Художня обробка шкіри

В Україні мистецтво художньої обробки шкіри має давнє походження і в наш час відомі народні майстри й професійні дизайнери, які з успіхом продовжують народні традиції та створюють нові вироби.

Навчальний процес гуртка художньої обробки шкіри зорієнтований на опанування основних технік виготовлення декоративних виробів зі шкіри (прикрас, аксесуарів та інтер*єрних композицій). Ознайомившись з прийомами художньої обробки шкіри, вихованці знаходять свій власний стиль.

Мета гуртка – долучити дітей до мистецтва через ознайомлення з історичними аспектами і розвитком художньої обробки шкіри в Україні та світі.

Завдання керівника гуртка полягає в розширенні знань, освоєнню навичок і вмінь створювати декоративні вироби зі шкіри у різних техніках.

Заняття розраховані на дітей шкільного віку по 6 годин на тиждень для кожної групи.

На заняттях початкового рівня першого року навчання вихованці знайомляться з історією мистецтва художньої обробки шкіри, здійснюють перші кроки у виготовленні шкіряних виробів (картини, прикраси, сувеніри).

На заняттях основного рівня гуртківці закріплюють набуті навики та уміння. Вони самостійно працюють з ескізами, кресленнями, поглиблюють свої знання а також створюють виріб за власним задумом.

Завдання, які вирішує керівник гуртка:

• розширити знання гуртківців про декоративне мистецтво, особливості художньої обробки шкіри;
• ознайомити дітей із традиційними та авторськими техніками обробки шкіри;
• навчити гуртківців працювати із матеріалами та інструментами під час створення картин і прикрас із шкіри;
• виховувати дітей на засадах народних звичаїв і мистецьких традицій;
• формувати у молоді художній смак, естетичне світосприйняття, почуття прекрасного.

Шкіра – стійка й міцна, гнучка й еластична, має добре виражену фактуру, рівномірно фарбується, піддатлива до зшивання, тиснення, інкрустації, плетення тощо, що уможливило велику кількість оригінальних та ексклюзивних технік та прийомів.

Теоретичні заняття передбачають ознайомлення дітей з історією виникнення та розвитком ремесла з художньої обробки шкіри, різноманітністю технік та прийомів. Для кращого засвоєння матеріалу передбачається проведення екскурсій на виставки та в музеї, ознайомлення з творчістю майстрів декоративно-ужиткового мистецтва.

Робота зі шкірою – чудовий метод розвитку творчості та компетентностей особистості, розумових здібностей, мислення, естетичного смаку.

Також передбачено використання ілюстративного матеріалу, фотографій та безпосередньо зразків виробів.

Практичні заняття передбачають безпосереднє вивчення традиційних та авторських технік та прийомів художньої обробки шкіри, використання матеріалів, інструментів, приладдя. На заняттях практикується виконання тренувальних вправ щодо виконання окремих прийомів, з яких складається технологія, після цього виконується практична робота, де діти застосовують вивчені прийоми.

На занятті використовуються не тільки традиційні техніки шкіряного ремесла, а також авторська техніка свого керівника.

Експериментуючи з матеріалами, формою, кольором, ми з дітьми намагаємось створити щось зовсім нове, незвичайне та цікаве.

Залежно від віку вихованців, змінюється складність виробів, кожної теми та кількість годин на їх виконання.

Методи художньої обробки натуральної шкіри

Художня обробка шкіри — вид декоративно-ужиткового мистецтва, що специфічними прийомами формотворення й оздоблення утворює чимало естетично досконалих побутових речей: посудин, взуття, одягу тощо.

У первісні епохи шкіру розглядали лише під кутом її практичної придатності. Згодом зрозуміли художню вартість шкіри, шляхом експериментування виявили та вдосконалили техніки її обробки. Так, у середньовіччі шкіра стала матеріалом для художньої творчості, пов’язувалася з багатьма ремеслами: чинбарством (первісна обробка сировини), шевством, лимарством (виготовлення предметів упряжі), кушнірством (пошиття шкіряного одягу), палітурництвом (виготовлення шкіряних обкладинок) та ін.

