Гептрал – інструкція, застосування, аналоги препарату

Гептрал – це лікарський засіб, який впливає на систему травлення і процеси метаболізму.

Застосування Гептралу

Гептрал приймають, коли діагностують:

• внутрішньопечінковий холестаз у дорослих, у тому числі у хворих на хронічний гепатит різної етіології та цироз печінки;
• внутрішньопечінковий холестаз у вагітних.

Гептрал: склад і форма випуску препарату

Гептрал випускається у формі ліофілізованого порошку для розчину для ін’єкцій. Це ущільнена маса від практично білого до жовтуватого кольору, вільна від сторонніх часток; розчинник – прозора рідина від безбарвного до блідо-жовтого кольору, вільна від сторонніх часток; приготований розчин – прозорий розчин від безбарвного до жовтого кольору, без видимого осаду.

Діюча речовина – адеметіонін. 1 флакон з порошком ліофілізованим містить 949 мг адеметіоніну 1,4-бутандисульфонату, що відповідає 500 мг катіону адеметіоніну.

Допоміжні речовини – відсутні.

Гептрал: як приймати препарат

Лікування можна розпочинати з парентерального введення препарату з подальшим застосуванням препарату у формі таблеток або одразу із застосування таблеток.

Для внутрішньом’язового або внутрішньовенного застосування ліофілізований порошок необхідно розчинити у спеціальному розчиннику, що додається, безпосередньо перед застосуванням. Для внутрішньовенного введення необхідну дозу адеметіоніну потрібно далі розвести у 250 мл фізіологічного розчину або 5 % розчину декстрози (глюкози) та проводити інфузію повільно упродовж 1-2 годин. Невикористану частину розчину потрібно викинути.

Адеметіонін не слід змішувати з лужними розчинами або розчинами, що містять іони кальцію. Якщо ліофілізований порошок має інший колір, крім від білого до жовтуватого (через наявність тріщин у флаконі або через вплив підвищеної температури), необхідно утриматися від його застосування.

Гептрал: протипоказання, побічні ефекти

Протипоказання:

• підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої допоміжної речовини препарату;
• генетичні дефекти, що впливають на метіоніновий цикл та/або спричиняють гомоцистинурію та/або гіпергомоцистеїнемію (наприклад недостатність цистатіонін-бета-синтази, дефект метаболізму вітаміну В12).

Особливості застосування:

• внутрішньовенне введення розчину адеметіоніну необхідно проводити дуже повільно;
• слід контролювати рівні аміаку у пацієнтів з прециротичною або циротичною стадією гіперамоніємії, які застосовують таблетки адеметіоніну;
• пацієнтам з групи ризику (анемія, захворювання печінки, вагітність або можливість розвитку вітамінної недостатності через інші хвороби або спосіб харчування, такий як вегетаріанство) необхідно регулярно проводити аналіз крові для перевірки плазмових рівнів цих речовин;
• адеметіонін не рекомендується для застосування пацієнтам із біполярними психозами;
• пацієнти з депресією зазвичай знаходяться у групі ризику щодо скоєння суїциду або інших серйозних вчинків, тому потребують ретельного нагляду та постійної психіатричної допомоги під час лікування адеметіоніном з метою належного виявлення та лікування симптомів депресії;
• вплив на імунологічний аналіз гомоцистеїну: таким пацієнтам рекомендується застосовувати неімунологічні методи визначення рівня гомоцистеїну у плазмі крові;
• ниркова недостатність: таким пацієнтам адеметіонін слід застосовувати з обережністю;
• печінкова недостатність: фармакокінетичні характеристики не відрізняються у здорових добровольців та пацієнтів із хронічним захворюванням печінки.
• пацієнти літнього віку: загалом, підбір дози для пацієнтів літнього віку необхідно здійснювати обережно;
• застосування у період вагітності або годування груддю: у ході клінічних досліджень у жінок, яких лікували адеметіоніном у ІІІ триместрі вагітності, не спостерігалося будь-яких побічних реакцій; Адеметіонін слід застосовувати лише у разі нагальної потреби у перших двох триместрах вагітності; у період годування груддю адеметіонін можна застосовувати тільки тоді, коли потенційна користь від його застосування переважає потенційний ризик для немовляти.

