§ 16. Християнська церква в XI—XV ст.

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: що таке єресі та як із ними боролася церква; як і чому виникли жебрущі ордени; чому колись могутня влада римських пап від XIV ст. занепала.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Яким було становище християнської церкви за часів Раннього Середньовіччя? 2. Чому відбувся розкол у християнській церкві в 1054 р.?

1. Схоластика. Тома Аквінський. Зростанню інтересу до знань у Західній Європі сприяло те, що за посередництва арабів європейці ближче познайомилися з творами великих мислителів Античності. Найбільший вплив на західноєвропейську науку мали праці Арістотеля, на основі яких середньовічні вчені виробили метод логічного мислення та пізнання. Цей метод пізнання світу й Бога дістав назву схоластика, що походить від слова «школа».

Відомим філософом-схоластом цього періоду був французький богослов П’єр Абеляр (1079—1142). Здобувши добру освіту, він заснував у Парижі власну школу. Його лекції приїздили слухати учні з усієї Європи.

П’єр Абеляр. Гравюра XIX ст.

П’єр Абеляр не заперечував, що єдиним джерелом істини є Святе Письмо. Проте він вважав, що розібратися в питаннях віри можна тільки за допомогою розуму. «Треба розуміти, щоб вірити», — стверджував він. Однак це заперечувало сліпу віру, на якій наполягала церква. Священнослужителі вважали, що віра має йти від серця, а не від розуму. Погляди П’єра Абеляра викликали осуд із боку церкви. Усі його книги спалили, а самого філософа змусили зректися поглядів і стати ченцем. Основними працями П’єра Абеляра були «Діалектика», «Вступ до теології», «Пізнай самого себе» та інші.

Вершиною середньовічної схоластики стала діяльність Томи Аквінського (1225—1274). Він народився в знатній італійській родині, виховувався в знаменитому монастирі Святого Бенедикта Монте-Кассіно, навчався в Неаполітанському університеті. Сім’я підтримувала його прагнення стати ченцем, але до того часу, поки не дізналася, що він хоче пов’язати свою долю з жебрущим орденом Святого Домініка. Незважаючи на заборону, Тома втік із дому і вступив до ордену. Ставши ченцем, він навчався в Парижі та Кельні. Студенти недолюблювали розважливого, тихого, доброго та покірливого Тому. Проте його вчитель Альберт Великий зумів розгледіти в ньому неабиякий талант.

Тома Аквінський. Художник К. Кривеллі. XV ст.

Головна праця Томи Аквінського «Сума богослов’я» об’єднала всі тодішні уявлення про Бога й людину. Кожен розділ твору містить обговорення якої-небудь філософської думки, її спростування та висновок, який автор вважає правильним. Вчення, розроблене Томою Аквінським, отримало назву томізм. Згодом томізм став офіційним вченням католицької церкви, оскільки містив декілька «доказів» існування Бога.

Крім схоластики, у Середні віки існував інший напрям, який філософи називають містицизмом. Містики вважали, що основи віри пізнаються молитвами та благочестивими роздумами. Тобто містики проголошували перевагу чуття над розумом. Вони вважали, що тільки в думках, відірваних від дійсності, людина може спілкуватися з Богом. Із цього робився висновок, що людині потрібно вести доброчинне життя та боротися проти гріха.

2. Єретики й боротьба з ними. Інквізиція. У перші століття існування християнської церкви, крім прийнятих на церковних соборах поглядів на природу Христа і Божественної Трійці, у суспільстві були поширені й інші. Такі погляди вважали єрессю, а осіб, що їх висловлювали, засуджували та проклинали як єретиків. Навіть після усталення християнського вчення випадки єресі були в середньовічній Європі звичним явищем.

Єресь — релігійне вчення, що не визнавалося християнською церквою.

Єретик — поширювач єресі.

Чому ж виникали єресі? Однією з головних турбот людей Середньовіччя було питання про спасіння душі. Проте люди бачили, що церква, проповідуючи покірність і відмову від земних благ, накопичила значні багатства й отримала величезну політичну владу.

