Суп з чобіт, кора та солома: що люди їли в час Голодомору

У страшні роки Голодомору в українців забирали останні колоски хліба. Доводилося тамувати голод і рятувати свої життя, споживаючи в їжу немислимі на сьогодні речі. Так-так, буквально навіть речі – шкіряні чоботи, паски та навіть кінський гній. Що їли та які страви готували українці у період Голодомору 1932 – 1933 років – читайте в матеріалі 24 каналу.

Замінники продуктів, які українці змушені були їсти, щоб вижити, називають сурогатними стравами. Це здебільшого була рослинна їжа, повідомляє 24 канал. Голод також змусив українців порушити найсуворіше харчове табу в традиційному харчуванні – вживання м’яса здохлих тварин та навіть канібалізм.

Селянам доводилося їсти журавлів, лелек, чапель, що теж було табу. Адже цих птахів здавна оберігали в Україні, а їхні гнізда ніколи не руйнували.

Який “хліб” їли під час Голодомору

Якщо пощастило дістати десь бодай якогось зерна, люди мололи його на домашніх, саморобних, ручних жорновах. Так, селяни виготовляли “хліб” із висівок проса чи гречки, замішаних на воді. Туди додавали трохи соняшникової олії та жита.

У селах, де через брак корму здохла худоба, люди їли зроблені з кропиви та інших бур’янів “хліб”, “оладки” і “кашу”. Їли навіть кінський гній, бо в ньому могли ще залишатися цілі зерна пшениці.

Пекли замінники хліба і з жолудів, які взимку виколупували з-під снігу голими руками. Іноді додавали трохи висівок чи картопляного лушпиння.

Сурогатні продукти

Навесні 1933 року закінчились майже всі запаси бодай чогось їстівного, що не вдалося в українців відібрати восени. Тож зморені голодом люди переходили на сурогатні продукти: кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки акації тощо.

Готували їжу не тільки з рослин, зокрема листя дерев, а й з кори, робили “коржики” з тирси. Але така їжа підривала здоров’я: виникали різні кишкові хвороби і люди помирали.

“Суп” з кори дерев та шишок, який приготували у 2019 році в Чернівцях члени Української академії лідерства / Фото promin.cv.ua

Їли чоботи, котів і собак, дохлятину, кістки тварин

Як описав один з радянських письменників, у часи голоду селянин обшкрібав барильце, в якому раніше тримали сало. Потім цю стружку кип’ятив і таким чином видобував з неї залишки жиру. Для родини це здавалось найкращою стравою в той час.

Щодо кісток тварин, то їх селяни теж навчилися їсти, випарюючи в казанах і розмелюючи. Харчувалися і шкурами тварин. Окрім кісток, на борошно мололи підошви із взуття, шкіряні паски, кирзові чоботи і варили з них суп.

За даними істориків, люди змушені були почати їсти і собак, і котів. Останніх нелегко було спіймати: здичавілі тварини почали боятися людей. Селяни варили тіла цих тварин, з їхніх голів варили холодець.

На котяче і собаче м’ясо з’явився неабиякий попит і воно стало цінним товаром. Так, собачатина коштувала в середньому 12 карбованців, дохлятина – 6 – 8 карбованців за кілограм.

Селяни також їли мишей, ховрахів, кротів, щурів, їжаків, жаб, птахів, збирали різні личинки, розкопували дощових черв’яків та інших хробаків. Ночами ходили на скотомогильник викопувати дохлих коней і телят.

Зауважмо, що поїдання дохлятини стало причиною масових отруєнь та епідемічних захворювань. Для боротьби з недугами радянська влада почала поливати галом і спалювати трупи хворих тварин.

Факти канібалізму

Не новина, що в Голодомор в Україні фіксували факти канібалізму. Проте канібалізм не був масовим явищем. До нього вдавалися виключно через розлади психіки та божевілля від багатомісячного голоду. За даними істориків, канібалізм не був спадковим і як явище завершився із закінченням голоду.

Спухлі від голоду діти / Фото 4hvylia.com

Рецепти страв, які готували під час Голодомору на заміну традиційним

Квіти акації

Квіти акації, зелену лободу змішували з облущеними від кукурудзи товченими качанами, іноді зі жменькою висівок. Цю суміш варили.