Для роботи з шкірою не потрібні якість унікальні інструменти, щось можна купити, а для виготовлення інших можна використати послугами спеціалістів з виготовлення інструментів. Для розкрою товстих шкір, пасків необхідний шевський ніж-косяк, зроблений із високо вуглецевої сталі. Хороший ніж можна отримати із шматка полотна машинної (механічної) ножівки шириною 30 — 40 мм. Ріжуча кромка розміщена під кутом 30 до довгої сторони ножа, ширина її 10 — 20 мм, ніж гострий з обох сторін, кут заточування 2 — 3. щоб було зручніше працювати, ручку ножа обмотують шматком шкіри.

Розкроюють шкіру на товстому склі, дерев’яній дошці або твердому гумовому листі. Для розмічання деталей при розкроюванні знадобляться пластмасові, дерев’яні або металеві лінійки та кутники, циркуль, а для різання шкіри по прямим лініям сталеві лінійки товщиною 2-3 мм. Подібний косяку ніж, але більш вузький, 15-20 мм шириною, з ріжучою кромкою 45 до довгої сторони ножа, потрібен для виконання гравірування по шкірі.

Ніж для шерфування (стоншення) шкіри може бути таким самим по формі як і косяк, але заточують його як правило, тільки з однієї сторони. Бувають ножі праві та ліві. Застосовують для шерфування і кушнірський (рос. скорняжный) ніж з напівкруглим лезом. Шурфуючи край шкіряної деталі, працюють на мармуровій дошці. Ріжуча кромка ножа, зісковзуючи з шкіри на гладеньку поверхню мармуру, не тільки не тупиться, а навіть краще наточується. Стануть у пригоді і ножі для роботи з деревом із змінними лезами. Усі ріжучі інструменти для роботи зі шкірою мають бути добре наточені: шкіра в’язкий матеріал, і навіть злегка притуплений ніж буде зминати шкіру, а не різати її. Працюючи з шкірами товщиною 1- 1,5 мм, можна користуватись звичайними кравецькими ножицями. Товстішу шкіру ріжуть спеціальними ножицями. Для оздоблювальних робіт використовують ножиці «зиг-заг» та манікюрні ножиці.

При обплітанні краю шкіряних виробів перфорують краї, тобто пробивають ряд отворів. Працюють круглими пробійниками з діаметром отвору 1 — 2,5 мм. Роблять пробійники із загартованих сталевих трубок, заточуючи їх кінець із зовнішньої сторони на конус. Пробійники з діаметром отворів від 2 до 5 мм найчастіше використовують при установці різноманітної фурнітури: заклепок, блочків, кнопок, пряжок тощо. Є пробійники з діаметром до 30- 40 мм, ними вибивають рівні кружечки з шкіри, з яких потім роблять ґудзики, сережки та іншу біжутерію. Існують також щілинні пробійники, ними пробивають вузькі прямокутні отвори, крізь які протягують плоскі шкіряні ремінці, працюючи в техніці плетіння по перфорації. Також є фігурні пробійники, вони вибивають найрізноманітніші трикутники, ромби, квадрати, зірочки, краплинки, сердечка, овали та ін. Такою перфорацією прикрашають поверхню виробу, застосовують їх у аплікації та спрощеній інтарсії.

Правила роботи з пробійниками такі: шкіряну деталь, на яку буде наноситись перфорація, кладуть на торцевий зріз дерева, товсту шкіру, лист щільної гуми, товстий лінолеум без тканинної основи або не гофрований картон. Пробійник ставлять перпендикулярно до площини шкіри і сильно вдаряють молотком по його хвостовому кінцю. Якщо отвір пробився не повністю, трошки поверніть пробійник навколо його осі та знову сильно вдарте молотком.

Достатньо зручні та безшумні в роботі пробивні кліщі, на яких встановлений барабан з шістьма круглими пробійниками, зазвичай їх діаметр від 1 до 6 мм. Щоправда, отвори можна пробивати в безпосередній близькості до краю деталі, і товсті шкіри кліщі не беруть. Якщо пробійник затупився, його потрібно підправити. Наточують пробійники лише із зовнішньої сторони на маленькому бруску, рухаючи пробійник на себе і при цьому повертаючи його навколо осі; фігурні та щілинні — за допомогою трикутного або квадратного бруска або алмазних надфілів різного профілю, рухаючи надфіль зверху вниз до ріжучої кромки пробійник.