У середовищі ремісників, купців, рицарів, простих священників і ченців, інколи навіть знаті час від часу з’являлися люди, які замислювалися над суперечностями між євангельським ученням і тим, що вони спостерігали в житті. Вони доходили висновку, що церква навчає неправильно, і тільки повна відмова від багатств і влади може врятувати душу людини. Отже, єретиками ставали люди, які сумнівалися, що прийняте вчення церкви спроможне врятувати їхню душу, а також ті, хто прагнув більш справедливого соціального устрою.

Таким чином, єресі набували як релігійного, так і соціально-релігійного спрямування.

Основними центрами рухів єретиків ставали міста. Тут люди обмінювалися знаннями та своїми ідеями. Саме в містах жила більшість грамотних людей, що могли читати й тлумачити Святе Письмо.

Однією з найбільш відомих і поширених єресей було вчення катарів («чистих»), яких ще називали альбігойцями (за назвою міста Альбі — центру поширення єресі). Це вчення у XII—XIII ст. охопило південь Франції. Катари навчали, що Земля та порядки на ній не є божим творінням, а породжені дияволом; людина лише тоді зможе врятувати свою душу, коли розірве зв’язки із земним світом. Катари вели суворий спосіб життя й заради своєї віри навіть були готові піти на мученицьку смерть.

Святий Домінік та альбігойці. Художник П. Берругете

Приблизно в той самий час виникла інша єресь — вчення вальденсів. Легендарний засновник вчення П’єр Вальдо — багатий купець, зворушений сторінками Біблії, де йшлося про «святу бідність», — роздав усе майно бідним і зі своїми учнями проповідував Євангеліє.

Катари та вальденси заперечували необхідність існування церковної ієрархії та закликали до створення релігійних громад, що існували за часів Христа і його учнів-апостолів. Заклик до створення «бідної церкви» був близький тим, хто прагнув «дешевої» церкви й незалежності від пап.

П’єр Вальдо. Статуя в місті Вормс (Німеччина)

Переслідування катарів і вальденсів не могло зупинити поширення єресі в Європі. Тоді Папа Інокентій III закликав усіх християн до хрестового походу проти земель, «заражених єрессю».

Хрестові походи проти єретиків на півдні Франції дістали назву Альбігойських війн (1209—1229 рр.). Християнське воїнство «вогнем і мечем» пройшлося багатими провінціями півдня. Альбігойці чинили відчайдушний опір, але зрештою були винищені.

Ця перемога над єрессю сприяла об’єднанню Франції, але водночас призвела до розорення та знищення міст, убивства тисяч жителів.

Альбігойська єресь (із невідомого джерела початку XIII ст.)

Група єретиків, що живуть у наших краях, вірять і мають сміливість стверджувати, що існують два божества: перше — добрий Бог і друге — дивне божество. Вони заявляють, що світ і все, що в ньому відчутне на дотик, створено злим богом. Вони відкидають хрещення дітей, тому що в них немає віри, і, цитуючи Євангеліє, кажуть, що той, у кого немає віри, буде засуджений.

Вони не вірять у воскресіння плоті. Вони називають обряди католицької церкви порожніми і безглуздими, тому що, говорять вони, ці вчення від людей і не мають опори.

• 1. Якими є основні положення вчення альбігойців? 2. Як автор документа ставиться до альбігойців?

Папи розуміли, що переможені єресі можуть з’явитися знову. Тому мирянам заборонялося мати, читати й тлумачити Біблію. Це могли робити тільки люди, що здобули церковну освіту. Отже, головна книга християнства стала ще менш доступною для більшості віруючих.

У єпископствах створювалися спеціальні постійні комісії, які мали розслідувати будь-які прояви єресі, допитувати й засуджувати єретиків. За цими комісіями згодом закріпилася назва інквізиційних трибуналів (Свята інквізиція).

