Загальні відомості про будівельне креслення. Види та загальна характеристика будівельних креслень

До будівельних креслень відносять архітектурно-будівельні креслення, використовувані при будівництві будинків різного призначення, наприклад, житлових будинків, цехів, шкіл, театрів, лікарень і т.п. і інженерно-будівельні, застосовувані при будівництві шосейних доріг і залізничних колій, мостів і каналів, тунелів і т.п.

Будівельні креслення інженерних споруд і їх оформлення вимагають особливих прийомів. Правила виконання будівельних креслень регламентуються стандартами СПДБ (системою проектної документації для будівництва) і стандартами ЕСКД ( єдиної системи конструкторської документації), вимоги яких підлягають обов’язковому використанню. В роботі наведені деякі стандарти, яких повинні дотримуватись студенти при виконанні завдань з будівельного креслення.

Розділ будівельного креслення, що розглядає креслення будинків, називається архітектурним кресленням. Саме із цим видом будівельного креслення ознайомляться студенти в даній роботі. Отримані навички будуть використані студентами при виконанні дипломного або курсового проектування, при вивченні дисциплін по будівельному кресленню, наприклад при складанні планів цехів і розміщенні встаткування в них, при складанні монтажних креслень окремих машин і апаратів, при складанні різних схем мереж: опалювальних, водопровідних, освітлювальних і т.д.

У методичних вказівках приведені зміст та графічні умови завдань, прийнятих до виконання, приклади побудови креслень з детальними поясненнями цих рішень. Показані також приклади кінцевого оформлення завдань.

Основні поняття

Архітектурно-будівельні креслення, у яких подано відомості про будинок чи споруду в цілому. До них належать плани фундаментів, усіх поверхів, розрізи, фасади, конструктивні деталі т.д.

Фундамент – конструктивний елемент, що сприймає навантаження від інших конструкцій і передає його на ґрунт. За формою фундаменти бувають стрічкові, які споруджуються по периметрі стін, і стовпчасті – під окремі опори.

Стіни діляться на зовнішні й внутрішні. Зовнішні стіни виконують функцію конструкцій, що відгороджують. Внутрішні стіни (перегородки) розділяють внутрішній простір на приміщення. Стіни називаються несучими (капітальними), якщо вони приймають навантаження від інших конструкцій будинку й передають його на фундаменти.

Перекриття – внутрішня горизонтальна конструкція, що розділяє будинок на поверхи, сприймає навантаження від устаткування приміщень і передає його на стіни або опори.

Покриття – верхня конструкція, що відокремлює внутрішній простір спорудження від зовнішнього середовища й захищає його від атмосферних явищ (опадів, вітру).

Сходові клітки, сполучають суміжні поверхи в двоповерхових і багатоповерхових будовах.

Дверні і віконні блоки заповнюють спеціальні отвори в стінах і призначені для з’єднання суміжних приміщень і доступу світла до них.

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ РОБОЧИХ КРЕСЛЕНЬ

При виконанні будівельних креслень варто керуватися державними стандартами (ДСТУ): «Система проектної документації для будівництва» (СПДБ), «Єдина система конструкторської документації» (ЄСКД), будівельними нормами та інструкціями (БН). (табл. 4).

Перелік нормативно-технічної документації для виконання архітектурних креслень. Таблиця 4

Номер ДСТУ

Найменування ДСТУ

ДСТУ ISO 128-1:2005

Кресленики технічні. Загальні принципи оформлення. Частина 1. Передмова та покажчик понять стандартів ISO серії 128 (ISO 128-1:2003, IDT)

ДСТУ ISO 128-20-2003

Кресленики технічні. Загальні принципи подавання. Частина 20.

Основні положення про лінії (ISO 128-20:1996, IDT)

ДСТУ ISO 128-21:2005

Кресленики технічні. Загальні принципи оформлення. Частина 21. Лінії, виконані автоматизованим проектуванням (ISO 128-21:1997, IDT)

ДСТУ ISO 128-22:2005

Кресленики технічні. Загальні принципи оформлення. Частина 22.

