Види смородини: чорна, криваво-червона, крижана і інші

Смородина – це плодовий високоврожайний кущ, який невибагливий в догляді і щорічно приносить високоякісні ягоди. Існують різні види рослини, найбільш популярними з яких є червона, біла і чорна смородина. Кущ може досягати 5 метрів у висоту. Його корінь потужний, поглиблюється в землю до 1,5 м. Пагони довгі, ростуть прямо, бувають червоними, сірими або коричневими. Є і декоративні смородини, листя яких дуже привабливі: червоні, помаранчеві, багряні. Кущ смородини може бути як листопадним, так і вічнозеленим, що залежить від сорту і регіону вирощування. Квітки невеликі, до 1 см в довжину, бувають різних кольорів. Цвіте рослина з квітня або травня, в залежності від сорту і часу посадки, і триває до червня. Плоди чагарнику – це кулясті або овальні ягоди з солодким, кислим або кисло-солодким смаком. Щоб розібратися, який сорт садити на ділянці, потрібно в першу чергу ознайомитися з видами смородини і умовами їх вирощування.

Чорна смородина

Чорна смородина найбільш популярна в європейських країнах, але зустрічається і в країнах Америки. Культура чорної смородини, напевно, найбільш популярна серед садівників і покупців вже дозрілих ягід. Дикоросла смородина може бути представлена ​​як одним кущем, так і хащами; росте в лісі, на берегах, там, де багато вологи. Максимальна висота куща – 2 метри. Її здеревілі пагони коричневі, а молоденькі – зелені. Листя довгі і широкі, гладкі, зелені, з опушеним низом. Цвіте рослина з травня до початку літа, плодоносить з липня. Ягоди чорні, ароматні, кисло-солодкі на смак.

Червона смородина

Цей вид також широко поширений в європейських країнах, в дикій природі росте заростями на берегах. Кущ червоної смородини звичайної висоти, близько 2 метрів. Пагони, залежно від сорту, бувають сірого або пісочного відтінку. Листочки зубчасті, темні, низ злегка ворсистий. Початок цвітіння куща – травень, триває до червня. Плодоносити кущ починає в червні. Плоди червоного кольору, круглі, на смак досить кислуваті.

Біла смородина

Цей вид вирощують в європейських країнах і на території Азії, в природі росте там, де багато вологи, найчастіше – в лісах. Якщо звернути увагу на будову куща, він дуже схожий на культуру червоної смородини. Кущ білої смородини виростає до 1,5 метрів у висоту, але зустрічаються сорти і більш високі – близько 2,5 м. Цвіте смородина з травня по червень, час плодоношення такий же, як і у червоної смородини. Плоди невеликі, білі або жовті, на смак досить солодкі, але відчувається приємна кислинка.

Криваво-червона смородина

Територія вирощування цього виду – країни Європи. У дикому вигляді росте на скелях, долинах гір. Кущ досить високий в порівнянні з кущами смородини інших видів – досягає 5 метрів. Його пагони оголені, червоного кольору, мають ворсинки. Листя зубчасте, овальне або кругле. Цвіте рослина з середини весни до початку літа, квітки червонувато-коричневого кольору. Плоди червоного кольору, кулясті або овальні, на смак кислуваті. Плодоношення стартує в липні і триває до початку осені.

Крижана смородина

Цей вид зустрічається на континентах Америки, де його вирощують для вживання в їжу. У ландшафтних цілях культурою займаються практично скрізь. Рослина виростає до 4 метрів у висоту,її гілки щільні, коричневі або червонуваті, ростуть прямо. Листя великі, довжиною до 8 см, зелені, мають приємний аромат. Початок цвітіння – травень. Кисті рослини дуже красиві, червоні або рожеві, за що і цінують кущ, як декоративну рослину. Плоди овальні, тьмяного синього кольору з чорнуватим відтінком, мають наліт. Плоди не мають яскраво вираженого смаку, дозрівають в серпні.

Золотиста смородина

Цей вид не такий популярний, як інші, в дикій природі він росте в деяких країнах: Канаді, Мексиці; вирощують в європейських країнах. Кущ досягає 2,5 метрів у висоту. Його гілки червоного кольору, оголені або мають пушок. Листя невеликі, без пушка, влітку стають помаранчевими з червоним відтінком, восени – багряними. Цвіте кущ в кінці весни близько трьох тижнів. Квіточки жовті або зелені, мають приємний аромат. Плодоносить рослина в липні. Ягоди оранжевого кольору з червоним або темним відливом, мають солодкуватий смак.