Інквізиторам дозволялося застосовувати тортури, щоб домогтися від єретиків визнання в найстрашніших гріхах, після чого їх привселюдно спалювали на багатті.

Проте єретики часто відмовлялися від покаяння навіть під тортурами. Релігійні погляди як католиків, так і єретиків вирізнялися фанатизмом: люди були глибоко переконані, що тільки їхня віра є правильною. Тому єретики погоджувалися йти у вогонь, а інквізитори були впевнені в правоті вироку. Викорінити єресі церква так і не змогла.

3. Жебрущі ордени ченців. Не всі люди, що замислювалися над спасінням душі, були єретиками. Духовні пошуки освічених людей Середньовіччя вели їх шляхом власного усвідомлення вчення Ісуса. Частина людей, невдоволених існуючими в церкві порядками, намагалася діяти на межі між єрессю та християнською церквою.

Найвідомішим діячем, що виступав за оновлення християнства, був Франциск Ассизький (1182—1226). Завдяки його діяльності проповідь набула особливого значення, а він став одним із засновників нових організацій християн — жебрущих орденів.

Святий Франциск Ассизький відмовляється від власності. Художник Джотто ді Бондоне

Повернення Папи Григорія XI до Рима. Художник Дж. Вазарі

Із часом у Франциска з’явилися послідовники, із яких згодом і виник чернечий Орден францисканців. Вони створили новий вид чернецтва. Францисканці жили в євангельській бідності, не усамітнювалися в тиші за стінами монастирів, а йшли до людей і несли Слово Боже. Ченці-жебраки швидко здобули авторитет серед простого населення.

Франциск народився в сім’ї купця з італійського міста Ассизі. Молоді роки він провів у бенкетах і всіляких розвагах, але знайомство з Євангелієм змінило життя юнака. Вирішивши в усьому наслідувати Христа, він відмовився від майна, залишив дім і, живучи жебраком, усі сили віддавав молитвам, посту й проповідям Слова Божого. Не маючи церковної освіти, він звертався до слухачів зрозумілою їм простою мовою.

Поява нового ордену поставила перед Папою завдання: визнати орден або оголосити ченців єретиками. Папа Інокентій III збагнув, що новий орден може стати опорою папства й посилити авторитет католицької церкви.

Одночасно із францисканцями виник орден Святого Домініка. Його засновник чернець Домінік (1170—1221) своїми проповідями намагався боротися проти ідей єретиків-альбігойців. У нього виникла думка створити братство ченців, які б боролися проти єресі.

На відміну від францисканців, домініканці велику увагу приділяли вивченню Святого Письма. Ченці-домініканці славилися своєю вченістю, часто очолювали кафедри в університетах. Найвидатніші богослови Середньовіччя Альберт Великий і Тома Аквінський були домініканцями.

Найбільш підготовлені для диспутів із єретиками, домініканці відігравали головну роль в інквізиційних трибуналах, проводячи допит і вчиняючи суд над єретиками. Домініканці називали себе «псами господніми» (латин. Domini canes). Вони мали проповідувати істину й ревно охороняти церкву від єретичних вчень. На емблемі ордену було зображення пса, який несе в щелепах палаючий смолоскип.

Диспут — усна публічна суперечка.

4. Церковна криза. Занепад папства. Ідея об’єднання християнського світу під духовною та світською владою пап не відповідала реаліям часу, оскільки в житті Європи першочерговими стали державні та національні інтереси.

Ідею універсальної держави, що об’єднувала всіх християн, змінила ідея національної держави, що об’єднувала людей тільки за певною ознакою: на той час це було підданство якомусь королю. Із цим не погоджувалися римські папи, намагаючись за будь-яку ціну повернути втрачений вплив у суспільстві.

