«Акторство – це удача, якої може й не бути»: майстер-клас від Марини Кошкіної

Тендітна молода білявка підкорює заповнену непростою публікою – дітьми й підлітками – залу. Розповідає про свою мрію і про те, що мрії збуваються, але просто і легко це не буває. На сцені – гостя VIII Міжнародного дитячого кінофестивалю NEXT Марина Кошкіна, котру називають однією з найперспективніших українських акторок її покоління.

Дівчинка з невеликого містечка на Луганщині, що марила акторством, закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, зараз грає на уславленій сцені столичного Національного драматичного театру імені І.Я. Франка і – знімається в кіно. У її доробку – роботи в стрічках «Кіборги. Герої не вмирають» (режисер Ахтем Сеїтаблаєв, 2017), «Будинок “Слово”» (режисер Тарас Томенко, 2017), «Захар Беркут» (режисери Ахтем Сеїтаблаєв, Джон Вінн, 2019), «Із зав’язаними очима» (режисер Тарас Дронь, 2020) та інші.

Розпочалося ж все з масовки на зйомках серіалу, розповідає Марина. Вона каже, що кожна роль – це новий досвід, і до кожної треба готуватись, максимально ретельно, постійно працюючи над собою. Ця підготовка – і в роботі душі, вмінні бачити й сприймати навколишній світ і людей в ньому, аби не просто намагатися зобразити, а справді жити життям своєї героїні; в постійному саморозвитку; в тренуваннях – пам’яті («Актор не має права вийти на майданчик неготовим, ви не можете не знати текст!», – впевнена Марина), голосу, тіла.

Акторка справді знає, про що каже: так, коли їй запропонували головну роль у стрічці «Із зав’язаними очима», героїня котрої бере участь у боях ММА, спочатку сказала «Ого!», а потім почала опановувати нову для себе царину. Доти фактично не займаючись спортом, за півроку виснажливих тренувань, що йшли водночас з роботою в театрі та зйомками, навчилася битися так, «щоб мені вірили – я справжній боєць ММА!».

На повну, енергійно й завзято вона викладалася й на майстер-класі, який провела для учасників фестивалю NEXT, ділилася власним досвідом становлення в професії, зазначивши, що «акторство – це удача, якої може і не бути», давала конкретні поради, як готувати себе для омріяного фаху, коли відчуваєш, що акторська справа – це справді твоє… І хто знає, можливо, й для котрогось з її сьогоднішніх учнів саме нинішня зустріч стане початком свого власного шляху – до мрії, яка має збутися.

Фото Євгена ВОЛОКІНА.

Казкарка

Сучасна українська письменниця, авторка знаменитої пенталогії про Русалоньку із 7-В, написала нову книжку про досвід дівчинки-підлітка. Зберігши «фірмові» ознаки свого стилю, не всі з яких нам однозначно подобаються, Марина Павленко створила захопливу, динамічну й романтичну історію, а видавництво подбало про сучасний і стильний формат книжки

Марину Павленко українські діти й підлітки знають насамперед за пригодницько-фантастичним циклом про пригоди «русалоньки» Софійки – героїні з яскравою, непересічною вдачею та здатністю потрапляти в містичні пригоди. Перша книжка пенталогії навіть увійшла до шкільної програми ще до останніх резонансних змін. Є в доробку письменниці й реалістичні тексти, що торкаються соціальних питань: насамперед «Миколчині історії» та «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів».

Нова повість авторки стала своєрідним симбіозом цих двох різних напрямів: перед нами цікава, нешаблонна героїня-підліток, яка трошки нагадує Софійку, але тепер уже вміщена суто в реалістичний, упізнаваний простір українського провінційного містечка з його проблемами.

14-річна Юлька має досить типові родину й життя, як і сотні інших Юльок навколо. Тато намагається відкрити свою справу, але всі його «бізнеси» зазнають невдачі. Мама втратила себе в рутині й хатніх клопотах. Менша сестричка – дике, нестерпне, неприборкане створіння. Удома постійні суперечки через безгрошів’я, і дівчина тікає від них у соцмережі. Тільки тут можна відпочити, потеревенити про моду і хлопців, побути не Юлькою, а загадковою Діаною.

