Стадії та етапи реанімації

Комплекс невідкладних заходів, що здійснюють хво­рим в стані клінічної смерті, направлених на відновлен­ня життєдіяльності організму і попередження незворотних порушень його органів та систем, називається реанімацією.

Повернути хворого до повноцінного життя зі стану клінічної смерті можливо лише при кваліфікованому та послідовному про­веденні комплексу реанімаційних заходів.

Перша стадія реанімації — надання першої медичної допомоги (елементарна підтримка життєдіяльності). її про­водить реаніматор (не обов’язково медичний працівник, а кож­на підготовлена людина, яка має елементарні навички оживлен­ня). Після констатації клінічної смерті (на що слід затрачати не більше 7 – 8 секунд!) негайно проводять підготовчі заходи: по­терпілого вкладають горілиць, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба, на тверду основу. Не задіяний у реанімації рятівник підіймає ноги потерпілого на 50 – 60 см доверху для відтоку від них крові та збільшенння кровонаповнення поро­жнин серця.

Перший етап реанімації – за­безпечення прохідності дихаль­них шляхів. Реаніматор здійснює «потрійний прийом» (за П. Сафаром):

а) відкриває рот потерпілому та пальцем, огорнутим хустин­кою (марлевою салфеткою на затискачі) звільняє його від на­явних сторонніх тіл і рідин (блю­вотних мас, харкотиння, водоростей, вставних щелеп, згустків крові тощо) (рис. 2.2);

Рис.2.2. Очищення ротової поро­жнини пальцем, огорнутим хустинкою.

б) відхиляє голову потерпіло­го максимально назад, підклавши під шию імпровізований валик (напр., власне передпліччя). При цьому в більшості потерпілих верхні дихальні шляхи вивільня­ються від язика та його кореня, стаючи прохідними (рис. 2.3);

в) виводить нижню щелепу вперед. Прохідність верхніх ди­хальних шляхів відновлюється у решті випадків (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Виведення нижньої щелепи вперед і вверх.

Другий етап реанімації – про­ведення штучної вентиляції легень “рот до рота”. Накрив­ши потерпілому рот бинтом (носовою хустинкою), реаніматор щільно охоплює губами його рот та здійснює видих.

Обов’язкова умова: голова потерпілого відхилена назад, його ніздрі затиснуті вели­ким та вказівним пальцями (щоб повітря не поверталось

назад), об’єм видиху для дорослих повинен становити 800 – 1000 мл. Під час вдування повітря реаніматор краєм ока слідкує за рухами грудної клітки потерпілого, яка повинна підніматися й опускатися. Здійснивши 2 – 3 видихи, рятівник починає про­водити наступний етап реанімації (рис.2.5).

Рис. 2.5. Проведення штучної вентиляції легень “рот до рота”.

Пальцями лівої руки реаніматор пе­рекриває ніздрі потерпілому, права рука підведена під шию, що сприяє закиданню голови назад.

Третій етап реанімації – закритий масаж серця. Знаходя­чись збоку від потерпілого, реаніматор кладе кисть однієї руки на нижню третину груднини (рис. 2.6а), строго посередині, так, щоб пальці були підняті вверх та розміщувались паралельно до ребер. Зверху він накладає кисть другої руки (рис. 2.6б) і, рит­мічно натискуючи, зміщує груднину в сагітальному напрямку на глибину 3 – 5 см. Частота натискувань – 60 за хвилину.

Обов’язкова умова: при натис­куванні на груднину пальці кис­ті слід підняти вверх для попе­редження перелому ребер, руки випрямити у ліктьових суглобах (рис. 2.6в). Масаж серця, таким чином, здійснюється масою ту­луба реаніматора.

В подальшому рятівник про­водить почергово вдування по­вітря та натискування на груд­нину у співвідношенні 1 : 4.

При необхідності щоразу ви­водити нижню щелепу для забезпечення прохідності дихаль­них шляхів доцільніше проводити 2-й та 3-й етапи у співвідно­шенні 2 : 10.

Рис.2.6. Розміщення рук при проведенні закритого масажу серця:

а) хворий повинен знаходитись на твердому ложі, у положенні на спині. Кисть руки основою повинна лежати на нижній третині груднини;

б) вигляд зверху: другу руку долонею накладають на кисть першої руки;

в) вигляд збоку: пальці рук підняті, навантаження припадає на кисть. При цьому руки випрямляють у ліктьових суглобах.

