Перебудова в СРСР (1985-1991)

Перебудова в СРСР 1985-1991 років стало масштабним періодом в історії, яке охопило соціальну, політичну та економічну життя в державі. Багато хто вважає саме перебудову етапом, який призвів до розпаду Радянського Союзу.

Передумови та основні причини перебудови

Період правління Л. І. Брежнєва з легкої руки М. С. Горбачова був названий епохою застою.

Незважаючи на зростання добробуту населення, в економіці спостерігався спад. На ринку спостерігався постійний дефіцит товарів. Тільки продаж нафти допомагала СРСР фінансово залишатися на плаву, завдяки ембарго арабських країн. Однак після зняття цього ембарго ціни на нафту стали стрімко падати. Уряд Брежнєва не хотіло чи не могло вирішити проблем, що накопичилися економічних проблем, які могли позначитися при будь-якій зміні ситуації в світі. Це показало недосконалість системи управління. До всього іншого війна в Афганістані також була економічно невигідною Радянському Союзу. Капіталістичний світ ввів проти СРСР санкції для припинення бойових дій, що скоротило кількість експорту і позначилося на доходах країни.

Саме ці явища і показали слабкість радянської економіки.

Перебудова

Березень 1985 року стало початком переходу до нової політики М.С. Горбачова, який відразу дав зрозуміти, що буде проводити цілий ряд змін. Цілями перебудови була реформа соціально-економічного розвитку країни, омолодження кадрів в політичній системі, пом’якшення зовнішньополітичної діяльності і підйом промисловості.

У 1985 року Горбачовим вперше був використаний термін «прискорення» економічного розвитку. Його завданнями були адміністративні реформи, модернізація машинобудування і важкої промисловості. Однак спроби реформування економіки не дали бажаних результатів і зажадав від прискорення було прийнято рішення перейти до глобальної перебудови.

Перебудову було запропоновано розділити на кілька етапів.

Таблиця “Події в період перебудови СРСР”

Проведені в другому етапі заходу зробили розкол суспільства на демократів і комуністів. Це сформувало деяку напруженість у соціальному середовищі, що породили некерованість перебудовних процесів.

У 1985 році Горбачовим була проголошена гласність. Були виправдані багато жертв сталінських репресій, почали друкуватися літературні твори Солженіцина та інших дисидентів, по телевізору почала працювати передача «Погляд», друкуватися газета «Аргументи і факти», багато заборонені раніше фільми (наприклад, «Собаче серце») вийшли на екрани телебачення. Влада дозволяла себе критикувати і не проводила реакційних заходів на жорстку критику.

Почалася перебудова в зовнішній політиці. Радянський Союз взяв курс на «потепління» відносин із Заходом. Холодна війна була фактично програна, коли Горбачов пішов на істотні поступки США, сподіваючись на скасування санкцій. При переговорах з президентом США Рейганом була укладена домовленість про роззброєння, а в 1989 році з Афганістану були виведені всі радянські війська.

На другому етапі перебудови так і не були досягнуті поставлені завдання щодо переходу країни до демократичного соціалізму. Третій етап повністю проходив поза державним контролем і був пущений на самоплив.

Наростання політичних протиріч на другому етапі перебудови спричинило за собою і національну конфронтацію. Периферійні республіки все частіше починали заявляти про свою непокору Москві. Починаючи з другої половини 1989 року, в країні пройшов парад суверенітетів. Місцева влада декларували про пріоритет місцевих законів перед всесоюзними, якщо вони конфліктували між собою. У березні 1990 року Литва заявила про вихід з СРСР. У тому ж році була затверджена посаду Президента СРСР, який обирався шляхом загального прямого всенародного голосування. Домогтися позитивних підсумків цієї реформою не вдалося.

Наслідками третього етапу перебудовного процесу став Путч 1991 року, яка спричинила за собою і розпад СРСР з політичних, соціальних і економічних причин.

Що ми дізналися?