Борошно

Готувати щось на зразок затирухи (затірки), якщо вдавалося десь здобути борошна. Мокали руки в збите яйце або воду й борошно. Стирали з рук невеликі шматочки тіста, з яких варили суп-затируху.

Бур’ян-суп

Збирали на городах, полях. Варили суп з облущених качанів кукурудзи, лушпиння проса й бур’яну. Зазвичай від такого “супу” боліли животи.

Цукрові та кормові буряки

Буряки запікали, варили з них узвар, готували колзяники (коржі з домішкою кользи – ріпака), борщ. Їли також молоде листя буряків. А з перемеленого насіння буряків і самих тертих буряків готували плесканчики.

Гілки вишні і малини, глід і шипшина

З гілок вишні готували узвар, чай. Тобто замість сушених фруктів додавали сухі гілки вишні. З глоду і шипшини варили узвар і відвар, готували настоянки, сиропи. З гілок малини готували узвар і чай.

Деревина і кора

Готували коржики з тирси. Розпилювали тернову або яблуневу колоду над розстеленим полотняним рядном. З перетертої з макухою кори осики і берези готували маторженики – млинці.

Страви з кори / Фото dp.informator.ua

Жолуді

Готували ліпеники. Збирали у лісі, підсушували, товкли в ступці на борошно, змішували з кукурудзою.

Зерно

Готували круп’яний приварок. Крали з колгоспних комор, підбирали залишені після жнив колоски ячменю, вівса. Це все вважалось незаконною справою. Розривали нірки ховрахів, які на зиму припасали чимало зерна.

Кавун

Готували бекмес – згущений сік. Крім того, на Донбасі з м’якоті кавунів варили патоку, солодку страву.

Замерзла або гнила картопля

Готували клецьки (галушки), млинці і страву з назвою блювали. Взимку збирали мерзлу картоплю, що залишилась на колгоспних полях після збору урожаю. З перемерзлих картоплин пекли клецьки. А з гнилої, розтертої в макітрі картоплі готували млинці або смердючі “блювали” з вівсяним борошном.

Картопляне лушпиння

Готували галушки, коржики. Лушпиння картоплі відкопували в компостних купах. Товкли в ступах, змішували з макухою з конопляного насіння та випікали коржики.

Страва з картопляного лушпиння / Фото ye.ua

Кістки

З кісток тварин варили бульйон. Старі кістки також випарювали в казанах, розмелювали та з’їдали.

Кольза

Готували колзяники – коржі з домішкою кользи. Ламали стебло кользи товщиною з палець, чистили його і їли.

Кропива

Готували суп, паляниці. Кропиву збирали навесні, її молоде листя сушили в печі, добре перетирали й готували паляниці на воді.

Кукурудза

Готували мамалигу – густу кашу з кукурудзяного борошна, малай – корж із кукурудзяного борошна та хлібець. Мамалигу варили з помелених разом із качаном зерен кукурудзи. Хлібець пекли з просіяного кукурудзяного борошна. Їли також смажену кукурудзу.

Випікали хліб із суміші пшениці, тертих кукурудзяних качанів і висівок.

Липа

Готували щоденники, маторжаники, липники або лип’яники. Навесні пекли щоденники з розтертих бруньок липи, маторжаники – з листя з липи, яке додавали до полови та картоплі, а липники – з листя липи.

Лобода

Готували ліпеники та волок – борщ, від якого, за спогадами людей, розпухали ноги та тріскалася шкіра.

Страва з лободи / Фото “Вікіпедія”

Коріння лопухів

Готували суп, котлети, коржики. Корені лопухів їли сирими, вареними, печеними, смаженими. Замість картоплі корені додавали до супу, робили з них котлети та коржики.

Люцерна

Люцерну збирали навесні. Із товченої трави готували млинці з домішкою жому.

Насіння льону

Насіння товкли і випікали з нього коржики.

Макуха

Макуха була інгредієнтом коржів та інших страв. Макуха – побічний продукт після вичавлення олії з соняшника, ріпака, сої, льону.

