Технология обработки шкур крупного рогатого скота

Технология обработки шкур является ценным сырьем для кожевенных производств. Шкура животного состоит из 3 слоев: эпидермиса, дермы, подкожной клетчатки. Эпидермис и волос при выработке кожи удаляют, а при выработке меха оставляют. Волос или щетина включает корень, расположенный в глубине шкуры, и стержень , свободно выступающий над ее поверхностью.Корень волоса заканчиваются расширенной частью – луковицей. Она лежит в волосяном мешке, образованный эпидермисом и соединительной тканью. В состав шкуры входят белки, липиды, мин.соли, углеводы, азотсодержащие экстрактивные вещества, влагу.

Технология обработки шкур КРС

Высокая влажность шкур, наличие питательных веществ и высокая ее температура(свыше 30град) создает благоприятную среду для развития гнилостных микроорганизмов, что может привести к снижению качества, к порче. Поэтому шкуры должны обрабатываться не позднее 2 ч после их съемки. Обработки шкур состоит:

• 1. Осмотр шкуры и учет 2. Контурирование, обрядка
• 3. Санитарная обработка 4. Консервирование
• 5. Сортировка 6. Маркировка 7. Упаковка, хранение, отгрузка

Поступают шкуры на обработку, осматривают шерстяную и водряную стороны. Выделяют шкуры, подлежащие обрядке. Учет шкур производят по количеству , половинки и куски по массе.

Контурирование. Шкуры контурируют, преимущественно в парном виде. Сущность процесса – отделение малоценных для кожевенного производства участков шкуры КРС (лаваш, передние и задание лапы). Остальная часть шкуры используется для выработки белковых стабилизаторов, желатина.

Обрядка шкур – удаление прирези мышечной и жировой ткани в цехе 1чной перер-ки скота. Шкуры КРС осм-ют с шерстяной стороны, делян на навальную и безнавальную. Безнакальную шкуру направляют на мойку, навальную – на снятие навала (навозная грязь). Шкуры КРС без навала промывают хоз.водой для охлаждения и удаления грязи(крови) из шланга в перфарированных моечных барабанах, далее дают стечь воде.

Сан. обработка проводится для очистки их шерстных и водряной поверхностей от загрязненной крови навала, обеспечивает их начальную подготовку к консервированию .

Удаление навала со шкур КРС. Для лучшего удаления навала шкуры увлажняют водой из шланга во вращающимся барабане. Удаление навала осуществляется на навалогоночных машинах. В процессе удаления навала шкуры очищаются водой, далее шкуры направляют на мойку хоз.водой.

Мездрение. – удаление остатков прирезей мяса и жира, подкожной клетчатки (мездры) на мездрилых машинах. Шкуры предв-но группируют по толщине, чтобы не подрезать дерму. Приводит к v массы шкуры, способствует ускорению процесса за счет удаления плохопроникающей для соли жировой ткани и vтолщины шкуры.

Консервирование. Проводят для длительного или кратковременного хранения шкур. Бывает мокрый, сухой, химический. Для посола применяют различное оборудование: чаны с мешалкой, подвесные барабаны период-го действия, барабаны непр-го действия. Прод-сть зав-ит от вида шкур и типа аппарата. В чанах шкуры КРС консервируют 18-20ч.

Сортировка. Шкуры расстилают на столе, просматривают с шерстяной и мездрильной сторон, применяют лампы дневного света и просвечивающие столы. Определяют массу шкур.

Упаковка, хранение. Хранят в штабелях: врасстил или тюках. При длительном хранении шкуры лучше хранить в штабелях врасстил с пересыпкой соли с антисептиками. Можно упаковывать в тюки массой меньше 80 кг.

Первинна обробка шкур

Первинна обробка шкур поділяється на декілька операцій: видалення зі шкури навалу, обрядка (або мездрування), промивання шкур та консервування. При надходженні шкіряної сировини в замороженому стані її необхідно спочатку розморозити, а потім обробити.