Гостроти конфлікт набув під час протистояння між Папою Боніфацієм VIII і французьким королем Філіпом IV, який залишив у державі кошти, що були зібрані як церковна десятина. У свою чергу, Папа готувався відлучити Філіпа IV від церкви. Однак король Франції направив до Рима військо на чолі зі своїм радником Гійомом Ногаре, який мав заарештувати Папу, щоб той постав перед французьким судом. Між Боніфацієм VIII і радником короля відбулася суперечка, під час якої той ударив Папу по щоці залізною рукавицею. Боніфацій VIII через декілька тижнів помер. Новим Папою Римським став Климент V. Папську резиденцію було перенесено до міста Авіньйон, яке перебувало під впливом Філіпа IV. Розпочався майже 70-річний «авіньйонський полон» пап (1309—1377 рр.) і поступовий занепад папства.

Святий Домінік де Гусман. Художник К. Коельйо. 1685 р.

За відсутності пап занепадав і Рим. У місті точилася боротьба за владу. Згодом Папа Григорій XI повернув папський престол до Рима, однак невдовзі помер. Його наступником став Урбан VI. Він настільки зловживав владою, що кардинали скинули його, а новим Папою обрали Климента VII. Проте Урбан VI відмовився підкоритися, через що на папському престолі опинилося два папи: один був у Римі, інший — в Авіньйоні. Обидва папи відлучили один одного від церкви. Почалися непорозуміння й на інших рівнях: на одну церковну посаду претендувало по два священники. Ніхто не знав, який папа справжній, і, відповідно, хто мав претендувати на посади єпископа тощо. Розкол католицької церкви дістав назву «велика схизма» (1378—1417 рр.).

Більшість людей схилялася до думки, що питання церкви потрібно вирішувати всім — священнослужителям і мирянам, тобто скликати собор. Перша спроба розв’язати проблему на соборі в Пізі закінчилася черговим розколом: обох пап оголосили єретиками та обрали нового. Проте ті не визнали рішення собору, тому в Римі головували вже три папи. У 1414 р. в місті Констанц було скликано новий собор, який нарешті поклав край цій суперечці. Загальновизнаним Папою Римським став Мартін V.

Розбрат у церкві знову викликав сумніви щодо правильності шляху, яким ішло суспільство до Бога. Рухи єретиків почали повторюватися. Найбільший рух за оновлення церкви вибухнув у Чехії (гуситський рух, який переріс у гуситські війни). Хоча цей виступ і був придушений, він став попередженням для католицької церкви, що головна причина невдоволення населення не усунута.

Гуситський рух — боротьба чеського населення проти католицької церкви, феодального гноблення та німецького засилля, що вилилася в так звані гуситські війни (1419—1434 рр.). Названий за ім’ям чеського мислителя, реформатора церкви Яна Гуса.

Поштовхом стали виступи Яна Гуса та його прихильників — Єроніма Празького та інших. Гусити засуджували накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності»; вважали, що для того, щоб кожна людина могла зрозуміти Закон Божий, богослужіння має здійснюватися рідною чеською мовою; критикували католицьке причастя для духовенства хлібом та вином, а для мирян — лише хлібом; доводили, що перші християни причащалися однаково.

Замок Керібюс — останній притулок катарів

Папський палац в Авіньйоні. Мініатюра XVIII ст.

Запам’ятайте дати

• Початок XII ст. — поява жебрущих орденів

• 1209—1229 рр. — Альбігойські війни

• 1378—1417 рр. — «велика схизма»

Чи погоджуєтесь ви з тим, що. Чому?

• У Середні віки тривав розвиток християнського вчення. У ті часи більшість освічених людей були ченцями. За стінами монастирів роздуми ченців породили схоластику — метод логічного мислення та пізнання. Схоласти прагнули пізнати, як взаємопов’язані Бог, Всесвіт і людина. Вершиною середньовічної схоластики стала діяльність Томи Аквінського.

• Суперечки щодо християнського вчення, невідповідність реального життя положенням вчення призводили до появи рухів єретиків. Церква жорстоко розправлялася з ними, застосовуючи будь-які засоби. У той самий час вона дбала і про свою добру славу. Це завдання виконали жебрущі ордени: францисканці та домініканці.

