Як журналісту стати редактором

Бути журналістом і бути головним редактором — дві різні історії. Однак журналіст може стати керівником, бо розуміє роботу в полі й те, як складно буває взяти коментарі та знайти експерта. Але чи достатньо цього для керівної посади? Редактори чотирьох українських видань розповідають, як ввійшли в професію, які навички їм довелося розвинути та чи для кожного журналіста підходить така робота.

Дмитро Кузубов — журналіст, головний редактор харківського видання про культуру «Люк»

Тетяна Гордієнко — головна редакторка видання про медіа The Lede

Борис Давиденко — головний редактор Ліга.net

Євген Спірін — головний редактор видання «Бабель»

Шлях до посади редактора

Дмитро Кузубов: Я ніколи не замислювався про роботу журналістом, а тим паче редактором. Я завжди любив писати, але комунікація з незнайомими людьми була для мене справжнім випробуванням. У 2011 році я задарма писав для вкладки про культуру у місцеву газету, натомість міг безкоштовно ходити на концерти, а я схиблений на музиці. Мої тексти практично не редагували й здавалося, що я непогано пишу.

У той час працював в ломбарді, після року роботи в газеті, влаштувався в мексиканський бар. Повернутись до журналістики допоміг випадок. У 2014 мій друг йшов з редакції харківського новинного сайту й запропонував мою кандидатуру.

Так я потрапив на стрічку новин, з якої, як правило, починає будь-який журналіст. Через два роки перейшов в наступну редакцію й навчився оперативно відписувати з пресконференцій, судових засідань й мітингів. Потім влаштувався в газету, писав лонгріди про міжнародну політику, культуру, соціалку й багато іншого. Навчився брати коментарі у кого завгодно.

Пробував працювати копірайтером в IT. Дізнався багато нових слів на кшталт «закоммітити» і «заапрувити», познайомився з кардинально іншою філософією й методами роботи. Але зрозумів, що це не моє й повернувся до текстів. Весь минулий рік пропрацював журналістом-фрилансером, публікувався в десятці видань — «Українській Правді», «Громадському», «Забороні».

В кінці минулого року засновниця «Люка» Катя Переверзева запропонувала мені стати головним редактором відродженого видання. «Люк» досліджує локальну культуру, а я все свідоме життя вболіваю за культурний Харків. До того ж, у нас з Катею багато спільного в поглядах на місто, його жителів, проблеми. І ми обидва дуже любимо Харків і не хочемо звідси їхати. Тому я погодився й в березні 2020 року приступив до нових обов’язків.

Тетяна Гордієнко: У 2012 році я закінчила магістерську програму в Могилянській школі журналістики. З того часу почала працювати у цій сфері повний робочий день, а до того підробляла на фрилансі та на часткову зайнятість. Моя перша робота — нічна стрічка новин на «Главком», на ній я пропрацювала рік, це був шалений досвід. Після того я перейшла до Finance.ua, знову на стрічку новин, але доволі швидко стала журналісткою.

Після двох років роботи мене порекомендував колишній редактор на свою посаду. Цьому сприяло два фактори: по-перше, коли він йшов у відпустку, то залишав мене керувати редакцією. Я добре знала всі організаційні процеси, як працює стрічка новин, як виходять тексти. По-друге, я була дуже відповідальною, редактор у відпустці міг спокійно відпочивати, не заглядаючи до робочого чату.

У Finance.ua я працювала редакторкою рік, а потім на 2,5 роки повернулась до журналістики у редакції MediaSapiens. Ще тоді мене захопила тема «медіа про медіа», я розуміла, що хочу розвиватись в цьому. Потім на фрилансі я почала працювати з Media Development Foundation. Зрештою ми настільки зрослись, що почала працювати там full-time й відбувся мій другий прихід у редакторство — ми заснували The Lede.

