі сторін перед іншою, вирішенні спорів (п. 3 ст. 19). Але це не закритий перелік.

Конвенція, встановлюючи правила обчислення строку для акцепту (ст. 20), передбачила право оферента прийняти запізнілий акцепт (ст. 21). Для збереження в силі такого акцепту оферента досить без зволікання повідомити про це адресата оферти усно чи направити йому відповідне повідомлення. Коли з листа чи іншого письмового повідомлення видно (з урахуванням обставин), що запізнілий акцепт був би одержаний вчасно, якби його пересилання була нормальною, такою акцепт зберігає силу, якщо тільки оферент без затримки не повідомить адресата оферти про зворотне.

Встановлений оферентом у телеграмі чи листі термін для акцепту починає текти з моменту подання телеграми для відправлення, або з дати, зазначеної в листі, або, якщо така дата не вказана, з дати, зазначеної на конверті. Перебіг строку для акцепту, встановленого оферентом за допомогою телефону, телетайпу чи інших засобів моментального зв’язку, розпочинається з моменту отримання оферти її адресатом.

Акцепт може бути скасований, якщо повідомлення про скасування одержане оферентом раніше того моменту чи в той же момент, коли акцепт мав би набути чинності.

Договір визнається укладеним у момент, коли акцепт набуває чинності відповідно до положень Конвенції (ст. 23), тобто за загальним правилом в момент отримання акцепту оферентом.

Тлумачення договору

Практика свідчить, що умови контракту не завжди сформульовані досить повно і чітко, так при укладанні контракту і неможливо передбачити всі можливі питання, які можуть виникнути під час його виконання. Тому між сторонами контракту і виникають суперечки з приводу дійсного його змісту в цілому або окремих його умов, сенсу включених в нього позначень, понять і виразів, а також цілей, які сторони мали на увазі в момент його укладення. Зустрічаються і випадки, коли неоднаково розуміється співвідношення умов спочатку укладеного контракту і підписаних згодом змін і доповнень до нього або не збігаються тексти контракту і пов’язаних з ним документів, складених на двох мовах із зазначенням, що обидва тексти мають однакову силу. Це визначає велике практичне значення застосовуваних правил тлумачення контрактів.

Віденська конвенція в ст. 8 встановлює правила тлумачення заяв і поведінки сторін договору, що визначають правила тлумачення контрактів. Перш за все береться до уваги намір боку, якщо інша сторона знала або не могла не знати, як воно було. Якщо цей прийом не дозволяє визначити намір боку, розглядається то розуміння, яке мала б розумна особа, котра виступає в тій самій якості за аналогічних обставин. При визначенні наміру сторони чи розуміння, яке мала б розумна особа, необхідно враховувати всі обставини, включаючи переговори, будь-яку практику, яку сторони встановили у своїх відносинах, звичаї і будь-яка наступна поведінка сторін.

Таким чином, Віденська конвенція вирішальне значення надає розпізнаваності волевиявлення для іншої сторони. Якщо для іншого боку наміри виявила волю невідомі і саме волевиявлення неясно (тобто можливо тлумачити його по-різному) виходять не з наміру особи, яка зробила волевиявлення (не з того, що воно мало на увазі), а з того, як таке волевиявлення розуміло б розумна особа, котра виступає в тій же якості, що й інша сторона, при аналогічних обставинах. Положення Конвенції, що стосуються тлумачення волевиявлення, можуть бути застосовані за аналогією і до тлумачення контракту, укладеного у вигляді єдиного документа, що відповідає загальним правилом про її застосування [1] .

• [1] Думка про можливість застосування ст. 8 Віденської конвенції до тлумачення договору, який представляє собою єдиний документ, висловлювалося в Коментарі до проекту Конвенції, підготовленому Секретаріатом ООН (Документ ООН A / CN.97 / 5 / Конференція ООН за договорами міжнародної купівлі-продажу товарів: Офіційні звіти. Нью-Йорк , 1981. С. 21).

