Основні породи овець

Алтайський край, Ставропольський край, Ростовська область, Краснодарський край, Калмикія та Дагестан, області Нижнього Поволжя, південь України, Омська, Новосибірська області, Киргизія та Казахстан.

• 2. Зона тонкорунного і напівтонкорунного вівчарства: Середнє Поволжя, Башкирія, Татарстан, низка центральних областей Росії, західні області України, Білорусія, ряд областей Східного Сибіру та Казахстану.
• 3. Зона тонкорунного, напівтонкорунного та м’ясо-вовново-молочного вівчарства: республіки Північного Кавказу та країни Закавказзя^
• 4. Зона переважно напівтонкорунного м’ясо-вовнового вівчарства: центральні, північно-західні й північно-східні області Росії, країни Прибалтики.
• 5. Зона шубного вівчарства: північні та деякі центральні області Росії, республіки Комі та Якутія..
• 6. Зона смушкового та м’ясо-сального вівчарства: Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан, окремі райони Киргизії, України та Оренбурзької області Росії.

За віковим складом у вівчарстві виділяють такі групи: барани-плідники і барани-пробники, старші за 1,5 року; вівцематки – холості, суягні та підсисні; ягнята (баранці, ярочки та валушки) віком до 4–5 місяців; ремонтний молодняк (валушки і ярки) на нагулі та відгодівлі й дорослі вибракувані тварини.

Породи овець ділять на чотири групи за основною продуктивністю, які районовано на шести зонах.

• 1. Тонкорунні вівці, які мають своєю чергою три напрями:
  • • вовново-м’ясний: асканійська, кавказька, алтайська, забайкальська, краснрярська, південно-уральська та ін.;
  • • вовновий: грозненська порода, ставропольська, сальська, радянський меринос, азербайджанський гірський меринос;
  • • м’ясо-вовновий: прекос, казахський архаромеринос, грузинська тонкорунна жирнохвоста, в’ятська, дагестанська гірська.
  • •вовново-м’ясний: цигайська порода;
  • • м’ясо-вовновий, що,поділяється на:
    • а) довгововнові (куйбишевська порода, російська довгошерста, Лінкольн, ромні-марш);
    • б) короткововнові (горьківська, прибалтійська, гемпшир, шропшир).
    • • шубний: романівська порода, північна’куцохвоста й сибірська короткожирнохвоста;
    • • смушковий: кривуляста порода, сокільська, чушка, малич, решетиковська;
    • • м’ясо-сальний: гіссарська, едильбаєвська та джайдара;
    • • м’ясо-вовново-молочний: карачаївська, тушинська, балбас, мазех, осетинська, індійська та ін.;
    • • м’ясо-вовновий: черкаська, міхновська, кучугурівська та ін.

    Радянський меринос. За маткову основу використовували новокавказьких, мазаєвських та інших місцевих мериносів, а також їхні помісі з грубововновими вівцями різних поколінь. Поліпшувачами були барани породи рамбулье, а потім нових вітчизняних тонкорунних порід: асканійської, кавказької, алтайської, грозненської, ставропольської тощо. Маса тіла баранів – 100–110 кг, маток – 50–58 кг Настриг вовни у баранів – 16,0–18,0 кг, маток – 6,5–7,0 кг. Довжина вовни у баранів – 8,5–9,0 см, маток – 8,0–8,5 см. Вихід митої вовни – 38–40 %. Плодючість – 120–130 %.

    Лінкольнська. Напівтонкорунна. М’ясо-вовнового напряму продуктивності. Виведена у XVIII–XIX ст. в Англії шляхом схрещування місцевих овець з лейстерськими баранами. Тварини найбільші серед англійських м’ясо-вовнових порід. Маса тіла: баранів –130–140 кг, маток – 80– 90 кг. Шерсть однорідна, крупностручкувата, з гарним блиском, довжиною 20–30 см. Настриг вовни: у баранів 9,0–10,0 кг, маток – 6,0-6,5 кг. Вихід чистої вовни – 55– 65 %. Плодючість – 115–120 %. Вівці вимогливі до умов утримання та годування. Помісі, отримані від схрещування Лінкольнів із мериносами, вирізняються високою вовновою та м’ясною продуктивністю, дають шерсть кросбредного типу.

