Спроби ФСБ нейтралізувати кумицькі протестні рухи в Дагестані

Дагестан залишається головним болем для федерального центру. В республіці стабільно високі показники безробіття та бідності, комплекс невирішених земельних, комунальних і міжетнічних проблем. Мобілізація молоді до російської армії і подальше відправлення на війну в Україну не покращили ситуацію в регіоні. Високий запит на справедливість, яку не здатна забезпечити російська влада із її пропозиціями контрактної служби – відкриває широкі можливості для агітації та пропаганди в соціальних мережах. Проповідники Абдуллах Костецький 1 та Абу Умар Сасітлінський 2 (обидва є уродженцями республіки та знаходяться у вимушеній еміграції в Туреччині і відкрито виступають за відокремлення Північного Кавказу від РФ) вміло скористалися новими можливостями, про які салафіти Дагестану 20 років тому могли лише мріяти. У своїх проповідях у соціальних мережах вони використали антивоєнні настрої для відвернення молоді від армії Тагута 3 та завоювання нових сердець в Дагестані. За своєю популярністю серед дагестанської молоді салафітські проповідники не поступаються зірці бійцівського чемпіонату UFC Хабібу Нурмагомедову. Лекції Костецького користуються популярністю навіть серед рядового складу МВС Дагестану.

Проте успіхи Сасітлінського і Костецького – не єдиний виклик для російських спецслужб в республіці. Нові інструменти масової комунікації опановують запеклі вороги салафітів – світські націоналісти, насамперед кумицькі.

Кумики – другий за чисельністю після азербайджанців тюркомовний народ на Кавказі, є найбільшим тюркським народом на Північному Кавказі та третім за чисельністю народом Дагестану. Територія їхнього традиційного розселення – Кумицька рівнина та передгірні райони Дагестану. Вони мають один із найвищих показників народжуваності серед кавказьких народів. Перебувають в перманентному конфлікті із гірськими народами Дагестану нахо-дагестанської мовної групи (аварцями, даргинцями і лакцями), котрих радянська влада після Другої світової війни масово переселяла на рівнину – територію історичного проживання кумицького етносу.

Влітку цього року припинили своє існування одразу два популярні кумицькі -телеграм- канали: “ABREK” та “Buğawsuz ülke” (кум. “Незалежний край”). Обидва ресурси мали яскраве антиколоніальне спрямування, гостро критикували федеральну та республіканську владу, пропагували ідеї суверенітету кумицьких земель.

“ABREK” висвітлював суспільно-політичне життя кумицьких джамаатів (громад), слідкував за земельними конфліктами кумиків з аварцями, даргинцями, лакцями. Канал мав власну мережу інформаторів в місцях компактного проживання кумиків (а це практично все каспійське узбережжя Дагестану та північ республіки), які постачали ексклюзивні медійні матеріали, компромат на дагестанських чиновників тощо.

“Buğawsuz ülke” працював у форматі політичного оглядача, здебільшого аналізуючи події світової політики з позицій кумицького національного інтересу, котрий автор(и) каналу вбачали у створенні самостійної національної держави кумицького народу. Еталоном проголошувалась Туреччина періоду “раннього Ердогана” – секуляризована демократична держава, член НАТО. На шляху до поставленої мети слід посилювати контакти кумиків зі стратегічними союзниками – Туреччиною та Азербайджаном, відправляти кумицьку молодь на навчання до цих країн, інтегруватися в загальнотюркські гуманітарні проєкти – пропагував “Buğawsuz ülke”.

Обидва канали активно висвітлювали протести в Дагестані: антимобілізаційні, земельні та комунальні – інтенсивність яких сильно вирізняє республіку на тлі інших суб’єктів РФ. Оскільки наймасовіші стихійні протести в Дагестані відбувались саме в місцях компактного проживання кумиків (Бабаюрт, Ендірей, Махачкала) – “Buğawsuz ülke” та “ABREK” привернули увагу не лише кумицької молоді. Ці інформаційні ресурси хоч і мали незначне число підписників (до 1 тис – здебільшого через обережність користувачів в Дагестані, які не бажають зберігати подібні підписки на своїх телефонах), проте завжди збирали чимало переглядів. Якщо врахувати, що “Buğawsuz ülke” та “ABREK” наряду з російською активно використовували кумицьку мову, можна припустити, що ресурси мали помітний вплив на кумицьку молодь 4 . Влітку цього року обидва канали припинили своє існування без будь-яких заяв та пояснень.

Цій події передувала низка викривальних публікацій в дагестанських ТГ-каналах, створених або контрольованих Управлінням ФСБ по республіці. Оскільки структурні підрозділи УКІБ ФСБ (рос. Управления компьютерной и информационной безопасности), що працювали над встановленням персональних даних адміністраторів “Buğawsuz ülke” та “ABREK”, не бажали прямо розкривати об’єкти своєї оперативної розробки – зливи відбувались через канали-прокладки: “Единый Дагестан” (канал одноденка, створений під одноразовий злив в рамках оперативної комбінації), “Контора пишет” (“зливний бачок”, яким користується як центральний апарат, так і регіональні підрозділи ФСБ), “Восточный Кавказ” (використовується УФСБ по Республіці Дагестан для підсвічування окремих розробок).

