Утворення меду

Виробництво меду – це складний процес, що починається рослинами і закінчується бджолами з активною участю їх органів і ферментів. Нектар – солодкий сік, який утворюється і виділяється нектарниками, що розміщені переважно у квітах рослин. У його складі переважають вуглеводи (3-80 %), кількість і співвідношення яких залежить від виду рослин, а також міститься обмежена частка азотних і фосфорних сполук, органічних кислот, вітамінів, мінеральних речовин. Крім того, до складу нектару входять ферменти, леткі, антимікробні та інші сполуки. Під час цвітіння плодових культур взяток за один день на сім’ю бджіл складає близько 0,5 кг, з білої акації – 2-5, з липи – 3-7, а в Приморському краї – 12-15 кг.

Падь – це солодкі виділяння попелиць та інших комах на листках дерев, кущів та деяких трав’янистих рослин. Попелиці поселяються переважно з нижнього боку листкової пластинки і живляться клітинним солодким соком. Дрібні клітинки їх екскрементів падають (звідси назва продукту) на нижче розміщені листки, утворюючи часом суцільний шар липкої цукристої рідини. За відсутності нектарного взятку бджоли збирають падь, приносять у вулики, де переробляють на падевий мед. У наших умовах бджоли збирають падь переважно з дуба, липи, верби, осики, ялиці, ліщини, плодових дерев, ялини та клена. Крім того, бджоли збирають медяну росу, що утворюється вранці на листях рослин або дерев за різких коливань добової температури: душний ранок після холодної ночі.

Перетворення нектару і паді починається ще в організмі бджоли-збирачки, в медовий зобик якої потрапляють і виділення гортанних залоз (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Схема перетворення меду в організмі бджоли: 1 – медовий шлуночок, 2 – мускульний шлуночок; 3 – середня кикшка

Так під впливом ферменту інвертази проходить гідроліз цукрози до глюкози і фруктози. Приймальниці нектару у вулику швидко перехоплюють корм від збирачок і багаторазово випускають із зобика на кінчик хоботка і вбирають назад. Внаслідок цього продукт збагачується ферментами, під дією яких продовжує зменшуватись кількість цукрози і відповідно підвищується концентрація глюкози і фруктози. Одночасно має місце синтез багатьох цукрів, утворення глюконової кислоти, її лактону, деяких барвників і ароматичних речовин, зниження вологості. Бджоли наповнюють комірки не більше 1/3 їх об’єму і постійно сприяють прискореному дозріванню меду. Під впливом активного випаровування зменшується вміст води, особливо протягом перших діб. Зрілий мед бджоли запечатують у комірках восковими кришечками.

Хімічний склад і споживні властивості меду

Хімічний склад квіткового меду дуже багатий і залежить від нектару, регіону, де ростуть рослини, часу одержання, зрілості меду, породи бджіл, кліматичних умов тощо.

Цукри становлять основну частку меду і їх кількість досягає 80 %. Вміст окремих вуглеводів у меді коливається в широких межах, %: фруктоза – 22-47, глюкоза – 20-44, мальтоза – 1,1-10, цукроза – 0,0-13. З підвищенням вмісту фруктози підсилюються солодкий смак, гігроскопічність і знижується схильність меду до кристалізації. За співвідношенням глюкози до фруктози і наявності інших цукрів у деяких країнах судять про ботанічне походження меду. Окремі види меду відрізняються характерним складом вуглеводів, що приведено нижче. В обмеженій кількості, за даними В. Г. Чудакова, у меді виявлені: куїбіо-за – 0,3 %, тураноза – 0,17 %, ізомальтоза – 0,16 %, мальтулоза і ізомальтулоза – 0,11 %, нігероза – 0,06 %, неотре-голоза – 0,04 %, гентибіоза – 0,015 %, ламінарибіоза – 0,004 %.