Видалення навалу. Ця операція полягає у звільненні волосяного покриву шкур від забруднювачів від зайвого обсіменіння мікроорганізмами та визначення залікової маси шкур. Навал, тобто налиплий до волосяного покриву бруд та гній, в приватних господарствах зазвичай видаляють ту піком на колоді. Тупік – ледь вигнутий, із затупленим лезом ніж з ручками по обох кінцях довжиною 0,65-0,7 м. Колоду виготовляють із жесті або дерев’яних дощок. Ширина колоди – 0,8 м, довжина – 1,2 м, поверхня її повинна бути випуклою (сферичною). Колоду встановлюють під ку том 45-60° залежно від росту робітника (рис. 2).

Рис. 2. Обладнання для обрядки шкур

1 – тупик. 2 – коса; 3 – ножі; 4 – скребок (скребачка); 5 – колода; 6 – станок для видалення прирізок м’яса та жиру з овчин; 7 – пристосування для промивання шкур

Один кінець колоди ставлять в ящик для збирання навалу, а інший за допомогою прикріплених до неї підставок піднімають до гори на 1 м. Шкуру для очищення від навалу кладуть на колоду волосяним покривом назовні і за допомогою тупіка збивають навал (рис. 3). Якщо він дуже присох, то шкуру попередньо змочують сольовим розчином.

Рис. 3. Видалення навала вручну

а – колода; б – ту пік; в – коса; г – ніж.

Шкури, які мають велику кількість навалу, спочатку розмочують і лише потім видаляють. Розмочують навал на дерев’яних стелажах, розміром 3,0×2,75 м і висотою посередині – 0.4 м, по краях – 0,2 м. Шкури укладають одна на одну волоссям вверх. Тривалість змочування кожної шкури в залежності від сту пеня забруднення 1 -2 хв. Змочують шкури за допомогою душа або шланга (рис. 4). Змочені шкури залишають лежати на стелажах 40-60 хв. Розм’яклий навал видаляють із шку рвручну або на навалозгінних машинах

Зі шкур овець та кіз видаляти навал не рекомендується, тим більш збивати його на колоді, тому що це призводить до утворення плішин.

Рис. 4. Змочування кур

Обрядку (або мездрування) – видалення прирізів м’яса, жиру та інших обвантажувачів – виконують на столі ножем або на колоді косою.

Для цього шкуру розстилають на столі мездрою догори і, притримуючи рукою частину, з якої необхідно видалити прирізи, ножем підрізають залишки м’яса і жиру (рис. 5).

При видаленні прирізів на колоді шкуру розкладають мездрою догори, а потім за допомогою коси зверху донизу відділяють м’ясо і жир.

Задишки жиру із свинячих шкур зрізують так само.

Для запобігання вад (дірок, підрізів. вихватів) обрядку сировини необхідно здійснювати обережно.

Промивання шкур здійснюють після видалення навалу та обрядки для остаточної очистки шкури від згустків крові і бруду з метою видалення мікроорганізмів. які інтенсивно розмножуються на непромитій сировині. Досліджено, що мікроорганізми на непромитій сировині розмножуються в 19 разів інтенсивніше, ніж на промитих шкурах.

Промивання на столах. Для промивання шкур обладнують робоче місце – дерев’яний стелаж розміром 2.5 х 1,5 м2. В середній частині він повинен бути ледь випуклим – для стікання води із шкур. Вола температурою не вище 18°С надходить на середню (хребцеву) частину шку

Рис. 5. Обрядка шкіряної сировини на столі

ри. До робочого місця підведена тонка (діаметром 4 см) труба, яка розташовується на відстані 1,5-2 м від стелажу. Для рівномірного розподілу води по всій довжині шкури з нижньої сторони трубки роблять перфорацію. Бруд і кров із шкур видаляють металевими скребками (рис. 6).

Після промивання волосяного покриву шкуру перевертають і промивають її з міздрової сторони. Тривалість промивання обох сторін відповідно 2 та 1 хв.

Промиті шкури знімають зі столу та укладають волоссям догори на теліжки для стікання води. На кожній теліжці може знаходитись до 30-40 шкур.