Говорячи коротко про перебудову в СРСР, слід зазначити, що бажаючи вивести країну на новий рівень, були допущені грубі прорахунки, що призвели до розпаду цілої країни, яка змінила долі десятків мільйонів людей.

32 роки тому лідери США та СРСР Буш і Горбачов закінчили холодну війну. Згодом Сполучені Штати навіть спробували врятувати Радянський Союз від розвалу, але вже було пізно — історія в архівних фото

Президент США Джордж Буш – старший (ліворуч) та радянський лідер Михайло Горбачов під час пресконференції за підсумками переговорів на Мальті, 3 грудня 1989 року.

На початку грудня 1989 року президент США Джордж Буш — старший та лідер СРСР Михайло Горбачов два дні спілкувалися на борту радянського круїзного лайнера біля берегів Мальти. За підсумками зустрічі вони не підписали жодних документів, але оголосили, що відносини між країнами «вступають у нову епоху надійної співпраці». У пресі цю заяву назвали кінцем холодної війни, яка тривала між країнами соцблоку та Заходом понад 40 років. У цей час у Європі один за одним падали комуністичні режими, а СРСР занурювався у глибоку економічну кризу і сам опинився на межі розпаду. «Бабель» розповідає про Мальтійський саміт, після якого Буш навіть спробував допомогти Горбачову і врятувати Радянський Союз від розвалу.

Через рік після закінчення Другої світової війни розпочалося глобальне політичне, військове, економічне та ідеологічне протистояння між двома блоками держав. На чолі одного стояв СРСР, а іншого — США. До історії цей період увійшов під назвою «холодна війна».

За час протистояння відносини між противниками то холоднішали, то теплішали. Сторони розпочали гонку озброєнь, змагалися за політичний вплив у різних регіонах по всьому світу. Кілька разів Радянський Союз і США опинялися на межі справжньої війни. Одне з таких загострень розпочалося з кінця 1970-х після вторгнення радянських військ до Афганістану. У відповідь США назвали СРСР «імперією зла» і запустили військовий проєкт «Зоряні війни» .

Читайте також:

У 1985 році з приходом до влади нового генсека Михайла Горбачова напруження у протистоянні США та СРСР почало різко спадати. Горбачов неодноразово бував у країнах Заходу ще з початку 1970-х. Він поступово набув репутації прогресивного політика, який відрізнявся від своїх підстаркуватих колег з Політбюро ЦК КПРС.

На фото зліва направо: радянський генсек Михайло Горбачов, президент США Рональд Рейган та його віцепрезидент Джордж Буш у Нью-Йорку, листопад 1985 року.

Горбачов почав знижувати військові витрати СРСР, у 1987 році підписав з Рейганом Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності. За його умовами СРСР знищив 1 846 ракетних комплексів, США — 846. У 1988 році Радянський Союз почав виводити війська з Афганістану. Після цього Рейган заявив, що більше не вважає СРСР «імперією зла».

Михайло Горбачов та Рональд Рейган у Білому домі підписують Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності, 8 грудня 1987 року.

У січні 1989 року Джордж Буш — старший змінив Рональда Рейгана на посаді президента США. Буш дотримувався обережної зовнішньої політики і не поспішав висловлювати підтримку Горбачову. Але радянський генсек зі своєю миролюбною політикою «нового мислення» вже був неймовірно популярний у Європі. Глави Британії та Франції — Маргарет Тетчер і Франсуа Міттеран — настійно радили Бушу зустрітися з ним якнайшвидше.

Радянський генсек Михайло Горбачов тисне руку премʼєр-міністру Великої Британії Маргарет Тетчер під час зустрічі в Лондоні, 1985 рік.

Поки Буш розмірковував, у країнах Центральної та Східної Європи один за одним почали падати комуністичні режими. В історію цей процес увійшов під назвою «Осінь народів»: поразка комуністів на виборах у Польщі, новий уряд в Угорщині, «Оксамитова революція» в Чехословаччині, відставка багаторічного лідера болгарських комуністів Тодора Живкова, повстання проти румунського комуністичного диктатора Ніколае Чаушеску.

