Остап Вишня (1889—1956)

Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня — літературний псевдонім) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечві Зіньківського повіту Полтавської губернії (нині Охтирський район Сумської області) в селянській сім’ї. Навчався у військово-фельдшерській школі та в Київському університеті.

Остап Вишня

Перші гумористичні твори опублікував 1919 року в Кам’янці-Подільському — тоді тимчасовій столиці Української Народної Республіки. Після поразки УНР письменника заарештували й відправили до Харкова, де проходило слідство у його справі. За сприяння українського поета й націонал-комуніста В. Еллана-Блакитного гумориста звільнили. 1921 року в газеті «Селянська правда» вперше з’явились твори, підписані псевдонімом Остап Вишня.

У 1920-х роках вийшли друком його збірки «Діли небесні», «Вишневі усмішки (сільські)», «Кому веселе, а кому й сумне», «Вишневі усмішки кримські», «Українізуємось», «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки літературні», «Вишневі усмішки театральні», «Вишневі усмішки закордонні» та ін. Автор зажив слави першорядного гумориста.

Однак його не оминула хвиля сталінських репресій. У грудні 1933 року за безглуздим обвинуваченням у політичному тероризмі Остапа Вишню заарештували й засудили до розстрілу. Згодом вирок замінили на десятирічне ув’язнення в концтаборі. А твори письменника заборонили й вилучили з усіх бібліотек.

Йому пощастило вижити й через десять років вийти на волю. На догоду владі він мусив писати памфлети на «буржуазних націоналістів». Та ще й мав публічно заперечити факт власного ув’язнення — зробив це у творі «Великомученик Остап Вишня».

У 1940—1950-х роках гуморист видав книжки «Весна-красна», «Вишневі усмішки», «Мудрість колгоспна», «Отак і пишу», «Великі ростіть». А вже по смерті письменника був опублікований повний цикл його «Мисливських усмішок» (1958).

Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року в Києві.

Письменник про себе

Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Що вас найбільше зацікавило в біографії письменника? Які факти вразили?
• 2. Розкажіть про походження Остапа Вишні, його родину.
• 3. Яку освіту здобув майбутній письменник?
• 4. Які події відбулись у житті Павла Губенка під час його перебування в Кам’янці-Подільському?
• 5. Схарактеризуйте роль, яку відіграв у житті Остапа Вишні поет В. Еллан-Блакитний.
• 6. Як позначилися на житті та творчості письменника сталінські репресії?
• 7. Про які риси характеру письменника, на вашу думку, свідчить його вислів, поданий у рубриці «Письменник про себе»?

Досліджуємо самостійно

• 8. Перегляньте відеолекцію Ярини Цимбал про Остапа Вишню з курсу «Українська література в іменах» (проект WiseCow). Які факти з біографії письменника, що про них розповіла дослідниця, найбільше вас зацікавили?
• 9. Які явища, яких особистостей зі світу сучасної культури можна порівняти за популярністю з Остапом Вишнею в 1920-х роках? Обговоріть з однокласниками й однокласницями.

Виявляємо обізнаність у сфері культури

• 10. Розгляньте дружній шарж О. Довженка на Остапа Вишню. Які риси письменника відобразив на малюнку художник? Яким, за цим малюнком, уявляли Остапа Вишню читачі? Після прочитання творів Остапа Вишні опишіть, яким ви уявляєте письменника. За бажання намалюйте свій шарж.

Читаємо взірці української художньої літератури

Завітайте до віртуальної бібліотеки в електронному додатку до підручника та знайдіть твори Остапа Вишні «Моя автобіографія», «Письменники», «Сом». Прочитайте їх і порівняйте власні враження з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.

• ПРО СЕБЕ, І НЕ ЛИШЕ З ГУМОРОМ

(«МОЯ АВТОБІОГРАФІЯ»)

Не дивно, що справжній гуморист навіть серйозний діловий документ, приміром, автобіографію може перетворити на гумореску. Остап Вишня так і зробив, а щоб ніхто не засумнівався, що пише він про себе, — підкреслив це тавтологічною назвою — «Моя автобіографія».

