Шиншили — цікаві факти

Це дуже милі і кумедні тварини, які живуть в Південній Америці. Відрізняються густим хутром, яке захищає від суворих морозів. За рахунок товстих подушечок на лапах тварини можуть переміщатися по гористій місцевості. Еритроцити шиншили можуть переносити більше кисню, ніж у будь-якої іншої тварини. Це також сприяє виживанню в розрідженому повітрі гір. Представляємо цікаві факти про шиншил.

Особливості

1. Можуть підстрибувати на висоту більше 2 метрів. Нічого дивного, це – білки.
2. За способом сну шиншили нагадують кажанів. Розмістившись у вузькій ущелині, вони сплять вниз головою. Однак можуть спати і на боці.
3. Можуть видавати широкий діапазон звуків: гавкати, хрюкати, пищати, верещати і навіть цвірінькати, як птахи.
4. Відрізняються розвиненим слухом, набагато більш гострішим, ніж людський. Можуть сприймати ультразвукові частоти.
5. Як і в інших гризунів, ріст зубів не припиняється протягом усього життя, тому малюкові потрібно мати можливість сточувати зубну тканину.
6. Зріст звірка – 25-35 см, вага – 0,4-0,5 кг.
7. Майже не мають запаху. Майже не линяють.
8. Іноді вуха тварини покриваються веснянками через особливий пігмент.
9. Передні лапи з 5 пальцями ростуть швидше за задні задніх, чотирьохпалі.

Шиншили – мають найм’якше хутро у світі, забарвлення шубки різне: від класичних чорних, білих і сірих відтінків до унікальних фіолетових, сапфірових тонів. Понад 25 тисяч волосинок вміщується всього на одному квадратному сантиметрі тіла тварини! Ці тварини ледь не були повністю знищені через цінне хутро. Щоб врятувати їх, шиншил стали розводити штучно на спеціальних фермах. Вдалося знайти лише 11 особин, які і стали основною для відновлення популяції.

Спосіб життя

Дикі шиншили віддають перевагу гористій зовнішності, де відчувають себе в безпеці. Історичною батьківщиною є Анди, висота яких-більше 4 км.

Дуже незвичайний механізм захисту від ворогів: при небезпеці тварина скидає хутро. Поки обдурений хижак займатиметься клаптиками шерсті, верткий малюк встигне втекти.

Це дуже товариські соціальні тварини, в природному середовищі проживають групами до ста особин. На чолі колонії – так називається група шиншил – знаходиться самка. Самки мають більші розміри, ніж самці.

Пік активності припадає на темний час доби. Вдень вважають за краще спати в затишних місцях. Побудову скелета дозволяє тваринам поміститися в дуже вузьких щілинах, куди не пробереться жоден хижак.

Люблять приймати пилові ванни, що допомагають очистити шубку від забруднень і захиститися від паразитів. Можливо, саме через цю звичку у них ніколи не буває бліх. Купаються гризуни і в вулканічному попелі. Щоб піщинки не потрапляли у вуха, у вусі є особливі перетинки.

Харчування

Їжу вони тримають двома передніми лапами. Основу раціону шиншили складають трави, гілочки чагарників, мохи і лишайники. Рідина вони отримують з м’ясистого листя соковитих рослин, а також п’ють росу.

Проблем з травленням у цих тварин не буває ніколи. Вони вміють вибирати собі їжу: рослинні компоненти містять натуральні антибіотики, які позитивно позначаються на травленні звірка. Якщо рослинного корму не вистачає, то можуть вживати в їжу комах або деревну кору. Голод, як і одноманітна їжа, стає причиною захворювань шлунка.

Як і всі гризуни, шиншила їсть мало, але часто. Улюбленою їжею цих тварин є ягоди, овочі.

Розведення шиншил — бізнес на виробництві унікального хутра

Відсутність конкуренції на ринку виробництва шиншиллового хутра не уявне, а справжнісіньке, пропоновані вироби з шиншили, як правило імпортного виробництва. Висока вартість шкурок шиншил, в порівнянні з традиційною хутром (хутром норки, лисиці, песця, кролика); хороший вибір якісних особин у заводчиків на плем’я; відсутність спеціальних дозволів на вирощування звірків — все це робить бізнес на розведенні шиншил конкурентним і вигідним. Високий попит на шкурки шиншил хутряними салонами хороший стимул відкрити ферму з вирощування цінного хутрового звіра. На території України ще за часів Радянського Союзу проводилися дослідження шиншил з метою адаптувати звірків до дикої природи високогір’я нашої країни, але ці спроби успіхом не увінчалися. Проте звірята прекрасно себе почувають на фермах.

