Інфекційний мононуклеоз Довідник

Інфекційний мононуклеоз (ІМ) є поширеним інфекційним захворюванням, спричиненим вірусом Епштейна — Барр (ВЕБ), який належить до сімейства Herpesviridae.

ВЕБ є основним етіологічним фактором у 90% випадків типового мононуклеозу. Вірус проникає в клітини епітелію горла та інфікує В-лімфоцити, що дає йому змогу поширюватися по всьому організму. Після первинного інфікування ВЕБ залишається в організмі в латентній формі в В-лімфоцитах та епітеліальних клітинах порожнини рота. Реактивація вірусу може призвести до моноклональної, неконтрольованої лімфопроліферації.

Шляхи передачі

Інфекція передається через близький контакт з інфікованою людиною (наприклад зі слиною через поцілунок) або через заражені вірусом предмети (пиття з однієї склянки), шматочки їжі, також можлива передача при переливанні крові, пересадці кісткового мозку або трансплантації органів.

Інкубаційний та інфекційний період

Інкубаційний період інфекційного мононуклеозу зазвичай становить 4–6 тиж. Це час, що минає між моментом зараження та появою перших симптомів хвороби. Однак цей період може змінюватися залежно від конкретного випадку.

Інфекційний період, коли людина може передавати інфекцію (заражати) іншим, триває з моменту зараження до кількох місяців. Зазвичай він становить близько 4–6 тиж, але може тривати і довше (низька заразність протягом 6 міс, а також у деяких випадках до 18 міс).

Клінічна картина захворювання

Клінічна картина інфекційного мононуклеозу може бути різноманітною і часто безсимптомною або з неспецифічними симптомами. Однак у деяких пацієнтів можуть відмічати грипоподібні симптоми, фарингіт, тонзиліт, збільшення лімфатичних вузлів та селезінки, гепатит, висип на шкірі та інші неспецифічні прояви. У пацієнтів з імунодефіцитом може розвинутися лімфопроліферативний синдром, а в окремих випадках можливі ускладнення у вигляді гематологічних, неврологічних та серцево-судинних порушень.

Ось деякі з основних ознак та симптомів, пов’язаних з інфекційним мононуклеозом:

1. Симптоми — провісники захворювання: грипоподібний синдром.
2. Біль у горлі: хвороба часто починається з хворого горла (фарингіт або тонзиліт), яке може супроводжуватися червоними або опухлими мигдаликами, підвищенням температури тіла. У деяких людей можуть виникати білий наліт на мигдаликах, неприємний запах із рота. Клінічна картина фарингіту може бути різноманітною, в деяких випадках — тяжкою з вираженими симптомами болю та наявністю ексудату (нагноєння) на задній частині глотки. Це може викликати симптоми, що нагадують стрептококовий фарингіт.
3. Збільшення лімфовузлів (найстійкіший симптом, залишається навіть після 6 міс хвороби): лімфовузли в ділянці шиї, підщелепних, пахвових западин і пахвинних ділянок збільшуються і можуть стати болючими.
4. Стомлюваність та слабкість: інфекційний мононуклеоз часто супроводжується втомою та загальною слабкістю. Людина може почуватися виснаженою навіть після невеликої фізичної напруги.
5. Збільшення розмірів печінки (гепатомегалія) та селезінки: у 20–90% хворих перебіг захворювання зазвичай без жовтяниці, але може відмічатися збільшення печінки (10–15%), симптоми зберігаються до 4 тиж.
6. Лихоманка: можлива поява лихоманки — від помірної до високої. Підвищення температури тіла може бути одним із характерних симптомів. Зазвичай температура тіла підвищується до максимального значення вдень чи ввечері. Вона може досягати рівня 39,5 °С, але в деяких випадках може бути ще вищою, досягаючи 40,5 °С. Це пов’язано із запальною реакцією організму на інфекцію та спробою боротьби з нею.
7. Біль у м’язах та суглобах: у деяких людей можуть відмічати біль та неприємні відчуття у м’язах та суглобах.
8. Головний біль: може виникати помірний або сильний головний біль.
9. Розлади травлення: деякі люди можуть відчувати дискомфорт у ділянці живота, нудоту, блювання або зміни апетиту.
10. Висип: у деяких пацієнтів може з’явитися висип на шкірі, який може бути дрібноплямистим або дрібнопапульозним, може розвинутися мультиформна або вузлова еритема.