Акцепт

Як вже говорилося, згода зазначеного у переказному векселі платника на прийняття зобов’язання за векселем називається “акцепт”. Він виражається у вчиненні на лицьовій стороні векселя напису “акцептований” або іншого рівнозначного слова і підписується платником, який стає з цього моменту акцептантом. Платник може поставити на лицьовій стороні векселя тільки підпис, і вона буде мати силу акцепту. Акцепт є простим і нічим не обумовленим зобов’язанням платника. Іншими словами, для векселі байдужі боргові взаємовідносини векселедавця та платника, на підставі яких видано цей вексель Платник може закреслити виданий акцепт, і акцепт буде вважатися невидатної. Крім того, платник може сповістити векселедержателя чи іншого учасника векселі про акцепт окремим листом і при неплатежі відповідатиме за векселем відповідно до умов акцепту.

Якщо у векселі не вказано обов’язкове пред’явлення до акцепту, то воно є правом, але не обов’язком векселедержателя. При пред’явленні векселя до платежу векселедержатель дізнається, чи хотів платник акцептувати вексель. У той же час векселедавець може обумовити різні терміни пред’явлення векселя до акцепту:

• 1) у векселі може бути записано, що пред’явлення до акцепту обов’язково, тобто без попереднього узгодження платник не оплачуватиме вексель;
• 2) може бути вказано “без акцепту”, тобто векселедержатель може не витрачати час і кошти для отримання згоди платника, а прибути в день платежу, зазначений у векселі, і отримати належну суму.

Дана умова не може бути присутньою у векселі строком “в стільки-то часу від пред’явлення”, оскільки відлік часу до дати платежу починається від дня пред’явлення векселя до акцепту і його отримання. Такий акцепт повинен бути датований і називається візовим, оскільки платник ставить свій підпис, підтверджуючи початок відліку терміну до платежу. Векселедавець може визначити, що вексель може бути пред’явлений до акцепту не раніше або не пізніше якої-небудь дати, і навіть у проміжку – “не раніше і не пізніше”. Дані умови, як правило, визначаються часом виникнення або припинення боргових зобов’язань плателиціка-трасата перед векселедавцем-трасантом.

Трасат може погодитися з наявністю боргу в розмірі тільки частини суми і поставити частковий акцепт. У цьому випадку векселедержатель повинен оформити у нотаріуса протест в частковому неакцепті.

Регрес

При відмові платника акцептувати вексель або за згодою акцептувати його лише частково виникає ситуація, що отримала назву “регрес” і полягає в тому, що векселедержатель отримує право пред’явити вимогу оплатити вексель до будь-якому учаснику векселя. При цьому векселедержатель може пред’явити вимогу на свій розсуд і в будь-якому порядку всім учасникам, тільки частини або одному з учасників, оскільки всі учасники векселя – векселедавець переказного векселя, індосанти, авалісти, стають солідарно відповідальними перед векселедержателем. Аналогічна ситуація регресу виникає при відмові акцептанта або векселедавця простого векселя оплачувати пред’явлений вексель.

Індосамент

Одним з важливих властивостей векселі як боргового цінного паперу є можливість його передачі від однієї особи до іншої. Така передача здійснюється за допомогою вчинення на зворотному боці векселя або на додатковому аркуші до нього передавального напису, підписаної векселедержателем. Цей напис називається “індосамент”, виконуючий її векселедержатель – “індосант”, а особа, якій адресована ця напис, – “індосат”. Додатковий аркуш, на якому можуть відбуватися різні написи, що супроводжують операції з векселем, називається “алонж”. Аллонж є невід’ємною частиною векселі і повинен з’єднуватися з ним так, щоб уникати втрати. Якщо у векселі кілька Аллонж, то кожен з них повинен бути пронумерований і оформлений так, щоб можна було з’ясувати, до якого векселем відноситься алонж, якщо він випадково Відкріпивши. Векселедержатель, використовуючи індосамент, може передавати индоссату різні обсяги прав на вексель. По обсязі переданих прав виділяють кілька видів індосаментів (табл. 7.2).

