Хто такі хасиди і чому вони щовересня здійснюють паломництво до Умані — пояснює президент Української асоціації юдаїки

В Умані з 19 по 30 вересня діятиме низка обмежень у зв’язку із паломництвом хасидів: не будуть продавати алкоголь, піротехніку, іграшки, які нагадують та імітують зброю. Під час комендантської години діятиме повна заборона руху. На п’яти блокпостах перевірятимуть документи і багаж. Чому, незважаючи на небезпеку війни, хасиди їдуть в Умань на Рош га-Шана? Чому це свято настільки важливе для хасидів? В ефірі Радіо Культура про це розповів старший науковий співробітник відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, президент Української асоціації юдаїки Віталій Черноіваненко.

Що таке хасидизм і хто такі хасиди

Хасидизм — один із напрямів юдейської течії, яка починалася у 18 столітті як альтернатива нового юдаїзму того часу. Хоча потім він сам став ортодоксальним. Того часу це була реформаторська течія, яка походила з єврейської містики.

Історичне коріння у хасидизму йде з України, в ньому простежуються українські місцеві впливи на їхню релігію, деякі ідеї були поширені і тісно переплетені тут. Зокрема традиційна релігія заперечує посередництво між Всевишнім і людиною, яке притаманне для хасидів.

Хасидизм виник в певній місцевості України: на Поділлі і Галичині. Одним з дуже важливих паломницьких місць є Меджибіж. Там поховано засновника хасидизму.

Історія паломництва хасидів починається з 1810 року, після смерті лідера рабина Нахмана, який похований в Умані. Він заповідав, щоб паломництво здійснювалося саме сюди. Для юдеїв, які тяжіють до містичних сенсів, такі місця є особливими. Вони вірять, що саме там, де поховано лідера цього напрямку, буде встановлено особливий зв’язок із Всевишнім. І що чудеса, в які вони так свято вірять, відбудуться, якщо приїхати саме цього дня на могилу свого лідера. Якщо поїхати до Умані, то наступний рік буде добрим.

Є ті, хто робить це щороку. А є ті, хто бодай раз на своє життя повинен здійснити таке паломництво.

Насправді таких паломницьких міст і місць в Україні є багато. Святі місця хасидів не обмежуються суто територією України, вони також є і в Польщі.

За Радянського Союзу повноцінного паломництва не відбувалося. Лише з часів незалежної України хасиди мали можливість відвідувати Умань.

Світська влада України та Ізраїля намагалася на початку 1990-х років домовитися про перепоховання праху. Хасиди були категорично проти. Для них саме місце поховання є важливим. І ця історія зрештою провалилася.

Щороку десятки тисяч хасидів відвідують Україну. У 2017 році відбувся пік паломництва: було зафіксовано 40 000 хасидів.

Того часу дуже добре почала розвиватися сфера послуг в Умані, різні інфраструктурні проєкти започатковувалися.

Під час пандемії ковіду були введені обмеження. Але хасиди все одно приїжджали до Умані. Навіть стоячи на кордоні під час заборони на в’їзд, вони свято вірили, що можна вплинути на колективне рішення народів і держав, якщо вони, хасиди, зачеплять і використають для цього народу або держави їхній важливий атрибут. І Всевишній таким чином повпливає на позитивне вирішення щодо їхнього питання. Тоді вони масово виконували гімн України.

В 2016 році було випущено в Україні серію марок, присвячених євреям.

Конфлікти між хасидами і місцевим населенням

Коли зіштовхуються дві культури, які не знають добре одна одну, тоді жодне паломництво не проходить без конфліктів. Багато проблем виникають від нерозуміння. Хоча євреї й українці жили поруч не одне століття і знали одне одного дуже добре. Але ці зв’язки було розірвано на багато років політикою Радянського Союзу. Це шлях, який нам треба ще подолати. Бо образ паломника-хасида зараз є хибним.

Що це за свято Рош га-Шана

Дата єврейського Нового року не прив’язана до григоріанського календаря. Це є осіннє свято.

В єврейській релігійній традиції не існує уявлення про один новий рік. Їх є щонайменше чотири. Але першість закріплена саме за цим днем. Є юдейське літочислення, яке ведеться від початку створення світу.

Початок року зберігається з Рош га-Шана. Це два дні свята. За місяць до Рош га-Шана хасиди мають духовно готуватися: читають певні літургійні тексти, молитви.

Потім триває десятиденний термін між Рош га-Шана і Йом-Кіпур, який закінчується так званим судним днем: там нагорі хтось оглядається на твій прожитий рік. Тому тут також читаються відповідні літургійні тексти. Ці 10 днів є днями розкаяння. Судний день або Йом-Кіпур триває цілу добу, коли процес очищення йде до завершення. Ніби в цей день Всевишній ставить печатку в книзі життя людині. І після цього можна переходити до наступного рівня. І жити ще один рік.

Хасиди пишуть записки з проханнями на Новий рік до свого лідера, цадика. Одне одному бажають солодкого Нового року або гарного, хорошого року.

Рош га-Шана має традиційні страви: мед і яблука. Бо, як зазначено в Біблії, земля обітована тече молоком та медом. Символічним є гранат, це щоби євреїв було так багато, як зерняток. Існує легенда, що в гранаті є приблизно 613 зерняток, як кількість заповідей у юдеїв. Риба є важливою стравою Нового року, і саме голова риби — щоб людина була наступного року в голові, а не у хвості.