Промивання шкур в барабанах безперервної дії Шкури після видалення навалу загружають в металевий барабан, який обертається. В верхній внутрішній частині барабану є перфорована труба, з якої під тиском подається вода. Шкури, знаходячись в барабані під час його ру ху перевертаються і промиваються водою. Бруді кров з проточною водою безперервно стікають через нижній піддон. Під час обертання барабану в результаті нахилу шкура переміщу ється до вихідного отвору і виштовхується на приймальний стіл. Тривалість промивання 15-20 хв. (рис. 7).

Рис. 7. Промивання шкур в барабанах безперервної дії

І – спуск для шкур; 2 – корпус барабану; 3 – кулаки; 4 – труби для подачі води; 5,6 – привід; 7 – вальці; 8 – трап.

Рис. 6. Зразок теліжки для укладання промитих шкур і стікання з них води

Промиті шкури укладають для стікання на пересувні теліжки волосяним покривом догори.

Свині шкури промивають так, як і шкури великої рогатої худоби, однак, промивка свинячих шкур простіша, так як на них немає навалу. Крім того, на переробних підприємствах свиней для забою миють під душем.

Шкури овець та кіз також сортують за ступенем забруднення навалу. Чисті шкури відразу консервують, а надто забруднені – розмочують, після чого від них видаляють навал. Тривалість розмочування не повинна перевищувати 30 хв.

Промивання овчин, як правило, не застосовується.

Консервування шкур. Різні види шкіряної сировини консервують для запобігання їх від гниття. Якщо після знімання шкуру залишити на зберігання в несприятливих умовах і не законсервувати, то дуже швидко відбуваються процеси розпаду тканин. Свіжознята шкура (парна), яка містить в середньому 66-72% води, 24-28 – білків, 4-8 – жирів і до 1% мінеральних речовин, є сприятливим середовищем для розмноження гнилісних мікроорганізмів.

В результаті якість сировини різко погіршується, а у випадку глибокого ураження виникають ушкодження такого ступеня, що шкури не можливо використовувати для виробництва шкіряних і хутрових виробів. Тому обробка шкур та їх консервування має визначальне значення у підвищенні якості заготівельної шкіряної сировини.

Після знімання і обробки шкури необхідно консервувати їх якомога скоріше, щоб вони тривалий час зберігались без погіршення товарних властивостей та якостей.

Консервування шкіряної сировини необхідно проводити з урахуванням ряду факторів, які впливають на сам процес консервування і якість шкур. До них відносять: тривалість періоду з моменту зняття шкури з туші тварини до моменту її консервування; ступінь знекровлення туш і шкур в процесі забою; видалення із тканин шкур крові, лімфи та водорозчинних білків; охолодження шкур; температура розчинів або навколишнього повітря; вид консерванту та його властивості; наявність підшкірної клітковини і ступень розвитку жирової тканини; ступень розвитку волосяного (вовнового) покриву та ін.

Консервуючі матеріали. В більшості випадків найбільш прийнятною консервуючою речовиною є кухонна сіль, до якої для посилення консервую чого ефекту додають різні хімічні сполуки-антисептики – нафталін та парадихлорбензол.

Кухонна сіль, яка використовується для консервування шкур, повинна містить сірчанокислих солей кальцію не більше 1%, а домішок інших солей – не більше 1,5%. Вологість її повинна бути в межах 4%,тому що суху сіль зручніше вкривати рівним шаром по мездрі, до того ж вона сприяє скорішому зневодненню шкіряної тканини порівняно з вологою сіллю. На якість законсервованих шкур впливає також величина кристаликів солі. Нині для консервування шкур застосовують сіль трьох помелів: №1 – діаметр кристаликів не більше 1,2 мм; №2 – 2,2-3 мм; №3 – 3-4,5 мм. Остання рекомендується для консервування великих шкур, а для мілких шкур, в тому числі свинячих, – сіль першого помелу. Кращий ефект при консервуванні дає використання солі один раз. Повторне її застосування не бажане, так як вона сильно забруднюється мікроорганізмами, що призводить до почервоніння мездри на шкурах, особливо в теплий період року (спочатку за рахунок розвитку солестійких мікроорганізмів, а потім і прілість).