Рис. 2.7. Проведення штучної вентиляції легень і закритого масажу серця двома реаніматорами.

Рис.2.8 Переміщення крові із грудної клітки при її стисканні (проведенні закритого масажу серця).

Ознаки ефективного проведення реанімаційних захо­дів: звуження зіниць, нормалізація забарвлення шкіри, відчут­тя під пальцями артеріальної пульсації, синхронної з масажем; іноді навіть визначається артеріальний тиск. У деяких випадках може відновитись серцева діяльність.

Першу стадію реанімації слід проводити безперервно, аж до прибуття спеціалізованої лікарської бригади.

Друга стадія серцево-легенево-мозкової реанімації — надання спеціалізованої медичної допомоги (подальша підтримка життєдіяльності). її проводять лікарі-професіонали із застосуванням контрольно-діагностичної, лікувальної апа­ратури та медикаментозних середників. Під контролем ларинго­скопа портативним чи електричним відсмоктувачем більш якісно очищають дихальні шляхи (рис. 2.9), інтубують трахею.

Реанімаційна бригада забезпечує вже більш ефективну штучну вентиляцію легень – ручним портативним або стаціонарним апара­том ШВЛ через маску, повітропровід чи інтубаційну трубку повіт­ряно-кисневою сумішшю. При наявності спеціального масажера можна здійснювати закритий ма­саж серця апаратним способом.

На цій стадії почергово про­водять такі етапи реанімації.

Перший етап – медикамен­тозна терапія.

При всіх видах зупинки кро­вообігу застосовують розчини адреналіну гідрохлориду (1 мл 0,1 % р-ну), атропіну сульфату (3 мл 0,1 % р-ну).

Другий етап – оцінка виду зупинки кровообігу.

Для адекватної медикаментозної терапії потрібно діагносту­вати функціональний стан серця потерпілого. Для цього хворо­му підключають електрокардіограф (кардіоскоп) у другому від­веденні та реєструють криву.

Існують такі види зупинки кровообігу: асистолія, фібриля­ція, “неефективне серце”.

• При асистолії електрокардіограф реєструє пряму лінію.

• Фібриляція шлуночків проявляється частим хаотичним скороченням окремих волокон міокарда (нерівномірні “зуб­чики” високо-, середньо- та дрібнохвильової амплітуди).

• “Неефективне серце” – реєстрація на ЕКГ шлуночкового комплексу у хворих з відсутньою насосною функцією серця (рис. 2.10).

Фібриляція шлуночків та “неефективне серце” без відповід­ної корекції, в міру зниження енергетичних ресурсів міокарда швидко переходять у асистолію.

При наявності високохвильової фібриляції можна застосува­ти 2% р-н лідокаїну (по 0,5 мг на 1 кг маси тіла, повторно).

При “неефективному серці”, зумовленому різким зменшен­ням об’єму циркулюючої крові, для забезпечення його насос­ної функції струминно внутрішньовенно чи внутрішньоартеріально вливають гемодинамічні середники (рефортан, стабізол, поліглюкін, реополіглюкін), кристалоїди, глюкокортикоїди;

Рис.2.10. Види зупинки кровообігу:

б) фібриляція (високо-, середньо-, та дрібнохеильоеа);

при масивних крововтратах – консервовану кров та її компо­ненти.

При зупинці серця, зумовленій гіперкаліємією чи гіпокальціємією (гостра та хронічна ниркова недостатність, гемоліз еритроцитів, масивне руйнування тканин, гіпопаратиреоз) слід за­стосовувати кальцію хлорид (по 5 – 10 мл 10 % розчину, внутрішньовенно).

Лікарські середники вводять внутрішньовенно, в просвіт тра­хеї, через канюльовану артерію, внутрішньосерцево (рис. 2.11).

Рис.2.11. Внутрішньотрахеальне ввезення лікарських середників.

Середники, введені внутрі­шньовенно, при ефективному масажі серця надходять до він­цевих судин, здійснюючи свій вплив на серце.