Побічні ефекти:

• головний біль, діарея та нудота;
• біль у животі;
• астенія;
• тривожність, безсоння;
• свербіж.

Аналоги Гептралу

Джерело: Державний реєстр лікарських засобів України. Інструкція публікується зі скороченнями винятково для ознайомлення. Перед застосуванням проконсультуйтеся з лікарем і уважно ознайомтеся з інструкцією. Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я.

Тринефрон-Здоров’я (Trinephron-Zdorovye) Лікарські препарати

Сечокам’яна хвороба — це світова проблема, що виникає в людей протягом багатьох віків. Щорічна захворюваність на сечокам’яну хворобу в західних країнах становить близько 10–15%, а на Ближньому Сході коливається в межах 20–25% (Uthaya Chandirika Jayaraman et al., 2018).
Поширеність патології досить висока в державах з високим рівнем життя, наприклад — у Канаді, Швеції та Сполучених Штатах Америки (>10%) (Turk C. et al., 2016).
Сечокам’яна хвороба, або уролітіаз — це захворювання, яке характеризується порушенням обміну речовин і формуванням конкрементів у будь-якому з відділів сечовидільної системи. Вона виникає найчастіше як наслідок структурних і функціональних змін у сечовивідних шляхах, спадкової схильності, захворювань ендокринної системи (Alyaev Y.G. et al., 2014).
Сечовий камінь — це органічне утворення твердої консистенції, до його складу входять мінерали й солі, які утворюються в ренальній паренхімі, нирках та сечовому міхурі. Невеликі за розміром камені виводяться з організму з током сечі абсолютно безболісно для людини, але якщо розмір каменю більший, ніж просвіт сечоводу або уретри, — то він може травмувати їх стінки, викликати виражений больовий синдром, який називають «ниркова коліка». В окремих випадках камінь може зупинитися в просвіті сечоводу або уретри й викликати повну зупинку відтоку сечі — оклюзію сечовивідних шляхів. Такий стан вимагає негайного хірургічного втручання.
За локалізацією виділяють: камені чашечок, камені ниркових мисок, камені сечоводів, камені сечового міхура, камені уретри.
Камені можна поділити на групи за розмірами: А — до 5 мм; В — 5–10 мм; С — 10–20 мм; D — більше 20 мм. Їх також класифікують за способом утворення: інфекційної природи, неінфекційної природи, внаслідок спадкових станів (генетичні) або такі, що утворилися внаслідок прийому деяких лікарських препаратів (лікарські) (Türk C. et al., 2016).
До групи каменів неінфекційної природи входять оксалати кальцію, фосфати кальцію і камені сечової кислоти. Інфекційні камені містять: фосфат магнію та амонію, карбонатапатит, а також урат амонію. Камені, утворені з генетичних причин, — цистин, ксантин і 2,8-дігідроксіаденін.
Процес утворення каменю в сечовивідному тракті, як правило, займає не один рік.
Існує безліч теорій пускового механізму каменеутворення.
1. Матрична теорія — інфекційні процеси викликають активне відмирання епітеліальних клітин, на які адгезуются солі.
2. Колоїдна, або білкова теорія — захисні білки переходять з ліофільного стану (здатність притягувати рідину) у ліофобний (здатність відштовхувати рідину), створюючи сприятливі умови для кристалізації солей сечі.