Подорожник

Подорожник збирали навесні, товкли, змішували з висівками та випікали коржики.

Ряска

Розтирали і їли водяну ряску. Їли також серцевини соняшникових штурпаків, що залишались після збору врожаю.

Солома

Кришили дрібно солому і товкли в ступі разом із просяною та гречаною половою, а також корою з дерева.

Тваринна кров

Готували приварок. За історичними даними, на місці нападу вовків на кабанів селяни збирали сніг з кров’ю вбитої тварини та робили з нього приварок. Є також свідчення, що селяни вбивали худобу та одразу випивали свіжу кров, від чого помирали.

Терен без обробки

Терен збирали взимку. З плодів варили узвар. Були випадки, коли голодні діти накидались на терен і ковтали плоди з кісточками. Після такого помирали у страшних муках.

Онлайн-ресторан зі стравами голодних років

Студенти Української академії лідерства створили онлайн-ресторан, де можна знайти страви, якими харчувалися українці в голодні роки. У такий спосіб студенти вшановують пам’ять жертв Голодомору. Ось кілька страв з цього ресторану.

Трав’яники

Випечений хлібець з натертої трави, замішаний на гарячій воді з додаван-ням насіння льону.

Трав’яники / Фото uncounted.ual.ua

Палянички

Випечені подрібнені картоплинні відходи з залишками зернят, замішані на гарячій воді.

Палянички / Фото uncounted.ual.ua

Хлібці

Запечена кришена солома разом із просяною й гречаною половою, макухою з конопляного сім’я, товченого в ступі.

Хлібці / Фото uncounted.ual.ua

Суп “бур’ян”

Зварений качан кукурудзи та трава.

Суп “бур’ян” / Фото uncounted.ual.ua

Дивіться відео з головними фактами про Голодомор в Україні:

Павуки, очерет і лелеки. Що їли українські селяни у 1932-1933 роках

Висівки, жом, дерть, макуха, шпориш – сучасний український споживач інтернету і не знає, що ці слова означають. А у 1933-ому вони означали надію на виживання. Разом із ховрахами, горобенятами, слимаками, маторжениками та іншою “їжею”.

Ніна Карпенко з села Мацьківці Лубенського району Полтавщини напекла для Бі-Бі-Сі маторжеників, які їли за часів голоду в Україні

Починаючи з серпня 1932 р. кремлівською владою було оголошено перший план хлібозаготівлі, з яким переважна частина українського селянства впоралася.

Незабаром після цього, в жовтні, був продиктований додатковий план здачі, який становив 50% основної норми.

Селяни почали приховувати свої запаси, а представники партійних організацій та сільські активісти – ходити по дворах з металевими щупами, вишукуючи закопане зерно, заглядаючи в льохи, димарі, колодязі, печі, перекопуючи садки і городи, забираючи при цьому всі запаси продуктів (квашену капусту, огірки, квасолю, буряки).

В січні 1933 р. оголосили про третій план хлібоздачі – “лишків”, який тривав до весни.

Майже повне вилучення органами влади продуктів харчування змусило українського селянина вишукувати різноманітні замінники їжі, затрачаючи при цьому чимало зусиль, щоб приготувати щось подібне до страви, хоча стравою це неїстівне вариво було важко назвати.

Коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя та бруньки.

Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, іван-чай, амарант, кропиву, липу, акацію, щавель, шпориш, льон, молочай, калачики.

Ці та інші рослини, які тоді складали основний “раціон” селянських родин, мали обмаль білків, і, споживаючи їх, люди діставали водянку, пухли й масово вмирали.

Селяни розкопували нірки ховрахів, щоб знайти хоч жменьку зерна, прихованого цими запасливими тваринками.

Товкли його в ступах, добавляли жменьку макухи (з конопляного сім’я), буряки, картопляні лушпайки і з цієї суміші щось пекли.

Ті, хто зумів приховати хоч трохи зерна, мололи його на залізних млинках з букси від колеса і варили затируху (вариво з невеликої кількості борошна, розтертого з колосків).

Загалом люди їли все, що можна було жувати.