Для виконання декору в техніці печаті необхідні спеціальні інструменти — штампи. Штамп є стержнем, на одному кінці якого виточені нескладні рельєфні узори: трикутник, квадрат, овал, півмісяць, зірочки, букви та ін. виконуючи штампування, шкіру кладуть на картон або гуму, штамп ставлять вертикально і сильно вдаряють по ньому, наче вминають слід від штампа в шкіру. Працюють як холодними, так і нагрітими штампами. В техніці штампування працюють не лише штампами, але й різними роликами та колісними басмами, наносячи з їх допомогою прямі та хвилясті лінії, геометричний узор. Для роботи з шкірою потрібні молотки. Для встановлення різної фурнітури, набивання перфорації чи штампування знадобиться молоток середнього розміру. Для розгладжування швів, відбивання проклеєних місць можна застосувати дерев’яний молоток.

При виготовленні біжутерії потрібно працювати з дротом, наприклад, робити дужки для сережок або якісь дрібниці, тут потрібні кусачки, плоскогубці, круглогубці, надфіль. Якщо не має спеціального інструменту, можна для гравірування використовувати лопатку з манікюрного набору та пінцет. Прокладаючи ручні шви на товстих шкірах, не обійтись без круглого шила та голок із заокругленим кінчиком. Зшиваючи більш тонкі шкіри вручну краще скористатись спеціальною голкою для шкіри. Її гострий кінчик нагадує плоску лопатку загострену лопатку, звичайна голка при проколі розсовує волокна шкіри, а оскільки шкіра має дуже щільну структуру, протягнути таку голку важко, плоска голка прорізає шкіру, що полегшує шиття.

Нитки для зшивання шкіри потрібні тонкі і міцні. Проходячи крізь товщу шкіри, на нитки діє велике тертя, тому бавовняні не витримують і рвуться. Не варто використовувати і занадто міцні на розрив нитки. Ці нитки нееластичні, і при розтягуванні шкіряного виробу можуть прорізати місце шва. Нарівні з нитками для з’єднання деталей із шкіри користуються різноманітними клеями. Їх асортимент достатньо великий «Момент», «Наіріт», «Контактол», «Фенікс», ПВА, «88 — Н», гумовий клей та ін. Вони утворюють при склеюванні пластичну водонепроникну плівку, швидко сохнуть тому працювати з ними треба швидко адже приклеєна шкіра відривається «з м’ясом». Щоб приклеїти невелику деталь, наприклад кам’яну вставку в брошку, достатньо краплі «Супер-клею».

Тепер пару слів про матеріал який буде потрібний при виготовленні того чи іншого виробу. По-перше це різноманітна оздоблювальна фурнітура: пряжки, кнопки, хольнітени (в побуті їх називають заклепками), блоки, кільця, на півкільця, карабіни, кутики, замки брючні та шубні гачки, оздоблювальні елементи та ін. Пошукайте в своїх запас замки від брошок або дужки від старих сережок. Стануть в нагоді пластмасові або металеві браслети чи обручі для волосся. При виготовленні виробів жорсткої форми (сумок, папок та ін.) знадобиться картон. А для того, щоб з часом картонна підкладка не розшаровувалась її дублюють підкладкою з пластику. Для підкладки косметичок та сумок потрібна тонка клейонка і підкладочна тканина. Чудова підкладочна тканина виходить із старих нейлонових чоловічих сорочок.

Роботу над будь-яким виробом, навіть найпростішим, можна поділити на кілька етапів. По-перше, потрібно обдумати форму, кольорову гаму, методи оздоблення, способи з’єднання деталей та ін. По-друге, виготовити викрійку, розкроїти шкіру по лекалам, зробити, якщо це необхідно, декор. По-третє, з’єднати деталі та надати виробу остаточного вигляду.