Борис Давиденко: Я прийшов у журналістику у 2007 році, три роки працював у відділі фінансів газети «Дело». Звідти пішов оглядачем до «Forbes Україна» й десь через рік уже став редактором, потім заступником головного редактора, а влітку 2013-го став шеф-редактором журналу (після того, як колишній головред Володимир Федорин звільнився). Правда, робив журнал я недовго, у жовтні майже вся команда звільнилась, через втручання у редакційний процес нових власників (холдинг, який випускав Forbes, купив Сергій Курченко). У мене не було амбіцій й плану йти в редактори, швидше це сталось еволюційним шляхом. Я декілька разів допоміг колегам доробити їх тексти, мабуть, в мені побачили редакторські задатки. У Forbes внесок редактора у фінальний текст міг бути досить значними, інколи статті суттєво переписувались редакторами, вони могли за своїми джерелами збирати й додавати факти. Потім я два роки очолював бізнес-редакцію в LIGA.net, згодом три роки розвивав VoxUkraine, а останні 1,5 роки працюю головним редактором вже всієї LIGA.net.

Євген Спірін: Займаюсь журналістикою сім років, починав як позаштатний кореспондент на маленькому луганському сайті 0642.ua. На той час у штаті був тільки я та ще один новинар. Паралельно я викладав філософію та естетику на кафедрі філософії луганського університету. Коли почався Майдан, почав їздити до Києва та дописувати для різних видань. У травні 2014 з початком війни переїхав до Києва і потрапив на стрічку новин на «Подробностях», писав про те, що відбувається в Луганську та області під час війни на сході України, оскільки добре знав, де що розташовано.

Незабаром мене перевели на тексти. Тоді я вперше зрозумів, що таке редактура. Я здавав текст, наприклад, о четвертій годині, й ми з редакторкою сідали й до восьмої виправляли кожне слово. Десь через 3-4 місяці я зрозумів, що частково можу сам себе редагувати.

Потім були посади редактора на «Громадському» й «Суспільному», але я не відповідав повністю за все видання. У «Бабелі» я півтора роки був журналістом й жив у подорожах. За місяць могло бути 10-15 відряджень. Потім ми закрились на два місяці, поки не знайшли незалежне інвестування. Коли дізнався, що фінанси для перезапуску є, я зрозумів, що не хочу сідати за той самий стіл й планувати собі відрядження, робити все те, що я робив. Наш головний редактор Глєб теж втомився від своєї посади. Тому ми вирішили, що тепер я буду головним редактором, а Глєб стане креативним директором.

Нова посада — нові обов’язки

Дмитро Кузубов: Я відповідаю за вичитування усіх текстів, комунікацію з авторами й дизайнером. Іноді роблю матеріали, тому що у нас маленький штат й не вистачає рук. Також веду сторінки у фейсбуку та інстаграмі.

Тетяна Гордієнко: Менеджерю контент-план й працюю з авторами-експертами та молодими авторами. Перші — дуже зайняті люди, тому потрібно нагадувати про те, що вони обіцяли написати про якийсь свій кейс. Молоді автори — це студенти-журналісти, яким треба десь набивати руку. Я також їх організовую, допомагаю знайти фокус матеріалу, даю поради.

Борис Давиденко: Мої завдання — це тримати курс: розробляти та реалізовувати стратегію, шукати ресурси на її втілення, контролювати, а часто захищати стандарти й правила. Інша частина — робота з редакцією. Я намагаюсь створити атмосферу творчої майстерні, для цього треба побудувати меритократичну систему, коли перемагають талановиті та наполегливі. Також робота головреда — захищати редакцію, оскільки журналісти мають не боятись робити свою роботу.

Євген Спірін: У «Бабелі» є кілька відділів: політика, суспільство, соціалка й у кожного є свій редактор. Я опрацьовую тексти після інших редакторів. Крім цього, рахую зміни, хто як працював, зводжу певні речі з бухгалтерією та відділом кадрів, замовляю підписки на інформаційні агенції.

Ми всі пишемо тексти. У мене є спеціалізація, наприклад, репортаж. Я розумію, що іноді набагато простіше поїхати й зробити самому, ніж пояснювати що і як робити іншому журналісту.