Новий татів бізнес – бджоли – на позір обіцяє завершитися, як і всі попередні. Та від вимушеної «взаємодії» Юльки з невгамовними комахами несподівано закручується такий вир подій – сумних, радісних, смішних і страшних – що життя цілої родини докорінно змінюється.

Задум і сюжет «Моєї класнючої дівчинки» відсилає до романів виховання, показуючи розвиток Юльчиної вдачі від егоїстичного черв’ячка до самодостатньої, свідомої, дорослішої особистості, яка спроможна до діалогу, а отже, співбуття, знайшла «сродну працю», знає, чого хоче, і готова працювати задля цього, як бджола.

Бджоли – центральна метафора тексту загалом. Їхній спосіб життя демонструє для героїв ідеали єдності, самовідданості, корисної праці, полілогу-порозуміння та навіть якогось вищого знання – усього того, чого так бракує і Юльчиній родині, і всій країні. Така екстраполяція на долю країни взагалі типова для текстів Марини Павленко. Як і пієтет до народної мудрості, «розумної» традиції, історії, добірної мови. Усе це ми бачимо в новій книжці письменниці.

Незаперечним успіхом повісті є стрімкий, динамічний, майстерно збудований і захопливий сюжет, присмачений комедійними сценами та романтичною історією підліткового кохання. Воно у книжці, до речі, теж еволюціонує: від умовного «смикання за кіски» до усвідомленого й озвученого в діалозі почуття, яке розчулює читача й викликає повагу.

За таким соковитим набором складників (і назвою зокрема) «Моя класнюча дівчинка» мимоволі викликає асоціацію з іншим текстом про позитивну еволюцію дівчинки-підлітка – романом «Маргаритко, моя квітко» видатної австрійської письменниці Крістіне Нестлінґер. Асоціація, швидше, випадкова, але дозволяє продемонструвати знакові відмінності у підходах до створення підліткових голосів.

Ідеться насамперед про доволі неоднозначну мовну картину повісті. З одного боку, Марина Павленко знана як віртуоз літературної української. Це пещена, соковита мова доброго філолога, педагога й спостерігача. Це також багатий сленг, який свідчить про те, що авторка вивчала підліткову культуру й прагне писати живі, достовірні діалоги персонажів. З іншого боку, усе це багатство не завжди поєднано у вдалі чи логічні комбінації.

У репліках персонажів сленг може межувати з рафінованою «літературщиною», поезією та лавиною народної фразеології. У сумі це звучить не дуже природно.

Ще в інших випадках підліткова мовна грубість виходить за допустимі межі. А над цим усім звучить дуже помітний, іронічно-поблажливий голос оповідача. Слід уточнити, що дані зауваги стосуються першої частини повісті.

Саме час сказати, що «Моя класнюча дівчинка» насправді складається з двох різних частин. Першу – подієву – було написано раніше. 2015 року вона брала участь у конкурсі «Коронація слова». Повість не перемогла, але здобула спецвідзнаку «Вибір видавця». Тоді ж рукопис помітила команда Wise Bee.

На прохання видавництва письменниця дописала другу частину повісті. До неї ввійшли рецепти, афоризми та поради, які збирає головна героїня Юлька, розпочинаючи свою справу. Цей додаток робить книжку оригінальнішою, цікавішою та цінною не лише естетично, а й практично, адже всі косметичні та кулінарні рецепти з нього можна сміливо використовувати. Підлітковий голос тут сучасніший на рівні сленгу, природніший та достовірніший. Можливо тому, що створений пізніше.

«Головна ідея видавництва Wise Bee в тому, що ми об’єднуємо в набори літературний твір і якийсь продукт із саморозвитку» , – зазначають видавці. Тож невдовзі книжку доповнить щоденник особистісного зростання, який розробила Алла Задніпровська.

«Мета лайфбуку “КлАсНюЧа” – допомогти дівчинці-підлітку, яка перебуває на одному з перших і визначальному етапі свого особистісного становлення, повірити у свою унікальність, стати впевненішою, добрішою, навчитися любити себе й навколишній світ» , – додають видавці. Нам, як читачам, залишається сподіватися, що такий мотиваційний продукт буде ідеологічно зваженим та не помножуватиме гендерних та інших стереотипів.

