Методи визначення нормативів утворення відходів, метод розрахунку по матеріально-сировинному балансу

У ПНООЛР наводяться обґрунтування річних нормативів освіти конкретних видів відходів на підставі нормативів утворення відходів. Річні нормативи представляються в тоннах на рік (т / рік). Річний норматив утворення відходів визначається на основі нормативу освіти відходу.

Норматив утворення відходів являє собою питомий показник утворення відходів на розрахункову одиницю, за яку в залежності джерела утворення відходів можуть бути прийняті:

– одиниця виробленої продукції, одиниця використовуваного сировини – для відходів виробництва;

– одиниця відстані (наприклад, кілометр) – для відходів обслуговування транспортних засобів;

– одиниця площі – для відходів при збиранні території;

– людина – для відходів жител;

– місце в готелі, їдальнею тощо.

У загальному вигляді річний норматив утворення відходів визначається за

де: гно – річний норматив утворення відходів, т;

Але – норматив утворення відходів, т / розрахунок. од .;

Q – річний обсяг продукції, що випускається, сировини, що переробляється, виконаних послуг та ін. Щодо яких розрахований норматив утворення відходів.

Розрахунок річних нормативів утворення відходів, що утворюються в результаті фізичного або морального зносу матеріалів і виробів, для яких в технічній документації встановлюються обмеження по терміну експлуатації, допускається визначати без попереднього визначення нормативу освіти відходу за такою формулою:

де: Мi – вага матеріалів, виробів, які переходять в стан «відхід»;

Т – термін експлуатації матеріалу, вироби.

Нормативи утворення відходів, в залежності від характеру отходообразующіх процесів і можливості отримання вихідних даних для розрахунку, визначають, використовуючи такі методи:

– метод розрахунку по матеріально-сировинному балансі;

– метод розрахунку за питомими галузевим нормативам утворення відходів;

– метод розрахунку за фактичними обсягами утворення відходів для допоміжних і ремонтних робіт (статистичний метод);

– метод розрахунку за довідковими таблицями питомих нормативів утворення відходів по галузях промисловості.

Метод розрахунку по матеріально-сировинному балансу

Матеріально – сировинної баланс є базовим при нормуванні утворення відходів виробництва. Розрахунок по матеріально – сировинному балансу застосовують при визначенні нормативів утворення відходів в виробництвах, що характеризуються великою номенклатурою вихідної сировини або продукції.

Вихідними даними для розрахунку є:

– кількість використовуваної сировини і матеріалів в одиницю часу;

– кількість сировини і матеріалів, що перейшло в продукцію;

– кількість виробленої продукції;

– кількість речовин, що викидаються в атмосферне повітря і скидаються із стічними водами.

В якості вихідних даних для розрахунку використовуються технологічні карти, опис рецептур, технологічні регламенти та інша документація, що регламентує використання сировини і матеріалів, матеріали обліку витрат сировини і матеріалів, отримання продукції, результати інвентаризації джерел викидів, скидів забруднюючих речовин, джерел утворення відходів, дані контролю викидів, скидів і утворення відходів. Вихідні дані фіксуються в табличному вигляді. Залежно від наявного набору вихідних даних розрахунок нормативів утворення відходів може проводитися за кількома варіантами.

У разі, коли є дані щодо кількості відходів і продукції, що випускається

продукції за одиницю часу, норматив утворення відходів визначається за формулою:

де: Але норматив утворення відходів, т / од. продукції;

O – кількість відходу, що утворюється за одиницю часу в т;

q обсяг продукції, що випускається за одиницю часу.

У разі, коли відсутні дані щодо кількості відходів за одиницю часу, але відомо, яка кількість сировини і матеріалів переходить в продукцію, сума всіх відходів, що утворюються протягом одиниці часу, розраховується за формулою:

Уo = У n # 45; УР # 45; УНn -УВ -УС, (1.10)

де: Уo – сума всіх відходів за одиницю часу, т;

У n – сумарна кількість сировини і матеріалів, що надійшли у виробництво за одиницю часу, т;

УР – сумарна кількість сировини і матеріалів, що йдуть в процесі виробництва в продукцію за одиницю часу, т;

УНn – сума неминучих безповоротних втрат сировини (матеріалів) в процесі виробництва за одиницю часу, т;

УВ – сумарна кількість забруднюючих речовин в складі викидів в атмосферне повітря за одиницю часу, т;

УС – сумарна кількість забруднюючих речовин в складі скидів за одиницю часу, т.