Твір поширений у двох варіантах. Цікаво, що пізніший варіант має подвійне датування — не лише 1927, а й 1955 роком, коли автор мусив скоротити гумореску на догоду цензурі. Початковий текст був набагато змістовніший. Його й подав Ю. Лавріненко в антології «Розстріляне відродження».

Шарж на Остапа Вишню (Олександр Довженко, 1920-ті)

«У мене немає сумніву в тому, що я народився. », — із першого рядка у творі простежується іронія. В Остапа Вишні вона є ефективним засобом створення легкої ігрової атмосфери. Він іронізує з літературознавчих штампів про «сприятливі обставини», «родинне оточення» й «формування свідомості письменника». Ось хоча б таке: «Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа — картопля, коноплі, бур’яни».

Серед іншого автор пригадав і навчання в Зіньківській школі разом з Миколою Зеровим та «втрачений» тоді шанс теж стати «неокласиком»: «Самі ж знаєте, неокласиком бути — силу треба терпіння. Читай Горація, Вергілія, Овідія та інших Гомерів. А бути сучасним письменником значно легше. Нічого собі не читаєш, тільки пишеш. І всі задоволені».

У «Моїй автобіографії» згадано й про участь в українській революції: «Як ударила революція — завертівся. Будував Україну, бігав з Центральної ради в університет, а з університету в Центральну раду». Саме іронія нерідко дозволяє гумористові приховати й сумні спогади, наприклад, про арешт: «Ну, а потім під’їхала «платформа», мене й посадили. Потім відпустили, але я вже з «платформи» не злазив. Нема дурних». Слід зауважити, що в УРСР могли творити лише ті письменники, які «визнають і підтримують політичну платформу радянської влади». Тож зрозуміло, що означає тут авторське «нема дурних» і в якій емоційній тональності воно звучить.

Остап Вишня зі своїм спаніелем Гаєм (1950-ті)

Остап Вишня пише, що в Харків його «переїхали», натякаючи на арешт і перебування в тюрмі. Вийшовши на волю, працював у газеті, а згодом став літератором, хоч і про це — не без іронії: «Потім купив портфеля — зробився вже справжнім солідним письменником».

Змішування стилів дозволяє йому промовляти «на межі» серйозного й сумного. Участь у революції, арешт, літературні організації, друзі-письменники Хвильовий і Досвітній — і поряд кумедні роздуми про «секрети літературної творчості». А далі таке, що зовсім не годиться для поважної автобіографії, а швидше для приватного альбому: «Із тварин — найбільше люблю кіз. Із комах — осу. Найулюбленіший колір — жовто-бурий. Запах — фіалка. Із квіток найбільше люблю — фуксію. Котів люблю за хвіст тягати. Із страв найсмачніша — смажена картопля, щоб хрумтіла на зубах. Жінок люблю стрижених і голених, і щоб у чоботях».

Дуже легко розгубитись читачеві, котрий збирається враз скласти якісь чіткі визначення «теми» та «ідеї»! Адже автор розповідає про себе в особливий — ігровий спосіб. За смішним приховує сумне, за показною відстороненістю або байдужістю — щирий ліризм. Органічно поєднує автобіографічні факти із суб’єктивними оцінками та виявляє психологію переконаного життєлюба, для якого іронія (подекуди гірка) — то не лише художній засіб, а ще й дієвий складник не надуманого, а вистражданого в нелегких випробуваннях філософського оптимізму.

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Про які факти, відображені в гуморесці «Моя автобіографія», ви дізналися під час ознайомлення з біографією письменника?
• 2. У яких двох варіантах існує гумореска «Моя автобіографія»? Що зумовило їх появу?
• 3. Як Остап Вишня у своєму творі використовує іронію? Наведіть приклади.
• 4. Якої тональності додає твору розповідь про смаки автора?

