Хроніки Нарнії — 1. Небіж чорнокнижника

Клайв Стейплз Люъс

Хроніки Нарнії:

Книга 1: Небіж чорнокнижника

Казка ця розповість Вам про те, що відбувалося у давні часи, тоді, коли Ваш прадідусь іще був малюком. Це дуже важлива історія, бо з неї видно, як пов’язалися між нашим світом та землею Нарнії всі теперішні та майбутні події.

У ті дні містер Шерлок Холмс усе ще проживав на Бейкер-стріт, а по Люїшемській дорозі у пошуках легкої здобичі нишпорили ватаги голодранців. Тоді хлопчикам щодня доводилося вдягати жорсткий накрохмалений ко-мірець і ходити до школи, яка переважно була гіршою, аніж сучасна. Але їжа таки була ліпша. Не хочу, наприклад, розповідати про цукерки, якими дешевими і смачними ВОНИ були, бо у Вас тільки слинка даремно потече.

У ті дні в Лондоні жила дівчинка на ймення Поллі Пламмер. Вона мешкала в одному з тих будинків, що приліпилися один до одного, вишикувавшись у довгий ряд. Одного ранку вона вийшла собі на подвір’я, коли раптом зі сусідніх дверей вибіг якийсь хлопчик і миттю видряпався на паркан. Поллі була здивована, тому що дотепер у тому будинку не було ніяких дітей. Там мешкали разом тільки пан Кеттерлі та пані Кеттерлі, брат і сестра, літні люди, й обоє неодружені. Дівчинка із зацікавленням глянула на паркан. Обличчя дивного незнайомця було дуже замурзане, неначе він спершу забруднив руки землею, а потім витирав ними сльози. Мабуть, так воно й було.

— Здоров, — привіталася Поллі.

— Привіт, — відгукнувся хлопчик — Як ти називаєшся?

— Поллі, — відповіла Поллі, — а ти? — Диґорі, — сказав хлопчик. — Ой, яке кумедне ім’я, — пирскнула дівчинка. — І наполовину не кумедніше, ніж Поллі, — відрізав хлопець.

— Ні, кумедне, — повторила Поллі.

— Ні, не кумедне, — відказав Диґорі.

— У кожному разі я таки вмиваю своє лице, — не здава-лася Поллі, — і тобі б не завадило. Особливо після… — і тут вона затнулася. Поллі вже готова була сказати: “…після того, як ти ревів”, — однак подумала, що то було б неґречно.

— Так, я знаю! — голосно скрикнув Диґорі. В його вигуку був такий розпач, що стало зрозуміло: якесь нещастя спіткало хлопця, і йому зараз цілком байдуже, що про нього подумають. — Ти теж би такою була, — продовжував він, — якби перед тим усе своє життя провела на селі, де мала свого коника і річку за садом, а потім тебе привезли жити в цю смердючу діру.

— Лондон не діра! — обурилася Поллі.

Та хлопець почувався таким ображеним, що не звернув на це жодної уваги і далі нарікав:

— І якщо б твій тато поїхав до Індії, а тобі довелося перебратися до тітки і жити з нею та божевільним дядьком… тобі би це сподобалося? Бо вони змушені доглядати маму… І якби твоя мама захворіла і збиралася б… збиралася… померти.

Тут його обличчя скривилося так, як часом і у Вас, коли з усіх сил хочете стримати сльози.

— Вибач, я не знала, — збентежено промовила Поллі. Й одразу по тому, не знаючи, що сказати і прагнучи звернути увагу хлопця на щось веселіше, запитала:

— А що, пан Кеттерлі справді божевільний?

— Він або божевільний, — відповів Диґорі, — або там якась таємниця. В нього на горищі є кабінет, і тітка Летті попередила, щоб я за жодних обставин туди не ходив. Погодься, що виглядає підозріло, як на початок. І потім: кожного разу, коли ми їмо, він намагається мені про щось розповісти… а до неї навіть не пробує озватися… ніколи… Вона завжди його обриває. Наприклад: “Ендрю, дай хлопцеві спокій”. Або: “Я певна, що Диґорі не захоче про це слухати”. Або ще: “А тепер, Диґорі, чого б тобі не вийти та не побавитися на подвір’ї?”