Варили і їли сирими квіти акації, зелену лободу змішували з товченими качанами, облущеними від кукурудзи. Хто міг – а це було за щастя – добавляли жменьку висівок. Від такої їжі розпухали ноги, тріскалася шкіра.

Облущені качани кукурудзи, лушпиння з проса селяни сушили, товкли, перетирали з бур’янами і варили супи, пекли млинці. Такі страви неможливо було розжувати, організм не міг їх перетравити, тому в людей боліли животи. З макухи та кропиви або подорожника пекли млинці, так звані “маторженики”.

Доходило до того, що селяни кришили солому на дрібненьку січку і разом із просяною та гречаною половою, корою з дерева товкли в ступі. Все це змішували з лушпинням від картоплі, від якого дуже труїлися, і з цієї суміші пекли “хліб”, споживання якого викликало найтяжчі шлункові захворювання.

Люди записувалися в колгоспи, в СОЗи , в артілі надіючись на порятунок, адже там часом видавали “миску баланди” чи макухи:

А у СОЗі при дорозі роздають макуху.

Хочеш жити – йди до СОЗу, бо впадеш без духу.

Колгоспники крали кормові буряки, ховаючи їх у халяви чобіт. Дехто готував з них узвар, інші терли на тертку, домішували “кользи” (ріпак) і пекли коржі – колзяники.

Зі свіжого жому та люцерни пекли млинці. Доярки на фермах крали молоко, щоб нагодувати вдома голодних дітей, чоловіки ж там могли взяти ячмінної дерті.

Колгоспники, пересіваючи полову, приносили додому по піввідра всякої всячини, переважно насіння бур’яну. Перемелювали цю суміш на жорнах, додавали до тертих буряків і готували “плесканчики”, які були колючі та гіркі на смак.

Жорна теж конфісковували, їх доводилося ховати, вони давали хоч якусь надію на життя, адже здобуті замінники їжі треба було змолоти, причому так щоб ніхто не взнав і не доніс.

Були випадки, коли сільські активісти забирали і розбивали жорна, ступи, горщики зі “стравою”, аргументуючи це так: “Не виконали заготівлю, а самі щось мелете”.

Про штучність голодомору засвідчують факти заливання водою жару у печах селян, сільськими активістами. Адже будь–що знайдене чи збережене з продуктів треба було приготувати на вогні, а сірники можна було придбати лише шляхом обміну на власні речі, або купити в місті, що не кожен міг зробити.

Перетерті жолуді з кукурудзою слугували замінниками борошна, з якого випікали “хліб”.

Як замінники їжі використовувались: каштани; кора з осики і берези; бруньки; коріння очерету; глід і шипшина, що були найсмачнішими; збирали різні ягоди, навіть отруйні; перетирали на борошно насіння з трави; варили з цукрового буряка “мед”, пили воду, заварену гілками вишні.

Йшла в їжу і серцевина соняшникових штурпаків.

Найгірше доводилось новонародженим дітям, адже в матерів не було грудного молока. Зі свідчень відомо, що мати давала дитині ссати напій з маківки, і вона засинала на днів три.

З ранньої весни селяни почали перекопувати старі картоплища.

З перемерзлих картоплин пекли клецьки, гнилу картоплю розтирали в макітрі і пекли млинці, – змащуючи сковорідку мастилом для коліс. Також з такої картоплі і вівсяної муки, замішаної на воді, пекли “блювали”, їх так називали через те, що були дуже смердючі.

Споживалися в їжу також продукти тваринного походження. Вже наприкінці 1932 р. зарубіжний кореспондент виявив, що у селі, розташованому за 30 км на південь від Києва, мешканці поїли всіх котів і собак. “З голоду й собаку з’їси”, каже тодішня приказка.

З настанням весни 1933 р. у людей порозпухали обличчя, ноги та животи.

В їжу пішли миші, щури, жаби, їжаки, вужі, жуки, мурашки, хробаки, тобто те, що входило до харчових заборон і обмежень і ніколи до цього не вживалися людьми.

Про жахливість голоду свідчить також вживання в їжу павуків, які в українському суспільстві заборонено вбивати з обрядових міркувань.