У більшості пацієнтів з інфекційним мононуклеозом вираженість симптомів поступово зменшується протягом кількох тижнів чи місяців. Однак деякі люди можуть продовжувати відчувати втому і слабкість протягом кількох місяців.

Діагностика

Діагностика інфекційного мононуклеозу включає серологічні дослідження, а також виявлення ДНК ВЕБ за допомогою тесту методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Загальний аналіз крові може показати неспецифічні зміни, такі як помірний лейкоцитоз та наявність атипових лімфоцитів. Для встановлення діагнозу необхідно враховувати клінічну картину та результати додаткових досліджень.

Діагностика інфекційного мононуклеозу зазвичай включає кілька етапів. Ось деякі з них:

1. Збір анамнезу та фізичне обстеження. Лікар проводить розмову з хворим про конкретні симптоми та можливі контакти з інфекційними захворюваннями. Потім проводиться фізичне обстеження для виявлення характерних ознак мононуклеозу, таких як збільшені лімфовузли, мигдалини або висип.
2. Аналіз крові. Загальний аналіз крові (ЗАК) — у 98% випадків помірний лейкоцитоз (до 20 000/мкл) з високим відсотком лімфоцитів (>50%); в мазку ≥10% атипових лімфоцитів (виявляють атипові мононуклеари) також можуть відмічати зміни в інших показниках крові.
3. Аналіз крові на наявність антитіл до ВЕБ. Цей тест дає змогу визначити наявність антитіл IgM та IgG, які виникають у відповідь на інфекцію, викликану ВЕБ. Позитивний результат IgM свідчить про активну чи нещодавню інфекцію, а позитивний результат IgG вказує на раніше перенесену інфекцію.
4. Мононуклеозний тест. Цей тест, який називають також тестом Пауля — Бунеля, також відомий як гетерофільний аглютиніновий тест, або тест на гетерофільні антитіла, використовується для діагностики інфекційного мононуклеозу. Цей тест базується на виявленні гетерофільних антитіл (специфічні антитіла), які утворюються у відповідь на інфекцію ВЕБ. Цей тест може бути позитивним у разі мононуклеозу, але він не завжди надійний і може давати хибнопозитивні або хибнонегативні результати.

Лікар, ґрунтуючись на результаті аналізів та клінічної картини, може встановити діагноз інфекційного мононуклеозу. Важливо звернутися до медичного фахівця для отримання точної діагностики та рекомендацій щодо лікування.

Лікування інфекційного мононуклеозу

Лікування інфекційного мононуклеозу зазвичай симптоматичне — спрямоване на зменшення вираженості симптомів захворювання. Рекомендуються дотримання спокою, уникнення надмірної фізичної активності та прийом антипіретиків та анальгетиків за потреби. При розвитку ускладнень або за наявності імунодефіциту можуть знадобитися противірусне лікування або прийом глюкокортикостероїдів. Прогноз зазвичай сприятливий, хоча рідкісні ускладнення можуть викликати серйозний результат.

Ось деякі загальні рекомендації та методи лікування:

1. Відпочинок: рекомендується дотримуватися постільного режиму та відпочивати під час активної фази хвороби. Це допоможе організму впоратися з інфекцією та прискорить процес одужання.
2. Усунення симптомів: для зменшення вираженості симптомів мононуклеозу можуть застосовуватися такі методи:

• застосування знеболювальних препаратів, таких як парацетамол або ібупрофен, для зменшення вираженості болю та лихоманки;
• гарячі або холодні компреси на горло для зниження дискомфорту;
• полоскання горла теплим соляним розчином або застосування антисептичних препаратів для зменшення вираженості симптомів хворобливості горла;
• вживання великої кількості рідини для запобігання зневодненню та підтримки рівня гідратації організму.