    Прекос. Порода скоростиглих тонкорунних овець м’ясо-вовнового напряму продуктивності. Отримана в результаті чистопородного розведення прекосів, завезених в 20– 30-х роках XX ст. з Німеччини, і поглинання ними місцевих грубововнових овець. Характеризується добрими м’ясними якостями, скоростиглістю, безскладчатістю, комолістю. Маса тіла баранів – 90–100 кг, маток – 50–60 кг. Настриг вовни у баранів – 8,0–10,0 кг, маток – 3,5-4,5 кг. Вихід митої вовни – 45–50 %. Довжина вовни у баранів – 8–1Ό см, маток – 7–9 см. Тонина вовни – 60 і 64 якості: Плодючість – 125–135 %. Використовують під час виведення низки порід.

    Цигайська. Найчисленніша з усіх напівтонкорунних порід. Вівці характеризуються міцною конституцією, витривалістю, доброю плодючістю та молочністю. Вовна має гарну пружність, міцність і низьку валкоздатність. У породі розрізняють три типи: вовново-м’ясний, вовново-молочний та м’ясо-вовновий. Маса тіла баранів – 90–100 кг, маток – 50–55 кг. Настриг вовни у баранів – 7,5–9,5 кг, маток – 3,8–4,5 кг. Довжина вовни у баранів – 10–11 см, маток – 9–10 см. Тонина вовни у баранів– 10–11 см, маток – 9–10 см. Тонина вовни – 46–56 якості. Вихід митої вовни – 55–60 %. Плодючість – до 145 %.

    Кавказька. Виведена у радгоспі “Більшовик” Ставропольського краю в 1923–1936 pp. Роботу розпочато відомими бонітерами Я. В. Сладкевичем та В. П. Айма, потім продовжено й завершено К. Д. Філянським. Вихідним матеріалом для створення породи послужили новокавказькі мериноси з найліпшими м’ясними та вовновими якостями та барани американського рамбулье. На останніх етапах використовували баранів асканійської породи. Вівці кавказької породи характеризуються високою вовновою та м’ясною продуктивністю. Маса тіла баранів – до 125 кг, маток – 50–60 кг. Настриг вовни у баранів – 12–14 кг, маток – 6,0–6,5 кг. Вихід митої вовни – 40–42 %. Довжина вовни у баранів – 8–9 см, маток – 7–8 см. Тонина вовни – 64 якості. Плодючість – 130–140 %.

    Забайкальська. Тонкорунна, вовново-м’ясного напряму продуктивності. Виведена в 1927–1956 pp. у господарствах Читинської області шляхом схрещування місцевих бурят-монгольсьісих грубововнових овець спочатку з баранами породи радянський меринос, потім прекос та асканійської, а потім алтайської та’ грозненської порід. Маса тіла баранів – до 100 кг, маток – 50–55 кг. Тонина вовни – 60–64 якості, довжина 7–8 см. Настриг вовни у баранів – 8,0–10,0 кг (до 14,5), маток – 4,5–5,0 кг (до 11,0). Вихід чистої вовни – 46 – 48 %. Тварини добре пристосовані до цілорічного використання природних пасовищ в умовах континентального клімату.

    Алтайська. Виведена в 1928–1948 pp. під керівництвом Г. Р. Литовченко, Н. О. Васильєва, С. С. Кримського, Г. П. Догеля, Ф. Я. Вовченка та ін. Під час створення використовували мазаєвських та новокавказьких мериносів.

    Для поліпшення мериносів їх спочатку схрещували з баранами породи американський рамбулье, а потім австралійський меринос та кавказька. Вівці характеризуються високою вовновою та м’ясною продуктивністю, плодючістю. Маса тіла баранів – 100–125 кг, маток – 55–65 кг. Настриг вовни у баранів – 12,0–14,0 кг, маток – 6,0–6,5 кг. Вихід митої вовни – 42–45 %. Довжина вовни баранів – 8,0–9,0 см, маток – 7,5–8,0 см. Тонина вовни – переважно 64 якості. Плодючість – 120–150 %.

    Бордер-лейстер. Напівтонкорунні. Вовново-м’ясного напряму продуктивності. Виведена й поширена в Шотландії, Англії, Австралії. Маса тіла баранів – 115–120 кг, маток – 60–70 кг. Настриг вовни у баранів – 6–8 кг, маток 4,5 кг. Довжина вовни – 20–25 см. Тонина вовни – 48–50 якості. Молочність добова – 2,8–3,4 кг. Плодючість – 200–210 %.

