Як називається Найближчий до підлеглого прямий начальник
Єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
• наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
• наданні командирові (начальникові) права одноособове приймати рішення, віддавати накази;
• забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов’язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
За своїми військовими званнями начальниками є:
• сержанти і старшини — для рядових і матросів однієї з ними військової частини;
• прапорщики і мічмани — для сержантів і старшин, рядових і матросів однієї з ними військової частини;
• молодші офіцери — для сержантів, прапорщиків і мічманів однієї з ними військової частини і старшин, рядових і матросів;
• старші офіцери за військовим званням підполковник, капітан 2 рангу, майор, капітан 3 рангу — для прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів;
• генерал-лейтенанти, віце-адмірали, генерал-майори, контр-адмірали, полковники, капітани 1 рангу — для молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів;
• генерали армії України, генерал-полковники, адмірали — для старших і молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, рядових і матросів.
Військовослужбовці, які за своїм службовим становищем і військовим званням (статті 31 і 32 цього Статуту) не є стосовно інших військовослужбовців начальниками або підлеглими, можуть бути старшими чи молодшими за військовим званням.
Старші за військовим званням військовослужбовці мають право вимагати від молодших за військовим званням військовослужбовців додержання військової дисципліни, громадського порядку і форми одягу, а також правил поведінки і військового вітання. Молодші за званням військовослужбовці повинні беззастережно виконувати зазначені вимоги старших за військовим званням військовослужбовців.
На військовослужбовців, які відбувають кримінальне покарання у виді арешту на гауптвахті Служби правопорядку, не поширюється дія частини другої цієї статті і статті 32 цього Статуту. Зазначені військовослужбовці зобов’язані виконувати команди та розпорядження військових службових осіб та військовослужбовців чергових змін Служби правопорядку.
У разі спільного виконання службових обов’язків військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їх службові відносини не визначені командиром (начальником), начальником є старший із них за посадою, а за рівних посад — старший за військовим званням.
§ 7. ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ ТА СТОСУНКИ МІЖ НИМИ. ВІЙСЬКОВА ДИСЦИПЛІНА
Військові статути – це нормативно-правові акти, які регламентують різні сторони функціонування збройних сил.
Статути ЗСУ поділяються на загальновійськові та статути видів і родів військ, які ще називають Бойовими статутами.
Загальновійськові статути так називаються тому, що їх дія розповсюджується на всі Збройні Сили України. Усі вони затверджені законами України.
Загальновійськовими статутами ЗСУ є:
• Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (визначає загальні права та обов’язки військовослужбовців ЗСУ та їхні взаємовідносини, обов’язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах);
• Дисциплінарний статут Збройних Сил України (визначає сутність військової дисципліни, обов’язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг);
• Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України (визначає організацію і порядок несення гарнізонної та вартової служб, права і обов’язки посадових осіб гарнізону та військовослужбовців, які залучаються для несення цих служб);
• Стройовий статут Збройних Сил України (визначає стройові прийоми і рухи без зброї та зі зброєю; строї підрозділів та військових частин у пішому порядку і на машинах; порядок виконання військового вітання, проведення стройового огляду; місце Бойового Прапора військової частини у строю, порядок його внесення і винесення;
• обов’язки військовослужбовців перед шикуванням і в строю та вимоги до їх стройового навчання).
Бойові статути – офіційні керівні документи, що визначають цілі, завдання, способи і принципи використання підрозділів і частин різних видів і родів військ (сил флоту) при веденні самостійних і спільних бойових дій.
Прикладом Бойового статуту є Бойовий статут Сухопутних військ Збройних Сил України.
Військова служба у ВМС України регулюється, окрім загальновійськових статутів, Положенням про корабельну службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України, яке затверджене наказом Міністра оборони України.
◄ ВІЙСЬКОВІ ЗВАННЯ І ЗНАКИ РОЗРІЗНЕННЯ ►
Військове звання – ранги різних ступенів, що надаються у збройних силах військовослужбовцям, відповідно до їхньої посади, кваліфікації фахової підготовки та терміну служби.
Кожний військовослужбовець має військове звання.
Військові звання поділяють на армійські та корабельні (табл. 2).
Військові звання у ЗСУ
Сержантський і старшинський склад
головний корабельний старшина
Офіцерський склад Молодший офіцерський склад
Старший офіцерський склад
Вищий офіцерський склад
До військових звань осіб офіцерського складу медичної та юридичної служб ЗСУ та інших військових формувань, а також спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією Військової служби правопорядку у ЗСУ, які мають відповідну освіту та обіймають відповідну штатну посаду, додаються слова «медичної служби» і «юстиції». Наприклад, «лейтенант медичної служби», «полковник юстиції».