• Зміцнення європейських держав, подолання феодальної роздробленості спричинили нові конфлікти з папами римськими, але цього разу поразки зазнали папи, що призвело до «авіньйонського полону» пап (1309—1377 рр.), «великої схизми» (1378—1417 рр.) і нового піднесення рухів єретиків.

Запитання та завдання

1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Кросворд навпаки».

Правила гри. Учні та учениці складають пояснення (завдання) до наведених слів у кросворді та креслять сітку кросворда.

Зразок слів: схизма, катари, вальденси, домініканці, францисканці, єресь, інквізиція, томізм, Авіньйон, чернець, схоластика, монастир.

2. Чому вчення Томи Аквінського стало офіційним для католицької церкви? 3. Назвіть основні рухи єретиків Середньовіччя. Якими були причини виникнення єресей і появи єретиків? 4. Якими були причини й наслідки Альбігойських війн? 5. Чому виникли жебрущі ордени? Які жебрущі ордени були створені в Західній Європі? 6. Що таке інквізиція? Із якою метою вона була створена? 7. Що таке «велика схизма»? Якими були її причини та наслідки?

8. Складіть план розповіді за темою «Рух єретиків у Середні віки». 9. Робота в малих групах. Дайте характеристику поглядів катарів і вальденсів. Чим їхні погляди відрізнялися від вчення католицької церкви? 10. Заповніть таблицю «Жебрущі ордени».

План характеристики

Францисканці

Домініканці

11. Як «авіньйонський полон» пап вплинув на католицьку церкву? 12. Колективне обговорення. Чому в Середні віки католицька церква боролася з рухами єретиків? 13. Робота в парах. Чому між П’єром Абеляром і церквою виник конфлікт? Які думки мислителя викликали осуд і чому?

Київська держава за правління Ярослава Мудрого

«Руська правда» – збірник, або звід, руських законів, який складався впродовж кількох поколінь. Найдавнішу частину створено за часів Ярослава Мудрого; окрему частину становлять статті, укладені Ярославовими синами,– «Статут Ярославичів». До «Руської правди» увійшли статті й пізніших часів. Збірник був чинним на землях України, Білорусі, Литви, Росії впродовж кількох століть, ставши основою для розвитку законодавства та судочинства.

Євангеліє (від грец. добра звістка) – одна з найголовніших частин Нового Заповіту, що складається з чотирьох перших книг, написаних євангелістами Матвієм, Марком, Лукою, Іоанном. У ній описується земне життя Господа, Сина Божого Ісуса Христа: Його вчення, чудеса, хресні страждання, смерть, воскресіння й вознесіння на небо.

Графіті – написи та малюнки, видряпані на стінах та архітектурних деталях давніх будівель, посудинах та інших предметах, що їх знаходять під час археологічних розкопок.

Мозаїка – техніка прикрашення підлоги та стін, за якою на цементну основу у визначеному порядку викладаються невеликі кольорові шматочки каменю або скла – смальти.

Собор – головна чи велика церква у місті; головна церква у монастирі. Соборами у правослвній церкві називають великі збори представників духівництва та мирян, де обговорюються важливі питання й ухвалюються обов’язкові для виконання рішення.

Патріарх – вищий титул священнослужителя у православних церквах.

Митрополит – другий після патріарха сан. Стоїть на чолі церковно-територіальної одиниці – митрополії.

Диякон – помічник священика у відправі церковної служби, нижчий духовний чин.

Чернець (ченець) – віруюча людина, котра зреклася звичайного світського (мирського) життя на користь служінню Богові.

Монастир – комплекс будівель і споруд, призначених для проживання монахів, відправлення ними релігійних обрядів, навчання тощо.