Досліджуємо самостійно

• 5. Доведіть, що назва твору «Моя автобіографія» є тавтологічною. Зробіть висновок: якої мети автор досягає за допомогою цього художнього засобу.

Виявляємо літературну компетентність

• 6. Яке враження справив на вас твір Остапа Вишні «Моя автобіографія»? Чи викликав він у вас сміх? Чому?
• 7. Яку різницю між письменником і звичайною людиною визначає автор? Які засоби допомагають йому комічно відобразити цю різницю?
• 8. Яку роль, за текстом гуморески, відіграла природа у формуванні майбутнього письменника? Що саме автор називає природою в цьому випадку?
• 9. Яка подія в дитинстві героя змусила його замислитися про власне призначення?
• 10. Пригадайте, що вам відомо про неокласиків. Чому Остап Вишня пише, що він міг би «повернути на неокласицизм»? Чому письменник, за його словами, обрав інший шлях? Як Остап Вишня характеризує «неокласиків»?
• 11. Який аргумент герой наводить на користь того, що «фельдшер з нього був непоганий»? Яку форму комічного тут використано?
• 12. Як пише Остап Вишня про свою участь у громадянській війні?
• 13. Пофантазуйте. У школі вам розповідають про відомого письменника і говорять, що його «то тягло вглиб, то поривало у височінь». Що, на вашу думку, це могло б означати? А як реалізовував ці пориви герой гуморески?
• 14. На які компоненти творчого процесу звертає увагу письменник? Що в описі творчого процесу здалося вам найбільш комічним? Чому?
• 15. Як герой відповідає на питання про своє ставлення до сучасних йому літературних організацій? У чому комічність такої відповіді?
• 16. Яких письменників-сучасників найбільше любить герой гуморески? За що він їх любить? У чому парадоксальність такого ставлення?

Виявляємо творчі здібності

• 17. Спробуйте скласти власну автобіографію у стилі Остапа Вишні. За бажання запишіть її або просто перекажіть однокласникам та однокласницям. Проведіть конкурс на найсмішнішу автобіографію.

• ЯК СТАТИ ПИСЬМЕННИКОМ?

(«ПИСЬМЕННИКИ»)

Чим відрізняється справжній письменник від графомана? Для Остапа Вишні все просто: письменник «увесь час пише й нема йому нікоторого впину». А як надрукував своє творіння, то вже точно письменник. Уже за місяць-два упевнено виступає з промовами про літературу: «Маєте письменника кваліфікованого».

Ось так іронічно гуморист висвітлює «літературну кухню» 1920-х років, коли автори-початківці були надміру активні, хоч і малописьменні.

Автор сміливо додає «штрихи до портрета»: обов’язково щоб «платформа радянська» та ще й «світогляд здебільша революційний», а ідеологія «пролетарська або пролетарсько-селянська».

Риси «пролетарського письменника» чи не навмисне передані в канцеляризмах. Мовляв, питання «як писати» вже давно не актуальне, головне, щоб «платформа» була правильна.

Остап Вишня з гусячим пером

На контрасті до «духовних» якостей письменника — ще декілька нових штрихів, які й завершують картину: «Коли до цього ще додати порожній здебільша шлунок, прекрасний апетит, гарячу кров, хоч і без відповідного числа червоних кров’яних кульок, то внутрішній вигляд письменників уже можна собі уявити добре».

Далі все теж не без іронії: поділ на прозаїків, поетів та футуристів. Різниця між прозаїками й поетами — у «довжині рядка» їхніх творів, а от футуристи — то письменники майбутні: «Ще колись писатимуть, а тепер вони тільки бавляться. ». А за «незрозумілістю» творів усіх поділяють на символістів, імажиністів, неокласиків, реалістів (та ще «сила різних «істів»).

Усе-таки найважче гумористам: «Нещасний народ усі гумористи, бо, навіть коли зуби болять, мусять писати щось «веселе».