До військових звань громадян України, які перебувають у запасі чи у відставці або проходять службу у військовому резерві, відповідно, додаються слова: «запасу», «у відставці» або «резерву». Наприклад, «капітан-лейтенант запасу», «майор у відставці», «старший лейтенант резерву».
Військові звання присвоюються довічно. Для військовослужбовців установлюються військова форма одягу та знаки розрізнення.
Знаки розрізнення військовослужбовців – знаки (погони, нарукавні та нагрудні знаки, знаки на спину; знаки на головних уборах, зокрема кокарди, емблеми, орнаменти; гаптування; канти і лампаси; ґудзики із символікою) на форменому одязі, призначені для позначення військових звань, посад, належності до держави, військового формування, виду Збройних Сил України, роду військ, служб, військових частин (підрозділів).
Носіння військової форми одягу із знаками розрізнення військовослужбовців особами, які не мають на це права, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Зображення погонів військовослужбовців містяться на Форзаці 2 підручника.
◄ НАЧАЛЬНИКИ ТА ПІДЛЕГЛІ, СТАРШІ ТА МОЛОДШІ, ЇХНІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ►
Відповідно до Статуту внутрішньої служби ЗСУ, за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
Службове становище військовослужбовця визначається, якщо не враховувати військове звання, посадою: штатною (наприклад, командир роти) або тимчасовою (приміром, черговий роти, начальник варти).
Військовослужбовець одночасно може бути начальником для одних військовослужбовців і підлеглим – для інших (наприклад, командир роти є начальником для командирів взводів роти і підлеглим – для командира батальйону). Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов’язаний перевіряти їх виконання.
Підлеглий зобов’язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Явно злочинним визнається такий наказ, яким завідомо для підлеглого, якому він адресований, наказується вчинити злочин, передбачений Кримінальним кодексом України, або таке діяння, яке визнається злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини).
Ч. 2 ст. 60 Конституції України передбачає, що в разі виконання явно злочинного наказу юридичній відповідальності підлягає як особа, що віддала такий наказ, так і особа, яка його виконала.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, зокрема й тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. Наприклад, у полку прямими начальниками для солдата є: командир відділення, старшина роти, заступник командира взводу, командир взводу, заступники командира роти, командир роти і т. д. При цьому командир відділення, як найближчий до солдата начальник, є також безпосереднім начальником цього солдата.
За своїми військовими званнями начальниками є:
• сержанти і старшини – для солдатів і матросів однієї з ними військової частини;
• прапорщики і мічмани – для сержантів і старшин, солдатів і матросів однієї з ними військової частини;
• молодші офіцери – для сержантів, прапорщиків і мічманів однієї з ними військової частини і старшин, солдатів і матросів;
• старші офіцери за військовим званням підполковник, капітан 2 рангу, майор, капітан 3 рангу-для прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, солдатів і матросів;
• генерал-лейтенанти, віце-адмірали, генерал-майори, контр-адмірали, полковники, капітани 1 рангу-для молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, солдатів і матросів;
• генерали армії України, генерал-полковники, адмірали – для старших і молодших офіцерів, прапорщиків і мічманів, сержантів і старшин, солдатів і матросів.
Військовослужбовці, які за своїм службовим становищем і військовим званням не є стосовно інших військовослужбовців начальниками або підлеглими, можуть бути старшими чи молодшими за військовим званням. Наприклад, командиром роти першого батальйону військової частини є капітан Іваненко, а командиром роти другого батальйону – старший лейтенант Петренко. Іваненко і Петренко мають однакове службове становище за штатною посадою, тобто не є начальниками чи підлеглими між собою. Іваненко не є начальником стосовно Петренка і за військовим званням. Адже Іваненко, як молодший офіцер, є начальником для сержантів, прапорщиків однієї з ним військової частини та для старшин і солдатів (матросів). Отже, Іваненко є старшим за військовим званням, а Петренко – молодшим за військовим званням.
Старші за військовим званням військовослужбовці мають право вимагати від молодших за військовим званням додержання військової дисципліни, громадського порядку і форми одягу, а також правил поведінки і військового вітання. Молодші за званням військовослужбовці повинні беззастережно виконувати зазначені вимоги старших за військовим званням військовослужбовців. Тобто старший за військовим званням, якщо він не є начальником, не має права віддавати накази молодшому, наприклад, про виконання якоїсь роботи. У разі спільного виконання службових обов’язків військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їхні службові відносини не визначені командиром (начальником), начальником є старший із них за посадою, а за рівних посад – старший за військовим званням.