Таблиця 7.2. Види індосаментів

Вид індосаменту

Передані права

Передає новому векселедержателю всі права на вексель як на цінний папір і всі права з векселя як боргового зобов’язання

Передає новому векселедержателю обов’язок виконати вказане в індосаменті доручення власника векселі

Передає право на задоволення з закладеного векселі вимог, що випливають з основного зобов’язання (кредиту, позики)

Передавальний індосамент. Векселедавець в тексті векселя, а також будь-якій іншій власник векселя в передавальному індосаменті може дозволити вказаним векселедержателям передавати вексель іншим особам, що виражається застереженням “платити такому-то або його наказом”, або накласти заборону на подальшу передачу векселя. Оскільки індосант, якщо не обумовлено інше, відповідає за акцепт і за платіж, то він може заборонити новий індосамент застереженням “але не його наказом”, і в цьому випадку він не несе відповідальності перед тими особами, на користь яких вексель був після цього індосований. Наявність у векселі або в індосаменті зазначеного обмеження на передачу векселя отримало назву “ректа-застереження”. При наявності ректа-застереження виконав її індосант має право відмовитися від регресних вимог за векселем, що пред’являються усіма учасниками векселі, підписалися на ньому після індосанта, крім регресних вимог , що пред’являються його индоссатом.

Індосант, виконуючий передавальний індосамент, може вносити зміни до деяких реквізити векселя, але не може збільшити обсяг прав, отриманих ним у векселі, а може тільки скоротити їх. Наприклад, він може скоротити, але не може збільшити термін пред’явлення векселя до платежу, записати умова обов’язковості акцепту і його строку, але не може скасувати акцепт. Більше того, внесені індосантом зміни стосуватимуться тільки його самого.

Індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною. Частковий індосамент є недійсним, тобто передатним індосаментом не можна передати частину прав, а іншу частину залишити, наприклад передати право на отримання вексельної суми, а право на отримання відсотків залишити собі.

Індосамент може не вміщувати зазначення особи, на користь якої він зроблений, і навіть може складатися тільки з одного підпису індосанта. Такий індосамент називається “бланковий”. Власник векселя з бланковим індосаментом може:

• 1) заповнити бланк своїм ім’ям та індосувати, у свою чергу, вексель через бланкового або іменного індосаменту третій особі;
• 2) заповнити бланк ім’ям третьої особи, якій передається вексель;
• 3) передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не здійснюючи індосамент.

Індосант, який не хоче нести відповідальність за векселем, може вийти з нього, записавши в індосаменті застереження “без обороту на мене”. Особа, у якої знаходиться вексель, розглядається як законний векселетримач, коли вона засновує своє право на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними. Якщо за бланковим індосаментом іде інший індосамент, то особа, яка підписала останній, вважається придбала вексель за бланковим індосаментом.

На практиці недійсність закресленого індосаменту пов’язана в основному з випадками индоссирования векселя при комерційних розрахунках і подальшій відмові індосата прийняти цей вексель в оплату товару або послуги. У цьому випадку векселедержатель може закреслити такий індосамент і потім надписати новий для розрахунків з новим контрагентом, а старий буде вважатися ненаписаною.

У той же час випадкове або навмисне закреслення індосаменту, що знаходиться в безперервному ряду передавальних індосаментів, призводить до того, що у разі регресу векселедержатель має право пред’явити вимоги, що випливають з векселя, тільки тим особам, які поставили свої підписи на векселі до закресленого індосаменту.

Дійсно, якщо в ряду індосаментів індосант А передав вексель індосату В, а той, у свою чергу, індосував вексель на користь індосата С, то при закреслення індосаменту, виконаного індосантом В, тобто визнання його ненаписаною, індосат С (як і всі наступні учасники векселі) втрачає право пред’явити регресну вимогу індосанту А, оскільки він не отримував від нього вексель, а індосант А, в свою чергу, цей вексель йому не передавав. Такий же перерву безперервності ряду відбувається при втраті одного або декількох Аллонж з індосаментами учасників векселя.

Передоручений індосамент. Цей вид індосаменту виконує функцію довіреності для особи, якій векселедержатель доручає виконати ряд дій на свою користь. До числа таких дій можна віднести: пред’явлення векселя на акцепт; отримання акцепту; при відмові в акцепті або при частковому акцепті пред’явлення векселя до протесту; отримання протесту в неакцепті або частковому неакцепті; пред’явлення векселя на акцепт для отримання візи для векселя строком платежу “в стільки-то часу від пред’явлення”; пред’явлення векселя до платежу; отримання платежу; пред’явлення векселя до протесту при відмові акцептанта або векселедавця простого векселя в платежі; отримання такого протесту. У цих та деяких інших випадках векселедержатель може не сам виконувати перераховані дії, а доручити це третій особі, зробивши при цьому в індосаменті обмовку типу “валюта до отримання”, “на інкасо”, “як довіреному” або будь іншу обмовку, має на увазі просте доручення. Відзначимо, що представник власника векселя в разі відсутності на векселі конкретного виду доручення не може самостійно прийняти рішення про його виконання, а також не може повернути вексель з невиконаним дорученням.