І на завершення: усі письменники талановиті, це навіть не обговорюється; і звичайно, найголовніше для справжнього письменника — гонорар.

Ось така химерна картина літературного середовища, до якого належав і сам автор.

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Яке враження справив на вас прочитаний твір? Чи вдалося автору вас розсмішити?
• 2. Що саме здалося вам смішним у творі?
• 3. Про яких письменників розповідає Остап Вишня в усмішці? Із творчістю яких із них ви знайомі? Чи збігається характеристика гумориста з вашими враженнями?
• 4. Простежте за своїми емоціями від твору: смішніше читати про ті явища, які вам знайомі, чи про невідомі?
• 5. Що автор називає найголовнішим у письменника і для письменника?
• 6. Як автор доводить те, що кожен письменник — талановитий? У чому комізм такого пояснення?

Запрошуємо до дискусії

• 7. Перекажіть, як відбувається, за текстом усмішки, виникнення письменника, а потім — перетворення його на письменника кваліфікованого. Які суспільні явища, людські риси, на вашу думку, висміює гуморист? Спробуйте навести приклади вияву таких явищ і рис у сучасності, у різних сферах життя. Подискутуйте про актуальність твору Остапа Вишні в наш час.

• НА РИБОЛОВЛІ

У збірку Остапа Вишні «Мисливські усмішки» увійшли й рибальські оповідки. Вони тематично досить близькі до мисливських, тож і стали частиною гумористичних історій про полювання. Та й не простих історій, а усмішок — так сам автор називав свої твори. І жартома зауважив із цього приводу: «Чого плакати? Мені нове життя усміхається. І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки».

Усмішка — різновид гуморески, що поєднує побутові або пейзажні описи з авторськими відступами. У її основі — комічна ситуація чи комічне зіткнення персонажів, а оповідь завжди дотепна й переважно лаконічна.

1958 року побачило світ найбільш повне видання мисливських оповідань письменника. Ось лише деякі назви, дуже промовисті: «Лисиця», «Ведмідь», «Ружжо», «Дика коза», «Бенгальський тигр», «Дикий кабан, або вепр», «З крякухою на озері», «Як варити і їсти суп із дикої качки». І ще «рибальська» усмішка «Сом».

Коли ви й не були ще «на річці на Осколі», то маєте нагоду все змінити — автор проведе для вас уявну екскурсію її мальовничими берегами. Озера, верболози, співочі дівчата у вінках пливуть у човні, не злічити диких качок і болотяних курочок, одне слово: «Чарівні місця на річці на Осколі. ».

Однак ця ідилія — лише підготовка до основної теми: про страшну потвору з річкової ковбані. І місцевий старожил дід Панько не дасть збрехати — колись такий сом гусака проковтнув. Та що там гусака, гусак — дрібнота. У череві в річкового монстра тоді знайшли залишки мисливського собаки. А ще розповідають, що один сом цілого ведмедя проковтнув. Отакі бувальщини. Є ще й правдива історія — як сом тягав за собою човна по Дніпру: «Сильна, як бачите, риба сом».

А завершує автор свою розповідь практичними порадами для рибалок: ловити цю хижу потвору на «гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гімалайського ведмедя». І здобич — не лише сом, а й те, що є в його череві. Траплялося, «коли в сома в череві знаходили різні цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів». Можете й не вірити, та найважливіше для рибалок — ніколи не перебільшувати, завжди правди триматися, як і для письменників-гумористів.

Комічний ефект «рибальської» усмішки заснований головно на невідповідності між довірливим тоном оповіді та доведеним майже до абсурду фактичним матеріалом. Цей хоч і не надто складний, а проте дієвий прийом автор узяв з народних анекдотів та ефективно використав його можливості.

Рибальський рай (Норман Роквелл, середина ХХ ст.)