Формуємо компетентності
Користуючись ст. 111, 119 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, дайте відповіді на запитання:
• Хто є безпосереднім начальником для командира роти?
• Для кого командир роти є безпосереднім начальником?
• Для кого командир взводу є прямим начальником?
◄ ДОТРИМАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ СТАТУТНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН ►
Життєдіяльність військового колективу багато в чому визначається характером взаємовідносин між його членами.
Відносини між військовослужбовцями регламентуються як законами, що діють у державі, так і військовими статутами, які мають силу законів. У них сформульовано принципи взаємовідносин: єдиноначальність, субординація, колективізм, військова ввічливість, честь і гідність, справедливість тощо.
Статутні правила взаємовідносин – це визначені у статутах обов’язкові для виконання всіма військовослужбовцями норми і правила поведінки. Від їхнього беззастережного виконання безпосередньо залежать згуртованість та бойова злагодженість військового колективу.
У кожному з військових статутів тією чи тією мірою закріплені правила поведінки військовослужбовців у різноманітних ситуаціях. Насамперед це стосується Статуту внутрішньої служби, у якому є окремий розділ «Військовослужбовці і відносини між ними».
В інших статутах теж розкриваються деякі деталі взаємовідносин військовослужбовців.
Поряд із закріпленням у статутах обов’язкових правил взаємовідносин між військовослужбовцями передбачено також контроль за їхнім дотриманням з боку командирів і начальників і покарання винних у порушенні цих правил.
Статутні правила взаємовідносин охороняються Кримінальним кодексом України. Для того щоб показати, які саме статутні правила взаємовідносин заборонено порушувати під загрозою кримінального покарання, назвемо деякі статті Кримінального кодексу України (ККУ):
• невиконання наказу (ст. 403);
• опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків (ст. 404);
• погроза або насильство щодо начальника (ст. 405);
• порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406);
• перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 426).
◄ ПРАВИЛА ВІЙСЬКОВОЇ ВВІЧЛИВОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ►
Військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою гідність і поважати гідність інших людей, зобов’язані завжди пам’ятати, що за їхньою поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Усі військовослужбовці, незалежно від військових звань, повинні під час зустрічі (обгону) вітати один одного. Військове вітання – це вияв взаємної поваги і згуртованості військовослужбовців.
Відносини між військовослужбовцями повинні ґрунтуватися на взаємній повазі, і в питаннях служби вони звертаються один до одного на «Ви».
У громадських місцях, у міському транспорті та приміських поїздах за відсутності вільних місць військовослужбовець повинен запропонувати своє місце командирові (начальникові) або старшому.
Якщо під час зустрічі немає змоги вільно розминутися з командиром (начальником) або старшим за військовим званням, підлеглий (молодший за військовим званням) повинен, вітаючи, пропустити його. За потреби обігнати командира (начальника) або старшого за військовим званням слід попросити в нього на це дозволу.
Військовослужбовцям забороняється тримати руки в кишенях одягу, а також сидіти у присутності командира (начальника) або старшого за військовим званням без його дозволу.
Військове вітання під час руху
Курити дозволяється тільки у спеціально відведених для цього місцях.
Військовослужбовці повинні бути ввічливими у спілкуванні з іншими особами, виявляти особливу увагу до осіб похилого віку, жінок і дітей, поступатися їм місцем у громадському транспорті, сприяти захистові честі й гідності громадян, додержанню громадського порядку, а також надавати допомогу при нещасних випадках, виникненні пожежі чи стихійного лиха.
Правила військової ввічливості, поведінки та військового вітання обов’язкові також для прапорщиків і мічманів, осіб молодшого, старшого і вищого офіцерського складу, які перебувають у запасі та у відставці, якщо вони носять військову форму одягу.
◄ ПОРЯДОК ЗВЕРНЕННЯ ДО НАЧАЛЬНИКІВ, ВІДДАННЯ І ВИКОНАННЯ НАКАЗІВ ►
Порядок звернення до начальників
Підлеглі й молодші за військовим званням звертаються у службових справах до командирів (начальників) і старших за військовим званням, додаючи перед званням слово «Товаришу». Наприклад, «Товаришу лейтенанте». Коли необхідно звернутися до іншого військовослужбовця в присутності командира (начальника) або старшого за військовим званням, слід попросити на це дозволу командира (начальника) або старшого за військовим званням. Наприклад, «Товаришу полковнику, дозвольте звернутися до капітана Свиридової».