Азотисті речовини меду в основному представлені білками і в обмеженій кількості небілковими сполуками. Вони попадають у мед разом з нектаром, пилком, а також у вигляді виділень залоз бджоли. Квіткові меди містять мало білків – 0,08-0,4 %, тільки гречаний і вересовий – до 1 %, а падевий – від 1,0 до 1,9 %. Білки підсилюють спінювання меду, сприяють утворенню каламуті і потемнінню, а також є центрами кристалізації під час зберігання меду. Аміносполуки займають 10-15 % азотистих речовин. У меді виявлено 23 вільні амінокислоти і аміни. Серед них більше всього у вітчизняних медах, за даними І. П. Чепурного, міститься треоніну: світлі сорти – 54,8-68,7 %, гречаний – 33,4 %, фаце-лієвий – 40,7 %. Вільні амінокислоти вступають у реакцію з мо-ноцукрами і утворюють темнозабарвлені меланоїдіни.

Між вмістом азотистих речовин і активністю ферментів встановлена пряма кореляційна залежність. У меді виявлені такі ферменти: а і Р-амілаза, інвертаза, каталаза, кисла фосфатаза, перок-сидаза, поліфенолоксидаза, глюкооксидаза, ліпаза, редуктаза, протеаза, аскорбінатоксидаза, фосфоліпаза, інулаза, глікогеназа.

Найбільш вивчені амілолітичні ферменти меду – а- і Р-амілази. їх сумарну активність характеризують діастазним числом, яке виражають в одиницях Готе (за прізвищем дослідника, який один з перших методів розробив визначення активності цього ферменту у меді). Амілазна активність різних видів меду неоднакова. За даними А. І. Черкасової, білоакацієвий мед відрізняється низькою амілазною активністю, але більшість зразків меду з різних зон України проявляють високу ферментативну активність. Діастазне число еспарцетового меду коливається від 0 до 30 одиниць, гречаного – від 20 до 50 одиниць Готе. Темні і па-деві сорти меду характеризуються вищою амілазною активністю, що зумовлене більшим вмістом білків і вільних амінокислот. Під час тривалого зберігання проходить старіння ферментів, що в деякій мірі впливає і на послаблення аромату меду. З нагріванням меду вище 55-60 0 С чи фальсифікації ферментативна активність його знижується або втрачається повністю.

З диких рослин у мед попадають такі сполуки як міо-інозитил, пінітол, рідше – кверцитол, метил-міко-інозітол і муко-інозити.

Мед містить органічні кислоти (близько 0,3 %), більша частина яких представлена глюконовою, яблучною, лимонною і молочною, а також неорганічними (0,03 %) – фосфорна, соляна. Вони можуть знаходитись у меді у вільному і зв’язаному стані, а попадають до нього з нектару, паді, пилку, виділень бджоли, а також синтезуються в процесі ферментативного розкладу і окислення цукрів. Мед, що забродив, має вищу кислотність переважно із-за накопичення оцтової та молочної кислот. Вміст органічних кислот мало впливає на рН меду. Рівень окисно-відновлювального потенціалу меду характеризує відносну його стійкість.

У меді австралійському із квітів соняшника загальна кількість фенольних кислот склала 2,13 мгм/100 г, а із квітів чайного дерева 12,11 мгм/100 г. Останній містив галову, елагову, хлорогенову і кумарову кислоти тобто подібно евкаліптовому меду. Ці види відрізняються за часткою хлорогенової кислоти у загальному вмісті фенольних кислот. У меді із фліндерсії австралійської характерний фенольний профіль складається переважно із галової і абсцизової кислот, що дозволяє вважати їх маркером цього меду.

Мед містить різні вітаміни (В₁, В₂, В₃, В₆, РР, Н, А, С, Е), але в невеликій кількості, яка залежить від джерела одержання нектару, числа пилкових зерен у продукті. З врахуванням кислотного середовища вітаміни повільно руйнуються в меді. Хоч вітамінів у медові небагато, але в суміші з іншими його компонентами вони підвищують біологічну цінність продукту.