Коментар фахівця

Як мудрий знавець природи й співець її щедротного світу постає Остап Вишня в усмішках власне мисливських — про перебування людини на полюванні, риболовлі, про допитливість і вміння пізнавати звички й характери «мешканців» лісу, степів, річок, озер. Поетичний лад усмішок зумовлений тим, що в них діє спостережливий, багатий душею оповідач, якому притаманне чуття прекрасного й який уміє скористатися народним колоритним словом, знає численні «бувальщини» з мисливського побуту.

Іван Зуб, дослідник літератури

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Якою була тематика «Мисливських усмішок» Остапа Вишні?
• 2. Які «бувальщини» про сома розказано в однойменній усмішці? Чи є вони правдивими? Чому ви так вважаєте?
• 3. Які «практичні поради» для рибалок містяться у творі? Чи можна ними скористатися? Якого ефекту досягає письменник, пропонуючи такі поради у творі?
• 4. На чому заснований комічний ефект у «рибальській» усмішці Остапа Вишні? З яких джерел автор запозичив цей прийом?
• 5. Яку характеристику дає оповідачеві мисливських усмішок І. Зуб? На основі прочитаної усмішки «Сом» підтвердьте або спростуйте цю характеристику.

Досліджуємо самостійно

• 6. Визначте, на які частини можна умовно поділити усмішку «Сом». Назвіть ознаки, за якими можна здійснити цей поділ.

Виявляємо літературну компетентність

• 7. Про що йдеться у вступній частині усмішки «Сом»? Які емоції вона у вас викликала?
• 8. Чи викликає вона у вас сміх? Чому? Чи було це, на вашу думку, метою автора?
• 9. Де відбувається дія твору? Що на це вказує?
• 10. Знайдіть у тексті пестливі слова. Чи можна сказати, що цей художній засіб активно вживається на початку усмішки «Сом»? Якої мети досягає автор за допомогою його використання?
• 11. Які картини постають перед читачем під час читання поданого уривка? Опишіть ці картини.
• 12. Чи виникло у вас бажання побувати в місцях, описаних у творі? Чому?
• 13. Хто розповідає в усмішці про те, як разом з паном полював на сома? Яким ви уявляєте цього персонажа? Опишіть за своїм уявленням його зовнішність, звички, манеру розмовляти. Чи викликає він у вас симпатію? Чому?
• 14. Наведіть приклади використання гіперболи в усмішці «Сом». Доведіть, що це гіпербола.
• 15. Які епізоди твору здалися вам найбільш смішними? За допомогою яких засобів автор досягає в цих випадках комічного ефекту?

Досліджуємо самостійно

• 16. Пригадайте, які існують форми комічного. Занотуйте інформацію про них у вигляді конспекту, схеми, таблиці тощо.
• 17. Визначте, які форми комічного використовуються у творах Остапа Вишні. Доповніть свої нотатки прикладами з творів.

Виявляємо творчі здібності

• 18. Уявіть себе художником. Які ілюстрації ви створили б до усмішки Остапа Вишні «Сом»? Назвіть епізоди, які б ви проілюстрували, придумайте, яку техніку б використали (малюнок олівцем, аквареллю, фломастерами тощо). Опишіть свої ілюстрації, за бажання намалюйте.

Виявляємо обізнаність у сфері культури

• 19. Знайдіть у мережі Інтернет і перегляньте документальний фільм «Із життя Остапа Вишні». Яке враження справив на вас цей фільм? Чого, на вашу думку, у ньому більше — смішного чи сумного? Уривки з яких відомих вам творів письменника в ньому використано? Напишіть відгук на фільм.
• 20. Знайдіть у мережі Інтернет інформацію про музеї, присвячені Остапові Вишні. Проведіть віртуальну екскурсію до музею в с. Грунь Сумської області. Запропонуйте шляхи розвитку та осучаснення музею. Висловте думки про те, чому руйнується садиба-музей у с. Кринки Херсонської області. Складіть план порятунку музею.

Олена Сафонова: біографія, фотографії, особисте життя, фільми «Зимова вишня», «Очі чорні».

