Придонська порода кіз: опис та характеристики, плюси та мінуси та догляд

Породи пухових кіз виведені та розлучаються для отримання, в основному, пуху, а не м’яса та молока. За популярністю вони поступаються м’ясо-молочним різновидам, але їхня продукція користується певним попитом. Розглянемо опис і характеристики придонської породи кіз, як потрібно утримувати тварин і годувати, як розводити в домашніх умовах, як лікувати захворювання.

Опис та характеристика придонських кіз

Походження породи точно не встановлено. Вважається, що у виведенні взяли участь грубошерсті місцеві донські та турецькі кози. Наприкінці 19 століття у породу було здійснено прилиття крові ангорської породи.Нині придонських кіз розводять у регіонах річок Дону і Волга, переважно, на племінних фермах Волгоградської области.

Представники породи середнього розміру, міцного додавання, з тілом округлих форм. Самці прикрашені великими рогами, густою бородою. Масть чорна, сіра та біла. Вага козлів – 70 кг, кози важать менше у 2 рази. Маса козенят при народженні – 2 кг, при відлученні – 14 кг. До 1,5 року вага молодих тварин сягає 27 кг, до 2,5 року – 30 кг. У самок народжується, в середньому, по 1,5 козеня в кожному окоті. Пухова продуктивність придонських кіз залежить від індивідуальних особливостей тварин. Розкид «врожаю» великий – понад 1 кг (330-1430 г).

Зі дорослого цапа можна настригти 1200-1600 г якісного темного або світлого пуху, з кози – 600-1500 г. Найбільшу продуктивність показують тварини 4-6 років.

Структура пуху у придонської породи відрізняється за сезонами. Восени і взимку у тварин він густий, сіро-коричневий або сірий, остове волосся коротке.Після весняного линяння кози покриваються грубою шерстю. Молочна продуктивність самок придонської породи – 130-140 л за 5 місяців. Після відлучення козенят можна доїти матку ще 6-7 тижнів. Жирність козячого молока – 4,6 % (максимально – 8,2 %). Забійний вихід м’яса – 60%, але м’ясна продуктивність невисока.

Плюси та мінуси породи

Плюси і мінусим’який густий пух;скоростиглість;швидкий набір ваги;кози добре переносять посушливий клімат степів;здатність показувати максимальну продуктивність при домашньому утриманні.нестабільний “урожай” пуху;невеликий розмір тварин;низька продуктивність молока та м’яса.

Якщо не брати до уваги, що від придонських кіз неможливо отримати багато молока та м’яса, цю породу можна вважати хорошим варіантом для розведення у приватних господарствах для отримання якісного пуху.

Умови утримання та догляду

Придонські кози відомі невибагливістю, влітку можуть жити на пасовищі за хорошої погоди. Для ночівлі їх потрібно повертати до козлятника. Приміщення, де мешкають кози, має бути теплим, захищеним від вітру та протягів. Взимку в ньому потрібно включати світло вранці та вечорами, доводячи добове освітлення до 10-12 год. Щодня козлятник потрібно провітрювати або включати вентиляційну систему.

На одну тварину має припадати щонайменше 2 на 1,5 м площі. Як і для інших жуйних, підлога кожного стійла має бути вистелена соломою товстим шаром, щоб, лежачи на ній узимку, тварини не мерзли.

Змінювати підстилку бажано щодня, але не менше 1 разу на місяць. Для запобігання хворобам і загибелі худоби необхідно дезінфікувати приміщення, інвентар та годівниці у кожної особини. Частота обробки – 1 раз на тиждень.

Пух з кіз збирають, починаючи з пізньої весни. Час для стрижки визначають на вигляд тварин. У найбільших з них шерсть починає звалюватися, це ознака линяння, що починається. Кіз вичісують кілька разів за сезон – з інтервалом у 2-3 тижні.

Для вичісування підходить спеціальний гребінь, що не сплутує пух і вовну. Вичісують тварин, починаючи з шиї, потім переходять до грудей, лопаток, боків і закінчують задніми ногами.

За один раз з однієї тварини можна настригти 0,5-2 кг пуху та вовни. 80-90% сировини складається з пуху, шерсть із нього вибирають. Якісний пух у великому обсязі дають придонські особини білого кольору, на які впливають ангорські предки. Однак, у білих тварин нижче м’ясна та молочна продуктивність.

Чим годувати тварин?

Козлят вигодовують молоком до 6 місяців. З двох їм починають потроху давати корм, яким вони харчуватимуться у дорослому віці.Це трава, листя та гілки дерев, сіно, овочі, коренеплоди. Породисті тварини люблять пастися на відкритих просторах, тому необхідно тримати їх якнайбільше на випасі.

Особливості розведення

Для отримання особин з породистими характеристиками потрібно схрещувати чистопорідних козлів та кіз. За потреби допускаються представники пухових різновидів, але не молочних та не м’ясних. При схрещуванні з м’ясо-молочними породами якість пуху знижується, він грубіє, обсяг зменшується.

Захворювання та методи їх лікування

Придонські кози важко хворіють на віспу. Висипання локалізуються на голові, ногах, вимені, хвості. При складному перебігу захворювання спостерігаються ураження суглобів, очей, виснаження, у маток – аборти. У козенят висипка знаходиться на слизовій оболонці рота, дихальних шляхів і ШКТ.Віспа у тварин триває 3-4 тижні. Діагноз ставлять за аналізом крові та клінічними ознаками. Лікування не розроблене. Основні заходи боротьби – профілактичні.