Крій заготовок.Викрійку краще робити з щільного паперу, на кожній деталі викрійки слід написати її назву, необхідну кількість даних деталей, матеріал з якого вони будуть виготовлені (шкіра, тканина, клейонка, поролон), якщо це елемент орнаменту, то треба вказати і його колір. Розмічають шкіру як з лицьової, так і з виворітної сторони. Обводять деталі тупим шилом або голкою, ребром тонкого шматочка мила. Вирізають деталі по контуру або з припуском на шви чи підгинання краю. Тонкі шкіри ріжуть ножицями, а шкіри товщиною 3 — 4 мм ножем.

Шерфування — це прийом стоншення шкіри. Він застосовується достатньо широко: при підгинанні краю, при склеюванні в напуск зайву товщину шкіри знімають ножем лише по краю шкіри.

Викроєні деталі з’єднують між собою різними способами: за допомогою клею, пришиваючи деталі вручну або на швейній машинці, приплітаючи їх одну до одної тонкою смужкою шкіри (метод обплітання). Вибір того чи іншого з’єднання залежить від призначення деталі; біжутерія, коробочки, різноманітні виключно декоративні речі найчастіше склеюються; паски, косметички, сумки, які при експлуатації витримують постійні навантаження, з’єднують за допомогою обплітання або зшивають. Детальніше з цими видами з’єднань ми ознайомимось на практичних заняттях.

Типологія виробів зі шкіри

Обладнання інтер’єру — рід шкіряних виробів для декорування стін на оббивки меблів, виготовлених міськими цеховими майстрами та сучасними художниками декоративно-прикладного мистецтва.

Кордибани (від назви м. Кордова, Іспанія) — типологічна група шкіряних шпалер, оздоблених тисненням, розписом і позолотою, переважно рослинною орнаментикою.

Оббивочна шкіра — тип декоративної шкіри для оббивки диванів і крісел, прикрашена тисненням або розписом.

Настінні прикраси — типологічна група сучасних шкіряних плакеток, декорованих тисненням, інкрустацією, випалюванням, розписом і под.

Одяг — рід шкіряних виробів, прикрашених вишивкою, аплікацією, ажурним вирізуванням. Поділяється на типологічні групи: головні убори, верхній плечовий одяг і взуття. Доповнення до одягу — рід виробів зі шкіри, пишно декорованих тисненням, аплікацією, металом, плетенням тощо. Сюди входять такі типологічні групи виробів — паски, торбинки й прикраси. Паски — шкіряні вироби для підперезування у поясі й закріплення поясного одягу. Паски різняться шириною й оздобленням. У Карпатах вузькі пояси називали букурійками, а широкі — чересами. Череси виготовляли різної ширини: на одну пряжку — пасок, на дві — малий ремінь, на три — великий ремінь. До цієї типологічної групи входять також ремінці для годинників, зап’ястні ремінці і т. ін.

Торбинка — це шкіряні вироби з пасом для транспортування предметів. У Карпатах розрізняють чоловічі торбини — табівки (у XVIII ст. квадратні, у XIX ст. півкруглі), прикрашені набиваним металом. У них носили курильне приладдя. Торбинки менших розмірів називали ташками. Ix зовнішній бік суцільно вкривали бляхою із сітчастим орнаментом. Вони служили скоріше прикрасою. Маленьку торбинку, стяг нуту у верхній частині й прикріплену до паска, називали калиткою, оздоблювали капелями й китицями. Сучасні чоловічі й жіночі торбинки за багатством форм утворюють окремі типологічні підгрупи (сумки, портфелі, дипломати, валізи тощо).

Прикраси — група сучасних виробів, функціонують як доповнення до жіночого святкового одягу: кулони, брошки, паски, браслети, півобручі до волосся, декоративні квіти і т. ін.

Дрібні особисті речі — невеликий рід шкіряних виробів галантерейного характеру (капшуки, гаманці, портмоне, футляри для окулярів, ключів та ін.).

Знаряддя праці — рід виробів, представлений єдиною типологічною групою предметів упряжі. Лимарі колись виготовляли хомути, гужі, черезсідельники, шлеї, сідла, сіделка, віжки, посторонки, нашийники (нашильники), нагрудники, дуги, батоги і под. Майстри пишно прикрашали святкову упряж металевими кільцями, пряжками, «кониками», латунними бляшками, вовняними китицями, хомут розцяцьковували металевими ґудзиками тощо.