Про на знімалася з Марчелло Мастроянні, була членом журі Каннського кінофестивалю і грала в паризьких театрах. Але російські глядачі найбільше люблять її за роль Ольги з «Зимової вишні» – картини, що зробила Олену Сафонову знаменитої і надовго закріпила за актрисою образ «ліричної героїні», від якого вона намагалася звільнитися.

«Кіно – це було для мене щось рідне, домашнє»

Здається, акторське майбутнє Олени Сафонової було визначено з самого початку: дівчинка народилася в родині кінематографістів. Її мама Валерія Рубльова була другим режисером на «Мосфільмі», а тато – Всеволод Сафонов , Відомий актор ( «Солдати», “Білоруський вокзал” ). Будинки, що знаходився по сусідству з «Мосфільму», часто бували гості – дядька Жені ( Євстигнєєв і Леонов ), Дядько Толік ( Папанов ). А «дядько Кешка-малоежка» ( Інокентій Смоктуновський ) У свій час навіть жив в квартирі Сафонова. Як згадувала потім актриса: «Кіно – це було для мене щось рідне, домашнє».

Першу роль в кіно Сафонова зіграла ще школяркою – у фільмі «Шукаю мою долю» Аїди Манасарова. Здавалося б, хороший старт для майбутньої кінокар’єри. Але на акторський факультет ВДІКу актриса поступила тільки з третього разу. Через рік вона пішла з ВДІКу і продовжила навчання в Ленінградському інституті театру, музики і кінематографії. Завдяки своєму майстрові Рубену Агамірзяну вона ще на другому курсі зіграла одну з головних ролей в постановці «Гніздо глухаря» Театру імені В.Ф. Комиссаржевской , Але після закінчення інституту вирішила піти з театру.

Всесоюзна слава

Олену Сафонову помітили після головної ролі в фільмі «Повернення Батерфляй» Олега Фіалко (1982), де вона зіграла оперну співачку Соломію Крушельницьку. Але по-справжньому відомою вона стає після мелодрами Ігоря Масленникова «Зимова вишня». Головну роль в цьому фільмі актриса отримала практично випадково.

Спочатку матір-одиначку, закохану в одруженого чоловіка, повинна була грати Наталя Андрейченко , Але на майданчик «Зимової вишні» вона так і не приїхала, зйомок в картині віддавши перевагу поїздку в США з майбутнім чоловіком, американським режисером Максиміліаном Шеллом. Іншими претендентками на цю роль у режисера були Олена Сафонова та Тетяна Догілєва . Вибір Масленникова упав на Сафонову.

Сценарій довелося адаптувати під Сафонову. Героїня Наталії Андрейченко – яскравою, характерною актриси – не бажала тихо чекати коханого біля вікна і постійно з’ясовувала з ним стосунки. До лагідному, ліричному образу Сафоновой цей психотип не підійшов, тому її Ольга трансформувалася в жінку, яка любить, терпить і прощає. Під Сафонову довелося замінити і головного героя – замість Сергія Шакурова на роль Вадима запросили Віталія Соломіна .

Перший час Ігор Масленников та оператор Юрій Векслер сумнівалися в правильності свого вибору, але коли вони подивилися відзнятий матеріал, зрозуміли: вона та сама. Ігор Масленников говорив: «Сафонова була чудовою моделлю. Олена, котра переживає все в собі, дуже трепетна, закрита, вкрадлива, небагатослівна, викликала співчуття у глядача. <. >Багато жінок стали копіювати її манери, зачіску, вбрання з фільму ».

Успіх фільму був колосальний. За рік в Радянському Союзі його подивилися 32 мільйони глядачів, фільм продали в 27 країн світу. Саму Сафонову читачі «Радянського екрану» визнали найкращою актрисою року, також за цю роль вона отримала нагороди на МКФ в Мадриді і Алма-Аті. У 1990-му на екрани вийшла друга частина «Зимової вишні», в 1995-му – третя.
Після «Зимової вишні» актрису стали запрошувати зніматися провідні режисери – Михалков , Лунгін, Бодров-старший.