3. Іонна теорія базується на недостатності протеолізу сечі, що в умовах зміненого рН призводить до каменеутворення.
4. Теорія преципітації й кристалізації розглядає утворення каменів при перенасиченні сечі іонами, що запускає процес кристалізації (Buck А., 1990).
5. Інгібіторна теорія пояснює утворення каменів порушенням балансу інгібіторів і промоторів, що підтримують стабільність однорідного складу сечі (Sommeren А., 1989; Alyaev Y.G. et al., 2014).
Проте подальший процес каменеутворення відбувається за одним сценарієм. Він складається з таких етапів:
1) нуклеація — об’єднання іонів у мікроскопічні частинки, або ж їх осадження на фрагментах епітелію та білка.
2) агрегація — це процес, за якого відбувається агломерація кристалів, які перетворюються у вільному розчині в більші багатокомпонентні частинки, з’єднання первинних кристалів між собою. Вони прикріплюються один до одного за рахунок білків, ліпідів, полісахаридів і т.д.
3) подальший ріст кристалів (Clin. Rev. Bone Miner., 2011).
Існують дві системи, які є антагоністами, — літогенна (спричиняє утворення каменів) і антилітогенна.
До літогенної системи відносять концентрацію сечової кислоти і рН сечі.
Сечова кислота безпосередньо бере участь у процесі прикріплення оксалату кальцію до клітин епітелію.
рН сечі безпосередньо впливає на каменеутворення. Висококислотна сеча призводить до осадження кристалів сечової кислоти, а також стимулює кристалізацію оксалату кальцію. Сильнолужна сеча може осаджувати фосфат кальцію і тим самим спричиняти вторинну нуклеацію оксалату кальцію. Вважається, що ризик виникнення каменів мінімальний, коли pH сечі знаходиться в межах 5,8–6,2.
До антилітогенних факторів належать невеликі органічні аніони, такі як цитрат, пірофосфати, катіони магнію і білок Тамма–Хорсфалла (Clin. Rev. Bone Miner., 2011).
Деякі види каменів піддаються медикаментозній терапії, точніше хімічній елімінації, інші ж потрібно вилучати хірургічним шляхом. Тринефрон — полікомпонентний препарат. Трава золототисячника (Centaurium erythraea), корінь любистку звичайного (Levisticum officinale), листя розмарину (Rosmarinus officinalis) входять до його складу.
Тринефроном успішно проводиться профілактика і зменшення вираженості гестаційного пієлонефриту у вагітних. Крім цього, препарат Тринефрон активно призначається в схемах лікування сечокам’яної хвороби, а також для контролю рецидивів утворення каменів у сечовивідному тракті.
Основними діючими речовинами фітопрепарату Тринефрон є:
· фенольні глікозиди та фенолкарбонові кислоти (розмарин, любисток і золототисячник) — спазмолітичний і діуретичний ефекти, закислення сечі;
· фталіди (золототисячник) — спазмолітичний ефект;
· секоірідоїдні гіркоти (золототисячник) — судинорозширювальний ефект;
· ефірні олії — терпени (любисток, розмарин) — діуретичний ефект;
· флавоноїди (золототисячник, розмарин) — протизапальна, антибактеріальна, антиоксидантна дія.
Препарат має широкий спектр фармакологічних ефектів, зокрема діуретичний (сечогінний), спазмолітичний, протизапальний, судиннорозширювальний, антимікробний і нефропротекторний.
Тринефрон належить до групи препаратів, що застосовуються в урології.