1. Уникання фізичного навантаження: рекомендується уникати інтенсивної фізичної активності або спортивних занять під час активної фази інфекції, щоб запобігти додатковому навантаженню на організм та знизити ризик ускладнень.
2. Профілактика ускладнень: рідко, але іноді інфекційний мононуклеоз може спричинити ускладнення, такі як запалення селезінки або печінки. Лікар може рекомендувати додаткові заходи спостереження та лікування для запобігання або лікування таких ускладнень.
3. Контрольний огляд: важливо регулярно відвідувати лікаря для контролю стану та оцінки ефективності лікування. Лікар стежитиме за симптомами, перевірятиме стан лімфовузлів та органів, і за необхідності може рекомендувати додаткові дослідження чи терапевтичні заходи.

Найчастіше інфекційний мононуклеоз минає самостійно протягом кількох тижнів чи місяців без специфічного лікування. Однак важливо дотримуватися рекомендацій лікаря та вживати всіх призначених заходів для зменшення вираженості симптомів та запобігання розвитку ускладнень.

Прогноз при інфекційному мононуклеозі

Прогноз при інфекційному мононуклеозі зазвичай сприятливий. Більшість людей, заражених ВЕБ, повністю одужують та відновлюються без ускладнень. Однак є кілька факторів, які можуть вплинути на прогноз:

1. Вік: діти та підлітки зазвичай легше переносять інфекційний мононуклеоз і відновлюються швидше, ніж дорослі. Тривалість інфекційного мононуклеозу може змінюватися; гостра фаза зазвичай триває близько 2 тиж. Цікаво відзначити, що у різних людей може відмічатися різний час відновлення. За статистикою, близько 20% пацієнтів можуть повернутися до школи або на роботу протягом 1 тиж після закінчення гострої фази, а у 50% це триває близько 2 тиж. Однак у деяких людей підвищена стомлюваність може тривати протягом кількох тижнів, а в деяких випадках у близько 10% пацієнтів втома може тривати багато місяців. Кожен організм індивідуальний, тому час відновлення може відрізнятися.
2. Стан імунної системи: в осіб з ослабленою імунною системою, наприклад, у пацієнтів з ВІЛ або які отримують імуносупресивну терапію, можуть відмічати серйозніші ускладнення та тривалий період відновлення.
3. Ускладнення: хоча вони рідкісні, інфекційний мононуклеоз може спричинити ускладнення, такі як запалення селезінки, печінки або центральної нервової системи. Ці ускладнення можуть збільшити тривалість та тяжкість хвороби.

Важливо дотримуватися постільного режиму та обмежувати фізичну активність під час хвороби. Це допоможе організму впоратися з інфекцією та прискорить процес одужання.

Можливі ускладнення

Ускладнення відзначають рідко, але вони можуть мати тяжкий перебіг.

1. Запалення селезінки: зараження ВЕБ може призвести до збільшення селезінки, що підвищує ризик її пошкодження. Розриву селезінки передує сильний біль у животі. Підвищена активність або травма можуть спричинити розрив селезінки, що може потребувати медичної допомоги, включаючи операцію.
2. Запалення печінки: у деяких випадках інфекційний мононуклеоз може спричинити запалення печінки. Це може виявлятися як підвищений рівень печінкових ферментів у крові та жовтяниця (жовтяничний колір шкіри та очей). Підвищений рівень амінотрансферази (АлАТ) у 2–3 рази вищий за норму, проте показники повертаються до норми через 3–4 тиж; це підвищення фіксується у близько 95% пацієнтів. Більшість випадків запалення печінки у пацієнтів із мононуклеозом — без ускладнень та самостійно минає.
3. Запалення центральної нервової системи: в окремих випадках інфекційний мононуклеоз може викликати запалення центральної нервової системи, що може призвести до появи головного болю, запаморочення, судом або змін у психічному стані. Це називається вірусним менінгітом чи енцефалітом. Такі ускладнення потребують медичного втручання та лікування.
4. Анемія: рідко, але інфекційний мононуклеоз може викликати тимчасове зниження кількості еритроцитів та гемоглобіну в крові, що призводить до анемії. Це може зумовлювати слабкість, стомлюваність та блідість. Також можливий розвиток тромбоцитопенії, рідко — гранулоцитопенії.
5. Ускладнення з боку серця: міокардит, перикардит.
6. Бактеріальна інфекція горла, легень (вторинна) — у терапії категорично не слід застосовувати напівсинтетичні пеніциліни.
7. Ускладнення з боку дихальної системи — обструкція дихальних шляхів (збільшеними лімфатичними вузлами), інфільтрати у легеневій тканині, епіглотит.
8. Злоякісні новоутворення — дуже рідко можливе пізнє ускладнення.

