Тож панщина була працею і на утримання феодальної державної системи. Кріпацтво — це закріплення селян з землею до панського маєтку з позбавленням свободи володіти своїм маєтком і навіть своїм тілом. Наприклад, кріпак без дозволу землевласника ані не мав права одружитися.
На українських землях найбільше кріпаків було в Подільській губернії – близько 60% населення, найменше в Таврійській – близько 6%.
і Литовським Статутом 1588 р. Першим відомим документом, що започаткував закріпачення селян в Україні, вважають ухвалу шляхти Галичини 1435 року. За ним селянин мав право піти від землевласника лише на Різдво, сплативши йому великий викуп.
Кріпацтво в Польщі — форма феодальної ренти, що полягає в безкоштовній і примусовій праці селян на землевласника в обмін на користування своїм господарством. Панщина існувала на польських землях з XII ст. до 1864 року.
Внаслідок указу Катерини II було закріпачено близько 300 тисяч селян, які потрапили у залежність від поміщика, на землі якого виконували натуральні повинності і сплачували подушний податок.
Поняття «кріпацтво» запроваджене українською та російською публіцистикою в 19 столітті, походить від слова «кріпость», що вживано в Великому князівстві Московському з кінця 15 століття для позначення документів, що встановлювали право необмеженої приватної власності (прикріплення): так …