Очікування та реальність

Дмитро Кузубов: Один з перших текстів, який я редагував для «Люка», показав, що нудно точно не буде. Текст був написаний так, що після перших п’яти годин вичитки я не витримав, викликав таксі й поїхав в улюблений бар, тому що мозок просто вибухав. Потім повернувся додому й редагував до глибокої ночі.

На ранок потрібно було їхати до Києва. Я проспав всього чотири години, сів в «Інтерсіті» і продовжив редагувати текст з телефону. Попросив авторку розшифрувати мені пару абзаців, на що вона відповіла: «Я закінчила роботу над текстом». Я подумав, що якби сказав щось подібне якомусь зі своїх редакторів, моя співпраця з ними закінчилася б раз і назавжди. Нарешті, приїхавши до Києва, я попросився додому до друзів і до ноутбука, щоб доправити цей багатостраждальний матеріал. А заодно прибрав кострубаті абзаци, які відмовилася розшифровувати авторка. Але після моїх правок журналістка сказала, що не дає дозволу на публікацію. Мовляв, вона зовсім не так уявляла собі цей матеріал. При цьому текст повинен був виходити вже на наступний день і був прив’язаний до інфоприводу — 8 березня. Тому часу на те, щоб придумати план «Б» у нас не залишалося. У підсумку ми прийняли закономірне рішення, що більше не будемо працювати з цією авторкою.

Але є і кардинально протилежні історії. Наприклад, у нас працює Юлія Зоран, вона досвідчена телевізійниця, але раніше не писала тексти. Юлія проявляє ініціативу, береться за складні й важливі теми й працює зі мною над правками стільки, скільки потрібно. В результаті у неї вийшло перекваліфікуватися з телевізійниці в авторку класних лонгрідів.

Також є позаштатник Антон Григоров — студент-філолог. Спочатку він відправив до нас у редакцію лист зі своїми рефлексіями про культурне життя Харкова після Майдану. Це був глибокий текст про актуальні проблеми, й ми його опублікували. Пізніше я запропонував Антону зробити репортаж з маршу жінок 8 березня. Він виконав майже всі мої рекомендації. В результаті вийшов гідний репортаж, і не скажеш, що для автора він перший.

Мене дуже надихає і мотивує така співпраця. Поки що для мене це найприємніше у роботі редактором.

Тетяна Гордієнко: Я вже мала редакторський досвід, тому була готова до того, що буду менше писати, в мене не було смутку за тим, що не буду працювати в полі. Працюючи у The Lede, я іноді пишу, це дає відчуття контакту з людьми, експертною спільнотою. Мій другий прихід у редакторство більш усвідомлений, й підготовка до нього тривала кілька місяців, оскільки ми ретельно планували роботу.

Борис Давиденко: Я б умовно поділив журналістів на три типи: «комунікатори» (можуть за день зателефонувати-списатися з 50 людьми, люблять спілкуватись), «письменники» (можуть мало дізнатись, але цікаво написати) та «аналітики» (люблять копирсатись у звітах та цифрах, можуть знайти там сенсацію). У мені як в журналісті переважала аналітична складова, при цьому я відносно непогано писав, тому редакторська робота була логічним продовженням.

Євген Спірін: Здають мені, наприклад, текст про апарати штучної вентиляції легень. Я його читаю і розумію, що він гарний, мені немає, що правити. Починаю думати, що я поганий редактор, бо в тексті завжди є що правити. Але прийшов до розуміння, що сумніви — це нормально.

Стало дуже мало часу: прокидаюся о 7:00, о 10:00 — планування, сідаю за ноут й встаю десь опівночі. Раніше було по-іншому — прийшов з темою, написав текст, здав текст, кінець. Тепер багато менеджерської роботи, на яку витрачаю багато сил.

Як журналісту стати редактором?

1. Навчитись редагувати

Дмитро Кузубов вважає, що текст потрібно відчувати та вміти очищувати його від зайвого лушпиння. Як же цього навчитись?