У деяких місцевостях варили слимаків, юшку споживали, а хрящове м’ясо подрібнювали та перемішували з листям. Це запобігало набряканню тіла і сприяло виживанню.

Полювали, заливаючи нори водою, на байбаків, ховрахів та іншу дрібноту. В місцевостях поблизу річки рятувала ловля риби, хоча це було суворо заборонено і каралось позбавленням волі. До того ж рибу могли ловити лиш ті, в кого були волоки.

Разом із рибою попадався щавель, з якого обчищали кашку, сушили, товкли і пекли з неї “ліпники”. Використовували в їжу розтерту водяну ряску.

Зовсім дрібну рибу перетирали з сіллю і пекли у чавунках – це називалось товчениками.

Виловлювали пуголовків, жаб, ящірок, черепах, молюсків. Варили їх, трохи присолюючи, якщо була сіль.

Якщо солі не вистачало, люди шукали на полях місця, де колись була селітра, збирали її по крупицях, відварювали і тим солили.

Хто мешкав поблизу шкірзаводів, обмінювали свої речі на шматок гнилої просоленої шкіри, з якої в річці вимивали шматочки солі. Такі дії, щодо здобування солі вказують на сильну потребу та майже повну відсутність її у селянських родинах.

Порятунком для голодного був також ліс. Полювати доводилось уночі, бо й це було заборонено. Трохи допомагали гриби, яких було багато після дощів, хоча голодні люди від переїдання часто вмирали: “Не їв – зомлів, наївся – звалився”.

Зі свідчень очевидців відомо, що багатьом селянам допомагали вижити корови, яких ховали по ярах та лісах, а жінки тихцем бігали їх доїти.

Взимку кормів для худоби також не вистачало, але селяни будь–що намагалися прогодувати своїх рятівниць. До молока добавляли полову, мелене зерно та різні дрібну живність.

Масово почалося вживання кінського м’яса, яке ще з часів Київської Русі вважалося нечистим, не гідним для споживання і було відсутнім у харчовому раціоні українців.

Вживання конини почалося з 1931 р., коли ще не почався масовий голод. Люди вночі добували зі скотомогильників здохлу конину, з неї робили холодець і засолювали про запас.

Здохлих коней для дезінфекції поливали карболкою або навіть смолою, але це не зупиняло людей, які билися за такий кусок конини, вимочували її і споживали.

Здохлих колгоспних свиней також поливали гасом, щоб люди не розбирали на харчі, але й це не допомагало.

Страшний голод змусив українського селянина порушити найсуворішу харчову заборону в традиційному харчуванні – вживання тварин, які гинули від недоїдання та через різні інфекційні хвороби. Люди мусили харчуватися здохлими курми, собаками, а інколи навіть викопували людські останки.

Порушувалися й деякі інші раціональні та ірраціональні заборони.

Голодуючі ловили журавлів, лелек, чапель, яких в Україні споконвіків оберігали, ніколи не руйнували їхні гнізда. За народними віруваннями, споживання лелечого м’яса прирівнювалось до людожерства.

Проте вкрай виснажені люди шукали і смажили воронячі та сорочачі яйця, ловили диких птахів, забирали з гнізд пташенят.

Наслідком жорстоких репресивних дій щодо селянства стало знищення культури споживання їжі, регулювання скоромних та пісних страв. Постів ніхто з українських селян не дотримувався, адже через повну відсутність харчів саме виживання людини було поставлене під загрозу.

Людей, які пережили Голодомор, дотепер не покидає страх, чимало з них завжди мають про запас мішечок борошна чи сухарі.

Олеся СТАСЮК – кандидат історичних наук. Тема дисертації – “Деформація традиційної культури українців в кінці 20-х – на початку 30-х років ХХ століття”

Як виживали українці в часи Голодомору: “меню”, від якого мороз по шкірі

Як відомо, у суботу, 23 листопада, по всій Україні та світі вшановують пам’ять жертв Голодомору. А відтак, з’явилися жахливі подробиці того, на що були змушені йти люди, аби вижити у ті страшні часи.

Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!