— І про що ж він тобі намагається розповісти?

— Не знаю. Він ніколи довго не говорить. Мало того, якось уночі (це було якраз учора) я вже йшов спати до своєї кімнати і саме минав сходи на горище, — я зовсім не боюся туди ходити, — коли раптом почув звідтам пронизливий зойк! Побий мене грім!

— Напевно, він там тримає свою божевільну дружину.

— А може, він був піратом, як той старий з “Острова скарбів”, і тепер увесь час переховується від своїх колишніх друзяк.

— Оце то так! — вигукнула Поллі. — Я ніколи б не по-думала, що твій будинок такий цікавий.

— Можеш собі думати що хочеш, — відповів Диґорі. — Але що б ти заспівала, якби довелося там переночувати? Цікаво, чи сподобалося би тобі серед ночі прислухатися, як по коридору до твоїх дверей підкрадається дядько Ендрю? У нього такі страшні очі!

Отак і познайомилися Поллі і Диґорі. Оскільки літні канікули саме розпочалися і ніхто з них не збирався того року їхати на море, то вони стали зустрічатися одне з одним майже щодня.

Їхні пригоди розпочалися, головним чином, через те, що того року було надзвичайно мокре та холодне літо. Це спонукало їх шукати розваг удома і, так би мовити, проводити внутрішні дослідження. Просто дивовижно, скільки всього можна побачити, коли із недогарком свічки вивчати закапелки великого будинку або горища, спільного відразу для цілої низки будинків! Поллі ще раніше відкрила для себе, що коли відчинити невеличку ляду у комірці на горищі її будинку, то там буде цистерна з водою. А далі — темне місце, схоже на довгий тунель, утворений цегляною стіною по один бік та похилим дахом по інший. Тунель проліг над коміркою, коридором, ще одною коміркою та кімнатою покоївки. Де-не-де його пронизували промені світла, що пробивалися крізь шпарки між черепицею. Там зовсім не було підлоги, і доводилося ступати з балки на балку, між якими лежала лише штукатурка. Тільки оступися — і провалишся вниз до кімнати. Поллі влаштувала там, якраз при цистерні, таку собі таємну схованку — як у контрабандистів. Дівчинка постягала туди старі картонні коробки, сидіння від поламаних кухонних крісел та інший мотлох. Потім усе це настелила від балки до балки так, що вийшла підлога. Тут Поллі тримала скриньку, у якій зберігала всілякі скарби, щоденник, який вела, і, звичайно, яблука. У тому кубельці вона частенько випивала цілу плящинку імбирного лимонаду. Пляшки нагромаджувалися і ще більше робили схожим її прихисток на печеру контрабандистів.

Диґорі цей сховок цілком припав до смаку (свого щоденника Поллі йому показати не захотіла), та ймовірні пригоди приваблювали хлопця ще більше.

— Слухай, — запитав він, — а куди тягнеться цей тунель? Маю на увазі, чи закінчується він там, де й твій будинок?

— Ні, — відповіла Поллі, — стіни не доходять до даху. Він тягнеться далі. Я не знаю, де його кінець.

— Тоді ми зможемо виміряти довжину усіх будинків.

— Так, звичайно, — відповіла дівчинка. — О, слухай!

— Ми могли б навіть пролізти в інші будинки.

— Егеж, і нас би там накрили як злодіїв! Ні, дякую.

— Не будь таким сиромудрим. Я подумала про будинок, який відразу за вашим.

— А те, що він порожній. Татко каже, що той будинок нічий, відколи ми сюди переїхали.

— Тоді, гадаю, ми мусимо оглянути його, — мовив Диґорі. Він справді дуже захопився цією ідеєю, хоча з тону, яким це було сказано, Вам би так не здалося. Справа в тім, що хлопець перебирав у голові всі причини, через які будинок міг так довго залишатися порожнім. Про це думала і Поллі. Ніхто з них не вимовив уголос “злодійське кубло”, але обоє відчули, що думка, яка так несподівано зародилася, варта того, аби її перевірити.