При цьому норматив утворення відходів визначається за формулою:

У разі, коли відсутні дані щодо кількості сировини і матеріалів, які переходять в продукцію, але відомо кількість продукції, що випускається в одиницю часу, у формулі 1.10 величина УР замінюється на Уq, яка представляє собою сумарну кількість продукції, що випускається в тоннах за одиницю часу.

В окремих випадках при утворенні одного виду відходу при виробництві кількох видів продукції можна використовувати груповий норматив утворення відходів, що представляє собою питоме утворення відходів на одиницю валової продукції.

Схожі статті

Парус Iнтернет-Консультант

З метою запобігання або зменшення обсягів утворення відходів, удосконалення економічного механізму справляння зборів за їх розміщення та відповідно до статті 31 Закону України “Про відходи” Кабінет Міністрів України постановляє:

Затвердити Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, що додається.

Прем’єр-міністр України В.ПУСТОВОЙТЕНКО

Затверджено
постановою Кабінету Міністрів України
від 3 серпня 1998 р. N 1218

Порядок
розроблення, затвердження і перегляду лімітів
на утворення та розміщення відходів

1. Цей Порядок визначає правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів на території України.

2. Терміни, що використовуються в цьому Порядку, мають таке значення:

ліміт на утворення відходів – максимальний обсяг відходів, на який у суб’єкта права власності на відходи (далі-власник відходів) є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території;

нормативно допустимі обсяги утворення відходів – максимальний обсяг відходів, що може утворитися в результаті технологічного процесу за умови дотримання встановленого технологічного регламенту;

питомий показник утворення відходів – обсяг відходів – конкретного виду, який утворюється при виробництві одиниці продукції, переробленні одиниці сировини, наданні одиниці послуги тощо. Для твердих побутових відходів, що утворюються на території даного району, питомим показником утворення є обсяг відходів, який утворюється на одну людину, що проживає в даному районі, працює на підприємстві, в установі, організації даного району;

розміщення відходів – зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місця чи на об’єктах;

ліміт на розміщення відходів – обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекобезпеки на місцях;

понадлімітне розміщення відходів – виявлений у власника обсяг відходів, на які у нього немає дозволу на розміщення і які підлягають обов’язковому розміщенню за окремим дозволом органів Мінекобезпеки на місцях.

3. Ліміт на утворення відходів визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору (контракту) на передачу відходів іншому власнику.

4. Ліміт на утворення відходів розраховується на підставі нормативів утворення для кожного виду відходів за класами їх небезпеки і має дорівнювати сумарному обсягу відходів, розміщених на своїй території та переданих іншому власнику.

5. Ліміт на утворення відходів не може перевищувати нормативно допустимих обсягів утворення відходів.

6. Норматив утворення відходів визначається технологічним регламентом на підставі питомих показників утворення відходів.

7. Власникам відходів, які здійснюють лише їх розміщення, затверджується ліміт на розміщення відходів.

8. Власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 5 гривень на рік, та власники побутових відходів, які мають договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

9. Передача накопичених за попередні роки відходів іншому власнику здійснюється за окремим дозволом органів Мінекобезпеки на місцях, а їх обсяг не враховується при затвердженні лімітів на розміщення відходів.

10. Місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекобезпеки на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів).

11. Органи Мінекобезпеки на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

12. Власники відходів, які здійснюють лише їх розміщення, до 1 квітня, а власники відходів, які утворюють та розміщують їх на своїй території, до 1 червня поточного року подають до органів Мінекобезпеки на місцях заяви на одержання дозволу на розміщення відходів у наступному році. До заяви додаються:

проект ліміту на утворення та розміщення відходів;

довідка про наявність спеціально відведених в установленому законодавством порядку місць чи об’єктів розміщення відходів;

відомості про склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров’я людини;

довідка про нормативно допустимі обсяги утворення відходів;

довідка про питомі показники утворення відходів;

довідка про наявність установок (потужностей) з видалення відходів;

довідка про наявність потужностей з утилізації відходів;