Мінеральні речовини меду представлені 37 макро- і мікроелементами, що мають важливе значення для його поживної цінності. Співвідношення відповідних елементів залежить від ґрунту, на якому ростуть медоносні рослини. Світлі квіткові види меду містять близько 0,2-0,3 % зольних елементів, темні квіткові – 0,5-0,6, а падеві – до 1,6 %. За даними В. Г. Чудакова, особливо багато в меді калію (в середньому 832 мкг/г), фосфору (217 мкг/г), кальцію (190 мкг/г), хлору і сірки (біля 80 мкг/г), натрію і магнію (приблизно 45-55 мкг/г). Серед мікроелементів значна частка припадає на залізо, марганець, мідь, кобальт; у ме-ді з вересу – на алюміній, магній, марганець; з лугових трав – на бор, мідь, цинк, алюміній і магній.

Встановлена залежність електропровідності меду від вмісту золи і в той же час рН меду корелює з електропровідністю та вмістом золи у меді.

Колір меду залежить від вмісту рослинних пігментів. Серед жиророзчинних у меді виявлені похідні каротину, ксантофілу, хлорофілу, що надають жовтий або зеленуватий відтінок свіжозабарвле-ним медам. Водорозчинні барвники (антоціани, таніни) містяться у темних медах. Склад барвників меду залежить від його ботанічного походження, що може служити орієнтиром під час визначення виду меду. За тривалого зберігання чи нагрівання меду накопичуються меланоїдини, які зумовлюють темно-коричневе забарвлення.

Аромат меду залежить від джерела нектару, строку зберігання, ступеня термічної обробки. Виділяють квітковий і медовий аромат. Формування медового аромату із продуктів ферментативних перетворень цукрів, амінокислот, вітамінів та інших речовин завершується до третього – п’ятого місяця і генерується до того часу, поки діє ферментативна система. Зараз визначено близько 200 ароматичних речовин меду, які представлені в основному спиртами, альдегідами, кетонами, кислотами і ефірами спиртів з органічними кислотами. Інтенсивність квіткового аромату значно послаблюються під час фасування, зберігання меду в негерметичній упаковці, його нагріванні.

У складі окремих видів меду виявлені манніт, дульцин, терпени, арбутин, алкани, гліцериди, стероли, ростові, бактерицидні речовини, інгібітори, біогенні стимулятори та ін. Серед небажаних речовин є отрутохімікати, гербіциди тощо.

Енергетична цінність меду досить висока – 330 ккал/100 г, тобто 100 г меду забезпечують 10 % добової потреби дорослої людини в енергії. Мед натуральний характеризується високими смаковими і споживними властивостями. Складові частини меду легко, швидко і повністю засвоюються організмом людини, що відчутно впливає на відновлення сил фізично і розумово стомленого організму.

Мед особливо корисний дітям, людям похилого віку, особам з послабленим здоров’ям, виснаженим або тим, хто видужує від різних хвороб, після операцій, а також при анеміях, захворюваннях серцево-судинної системи, харчового каналу, печінки, нирок, нервово-кишкових розладах тощо. Цінні властивості меду краще всього проявляються за умов його систематичного споживання по 60-100 г на день дорослою людиною (30-40 г дитиною) за декілька прийомів з теплою кип’яченою водою, чаєм або молоком за 1-1,5 год. до їжі або через 3 год. після приймання їжі.

Науково обґрунтована можливість застосування меду, бджо-лопродуктів і соку шипшини концентрованого для виробництва нових продуктів функціонально призначення. Особливо виділяють безалкогольні напої на основі меду, у тому числі збагачені залізом, кондитерські вироби з додаванням меду і бджолопроду-ктів, у тому числі збагачені вітаміном С.

Розроблений продукт “Імператорський сніданок”, що включає мед, ядро кедрового горіха або мед і пластівці кедрового горіха.