2 Цікаві факти про шиншил в відео

7 Перспективи шиншилової міні-ферми

міфічна тварина

Так склалося, що в ареалі свого проживання в Південно-Американських Андах, звірки не уникли сумної долі багатьох диких тварин, винищуються через рідкісного хутра.

У дикій природі їх практично не залишилося, але в якості домашніх вихованців вони поширилися і містяться по всьому світу.

У шиншил генетично виключена можливість спаровування з іншими гризунами, тому розмноження і селекція йде всередині свого виду повільними темпами.

Десять років тому сидячи в офісі, міркували з колегами на тему ідеї малого бізнесу мало схильного перевиробництва і приносить понад прибуток. Пам’ятаю, моїм першим реченням було розведення шиншил. Колись чула легенду, що звір є талісманом шукачів скарбів і золотошукачів. Нібито золото так і «липне до рук» володарів цього милого звірка. Колеги мене розкритикували — сказали, що звір надзвичайно малий, «з долоньку», погано виживає в неволі, схильний до стресів і невиправдано дорогий. Я відмовилася від цієї ідеї, про що пізніше пошкодувала.

Цікаві факти про шиншил в відео

Досвід захоплених шиншиловод розвіює багато міфів про це звірку. Пізніше в якості домашнього вихованця із зоомагазину з’явилася шиншила і у мене, вибракувати для подальшого розведення на плем’я, наша самочка обійшлася нам всього лише в 3 тисячі гривень, та ще й виявилося вагітної. Через 2 з невеликим місяця у нас вже було 3 цуценятко. Одного подарували, двох продали, окупивши витрати на маму і дорогу клітку. Ось і збулося пророцтво про шиншил приносить в дім достаток.

«За та проти»

Унікальність хутра тварини в тому, що в умовах природних місць мешкання, у нього сформувалася особлива волосяна цибулина з якої росте не один-два волоска, а пучок найтонших шерстинок в кількості близько 70 штук.

Хутро з висотою ворсинки близько 3 см, як суцільна щільна подушка — прекрасно зберігає тепло і ізолює від вітру і холоду зовні, в щільному хутрі не заводяться ні кліщі, ні блохи. Він надзвичайно легкий, красиво пофарбований.

У звірка немає потових і сальних залоз, тому він не має різкого запаху, яка властива всім гризунам, він не видає гучних і різких звуків. І як виявилося, створити міні-ферму в звичайній квартирі не складає труднощів. Відсутність сезонної линьки дозволяє вирощувати звірків на шкурку круглий рік.

Що ж є безсумнівним плюсом для початку бізнесу з розведення шиншил, в чому мінуси і складності? Приваблює те, що:

це високорентабельний бізнес (вартість шкурки звірка окупає його зміст у багато разів);

не вимагає значних вкладень (не вимагає дорогого приміщення, обладнання та кормів);

перспективний ринок (цінність і унікальність хутра визнані виробниками і споживачами в усьому світі);

відсутність конкурентів на російському ринку (понад 90% цінного хутра — імпорт);

бізнес не має сезонності (заготівля хутра ведеться круглий рік).

Основними мінусами можна вважати низькі темпи відтворення. Самки дають на рік 4 — 6 дитинчат, на шкурки йдуть самці, самочок ж використовують для подальшого відтворення і збільшення популяції. Умовно можна вважати мінусом неможливість утримання звірка в умовах відрізняються від умов міської квартири.

Шиншила високоінтелектуальний звірок, піддається «соціалізації» може легко звикнути до людини, іншим мешканцям будинку. В умовах утримання на фермі потрібно враховувати інші його особливості.

Шиншила звір територіальний і до своїх одноплемінників може проявляти агресію, тому в віці 3 місяців звірку потрібно виділяти свою клітку, стежити за поведінкою дорослих особин і молодняку, щоб виключити можливість псування хутра, заради якого його власне і вирощують.