При неможливості забезпечити венозний доступ використовують внутрішньотрахеальний

спосіб, не менш ефективний. При цьому голкою для внутрішньом’язових ін’єкцій проколюють перстноподібну-щитоподібну зв’язку чи проміжок між кільцями трахеї та впорскують р-ни адрена­ліну, атропіну чи лідокаїну (2-3 мл 0,1% р-ну адреналіну гідрохлориду, 1 мл 0,1% р-ну атропіну сульфату, 2 мл 2% р-ну лідокаїну – розвівши їх у 10 мл р-ну натрію хлориду). Ці ліки можна вводити і крізь інтубаційну трубку. При проведенні в цей час вентиляції легень лікарські середники проникають крізь аль­веоли, і через 30-40 секунд поступають у просвіт вінцевих судин.

На нашу думку, застосовуючи в якості розчинника дисти­льовану воду можна досягти ефективнішого всмоктування роз­чину з альвеол у кров за рахунок різниці осмотичного тиску.

У зв’язку з великою кількістю ускладнень внутрішньосерцеве введення ліків застосовують дедалі рідше (методика опи­сана нижче – 2.4).

Заслуговує на увагу і внутрішньоартеріальний спосіб інфузій у хворих зі значною втратою об’єму циркулюючої крові (наприклад, при геморагічному шоці та “неефективному серці”). Стру­минне вливання крові та інших середників у катетеризовану артерію (наприклад, променеву) часто є найефективнішим захо­дом для заповнення вінцевих артерій кров’ю, забезпечення ефективної роботи серця та відновлення гемодинаміки.

Третій етап – електрична дефібриляція серця. її застосовують хворим із фібриляцією шлуночків (методика описана нижче – 2.4).

В умовах операційної іноді ефективніше проводити відкри­тий масаж серця. Показання: зупинка серця під час оператив­ного втручання на органах грудної клітки та верхнього поверху живота; тампонада серця; двобічний пневмоторакс; множинні вікончасті переломи ребер; вроджені та набуті деформації груд­ної клітки, які унеможливлюють проведення ефективного закритого масажу. Відкритий масаж здійснюють трансторакальним чи піддіафрагмальним доступом, без розкриття чи з розкриттям серцевої сорочки.

Обов’язкова умова проведення: пальці однієї чи обох рук при стисканні шлуночків слід розташовувати вздовж судинного пучка, щоб його не перетискати (рис. 2.12, 2.13).

Рис.2.12. Способи розміщення кистей при проведенні відкритого масажу серця (піддіафрагмальний доступ).

Рис.2.13. Способи розміщення кисті руки при проведенні відкритого масажу серця (через діафрагмальний доступ).

Третя стадія серцево-легенево-мозкової реанімації. Лі­кування хворого в післяреанімаційному періоді. її прово­дять лікарі-анестезіологи у відділеннях інтенсивної терапії хво­рим із відновленим кровообігом.

Перший етап – оцінка стану хворого (ефективності про­ведення реанімаційних заходів). Лікарі та медсестри відділення забезпечують моніторинг (безперервний контроль) роботи серця та дихання, вимірюють артеріальний та центральний венозний тиски, оцінюють стан центральної нервової системи, наявність та вираженість рефлексів; забирають біологічні рідини (кров, сечу, спинномозкову рідину) та проводять їх лабораторні дослідження.

Всебічні обстеження дають змогу оцінити розлади гомеоста­зу хворого та скласти план його подальшої терапії.

Другий етап – відновлення свідомості. Зусилля реанімато­рів повинні бути спрямовані на захист головного мозку від гіпо­ксії та попередження незворотних порушень клітин централь­ної нервової системи. З цією метою потрібно:

• адекватно оксигенувати організм проведенням тривалої (12­24 год., іноді довше) штучної вентиляції легень в режимі помірної гіпервентиляції (130-140 % від хвилинного об’­єму дихання, притаманного даному пацієнту);

• відновити перфузію мозку шляхом забезпечення гемодилюції (“розведення крові”), переливаючи кристалоїди під контролем гематокриту, досягаючи показника 0,3-0,35 л/л; помірної гіпертензії (підвищення артеріального тиску на 20-30 % по­над норму); покращення реологічних властивостей крові, мікроциркуляції та гепаринізацїї. Застосовують реополіглюкін, кристалоїди, курантіл (0,5 % – 2,0 в/в), компламін (15 % – 2,0 в/в) гепарин (по 5 тис. од. кожні 4 години), перфторан (по 3-5 мл/кг маси тіла внутрішньовенно).