Глюкоза і фруктоза меду легко всмоктуються із шлунка в кров без перетравлювання. Органічні кислоти і ароматичні речовини покращують апетит, регулюють секрецію шлункового соку і його кислотність, мінеральні речовини сприяють кровотворенню і поліпшують склад крові. В той же час мед містить обмежену кількість мінеральних речовин та вітамінів, тому 100 г меду забезпечують добову потребу дорослої людини в міді і цинку тільки на 4 %, у калії, залізі і марганцю – приблизно на 6,5 % і тільки в кобальті – на 25 %; у вітамінах В₃ і С – на 4 %, а В₆ і Н – на 20 %.

У народній медицині мед широко застосовують для лікування ран і виразок, деяких захворювань шкіри, під час простуди, грипі (медово-часникова кашка), захворюванні нервової системи (неврастенія, безсонні), органів дихання, в урології, для лікування гінекологічних хворих. Використовують мед для профілактики і лікування опіків, виразок, фурункулів, карбункулів, наривів. Мед входить до складу мазі, мікстури, кремів, масок. Він швидко проникає в шкіру, надає свіжість, бархатистість, м’якість, підвищує її тонус.

Окремі спеціалісти (В. О. Соломка) рекомендують певні види меду для хворих, зокрема, органів дихання – будяковий, вербовий, гірчичний, липовий, малиновий, лісовий, луговий, польовий; серцево-судинної системи – гречаний, еспарцетовий, каштановий, конюшиновий, кульбабовий, липовий, сафлоровий, синяковий, соняшниковий, лісовий, луговий, польовий; крові – гречаний, падевий, лісовий; органів травлення – акацієвий, бурку-новий, каштановий, липовий, сафлоровий, падевий, лісовий, луговий, польовий; печінки – акацієвий, вербовий, волошковий, каштановий, кульбабовий, липовий, люцерновий, м’ятний, осотовий, синяковий, соняшниковий, луговий, польовий.; сечостатевої системи – волошковий, гірчичний, польовий; нервової системи – кульбабовий, м’ятний, синяковий, луговий; шкіри – гречаний, липовий, польовий.

Антимікробні властивості меду зумовлені надходженням у нектар секретами слинної і підгортанних залоз бджіл. У секретах залоз знаходяться антибактеріальні сполуки і лізоцим, які перешкоджають розмноженню мікроорганізмів у меді. До складу меду входять фітонциди та інші сполуки. Багато видів меду підсилюють ріст і активність біфідобактерій.

В окремих публікаціях відзначається середня антимікробна активність проти деяких мікроорганізмів, особливо Heicobacter piroli ATCC 49503, Staphylococcus aureus ATCC 25923, Bacillus subtilis ATCC 6633, Candida tropicalis ATCC 13803 і Candida albicans ATCC 10231.

Завдяки наявності фенольних сполук мед проявляє антиоксидантну і протирадикальну активність.

Чисельні дослідження різних авторів встановили суттєву різницю вмісту у пробах меду фенольних сполук. Високу кількість їх виявлено у меді, зібраному на квітах мускатної дині. Значну різницю відзначено також у вмісті флавоноїдів і проліну. Ефективність зв’язувати радикали більше корелювала із вмістом проліну, ніж із загальним вмістом фенольних сполук. Тому деякі автори роблять висновок, що аналіз амінокислотного складу дозволяє оцінити здатність меду зв’язувати вільні радикали і його анти-окислювальну активність.

Користь меду та застосування меду в народній медицині

Мед – солодкий продукт переробки бджолами-трудівниця нектару різних рослин, а також паді і медяної роси. Будучи вишуканими ласощами, він незмінно користується популярністю, завдяки своїм унікальним цілющим властивостям. Користь меду незаперечна, смак його варіюється від тонкого, ніжного, з нотками квітів до різкого, гострого з легкою гіркуватістю.