Заставний індосамент. Ще один вид індосаменту, який виконується на векселі векселедержателем при використанні векселі для забезпечення взятого кредиту чи позики, називається заставним індосаментом. Такий індосамент містить застереження “валюта в забезпечення”, “валюта в заставу”, або всіляку іншу обмовку, має на увазі заставу, і, як і інші індосаменти, виповнюється на зворотному боці векселя або на алонжі і після повернення кредиту закреслюється. На період дії кредитного договору вексель із заставним індосаментом, як правило, передається на зберігання кредитору.

Укладення, зміна, розірвання договору

Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку. Редакція затверджена Natalia.zaitseva.

Зміст

Нормативна база

Поняття договору

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Укладення договору

Загальні положення про укладення, зміну та розірвання договору містяться у гл. 53 книги 5 Цивільного кодексу України. На підставі принципу свободи договору учасники цивільного обороту вільні у вирішенні питання щодо укладення договору:
-не допускається примушення особи до укладення договору;
-винятком є обов’язкові договори, укладення яких є обов’язковим для певних учасників цивільного обороту зокрема:

• публічний договір ст. 633 Цивільного кодексу України;
• основний договір на підставі попереднього договору ст. 635 Цивільного кодексу України
• державний контракт на поставку продукції для державних потреб щодо певних визначених законом суб’єктів;
• договір з переможцем торгів;
• договір, стороною якого є суб’єкт, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку тощо.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Стадії укладення договору

• пропозиція однієї сторони укласти договір (оферта);
• розгляд пропозиції укласти договір другою стороною;
• узгодження сторонами умов договору;
• прийняття пропозиції укласти договір другою стороною (акцепт).

Не завжди укладення договору відбувається з проходженням всіх зазначених етапів, однак обов’язковими (основними) стадіями укладення договору є: пропозиція однієї сторони (оферента) укласти договір та прийняття цієї пропозиції другою стороною (акцептантом).
Оферта – це пропозиція укласти договір. Усі дії осіб до моменту направлення пропозиції укласти договір, зокрема, переговори, переписка, складання протоколів про наміри тощо не породжують жодних правових наслідків. Ініціювати укладення договору шляхом здійснення оферти може, як правило, будь-яка із сторін майбутнього договору. Однак не кожна пропозиція укласти договір вважається офертою, а лише та, що відповідає певним умовам.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Офертою визнається така пропозиція укласти договір, яка:

1. однозначно виражає намір особи, яка зробила пропозицію, укласти певний вид договору і вважати себе зобов’язаною у разі прийняття цієї пропозиції іншою особою;
2. містить істотні умови майбутнього договору;
3. спрямована до конкретної особи або кількох осіб. У разі відсутності будь-якої з названих ознак пропозиція може розглядатися лише як виклик на оферту (пропозиція зробити оферту).

Так, у ч. 2 ст. 641 Цивільного кодексу України визначено, що реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір. Рекламні та інші пропозиції вважаються офертою, якщо тільки це прямо зазначено в них. Від запрошення робити пропозицію укласти договір необхідно відрізняти публічну оферту.
Публічна оферта – це пропозиція, що містить усі істотні умови майбутнього договору, в якій виражається воля особи, яка її зробила, укласти договір на вказаних умовах з будь-якою особою, яка відгукнеться. Публічній оферті не притаманна така ознака, як адресність пропозиції, тому що вона звернена не до конкретних осіб, а до будь-кого, хто виявить бажання укласти запропонований договір.