Загалом «Моя класнюча дівчинка» дає багатий матеріал для відстеження різних кодів, осмислення та проговорювання різних тем. Одна з них – спосіб зображення в підлітковій літературі різних генерацій, у зв’язку з чим в українських книжках ми нерідко натрапляємо на шаблони й стереотипи.

У Павленко тинейджерів показано як покоління пошуку, відкриттів і трансформацій. Важливими складовими культури дівчат-підлітків тут є мода, соцмережі, пропаговані медіа ідеали краси… Дітей описано як покоління неприборканої енергії та до-свідомого життя. Люди середнього віку – живуть із наслідками свого вибору, потерпають від комунікаційних розривів. Покоління літніх людей у письменниці нерідко дещо ідеалізоване. У «Дівчинці» це вік мудрості, прийняття, смирення, а у випадку із бджолами – ще й особливого цехового знання. Поруч – свідомо прописана проблема патріархального світогляду. Книжка закладає різні пласти та закликає до діалогу.

Плюсом книжки є доволі стильне й лаконічне оформлення. Його окремі елементи, такі як ляссе з парасолькою-дармовисом, апелюють до цільової аудиторії. Утім ціна книжки, як на звичайний білий папір, чорно-білу графіку та тонкий картон обкладинки, видається завеликою, що робить «Мою класнючу дівчинку» менш доступною читачам-підліткам. Шкода, адже повість сподобається багатьом читачам.

• підліткам 11-14 років;
• фанатам меду і бджіл;
• вчителям української літератури;
• дитячим письменникам-початківцям, щоб навчитися будувати інтригу та показувати розвиток характеру.

• людям, що мають апіфобію;
• читачам, яких дратує романтизація сільських бабусь і дідусів та народної мудрості;
• людям без почуття гумору.

Фото: Wise Bee, Читомо, Марина Павленко

Найкращий лайк — це 30 гривень))

Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.

Марина Камінська. Рік вимушеної міграції

3 березня в Музеї української діаспори відкривається виставка «Рік вимушеної міграції. Марина Камінська».

У лютому минулого року українська художниця Марина Камінська, як і тисячі інших українців, внаслідок повномасштабного вторгнення росії в Україну, була вимушена покинути рідну домівку й виїхати за кордон. Шлях еміграції мисткині пройшов через Західну Україну, Австрію та врешті Німеччину. Протягом останніх семи місяців Марина Камінська мешкає в німецькому місті Брауншвайг.

На персональній виставці художниці будуть представлені акварельні та акрилові роботи, створені нею напередодні повномасштабного вторгнення та після вимушеної міграції до Німеччини. Більшість із них – про біль і силу, про відродження України, про її людей, про світло, яке допомагає українцям у протистоянні в темні часи жорстокої війни.

«Вдома я залишила незавершене велике полотно, але з перших днів повномасштабного вторгнення почала нову серію акварелей … Всі мої рисунки, створені за останній рік, – це рефлексії, спроби усвідомити та прожити тяжкі події війни. Будучи за тисячі кілометрів від дому, я зображаю мою рідну України, яка завжди пульсує в моєму серці» – розповідає художниця.

Виставку «Рік вимушеної міграції. Марина Камінська» можна відвідати в Музеї української діаспори з 3 березня до 2 квітня 2023 року. Урочисте відкриття – 3 березня о 17.00. Адреса: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 40б. Тел. для довідок: 0442806418.

Українська художниця Марина Камінська народилася й виросла в селі Гореничі на Київщині. Навчалася в Національній академії керівних кадрів культури та мистецтв у Києві. Свій професійний творчий шлях розпочала у сфері сучасної хореографії та згодом продовжила втілювати власні ідеї через форми й ритми кольору у візуальному мистецтві.

Основні теми дослідження Камінської – це самоідентичність людини в різні періоди її зростання та пізнання, зокрема, родинні зв’язки, материнство, національна ідентичність, духовний пошук. У всіх свої роботах мисткиня намагається пізнати реальність через призму структури особистості, котра сприймає та формує її.

Марина Камінська бере участь у групових та проводить персональні виставки в Києві, Відні, Гарс-ам-Кампі, Мюнхені, Нюрнберзі, Кракові, Берліні, Брауншвайгу. Художниця активно приймає участь в благодійних мистецьких аукціонах та проєктах для підтримки ЗСУ та допомоги постраждалим у війні українцям.