Протести «Оксамитової революції» у Чехословаччині, що призвели до швидкого усунення від влади комуністичної партії, 22 листопада 1989 року.

Під час протестів у Бухаресті 1989 року демонстранти вирізали з центральної частини румунського прапора радянський герб.

Pascal J Le Segretain / Contributor

Протести «Оксамитової революції» у Чехословаччині, що призвели до швидкого усунення від влади комуністичної партії, 22 листопада 1989 року. Під час протестів у Бухаресті 1989 року демонстранти вирізали з центральної частини румунського прапора радянський герб.

Getty Images / «Бабель»; Pascal J Le Segretain / Contributor

Падіння Берлінського муру в листопаді 1989 року було вирішальним фактором, після якого стало зрозуміло, що двом наддержавам настав час обговорити зміни у світі, насамперед у Європі.

Молодь відколює шматки Берлінського муру, 1989 рік.

Читайте також:

У Білому домі запропонували нестандартний формат — провести зустріч на борту бойового корабля, як це робив американський президент Франклін Рузвельт за часів Другої світової. Довго обирали місце, яке влаштувало б і США, і СРСР, і на початку грудня 1989-го зійшлися на Мальті. Спочатку план був такий: дві зустрічі на борту бойових крейсерів у відкритому морі, у перший день на радянській «Славі», наступного дня — на американському Belknap.

Ракетні крейсери «Слава» та Belknap біля берегів Мальти, 1 грудня 1989 року.

«Я пригадую, як повернулася до офісу після того, як нам сказали, що ми збираємося на Мальту, і одна з секретарок посла на Мальті сказала: «Ви збираєтеся на Мальту в грудні? А ви знаєте, наскільки жахливими там можуть бути шторми?» І я думаю, що це було вперше, коли хтось подумав про проблему з погодою», — згадувала одна з організаторів та учасниць зустрічі Кондоліза Райс .

І справді, у день початку переговорів, 2 грудня, погода зіпсувалася, почався шторм. Хвилі були такими сильними, що проводити зустріч у відкритому морі було неможливо. Тому всі перебралися на пришвартований у порту радянський пасажирський лайнер «Максим Горький», на якому оселилася вся делегація СРСР, включно із Горбачовим. Американські дипломати та журналісти розмістилися у місцевих готелях. А президент Буш принципово облаштувався на борту крейсера Belknap.

Президент США Джордж Буш дає пресконференцію в оточенні американських військових моряків перед початком переговорів із Горбачовим на Мальті, 1 грудня 1989 року.

Михайло Горбачов зустрічає Джорджа Буша на борту лайнера «Максим Горький», 2 грудня 1989 року.

Президент США Джордж Буш дає пресконференцію в оточенні американських військових моряків перед початком переговорів із Горбачовим на Мальті, 1 грудня 1989 року. Михайло Горбачов зустрічає Джорджа Буша на борту лайнера «Максим Горький», 2 грудня 1989 року.

«Атмосфера, хоч і доброзичлива, але не розслаблена. Коли ми зустрілися за довгим столом, у салоні витала напруженість. Як господар Горбачов відкрив церемонію офіційним вітанням і запросив президента Буша виступити першим. Президент напружився, коли почав говорити, явно нервував з огляду на важливість того, що відбувається. Але поступово він розслабився», — згадував радник з питань національної безпеки президента США Брент Скоукрофт.

Радянський лідер Михайло Горбачов (ліворуч) та президент США Джордж Буш (праворуч) перед початком переговорів на борту радянського круїзного лайнера «Максим Горький», 2 грудня 1989 року.

Буш і Горбачов спілкувалися два дні, і багато часу провели у розмовах віч-на-віч. За спогадами Павла Палажченка, який був перекладачем цих розмов, лідери не в усьому доходили згоди. Але загалом переговори проходили у форматі «за все добре проти всього поганого».