Зауважимо, що все розпочалося з серпня 1932 року. Саме тоді кремлівською владою було оголошено перший план хлібозаготівлі, з яким переважна частина українського селянства впоралася. Вже в жовтні, був продиктований другий план здачі, який становив 50% основної норми. Після цього, в січні 1933 року, оголосили і про третій план хлібоздавання – який тривав до весни та винищив велику кількість людей.

Майже повне вилучення органами влади харчів змусило українського селянина вишукувати різноманітні замінники їжі, як часто “викошували” ціли родини.

Відтак, люди харчувалися всім, що можна і не можна було їсти:

• Їли коріння трави, листя та бруньки. Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, іван-чай, амарант, кропиву, липу, акацію, щавель, шпориш, льон, молочай, калачики. Щоправда, від такого раціону люди діставали водянку, пухли й масово вмирали.
• Шукали та їли зерно, які ховали у свої норах ховрахи – вони їх розкопували.
• Варили і їли сирими квіти акації, зелену лободу змішували з товченими качанами, облущеними від кукурудзи. Від такої їжі розпухали ноги, тріскалася шкіра.
• Облущені качани кукурудзи, лушпиння з проса селяни сушили, товкли, перетирали з бур’янами і варили супи, пекли млинці. Такі страви неможливо було розжувати, тому в людей боліли животи.
• Селяни кришили солому на дрібненьку січку і разом із просяною та гречаною половою, корою з дерева товкли в ступі. Все це змішували з лушпинням від картоплі та їли. Від такого вони дуже труїлися
• Колгоспники крали кормові буряки, ховаючи їх у халяви чобіт. Дехто готував з них узвар, інші терли на тертку, домішували “кользи” і пекли коржі.

• Колгоспники, пересіваючи полову, приносили додому по пів відра всякої всячини, переважно насіння бур’яну. Перемелювали цю суміш на жорнах, додавали до тертих буряків і готували “плесканчики”, які були колючі та гіркі на смак.
• Найгірше доводилось новонародженим дітям, адже в матерів не було грудного молока. Відтак, мати давала дитині напій з маківки, і вона засинала на днів три.
• Споживалися в їжу також продукти тваринного походження – селі, розташованому за 30 км на південь від Києва, мешканці поїли всіх котів і собак.
• Пізніше в їжу пішли миші, щури, жаби, їжаки, вужі, жуки, мурашки, хробаки, тобто те, що входило до харчових заборон і обмежень і ніколи до цього не вживалися людьми.
• У деяких місцевостях варили слимаків, юшку споживали, а хрящове м’ясо подрібнювали та перемішували з листям. Це запобігало набряканню тіла і сприяло виживанню.
• Виловлювали пуголовків, жаб, ящірок, черепах, молюсків. Варили їх, трохи присолюючи, якщо була сіль. Якщо солі не вистачало, люди шукали на полях місця, де колись була селітра, збирали її по крупицях, відварювали і тим солили.Хто мешкав поблизу шкірзаводів, обмінювали свої речі на шматок гнилої просоленої шкіри, з якої в річці вимивали шматочки солі.
• Масово почалося вживання кінського м’яса, яке ще з часів Київської Русі вважалося нечистим, не гідним для споживання і було відсутнім у харчовому раціоні українців.

• Люди вночі добували зі скотомогильників здохлу конину, з неї робили холодець і засолювали про запас. Здохлих коней для дезінфекції поливали карболкою або навіть смолою, але це не зупиняло людей, які билися за такий кусок конини, вимочували її і споживали.
• Також селяни їли тварин, які гинули від недоїдання та через різні інфекційні хвороби. Люди мусили харчуватися здохлими курми, собаками, а інколи навіть викопували людські останки.
• Голодуючі ловили журавлів, лелек, чапель, яких в Україні споконвіку оберігали, ніколи не руйнували їхні гнізда. За народними віруваннями, споживання лелечого м’яса прирівнювалось до людожерства.
• Вкрай виснажені люди шукали і смажили воронячі та сорочачі яйця, ловили диких птахів, забирали з гнізд пташенят.

Людей, які пережили Голодомор, і дотепер не покидає страх, чимало з них завжди мають про запас мішечок борошна чи сухарі.