приміщення

Виявилося, що організувати ферму з вирощування шиншил не складно, дотримуючись деякі умови. Основне, що знадобиться шиншиловод, це суворе дотримання рекомендацій вже накопиченого досвіду з розведення гризунів. Це відноситься до приміщення, влаштування клітин, температурному режиму та раціону.

Утримувати звірків потрібно в сухому приміщенні повністю виключивши протяги. Температуру підтримувати на рівні 12 — 22 ° С, підвищення температури вище 25 ° С веде до пригніченого стану і загибелі звірків.

Також шиншили потребують сонячному світлі, але не яскравому, а розсіяному, це стимулює їх здатності до спаровування, тому клітини з парами краще розмістити ближче до джерела освітлення.

Вологість повітря краще підтримувати 50 — 60%.

Добре ізолювати приміщення від зовнішніх різких звуків, щоб уникнути втрат від горезвісного «шиншиллового стресу». Рекомендовано привчати їх до якогось типу тихою музики. На багатьох фермах для шиншил звучить класична музика.

На 30 кв.м, обладнаного для підтримки необхідного температурного режиму спліт-системою приміщення, можна утримувати маточне поголів’я в 200 — 250 особин. Не враховуючи будівництво спеціального приміщення, а тільки його переобладнання і оснащення, витрати складуть приблизно 55-60 тис.гривень.

клітини

Збереження високої якості хутра основне завдання фермера. Клітка повинна обмежувати стрибучість і рухливість звірка, оптимально її розміри повинні бути 0,5м х 0,5м х 0,5м і обладнані автопоїлками, бункерних годівницями, піддонами для збору відходів. Зараз роблять зручні блоки з 16 клітин, вартістю блоку, повністю укомплектованого усіма необхідними пристроями приблизно 12 тис.гривень.

Треба пам’ятати, що шиншила гризун і наявність дерев’яних деталей потрібно звести до мінімуму або виконати клітку повністю з металевої оцинкованої сітки.

Для точки зубів в клітці шиншили повинен бути мінеральний камінь або шматок пемзи. До задньої стінки клітки повинна кріпитися невелика поличка. На цьому своєрідному сідалі звірок буде проводити більшу частину дня. До передньої стінки клітини кріпляться годівниці і поїлки, також на ній розташовується дверцята для вільного доступу в клітку.

Шиншила в природі отримує необхідну для життя воду з соковитих трав, а за хутром доглядає за допомогою пісочних ванн. Але звичайний пісок категорично не підходить для шиншили, гострі краї піщинок можуть зіпсувати хутро. У клітку до шиншил ставлять спеціальну пластикову або металеву ванну з вулканічним дрібнофракційних просіяним цеолітом. Рідше пісочна ванночка робиться як вбудований елемент конструкції клітини. Повністю обладнані блоки з 16 клітин на 112 особин (7 штук) обійдуться в 84 тис.гривень.

харчування шиншили

Їсть шиншила на диво мало, але правильна годівля дуже важливе питання в справі успішного розведення. Через малий об’єм їжі корм повинен бути добре збалансований і високо поживний. Необхідну воду звірок отримає з автопоїлки.

В середньому шиншила з’їдає в день 1 — 2 столових ложки кормів.

Її раціон складається з сухої трави, насіння і насіння, як ласощі шиншили повинні отримувати сухофрукти, ще рідше горіхи. На думку фахівців основою корми шиншил має бути сіно конюшини, люцерни, бобових. Зелень додають дуже обережно, основу все одно становить сіно і сухі облиствені гілочки яблуні, вишні.

Привчати звірків краще до тих кормів, які доступні у вашій місцевості. Звикання до певного раціону доцільно ще й тому, що ви уникнете проблем з доставкою кормів, тим більше, що перехід на нові корми, це стрес для тварини, який загрожує розладами травлення. Як мінеральних підгодівлі можна давати шматочки мінеральної солі. До певного харчуванню гризуни звикають з самого дитинства, тому склавши збалансований раціон, багато трави можна вирощувати і заготовлювати на своїй присадибній ділянці.

