61 рік тому вийшла перша партія «горбатих Запорожців», погано скопійованих з «Фіата». А ще із «Запорожців» хотіли зробити вантажівки, мікроавтобуси та гоночні авто — історія в архівних фото

ЗАЗ-965 під час випробувань у дніпровських плавнях, 15 січня 1961 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

У 1950-х роках у Європі розпочалася масова автомобілізація. Зʼявилися легкі мікролітражки економ-класу — недорогі та прості у виробництві, зручні та економічні у використанні. У СРСР вирішили не відставати від цієї тенденції. Але власного досвіду у створенні таких авто не було, тому вирішили скопіювати та доопрацювати західну технологію. За основу взяли найпопулярніший на той час італійський «Фіат». На його основі на Запорізькому заводі створили та в листопаді 1960-го запустили на конвеєр задньопривідний дводверний ЗАЗ-965, який у народі прозвали «горбатим» через форму кузова. Він мав тісний салон, маленький багажник, шумний двигун, який швидко перегрівався влітку і замерзав узимку. Усе це зробило «Запорожець» героєм анекдотів. Але водночас він швидко став масовим авто через відносно невелику ціну та економічність витрат бензину. У середині 1960-х вийшло друге покоління «Запорожців» із новим кузовом, які з незначними доопрацюваннями випускалися до 1994 року. А ще конструктори заводу розробили пікапи, фургони, мікроавтобуси та навіть гоночне авто. Але до масового виробництва справа не дійшла. «Бабель» згадує історію перших народних «Запорожців» в архівних фото 1950—1960-х років.

У другій половині 1950-х західноєвропейські країни відновилися після Другої світової війни. Рівень життя населення почав швидко зростати: збільшилися прибутки, будувалося нове житло, зріс обсяг виробництва й асортимент різних товарів. Радянський Союз теж намагався не відставати від Заходу. Наприкінці 1950-х зʼявилися цілі райони компактних хрущовок. Задля цього у Франції купили ліцензію на систему масового виробництва панелей. Щоправда, радянські інженери переробили технологію, спростивши нові хрущовки, як порівняти з французькими панельними будинками.

Читайте також:

Наступною західною тенденцією, яку вирішив наздогнати СРСР, стала масова автомобілізація. Європейські автопромисловці налагодили виробництво легковиків економ-класу — легких, розрахованих на двох-чотирьох людей, недорогих і простих у виробництві, зручних та економічних у використанні.

Радянські малолітражки «Москвич-400» і «Москвич-401» на той час вже застаріли та перестали випускатися. А елітні авто на кшталт «Волги» чи «Чайки» пересічні громадяни взагалі не могли собі дозволити. У партійній верхівці довго сперечалися, чи потрібен взагалі «народний» мікролітражний автомобіль. Зійшлися на тому, що потрібен. І в середині 1950-х в СРСР спробували розробити власну модель. Але зʼясувалось, що конструктори не мають досвіду. Принцип «просто зробити зменшену копію великого авто» тут не спрацював. Тож пішли перевіреним шляхом — скопіювати та доопрацювати західну технологію.

Наприкінці 1950-х у ФРН з конвеєрів зійшло майже 600 тисяч мікролітражок, у Франції та Англії приблизно по 300 тисяч. Але всіх випередила Італія, понад 50% її автопрому складали мікролітражні автомобілі. Найвідомішим став Fiat 600. Він був популярним не лише в Італії та Європі, але й у країнах Латинської Америки, особливо в Аргентині.

Fiat 600 Standard. Фото журналу Motor Trend, вересень 1957 року.

Історія запозичень в Європі та США. Як зʼявився “Запорожець” з двигуном спереду

Україна ніколи не була у списку лідерів світової автомобільної промисловості, але це не означає, що наша країна не залишила свій слід в історії. Запорізький автомобільний завод свого часу випустив авто, яким цікавляться у світі й донині.

Один з автомобілів, що сходив із запорізького конвеєра, став по-справжньому легендарним. Це ЗАЗ-965, або “Горбатий”, як прозвали його автолюбителі. Історія створення цієї моделі має дуже посередній стосунок до України, але саме з неї розпочалась історія заводу ЗАЗ. Про це розповість Liga.Tech.