За підсумками Мальтійського саміту сторони не підписали жодних офіційних документів, домовленості були лише на словах. Горбачов пообіцяв не втручатися у справи східноєвропейських країн та дав принципову згоду на обʼєднання Німеччини. У відповідь американський лідер підтримав перебудову, що відбувалась в СРСР. А на підсумковій спільній пресконференції 3 грудня вони заявили, що «відносини між Сходом та Заходом вступають у нову епоху надійної співпраці».

«Саміт на Мальті поклав край холодній війні» — приблизно такі заголовки були на перших шпальтах ЗМІ того дня. У пресі навіть порівнювали Мальтійську зустріч із переговорами у Ялті 1945 року, які визначили повоєнний порядок у Європі.

Михайло Горбачов та Джордж Буш розмовляють на борту лайнера «Максим Горький», 2 грудня 1989 року.

Читайте також:

Через два роки обидва лідери підписали Договір про стратегічні наступальні озброєння — країни значно скоротили свої ядерні потенціали. Буш вже остаточно переконався, що Горбачов серйозно ставиться до реформ та припинення військової конфронтації із США.

А в цей час СРСР занурювався у глибоку кризу і опинився на межі розвалу. Політика перебудови Горбачова не врятувала економіку. У 1990 році першими зі складу СРСР почали виходити балтійські республіки.

Учасники акції за незалежність Литви, Латвії та Естонії «Балтійський шлях», 23 серпня 1989 року.

Читайте також:

У 1989 році розпочалися масштабні страйки шахтарів Донбасу, вже наступного року економічні та соціальні вимоги гірників поступово переросли у політичні. Шістнадцятого липня 1990 року Верховна Рада УРСР абсолютною більшістю голосів ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. У жовтні 1990 року студенти розпочали у Києві Революцію на граніті . Друга за розмірами та значущістю республіка Союзу — Україна — неухильно рухалася до незалежності.

Демонстрація страйкуючих шахтарів Донбасу у Києві на Хрещатику, 16 квітня 1991 року.

ЦДКФФА України імені Гордія Пшеничного / Wikimedia

Читайте також:

Але навіть за таких умов американський президент намагався врятувати СРСР. На початку серпня 1991 року Джордж Буш приїхав до Києва і закликав керівництво України «утриматись від суїцидального націоналізму». Опоненти Буша в США назвали його виступ «промовою курчати по-київськи». Позицію Білого дому частково можна зрозуміти — вони тільки-но налагодили відносини з Кремлем, а тепер мали спілкуватися з керівництвом нових незалежних країн, у яких залишилися радянські ядерні ракети. Наприклад, Україна після розпаду СРСР успадкувала третій за величиною арсенал ядерної зброї у світі після Росії та США.

Президент США виступає біля памʼятника жертвам масових розстрілів у Бабиному Яру під час свого візиту до Києва, 1 серпня 1991 року.

Антикомуністична демонстрація у Києві під час візиту Джорджа Буша, 1 серпня 1991 року.

Президент США виступає біля памʼятника жертвам масових розстрілів у Бабиному Яру під час свого візиту до Києва, 1 серпня 1991 року. Антикомуністична демонстрація у Києві під час візиту Джорджа Буша, 1 серпня 1991 року.

Читайте також:

Але вже було пізно, «Парад суверенітетів» у радянських республіках було не зупинити. У другій половині серпня 1991 року Горбачова спробували усунути від влади змовники з ГКЧП . Після провалу путчу Україна оголосила про незалежність, а до кінця року перестав існувати сам СРСР.

Розмальований памʼятник Жовтневій революції на Майдані Незалежності у серпні 1991 року.

Читайте також:

Джерела:

An Interview with Dr. Condoleezza Rice. The National Security Archive, 17.12.1997.

Malta summit ends Cold War. BBC, 03.12.1989.

1989 Malta Summit: Watching the World Wake Up from History. George & Barbara Bush Foundation, 03.12.2019.

Andrew Rosenthal. The Malta Summit; Bush and Gorbachev proclaim a new era for u.s.-soviet ties; agree on arms and trade aims. The New York Times, 04.12.1989.

The Malta Summit; Transcript of the Bush-Gorbachev News Conference in Malta. The New York Times, 04.12.1989.