копія договору (контракту) на передачу відходів іншим власникам;

довідка про обсяги токсичних відходів та обсяги утворення використання і поставку відходів як вторинної сировини і відходів виробництва за поточний рік;

висновки санітарно-епідеміологічної експертизи щодо об’єктів поводження з відходами;

інформація стосовно розміщення відходів, накопичених за попередні роки;

наказ про призначення відповідальних осіб у сфері поводження з відходами;

звіт про виконання планових заходів у сфері поводження з відходами за попередній рік;

перспективний план заходів у сфері поводження з відходами, спрямований на запобігання або зменшення обсягів утворення відходів і запобігання їх негативного впливу на навколишнє природне середовище та здоров’я людини.

13. Органи Мінекобезпеки на місцях розглядають заяви і до 1 липня видають дозволи на розміщення відходів (додаток 1 цього Порядку) або надсилають власникам відходів повідомлення з викладенням причин відмови у видачі дозволів, встановлюючи термін повторного подання необхідних документів.

14. На підставі одержаних дозволів власники відходів готують скориговані проекти лімітів на утворення та розміщення відходів і до 1 вересня поточного року подають їх на погодження органам Мінекобезпеки на місцях (додаток 2 цього Порядку).

15. Дозвіл набирає чинності після затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів. Він може бути скоригований за клопотанням власника відходів щодо перегляду ліміту на утворення та розміщення відходів.

16. Проекти лімітів на утворення та розміщення відходів розглядаються органами Мінекобезпеки на місцях, які погоджують або відхиляють їх протягом двох тижнів.

У разі відхилення проекту ліміту власникові відходів надсилається лист з викладенням причин відхилення та встановлюється термін повторного розгляду.

17. Погоджені проекти лімітів на утворення та розміщення відходів органи Мінекобезпеки на місцях передають на затвердження Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям.

18. Ліміти на утворення та розміщення відходів встановлюються терміном на один рік і доводяться до власників відходів до 1 жовтня поточного року.

У разі утворення відходів, що перевищують обсяги затверджених лімітів, власник відходів повинен одержати на них окремий дозвіл.

Для одержання такого дозволу власник відходів повинен подати до органів Мінекобезпеки на місцях техніко-економічне обгрунтування утворення додаткових обсягів відходів, а також довідку щодо можливості їх екологічно безпечного розміщення.

19. Власник відходів має право протягом 6 місяців після затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів звернутися з клопотанням про його перегляд.

Підставою для перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів може бути:

використання у виробництві нових видів сировини, матеріалів;

випуск нових видів продукції (робіт, послуг);

удосконалення технологічних процесів, устаткування тощо;

укладення додаткових договорів (контрактів) на передачу відходів іншим власникам.

Органи Мінекобезпеки на місцях у разі необхідності протягом встановленого терміну переглядають ліміти на утворення та розміщення відходів.

20. Відповідальність за правильність визначення нормативів утворення відходів, визначення лімітів утворення та розміщення відходів, несвоєчасне затвердження або незатвердження лімітів утворення та розміщення відходів несе власник відходів.

21. Контроль за правильністю визначення лімітів на утворення та розміщення відходів, їх дотримання здійснюють органи Мінекобезпеки на місцях.

ПРО РОЗМІЩЕННЯ ВІДХОДІВ

Статтею 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», встановлено обов’язок суб’єктів права власності на відходи вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів, з додержанням санітарних і екологічних норм, способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людей.

Спеціально відведені місця чи об’єкти згідно частини 15 статті 1 Закону України «Про відходи» – це місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами. Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України «Про відходи» зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Відповідно до п.12 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1218 – власники відходів, які здійснюють лише їх розміщення, до

1 квітня, а власники відходів, які утворюють та розміщують їх на своїй території, до 1 червня поточного року подають Мінприроди та відповідним дозвільним центрам заяви про одержання дозволу на розміщення відходів у наступному році (окрім тих, хто у відповідності до п.8 Порядку звільнений від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів). П.15 Порядку визначено, що дозвіл набирає чинності після затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів.