Ці ускладнення є рідкісними і не відмічаються у більшості пацієнтів з інфекційним мононуклеозом.

Профілактика

Неспецифічні методи профілактики включають заборону на донорство крові та органів у осіб, які нещодавно перенесли інфекцію, викликану ВЕБ, або мононуклеозоподібне захворювання.

Інфекційний мононуклеоз є поширеним інфекційним захворюванням, спричиненим ВЕБ. Розуміння етіології, патомеханізму та клінічної картини цього захворювання має важливе значення для його діагностики та лікування. Діагностика ґрунтується на серологічних дослідженнях та виявленні ДНК ВЕБ за допомогою ПЛР-тесту. Лікування інфекційного мононуклеозу зазвичай симптоматичне, але можуть потребуватися противірусне лікування або застосування глюкокортикостероїдів у разі ускладнень або за наявності імунодефіциту. Прогноз зазвичай сприятливий, хоча рідкісні ускладнення можуть викликати серйозний результат.

Хвороба поцілунків і залюблених дітей: особливості мононуклеозу

У дорослих цю недугу називають “поцілунковою” хворобою, а у малих – хворобою залюблених дітей. Про особливості перебігу та лікування мононуклеозу у дитини ми поговорили з лікарем-інфекціоністом клініки “Борис” Вікторією Бичок.

Мононуклеоз – гостре інфекційне захворювання, яке спричиняється вірусом Епштейна-Барр, але може викликатися і цитомегаловірусом.

Поширені симптоми захворювання:

підвищення температури, при цьому температура може бути різною: від субфебрильної до фебрильної, тримається від 5 до 10 днів;

збільшення периферичних лімфовузлів, найчастіше шийних лімфовузлів (розміром з горошину або навіть з волоський горіх);

збільшення печінки і селезінки;

характерна зміна в загальному клінічному аналізі крові: поява в крові атипових мононуклеарів;

сухий риніт. Цей симптом більш характерний для дитячого мононуклеозу. При цьому спостерігається закладеність носа, нічне хропіння, набряк повік та підшкірної клітковини обличчя. Крім того, до дитячого симптому зараховують запалення лімфоїдної тканини аденоїдів і піднебінних мигдалин (тонзиліт).

В ранньому віці (до 3 років) найчастіше спостерігається атиповий перебіг мононуклеозу. Перебіг захворювання малосимптомний, при цьому спостерігаються:

катаральні явища (спостерігаються під час звичайного ГРВІ);

помірне збільшення печінки і селезінки;

помірне запалення задніх шийних лімфовузлів:

при цьому більш виражене запалення аденоїдів;

можуть виникати різні висипання на шкірі. При цьому висип не має чіткого характеру, він з’являється на різних ділянках тіла, найчастіше на обличчі і грудях.

Як виникає захворювання

Це захворювання малоконтагіозне. Отже, епідемій мононуклеозу не буває в зв’язку з тим, що це захворювання належить до групи герпетичних інфекцій. Вірус не стійкий у зовнішньому середовищі, тому зараження відбувається в разі близького контакту. Інфікування вірусом відбувається повітряно-крапельним шляхом. Заразити мононуклеозом може як хворий, так і вірусоносій. У дитсадку малюки можуть заражатися, спробувавши на зуб іграшку, обслинену дитиною-вірусоносієм. Також заразити дитину може дорослий під час поцілунків. Період між проникненням вірусу і першими симптомами захворювання може бути від декількох днів до двох тижнів.

Зараження мононуклеозом призводить до таких ускладнень:

Здоров’я дитини

Хлопчику довелося ламати череп: батьки розповіли про рідкісну хворобу свого сина

Можуть померти до 20: жінка розповіла історію про рідкісну хворобу одразу у трьох її дітей

У Великій Британії народилася перша дитина з трьома ДНК: подробиці

Імунодефіцит. Віруси мононуклеозу лімфотропні, тобто вражають клітини лімфоїдної тканини – лімфоцити, які відповідають за лімфоїдну систему. А оскільки лімфоїдна система безпосередньо пов’язана з імунітетом, то у зв’язку з ураженням лімфоїдної системи спостерігаються явища імунодефіциту.