Олена Сафонова у фільмі «Зимова вишня»

Олена Сафонова у фільмі «Зимова вишня – 2»

мадам Сафонова

У Михалкова вона зіграє свою наступну велику роль – в радянсько-італійському фільмі «Очі чорні». Це були перші закордонні зйомки для актриси, яка до цього часу була невиїзною. Сафонова з вдячністю згадує цю роботу, хоч і говорить про те, що з Михалковим їй працювалося складно. А ось роботу зі своїми партнерами по знімальному майданчику вона згадує інакше: «У перший знімальний день мені повинно було бути дуже страшно: така кількість великих майстрів світового екрану – Марчелло Мастроянні, Марта Келлер, Сільвана Мангано, яка 10 років не знімалася після смерті сина, а в фільмі «Очі чорні» погодилася зіграти дружину головного героя. Звичайно, страшно: вони – і поруч я. Але якось не встигла відчути все це, настільки активно, насичено пішла робота. Просто колись було рефлексувати. Ну, може бути, на першій репетиції з Мастроянні спочатку було якесь «ватяну» стан розгубленості. Але цей артист настільки простий у спілкуванні, контактний, поводився з режисером слухняно, як школяр ». Ця робота принесла Сафоновой європейську популярність, вона отримала італійську премію «Давид» за кращу жіночу роль.

«Зимова вишня» та «Очі чорні» закріпили за Сафоновой образ ліричної героїні, і режисери активно його експлуатували в фільмах того часу: «Філер», «Утамуй мої печалі», «Таксі-блюз», «Метелики».

Знаковим в кар’єрі Сафоновой стає фільм «Акомпаніаторка» Клода Міллера, де її партнером по знімальному майданчику був актор Самюель Лабарт. Їхні стосунки тривали і після зйомок, актриса приймає рішення залишитися у Франції. Там Сафонова знімається в кількох картинах ( «Мадемуазель О», «Жінка на вітрі», «Вітер зі сходу»), грає в паризькому театрі 13-го округу, в театрі «Ательє». Серед її театральних ролей – Софі в п’єсі Жан-Марі Бессе «Те, чого чекаємо, і те, що відбувається», роль Марини Цвєтаєвої в одній з постановок «Театру 13». У Франції їй надходили пропозиції про співпрацю з самим Аленом Делоном, але актриса за порадою чоловіка відмовилася. Правда, потім дуже шкодувала: виявилося, що Лабарт виступив проти зйомок з Делоном не з професійних міркувань, а з ревнощів. Паралельно Сафонова знімалася і в російських картинах – зокрема, в «Музиці для грудня» Івана Диховичного.

Кадр з фільму «Повернення Батерфляй»

Боротьба з амплуа

У 1997 році актриса повертається в Росію і приймає пропозицію знятися в картині Віллена Новака «Принцеса на бобах». У цій стрічці головну роль вона також «поцупила» у Андрейченко, яка на той момент була зайнята на зйомках в Голлівуді. Фільм про посудомийниці з дворянським походженням прогримів на всю країну і зібрав велику кількість фестивальних призів.

Але в «Принцесі на бобах» Сафонова знову не змінила свого амплуа ліричної героїні. Вона мріяла спробувати себе і в інших жанрах. Така можливість їй випала в «шанувальників» Миколи Лебедєва, в серіалі «Всі червоне» Олексія Зернова, в «Зайці над безоднею» Тиграна Кеосаяна.

Характерні ролі актрисі пропонували в театрі. Сафонова завжди любила грати в антрепризних спектаклях: в комедії «Плачу вперед!» За п’єсою Надії Птушкиной, в комедії «Чутки» за п’єсою Ніла Саймона і Маркіза де Мертей, в «Небезпечних зв’язках» за мотивами п’єси Леоніда Філатова і роману Шадерло де Лакло.