Частиною 6 статті 1 Закону України «Про відходи» визначено, що розміщення відходів – це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (таке ж визначення міститься у п.1 Порядку Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів). А термін «зберігання» відходів у цій же ст.1 Закону України «Про відходи» – визначено як тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (до їх утилізації чи видалення). Отже, вже у самих визначеннях термінів встановлених Законом закладено певну суперечність, визначаючи, що «розміщення» – це «зберігання»…, а «зберігання» – це «розміщення»…. А звідси виникає і різне застосування Закону.

З огляду на вищенаведене дуже важливим є чітке розуміння та визначення поняття «розміщення» відходів, оскільки від цього залежить, зокрема, і встановлення кола власників відходів, які повинні отримувати дозволи та ліміти на утворення і розміщення відходів, та тих суб’єктів господарювання, які є платниками екологічного податку, і т. ін. Тому важливими в даному випадку є офіційні роз’яснення уповноважених державних органів.

Ось, зокрема, яка інформація з цього приводу розміщена на офіційному сайті Міністерства екології та природних ресурсів України (http://www.menr.gov.ua/index.php/public/faq/432) : „ Головні протиріччя та непорозуміння при оформленні дозвільних документів у сфері поводження з відходами і сплаті відповідного екологічного податку пов’язані з неправильним розумінням термінів “розміщення відходів“ та “зберігання відходів”, які визначені у статті 1 Закону України “Про відходи“.

Терміни “розміщення відходів – зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах” і “зберігання відходів” – “тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (до їх утилізації чи видалення)” спеціально визначені у статті 1 Закону, оскільки подальша доля цих відходів суттєво відрізняється.

Якщо розміщені відходи назавжди або практично на невизначений довготривалий строк будуть поховані або займуть певне місце на поверхні, то відходи, що тимчасово зберігаються, згодом можуть бути передані на утилізацію або видалення, і зазначені остаточні операції можливо будуть проведені в інших місцях та іншими суб’єктами господарювання.Таким чином тимчасове зберігання відходів не є розміщенням відходів у сенсі статті 1 Закону України “Про відходи ”.

ДПС України надано узагальнюючу консультацію щодо екологічного податку, який справляється за розміщення відходів (наказ ДПСУ від 16.12.2011 №258 http://minrd.gov.ua/zakonodavstvo/podatkove-zakonodavstvo/nakazi/58969.html).

В консультації зазначено, що „платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів (включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників), під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини (п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Кодексу).

Розміщення відходів – зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами (п.п.14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Спеціально відведені місця чи об’єкти – місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами …

Відповідно до листа Мінприроди України від 06.12.11 № 23982/07/10-11 основне призначення спеціально відведених місць чи об’єктів – видалення відходів шляхом захоронення або знешкодження, тобто проведення остаточних операцій видалення. Згідно із статтею 21 Закону рішення про відвід (відведення) земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об’єктів поводження з відходами приймають органи місцевого самоврядування, оскільки саме розміщення відходів є найбільш небезпечним фактором впливу на стан навколишнього природного середовища оточуючих земельних ділянок, зокрема ґрунтів.

Місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об’єктів.

Отже, платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб’єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях”.

Таким чином, тимчасове зберігання утворених відходів до їх передачі на утилізацію чи видалення не вважається їх розміщенням та не є підставою для сплати екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах.

Важливо мати на увазі, що до п. 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів Постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.2013 № 748 внесено зміни, відповідно яких від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів звільняються:

власники відходів як вторинної сировини, які провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

власники відходів, які не підлягають включенню до реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р. N 1360 ( 1360-98-п ) «Про затвердження Порядку ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів». При цьому критерієм включення об’єкта утворення відходів до Реєстру є показник загального утворення відходів (Пзув), який перевищує 1000 умовних одиниць на рік та розраховується за формулою:

Пзув = 5000×М1 + 500×М2 + 50×М3 + 1×М4,

де М1, М2, М3, М4 – умовні одиниці, значення яких дорівнюють кількості (масі) утворених відходів за класами небезпеки (1, 2, 3, 4 класи відповідно).

Критерієм включення об’єкта оброблення та утилізації відходів до Реєстру є показник загального обсягу оброблення чи утилізації відходів, який перевищує 100 тонн на рік.

Власники відходів, які не підлягають включенню до реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, подають щороку через дозвільні центри, центри надання адміністративних послуг декларацію про відходи.