Нафталін – хімічна речовина, яка отримується процесі переробки кам’яновугільної смоли. Чистий нафталін являє собою білі блискучі кристалики із специфічним запахом. Його добавляють до солі при мокросоленому методі консервуванні шкур. Нафталіном пересипають шкури сухого консервування – для попередження потрапляння молі.

Парадихлорбензол – білий кристалічний порошок (для консервування шкіряної сировини допускається порошок із жовтуватим відтінком) з різким запахом. Він сильно випаровується, його пари в п’ять разів важчі повітря, згубно діють на деякі види мікроорганізмів, але для людини не шкідливий.

При консервуванні опойка-склизка, жеребка-склизка, опойка та виростка рекомендовано застосовувати кальциновану соду для попередження вад “сольові плями”. її додають до консервуючої суміші в кількості 1% від маси парної шкури.

Зберігають сіль і антисептики в окремих сухих приміщеннях, в ящиках або бочках з кришками. Кількість консервантів визначають, виходячи із фактичної кількості маси шкур в парному стані, які підлягають консервуванню, і норм витрат солі та антисептиків.

Для засолки однієї шкури потрібно 40% солі від її парної маси, 0,4 – парадихлорбензолу, 0,8% нафталіну (табл. 2). Якщо хочуть засолити з наступним її сушінням, то норми витрат солі і антисептиків зменшують у два рази.

2. Норми витрат солі та антисептиків в розрахунку на одну парну шкуру, % до її маси

Соління сировини з наступною сушкою

Підсолювання сировини при упакуванні

Методи консервування. Соління шкур виконують наступним чином. Шкуру розстилають мездрою догори на стелажі розміром 1,5 х 2.5 м, ретельно розправляють, щоб не було складок і загинів, і рівномірно по всій площині засипають сіллю. На хребет, шийну частину і огузок, які мають товсту шкіряну тканину, сіль насипають товстішим шаром. Коли перша шкура засолена, на неї кладуть (також мездрою догори) другу і засолюють її і т.д. В результаті на стелажі утворюється штабель шкур (рис. 8. 9).

Рис. 8. Стелажі (палети) для консервування шкур

Рис. 9. Укладання шкур у штабель при консервуванні

Для шкур овець і кіз стелажі виготовляють менших розмірів – 1.2 х 1.5 м. висота штабелю не повинна перевищу вати 1 м. Шкури великої рогатої худоби витримують в штабелях протягом 8 днів, овець і кіз – 4. свиней – 6 днів. Нанесена на поверхню мездри сіль розчиняється у вологій частині шкури, створюючи на її поверхні шар концентрованого розсолу, який проникає у шкуру через різницю осмотичного тиску, а вода із шкури виступає на поверхню, утворюючи нову порцію розсолу. Цей процес триває до тих пір, поки всередині шкури та на її поверхні не встановиться однаковий осмотичний тиск насиченого сольового розчину. Зменшена кількість вологи шкури, наявність солі в шкіряній тканині забезпечує консервуючий ефект.

Слід пам’ятати, що мікроорганізми в сольовому розчині не гинуть, вони лише призупиняють свій розвиток, і якщо сольовий розчин при зберіганні законсервованих шкур за будь-яких причин буде вимиватись з них, то це знову призведе до розвитку мікроорганізмів, а отже, і до псування сировини. У добре просолених шкурах мездра матового, сірого кольору, не водяниста, пружна, волосяний покрив вологий.

В південних районах країни з жарким кліматом в період з 1 березня по 1 жовтня та на відгінних пасовищах використовують консервування шкур сухосолінням. Процес соління при цьому такий же, як і при мокросолінні, але тривалість витримки сировини в штабелях та витрати солі скорочуються вдвічі.

Потім шкури сушать під навісом (влітку) або в опалюваних приміщеннях (взимку). Під навісом і в приміщенні їх навішують на дерев’яні жердини, звільнені від кори, по лінії хребта, мездрою назовні; обидві половинки шкури повинні бути симетричними. Сушити шкури на натягнутому дроті, заборах під прямими сонячними променями категорично забороняється, так як це може призвести до виникнення різних вад. Добре просушена шкура пружна, при згинанні не ламається, волосяний покрив сухий, мездра світло-сірого кольору.