Отже, регіональне УФСБ спустило власними “зливними бачками” інформацію, що за каналом “ABREK” стоїть уродженець кумицького села Нижнє Казанище Буйнакського району Дагестану Пазіль Тунаєв – колишній фермер. А “Buğawsuz ülke” модерував, як вважають чекісти, журналіст Татаро-башкирської редакції “Радіо Свобода” Рамазан Алпаут – кумик з Чечні.

Припускаємо, що подібна комбінація була розіграна УФСБ з метою провокування Тунаєва та Алпаута на подальші нетипові для їхньої поведінки дії, зокрема задля виявлення “редакційних контактів” та встановлення інформаторів обох каналів. Очевидно, що російські спецслужби використали цю нехитру комбінацію для залякування рідних Тунаєва і Алпаута, а також для психологічного тиску на інших редакторів, які стояли за цими медійними проєктами.

Проведена співробітниками ФСБ робота демонструє цілий набір інструментів, гасел, ідеологічних настанов, спільних для російських спецслужб та противників світських націоналістів:

• Активне конструювання уявної спільноти – “дагестанського народу”, якою аварці та даргинці намагаються камуфлювати своє бажання утримувати панівні позиції в Республіці. Нівелювання ролі національної ідентичності, мови та культури різних народів Дагестану, які мають бути принесені в жертву заради єдності мусульман Північного Кавказу.
• Таврування кумицьких націоналістів як сепаратистів, що бажають розколоти Дагестан і ослабити єдність “дагестанського народу”.
• Звинувачення ідеологів кумицького націоналізму у зв’язках із ЦРУ.
• Закиди кумикам у співпраці з Туреччиною та Азербайджаном. Формування з ідеології “пантюркізму” жупела дагестанської пропаганди.
• Посилання на норми шаріату, звинувачення націоналістів у “фітні” (смута в ісламському праві).
• Погрози розправою над тими, хто закликає до створення окремої кумицької республіки чи держави.

Хоча російськими спецслужбам вдалось ліквідувати два ТГ-канали, що набирали популярності серед кумиків, паралізувати роботу інформаторів, котрі працювали для редакцій, і навіть залякати окремі кумицькі джамаати – причини соціальних потрясінь всередині Дагестану, описані на початку статті, не усунуті. Кумики і надалі відчуватимуть себе двічі пригнобленою національною спільнотою: як в РФ, так і всередині Дагестану. Вони не лише не сприймають республіканську владу як власну, а навіть до етнічних кумиків в системі управління ставляться з підозрою і недовірою – як до ренегатів, які не представляють інтересів народу і не зацікавлені у відновленні соціальної та історичної справедливості. Ігнорування національних інтересів кумиків і спроба їхнього примусового включення в “дагестанський національний проєкт”, до чого активно вдаються як республіканська влада, так і салафіти – і надалі матиме обмежений ефект. Отже, в майбутньому слід чекати нових заворушень на території Кумикії, котрі в момент послаблення російського контррозвідувального режиму на території Дагестану неодмінно перевершать стихійні мітинги в Бабаюрті, Ендіреї і навіть в Махачкалі у 2022 році.

Кумики

етнічна група / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Кумики?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Кумики (кумицькою: къумукълар, qumuqlar) — тюркомовний етнос, кипчацької групи. Населяють Кумицьку рівнину на півночі Дагестану і південного Тереку, а також терени над Каспійським морем. Невеликі групи живуть у Чечні, Інгушетії та Північній Осетії.

Етногенез

Кумики належать до кавкасіонського типу балкано-кавказької раси великої європеоїдної алтайської сім’ї. Віруючі кумики – мусульмани-суніти. Кумики сповідують “народний іслам”, що містить обряди з доісламських часів.

Початок формування кумиків як окремої етно-культурної спільноти сягає Х-ХІ ст. Їхню етнічну основу склало корінне населення рівнини Дагестану. В етногенезі кумиків брали участь і прибулі тюркомовні племена (насамперед кипчаки-половці), що передали аборигенам свою мову [1] . На території проживання кумиків існувала низка феодальних утворень, найбільше — Тарковське шамхальство.

Чисельність

Загальна чисельність кумиків за останні три чверті століття збільшилася в Росії в 4,5 рази (один із найвищих показників у федерації). Збереглись писемні свідчення про те, що станом на 1834 рік на Північному Кавказі мешкало 38 800 кумиків [2] .

За даними Всесоюзного перепису населення 1989 року чисельність кумиків у Російській Федерації становила 277 тисяч осіб, зокрема у Дагестані — 232 тисячі осіб. За даними Всеросійського перепису населення 2002 року — 422 тисячі, зокрема у Дагестані — 366 тисяч. За даними Всеросійського перепису населення 2010 року, на Північному Кавказі проживало 460 тис. кумиків. Загалом у Російській Федерації проживає 503 тис. кумиків. Точні дані про чисельність кумиків за межами РФ відсутні.