Зрілий бджолиний мед – прозора, густа, тягуча, злегка забарвлена ​​рідина з тонким ароматом рослин, з яких він був зібраний. Продукт відноситься до висококалорійних (304 ккал / 100 гр). Питома вага меду становить 1,11-1,13. Залежно від ґрунтових характеристик, погодних умов, клімату, рослин-медоносів різні сорти меду мають певний хімічний склад і налічують понад 300 біологічно активних речовин.

1. Біохімічний склад меду
2. Чому мед не можна нагрівати?
3. Як отримують мед?
4. Види і сорти меду
5. Користь меду
6. Застосування різних сортів меду для лікування захворювань
7. Кілька рецептів народної медицини з медом
8. Протипоказання

Біохімічний склад меду

Головна складова меду – вуглеводи – фруктоза (фруктовий цукор, в середньому міститься 38%) і глюкоза (виноградний цукор, в середньому – 31%). Процентне співвідношення даних сполук залежить від сорту. Крім них в меді міститься до 3% сахарози (складніший цукор) і близько 9% інших цукрів (меліцітози, мальтоза та ін.)

Білкові сполуки містяться в меді в кількості від 0,4 до 2,2%, вода – від 15 до 20%, мінеральні речовини від 0,05 до 0,55%., Зола – 0,17%. Слід зазначити, що вченими встановлено приголомшливий факт – кількість здебільшого мінералів в меді ідентично показниками крові людини.

Основні макроелементи представлені солями натрію, кальцію, калію, магнію, йоду, сірки, фосфору, хлору. Мед містить всі необхідні для нормальної життєдіяльності організму мікроелементи, в тому числі: залізо, кобальт, марганець, мідь, йод, бром, селен, молібден, хром, бор, цинк, осмій, нікель.

У складі присутній цілий комплекс органічних кислот: винна, яблучна, щавлева, молочна, лимонна та вітамінів, які істотно підвищують засвоюваність цього харчового продукту. Незважаючи на відносно невелику процентний вміст вітамінів, мед вважається прекрасним засобом від гіповітамінозу, завдяки біодоступній формі і наявності інших діючих речовин.

Мед містить вітаміни групи В (рибофлавін, нікотинову кислоту, піридоксин, фолієву кислоту), С (аскорбінову кислоту), Н (біотин), Е (токоферол), К, провітамін А-каротин.

Аромат обумовлений присутністю невеликих кількостей ефірних масел – летучо-пахучих сполук рослин-медоносів. Є в складі продукту і біогенні стимулятори – особливі речовини, природним шляхом підвищують життєвий тонус (біоси – ростові сполуки, які надають вплив на зростання і уповільнюють процеси старіння організму).

Мед насичений ферментами – особливими органічними речовинами, мізерні дози яких активізують обмінні процеси, що протікають в людському організмі. Зокрема, в його складі присутні: діастаза, каталаза, інвертаза, кисла фоефатаза.

Чому мед не можна нагрівати?

При температурі понад 60 ° С солодка маса втрачає велику частину своїх цілющих властивостей, оскільки ферменти руйнуються, і мед перетворюється в звичайний набір поживних речовин, які легко отримати штучним шляхом.

Як отримують мед?

Виявляється, щоб на виході вийшла чайна ложка меду, працьовитим бджілок потрібно зібрати нектар з 10 мільйонів квіток, пролетівши відстань в сотні тисяч кілометрів. Процес медозбору відпрацьований до найдрібніших деталей: спочатку бджоли-розвідниці знаходять відповідне місце для забору пилку, про що повідомляють за допомогою унікальних сигналів бджолам-збиральництва. Зібраний нектар приносять бджолам-приймальниці, складаються його в спеціально побудовані бджолами-трудівниця воскові стільники.

В процесі всіх дій відбувається переробка нектару за допомогою ферментів, присутніх в слині комах, і перетворення його в цукор (фруктозу і глюкозу). Далі відбувається процес бродіння продукту, в результаті якого йдуть надлишки вологи, а солодка рідина насичується ароматом і поступово густіє. Пасічники викачують дозрілий (готовий) мед за допомогою центрифуги, званої в народі медогонкою.