Розчини глюкози вводять обмежено, слідкуючи, щоб рі­вень глікемії був не вищим за 8 ммоль/л (небезпека гіперосмолярного ушкодження клітин мозку)

• знизити інтенсивність метаболічних процесів у ЦНС шляхом проведення краніоцеребральної гіпотермії, застосування барбітуратів (тіопенталу натрію – 1% р-ну по 3-5мг/кг ), атарактиків (р-ну діазепаму по 0,2 мг/кг), нейролептиків (р-ну дроперидолу – 0,25% по 2-3 мл кожних 4 години),

• застосувати антигіпоксанти: оксибутират натрію (по 20­40 мг/кг кожних 4 год.), цитохром С (по 0,5 мг/кг внут­рішньовенно),

• проводити протинабрякову терапію: манітол (по 1 г/кг), лазикс (по 10 мг в/в, тричі на добу), діакарб (по 250 мг, через зонд всередину, двічі), дексаметазон (8 мг в/м че­рез 4 години),

• призначити хворим антиоксидантну терапію: а-токоферолу ацетат (500 мг внутрішньовенно), вітаміни групи В (по 2-3 мл внутрішньом’язово), аскорбінову кислоту (по 5 мл 5 % р-ну, тричі на добу),

• застосувати антагоністи кальцію: верапаміл (ізоптин) по 2 мл тричі на добу, сульфат магнію (по 5-10 мл 25 % р-ну через 4 год. внутрішньовенно, під контролем артеріально­го тиску та діурезу),

• проводити сеанси гіпербаричної оксигенації. ГБО призна­чають з 5-ї доби післяреанімаційного періоду (по 1 сеансу через день, до 10 сеансів на лікування),

• вводити препарати, направлені на відновлення метаболіч­них процесів у нейронах: р-ни ноотропілу (пірацетаму), церебролізину і аміналону (гамалону) в терапевтичних дозах.

Третій етап – корекція розладів гомеостазу. Проводять ком­плексну інтенсивну терапію з метою попередження пошкоджень паренхіматозних органів та відновлення їх функцій.

Корегують розлади кислотно-основного стану та водно-со­льового балансу, проводять дезінтоксикаційну та антибактеріа­льну, кардіотропну та гепатопротекторну терапію, забезпечу­ють парентеральне та ентеральне харчування, лікують можливі ускладнення (респіраторний дистрес-синдром, синдром “шоко­вої нирки”, стресове ураження слизової шлунково-кишкового тракту тощо), призначають симптоматичне, загальнозміцнювальне та фізіотерапевтичне лікування, здійснюють загальний до­гляд за хворими з попередженням пролежнів та інфекційних захворювань.

Сприятливий перебіг післяреанімаційної хвороби супроводжу­ється відновленням притомності та інших функцій ЦНС. У випа­дку прижиттєвої загибелі мозку стан хворого визначається по­няттям “соціальна смерть”.

Ознаки прижиттєвої смерті мозку: відсутність притомно­сті, спонтанного дихання, арефлексія, нестабільна гемодинаміка (артеріальний тиск підтримується лише стимулюючою терапі­єю), прогресивне зниження температури тіла, відсутність електричної активності на електроенцефалограмі (пряма лінія, заре­єстрована протягом 30 хвилин, двічі на добу); відсутність змін на ЕЕГ після внутрішньовенного введення р-ну бемегріду, нега­тивна холодова проба (відсутність ністагму при введенні в зовнішній слуховий прохід 5 мл фізіологічного р-ну, попередньо охолодженого); відсутність різниці за вмістом кисню у притіка­ючій (артеріальній) та відтікаючій від мозку (венозній) крові.

Серцево-легенева реанімація

Щороку сотні тисяч чоловіків і жінок у Європі помирають від раптової зупинки серця. Стається це приблизно кожні 45 секунд. Цим смертям можна запобігти за умови негайного початку серцево-легеневої реанімації (СЛР)

Послідовність дій

Серцево-легенева реанімація складається з компресій (натиснень) на грудну клітку і штучного дихання.