У рік кожна доросла особина з’їдає близько 15-18 кг корму. Погодьтеся, що це мізерна кількість у порівнянні з іншими домашніми тваринами, але це мало що кількість повинна бути найвищої якості.

Вартість харчування, з урахуванням кормів власного виробництва складно розрахувати, прорахуємо найдорожчий варіант повністю покупних кормів для 112 дорослих особин. Це складе приблизно: 40рублей х 18 кг х 112 шт = 80 640 гривень на рік.

Перспективи шиншилової міні-ферми

Розведення шиншил — бізнес вимагає планомірного розвитку. На це впливає насамперед здатність звірків розмножуватися. Щоб сформувати на початковому етапі племінне ядро з 50 особин вам доведеться витратити 2 роки. Племінні особини коштують дорожче і обійдуться вам приблизно в 120 тис.гривень.

Уникаючи вибракування на початковому етапі, краще відразу придбати у відомих заводчиків 12 племінних самок і 3 самця, які дадуть вам за рік 40 — 50 цуценят.

Самки залишаються для подальшого виробництва, самці обмінюються або продаються, тим самим окупаючи всі ваші витрати.

На рівень серйозних хутряних аукціонів можна виходити маючи можливість виробляти не менше 5 тис.штук шкурок найвищої якості на рік. До цього моменту можна непогано заробляти продаючи шиншил на плем’я в інші господарства або любителям. Криза перевиробництва цієї нової галузі звірівництва в нашій країні не загрожує ще як мінімум 50 років.

Витрати на організацію міні-ферми складуть 370 тис.гривень:

обладнання приміщення — 55 тис.гривень;

закупівля племінних особин — 120 тис.гривень;

обладнані клітини — 85 тис.гривень;

інші витрати (ліки, цеоліт, електроенергія і т.п.) — 30 тис.гривень.

При виробництві 50 штук особин в перший рік і при середній вартості шиншили (або шкурки) 6 тис.гривень ви отримаєте 600 тис.гривень. тим самим окупите капітальні вкладення і отримаєте прибуток від реалізації. Якщо вдасться на другий рік отримати 100 шиншил (шкурок) ви отримаєте вже 1,2 млн.гривень, а чистий прибуток складе 980 тис.гривень. Можна подумати про розширення підприємства, найму додатково співробітників і подальші перспективи розвитку.

Шиншила як можливий об’єкт хутрового звірівництва

Утримання та вирощування шиншил для розвитку хутрового звірівництва не надто поширене у нашій країні. Однак деякі фермери успішно займаються цим досить прибутковим бізнесом. У дикій природі розрізняють два види шиншил: велика куцохвоста та мала довгохвоста , що відома також як звичайна або берегова . Це дрібні травоїдні гризуни, пристосовані до життя у прохолодному та сухому гірському кліматі. Живуть обидва види в горах Південної Америки. Велика куцохвоста шиншила живе переважно у високогірних регіонах, на висоті 2000–4270 м над рівнем моря, а мала довгохвоста – значно ниже, на гірських схилах та в передгір’ях (від 400 до 2000 м).

Хутро у великої шиншили більш якісне, ніж у малої, але вона набагато вимогливіша до умов клімату, утримання та годування, тому в неволі її тримають рідко. Займаються розведенням цього виду тільки на його батьківщині. Велика шиншила важить близько 700–800 грамів при середній довжині тіла від 30 до 35 см, не враховуючи довжини хвоста. Довжина хвоста сягає близько 10–12 см, що становить приблизно третину довжини її тіла. Вуха у представників цього виду невеликі, закруглені. Самці дрібніші за самок на 8–10%.

Малу довгохвосту шиншилу фермери почали розводити заради красивого хутра на її батьківщині порівняно не так давно – у двадцятих роках минулого століття. Сьогодні ж ця хутрова тваринка розповсюджена у звірівницьких господарствах Канади, Сполучених Штатів, Аргентини, Мексики, Болівії. Невеликі поголів’я є і в Європі, Південній Африці і навіть в Австралії. Американські звірівницькі ферми виробляють понад сто тисяч товарних шкурок на рік. На території пострадянського простору шиншил утримували здерідка, винятково як декоративних тварин. Але за останні десять – п’ятнадцять років вони набули неабиякої популярності і з кумедного звірятка-іграшки перетворилися на цінного хутрового звіра. У звірівницьких господарствах комерційний інтерес викликає саме мала довгохвоста шиншила, тому подальша інформація дозволить вивчити цей вид більш широко.