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (бл. 978 – 1054 рр.) – великий князь київський (1019 – 1954 рр.). Син Володимира Святославича і полоцької княжни Рогніди Рогволодівни. Князеві Ярославу Мудрому пощастило, запевняють дослідники, значно більше, ніж усім його попередникам і навіть багатьом наступникам. Він прожив довге життя і помер у зеніті слави й могутності. До наших днів зберігся мармуровий саркофаг із його останками, дослідивши які, вчені не лише відновили зовнішність князя, а й встановили, на які хвороби той страждав. Про життя Ярослава та його родини сповіщають не самі тільки руські літописи, а й численні чужоземні джерела. На стінах Софійського собору в Києві – храму, спорудженого Ярославом Мудрим, збереглися фрагменти найдавніших зображень, з-поміж яких є кілька із самим Ярославом та його сім’єю. Провівши чимало походів і битв, виборовши у протистоянні з братами право на володарювання у Києві, Ярослав уникнув звинувачень у жорстокості й підступності, а залишився у пам’яті нащадків миролюбним, розважливим і тихим князем, який до книжок виявляв завзяття, часто читаючи їх і вдень, і вночі, за що й був пошанований іменням Мудрий.

1. Боротьба за владу між синами Володимира Святославича

Претензії Ярослава Володимировича на великокнязівський стіл

• Із літопису довідуємося, що спершу Ярослав отримав у володіння від батька Ростов.
• Незабаром Володимир надав йому більш престижний уділ – Новгород. Сталося це, свідчить літопис, після смерті новгородського князя, старшого Володимирового сина, Вишеслава.
• Князювання у Новгороді було затьмарене ускладненням стосунків із батьком. Літописець розповідав, що через небажання Ярослава виплачувати Києвові щорічну данину між батьком і сином ледь не дійшло до війни. Власне, Володимир лаштував дружину до походу на Новгород, але несподівано розхворівся й помер.

Смерть Володимира Великого зруйнувала усталений у державі лад, чотири роки країну лихоманило, розгорілися міжкнязівські усобиці за владу в Києві, під час яких наклали головою четверо з Володимирових синів, а переможцем судилося стати Ярославові.

Усю вину за криваву усобицю між Володимировичами руські писемні пам’ятки покладають на Святополка – старшого з живих на той момент синів Володимира. Саме Святополк по смерті батька 1015 р. утвердився у Києві.

• Першими жертвами підступного задуму стали наймолодші Володимировичі – Борис та Гліб. Трохи згодом їхню долю розділив ще й Святослав.
• Безневинно пролита кров поквапила Ярослава до дії. Діставши у Новгороді звістку про батькову смерть та беззаконня Святополка, він наказав дружинникам лаштуватися до походу.
• Перше збройне протистояння Ярослава зі Святополком відбулося, як припускають дослідники, на початку зими 1015 р. під Любечем. Жорстока битва закінчилася цілковитою поразкою війська Святополка.
• Переможений князь відступив із поля бою, тож Ярослав безперешкодно увійшов до Києва.
• Після поразки 1015 р. Святополк утік до Польщі, під прихисток короля Болеслава Хороброго, який доводився йому тестем. Святополк переконав Болеслава повести військо у руську землю. Похід стався у 1018 р.
• Цього разу битва між Ярославом і Святополком відбулася на Бузі, поблизу міста Волинь.
• Перемогу здобули воїни Болеслава Хороброго, Ярослав залишив Київ і повернувся до Новгорода.
• Тим часом, 4 серпня 1018 р. до столиці Русі увійшло військо Болеслава і Святополка.
  • Літопис повідомляє, що поводилися вони надзвичайно брутально, почуваючись завойовниками.
  • Це не сподобалося киянам. Мешканці міста повстали.
  • Болеслав, прихопивши багато пограбованого майна й чимало полонених, поквапився залишити Київ.
  • Святополк, втративши останню прихильність киян, перед загрозою нового походу Ярослава, утік із міста до печенігів.

  Загиблих братів Бориса та Гліба невдовзі було прилучено до лику святих: їм судилося стати першими святими, канонізованими руською церквою. І саме так пошановуємо їх і ми. Святополк був осуджений за братовбивство як старозавітний Каїн – історія й досі пам’ятає про нього як про Святополка Окаянного. А Ярослав Мудрий зажив слави справедливого володаря, який поклав край усобицям і першим почав вшановувати жертв братовбивчої війни, віднайшовши їхні останки й поховавши з почестями у Вишгороді.