• Безпека. Обережно наближайтеся до потерпілого, переконайтеся у відсутності небезпеки для себе, потерпілого або очевидців, пам’ятайте про небезпеку електрики, газу, дорожнього руху, каменів, що падають, тощо.
• Оцінка свідомості. Перевірте реакцію потерпілого. Голосно запитайте: «Що з вами?» та акуратно струсніть його за плечі. Якщо потерпілий реагує, залиште його у тому положенні, в якому він був знайдений, забезпечивши безпеку. Спробуйте з’ясувати причину того, що сталося, і викликати допомогу. Моніторте стан постраждалого!
• Якщо потерпілий не реагує, перевірте дихання. Щоб перевірити дихання, потрібно звільнити прохідність дихальних шляхів. У людини без свідомості язик може западати назад і блокувати дихальні шляхи. Прохідність дихальних шляхів може бути забезпечена шляхом розгинання гoлови й підйому підборіддя, що підтягує язик вперед від задньої стінки глотки Як виконати цю маніпуляцію? Поверніть потерпілого на спину. Покладіть одну руку на лоб і обережно розігніть голову, а пальці іншої руки покладіть під підборіддя і підійміть його для відкриття дихальних шляхів. Ці дії з дихальними шляхами дозволяють забезпечити їх прохідність (рис. 3). (Картинка 3)
• Дихання: дивіться, слухайте і відчувайте нормальне дихання. Для оцінки наявності нормального дихання у потерпілого підтримуйте дихальні шляхи відкритими й спостерігайте за рухами грудної клітки; слухайте дихання постраждалого! Відчувайте подих на своїй щоці. Робіть це приблизно 10 секунд, щоб визначити наявність нормального дихання. У перші хвилини після розвитку зупинки серця у постраждалого може бути поверхневе, нечасте, шумне дихання. Не плутайте його з нормальним диханням. Якщо у вас є сумніви щодо характеру дихання, то приготуйтеся розпочати СЛР. Очевидці завжди повинні починати СЛР, якщо потерпілий без свідомості й не має нормального дихання.
• Виклик «103». Якщо потерпілий без свідомості й не дихає нормально, викличте екстрену медичну службу. Якщо є помічник, попросіть його викликати «103». Якщо ви один, викличте «103» самостійно; залишайтеся з потерпілим до приїзду «швидкої», якщо це можливо. Використовуйте режим гучного зв’язку для спілкування з диспетчером швидкої допомоги. Викликаючи допомогу, потрібно повідомити, що потерпілий без свідомості, не дихає, і розпочато СЛР. Потім необхідно відповісти на питання диспетчера, назвати місце події тощо. Відправте помічника за АЗД (автоматичним зовнішнім дефібрилятором), якщо він доступний.

Кровообіг

Почніть робити компресії на грудну клітку

Якісна СЛР є ключовим фактором виживання постраждалого під час зупинки дихання.

1. Встаньте на коліна збоку постраждалого.
2. Покладіть основу долоні одної руки на центр грудної клітки постраждалого

3. Покладіть основу другої руки поверх першої й з’єднайте пальці в замок. Переконайтеся, що не тиснете на ребра.

5. Розмістіться вертикально над грудною кліткою постраждалого і тисніть на грудину як мінімум на глибину 5 см, але не більш ніж 6 см. Після кожної компресії звільняйте грудину від тиску, але не відривайте руки від грудної клітки.

7. Робіть компресії з частотою 100–120/хв.

Штучне дихання

Після 30 компресій розпочніть штучне дихання. Знову відкрийте дихальні шляхи (закидання голови й підйом підборіддя)

1. Вказівним і великим пальцем руки затисніть ніс постраждалого.
2. Дозвольте роту бути відкритим, але підборіддя підтримуйте.
3. Зробіть нормальний вдих і обхопіть вашими губами губи постраждалого, так, щоб це було герметично.
4. Зробіть штучний вдих, дивлячись, чи піднімається грудна клітка постраждалого. Вдих тривалістю 1 секунда.
5. Підтримуйте розгинання голови й підйом підборіддя. Спостерігайте, як грудна клітка опускається.
6. Зробіть ще один нормальний вдих і штучний видих.
7. Не переривайте компресії грудної клітки більш як на 10 сек. для проведення штучних вдихів.
8. Далі терміново поверніть свої руки на грудину в правильне положення і робіть знову 30 компресій.
9. Продовжуйте компресії та штучне дихання у співвідношенні 30:2.

Якщо, наприклад, постраждалий – чужа для вас людина, а ви не маєте маски-клапана для безпечних вдихів, ви можете не робити штучне дихання. Проводьте лише компресії на грудину з частотою 100–120.

Якщо доставлено АЗД, одразу приступайте до його застосування.