У разі звертання один до одного поза строєм військовослужбовці повинні стати у стройове положення, а ті, що в головному уборі, прикладають руку до нього.
Доповідаючи чи вислуховуючи рапорт, військовослужбовець прикладає руку до головного убору й опускає її після закінчення доповіді. Якщо перед доповіддю віддавалася команда «Струнко», то доповідач за наступною командою «Вільно» повторює її й опускає руку. Для прикладу розглянемо таку ситуацію: у роту прибув черговий військової частини, який має, наприклад, військове звання майор. У цей час обов’язки чергового роти виконував сержант Шевченко. Доповідь має виглядати так:
Черговий роти. Струнко! (Прикладає руку до головного убору, доповідає черговому частини). Товаришу майоре, за час мого чергування надзвичайних подій не трапилося (чи трапилося те-то). Рота перебуває на стройовому плацу. Черговий роти сержант Шевченко.
Черговий роти. Вільно! (Опускає руку).
Порядок віддання і виконання наказів
Накази віддаються, як правило, у порядку підпорядкованості. Тобто безпосередній начальник віддає наказ своєму підлеглому. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Отже, віддання наказу військовослужбовцю не безпосереднім, а іншим прямим начальником можливе не в усіх випадках, а лише в разі наявності крайньої потреби. Крайня потреба – виняткова, нагальна необхідність.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, зокрема з використанням технічних засобів зв’язку.
Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
У разі віддавання чи отримання наказу військовослужбовці повинні стати у стройове положення, а ті, що в головному уборі, прикладають руку до нього.
Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» – і далі виконує його. Для того щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов’язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець повинен доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та в повному обсязі, він про це зобов’язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Коли військовослужбовець, який виконує наказ, отримав від іншого командира (начальника), старшого за службовим становищем чи військовим званням, новий наказ, що стане перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це командирові (начальникові), який віддав наступний наказ, і після отримання його згоди припиняє виконання попереднього наказу.
Командир (начальник), який віддав наступний наказ, повідомляє про це командира (начальника), який віддав попередній наказ.
◄ ВІЙСЬКОВА ДИСЦИПЛІНА, ЇЇ СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ ►
Означення військової дисципліни наведено в Дисциплінарному статуті ЗСУ.
Військова дисципліна – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Вирізняють об’єктивну та суб’єктивну сторони військової дисципліни.
Об’єктивна сторона – це правові норми військових статутів та іншого законодавства України, у яких закріплено вимоги, що висуваються до військовослужбовців, і порядок їх виконання. Ці норми складають зміст військової дисципліни. Суб’єктивна сторона проявляється у фактичному дотриманні військовослужбовцями встановлених вимог.
Значення військової дисципліни для функціонування збройних сил важко переоцінити. Вона виконує роль організуючого чинника, упорядковує та охороняє систему відносин усередині військового колективу. Військова дисципліна має свої особливості, які відрізняють її від дисципліни в інших сферах життєдіяльності держави:
• вимоги військової дисципліни поширюються не лише на військовослужбовців, але й на громадян, звільнених з військової служби у відставку або в запас із правом носіння військової форми одягу, під час такого носіння;
• за порушення вимог військової дисципліни встановлено більш сувору юридичну відповідальність порівняно з іншими видами державної дисципліни. Так, кримінальна відповідальність встановлена за непокору (ст. 402 ККУ), невиконання наказу (ст. 403 ККУ), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 ККУ). За аналогічні правопорушення, наприклад, державних службовців передбачено лише заходи дисциплінарної відповідальності.
Військова дисципліна ґрунтується не на страхові бути покараним за її порушення, а на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов’язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їхній вірності Військовій присязі.
Військова дисципліна досягається шляхом:
• виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов’язку, вірності Військовій присязі;
• особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов’язків, вимог військових статутів;
• формування правової культури військовослужбовців;
• умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів (начальників) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійною турботою про них та правильним застосуванням засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу;
• зразкового виконання командирами військового обов’язку, їх справедливого ставлення до підлеглих;
• підтримання у військових з’єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку;
• своєчасного і повного постачання військовослужбовців установленими видами забезпечення;
• чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
◄ ОБОВ’ЯЗКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ З ДОТРИМАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ ►
Військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця:
• додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів (крім випадку отримання явно злочинного наказу чи розпорядження);
• бути пильним, зберігати державну та військову таємницю.