Види і сорти меду

Натуральний бджолиний мед поділяють на монофлерний (квітковий), поліфлерний (змішаний) і падевий.

Монофлерний мед зібраний бджолами переважно з одного виду рослин. Незважаючи на те, що комахи забирають нектар з основного медоноса, в такому сорті майже завжди присутні домішки нектару інших рослин (невеликий відсоток). Назва меду відповідає назві рослини-медоноси: липовий, акацієвий, шавлієвий, каштановий, м’ятний, малиновий, гречаний, буркуновий, ріпаковий, соняшниковий і т.д.

Поліфлерний мед зібраний бджолами з двох і більше видів рослин. Найчастіше його назва відповідає місцю основного забору: високогірний, лісовий, польовий, луговий, тайговий, алтайський, карпатський, кримський і т.д. Травневий мед, отриманий після бурхливого весняного цвітіння більшості дерев, чагарників і квітів, а також різнотрав’ям відносяться до полифлерного сорту меду.

Падевий мед виходить в результаті збору і переробки бджолами медяної роси – виділень рослинних соків на поверхні листя і голок рослин: хвойні дерева, верба, осика, липа, клен і т.д. Бджоли переробляють і падь тваринного походження – солодкі клейкі виділення деяких комах, паразитуючих на листі рослин (попелиці, червець, листоблошки). Відмінність медяної роси від паді полягає в тому, що в її складі відсутні продукти білкового розпаду та інші сполуки тваринного походження.

Користь меду

Незалежно від місцевості, в якій ростуть медоноси, а також самих рослин, всі види меду мають корисними лікувальними властивостями. Терапевтичний вплив на людський організм продукту бджільництва обумовлено його унікальним біохімічним складом. Вчені присвятили дослідженням багато наукові трактати.

Основні якості меду:

• бактерицидна;
• антисептична;
• противірусна;
• імуномоделююча;
• протизапальна;
• регенеруюча;
• ранозагоювальна;
• омолоджуюча;
• відхаркувальна;
• загальнозміцнююча;
• протигрибкова;
• очищає;
• тонізуюча;
• антиоксидантна;
• заспокійлива;
• антидепресантна;
• жироспалювальна (при зовнішньому застосуванні);
• кровотворенню;
• відновлює.

Застосування різних сортів меду для лікування захворювань

Найпопулярніші сорти меду, їх характеристики і особливості:

Акацієвий. Відноситься до високоякісних сортів, має прозорий колір із золотистим відливом, при кристалізації, яка настає, через не менш ніж 8-10 місяців, перетворюється в грубозернисту білу масу, смак тонкий з легкою кислинкою. Застосовується мед білої акаціїв якості універсального загальнозміцнююччого зассобу, допомагає при неврозі, депресії, безсонні, захворюваннях органів шлунково-кишкового тракту, нирок і печінки.

Липовий. Ще один сорт з відмінними характеристиками: колір золотисто-бурштиновий, іноді з відливом легкої зелені, тонкий аромат липи, лоскотливий гортань ніжний смак, дрібно- та середньозернисті при кристалізації. Корисний при всіх видах ГРВІ та ГРЗ, захворюваннях органів дихання, оскільки володіє чудовими відхаркувальні властивості.

Гречаний. Особливо цінний серед темних сортів меду. Має коричневий колір, іноді з червонуватим відтінком, гострий запах і терпкий своєрідний смак. Злегка дратує слизисті гортані при вживанні в їжу (лоскоче горло). Після кристалізації стає темно-жовтого насиченого кольору з різним ступенем зернистості. Вважається найкориснішим сортом при анемії, тому що містить велику концентрацію білкових з’єднань і мікроелемента заліза, що відповідає за рівень гемоглобіну в крові.