Приєднання бактеріальної флори. При зараженні вірусом може додаватися вторинна бактеріальна флора (стрептококова або стафілококова інфекція). У цьому разі можливі гнійні або фолікулярні ангіни, які внаслідок імунодефіциту мають затяжний перебіг (7-10 днів). Крім цього, зрідка можуть виникати отит, бронхіт чи пневмонія.

Ураження клітин печінки. Це призводить до гепатиту, викликаного Епштейна-Барр вірусом. При цьому зустрічаються як жовтяничні, так і безжовтяничні форми гепатиту.

Дуже рідко:

Якщо мононуклеоз виникає на тлі більш серйозного захворювання, пов’язаного з імунодефіцитом (ВІЛ, онкологічні захворювання), виникають захворювання крові: недокрів’я, зменшення кількості тромбоцитів, виражені зміни у формулі крові тощо;

вкрай рідко у дітей зі слабкою імунною системою можуть бути захворювання центральної нервової системи;

Діагностика мононуклеозу

Найчастіше симптоми захворювання яскраво виражені, що дозволяє виявити його під час звичайного огляду. Більш наочно підтвердити попередній діагноз допоможуть аналізи:

виявлення у формулі крові атипових мононуклеарів. Вони можуть, залежно від тяжкості захворювання, бути присутніми в кількості від 5 до 50% і більше;

виявлення у формулі крові збільшення кількості лімфоцитів і моноцитів;

визначення методом ІФА антитіл-імуноглобулінів M і G, які з’являються до вірусу Епштейна-Барр і цитомегаловірусу в період загострення або в разі гострого процесу;

визначення методом ПЛР циркуляції в крові фрагментів вірусів Епштейна-Барр і цитомегаловірусу.

Якщо мати ВІЛ-інфікована і у дитини з’являється гостра форма інфекційного мононуклеозу, за 3-6 місяців після захворювання потрібно здати кров на ВІЛ, тому що перша стадія ВІЛ-інфікування – це мононуклеозоподібний синдром.

Також читайте

Як не пропустити запалення легенів у дитини

Лікування мононуклеозу

Лікування повинен призначити лікар залежно від віку, тяжкості захворювання та відповідно до того, які органи уражаються. Спеціального препарату, який перемагає вірус мононуклеозу, немає, тому лікування призначають симптоматичне. Лікар може призначити судинозвужувальні краплі в ніс, лейкоцитарний інтерферон в ніс, віферон в свічках, імуномодулятори (підбираються індивідуально). Противірусні препарати призначають лише в разі дуже важкого перебігу захворювання. Є ще група препаратів – кортикостероїди, які можуть призначатися коротким курсом тільки за важкого перебігу захворювання. Якщо збільшена печінка і селезінка, призначається дієта, залежно від важкості ураження печінки призначаються рослинні препарати, гепатопротектори.

На тлі проведеної терапії захворювання може тривати 10 днів, лікування хвороби може і подовжуватися. Після лікування мононуклеозу зазвичай настає астенізація, присутній вторинний імунодефіцит. Це означає, що діти після інфекційного мононуклеозу з більш слабким імунітетом, більш схильні до простудних захворювань. При цьому відновлення печінки та селезінки відбувається дуже повільно. Залишкові явища після мононуклеозу можуть зберігатися до півроку, поки не завершиться процес повного відновлення.

Увага! Діти, у яких тривалий час зберігаються зміни в загальному аналізі крові, повинні спостерігатися у гематолога.

Якщо лікування не проводиться або проводиться неправильно, діти можуть залишатися вірусоносіями. При цьому вірус може виділятися до 18 місяців. Якщо ж вірус циркулює в крові довше 6 місяців, іноді може виникати хронічний перебіг інфекції. У цьому разі вірус Епштейна-Барр може осідати в інших органах і викликати їхнє запалення. Тому після проходження лікування бажано шляхом аналізу ПЛР переконатися, що вірус у крові відсутній. Зате після перенесеного захворювання зберігається постінфекційний імунітет.