Тетяна Гордієнко каже, що чим більше текстів ви читаєте, тим більше бачите логіку й послідовність частин тексту. В роботі це допомагає відчувати, чи в’яжуться вони між собою, чи немає перескакування з одного на інше. Варто читати хороші тексти з видань, які ви розглядаєте як взірець.

«Кожного тижня я сиджу й читаю всі великі тексти, що вийшли на “Забороні”, “Новом Времени”, “Ліга.net” та інших конкурентів, щоб розуміти, як пишуть інші і як можна покращити те, що робимо ми», — ділиться Євген Спірін.

«Найпоширеніша річ, яку я бачу в авторів, — це клішована, штампована мова. Тут ви просто нічого не зробите, крім того, щоб сісти й детально з людиною проговорити кожен момент. Коли у статті дуже широкий фокус, я ставлю одне запитання: про що твій текст? Автор відповідає двома реченнями, і ми розуміємо, що ось він фокус, все зайве просто прибираємо», — каже Тетяна Гордієнко.

Євген Спірін переконаний, що потрібно навчитись дивитись на тексти очима іншої людини. Журналіст завжди дуже занурений в тему, а читач може не зрозуміти, про що мова.

Дмитро Кузубов також каже, що редакторові важливо взяти за звичку фактчекінг, бо в епоху постправди легко прийняти фейк за істину.

2. Навчитись менеджерити

Дмитро Кузубов жартує, що редакторові потрібно бути трохи Юлієм Цезарем: «Іноді доводиться одночасно правити текст з автором, боротися з адмінкою, вносити зміни в контент-план, бити кулаком по столу через зірвані дедлайни й самому заповнювати прогалини в контенті. Щоб не збожеволіти, важливо вміти делегувати завдання».

Тетяна Гордієнко радить опанувати мистецтво планування: «Стратегічне планування — це розуміння того, куди йде ваше медіа й куди воно буде рухатись найближчий рік. Має також бути більш короткий план на півроку, три й один місяці. Всі цілі мають бути вибудовані послідовно і логічно. Те, що ви робите цього місяця, має вас привести до того, як ви себе бачите через рік. З цим же пов’язані ваші плани на маркетинг: наскільки ви маєте приростати щомісяця; що ви можете зробити, аби в період новорічних свят просідати менше».

3. Вивчити всі процеси у редакції

«Важливо розуміти, як все влаштовано в редакції: як співпрацює ньюзрум та SMM-відділ, ньюзрум та відеопродакшн, з чого складаються щомісячні звіти, які є нюанси адмінки. Бувають такі моменти, наприклад, потрібно замінити опитування на сайті. Більшість журналістів не знають, як це робляться, й просять технічний відділ. Якщо ви володієте адмінкою, це додає вам плюсів й робить більш незамінною людиною. Важлива проактивна позиція, яка показує вас не просто як журналіста в редакції, а як людину на підхваті, яка може замінити редактора, якщо він вибуває з процесу», — ділиться Тетяна Гордієнко.

4. Вивчити сферу, про яку пише ваше медіа

Борис Давиденко радить ретельно вивчити предмет , з яким ви збираєтесь працювати: «Уявімо, що ви стали редактором розділу “Бізнес” в умовному українському медіа. Аби бути успішним в цій роботі, вам треба:

• розуміти, як влаштований український бізнес, хто його ключові гравці;
• розбиратись у бізнес-моделях, оподаткуванні, інвестиціях, знати ключові болі своєї аудиторії;
• розуміти, які інфоприводи є важливими. Наприклад, дві компанії уклали нову угоду — чи буде це цікавим для читачів;
• не тільки мати базу контактів, а і бути знайомим з ключовими гравцями, щоб вони відповідали, коли ви телефонуєте.