Дикі шиншили ведуть переважно нічний спосіб життя, але, опинившись в умовах ферми, зберігають активність і вдень. Вага малої шиншили рідко перевищує 500 г, хоча відомі випадки, коли окремі особини виростали до 750–800 г! До початку зими звірята набирають вагу, а до настання літа худнуть. Самки завжди більші за самців. Довжина тіла дорослої тварини без урахування довжини її хвоста становить від 24 до 26 см.

Хвіст складає приблизно половину довжини їх тіла: 14–16 см, він дуже пухнастий. Дикі шиншили користуються ним для рівноваги при пересуванні по скелях. Хутро на хвості жорсткіше, ніж на решті тіла. Вуха у шиншил витягнуті, відносно великі, майже не мають хутряного покриву, довжина їх близько 5 см. Очі у довгохвостої шиншили великі, темного кольору, овальні. Голова непропорційно велика, за розміром складає третину довжини всього тіла, має характерний вигнутий, горбоносий профіль. На мордочці є довгі чутливі волоски (10–12 см), так звані жорсткі «вуса»-вібріси, як у котів. Вони допомагають тваринкам добре орієнтуватися у сутінках.

Шиншили належать до групи монофіодонтних тварин, тобто зуби у них не змінюються протягом усього їхнього життя. На кожній щелепі у шиншил знаходиться по два різця, по два малих корінних зуба і по шість великих корінних зубів, призначених перетирати рослинну їжу. Всього двадцять зубів. Різці ростуть постійно і вимагають присутності в раціоні великої кількості твердого, грубого корму для їх сточування. Щільність і товщина зубної емалі не однакова на зовнішньої і внутрішньої поверхні різця. Зовнішня поверхня більш тверда, тому сточується повільніше внутрішньої. Таким чином, різці у шиншил в процесі використання самозаточуються.

Передні лапи у шиншил коротші за задні, п’ятипалі, добре пристосовані для пошуку, тримання і прийняття їжі. Задні лапи чотирипалі, помітно довші за передні та сильніші, з їх допомогою звірята здатні здійснювати стрибки і пересуватися по майже прямовисних скелях і ущелинах в горах. На задніх лапах у шиншил знаходяться неначе щіточки з жорсткої вовни, якими тварини чистять і розчісують свою шерсть.

Хутро малої шиншили дуже густе (на одному квадратному сантиметрі розміщується близько 25 тисяч волосків!), але водночас підкреслено-м’яке, ніжне, дуже приємне на дотик. Такі характеристики забезпечуються його структурою. Товщина покривних шерстинок не перевищує 25–30 мкм, а у пухових становить від 12 до 16 мкм. (Для порівняння: у песця на 1 квадратному сантиметрі росте 11–13 тисяч волосків, а їх товщина 42–46 мкм.) Довжина шерстї шиншили 2,5–3 см. Остьові волоски довші за підшерстя всього на 4–6 мм. Але є у шиншиллового хутра й істотний недолік – він легко намокає, тому не придатний для пошиття деяких видів верхнього одягу. Проте ця вада шиншилових хутряних виробів повністю компенсується їх вишуканою елегантністю.

Шиншили линяють протягом усього року, при цьому зимове хутро у них більш щільне і виглядає пишніше. Кращі шкурки отримують від тваринок 8–12-місячного віку, забитих холодної пори року, але ростуть шиншили до півтора років.

Забарвлення хутра у дикої шиншили темно-сіре, з різноманітними відтінками. Кожен волосок має зони з темною пігментацією, які чергуються з більш світлими ділянками. Таке забарвлення кожної шерстинки забезпечує ефект гри світла, через що хутро при огляді його під іншими кутами зору переливається багатьма відтінками.

Шиншили штучного розведення мають багато варіацій масті. Найбільш поширені такі кольорові форми :

Стандартна – темно-сіра, з чорним відливом масть на верхній частині тіла і світліша на боках, майже біла нижня частина, внутрішня поверхня лап, живіт, груди та шия. Стандартну масть, в залежності від насиченості кольору, поділяють на три категорії: світла , середня, темна .