Основні положення та правила застосування ліній-виносок і полиць ліній-виносок (ISO 128-22:1999, IDT)

ДСТУ ISO 128-23:2005

Кресленики технічні. Загальні принципи оформлення. Частина 23. Лінії на будівельних креслениках (ISO 128-23:1999, IDT)

ДСТУ ISO 128-30:2005

Кресленики технічні. Загальні принципи оформлення. Частина 30. Основні положення про види (ISO 128-30:2005)

ДСТУ ISO 128-40:2005

Кресленики технічні. Загальні принципи оформлення. Частина 40. Основні положення про розрізи та перерізи (ISO 128-40:2001, IDT)

ДСТУ ISO 128-50:2005

Кресленики технічні. Загальні принципи оформлення. Частина 50.

Основні положення про зображення розрізів і перерізів (ISO 128-50:2001, IDT)

ДСТУ ISO 129-1:2007

Кресленики технічні. Проставлення розмірів і допусків. Частина 1. Загальні принципи (ISO 129-1:2004, IDT)

ДСТУ Б А.2.4-4:2009

Основні вимоги до проектної та робочої документації

ДСТУ Б А.2.4-5-2009

ДСТУ Б А.2.4-6:2009

Правила виконання робочої документації генеральних планів

ДСТУ Б А.2.4-7:2009

Правила виконання архітектурно-будівельних робочих креслень

ДСТУ Б А.2.4-8-2009

Умовні графічні зображення елементів санітарно-технічних систем

ДСТУ Б А.2.4-9-2009

Правила виконання робочої документації теплової ізоляції обладнання і трубопроводів

ДСТУ Б А.2.4-10-2009

Правила виконання специфікації обладнання, виробів і матеріалів

ДСТУ Б А.2.4-11:2009

Правила виконання ескізних креслень загальних видів нетипових виробів

ДСТУ Б А.2.4-12-2009

Правила виконання робочої документації тепломеханічних рішень котелень

ДСТУ ISO 5455:2005

Кресленики технічні. Масштаби

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ БУДІВЕЛЬНИХ КРЕСЛЕНЬ

Формати, масштаби

При оформленні будівельних креслень варто застосовувати ті ж формати. У будівельному кресленні рекомендується застосовувати масштаби відповідно до ДСТУ ISO 5455:2005 Кресленики технічні. Масштаби: план місцевості 1:5000, 1:10 000; генеральний план ділянки 1:500, 1:1 000; плани будинків 1:100, 1:200, 1: 400; розрізи й фасади 1 :100, 1: 200; деталі основних конструкцій 1:20, 1:50; деталі особливо відповідальних частин 1:5; 1:10; схеми 1:50 або 1: 200.

Наведені масштаби показують, що будівельні креслення виконують у досить дрібних масштабах.

Лінії креслення

Всі графічні елементи креслення обводять лініями відповідного написання, товщини й призначення (ДСТУ ISO 128-22:2005).

Залежно від розміру й складності зображення, а також від формату креслення товщину основної лінії приймають від 0,5 до 1,4 мм. Товщина ліній того самого найменування повинна бути однакова для всіх зображень на даному кресленні, що викреслюють в однаковому масштабі. На будівельних кресленнях більш товстою лінією показують рівень землі на розрізі й лінію основи на фасаді S = 1. 1,5 мм.

Товщина ліній, що використовують, залежить від виду креслення, масштабу зображення, матеріалу конструкцій, спеціальних архітектурних вимог.

Товщина допоміжних ліній приймається наступна: товщина лінії рамки аркушів, лінії основного напису, основного членування таблиць експлікацій, специфікацій близько 0,8 мм.