— Ходімо, спробуєм сьогодні, — запропонував Диґорі.

— Гм, а може, тобі ліпше залишитися? — засумнівався Диґорі.

— Як ти, так і я, — заперечила дівчинка.

— А як ми будемо знати, що потрапили саме в той будинок, а не в інший?

Вони вирішили спуститися назад у комірчину і виміряти її кроками від балки до балки. Так можна було дізнатися, скільки балок містить комірка. Потім так само виміряли би коридор між двома комірками будинку Поллі, а в кінці і кімнату покоївки. Це дозволило б визначити повну довжину будинку за кількістю балок. Коли вони подолають подвійну відстань, то доберуться до кінця дому Диґорі, до дверей, що ведуть на горище порожнього будинку.

— Хоча я сумніваюся, що він зовсім порожній, — сказав Диґорі.

— Мені здається, що там хтось тихцем живе. Виходить тільки поночі, і то з потаємним ліхтарем. Певно, надибаємо там банду відчайдушних злодюг, і нас за це нагородять. А то плетуть усяке! Можна подумати, що той дім простояв би стільки років порожнім, якби там не було якоїсь таємниці.

— Татко каже, що то через вогкість, — згадала Поллі.

— Пхі! Дорослі вічно вигадують нецікаві пояснення, — знизав плечима Диґорі. Але зараз, коли вони говорили про це на горищі при денному світлі, а не при свічці у “печері контрабандистів”, думка, що той дім може хтось навідувати, виглядала уже менш правдоподібною.

Діти виміряли все горище до кінця, взяли олівця і підсумували. При цьому вони часом сперечалися, та навіть якщо і погоджувалися, я не певен, що їхні висновки були правильними. Їм страшенно кортіло розпочати виправу.

— Ні пари з вуст, — прошепотіла Поллі, коли вони знову залізли за цистерну. Пригода здавалася їм настільки важливою, що кожен узяв собі по свічці — Поллі мала добрячий запас у своїй печері.

Тунель був дуже темним, запилюженим, із протягами. Вони переступали з балки на балку, не промовляючи ні словечка. Лише іноді шепотіли одне одному: “Зараз ми навпроти твого горища” або “це напевно половина нашого будинку”. Ніхто з них не зашпортався, не впустив свічки і нарешті вони побачили праворуч маленькі дверцята у цегляній стіні. З їхнього боку двері не мали жодної засувки, бо відчинялися досередини горища, а не назовні. Але там була клямка, як ото часто буває на буфетах, і це підбадьорило мандрівників. Вони відчули, що зможуть відчинити ті двері.

— Ну що, спробуєм? — спитав Диґорі.

— Як ти, так і я, — відповіла Поллі, як і минулого разу. Обом було ясно, що їхня пригода стає дуже серйозною, але ніхто не відступав. Трішки натужившись, Диґорі повернув клямку. Двері прочинились і — раптом денне світло засліпило їх. Вражені, вони оглядали те, що їм відкрилося. Це не було занедбане горище, це була умебльована кімната! Але вона здавалася порожньою. Всередині панувала мертва тиша. Допитливість Поллі переважила обережність. Дівчинка загасила свічку і зробила крок до незнайомої кімнати, ступаючи тихше за мишку.

Це була звичайна комірка, тільки умебльована як вітальня.

Все про Хроніки Нарнії та автора К. С. Льюїса

Лев, відьма і платтяна шафа, одна з семи книг Нарнії

Що таке Хроніки Нарнії?

«Хроніки Нарнії» складаються із семи фантастичних романів для дітей К. С. Льюїса, включаючи «Лева, відьму та платтяну шафу» . Книги, перелічені нижче в тому порядку, в якому CS Lewis хотів, щоб їх прочитали, є:

• Книга 1 – Племінник чарівника (1955)
• Книга 2 – Лев, відьма та шафа (1950)
• Книга 3 – Кінь та його хлопчик (1954)
• Книга 4 – Принц Каспіан (1951)
• Книга 5 – Подорож світанку (1952)
• Книга 6 – Срібний стілець (1953)
• Книга 7 – Остання битва (1956).