Навичка, яка важко дається редакторам-початківцям — генерувати теми й бачити важливі й цікаві для аудиторії речі. Ви можете бути технічно прекрасним редактором, але ваші аналітичні статті про виплавку сталі не будуть заходити. Звичайно редактор повинен слідкувати за статистикою, за тим, як читають, дочитують, поширюють його контент. Для цього існує багато інструментів аналітики, можна все це вивчати й заглиблюватись».

Як зрозуміти, чи бути редактором — ваше

Дмитро Кузубов: «Думаю, що шлях з журналіста в редактори — найлогічніший. Перш, ніж почати менеджерити процеси, потрібно відчути їх зсередини. Молодим журналістам, які хочуть стати редакторами, раджу сприймати своїх редакторів не як тиранів, а як вчителів та наставників. Ну й звісно ніколи не казати “я закінчив роботу над текстом”».

Борис Давиденко: «Журналістика часто цікавіша, ніж редакторство. Журналіст спілкується з людьми, багато їздить, поглиблює експертизу. Редактор більше сидить біля комп’ютера і редагує тексти. Далеко не всі редактори стають впливовими й впізнаваними. Зірок-журналістів набагато більше. Якщо ви шукаєте славу, то варто добре подумати, чи хочете ви бути редактором».

Євген Спірін: «Думаю, що не всім сподобається бути редакторами. Є люди, які десятиліттями займаються репортажистикою, в них це добре виходить та їм навряд чи сподобається сидіти в редакції. Якщо людина відчуває, що вже напрацювалась в полі й може покращувати чужі тексти, то варто пробувати».

Фотографії надали герої

Головне зображення Evie S.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Чим насправді займається редактор та як потрапити на роботу у видавництво

Переконані, що робота редактора — виправляти орфографію та розставляти коми? Але суто редагування може бути лише однією десятою обов’язків на цій посаді! Чим насправді займається редактор та як потрапити на роботу до видавництва?

Наша експертка — Богдана Романцова, редакторка видавництва «Темпора», літературна критикиня та лекторка Litosvita.

Богдано, чим займається редактор у видавництві, які його головні обов’язки?

Великий міф про редактора звучить так: «Редактор — це людина, яка виправить орфографію і поставить пропущені коми у вашому тексті. В принципі, це може зробити й комп’ютер». Насправді, звісно, повноваження та обов’язки редактора ширші та складніші.

Редактор у видавництві — це взагалі окреме міні-видавництво.

Спробую описати свою роботу у десяти пунктах.

Я редагую насамперед переклади, а тому, по-перше, вирішую, чи брати переклад, який нам надсилають на робочу пошту. По-друге, з’ясовую у правовласників, чи вільні права на цього автора і це видання. По-третє, координую роботу перекладача, коректора, дизайнера, верстальника. По-четверте, редагую текст і узгоджую редагування з автором / перекладачем. По-п’яте, затверджую правки коректора. По-шосте, пропоную дизайнеру ідеї, що може бути на обкладинці і якою могла б бути верстка. По-сьоме, передивляюся верстку, часто пишу анотацію, вношу правки у верстку або дизайн обкладинки. По-восьме, організовую презентацію книжки, коли вона виходить. Часто є ще «по-дев’яте»: привезти автора в Україну та організувати презентацію за його участі. І по-десяте: організувати промоцію, просування книжки, щоб вона стала видимою.

Як бачите, суто редагування — то лише 1/10 моїх обов’язків. І навіть у випадку цієї 1/10 йдеться не стільки про поставити / прибрати кому, скільки про глибшу роботу з текстом. Так само спрощено розуміють роботу коректора: він не чергує «у» та «в», а працює з версткою на всіх рівнях, ще й виловлює те, що недобачив редактор.

Які ще є поширені міфи про роботу редактора?

Перший міф – що ми ненавидимо авторів та перекладачів і приходимо з каральним орфографічним словником, щоб показати, які ми розумні, бо знаємо, яке закінчення у родовому відмінку (насправді, як правило, ми підглядаємо у словник). Багато хто з нас — людей, а не лише редакторів — травмований шкільною освітою, тому кожне виправлення сприймає як виклик до дошки із вимогою показати, де в Закарпатській області родовища нафти. Насправді і редактори, і перекладачі, і коректори, і дизайнери — геть всі грають у спільній команді «Видай книжку і не налажай». Тому мета у нас спільна і ми одне одному допомагаємо.