Артем Кречетников. Мальтийский саммит: как Горбачев и Буш-старший закончили холодную войну. Не навсегда. Русская служба BBC, 03.12.2019.

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо

Що було у 1985 році

Одним з найвідоміших економічних заходів доби перебудови став «сухий закон». В УРСР кількість торговельних точок, які реалізували спиртні товари зменшилась удвічі. У Закарпатті та Криму знищили виноградники. Це призвело не до зменшення пияцтва, а до розгулу підпільного самогоноваріння.

«Сухий закон» провалився. Як і спроби ввести принципи ринкових відносин в планову економіку зі збереженням командно-адміністративного апарату. Падіння цін на нафту на світовому ринку добило економіку СРСР. Реформи перебудови були сміливими, проте недостаніми, щоб врятувати корабель, що тоне, наповнений баланстом проблем, що накопилися з часів застою. Він впевнено прямував на дно.

Розпочалася стрімка інфляція. Знецінення рубля тягло за собою падіння зарплат та соціальних виплат. Замість знецінених грошей люди перейшли до бартеру. З осені 1990 року в Україні ввели карткову систему та продаж товарів за купонами. Дефіцит та черги стали не лише звичними, а й постійними явищами.

Іншу реформу, що була стовпом перебудови — гласність — спрямовували на те, щоб врятувати СРСР. Натомість вона відкрила скриньку Пандори. Гласність передбачали як своєрідний замінник повній свободі слова. Вона передбачала максимальну відкритість у діяльності державних установ і свободу інформації, на противагу неправдивості та закритості епохи «застою». Разом з тим, гласність не повинна була «завдавати шкоди інтересам держави, суспільства і правам людини». Інтересам держави, насамперед.

Однак гласність вийшла з-під контролю. Як і економіка. Як і ядерний реактор. Гласність мала ефект вибуху. Після довгого мовчання радянські громадяни хотіли говорити, хотіли критикувати і робити це публічно. Відбувається сплеск творчості та неформальної культури. Публікують раніше заборонені твори, обговорюють раніше заборонені теми. І не лише на кухні. В Україні піднімали теми Голодомору 1932-33 років, сталінських злочинів, націоналістичного підпілля, публікували твори діячів розстріляного відродження та Української революції. Відбувся сплеск історичних розвідок та досліджень — заповнення, так званих, «білих плям». Хоча офіційно цензура в СРСР існувала до 1990 року, до кінця 1989 року гласність переросла, по суті, в необмежену свободу слова.

Лібералізація суспільного життя дала можливість для низової самоорганізації громадян. Розпочинаються національний, демократичний та соціальні рухи.

1989 рік став знаковим для української історії. Починаються масові страйки шахтарів Донбасу, Кривбасу та Львівсько-Волинського басейну. Уряд УРСР був вимушений задовольнити основні вимоги щодо збільшення зарплат та соціального забезпечення.

Наприкінці року, під тиском міжнародної спільноти Горбачов погодився скасувати заборону на діяльність Української греко-католицької церкви. Розпочалася легалізація УГКЦ, що перебувала в підпіллі зі сталінських часів.

Національні та культурно-освітні вимоги висуває українська інтелігенція. У 1987-88 років вони гуртуються навколо різних клубів у Києві та Львові, зокрема навколо «Українського культурологічного клубу», «Товариства Лева», історико-просвітницької організації «Меморіал», «Товарист­ва української мови ім. Т. Шевченка». У 1988 на базі Української Гельсінської групи формують Українську Гельсінську спілку, що береться за координування спільних дій української інтелігенції. Її очолив Левко Лук’яненко, який нещодавно повернувся з ув’язнення, як і В’ячеслав Чорновіл.

Зрештою, у вересні 1989 року, виникає «Народний рух за перебудову» — перша масова політична організація національно-демократичного спрямування. На той час кількість членів Руху становила близько 300 тисяч, а наступного року подвоїлася. Першим успіхом стало те, що 28 жовтня Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про державний статус української мови». 21 січня 1990 року, щоб відзначити Акт злуки ЗУНР і УНР, вдалося залучити десятки тисяч людей до «живого ланцюга», що простягнувся від Івано-Франківська через Львів до Києва.

