Легенди України

Кожен народ має свої легенди. Легенда – один із важливих елементів національної самоідентифікації людини, інструмент, що пов’язує кожну особистість з історією становлення її нації.

Легенда – поетична оповідка, що пояснює походження певного природного явища, якусь історичну подію, або розповідає про якусь небувалу пригоду в житті історичної або породженої народною фантазією особистості.
Безумовно, в легендах історичні події знаходять лише дуже приблизне відображення, втім, як жанр фольклорної творчості легенда є більш реалістичною, ніж казка.
Дидактична функція легенд проявилася ще від початку існування людства: саме завдяки легендам із вуст у вуста, від батьків до дітей передавався цінний досвід та знання, набуті старшим поколінням. Легенди допомагали засвоювати етичні цінності, дозволяли юній людині відчути коріння свого роду, приналежність до своєї нації.
І досі легенда виконує важливу функцію у становленні світосприйняття людини. Легенди рідного народу – привід відчути гордість від того, що ти – українець; привід відчути пошану до предків та героїчного минулого, спосіб засвоїти національну ідею, врешті решт.
Українські легенди про козака Мамая, Довбуша, Наливайка – дозволяють подивитись на історичні події очами простого народу. Легенди на кшталт „Батькової поради”, „Хліба й золота” – допомагають дитині всотувати етичні цінності. Легенди про міфічних істот (русалок, мавок, домовиків, вурдалаків, відьом) – ілюструють відношення простого народу до невидимого й невідчутного світу. Оповідки про те, „Чому в морі вода солона”, або „Звідки узялись волошки” – є спробою поетичного пояснення різних природних явищ.
Читайте своїм дітям українські легенди! Вони можуть розважити дитину і навчити народної мудрості не гірше за казки.

Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос.

1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр.

Всі тексти взяті з відкритих джерел і викладені на сайті
для некомерційного використання!
Всі права на тексти належать тільки їх правовласникам!

Легенди про Україну, міста та села

Серед розмаїття народних легенд особливе місце займають легендарні перекази щодо походження, історії, етимології назв українських міст і сіл. Це зумовлено тою увагою, яку кожна сім’я, рід, будь-яка інша спільнота людей приділяє своїй історії. З одного боку – повага до пращурів та гордість за їх славетні дії; з іншого – заспокійливе відчуття приналежності до більш-менш значущої соціальної формації: легенди й перекази про міста та села створювались невідомими народними поетами, які зберігали історію роду, прикрашаючи її чудовими дрібницями й подробицями, даючи змогу нащадкам насолодитися почуттям гордості за багату історію свого народу, пояснюючи походження географічних назв, дозволяючи прослідкувати родовід.

Легенди

Народна пам’ять у легендах є,
І правда в них, звичайно, збереглася…
Хоч хтось колись додав до них своє,
А чи прикрасити події намагався…
Чи час змінив, чи місце переніс,
Щоб підійшла найкраще панорама.
Чи замість підліску він розказав про ліс,
Та правда залишилася та сама.
Звитяга й мужність в них була завжди,
Й донині залишається там жити.
І скільки б не втекло в річках води,
А правду в них не можна утопити…