Бежеве забарвлення було отримане випадково у 1955 році. Зараз у цій масті розрізняють гетерозиготну та гомозиготну варіації. Колір хутра у цих тваринок бежевий, на спині темніший, ніж на боках і нижній частині тулуба. Гомозиготні тварини помітно світліші та мають червоні очі. Шкіра у представників обох колірних варіацій рожева, не пігментована, що добре помітно на вухах і лапках.

Біло-рожева масть вирізняється шерстю білого кольору з різноманітними відтінками, від рожевуватого до сірувато-коричневого. Іноді зустрічаються звірята зі світло-бежевими розмитими плямами на тілі. Вуха і очі у представників цієї масті рожеві.

Біла мозаїка . У цих тварин на основному білому тлі довільно розкидані ділянки з сірою, бежевою або чорної шерстю, що мають чіткі межі. Очі чорного кольору, вуха темні.

Сріблясте забарвлення шиншил отримали від схрещування стандартних форм з білими. У таких тварин підшерсток має білий колір, а кінці покривних ворсинок на окремих ділянках тіла чорні. Зазвичай це зони голови, хвоста, кінцівок, спини. В результаті хутро набуває сріблясто-вуалевого відтінку.

Чорний оксамит – один з найкрасивіших варіантів забарвлення шиншилового хутра. Вперше такі тваринки з’явились у фермера зі Сполучених Штатів у 1956 році, і майже одразу їх шкурки стали користуватись величезним попитом на американському ринку хутра. Зараз вони вважаються стандартом оксамитового кольору. Тваринки цієї масті мають глибокий яскраво-чорний колір вовни на голові і спині з переходом у димчасто-сірий на боках і хвості. Живіт, груди і шия шиншил при цьому залишаються білими, а колір вух і очей – чорний.

Брунатний оксамит . Форма з’явилась у результаті схрещування тварин масті чорний оксамит з бежевими. У представників цієї форми основна частина хутряної поверхні має бежевий колір, який поступово світлішає від спини до боків і нижче. Вуха, живіт і груди у таких звірків молочно-білого кольору, часто з бежевим відтінком. Очі темні. Шкурки бежевих шиншил ефектно виглядають на хутряних виробах великої площі (шуби, жилети, покривала й т. ін.).

Чорний ебоні – тваринки чистого чорного кольору, без відтінків та світлих ділянок. Очі і вуха чорні. Така масть зустрічається рідко і тому є досить цінною.

Білий ебоні – чисто-білі звірята з чорними вухами та очима.

Сапфірові – тварини з хутром сірого кольору, що має сапфіровий або блакитний відтінок. Очі чорні, нижня частина тулуба – біла.

Фіолетові шиншили були виведені в Африці у 1960 році. Колір шерсті цих тварин по всьому тілу фіолетово-пурпуровий.

Пастельне забарвлення хутра отримане в результаті схрещування білого ебоні та бежевої шиншили. Народжуються вони білими, але після линьки і статевого дозрівання набувають вираженого пастельного кольору.

Крім описаних забарвлень існує безліч інших варіацій масті, які звіроводи отримують випадково в кожному конкретному випадку схрещування шиншил.

Якщо порівнювати шиншил та інших хутрових звірів щодо вимогливості до умов утримання, то вони досить проблемні тварини. Розводити їх у нашому кліматі на відкритому повітрі, як кроликів, не вийде. Для шиншил потрібне сухе, світле приміщення зі стабільною помірною температурою повітря. Тваринки ці не люблять ні холоду, ні спеки. Оптимально, якщо температура буде в межах +17…19°С, але взимку можлива нижня температурна межа у приміщенні не холодніше +12°С, а верхня влітку – не вище за +21°С. При цьому приміщення повинно добре вентилюватися, але без протягів і вогкості.

Хутро шиншил дуже гігроскопічне, тому вологість повітря у приміщенні, де вони утримуються не повинна перевищувати 60–65%. Приміщення має бути світлим, у той же час слід уникати попадання на тваринок прямого сонячного проміння. Створити такі параметри мікроклімату досить складно без примусової вентиляції, використання штучного освітлення, опалення та кондиціонування повітря. Якщо температура буде нижчою, ніж зазначена, то шиншили перестають розмножуватися, а якщо вище, то можуть загинути від теплового удару.