Другий міф — що редактор тільки помилки у словах виправляє. Насправді все складніше, як ви вже зрозуміли.

Робота із текстом — це завжди взаємодія людини, яка має власний стиль, із продуктом чужого стилю.

Лише відсотків двадцять правок незаперечні та очевидні, більшість — це пропозиції та компроміси на шляху до якісного тексту.

Третій міф — що редакторів скоро замінять комп’ютерні програми. На щастя, у редактора стільки розмаїтих завдань, що це геть неможливо. А ще, попри міфи, ми також помиляємося, тож не думайте, що редактор завжди ідеально правильно пише і розставляє довгі та короткі тире. До речі, ось — довге тире (em dash). А ось – коротке (en dash). А це-дефіс. Перший рівень ініціації ви пройшли 🙂

Ну а ще деякі автори та перекладачі, які мали у школі відмінно з диктанту, вірять: їм взагалі не потрібні редактори. Таким я можу побажати щастя, здоров’я і триматися.

Які три об’єктивні плюси роботи редактором?

Перша і головна перевага — можливість безпосередньо впливати на книжковий ринок в Україні. Часто саме редактори у видавництвах вирішують, чи брати текст у роботу.

Ми сьогодні вирішуємо, що читатимуть українці завтра, — і це величезна відповідальність.

Друга — право першими побачити книжку, відкрити для себе та інших нового автора чи перекладача. Надихає загальне відчуття, що після твоєї роботи книжка стане кращою (я на це дуже сподіваюся!). А ще, звісно, можливість напряму спілкуватися з найкрутішими письменниками та перекладачами, про яких ти раніше хіба в університеті читала.

А мінуси?

Серед найбільших об’єктивних мінусів — фактична ненормованість робочого графіка. Перекладачі, автори, дизайнери, верстальники, люди, яких я вперше бачу, випадкові перехожі — усі готові писати тобі в суботу о шостій ранку, в п’ятницю опівночі, за 10 хвилин до Нового року, через 10 хвилин після початку Нового року. Нещодавно я відповідала на дзвінок одного перекладача за дві хвилини до початку захисту дисертації — своєї дисертації! А потім вже під час захисту від мене щось терміново хотів колега.

Жити в такому ритмі дуже складно, це виснажує і мене, і близьких. Частково таке навантаження можна пояснити тим, що більша частина команди, яка працює над книжкою, — фрілансери, тому для них звичайні робочі рамки не діють. Однак і в мене, крім видавництва, ще є літературна критика, лекції, викладання, власний дискусійний проект, а іноді я сплю.

Другий мінус — надмірна завантаженість під час Big Book Events: Книжкового Арсеналу та Форуму видавців. Як правило, на Книжковий Арсенал я намагаюся організувати приїзд закордонного автора, а часто й кількох — і це неймовірно складно поєднувати з модеруванням презентацій, участю в заходах та журналістськими завданнями.

Ну а останній мінус — постійна поява людей, які впевнені, що я обов’язково допоможу їм надрукуватися, бо «ти ж у видавництві», «тобі що, складно?». Так, я у видавництві, але так, мені складно, бо об’єктивність — понад усе. Тож тепер в мене є особиста прикмета: якщо хтось у Facebook полайкав усі мої фотографії і пости за останній місяць, зараз точно спробує надіслати рукопис.

Чи прибуткова взагалі професія редактора?

Ні, зазвичай не прибуткова. Редактори у різних видавництвах отримують по-різному, однак, як правило, що більше видавництво, то менші гонорари.