Відповідно до ч. 3 ст. 641 Цивільного кодексу України , пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Акцепт – це відповідь особи, якій адресовано оферту, про прийняття нею пропозиції укласти договір. Акцептом є позитивна відповідь на пропозицію укладення договору, тобто згода. Іноді особа, яка одержала оферту, погоджується укласти договір, але разом з тим пропонує свої зауваження щодо певних умов договору. Така відповідь не вважається акцептом, а являє собою одночасно відмову від одержаної пропозиції й нову пропозицію укласти договір.
Акцептом вважається тільки така згода, яка відповідає наступним умовам:

1. визначеності (відповідь має містити не тільки повідомлення про одержання оферти та заінтересованість пропозицією, а й вира-ження зобов’язання щодо прийняття оферти);
2. повноти (схваленню всього, що вказано в оферті);
3. безумовності (прийняттю пропозиції укласти договір без обумовлення будь- якими подальшими діями кожної із сторін).

Акцепт може бути виражений різними способами. Найбільш розповсюдженим та універсальним способом є письмова відповідь про прийняття пропозиції укласти договір на запропонованих умовах (підписання запропонованого проекту договору, повідомлення про згоду укласти договір листом, телеграфом, факсом або за допомогою інших засобів зв’язку).
Як правило, акцепт не може виражатися мовчанням. Це випливає із загальних положень про способи волевиявлення при здійсненні правочину (ч. З ст. 205 Цивільного кодексу України). Юридичне значення надається виявленню волі мовчанням лише у випадках, встановлених договором або законом. Наприклад, відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо після закінчення договору найму наймач продовжує користуватися майном, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця (мовчання), договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Оферта й акцепт зв’язують сторони, які їх направили, лише з моменту доведення їх до відома, відповідно, акцептанта чи оферента. І пропозиція укласти договір, і відповідь на цю пропозицію можуть бути відкликані особою, яка їх здійснила, до моменту або в момент одержання їх адресатом. Особа, яка зробила пропозицію укласти договір іншій особі, зобов’язана певний час чекати відповіді на неї. Тривалість строку очікування відповіді та, відповідно, зв’язаності офертою залежить від виду останньої.
За загальним правилом договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Однак це правило може бути застосовано тільки до договорів, щодо яких закон не вимагає нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації.
Для укладення певних договорів (реальних договорів) окрім досягнення домовленості з усіх їх істотних умов необхідно, щоб одна із сторін передала другій майно або вчинила інші дії, передбачені актами цивільного законодавства. Учинення дій, необхідних для укладення договору, як правило, засвідчується певними документами, зокрема, актом прийомки-передачі, складським документом, розпискою тощо. Отже, реальні договори (наприклад, договір позики) вважаються укладеними з моменту передання майна або вчинення певної дії. Якщо ж договір підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, він є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або держаної реєстрації. У разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації договору він вважається укладеним з моменту його державної реєстрації.

Форма договору

Форма договору має відповідати загальним положенням щодо форми правочину (статті 205-209 Цивільного кодексу України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Крім того, договір має укладатися у формі, встановленій законом для даного виду договору. У разі відсутності в законі спеціальних вимог щодо форми певного виду договору сторони можуть обрати будь-яку форму.

Зміна та/або розірвання договору

Як правило, укладений договір припиняється його виконанням:

• При цьому договір має виконуватися відповідно до умов, узгоджених при його укладенні.
• Стабільність договірних зобов’язань забезпечується, зокрема, положенням чинного цивільного законодавства, відповідно до якого, якщо після укладення договору прийнятий акт цивільного законодавства, який встановлює інші правила регулювання договірних відносин, ніж ті, що існували в момент укладення конкретного договору, умови укладеного договору, як правило, зберігають силу. Іншими словами, сторонам, які уклали договір, не потрібно змінювати його умови відповідно до положень нового акта цивільного законодавства. На практиці іноді виникають обставини, які викликають необхідність корегування (зміни) умов існуючого договору або взагалі дострокового його припинення.

Зміна умов договору або розірвання договору може розглядатися, як:

• правовий наслідок порушення однією із сторін договірного зобов’язання (ст. 611 Цивільного кодексу України);
• етап розвитку договірного зобов’язання (ст. 651 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору можуть здійснюватися:

1. за згодою сторін;
2. за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом;
3. у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.