Крім віспи, кози цієї породи можуть хворіти на інфекційні, застудні та шлунково-кишкові захворювання. Це наслідки поганих умов утримання, недостатньо збалансованого годування. Лікувати і попереджати такі захворювання потрібно дотриманням правил харчування та утримання сільськогосподарських тварин.

Придонська порода – стара і водночас перспективна. Незважаючи на нечисленне породисте поголів’я, породистих особин можна придбати для розведення та утримання у приватному господарстві. Основна продукція – відмінний білий та сірий пух, м’який та легкий. Крім цього, від цих кіз можна отримувати поживне молоко та м’ясо.

Тимпанія

Тимпанія рубця (tympania ruminis) характеризується порушенням скорочувальної функції рубця і накопиченням газів у ньому. Частіше трапляється у великої рогатої худоби.

За походженням розрізняють первинну й вторинну, за перебігом – гостру й хронічну, за проявом – просту (газову) й змішану (пінясту) тимпанії рубця.

Проста тимпанія рубця характеризується накопиченням великої кількості газів у дорсальному мішку рубця, тоді як нижня частина дорсального й увесь вентральний мішок зайняті кормовими масами.

Піняста тимпанія рубця характеризується утворенням дрібних бульбашок газу, які з вмістом рубця утворюють зелену або буру піну. Вона заповнює порожнини обох мішків.

ЕТІОЛОГІЯ

Гостра первинна тимпанія рубця виникає під час поїдання тваринами великої кількості змочених росою або дощем кормів, які легко бродять. Особливо небезпечні соковиті зелені корми до цвітіння, а також конюшина, вика, люцерна, сходи озимини, листя капусти, буряків тощо, які в процесі травлення швидко утворюють велику кількість газів.

Причиною можуть бути згодовування недоброякісних і зіпсованих кормів, промерзлих, а також тих, які зігрілися в купах, великої кількості коренеплодів, концентратів, барди, дробини.

Вторинна гостра тимпанія рубця виникає при різних, особливо інфекційних, хворобах і отруєннях тварин, а в жуйних – також при закупорці стравоходу.

Хронічна тимпанія рубця частіше виявляється як вторинна. Причиною її є ослаблення моторної функції при хронічній гіпотонії або атонії передшлунків, травматичному ретикуліті, засміченні книжки, хворобах сичуга. Трапляється хронічна тимпанія у телят, овець і кіз при переході з молочного раціону на рослинний, при мінерально-вітамінній нестачі, при повній або частковій закупорці фітопілобезоарами пілоруса або дванадцятипалої кишки (періодична тимпанія рубця молодняку).

ПАТОГЕНЕЗ

За наявності в рубці великої кількості кормів, які легко бродять, утворюється багато газів. Гази накопичуються у верхньому мішку рубця або фіксуються дрібними частинками корму і плавають у рідкому вмісті рубця, збільшуючи його об’єм, або ж збираються у великі бульбашки, спінюючи кормові маси.

Причиною виникнення пінястої тимпанії рубця деякі автори вважають сапонін бобових рослин і цитоплазматичний протеїн корму. Рідкі пінясті маси є слабкими подразниками рефлекторних зон слизової оболонки рубця і не викликають відповідної скорочувальної реакції його м’язів, а отже, й відригування. Гази швидко накопичуються, розтягують рубець.

Подразнення рецепторів розтягуванням стінки посилює скорочення рубця аж до спазмів з больовими відчуттями. Після цього настає парез. Об’єм рубця поступово збільшується, що утруднює рух діафрагми і приплив крові до серця. Спостеріга-ються задишка, тахікардія, ціаноз.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ

Гостра тимпанія рубця розвивається швидко. Тварини не приймають корму. У них помічається збільшення об’єму живота, особливо лівої половини, випинання лівої голодної ямки і тимпанічний звук при перкусії цієї ділянки. Тварини проявляють наростаючий неспокій, оглядаються на живіт, б’ють по ньому тазовими кінцівками. Температура тіла нормальна. Дихання частішає і набуває грудного типу. Тони серця посилені, пульс жорсткий. Дефекація й перистальтика кишок порушені.

Основний симптом хронічної тимпанії – періодичне здуття рубця, особливо після годівлі.

Проста тимпанія перебігає гостро, протягом однієї-двох годин (інколи 10–15 год) і вважається

небезпечною хворобою, якщо вона розвивається швидко і одночасно у великої кількості тварин, коли важко надати одночасно всім лікувальну допомогу.

Піняста тимпанія перебігає повільно (2–5 днів), нерідко ускладнюється запаленням сичуга.

При своєчасному наданні лікувальної допомоги тварини в більшості випадків швидко видужують.

ПАТОЛОГОАНАТОМІЧНІ ЗМІНИ

При розтині рубця, сітки, сичуга, кишок в них виявляють рідкий пінястий вміст з газом Неприємного запаху. Всі ці органи переповнені кров’ю.

При хронічній тимпанії знаходять дегенеративні зміни в печінці, запалення слизової оболонки сичуга й кишок, крапкові крововиливи на ній.

ДІАГНОСТИКА

Правильно поставити діагноз дають змогу харак-терні симптоми, особливості перебігу хвороби і дані анамнезу. Слід враховувати також тимпанію рубця, яка розвивається при закупорці стравоходу.