    7.3.2. Напівтонкорунні породи овець

    25,1 до 40 мкм (58, 56, 50, 46, 46 і 44 якості); руно штапельної і косич- ної (якщо вовна дуже довга й рідка) будови; штапель не дуже щіль­ний (оскільки порівняно з тонкорунними тут вовна рідша і менше жиропітна); велика та середня добре виражена звивистість; люстро­вий (у довгововних) або нормальний блиск вовни; напівтонкорунні вівці безскладчасті з гіршою (порівняно з тонкорунними) оброслістю кінцівок, голови та черева; за настригом немитої і чистої вовни по­ступаються тільки перед тонкорунними; тварини великих розмірів, характеризуються високою якістю м’яса, скороспілі, багатоплідні і молочні; серед свійських овець мають найкраще поєднання високого розвитку м’ясної та вовнової продуктивностей. У світі налічується 218 напівтонкорунних порід овець, у тому числі в Україні — п’ять (найпоширеніша — одна). Основних виробничих напрямів напів­тонкорунного вівчарства три: вовново-м’ясне (цигайська порода, ар­гентинський ромні-марш, грузинська жирнохвоста тощо), м’ясо- вовнове довгововне (новозеландський корідель, лінкольн, ромні- марш, асканійські кросбреди, північнокавказька та ін.); м’ясо- вовнове короткововне (гемпшир, шропшир, суффольк, латвійські темноголові, німецькі чорноголові тощо).

    Цигайська порода — створена в давні часи народами Балкан- ського півострова і Малої Азії. На південь України завезена в XIX ст. переселенцями-болгарами з Бессарабії та румунськими ко- чівниками-вівчарями з Трансільванії (рис. 7.4). На основі селекції з використанням для ввідного схрещування англійської породи ром- ні-марш створено приазовський тип цигайських овець. Зона пород­ного районування: Донецька, Автономна Республіка Крим, Одеська, частково Чернівецька, Херсонська, Запорізька області. Основні племзаводи: ім. Рози Люксембург Донецької області, «Чорноморсь­кий», «Славне» Автономної Республіки Крим. У провідних племза­водах настриг чистої вовни становить 2,8 — 3,3 кг. Жива маса бара-

    нів-плідників — 110 — 120, вівцематок — 55 — 65 кг; настриг немитої вовни відповідно 9 — 10 та 4 — 5 кг, вихід чистого волокна — 60 — 65 і 55 — 60 %; настриг чистої вовни — 6 — 8 та 2,6 — 3 кг; довжина вов­ни — 10 — 11 і 8 — 9 см. Барани — рогаті, вівцематки — комолі. Жи­ва маса ягнят після відлучення у 4-місячному віці — 28 — 30 кг; мо­лодняк у однорічному віці досягає 70 — 75 % живої маси дорослих тварин. Особливістю вовни цигайських овець є значна пружність, тому хутро (цигейки) і тканини з цигайської вовни стійкі проти зминання. її використовують також для виготовлення технічних сукон (шліфувальних, для віджимних валів у целюлозно-паперовій промисловості тощо).

    Асканійські кросбреди — український тип м’ясо-вовнових овець асканійської селекції. Створені відтворним схрещуванням асканійських тонкорунних та цигайських вівцематок з баранами англійської породи Лінкольн. На них припадає близько 1 % загаль­ної кількості овець в Україні. Як перспективний тип поширений у багатьох областях: Херсонській, Одеській, Чернівецькій, Рівнен­ській, Волинській, Житомирській та ін. Провідні племзаводи: «Ас- канія-Нова» і «Маркєєво» Херсонської області. У зазначених гос­подарствах настриг чистої вовни становить 3,5 — 4,5 кг. Жива маса баранів-плідників — 120 — 130, вівцематок — 65 — 75 кг; настриг чистої вовни відповідно 8 — 11 і 4 — 6 кг; довжина вовни — 18 — 20 та

    14 — 16 см; вихід чистого волокна — 60 — 70 %. Барани і вівцемат­ки — комолі. Середньодобові прирости ягнят — 200 — 250, молодня­ку — 120 — 150 г. У однорічному віці молодняк досягає 85 — 90 % живої маси дорослих овець.