Ці дитячі книжки не тільки дуже популярні серед дітей 8-12 років, але й підліткам і дорослим.

Чому виникла плутанина щодо порядку книг?

Коли К. С. Льюїс написав першу книгу ( «Лев, відьма та платтяна шафа »), що згодом стане «Хроніками Нарнії», він не планував писати серіал. Як ви побачите з авторських прав у дужках у списку книг вище, книги не були написані в хронологічному порядку, тому виникла певна плутанина щодо порядку, в якому їх слід читати. Видавець, HarperCollins, представляє книги в тому порядку, який просив К. С. Льюїс.

Яка тема «Хронік Нарнії»?

Хроніки Нарнії розповідають про боротьбу добра і зла. Хроніки багато вважали християнською алегорією, де лев мав багато рис Христа. Зрештою, коли він писав книги, К. С. Льюїс був відомим ученим і християнським письменником. Однак Льюїс дав зрозуміти, що він не так підходив до написання Хронік .

Чи написав К. С. Льюїс «Хроніки Нарнії» як християнську алегорію?

У своєму есе «Іноді казкові історії можуть сказати найкраще, що можна сказати» ( Of Other Worlds: Essays and Stories ), Льюїс зазначив:

• «Деякі люди, схоже, думають, що я почав із того, що запитав себе, як я можу розповісти щось про християнство дітям; потім зосередився на казці як на інструменті; потім зібрав інформацію про дитячу психологію і вирішив, для якої вікової групи я буду писати; потім склав список основних християнських істин і виробив «алегорії», щоб їх втілити. Це все чиста луна».

Як К. С. Льюїс підійшов до написання «Хронік Нарнії»?

У тому ж есе Льюїс стверджував: «Усе почалося з образів; фавн, що несе парасольку, королева на санях, чудовий лев. Спочатку в них не було нічого християнського; цей елемент проштовхувався сам по собі. .” Враховуючи сильну християнську віру Льюїса, це не дивно. Насправді, коли історія була встановлена, Льюїс сказав, що «. бачив, як історії такого роду можуть викрасти повз певні заборони, які паралізували більшу частину моєї власної релігії в дитинстві».

Скільки християнських посилань діти сприймають?

Це залежить від дитини. Як заявив журналіст New York Times А. О. Скотт у своїй рецензії на кіноверсію «Лева, відьми та платтяної шафи »: «Для мільйонів людей, починаючи з 1950-х років, для яких книги були джерелом дитячих чарів, релігійні наміри Льюїса були або очевидні, невидимі або непотрібні». Діти, з якими я спілкувався, просто сприймали Хроніки як гарну історію, хоча коли вказували на паралелі з Біблією та життям Христа, старшим дітям було цікаво їх обговорювати.

Чому «Лев, відьма та шафа » така популярна?

Незважаючи на те , що «Лев, відьма та чарівна шафа » є другою в серії, це була перша книга Хронік, яку написав К. С. Льюїс. Як я вже сказав, коли він це писав, він не планував серіал. З усіх книжок серії «Лев, відьма та платтяна шафа » , здається, найбільше захопила уяву юних читачів. Увесь розголос навколо випуску фільму в грудні 2005 року також значно підвищив інтерес публіки до книги.

Чи є Хроніки Нарнії на VHS чи DVD?

Між 1988 і 1990 роками Бі-Бі-Сі транслювало серіали «Лев, відьма та шафа », « Принц Каспіан» і «Подорож світанкового корабля » та «Срібний стілець ». Потім його було відредаговано для створення трьох фільмів, які тепер доступні на DVD. У вашій публічній бібліотеці можуть бути доступні копії. Останні фільми про Нарнію також доступні на DVD.