На звірофермах шиншил доцільно утримувати у металевих оцинкованих клітках з дрібним вічком, подібних до тих, які використовують для норок. Шиншили набагато рухливіші тварини, ніж, наприклад, кролики або нутрії, тому площа клітки на одну дорослу племінну тварину не повинна бути меншою, ніж один квадратний метр. Для молодняку, призначеного на забій, буде достатньо половини цієї площі.

Якщо шиншил розміщати на меншій площі, то якість хутра у них погіршується, частішають бійки, а племінні тварини перестають розмножуватися. Крім того, у клітці, де містяться шиншили, бажано закріпити 1–2 яруси поличок на бічних стінках для забезпечення якнайбільшої активності тваринам. По кутах на підлозі клітки слід встановити поїлку, дві годівниці та спеціальну ємність з піском для купання. Якщо підлога виготовлена з сітки, то лоток для екскрементів не потрібний. Напувалка підійде закритого типу, така ж, як і для кролів. Одна годівниця призначається для сипучих кормів, інша – для соковитих та грубих.

Ємність з піском потрібна для сухих купань звірят, – так вони чистять себе від забруднень, відмерлих ворсинок і видаляють зайву вологу з хутра. Слід наповнювати її піском не повністю, а на дві третини, щоб тваринки не розкидали його. Перед використанням пісок потрібно просіяти, промити, просушити і прожарити протягом 15–20 хвилин для знезараження. Краще використовувати пісок найдрібнішої фракції, в нього також можна додати невелику кількість деревного попелу чи тальку. Розмір ємності вибирається приблизно такий: висота 15–20 см, довжина 30 см, ширина 25–30 см. Пісок у ванночці періодично, у міру забруднення, потрібно міняти і час від часу досипати.

Годувати шиншил найпростіше готовими гранульованими кормами, які виготовляють з урахуванням усіх потреб тварини. При такому годуванні вони прекрасно себе почувають, молодняк добре росте, а батьківське поголів’я нормально розмножується. У гранульовані корми завичай входить трав’яне борошно люцерни і злакового різнотрав’я, пшеничні висівки, ячмінь, пшениця, овес, соняшникова макуха, лляне насіння, крейда, трикальційфосфат, рибне борошно, кухонна сіль, премікс з повним набором усіх необхідних тварині вітамінів, амінокислот та мінеральних речовин. Але вартість подібних гранульованих кормів досить висока. При годуванні гранульованим кормом тваринкам додатково необхідно давати молоді гілки верби, осики для сточування їх постійно ростучих різців.

Для годування шиншил звичайними кормами можна використовувати свіжу траву, зерно різноманітних кормових культур, соковиті корми, сіно, гілковий корм. Приблизний добовий раціон для дорослої шиншили влітку може бути таким: свіжа трава 100–120 г, суміш із зерна різних культур (ячмінь, овес, кукурудза, льон, соняшник) у рівних частинах – від 8 до 10 грамів, молоді гілочки з листям верби, осики – досхочу. Крім корму в клітці завжди повинна бути кухонна сіль і шматочки крейди. Тварини використовують їх у міру своєї потреби.

Зимовий раціон шиншил може бути таким: гарне, якісне сіно 35–40 г, соковиті корми (морква, гарбуз, буряк, фрукти) – 25 г, суміш із зерна різних культур (ячмінь, овес, кукурудза, льон, соняшник) у рівних частинах – від 10 до 12 грамів, молоді гілки верби, осики – досхочу. Гілки кісточкових дерев можуть нашкодити шиншилам, тому слід виключити їх з раціону тварин. Годувати звірят краще двічі на добу: вранці та ввечері. Вечірнє годування повинно бути більш поживним, оскільки шиншила – нічна тваринка.

Вагітним самкам цю норму збільшують на 8–10%, а під час лактації – на 20–25%.

Питанням розведення шиншил та вирощування молодняка буде присвячена наступна стаття.

Якщо під час ознайомлення з цією статтею у вас виникли питання, їх можна поставити на нашому форумі .