Мед з різнотрав’я. Польовий, луговий, квітковий мед, зібраний і на диких луках, і на окультурених ділянках мед має смак (від ніжного до гострого, з квітковими нотками), колір (від бежевого до темно-коричневого) і цілющі властивості в залежності від рослин-медоносів, з яких він був зібраний. Мед швидко кристалізується (протягом 3 тижнів). Володіє заспокійливим нервову систему впливом, завдяки чому корисний при безсонні, депресії, підвищеної збудливості, мігрені, втоми. Тонізує організм, активізує роботу мозку, допомагає при радикуліті, ревматизмі, гастриті.

Лісовий. Відноситься до елітних сортів, оскільки вважається «диким» – отриманим в екологічних чистих місцях. Бджоли збирають нектар з лісових квітів, дерев і чагарників. У такому меді, як правило, присутній долину, перга, прополіс і маточне молочко, що підвищує його терапевтичні якості. Смак гіркуватий, терпкий, аромат терпкий, колір варіюється від світло до темно коричневого, залежно від медоносів, з яких він був зібраний. Цілющі властивості лісового меду роблять його незамінним в лікування хвороб органів дихання, застуди, ангіни, стоматиту, недокрів’я, гіпертонії, безсоння, захворювань травної системи.

Кілька рецептів народної медицини з медом

Щоденна лікувальна доза меду становить від 1 до 3 ст. ложок тричі на день. Бажано вживати мед натщесерце, запиваючи кип’яченою водою кімнатної температури. Замінивши медом цукор, ви істотно зменшите рівень небезпечного холестерину в крові.

Медовий масаж при кашлі. Процедура сприяє зниженню високої температури і прогріванню бронхів і легенів (замінює традиційні гірчичники). Чайну ложку меду слід нагріти до температури 38-40 ° С, занурити в в’язку рідину подушечки пальців і провести легкий масаж в області хребта між лопатками, а потім грудної клітини. Забивати мед слід протягом 2-3 хвилин, після чого пацієнт одягає х/б футболку і відправляється в ліжко. Лікування проводять не менше 3-х днів.

Мед від безсоння. Перед сном з’їдають столову ложку меду, запиваючи ласощі теплим молоком. Засіб допомагає при розладах сну, пов’язаних з підвищеним психоемоційним збудженням і неврозом.

Медова вода. 30% -й водний розчин меду за складом схожий на плазму людини. Регулярне вживання медової води має загальнозміцнюючу дію, підвищує стійкість до стресів, активізує метаболізм, очищає кишечник, нормалізує роботу шлунково-кишкового тракту, зміцнює імунітет, заспокоює нервову систему, допомагає позбутися від гіповітамінозу, поліпшує склад крові. Чайну ложку меду розчиняють у склянці питної теплої води і випивають щоранку натщесерце.

Мед проти кон’юнктивіту. Приготуйте розчин для очних крапель і примочок, розвівши мед теплою (не вище 40 ° С) водою у співвідношенні 1:2.

Мед при анемії. Бажано використовувати темні сорти меду (лісовий, алтайський, гречаний, вересковий). Двічі в день слід з’їдати м’якоть одного стиглого банана, змішаного зі столовою ложкою меду.

Мед від мігрені. Розчиніть десертну ложку натурального меду в 100 мл води і випийте. Для профілактики головного болю перед кожним прийомом їжі з’їдайте по 1 десертній ложці меду.

Користь меду активно використовується в косметології, завдяки його омолоджуючим, регенеруючим, ліфтінговим, антицелюлітним, в’язким і антисептичним властивостям. На основі продукту готують скраби, маски для обличчя та волосся, тонізуючі лосьйони, з ним роблять антицелюлітний масаж і обгортання, додають в ванни.

Протипоказання

Надчутливість до продуктів бджільництва, схильність до алергічних реакцій організму є протипоказанням до вживання меду як всередину, так і зовнішньо. Оскільки мед – продукт висококалорійний, то його вживання слід обмежити людям, в раціоні яких в лікувальних цілях знижена кількість вуглеводів. З обережністю застосовувати при цукровому діабеті, ожирінні, порушеннях обміну речовин (дозування повинні строго дотримуватися).