  2. Утвердження Ярослава Володимировича у Києві

  Під роком 1019 літописець занотував: «Сів Ярослав у Києві, обтер піт з дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий».

  • Невдовзі після утвердження у Києві Ярослав змушений був залишити столицю та податися у північні землі, щоб покласти край зазіханням на Новгород полоцького князя, Ярославового небожа, Брячислава.
  • Тільки-но той конфлікт було залагоджено, як набрав сили новий – із тмутараканським князем Мстиславом, який 1023 р. несподівано повів свою дружину на Київ. Мстислав доводився Ярославові молодшим братом.
  • У попередніх усобицях він, за свідченням літописця, участі не брав. Що ж до його претензій на Київ, то вони набули несподіваного розвитку.
  • Річ у тім, що Мстислав виграв битву з Ярославом, проте від Києва відмовився, віддаючи належне старшому братові.
  • Року 1026 брати уклали між собою мирну угоду, згідно з якою поділили руські землі по Дніпру: правобережні землі з Києвом належали Ярославові, а лівобережжя із Черніговом – Мстиславові. Такий порядок володарювання проіснував 10 років – до смерті Мстислава.

  Тож лише від 1036 р. Ярослав став єдиновладним володарем Київської Русі.

  Збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави

  • повернув під свою владу червенські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим;
  • ходив також на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в Чудській землі заклав місто Юр’єв.
  • не полишав будівництва, розпочатого батьком, на північному кордоні Русі.
  • остаточно здолав печенігів.

  Звістку про останню, переможну для Ярослава, битву проти печенігів, що сталася під мурами Києва, вміщено під 1036 р., одначе сучасні історики відносять її до 1017 р. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місті битви величний храм – Софію Київську.

  • Про Київ часів Ярослава Мудрого казали, що він був окрасою Русі й суперником самого Константинополя.
  • Площа «міста Ярослава» порівняно із дитинцем за Володимира зросла у сім разів. Іще вищими та потужнішими стали мури й вал.
  • Окрасою Києва були Золоті Ворота– парадний в’їзд до міста – із надбрамною церквою Благовіщення, Софійський собор, храм святого Георгія, споруджений на честь небесного покровителя київського князя [церковне ім’я Ярослава – Георгій (Юрій)] та церква святої Ірини.
  • Справжньою перлиною давньоруської архітектури, найвеличнішою спорудою Києва часів Ярослава Мудрого став собор святої Софії.
    • Це була велика, увінчана 13-ма банями кам’яна церква, оточена з трьох боків двома рядами відкритих галерей.
    • Зі заходу до собору було прибудовано дві башти із широкими гвинтовими сходами на церковні хори.
    • Та ще більше, ніж зовнішня грандіозність, приголомшувало внутрішнє оздоблення храму. Найбільш вражали настінні зображення – фрески та мозаїки, з-поміж яких багато було присвячено засновникові храму – князеві Ярославу Мудрому.
    • Київська Софія символізувала поєднання божественного начала й державної влади. Собор одночасно був головним, митрополичим храмом Русі і місцем здійснення найурочистіших державних церемоній – сходження на великокнязівський стіл, прийняття чужоземних послів тощо.

    Впорядкування законодавства

    • Налагодження внутрішнього життя було неможливим без упорядкування законів.
    • До заходів у цьому напрямку вдавався свого часу князь Володимир.
    • Та слава справжнього реформатора законодавства належить саме Ярославові – адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів.
    • Той документ дослідники називають «Правдою Ярослава», або Найдавнішою правдою.
    • Він складався із 18 статей, які започаткували славнозвісний збірник законів – «Руську правду».
    • У статтях Ярослава йшлося
      • про покарання за вбивство,
      • побиття до крові чи синців,
      • за вчинене каліцтво,
      • виривання бороди й вусів,
      • їзду на чужому коні,
      • псування майна,
      • переховування чужого холопа тощо.