Фото: Associated Press

Yaktak, KOLA, Klavdia Petrivna: Музична премія YUNA-2024 оголосила номінантів

“Комунікація – це слабка ланка і системи охорони здоров’я, і армії”. Полек про підтримку військових після поранень

“Військові інструктори, які перебували на території України, — це вже представники іноземних країн” — Данілов

“Боюся, що війна в Секторі Гази може бути довгою” — Ігор Семиволос
Ситуація в Ізраїлі зараз спокійна, але “невідомо, що буде далі” — Алла Снурнікова

РФ використовує проти України проізраїльську чи пропалестинську позицію українців в іноземній пресі — Якубович

Ізраїль провокували на удар у відповідь, який світова спільнота не засудила через смерті іноземців – Леонов

Чому варто вирушити у святі місця. 5 фактів про паломництво

Чому в Україні паломництво називають прощею, хто вперше пішов у молитовну ходу і чому інколи вони можуть стати кориснішими ніж звичайна відпустка? Пропонуємо дізнатися більше про мандрівки святими місцями.

1. Паломництво, мандрівка до святині, є ніби фізичним втіленням духовного шляху і руху. Її суть завжди одна – ми залишаємо все і вирушаємо у дорогу. Полишаємо все звичне і зрозуміле нам, щоденне й буденне, виправдане нашими потребами й цілями, все, що вимагає від нас багатьох зусиль, уваги й часу, і починаємо рухатися з однією особливою метою, – щоб поклонитися Богові на особливому місці Його об’явлення, яке називають святим місцем. Людина невипадково прагне до святинь, хоче побачити їх, побути біля них, торкнутися їх. У цьому прагненні вся природа людського переживання причетності і єдності з кимось, кого потребує її серце.

2. Першими в історії християнства паломниками були ті, хто незадовго після воскресіння Господа Ісуса Христа вирушав до Палестини, в Єрусалим до гробу Господнього – єдиного свідка цієї величної Події, яка поклала початок нашому спасінню. Незабаром, у часи гоніння християн, гріб Господній зрівняли з землею і встановили на ньому язичницьке капище. Але в ІV ст., в епоху візантійського імператора Костянтина Великого, першого імператора-християнина, він та його мати, свята рівноапостольна Олена, буквально вкрили Палестину величними храмами, позначивши кожне важливе місце Христового перебування, найбільшими з яких були храми Різдва Христового у Вифлеємі, а Воскресіння Христового – в Єрусалимі на Гробі Господньому. Тоді, до речі, і з’явилося поняття «святе місце». І саме Костянтин назвав Палестину Святою Землею – так, як ми називаємо її й тепер.

Із того моменту до храму Воскресіння Христового вирушали численні мандрівники, які прагнули бодай раз у житті побувати тут. Таке паломництво відбувалося напередодні Пасхи, у Страсний тиждень. До храму вирушала урочиста процесія людей, які за традицією несли в руках пальмові гілки – символ перемоги Христа над смертю. Як свідчить Євангеліє, саме так колись мешканці Єрусалиму вітали Ісуса, що в’їжджав до міста на осляті, виказуючи йому честь як Царю і Богу.

3. Пальмова гілка, по-латині palma «пальма», і лягла в основу слова паломник (первісно – пальмовник). Так називали тих людей, хто здійснив святу мандрівку до Гробу Господнього. Пальмову гілку паломники зберігали потім ціле своє життя як справжню реліквію, священну пам’ятку своєї незабутньої подорожі.

Згодом, однак, слово паломник, паломництво стали застосовувати до всякої подорожі до святих місць. Як і святими місцями почали вважати не тільки ті, що були пов’язані з земним життям Ісуса Христа. Під час VІІ Вселенського собору у VІІІ ст., святі отці визнали святі місця, як і святі ікони, гідними поклоніння і вшанування. Богословське ідея цієї традиції полягає в тому, що вшановуючи святе місце, ікону, мощі святого, ми поклоняємося Першообразу – самому Христу. Тому й паломництво, куди б ми його не здійснили – на Святу Землю чи до монастиря зі святою чудотворною іконою, виражає найголовнішу суть цієї подорожі – вшанування Божого Сина як Царя і Бога в усьому, в чому Він Себе об’явив і прославив.

4. Давнє українське слово проща, синонім до слова паломництво, пов’язане зі словом прощати. Наші предки справедливо вбачали в паломництві особливий молитовний подвиг, пов’язаний із покаянням та покутою. Важкий, сповнений небезпек і труднощів шлях давнього паломника до святині, ставав справжнім покутним подвигом, випробовуванням, яке якнайбільше підтверджувало щирість його християнських почуттів, жалю за скоєні гріхи, бажання спокутувати, відмолити їх – бажання бути прощеним. І сьогодні більшість людей, що здійснили у своєму житті паломництво, прощу, свідчать про саме цей її результат, чи кажучи мовою християнства, її духовні плоди – очищення серця, зміцнення віри або навернення до віри, зцілення духовне і фізичне.

Прочани, паломники – особливі люди, яких у давнину вважали навіть блаженними через цей їхній стан просвітлення і чистоти. Процесії прочан вітають хрестами і образами, виказуючи шану цим особливим молільникам.

5. Той, хто вирушив на прощу, ніколи не повертався додому порожнім. Завжди, незважаючи на безліч варіацій людських почуттів і переживань, свідчення однакові в головному – проща змінює серце, змінює життя, тому що в ній не тільки ми прямуємо до Бога, але й Сам Господь виходить нам назустріч, як добрий батько з відомої Христової притчі спішить назустріч своєму блудному синові – з радісними обіймами, простягаючи своїй заблуканій дитині всі свої скарби і спадок.