У вересні 1989 року Горбачов відправив у відставку консервативного очільника УРСР Володимира Щербицького. Він був останнім представником старої гвардії на чолі республіки. Через це УРСР навіть називали «заповідником застою». Його місце першого секретаря ЦК КПУ зайняв Володимир Івашко. Щербицький помер через півроку після відставки. Існують версії, що він міг покінчити життя самогубством, бо не хотів бачити як руйнується система, яку він так ревно будував.

Наступні два роки довершили те, що розпочалося у 1989. Для Радянського Союзу проблеми накочувалися сніжним комом.

У березні 1990 року внесли зміни до Конституції СРСР за яким, комуністична партія втрачала керівну роль у суспільстві (згадувана нами 6-та стаття). Компартія втратила свій ексклюзивний статус. В СРСР з’явився політичний плюралізм та багатопартійність. Розпочалося формування українських політичних партій. Першою з них стала Українська республіканська партія на чолі з Левком Лук’яненком на базі Української Гельсінської спілки, а за нею пішли інших.

У березні 1990 року відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР. На кожне місце мало бути принаймні два кандидати. В результаті, у новій Верховній Раді 125 місць з 450 можливих отримали депутати демократичного спрямування, що сформували блок «Народна рада» на чолі з Ігорем Юхновським. Більшість депутатських крісел передбачувано здобули комуністи. Проте в їхньому середовищі намітився розкол. Так звані суверен-комуністи прагнули політичної та економічної автономії України (суверенітету). Вони сформували групу з 239 депутатів під назвою «За радянську і суверенну Україну». ЦК КПУ шаленими темпами втрачав авторитет, і від нього воліли дистанціюватися. Суверен-комуністи гуртувалися навколо Леоніда Кравчука. Про нього ходив анекдот, що у дощ він може не брати парасольку, адже пройде між краплями. Це вміння дозволило йому у липні 1990 року стати головою Верховної Ради УРСР і найвпливовішим політиком.

Ці події відбувалися на фоні, так званого, «параду суверенітетів». Суверенітет, тобто самостійність, проголосили балтійські республіки, Грузія, Азербайджан, Росія, Узбекистан і Молдова. У Москві все більше ваги набирав основний конкурент Горбачова, Борис Єльцин, який очолив Росію. Радянський Союз затріщав по швах. Рухи за самостійність та незалежність набирали сили. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила «Декларацію про державний суверенітет України». 3 серпня декларацію доповнили законом «Про економічну самостійність Української РСР», а також скасували цензуру.

Горбачов бачив останній шанс зберегти СРСР у підписанні нового союзного договору, що надав би республікам більше автономії, але втримав їх у межах Союзу. Наляканий наростаючими рухами за незалежність, він погодився на позицію консервативних прихильників сильної руки згорнути демократичні свободи, щоб зупинити відцентрові тенденції. Гайки спробували прикрутити. Проте в Україні консерватори наштовхнулися на несподіваний опір. У жовтні 1990 року в Києві на нинішньому Майдані Незалежності розпочалася, так звана, «Революція на граніті». На протест вийшли студенти, частина з яких розпочала голодування. Серед іншого вони вимагали відставки голови радянського уряду та виходу України з переговорів щодо нового союзного договору. Студентів підтримала демократична громадськість та Леонід Кравчук, що дозволило «Революції на граніті» завершитися успішно. Більшість вимог студентів виконали.

Проте, Горбачов не покладав надій на новий союзний договір. У березні 1991 року провели всесоюзний референдум за збереження СРСР. Основним питанням було:

«Чи вважаєте Ви за необхідне збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свобода людини будь-якої національності?».

Балтійські республіки, Грузія, Вірменія та Молдова не проводили референдуму. В Україні проштовхнули ще одне запитання:

«Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу Радянських Суверенних Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?».