Новіша версія фільму «Хроніки Нарнії: Лев, відьма та платтяна шафа » була випущена в 2005 році. Ми з моїм дев’ятирічним онуком дивилися фільм разом; нам обом це сподобалося. Наступний фільм «Хроніки», « Принц Каспіан », вийшов у 2007 році, а потім «Подорож покорителя світанку », випущений у грудні 2010 року. Щоб отримати додаткові відомості про фільми, перейдіть до «Лев, відьма та шафа » та .

Ким був К. С. Льюїс?

Клайвс Стейплз Льюїс народився в 1898 році в Белфасті, Ірландія, і помер у 1963 році, лише через сім років після завершення «Хронік Нарнії» . Коли йому було дев’ять, мати Льюїса померла, і вони з братом були відправлені в ряд шкіл-інтернатів. Хоча Льюїс виховувався християнином, у підлітковому віці втратив віру. Незважаючи на те, що навчання було перервано Першою світовою війною, Льюїс закінчив Оксфорд.

К. С. Льюїс здобув репутацію середньовіччя та вченого Відродження, а також християнського письменника, який мав великий вплив. Після двадцяти дев’яти років навчання в Оксфорді в 1954 році Льюїс став завідувачем кафедри середньовічної та ренесансної літератури в Кембриджському університеті й залишався там до виходу на пенсію. Серед найвідоміших книг К. С. Льюїса — « Просте християнство », «Листи крутої стрічки », «Чотири кохання » та «Хроніки Нарнії» .

(Джерела: Статті на веб-сайті Інституту К. С. Льюїса , Інші світи: нариси та історії )

“Хроніки Нарнії” через 18 років — якими стали його актори

Фільм “Хроніки Нарнії” за романом Клайва Льюїса — це одна з найпопулярніших картин жанру фентезі, яка вперше вийшла на екрани ще у 2005 році. Актори, які зіграли у цій франшизі, одразу ж стали популярними і отримали значний успіх.

Новини.LIVE пропонує подивитися, як змінилися зірки “Хронік Нарнії” за 18 років.

Джорджі Хенлі

Англійська акторка Джорджі Хенлі зараз продовжує пов’язувати своє життя з індустрією кіно, попри те що інші її ролі не були такими ж успішними, як роль Люсі Певенсі у франшизі “Хроніки Нарнії”. Нині 28-річна зірка активно веде свою сторінку в соцмережах і захоплюється поезією так, що навіть випустила свою збірку віршів.

Джорджі Хенлі у фільмі “Хроніки Нарнії” і сьогодні. Фото: Pinterest

Скандар Кейнс

Англійський актор отримав шалений успіх після того, як зіграв роль Едмунда Певенсі. Втім, після завершення зйомок актор не захотів більше ніде грати. Тому після того, як Скандар закінчив університет, він подався у політику. Зараз 32-річний чоловік є радником у парламенті Великої Британії.

Скандар Кейнс у ролі Едмунда Певенсі і зараз. Фото: Pinterest

Вільям Моуслі

Зараз 36-річний актор продовжує зніматися у кіно і поповнювати власну фільмографію новими ролями. Але франшиза поки що залишається найуспішнішою роботою Вільяма. Зараз англійський актор тримає себе у формі та постійно радує своїх фанатів новими світлинами в соцмережі Instagram.

Вільям Моуслі у фільмі “Хроніки Нарнії” і сьогодні. Фото: Pinterest

Анна Попплуелл

У фільмі “Хроніки Нарнії” акторка зіграла роль Сьюзен Певенсі, а після завершення зйомок вона побудували успішну кар’єру. Втім, востаннє акторка зіграла в американському серіалі “Царство” ще у 2016 році. Натомість Анна вперше з’явилася на сцені у квір-адаптації “Гедди Габлер” Генріка Ібсена. Зараз вона має чоловіка і доньку.

Анна Попплуелл у “Хроніках Нарнії” і сьогодні. Фото: Pinterest

Нагадаємо, ми писали про те, якими стали головні актори фільму “Леон” за 29 років.

Раніше ми розповідали про те, як змінилися актори “Назад у майбутнє” за 38 років.

Також ми повідомляли про те, як за 46 років змінилися зірки фільму “Зоряні війни”.