Видавнича справа тримається на ідеалізмі, романтизмі і любові до серіалу «Black Books» 🙂

А якщо серйозно, професійне вигорання — найчастіша причина того, чому прекрасні редактор(к)и йдуть із професії. Ця робота виснажує, часто не дає очікуваної сатисфакції, вона непомітна або недооцінена. Але водночас давати книжкам життя, відпускати їх у світ — найпрекрасніша місія, яку тільки можна уявити.

Скільки заробляють редактори в Україні?

Ми знаємо відповідь! Дізнавайтеся з дослідження зарплат Happy Monday

Що потрібно, щоб стати редактором – яка освіта / навички?

По-перше, суто редакторська освіта не обов’язкова, бо гулі всі набивають у процесі. Але обов’язковою є широка ерудиція, грамотність і розуміння, як функціонує літературний процес.

По-друге, стресостійкість (просто must!), бо редактор не лише координує роботу команди, а й часто є психологом, другом, порадником для перекладача й автора. Коли все горить і всі тонуть, редактор має зберігати спокій і розрулювати ситуацію (а потім скажуть, що нас було четверо, так).

Редактор у видавництві — це також проектний менеджер, тож вміння організовувати, планувати час і тримати в голові всі етапи роботи над книжкою — must. Ще редактор має бути уважним до деталей не лише в тексті, а й загалом в організації процесу: не можна забути узгодити обкладинку з правовласником, якщо це прописано в контракті, не можна пропустити дедлайн подання книжки на друк в типографію, якщо видавництво презентує її на Книжковому Арсеналі. Кожна деталь має значення: від шрифту на обкладинці до формулювання подяки культурному фонду, який підтримав видання.

Втім, редактор — це не лише людина, яка грає за правилами, це ще й той, хто постійно ці правила порушує і змінює.

На жаль, наш правопис неповний і недосконалий, стилістики різних авторів суперечать одна одній, а мовні пуристи готові заборонити вживати будь-які слова у переносному значенні. Тому редактор — це людина, яка керується загадковим common sense, не менш загадковим чуттям прекрасного і геть міфічним чуттям мови.

Які ви можете порадити ресурси для самостійного опанування фаху?

На щастя, зараз все більше курсів, присвячених редакторській справі. По-перше, літературна платформа Litosvita регулярно проводить «Школу редагування». По-друге, в мережі можна знайти чимало лекцій, присвячених редагуванню, зокрема на англомовних ресурсах.

Із must read можна почати з «Довідника видавця та автора», «Про редагування та редакторів», «Як треба і як не треба робити книжки» Аркадія Мільчина, «Як писати добре» Вільяма Зінссера. І, для розваги, прочитати «Генія» Е. Скотта Берга про легендарного Макса Перкінса. Бо кожен із нас, редакторів, шукає свого Томаса Вулфа (ну, я, наприклад, шукаю свого Умберто Еко, але суть не змінюється).

Я не радила б обмежуватися стилістиками (їх десятки: від текстів Олени Курило до сучасних книжок професора Пономарева і Дзюбишиної-Мельник), бо редактор мусить ще й добре орієнтуватися у літературному процесі та історії літератури, інакше чимало пазлів та пасхалок, залишених автором, так і залишаться невпізнаними і незнайденими. І тут вам у допомогу — літературознавчі праці: від Володимира Проппа до Умберто Еко, від формалістів до постструктуралістів.

Якщо згадувати назви, я б для опанування основ літературознавства найперше радила б наступні видання Еко, Баррі, Павличко, Кінґа та Одена.

1. «Шість прогулянок у літературних лісах» Умберто Еко — це шість лекцій, прочитаних семіотиком у Гарварді у 1994-му, де теоретичні концепції проілюстровані текстуальними прикладами. Такий вигляд має літературознавство здорової людини.

2. «Вступ до теорії: літературознавство і культурологія» Пітера Баррі навчить основам аналізу тексту.

3. «Дискурс модернізму в українській літературі» Соломії Павличко — одна з перших спроб системного аналізу українського модернізму як окремого культурного явища зі своїми стилістичними особливостями.

