Ключі

Ключ – це знак, який визначає місцезнаходження нот на нотному стані. Він розташовується на самому початку нотного стану.

Найбільш розповсюджені три ключі: скрипковий, басовий та ключі “До”.

Скрипковий та басовий зустрічаються найчастіше. У них записано більшість інструментальної музики.

Ключі “До” в основному використовуються для запису вокальних партій. Їх є п’ять, вони розташовуються на кожній лінійці нотного стану, та носять назву від основних співацьких голосів – сопрановий, мецо-сопрановий, альтовий, теноровий та баритоновий.

Категорії

• Композитори
• Композитори 2
• Музичні інструменти
• Фонотека
• Цікаво знати
• Загадки
• Цитати про музику
• Анекдоти
• Музичні анекдоти
• Музичні ігри онлайн

6. Скрипковий ключ. Запис звуків у скрипковому ключі.

Висота звуків визначається за допомогою умовного знака, що назива​ється ключем. Ключів кілька, але найбільш уживаними є ключі соль (скрипковий) та фа (басовий). Пояснення про басовий ключ буде подано пізніше.

Ключ соль, або скрипковий, пишеться на початку нотного стану так, щоб його завиток охоплював другу лінію і містився між першою та третьою лініями

Написана на другій лінії нотного стану нота визначає звук соль першої октави.

До першої октави записується на першій додатковій лінії під нотним станом, а всі інші звуки цієї октави за їх висотою розміщуються так:

Звуки другої, третьої та до четвертої октав записуються так:

У скрипковому ключі можна записати також кілька звуків малої октави:

Увесь звукоряд від ля субконтроктави до звука до п’ятої (або ля четвертої) октави прийнято ділити на три приблизно рівні частини, так звані регістри: нижній, середній та верхній. Частина звукоряду, що записується в скрипковому ключі, відноситься до середнього та верхньо​го регістрів.

7. Басовий ключ. Запис звуків у басовому ключі.

У скрипковому ключі можна записати лише частину звуків музичного звукоряду: частину малої октави, звуки першої, другої, третьої, четвертої та до п’ятої октав. Решту звуків малої октави записувати в цьому ключі незручно, бо читання нот утруднюється великою кількістю додаткових лі​ній під нотним станом. Тому звуки малої октави, великої, а також контроктави й субконтроктави записують у ключі фа, або басовому ключі.

Цей ключ пишеться на нотному стані в такий спосіб, щоб його головка була на четвертій лінії, верх підходив під п’яту лінію, а нижній кінець до​ходив до другої лінії. З правого боку поруч з ключем ставлять дві крапки так, щоб четверта лінія нотного стану проходила між ними. На ній запи​сують звук фа малої октави.

8. Стрій. Темперований стрій. Тон і півтон.

На межі XVII та XVIII ст. встановився музичний звукоряд, що нази​вається рівномірно-темперованим. У ньому всі звуки розташо​вано на однаковій відстані один від одного (відстань тут слід розуміти як співвідношення звуків за висотою), а октава поділяється на дванадцять рівних частин.

Найкоротша відстань між двома сусідніми звуками називається пів​тоном. Його прийнято вважати найменшою одиницею виміру співвідно​шень звуків за висотою. Півтонові дорівнює відстань між двома основни​ми звуками, що відповідають двом білим клавішам (або кнопкам), між якими немає чорної (тобто мі-фа і сі-до), або між основним та сусід​нім з ним підвищеним або зниженим звуком, тобто між білою і прилеглого до неї чорного клавішами фортепіано (або кнопками баяна).

Два півтони в сумі становлять цілий тон. Отже, октава має двана​дцять півтонів, або шість тонів.

Відстань між звуками до-ре, ре-мі, фа-соль, соль-ля і ля-сі дорівнює двом півтонам або цілому тонові. На фортепіано (баяні) це дві білі клавіші (дві кнопки), між якими є чорна. Крім того, тонові дорівнює відстань між двома клавішами (кнопками), між якими є третя.

9. Вихідні ступені звукоряду. Знаки альтерації. Ключові знаки.

Знаками альтерації в музиці називають умовні знаки, що їх ставлять у нотному запису перед нотою (або після ключа). Вони вказують на підвищення або зниження будь-якого з основних звуків октави. Знаків альтерації п’ять:

За допомогою знаків альтерації записують звуки октави, які не мають самостійних назв і відповідають чорним клавішам фортепіано або чорним кнопкам баяна. При альтерації звук зберігав свою основну назву, до якої додається назва знака альтерації: до-діез, мі-бемоль, фа-дубль-бемоль, ре-дубль-дієз і т. д.

Дієз показує підвищення основного звука на півтону. Його пишуть перед нотою, на тому самому місці (на лініях або між ними), де розта​шована і відповідна нота:

Бемоль –знижує основний звук на півтону. Його також пишуть перед нотою, на тому самому місці, де стоїть відповідна нота:

Бекар скасовує дію будь-якого із знаків альтерації незалежно від того, ключовий це знак чи додатковий. Пишеться він перед нотою і діє також лише на ту ноту (або кілька однакових нот), перед якою стоїть, в межах одного такту.