На розрізах лінії видимих контурів об’єкта, що розташовуються за січною площиною, допускається викреслювати тонкою суцільною лінією. Контур перерізу, що входить до складу розрізу, обводять основною лінією.

Довгі лінії обриву варто проводити через все зображення. Контур накладеного перетину обводять суцільною тонкою лінією, в окремих випадках на архітектурно-будівельних кресленнях – суцільною товстою лінією.

Шрифти креслярські

Шрифти для написів на будівельних кресленнях приймають за ДСТУ ISO 3098-0:2006, з нахилом 75° або без нахилу. На кресленнях промислових будинків написи рекомендується виконувати прописними буквами.

Розмір шрифту для різних написів на будівельних кресленнях рекомендується наступний:

• а) у найменуванні основних креслень і таблиць – 5 або 7 мм, другорядних креслень, текстових вказівках і т.п. – 3,5 або 5 мм, цифрові дані для заповнення таблиць – 3,5 мм;
• б) у позначенні координаційних осей, посилального й нумераційного маркування складальних одиниць, номерів позицій при діаметрі кіл 5-9 мм розмір шрифту – 3,5 мм; 12 мм і більше – 5 або 7 мм;
• в) висота розмірних чисел на кресленнях – 3,5 мм.

Розмір шрифту для інших написів приймається залежно від масштабу й насиченості креслення. Написи розташовують над зображенням з мінімальним розривом. Найменування зображень і заголовки текстових вказівок, як правило, підкреслюють суцільною тонкою лінією. Найменування відомостей, специфікацій інших таблиць не підкреслюють.

Нанесення розмірів, відмітки рівня

Нанесення розмірів на кресленнях, написів і технічних вимог установлює ДСТУ Б А.2.4-4:2009.

Розміри на будівельних кресленнях вказують у міліметрах без позначення одиниці виміру. Іноді на кресленнях будинків розміри наносять у сантиметрах, це повинно бути обговорено в примітці до креслення.

Розміри на будівельних кресленнях, як правило, наносять у вигляді замкнутого “ланцюжка”. Розмірні лінії на будівельних кресленнях обмежують засічками — короткими штрихами довжиною 3 мм, похилими до горизонтальної лінії під кутом 45°. При нестачі місця для засічок на розмірних лініях, розташованих ланцюжком, засічки допускається заміняти крапками. Розміри допускається повторювати, розмірні лінії можуть перетинатися між собою.

Розмірні лінії повинні виступати за крайні виносної лінії на 1-3 мм. Розмірне число розташовують над розмірною лінією на відстані 1 мм від неї. Виносна лінія може виступати за розмірну на 1-5 мм. Відстань від контуру креслення до першої розмірної лінії рекомендується приймати не менш 7 мм. Відстань між паралельно розташованими розмірними лініями повинне бути не менш 7 мм, а від розмірної лінії до кола координаційної осі – 4 мм.

Діаметр кола на координаційних осях залежно від частоти осей і загальної насиченості креслення приймається: для креслень у масштабі 1:400 і 1:800 – 6 мм, для креслень у масштабі 1:200 – 7 мм; для креслень у масштабі 1:100 і 1:50 – 8 мм.

Осьові розміри на планах проставляють звичайно в три ряди із зовнішньої сторони (рис. 96). У першому ряді наносять розміри віконних і дверних прорізів і простінок замкнутим ланцюжком. У другому ряді – розміри між кожною парою суміжних осей замкнутим ланцюжком. У третьому ряді – загальний розмір між крайніми осями.

Крім того, проставляють внутрішні розміри приміщень: довжину, ширину й ін. Приклад нанесення розмірів на розрізі будинку представлений на рис. 96.

Рис. 96 – Нанесення розмірів на плані поверху

Рис. 97 – Приклад нанесення розмірів і відміток рівнів на розрізі будинку

У будівельних кресленнях застосовується особливий вид розмірів, що називається відмітки рівнів.