4. «Про письменство» Стівена Кінґа — частково автобіографічний, мемуарний твір, а частково — докладний аналіз природи письма як такого, буквально екскурс у голову автора.

А в книжці «Читання. Письмо. Есе про літературу» Вістена Г’ю Одена поєднані в суцільний наратив нариси, роздуми про природу письма, есеї та вірші самого Одена. Кожен з текстів дозволить вам подивитися на літературний процес свіжим поглядом: професора літературознавства, активного критика, автора.

Як потрапити на роботу у видавництво, якщо до цього подібного досвіду не було?

У нас не Гоґвартс, хоч іноді так здається. Найпростіший шлях — розіслати резюме у видавництва і попросити тестове завдання. Чимало видавництв готові працювати з фрілансерами, а після першого проекту вже простіше отримати другий. Звісно, можна запитати знайомих редакторів, однак їхній рецепт буде таким же: розіслати резюме. Також можна взяти участь у кількох волонтерських проектах.

Або почати не з редагування книжок, а з вичитування музейних брошур, проспектів, фестивальних матеріалів — будь-яких культурних штук. На Facebook-сторінках видавців, на сайтах літературних ресурсів, як-от ЛітАкцент, Букмоль, Читомо також часто з’являються оголошення про проекти або й про вакансії у видавництвах.

Редактор — робота надзвичайно відповідальна. Як ви приборкуєте постійний стрес та виживаєте в умовах понаднормової роботи і жорстких дедлайнів?

Понаднормової роботи у моїй професії дуже багато, а стресу — ще більше. Редактора у видавництві ніколи не залишає відчуття, що про помилки в газеті завтра забудуть, а книжка лишиться на довгі роки та десятиліття, а тому помилки ввійдуть у вічність разом із твоїм прізвищем на першій сторінці. Я б радила ставитися до цього трохи простіше. Як казав Довлатов, усі далекі від редакторської досконалості. Помилки обов’язково будуть, завжди, у кожній книжці. І завжди буде редактор, який би краще відредагував цю конкретну книжку.

У нас кажуть: книжка без помилок – твоя остання, тож keep calm.

По-друге, слід часом давати собі перепочинок, яким би клінічним трудоголіком ти не був. Я двічі на рік пишу у Facebook довгий пост про те, що їду на тиждень/два/три і прошу мені не писати щодо робочих питань (спойлер: і все ж обов’язково хтось напише).

По-третє, мені дуже допомагає зміна діяльності: вдень я редакторка, ввечері — пишу рецензії, на вихідних — готую літературні лекції. Таке переключення допомагає бачити літпроцес з усіх боків і не зациклюватися на одній сфері діяльності, якщо там виникають труднощі.

По-четверте, допомагає довгострокове планування. Якщо вміти розкладати видання кожної книжки на етапи, простіше вибудовувати адекватний графік роботи над нею. Та й відчуття (хай іноді й примарне) того, що все під контролем, не дає стресу заволодіти тобою повністю.

Коли ви найбільше пишалися, що працюєте редактором?

Найбільше я пишалася, коли з типографії приїхала моя перша книжка. Це була біографія Ганни Арендт, філософині, яка вплинула на формування мого світогляду ще в ранні студентські роки. І хоча зараз я боюся перечитувати цей текст (уявляю, скільки всього я б зробила інакше), а потім були інші важливі книжки, з цим відчуттям годі щось порівняти.

Пишалася, коли ми починали нові серії, коли вдавалося привезти класного автора, коли відкривали читачам щось геть нове: від історії повсякдення сербів до сучасної британської прози, від американського постмодернізму до перекладів класичної філософії українською.

За що особисто ви любите свою роботу?

За нові класні переклади, за можливість впливати на український книжковий ринок, за розумні запитання читачів на презентаціях, за вдячність автора, за те, як пахне свіжа книжка, щойно з типографії.

Чи щасливі ваші понеділки?

Звісно, бувають. Я не вірю у прокляття понеділків, я вірю в свою роботу.