Європейське запозичення

У 1950-х роках розпочалася масова автомобілізація в Європі. З конвеєрів зійшли Volkswagen Käfer (він же “Жук”), Isetta та Fiat 600. Fiat 600 та Fiat 500 змогли зробити з післявоєнної Італії автомобільну країну. З 1955-го до 1969 року на дороги вийшли 2,5 мільйони Fiat 600.

Потреба у простому та недорогому автомобілі була просто величезною. Тому в СРСР вирішили не відставати, і у 1958 році Рада міністрів розпорядилася почати виробництво таких машин на Московському заводі малолітражних автомобілів. А ще конструктори заводу розробляли пікапи, фургони, мікроавтобуси та навіть гоночне авто. Але до масового виробництва справа не дійшла.

Радянські інженери взяли за основу для копіювання тодішній популярний Fiat 600. Але повністю скопіювати “Фіат” не вдалося: досвіду випуску машин з розташуванням двигуна позаду в СРСР не було. Треба було шукати новий двигун, і конструктори зупинили вибір на 23-сильному двигуні повітряного охолодження. Прототипом для цього двигуна послужив двигун німецького Volkswagen Käfer, за що інженери жартома називали проєктований автомобіль “Фіат Фольксвагенович”. Для випуску автоновинки перепрофілювали Запорізький комбайновий завод “Комунар”, а для виробництва двигунів – завод у Мелітополі.

Проблеми з двигуном спереду

Радянські інженери змогли втиснути двигун у маленький “Запорожець”, але нічого хорошого з цього не вийшло – він постійно перегрівався влітку та замерзав узимку, через що часто ламався. У 1962 році вийшов ЗАЗ-965А – модель оновили і частину недоліків виправили. Також вирішили поставити більші колеса: через низьку якість доріг діаметр коліс довелося збільшити з 12 до 13 дюймів.

Авто підкупало своєю дешевизною, невибагливістю, ремонтопридатністю та прохідністю. За девʼять років випустили понад 300 000 машин.

У 1967-му на заміну моделі прийшов ЗАЗ-966. На цей раз “донором” для машини став західнонімецький NSU Prinz 4, який був зменшеною копією американського Chevrolet Corvair 1959 року. Але славнозвісні “вуха” на задніх крилах були індивідуальною особливістю “Запорожця” – так боролися з перегріванням двигуна, головною проблемою автомобіля.

У 1970-х у Запоріжжі експериментували з розробкою переднього приводу. Робочою назвою майбутньої “Таврії” була “Перспектива”, а аналогом для неї послужив американський Ford Fiesta – найкращий автомобіль 1976 року. Розпочати серійне виробництво планували 1981 року.

Та “Запорожець” не став першою в Союзі передньопривідною машиною: 1984-го лідерство перехопив ВАЗ-2108. Частково це пов’язують і з тим, що керівництво Міністерства транспорту СРСР, в якому працювало дуже багато колишніх працівників АвтоВАЗу, бажало бачити перший в країні передньопривідний автомобіль виробництва Волзького заводу, а не Запорізького. У випуск “Таврія” потрапила лише у 1988 році.

Маловідомі факти про ЗАЗ

• Існували експортні модифікації ЗАЗ. Для більшості іноземців українське слово “Запорожець” було складним, тому на західних ринках ці машини продавали як Yalta (бельгійський імпортер), Jalta (фінський імпортер, також для Нідерландів, Данії та Швеції), Eliette та як ZAZ (для Італії).
• Наприкінці 1960-х на базі ЗАЗ-966 навіть спробували зробити гоночний автомобіль “Юність”. В основі конструкції кузова була трубчаста просторова рама. Але основні параметри автомобіля зберігалися: колісна база, колія, передня підвіска, колісні диски, коробка передач. Лише потужність двигуна збільшили на сім кінських сил. Але в серійне виробництво цей гоночний автомобіль теж не потрапив.
• Під ногами переднього пасажира розмістили маленький прямокутний люк для зимової риболовлі – цей факт навіть був показаний в відомому британському шоу Top Gear.
• Авто “Запорожець” брало участь у зйомках однієї з частин знаменитої бондіани 007 – “Золоте око”.
• Наприкінці 1980-х для західного ринку було знято рекламний ролик, у якому автовласник ЗАЗ “Таврія” заправляє машину кількома краплями бензину зі своєї запальнички. Ролик завоював у Каннах “Бронзового лева” у номінації “Торгова реклама”.