Відміткою рівня (висоти, глибини) конструкції або її елемента називається відхиленні від якого-небудь відлікового рівня, прийнятого за «нульовий».

Відмітка рівня показує висоту знаходження конструкції над рівнем умовної «нульової» відмітки, за яку найчастіше приймається рівень підлоги першого поверху.

Відмітки рівня показують умовним знаком у вигляді розгорнутої стрілки (рис. 98 а). Стрілку відмітки обводять основною лінією, а вертикальну лінію-винесення – суцільною тонкою. Чисельне значення відмітки наносять над горизонтальною полицею, що відводиться від знака відмітки. Полку виконують суцільною тонкою лінією. Нульову відмітку наносять без знака, нижче нульовий зі знаком мінус, в відмітках вище нульової дозволяється знак плюс не вказувати. Розміри знака відмітки рівня представлені на рис. 98 а.

Числове значення відмітки рівня виражено в метрах з точністю до третього десяткового знака.

При нанесенні на одному зображенні декількох відміток рівнів, розташованих один над одним, треба вертикальні лінії-винесення знаків відміток розміщати на одній вертикальній прямій.

На видах, розрізах і перетинах відмітки вказують на виносних лініях або лініях контуру (рис. 98, б), на планах – у прямокутнику (рис. 98, в).

При необхідності величину полички й розміри розгорнутої стрілки можна збільшити.

Рис. 98 – Застосування відміток рівнів: а – умовний знак відмітки; б – нанесення відмітки на розрізах і фасадах; в – нанесення відмітки на планах

Координаційні осі

Об’ємно-планувальним конструктивним елементом називається частина простору будинку, яка характеризується висотою поверху, прольотом і кроком. Відстань між координаційними осями уздовж будинку називається кроком, а поперек будинку – прольотом (рис. 99, а).

Положення окремих об’ємно-планувальних елементів будинків і споруджень визначається розмірною прив’язкою до координаційних осей будівлі.

Координаційними називаються осі, що визначають розміщення капітальних стін або опор. Ці осі проводять на плані по основних несучих конструкціях будинку або спорудження. Такими конструкціями є капітальні стіни, колони й т.п.

Координаційні осі (рис. 99, б) будинки або спорудження наносять на зображення тонкими штрих пунктирними лініями з довгими штрихами й позначають арабськими цифрами або прописними буквами українського алфавіту, за винятком букв: за винятком літер: З, І, Ї, Й, О, X, Щ, Ь у кружечках діаметром 6-12 мм. Розмір шрифту для позначення координаційних осей повинен бути більший за розмір цифр розмірних чисел, застосовуваних на тому ж кресленні, у півтора-два рази.

Позначення координаційних осей, як правило, наносять по лівій і нижній сторонах плану будинку або спорудження. Якщо розташування капітальних стін, колон, опор для даного будинку не симетрично, то координаційні осі наносять і по правій і верхній сторонах плану. Кожний окремий будинок або спорудження повинен мати самостійну систему позначень координаційних осей.

Рис. 99 – Положення координаційних осей: а) – на наочному зображенні; б) – на плані

Розташування основних видів на кресленні

Згідно ГОСТ 2.305-2008 за основні площини проекцій приймають шість граней куба: вже знайомі вам (див. Рис. 4.4) три взаємно перпендикулярні площини 1, 2 і 3 (рис. 6.4), а також їм паралельні площини 4, 5 і 6. Грані 1, 2 і 3 приймають відповідно за фронтальну, горизонтальну і профільну площини проекцій. Усередині куба поміщають предмет, який проектують на його грані і отримують шість видів, званих основними.

Рис. 6.4. Освіта основних видів на кресленні

Грані куба з розташованими на них зображеннями поєднують в одну площину (рис. 6.5).

Нагадаємо, що зображення на фронтальній площині проекцій приймають на кресленні в якості головного. Предмет розташовують відносно фронтальної площини проекцій так, щоб зображення на ній давало найповніше уявлення про форму та розміри предмета, полегшувало б використання креслення при виготовленні виробу.