На практиці застосовують і прісно-сухий метод консервування, але в основному для хутряної сировини цим методом консервують переважно шкури лошати, опойка та козлини. Він полягає в видаленні вологи із шкури. Сушать шкури так само, як і при сухосолінні. Перед вивішуванням на жердини їх ретельно обробляють, тобто очищують від жиру, прирізів м’яса та інших обвантажувачів. Знімають шкури з жердин тоді, коли висохнуть їх основні частини, не дочекавшись повного висихання голови, огузку та лап.

Такі шкури розстилають і розправляють пластом на стелажах для підсихання, спочатку волосяним покривом назовні, а потім перевертають на мездру для остаточного висихання.

Зберігання шкіряної сировини. В складах та інших приміщеннях, де зберігають шкіряну сировину (навіть не тривалий час), для збереження її товарних властивостей і якостей необхідно обов’язково дотриматись потрібного режиму. Сировину слід захищати від різких перепадів температури, атмосферних опадів, прямих сонячних променів. Будь-яке потрапляння вологи на шкуру однаково шкідливо для всіх способів консервування. Із мокресолених шкур вимивається частина солі, що створює умови для розвитку гнилісних мікроорганізмів. При сухому консервуванні намокання призводить до прискореного псування сировини.

Якість шкур мокресоленого консервування краще зберігається при температурі повітря в приміщенні не вище 10°С і його відносній вологості в межах 75-85%. Для сухого консервування ці показники відповідно наступні – 25°С і 65-70%. Це означає, що мокресолені шкури потрібно зберігати в одному приміщенні, а сухосолені і прісно-сухі – в іншому.

Зайва сухість повітря в приміщенні при зберігання мокресоленої сировини призводить до підсихання шкур, що заважає правильно визначити їх залікову масі при здавані, а відповідно визначити справжню вартість. Тому, якщо помічають підсихання мокресолених шкур, штабелі покривають мішковиною, змоченою в сольовому розчині (тузлуці).

Сухосолені шкури, знаходячись приміщенні з сухим повітрям, пересихають, становляться ломкими. Збільшена вологість повітря призводить до того, що вони швидко сиріють і псуються. Приміщення з підвищеною вологістю (більше 80%) провітрюють.

Приміщення для зберігання шкіряної сировини повинно бути чистим, відремонтованим і продезінфікованим. Стіни, стелі, підлогу обприскують розчином хлорного вапна або нафталіну. Після дезінфекції приміщення зачиняють на добу, а потім провітрюють. Стіни та перегородки приміщень рекомендується білити розчином із 3 кг вапна на 10 л води з додаванням 150 г мідного купоросу. Підлога повинна бути водонепроникною з жолобами для стоку рідини.

Шкіряну сировину укладають на дерев’яні піддони (палети) висотою 0,1-0,5 м. Мокросолені шкури кладуть штабелем, тобто розстеляють одна на іншу. Штабель зверху і з боків додатково посипають сіллю. Добре зберігається сировина, яка звернута в пачки. Пачки укладають на піддон і зберігають до відвантаження. Висота штабелю укладених шкур – біля 1 м. Рекомендується укладати сировину, отриману від великої та дрібної рогатої худоби в один штабель, а свинячу – в інший.

Сировина, законсервована сухим способом, також зберігається в штабелях на піддонах, складаючи шкури одна на іншу в розправленому вигляді. Верхню шкуру укладають волосяним покривом назовні.

Якщо на шкурах виявляються личинки молі або шкіроїда, їх терміново виносять з приміщення, ретельно вибивають, очищують жорсткою щіткою, а потім знову укладають в штабель, пересипаючи нафталіном або обприскуючи іншими дезінфікуючими засобами.