Автоматичний зовнішній дефібрилятор – це незамінна річ для успішної серцево-легеневої реанімації. Переважна більшість клінічних смертей розпочинається саме з фібриляції шлуночків, тобто зі зміни серцевого ритму. Під час клінічної смерті серце не зупиняється, як показують у фільмах, воно змінює свій ритм на такий, що не дає кровообігу (пульсу).

Серцево-легенева реанімація

Серцево-легенева реанімація – невідкладна процедура, спрямована на відновлення життєдіяльності організму та виведення його зі стану клінічної смерті; передбачає компресію грудної клітки (непрямий масаж серця) та штучну вентиляцію легенів (штучне дихання. Хоча, за останніми рекомендаціями, у разі, якщо не можливо робити штучне дихання, можна лише робити непрямий масаж серця (глибина компресій 5–6 см, ритм 100–120 хв.

Щоб відновити кровообіг, ми маємо робити серцево-легеневу реанімацію, але зазвичай самої лише реанімації не достатньо для відновлення нормального ритму серця. Ми своїми натисками будемо механічно відновлювати кровообіг, щоб не допустити біологічної смерті мозку, але лише дефібрилятор зможе зняти фібриляцію шлуночків.

Звісно, можна робити серцево-легеневу реанімацію до приїзду медиків, бо вони мають дефібрилятори, а можна вчинити, як у цивілізованих країнах світу, і встановити автоматичні зовнішні дефібрилятори (АЗД) у людних місцях, щоб мати змогу швидше врятувати людину.

Досвід провідних країн

У Європі кожні 45 секунд зупиняється серце. «Швидка» часто не встигає прибути на зупинку кровообігу навіть у цивілізованих країнах світу, тому там скрізь, де є скупчення людей, встановлюють автоматичні дефібрилятори.

Досвід європейських країн свідчить, що застосування автоматичного зовнішнього дефібрилятора у комплексі з серцево-легеневою реанімацією на домедичному етапі збільшує шанси врятувати життя на 70%. У багатьох європейських містах АЗД є навіть на вулиці, не кажучи вже про вокзали, зупинки транспорту, торгово-розважальні центри та підприємства.

Зараз стартував всеукраїнський флешмоб #АЗДрятуєжиття #AEDрятуєжиття. Його ідея в тому, щоб у всіх людних місцях обов’язково встановили автоматичні зовнішні дефібрилятори.

Мова про залізничний вокзал, усі автовокзали, торгово-розважальні центри, лікарні та поліклініки, заклади харчування та готелі, церкви, ринки, ЦНАПи, автозаправки, також цей пристрій необхідний у спорткомплексах, спортзалах і школах.

Сьогодні регулярно повідомляють про випадки раптової смерті учнів на заняттях з фізкультури. Це траплялося завжди й не лише в Україні, але скасовувати фізкультуру чи виробляти дітям всілякі можливі довідки – неправильне рішення. Потрібно зробити, як у цивілізованому світі: встановити автоматичні зовнішні дефібрилятори й навчити шкільний персонал ними користуватися.

Навчання з домедичної допомоги

АЗД має право застосовувати будь-яка людина, яка вміє ним користуватися. Щодня в Україні та у Львові зокрема велика кількість людей проходить навчання з домедичної допомоги та вміє користуватися АЗД, але він, як згадувалося вище, відсутній у людних місцях.

Міжнародний знак наявності автоматичного дефібрилятора

Якщо ж поруч немає того, хто вміє користуватись апаратом, а в людини зупинилося серце, то можна скористатися підказками АЗД. Апарат повністю проговорить, які дії і в якій послідовності слід виконувати, й у жодному разі не почне наступний крок доти, доки не буде зроблено попередній. Також АЗД не проведе розряд людині, якій це не потрібно. Якщо застосувати його на здоровій людині, то він не нашкодить і не спрацює. Однак потрібно бути дуже уважним тоді, коли автоматичний дефібрилятор голосно повідомляє: «Будьте обережні, усі відійдіть, натисніть помаранчеву кнопку ШОК зараз». Саме в цей момент дефібрилятор небезпечний, тому до людини ніхто не повинен торкатись. І ще раз наголошую – дефібрилятор потрібно застосовувати в комплексі з серцево-легеневою реанімацією.

Один автоматичний зовнішній дефібрилятор коштує приблизно як новий айфон. Як це співвідноситься з ціною людського життя – говорити зайве. Міжнародна абревіатура приладу AED – Automatic External Defibrillator.