Відповідно до Закону України «Про державну таємницю», державною таємницею є вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані в порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.
Допуск до державної таємниці надається Службою безпеки України дієздатним громадянам, яким виповнилось 18 років. В окремих випадках такий допуск можуть отримати громадяни із 16-річного віку.
У нашій державі встановлена кримінальна відповідальність за: розголошення державної таємниці (ст. 328 ККУ); втрату документів, що містять державну таємницю (ст. 329 ККУ); розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст. 422 ККУ).
Військова таємниця – вид державної таємниці, що охоплює відомості у сфері оборони. Зарахування відповідної інформації до військової таємниці здійснюється мотивованим рішенням Державного експерта з питань таємниць;
• додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;
• виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;
• поводитися з гідністю й честю, не допускати самому негідних вчинків і стримувати інших від них;
• не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртних напоїв під час виконання обов’язків військової служби.
За стан дисципліни у військовому колективі відповідає командир. Кожний військовослужбовець зобов’язаний сприяти йому у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни.
◄ ЗАОХОЧЕННЯ ТА СТЯГНЕННЯ, ЩО НАКЛАДАЮТЬ НА СОЛДАТІВ (МАТРОСІВ), СЕРЖАНТІВ (СТАРШИН) ►
Важливим засобом виховання військовослужбовців і зміцнення військової дисципліни є заохочення.
Заохочення військовослужбовців – різновид стимулювання їхньої військово-службової діяльності. Воно сприяє поліпшенню військової дисципліни, якості виконання військово-службових обов’язків, виховує ініціативу і відповідальність військовослужбовців.
Для того щоб заохочення відіграло свою стимулювальну роль, воно повинно бути:
1) заслуженим, тобто застосованим за конкретні позитивні результати у військово-службовій діяльності або заслуги;
3) справедливим, тобто при визначенні виду заохочення враховується характер заслуг військовослужбовця та його ставлення до служби за попередній час;
4) застосоване індивідуально, тобто за конкретні особисті позитивні результати і заслуги заохочення отримує конкретний військовослужбовець. Водночас індивідуальний підхід не виключає можливості заохочення всього особового складу підрозділу (військової частини, корабля та ін.), якщо позитивного результату досягнуто в результаті колективної діяльності.
Кожний командиру межах прав, наданих йому Дисциплінарним статутом, зобов’язаний заохочувати підлеглих військовослужбовців за старанність, розумну ініціативу та сумлінне виконання службових обов’язків.
Отже, застосування заохочення, з одного боку, є правом командира, а з другого – його юридичним обов’язком. Право командира щодо застосування заохочення передбачає надану йому можливість на власний розсуд застосовувати види заохочень, передбачених Дисциплінарним статутом ЗСУ. У разі ж встановлення командиром факту старанного, розумного, ініціативного та сумлінного виконання військовослужбовцем своїх обов’язків він зобов’язаний застосувати до останнього заохочення. Коли командир вважає, що наданих йому прав недостатньо для заохочення військовослужбовців, він може клопотати про заохочення перед старшим командиром.
За мужність і відвагу, проявлені під час виконання військового обов’язку, зразкове управління військами, високі показники в бойовій підготовці, оволодінні військовою технікою та озброєнням, інші заслуги перед Вітчизною, Збройними Силами України військовослужбовці можуть бути висунуті для відзначення державними нагородами України.
До солдатів (матросів), сержантів (старшин) застосовуються такі заохочення:
б) зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення;
в) надання одного додаткового звільнення з розташування військової частини чи корабля на берег поза чергою військовослужбовцям строкової служби;
г) надання додаткової відпустки військовослужбовцям строкової служби строком до 5 діб;
ґ) повідомлення батьків або колективу за місцем роботи чи навчання військовослужбовця до його призову на службу про зразкове виконання ним військового обов’язку та про отримані заохочення;
д) нагородження грамотою, цінним подарунком або грошовою премією;
е) нагородження військовослужбовця його фотокарткою, в якій він знятий біля розгорнутого Бойового Прапора військової частини;
є) присвоєння військового звання старший солдат (старший матрос);
ж) присвоєння сержантам (старшинам) строкової служби, які звільняються в запас, чергового військового звання, вищого на один ступінь за військове звання, передбачене штатною посадою, яку обіймав сержант чи старшина під час звільнення в запас, до старшини, головного корабельного старшини включно;
з) занесення прізвища військовослужбовця до Книги пошани військової частини (корабля);
и) нагородження заохочувальними відзнаками Міністра оборони України.
До військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, у тому числі військовослужбовців-жінок, які проходять військову службу на посадах рядового, сержантського і старшинського складу, застосовуються вищезазначені заохочення, крім заохочень, передбачених пунктами «в», «г», «ґ» , «е», «ж».
У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов’язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов’язки служби, а за потреби – накласти дисциплінарне стягнення. Усі дисциплінарні стягнення, крім позбавлення військового звання, накладені на військовослужбовців і не скасовані до дня звільнення їх у запас чи відставку, втрачають чинність з дня звільнення.
На солдатів (матросів) строкової військової служби можуть бути накладені такі стягнення:
г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи корабля на берег;
ґ) призначення поза чергою в наряд на роботу – до 5 нарядів;
д) позбавлення військового звання старший солдат (старший матрос).
На солдатів (матросів) (крім військовослужбовців строкової військової служби) можуть бути накладені такі стягнення:
г) попередження про неповну службову відповідність;
ґ) призначення поза чергою в наряд на роботу – до 5 нарядів;
д) позбавлення військового звання старший солдат (старший матрос);
е) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.
На сержантів (старшин) строкової військової служби можуть бути накладені такі стягнення:
г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи корабля на берег;
д) пониження у військовому званні на один ступінь;
е) пониження у військовому званні на один ступінь з переведенням на нижчу посаду;
є) позбавлення сержантського (старшинського) звання.
На сержантів (старшин) (крім військовослужбовців строкової військової служби) можуть бути накладені такі стягнення:
г) попередження про неповну службову відповідність;
д) пониження у військовому званні на один ступінь;
е) пониження у військовому званні на один ступінь з переведенням на нижчу посаду;
є) позбавлення сержантського (старшинського) звання;
ж) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ
1. Розкажіть про призначення загальновійськових статутів ЗСУ.
2. Як ви розумієте зміст принципів взаємовідносин у військовому колективі?
3. Як військовослужбовці повинні поводитися із цивільними особами?
4. На чому ґрунтується військова дисципліна?
Формуємо компетентності
1. Сержант Іваницька, перебуваючи у звільненні, зустрілася з військовослужбовцем іншої військової частини, солдатом Петренком, який теж був у звільненні, і наказала йому негайно повернутися до своєї військової частини. Чи правомірно вчинила сержант Іваницька? Відповідь обґрунтуйте.
2. Сержант Іваненко, перебуваючи у звільненні, зустрівся з військовослужбовцем іншої військової частини, солдатом Петренком, який теж був у звільненні, з порушенням форми одягу. Сержант Іваненко наказав солдату Петренку негайно усунути порушення. Чи правомірно вчинив сержант Іваненко? Чи повинен солдат Петренко виконати вимогу сержанта Іваненка? Чому ви так вважаєте?
3. У сержанта Іваненка виникла потреба звернутися до капітана Петренка, який у цей час перебував у приміщенні разом з підполковником Столярчуком. Як сержант Іваненко повинен вчинити?
4. Солдат Петренко виконував наказ командира взводу, старшого лейтенанта Сидорчука. У цей час його зустрів командир роти, капітан Богомаз, і віддав інший наказ, виконання якого унеможливлювало вчасне виконання наказу командира взводу. Солдат Петренко відповів: «Слухаюсь», – і приступив до виконання наказу командира роти. Чи правильно вчинив солдат Петренко?
Стаття 3. Начальники та підлеглі, старші й молодші за званням та посадою
Начальник – особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником.
Начальники, яким особи рядового і начальницького складу підпорядковані по службі хоча б тимчасово, якщо про це оголошено наказом, вважаються прямими.
Найближчий до підлеглого прямий начальник є його безпосереднім начальником.
Особи рядового і начальницького складу, які займають рівні посади та не підпорядковані одна одній по службі, можуть бути старшими чи молодшими, що визначається згідно із спеціальним званням.
У разі спільного виконання службових обов’язків особами рядового і начальницького складу, які не підпорядковані одна одній по службі, старшою вважається особа, яка визначена начальником або займає вищу посаду.
У разі тимчасового виконання обов’язків, якщо про це оголошено наказом, начальник користується дисциплінарною владою, передбаченою посадою, яку він обіймає тимчасово.
Начальники в межах наданих їм повноважень можуть видавати накази, які є обов’язковими для виконання.