Технологія і правила обробки шкіри та хутра – вичинка шкур

Вироблення шкур є одним з перших видів ремесел, освоєних людиною. Цей навик дуже корисний і для сучасних людей. Мисливці з задоволенням зберігають шкури вбитих трофеїв. Люди цілеспрямовано займаються вирощуванням і забоєм хутрових звірів заради отримання шкіри і хутра. У сільському господарстві здійснюється масова вичинка шкіри тварин. Знання та практика з вироблення шкір в домашніх умовах дозволить отримати якісну сировину для подальшої обробки – пошиття одягу, сумок та головних уборів, виготовлення аксесуарів і взуття, формування опудал і муляжів, створення декоративних елементів.

Первинна обробка шкур

Вибір технології вичинки залежить від виду, способу життя і фізіологічного стану тварини, типу і якості хутра, віку, статі та багатьох інших факторів. Неправильна первинна обробка знижує якість шкірно-хутряної сировини та скорочує терміни його зберігання.

Дозрілий хутро пишний і блискучий, з густим однорідним підшерстям. Волос повинен бути пружним і рівним, з добре розвиненою остю, не випадати.

Перед тим, як починається вироблення хутра, слід ретельно оглянути волосяний покрив тварини. Забруднення і кров змиваються за допомогою дрантя або марлі, змоченою в теплій воді з господарським милом. Сплутався і свалявшиеся ділянки хутра зазвичай прочісують спеціальною щіткою. Шкуру необхідно знімати акуратно, уникаючи порізів і розривів. Бажано зберегти голову, лапи і хвіст.

Етапи вироблення шкури і хутра

Зняту шкурку знежирюють і висушують. Знежирення – це процес видалення всього підшкірного жиру. Він проводиться вручну за допомогою спеціальних інструментів по застиглому жирового шару. Сирі шкурки правлять, надаючи їм правильну форму і симетрію, а потім сушать при певних умовах – високої вологості і температурі, хорошому воздухообмене.

Щоб не бруднити жиром хутро і руки, фахівці рекомендують присипати робоче місце і шкурки дрібними тирсою.

Вироблення шкур в домашніх умовах складається з дев`яти обов`язкових етапів:

1. Відмочування. Спочатку шкурки вимочують протягом доби в концентрованому соляному розчині. На 1 літр води кімнатної температури знадобиться 4 столові ложки солі без гірки. Після вимочування їх вивертають міздрею назовні і віджимають.
2. Мездрение. Верстат для вичинки шкір допоможе якісно і швидко видалити міздрю. Міздря – це підшкірний жировий шар тварин, знімається він тупим ножем з широким лезом по напрямку від хвоста до голови.
3. Вторинне знежирення. На цьому етапі шкурку перуть в пінному розчині господарського мила. Температура рідини не повинна перевищувати 25 °. Можна замочити шкурки в розчині мила на 20-30 хвилин. Далі їх гарненько виполіскують в чистій холодній воді, віджимають і вивертають хутром всередину.
4. Квашення або пикелевание. Розчин для вичинки шкір готують з 2-х столових ложок оцтової есенції, 4-х столових ложок солі без гірки і 1-го літра води. Температура розчину в межах 18-23 °. Шкурки, вивернуті міздрею назовні, занурюють в рідину і залишають їх на кілька годин, періодично помішуючи. Для тонких шкір час витримки становить 6 годин, для шкурок середньої товщини – 8-10 годин, товсті шкури вимочують в Пікель більше 12 годин.
5. Витримка під гнітом. Під час пикелевание в тканинах шкіри руйнується органічний жир і волокна колагену. Після пикелевание шкурки віджимають руками, складають у 2 або 3 рази і укладають під гніт. Тонкі шкури витримують під гнітом протягом 3-4 годин, шкури середньої товщини – близько 5 годин, товсті – 6-8 годин.
6. Просушка. Сушаться шкурки при кімнатній температурі вдалині від джерел тепла, хутро при цьому повинен бути спрямований всередину. Для просушування використовуються спеціальні пристосування – правилки. Можна розтягнути шкурку на аркуші фанери. Періодично, поки шкура залишається вологою, її знімають з розтяжки і отмінают вручну.
7. Дублення. Дубильні речовини відновлюють структуру колагенових волокон. Після процедури шкурка стає більш м`якою та еластичною, не рветься і не кришиться. Як дубителя можна використовувати густий настій кори дуба або верби (на 1 літр води береться півлітра подрібненої сухої кори). Кору висипають у воду, доводять до кипіння і варять протягом 10-15 хвилин, далі наполягають протягом однієї доби. Настій проціджують через марлю і наносять пензликом на міздрю. Далі шкурку сушать і отмінают.
8. Жирівка. Для жирування в домашніх умовах готується спеціальна жирова емульсія. У 300 мл теплої води необхідно розчинити 50 грам мила, 50 грам риб`ячого жиру, 10 крапель нашатирю, остудити розчин і долити в нього ще 500 мл води. Всі компоненти ретельно перемішуються і акуратно, щоб не потрапити на хутро, наносяться на шкурку за допомогою пензлика з боку міздрі. Оброблені шкурки висушуються при кімнатній температурі.
9. Фінішна обробка. Остаточно шкурки отмінают за допомогою пемзи або дрібнозернистої наждачного паперу, проводячи нею по мездре у напрямку від голови до хвоста. При необхідності шкурку розтягують і струшують. Тепер вона готова до подальшої роботи – кройке, клеєнню або шиття.