Розселення

Основні райони проживання кумиків у Дагестані за даними перепису 2010 [3]

Історія

У XVI-XIX століттях населену кумиками область займала держава Тарковське шамхальство. У 1605 році очолювана ним коаліція розбила московське військо у Караманській битві.

У 1940-х роках планувалося розділення Дагестану на чотири округи — кумицький, аварський, даргинський та лезгинський [4] .

Через розростання кутанів Кумицька рівнина зараз заселена не тільки кумиками, але і гірськими народами Дагестану, у першу чергу — аварцями. Відбуваються земельні конфлікти між кумиками з одного боку, та аварцями і лакцями — з другого. У 1944 році кумики були одним із депортованих народів Дагестану. Депортація кумиків досі офіційно не визнана.

У 1990-х діяв рух “Тенглік”, 9 листопада 1990 року на другому з’їзді кумицького народу була проголошена Кумицька республіка, «суверенна національна держава» [5] [6] . Відбувалися зіткнення кумиків з аварським Народним фронтом імені імама Шаміля.

У 2010-х найгарячішою точкою земельного конфлікту є місцевості Камаран та Таркі під Махачкалою [7] .

Мова

Рідною для кумиків є кумицька мова, що належить до тюркських мов. Вона була Лінгва франка на значній території Північного Кавказу, від Дагестану до Кабарди включно, до 30-х років ХХ ст.

Кумицька мов є однією з старописемних літературних мов Дагестану. Протягом XX століття її писемність змінювалася чотириразово: традиційна арабська графіка видозмінювалася на початку 20-років, в 1929 році була замінена спочатку латинським алфавітом, а далі, в 1938 році, — кирилицею. Кирилиця також видозмінилася в 40–50х роках ХХ-го ст.

Найближчими до кумицької мови є карачаєво-балкарська, кримськотатарська й караїмська. Також серед кумиків поширена російська та в меншій мірі турецька мови.

Серед діалектів кумицької мови виділяються кайтагський, терський, буйнакський та хасавюртовський. До того ж, два останні є основою літературної кумицької мови.

Релігія

Кумики — це один з перших народів Кавказу, що прийняв іслам. Іслам поширився у Кумикії у VIII-XII століттях. Віруючі кумики – мусульмани-суніти. Кумики сповідують “народний іслам”, що містить обряди з доісламських часів. Зберігаються сліди культу верховного бога Тенгірі, віра в демонічних істот, космогонічні та етіологічні легенди, казки (кум. “ёмакъ­лар”) тощо [8] .

Культура

Збереглися пам’ятники кумицького фольклору: героїчний епос (героїко-історичні пісні), календарно-обрядова поезія (пісні викликання дощу, зустрічі осені та весни), сімейно-обрядова поезія (весільні пісні, голосіння та ін.) У народі популярні такмаки і сарини (віршувальні змагання), любовні (ашугські) і гумористичні, а також прислів’я, приказки, загадки та ін [1] .

Кумицький танець, що має близько 20 варіантів, відноситься до типу лезгінки. Досконалості досягло і пісенне мистецтво, особливо чоловічий багатоголосий хор. Найвідомішими представниками кумицького народу є поети ХІХ ст. Їрчі Казак, М. Османов, літератори Н. Батирмурзаєв, Б. Астеміров, композитор А. Аскерханов, авіаконструктор Мужаетдін Хангишієв та спеціаліст з космічної техніки Мурад Капланов, Герой Радянського Союзу. . Широку популярність до революції мав борець та артист цирку Ал-Клич Хасаєв [1] .

Побут

Традиційні заняття – рільництво (пшениця, ячмінь, просо, рис, кукурудза); скотарство, у т. ч. відгін (велика рогата худоба, вівці). Займаються також садівництвом, виноградарством, городництвом та бджільництвом. З домашніх промислів та ремесел були розвинені сукноробство, бавовняне ткацтво, килимарство, обробка шкіри, дерева, металу, каменю та інше [9] .

Поселення горизонтального планування. Традиційне житло турлучне, потім саманне, зі скатним пологим перекриттям, кам’яне, з плоским перекриттям (одноповерхове, півтораповерхове та двоповерхове роздільного планування).

Національний костюм чоловіків – сорочка, штани, бешмет, черкеска, бурка, папаха, шкіряне взуття. До складу жіночого костюма входили натільна сукня–сорочка, штани (шалвар) та сукні (арсар, півша, а також кабалай, з подвійними рукавами). Головні убори – чутку, хустки. Взуття – шкіряні чув’яки та черевики без задника. Костюм доповнювали прикраси.

Кухня

Кумицька кухня відрізняється власною яскравою індивідуальністю. Навіть традиційний кавказький хінкал, долма, плов і шашлик кумики готують по-своєму. Дуже стійкі у кумиків національні традиції в кулінарії, що походять від давніх тюрків.

Їжа – страви борошняні, м’ясо-молочні страви: хінкал, курзе (пельмені), долма, плов, пироги з м’ясом, овочами.

Див. також