Склад і форми випуску

1. Краплі для внутрішнього прийому Тринефрону у флаконах із затемненого скла з дозатором-пробкою, у прямокутній упаковці з картону знаходиться один флакон. У кожному флаконі міститься по 50 і по 100 мл препарату.
2. Тринефрон у вигляді капсул — щільні капсули з желатину, мають світло-помаранчевий колір. У капсулах містяться гранули та порошок коричневого кольору.
Усього по десять одиниць у блістері, упаковка з картону може містити або тридцять капсул — три блістерні упаковки, або шістдесят капсул — шість блістерних упаковок.
Препарат Тринефрон — це рослинний лікарський засіб з комбінованим складом.
Тринефрон має протизапальний потенціал, проявляє м’який сечогінний ефект без порушення водно-сольового балансу, стабілізує рН сечі, підкисляючи її. Таким чином, створюються несприятливі умови для розмноження патогенних мікроорганізмів у сечі. Він розслабляє гладкі м’язи сечовивідних шляхів, нормалізуючи відтік сечі, має антибактеріальну дію. Завдяки активним хімічних сполукам, які містяться в Тринефроні , знижується ризик утворення каменів.

Показання

1. Комбінована терапія гострих запальних процесів органів сечовидільного тракту:
гломерулонефрит — запалення клубочкового апарату нирки, і пієлонефрит — запалення ниркових мисок;
уретерит — запалення сечоводів різної етіології;
цистит — запальний процес у стінці або слизовій оболонці сечового міхура.
2. Профілактика загострень при хронічних запальних захворюваннях сечовидільної системи.
3. Профілактика появи каменів при сечокам’яній хворобі, у тому числі після вилучення конкрементів.
4. Профілактика вторинних ускладнень при вроджених захворюваннях сечовидільної системи.
5. Гестаційний пієлонефрит у вагітних.

Способи прийому і дози

Краплі
· Одноразовий прийом для дорослих і дітей віком старше 12 років, як правило, 50 крапель Тринефрону 3 р/добу.
·Капсули
Тринефрон у капсулах ковтають не розжовуючи, запиваючи достатньоюкількістю рідини.
Дорослі — 2 капсули Тринефрону 3 р/добу.
На тлі прийому препарату необхідна підтримка водного балансу.
Небажані ефекти включають явища диспепсії: нудота, блювання, діарея. Рідко спостерігається шкірний висип.
Під час проведення клінічних досліджень ліки не проявляли токсичних ефектів.

Протипоказання

1. Алергічні реакції на компоненти препарату.
2. Загострення виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки.
3. Необхідність в обмеженні рідини внаслідок набряків нениркової етіології.
4. Лактозна непереносимість.
5. Не слід призначати як препарат першої лінії для лікування набряків.

Висновок

Тринефрон — багатокомпонентний препарат комплексної дії. При правильному курсовому прийомі в комплексі з вживанням значної кількості рідини він усуває чинники, що зумовлюють утворення каменів у сечовивідному тракті. Тринефрон не показаний у якості основної терапії при гострому гломерулонефриті й пієлонефриті, а також не застосовується як препарат вибору при лікуванні ниркової недостатності. Неефективний для усунення вже утворених каменів, а працює тільки як фонова профілактика формування нових конкрементів. Не варто застосовувати ліки в якості діуретика.
Цей препарат, що відноситься до групи ліків рослинного походження, підходить для тривалого фонового прийому, працює для нормалізації складу й якості сечі.

Лікар-ендокринолог: що лікує і коли до нього потрібно звертатися

Найчастіше лікаря-ендокринолога розглядають як фахівця, що займається лікуванням щитоподібної залози. Насправді ж ендокринологія – це вчення про морфологію та функції залоз внутрішньої секреції (ендокринних залоз) і гормонів. Таким чином, ендокринолог спеціалізується на лікуванні станів, викликаних порушеннями у виробленні гормонів, і може діагностувати захворювання щитоподібної залози, яєчників, яєчок, надниркових залоз, підшлункової залози, а також гіпофіза. В деяких випадках лікарі мають подвійну спеціалізацію, наприклад, гінеколог-ендокринолог або дієтолог-ендокринолог. Давайте розберемося, які хвороби лікує ендокринолог і коли його потрібно відвідати.

Лікар-ендокринолог – хто це?

Запитавши у людей, що лікує ендокринолог, автоматично велика частина дасть відповідь – щитоподібну залозу. Дійсно, дисфункція щитоподібної залози (гіпертиреоз, гіпотиреоз) являє собою значну частку захворювань, з якими стикається ендокринолог. Однак сфера одержаних фахівцем знань не обмежується діагностикою та лікуванням патологій цієї залози.

Також читайте

Гормон пролактин і жіноче здоров’я

Ендокринолог – це лікар, який займається порушеннями функціонування залоз внутрішньої секреції – щитоподібної, прищитоподібної залоз, яєчників, яєчок, гіпоталамуса, гіпофіза, надниркових залоз, підшлункової.