Видом називається зображення зверненої до спостерігача видимої частини поверхні предмета.

Невидимі частини поверхні предмета допускається в необхідних випадках показувати на видах штриховими лініями (див. Рис. 6.4 та 6.5), якщо вони дозволяють зменшити кількість зображень, не порушуючи ясності креслення.

За характером виконання і за змістом види поділяють на основні, додаткові і місцеві.

Рис. 6.5. Розташування основних видів на кресленні

Види, отримані на основних площинах проекцій, називають основними видами. Встановлено такі їх назви (див. Рис. 6.4): вид спереду (головний вид); вид зверху; вигляд зліва; вигляд справа; вигляд знизу; вид ззаду.

Основні види зазвичай розташовують в проекційної зв’язку (див. Рис. 6.5). У цьому випадку ніяких написів, пояснюючих назви видів, не дають. Вигляд ззаду допускається розташовувати лівіше виду праворуч.

Якщо який-небудь вид розміщений на кресленні поза проекційної зв’язку з іншими видами, то над ним ставлять прописну букву російського алфавіту, напрімер4 (рис. 6.6). Одночасно у пов’язаної з цим видом зображення вказують напрям погляду, в результаті якого отримано вид, відзначений написом. Напрям погляду вказують стрілкою, над якою проставляють ту ж прописну букву російського алфавіту, що і в написі над виглядом. Стрілки, що вказують напрямок погляду, виконують відповідно до розмірів, наведеними на рис. 6.7. Так само оформляють написи над видами, якщо вони знаходяться між собою в проекційної зв’язку, але відокремлені один від одного якими-небудь зображеннями.

Рис. 6.6. Позначення видів, що знаходяться поза проекційної зв’язку

Рис. 6.7. Форма і розміри стрілки, що вказує напрям погляду

Написи над видами виконують також у разі розташування видів на різних аркушах.

Додаткові і місцеві види

Якщо яка-небудь частина предмета не може бути показана на жодному з основних видів (рис. 6.8) без спотворення її форми і розмірів, то слід застосовувати додаткові види, одержувані на площинах, що не паралельних жодної з основних площин проекцій (рис. 6.8 , б, в і 6.9). Додатковий вид відзначають на кресленні прописною буквою російського алфавіту, наприклад А (рис. 6.8, б), а у пов’язаної з додатковим видом зображення предмета повинна бути поставлена стрілка, що вказує напрямок погляду, з відповідним літерним позначенням (стрілка А, рис. 6.8, б ).

Рис. 6.8. Додаткові і місцеві види

Рис. 6.9. Додатковий вид, розташований в безпосередній проекційної зв’язку

Додаткові види розташовуються, як показано на рис. 6.8 і 6.9.

Додатковий вид допускається повертати, але зі збереженням, як правило, положення, прийнятого для даного предмета на головному зображенні креслення.

При цьому до напису повинен бути доданий символ (рис. 6.8, в).

Коли додатковий вид розташований в безпосередній проекційної зв’язку з відповідним зображенням, допускається не робити написи і вказівки стрілкою над видом (рис. 6.9).

Зображення окремого обмеженого місця на поверхні предмета називається місцевим видом – Б і В (рис. 6.8, а, г). Місцевий вигляд може бути обмежений лінією обриву по можливості в найменшому розмірі (Б, рис. 6.8, а) або не обмежений. Місцевий вигляд повинен бути відмічений на кресленні стрілкою подібно додатковому увазі. У написі може бути зазначено назву зображуваного елемента, наприклад фланець.

Різниця між додатковим і місцевим видами в тому, що перший виходить на додатковій площині проекцій (не рівнобіжною основних площинах, тобто гранях куба), а другий виходить на одній з основних площин проекцій і являє собою яку-небудь частину одного з основних видів .