Смородина дикуша

Ростуть кущі смородини цього виду в лісах, в Сибіру і на Далекому Сході. Кущ виростає до 1,5 метра у висоту. Його листя великі, не опушені,квітки білі. Кущ високоврожайний, починає плодоносити в липні. Плоди середнього розміру, чорного кольору, з нальотом воску, мають слабкий аромат, на смак солодкуваті з приємною кислинкою. Смородина цього виду стійка до низьких температур, грибкових захворювань, тому її часто використовують селекціонери.

Альпійська смородина

Кущ рослини цього виду невеликий і досить компактний, виростає до 1,5 у висоту. Його гілки густо всипані глянцевим зеленим листям, верх яких щетинистий. Низ листочків світлий і гладкий. Квітки жовтого кольору з зеленим відтінком. Плоди смородини рожеві, досить великі, за смаком нагадують крохмаль. Цвіте кущ з травня, плодоносить в кінці літа. Вирощують смородину альпійську в європейських країнах, в Африці. У дикому вигляді росте на берегах, в лісах. Потребує вологи і хорошого освітлення .

Смородина: опис, заготівля і зберігання, лікарські властивості

Порічки чорні; латиною: Ribes nigrum; польською: porzechka czarna, smorodyńki; російською: смородина черная.

Опис смородини чорної (як виглядає)

Смородина — багаторічний кущ родини ломикаменевих, заввишки 60-130 см, із характерним, дещо неприємним запахом. Листки чергові, черешкові, 3-5-лопатеві, з зубцями по краях, зверху голі, зісподу — з жовтими залозками.

Квітки лілово- або рожево-сірі, двостатеві, правильні, у пониклих 5-10-квіткових китицях.

Плід — куляста чорна ягода.

Цвіте у травні-червні. Плоди достигають у липні.

Регіони проростання смородини чорної

В дикому стані смородина чорна росте в Карпатах, на Прикарпатті, Поліссі та в Лісостепу біля річок, у лісах і чагарниках. У садках і на присадибних ділянках вирощують понад 100 сортів окультуреної смородини.

Заготівля і зберігання смородини чорної

З лікувальною метою використовують листя, рідше бруньки і плоди. Бруньки збирають зимою і ранньою весною, листя — влітку (червень-липень), ягоди — після повного достигання. Плоди споживають свіжими або сушать. Бруньки і листя сушать при температурі 35-40%. Сухого листя виходить 16%, бруньок — 20%, ягід — 14%. Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад смородини чорної

Листя смородини та бруньки містять дубильні речовини, ефірну олію, флавоноїди, фітостерол, органічні кислоти, мінеральні солі, вітамін С, фермент емульсин тощо. У ягодах є інвертні цукри, сахароза, жирна олія, пігменти ціанідин і дельфінідин, органічні кислоти, пектини, емульсин, багато вітамінів, мінеральні солі.

Фармакологічна дія смородини чорної

Смородина виявляє сечогінну, потогінну, загальнозміцнюючу дію.

Чорну смородину застосовують при запальних процесах верхніх дихальних шляхів, для збудження апетиту, як протискорбутний засіб.

Офіційна медицина використовує рослину як багате джерело вітамінів, для зміцнення імунітету.

У народній медицині ягоди, листя та бруньки застосовують як сечогінний (при хворобах сечового міхура й ниркових каменях), потогінний (при гострому ревматизмі), легкий послаблюючий засіб, для поліпшення обміну речовин (при шкірних захворюваннях).

Препарати з листків смородини виявляють сильну потогінну і сечогінну дію, сприяють виведенню з організму пурину і надміру сечової кислоти, відтак їх використовують при подагрі і поліартриті.

Настоєм листків і стебел лікують набряки, камені в сечовому міхурі, затримку виділення сечі, шкірні хвороби; захворювання верхніх дихальних шляхів; скрофульоз (зовнішньо).

Смородину використовують для виготовлення різних концентрацій аскорбінової кислоти. Настій ягід вживають при ларингіті, бронхіті. Сік п’ють при діареї, ахілії, гастриті. Соком, розведеним водою, полощуть горло і рот при ангіні та запальних процесах і ротовій порожнині.

Пити смородиновий сік корисно при анемії та після виснажливої хвороби.

За матеріалами:

1. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/Відп. ред. А. М. Гродзінський. — Київ: Українська Енциклопедія ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр Олімп, 1992.
2. Мамчур І. Довідник з фітотерапії. — Київ: Здоров’я, 1984.
3. Носаль М. А., Носаль І. М. Лікарські рослини і способи їх застосування в народі. — Київ, 2013.
4. Кархут В. В. Ліки навколо нас. — Київ: Здоров’я, 1974.
5. Алексєєв І. С. Повний атлас лікарських рослин. — Донецьк: Глорія Трейд, 2013.
6. Липа Ю. І. Ліки під ногами: Про лікування рослинами. — Київ: Україна, 1996.