Зі сказаного вище можна зробити висновок: ендокринологія включає в себе діагностичну оцінку широкого спектру симптомів, їхню зміну, а також ефективне лікування порушень дефіциту або надлишку гормонів в організмі людини.

Коли слід звернутися до фахівця?

Симптоми ендокринних порушень варіюються залежно від конкретного захворювання. Тим не менш, часто повторюваними симптомами є хронічна втома/виснаження і загальна слабкість. Після появи подібних клінічних ознак слід звернутися до свого сімейного лікаря і отримати направлення до ендокринолога. Або звернутися до профільного фахівця в приватному порядку.

Записатися на приймання до лікаря-ендокринолога необхідно у разі розвитку таких проблем:

• раптове збільшення або зменшення маси тіла;
• рясні прищі, висипання;
• надмірний ріст волосся;
• надмірна сонливість або надмірна збудливість;
• занадто високе або низьке лібідо;
• гіпергідроз (підвищена пітливість);
• припливи (у період менопаузи);
• часті головні болі;
• випадання волосся;
• набряки в ногах, руках;
• порушення менструального циклу;
• проблеми із збереженням вагітності;
• передчасне статеве дозрівання у дітей;
• порушення пропорцій тіла, затримка росту або надмірний ріст (у дітей).

Ендокринолог також займається заповненням гормонального дефіциту у жінок в період менопаузи і у чоловіків під час андропаузи.

Окремо слід відзначити список захворювань, з якими стикається лікар-ендокринолог і згодом допомагає їх лікувати:

• захворювання щитоподібної залози (гіпертиреоз, гіпотиреоз, хвороба Хасімото, новоутворення різної природи);
• патології паразитовидних залоз (гіперпаратиреоз, тетанія);
• хвороби підшлункової залози (діабет, пухлини);
• захворювання гіпофіза (гіперпролактинемія, гіперактивність гіпофіза, хвороба Кушинга, нецукровий діабет);
• захворювання надниркових залоз (надниркова недостатність, пухлини, синдром Кушинга);
• порушення роботи статевих залоз (порушення статевого дозрівання, порушення менструального циклу, менопауза, андропауза);
• безпліддя, викликане гормональними порушеннями (первинне і вторинне);
• депресія, викликана дефіцитом гормонів;
• надмірний ріст волосся, рясне акне, алопеція;
• гінекомастія (збільшення молочних залоз у чоловіків).

На жаль, ми не маємо впливу на багато факторів, що призводять до ендокринних захворювань. Тим не менш своєчасне звернення до ендокринолога може допомогти визначити причину нездужання на ранній стадії і вдатися до відповідної, а головне, ефективної терапії.

Дитячий лікар-ендокринолог

Ендокринологи часто спеціалізуються на лікуванні окремих груп пацієнтів, приділяючи особливу увагу проблемам, типовим для цієї групи населення. Хорошим прикладом є дитячий ендокринолог, який лікує розлади, характерні для найменших, від дня народження до підліткового віку. В цій групі на перший план виходять порушення фізичного розвитку (швидкий або повільний ріст і збільшення ваги), аномалії в статевому розвитку, рясні акне, себорея, облисіння.

Гінеколог-ендокринолог

Також читайте

Безплідність у чоловіків і жінок: причини та способи лікування

Ендокринолог-гінеколог – лікар, який спеціалізується не тільки на ендокринології, але також може лікувати гінекологічні захворювання у жінок. Це цілком природно в ситуації, коли порушення гормонального фону супроводжується такими розладами як:

• безпліддя;
• зниження лібідо;
• нерегулярні менструації;
• поява надмірного оволосіння.

Ендокринолог-гінеколог також буде відповідним фахівцем для жінок у період менопаузи, які отримують замісну гормональну терапію, а також для більш молодих пацієнток, які хочуть підібрати для себе гормональну контрацепцію.

Який вигляд має візит до ендокринолога?