      Підтримка християнської церкви

      Ярослав Мудрий всіляко сприяв утвердженню й поширенню в руських землях християнського віровчення.

      • Він не лише опікувався будівництвом церков, а й підтримував авторитетом князівської влади ще не міцну церковну організацію.
      • Так, за сприяння Ярослава Мудрого року 1051 було обрано першого митрополита з русичів – ним став Іларіон.
      • У 1051 році, сповіщав літописець, ченцем Антонієм було започатковано Печерський монастир – у недалекому майбутньому провідний осередок церковного й культурно-освітнього життя.

      Освітня діяльність Ярослава Мудрого

      • Щоб забезпечити потребу руських церков у книгах, Ярослав створив у Києві при Софійському соборі скрипторій-майстерню для переписування книжок.
      • Там-таки навчали грамоти й ознайомлювали з основами наук дітей зі заможних родин.
      • У Софійському соборі діяла своєрідна бібліотека, що могла налічувати до 1000 томів рідкісних книг. У Софійській книгозбірні працювали давньоруські книжники – священики-богослови, літописці, найдавніші руські письменники й учені.
      • Виникали школи й при інших церквах та монастирях. Свідченням поширення письменності серед різних верств тогочасного Києва є графіті.

      4. Зовнішньополітичні заходи Ярослава Мудрого

      • У зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби.Недарма Ярослава Мудрого називали тестем Європи.
      • Про масштаби зовнішньополітичної діяльності Ярослава та про авторитет його як володаря свідчить той факт, що всіх своїх дітей він вигідно одружив. Породичавшись із найшляхетнішими європейськими родинами, мудрий князь пов’язав Київську Русь із Європою кровними узами.
      • Традиційно тісні взаємовідносини склалися між Київською Руссю та Візантією.
        • Проте дружні союзницькі відносини Візантії та Русі зазнали випробувань після утвердження на імператорському престолі Константина IX Мономаха у 1042 р.
        • Він розпочав свою діяльність із того, що усунув від управління державою всіх ставлеників попередніх імператорів.
        • До гурту опальних потрапили й руські люди. Відносини Русі та Візантії особливо загострилися у 1043 р.
        • Безпосереднім приводом до русько-візантійського конфлікту була сварка на константинопольському ринку між русичами та греками. Під час неї руським купцям було завдано великих збитків, а один знатний русич загинув.
        • Ярослав Мудрий, звісна річ, не міг не відреагувати на антируські дії Константина IX. Було зібрано велике військо. Похід на Константинополь очолили син Ярослава Володимир і воєвода Вишата.
        • Руські кораблі з’явилися перед Константинополем у червні 1043 р. Одначе до війни не дійшло.
        • Візантія погодилася на поступки. Новий мирний договір було скріплено шлюбом Ярославового сина Всеволода з дочкою Мономаха Марією.
        • Та невдовзі, 1051 р., відносини Києва й Константинополя загострилися знову. Причиною невдоволення константинопольської влади було поставлення Київським митрополитом Іларіона. Одначе й тоді конфлікт залагодили мирно.
        • За три роки посли від «руського короля» знову відвідали германського володаря: вони начебто пропонували йому, свідчить хроніст, за дружину дочку київського князя.
        • Та Генріх на той час уже був одружений, тому пропозицію русичів не прийняв.
        • І все-таки близько середини XI ст. кілька шлюбів між представниками князівської сім’ї Ярослава й германськими можновладцями було укладено.
        • Виявом добросусідських відносин стали шлюбні зв’язки. Польський князь Казимир одружився зі сестрою Ярослава Марією Добронігою, а його сестра Гертруда-Олісава вийшла заміж за Ізяслава Ярославича.

        Міждержавні зносини Київської Русі свідчать про великий авторитет держави Ярослава Мудрого в Європі.