Виходячи з давньої інтерпретації його символіки, павич – сяюча слава, безсмертя, велич і непідкупність. Водночас він – символ яскравої багатоманітності світу, а також гордості й марнославства. У стародавніх культурах Індії та Ірану прекрасний хвіст павича став символом Сонця й вічної циклічності космосу.
Більшу частину життя павич проводить на землі. Він з великою спритністю і досить швидко пробирається лісовими чагарниками – при цьому довгий хвіст не обмежує його рухів. За характером павичі полохливі.
— Хвости павичі розпускають зранку до сходу сонця і ввечері, коли воно сідає, — каже пан Василь. — Свою окрасу використовують у шлюбних церемоніях, а також при сутичках із суперником. Пишним хвостом павич приваблює подругу-паву. Розпускає хвіст і струшує ним — значить, залицяється до своєї «панянки».
Пави́ч (Pavo) — рід великих птахів з родини Фазанові (Phasianidae) ряду Куроподібні (Galliformes). Самиць павича називають павами.
Павли́н — християнське чоловіче ім'я. Походить від давньоримського когномена Paulinus/Paullinus («Паулін», «Пауллін»), утвореного від іншого когномена або від особового імені Paulus («Пауль»), що означає «скромний», «малий» і від якого також походить ім'я Павло.
Навіщо потрібен павич? Але поступово в Європі павичі були витіснені індичкою. Тому їх почали утримувати переважно для краси, а не для їжі.