Перший візит до ендокринолога зазвичай не відрізняється від відвідування сімейного лікаря. Основою є ретельна історія хвороби, ознайомлення з раніше зібраною медичною документацією і пальпація хворого. Якщо лікар запідозрив такі порушення роботи щитоподібної залози, то проводиться ультразвукове дослідження. УЗД проводиться або ендокринологом, або діагностом за попереднім направленням.

Фундаментальні ендокринні дослідження

Після збирання найбільш важливої інформації ендокринолог призначить необхідні аналізи, результати яких будуть інтерпретовані у разі наступного відвідування, і на їхній основі визначить напрям лікування.

Тести (аналізи крові), результати яких необхідні для постановки точного діагнозу:

Розлади щитоподібної залози

Порушення фертильності у чоловіків та жінок:

• прогестерон (жіночий статевий гормон, що виробляється жовтим тілом в лютеїновій фазі місячного циклу).
• естрадіол (жіночий статевий гормон, що впливає на розвиток статевих ознак і статевого потягу);
• фолікулостимулювальний гормон ФСГ (гормон гіпофізу, стимулює вироблення жіночих статевих гормонів (естрогенів);
• Lutropin LH (гормон гіпофізу, стимулює вироблення тестостерону у чоловіків та естрогену у жінок);
• пролактин (гормон гіпофізу, інгібує секрецію гонадотропінів ФСГ і ЛГ);
• тестостерон (чоловічий статевий гормон);
• дегідроепіандростерон (стероїдний гормон, що виробляється корою надниркових залоз).

Акне, випадання волосся та інші розлади

Залежно від конкретної проблеми лікар може призначити більшість з перелічених вище тестів, а також додатково направити на аналіз дигідротестостерону (DHT), андростендиолу або 17-hidroxiprogesterona (17-OHP).

Що вибрати: поліклініку або приватного лікаря?

Одразу хочеться зробити невелику ремарку: ми в жодному разі не агітуємо відвідувати тільки міські поліклініки або проходити лікування винятково у приватного лікаря. В обох варіантах є свої плюси і негативні боки.

Також читайте

Випадання волосся або алопеція: причини, діагностика, рекомендації

Отже, почнемо з поліклініки міського типу. Перший плюс – відвідування профільного лікаря абсолютно безкоштовно, як і в приватній клініці, пацієнт отримає всі необхідні направлення на аналізи. З очевидних мінусів варто відзначити тривалість всього процесу. Спочатку потрібно записатися до сімейного лікаря, який не завжди веде приймання у зручний для пацієнта час. Далі сімейний лікар видасть направлення до ендокринолога, до якого додатково доведеться замовити талон, в онлайн-режимі або в реєстратурі. Таким чином, потрапити до ендокринолога вийде тільки протягом тижня, і це в ліпшому випадку. Нерідко пацієнти очікують приймання лікаря 10-14 і більше днів.

Що стосується приватних клінік, то перший очевидний плюс – колосальна економія часу. Потрапити до ендокринолога можна одразу або протягом декількох днів, не відвідуючи сімейного лікаря. В такому разі час приймання зможе вибрати пацієнт, що, звичайно, зручно. Також важлива перевага – сучасне обладнання і можливості запропонувати останні розробки в лікуванні. З головних мінусів – вартість приймання, причому оплачувати доведеться кожне відвідування лікаря. Другий мінус – є ризики потрапити в недобросовісну клініку або на нечесного спеціаліста. Так, лікар може виписувати значний список аналізів, який потрібно пройти в клініці, де ведеться приймання. Водночас частина аналізів може бути і зовсім не потрібна.

Відвідати приватного лікаря або звернутися в клініку за місцем проживання – вибір пацієнта. Набагато важливіше пам’ятати, що звертатися потрібно у разі появи перших підозрілих симптомів, і тоді лікування буде ефективним незалежно від статусу медичного центру.

Читайте також:

• Геловін 2021 в Україні: коли та як святкувати, історія і традиції Дня всіх святих
• Речі, про призначення яких ви не здогадувалися
• Коли переводять годинник на зимовий час 2021: дата та умови