Зазвичай будь-який договір може бути змінений або розірваний лише за згодою його сторін. У цьому відбивається принцип свободи договору, адже учасники цивільного обороту є вільними не тільки у вирішенні питань щодо укладення договору, вибору виду договору та визначення його умов. Особи, які досягли домовленості при укладенні договору, можуть також домовитися про зміну його умов або взагалі про дострокове розірвання договору. Деякі обмеження цього права сторін встановлюються законом, наприклад, щодо договору на користь третьої особи (ст. 636 Цивільного кодексу України). Так, з моменту вираження третьою особою, на користь якої був укладений договір, наміру скористатися своїм правом, сторони договору вже не можуть його розірвати або змінити без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміна або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї сторони або в разі односторонньої відмови від договору мають місце, якщо тільки це прямо передбачено в конкретному договорі або в законі щодо даного виду договору.
Зазвичай одна із сторін договору звертається до суду з вимогою про зміну або розірвання договору в разі його істотного порушення другою стороною. Істотним вважається таке порушення стороною договору, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Критерій істотності порушення договору має оціночний характер. Отже, по кожній справі суд встановлює характер порушення умов договору, виходячи із конкретних обставин. При цьому для кваліфікації порушення як істотного має значення співвідношення між розміром завданої шкоди та обсягом того блага, що могло бути одержано стороною у разі належного виконання договірного зобов’язання контрагентом. Однак не тільки порушення договору може бути підставою для звернення однієї із сторін до суду з вимогою про зміну або розірвання договору. Така вимога може бути пред’явлена і в інших випадках за умов, що вони встановлені договором або законом. Так, позичкодавець має право вимагати розірвання договору позички і повернення йому речі, якщо у зв’язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому (ч. 2 ст. 834 Цивільного кодексу України).
Специфіка порядку зміни або розірвання договору в разі односторонньої відмови від нього полягає в тому, що сторона, яка виявила бажання відмовитися від договору, не звертається до суду, а лише повідомляє другу сторону про відмову від договору. Друга ж сторона набуває права оспорити таку відмову від договору в судовому порядку. Одностороння відмова від договору можлива тільки у випадках, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. У чинному цивільному законодавстві норми, в яких закріплено право на односторонню відмову від договору, непоодинокі.
Право сторони на односторонню відмову від певного виду договору зумовлено різними чинниками:

• Одностороння відмова від договору може бути правовим наслідком порушення договору (наприклад, відмова наймача від договору найму, якщо наймодавець не передає йому майно – ст. 766 Цивільного кодексу України).
• Право сторін на односторонню відмову від договору може зумовлюватися характером самого договору (наприклад, право довірителя та повіреного на відмову від договору доручення – ч. 2 ст. 1008 Цивільного кодексу України).
• Можливість односторонньої відмови від договору може залежати від порядку визначення строку договору (наприклад, при укладенні договору найму на невизначений строк – ч. 2 ст. 763 Цивільного кодексу України).

Підстави зміни або розірвання договору

Однією із підстав зміни або розірвання договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Істотною вважається така зміна обставин, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. За цієї підстави договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.
Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

• у момент укладення договору сторони виходили з того, що таказміна обставин не настане;
• зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
• виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
• із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Форма оформлення зміни або розірвання договору

Зміна або розірвання договору, як правило, оформлюється як додаткова угода до цього договору. Закон вимагає, щоб зміна або розірвання договору здійснювалися в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається. Однак інші правила щодо оформлення змін або розірвання договору можуть встановлюватися договором або законом чи випливати із звичаїв ділового обороту.

Момент з якого договір вважається зміненим або розірваним

Істотне значення в разі зміни або розірвання договору має встановлення моменту, з якого договір вважається зміненим чи припиненим.
У разі зміни або розірвання договору за згодою сторін зобов’язання, що випливає з цього договору, змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не зумовлено характером його зміни.
Якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
У разі односторонньої відмови від зобов’язання частково або в повному обсязі (ст. 615 Цивільного кодексу України) договір вважається зміненим або розірваним, як правило, з моменту одержання контрагентом повідомлення про відмову однієї із сторін від зобов’язання.
У разі зміни договору зобов’язання, що виникло з нього, не припиняється, а продовжує діяти. Відбувається лише заміна певних умов договору щодо предмета, місця та строків виконання договору тощо. Якщо ж відбулося розірвання договору, зобов’язання сторін, породжені цим договором, припиняються. При цьому правовий зв’язок між сторонами може припинитися взагалі або трансформуватися в обов’язок сторони, яка істотно порушила договір, відшкодувати другій стороні збитки, завдані розірванням договору.

Корисні посилання

Див. також