Популярні рецепти вичинки шкіри

Процедура квашення вважається класичним варіантом вичинки шкір, після якої матеріал стає міцним і еластичним. Галун для вичинки шкір готують за різними рецептами, використовуючи інгредієнти натурального і штучного походження – борошно, солод, кам`яну сіль, соду, кислоти, кисломолочні продукти. Процедура пикелевание кислотами представляє альтернативу традиційному квашенню. Для приготування Пікель зазвичай використовується оцтова кислота, сіль і вода. Замість оцту можна застосовувати сірчану або борну кислоту.

Займатися виробленням необхідно зі свіжої шкурою. Якщо роботу необхідно відкласти, тоді шкурку можна засолити, рясно натер її сіллю, заморозити або засушити.

Рецепт вичинки шкір в домашніх умовах:

1. Якщо шкурка висушена, то попередньо необхідно провести отмотку, тобто вимочити її в спеціальному розчині (1 літр води + 1 ст. Ложка солі + ½ таблетки фурациліну + ½ чайної ложки оцту). Шкірка повинна бути повністю поміщена в розчин, тому її кладуть під гніт.
2. Зволожена шкурка вичавлюється, розтягується і міздрі за всіма правилами. Далі її необхідно випрати, щоб остаточно позбутися від жиру і забруднень. Один з популярних рецептів миючого засобу такий – 6 літрів води + 3 столові ложки рідини для миття посуду + 2 ст. ложки кам`яної солі + 1 чайна човен соди. Прати слід із зусиллям, далі необхідно гарненько прополоскати шкурки, поки вода не буде абсолютно чистою.
3. Для пикелевание рекомендується приготувати розчин, використовуючи 3 літри води, 6 столових ложок солі без гірки і 1 столову ложку оцтової есенції. У Пікель шкурка витримується кілька годин, далі її віджимають і проводять дублення.
4. Рецепт дубителя – вода, дубова кора, 4-5 столових ложок солі. Все перемішується, рідина доводиться до кипіння і вариться протягом 20-30 хвилин. Готовий розчин проціджують, остуджують до 35-38 ° і вимочують в ньому шкурку протягом 6-9 годин поспіль.
5. Після дублення з шкурки вичавлюють рідина і приймаються до сушіння хутра. Висушену шкірку обробляють жировою емульсією, приготовленою з гарячої води, господарського мила, солі, натурального жиру (свинячого, риб`ячого, баранячого) і нашатирного спирту.
6. З поверхні міздрі слід прибрати залишки жирового розчину, розтягнути шкурку на фанері і дочекатися її висихання. Висохлу шкірку знімають з розтяжки і обминають, тобто потихеньку перетирають її між пальцями. Остаточно міздрю можна відшліфувати скребком або пемзою.

Вироблення шкір і хутра – це процедура складна, тривала і трудомістка. Домогтися майстерності в шкіряно-хутряному справі можна тільки працюючи і навчаючись. В результаті багаторічного досвіду виходять легкі, м`які і еластичні шкурки, які відмінно виглядають, приємні на дотик і мають довгий термін служби.