Як Вірменія і Азербайджан домовляються про мир, а Туреччина може посісти місце Росії

Євросоюз намагається виступити посередником у переговорах між Азербайджаном та Вірменією (на фото зліва направо: президент Азербайджану Ільхам Алієв, голова Європейської ради Шарль Мішель та прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян)

Війна в Карабаху закінчилася три роки тому. Вірменія погодилася майже на всі вимоги Баку, натомість вимагаючи гарантій безпеки для вірмен Карабаху. Баку стверджує, що вони матимуть такі ж права, що й громадяни Азербайджану.

Після війни 2020 року сторони конфлікту багато разів сідали за стіл переговорів і часом здавалося, що мирна угода вже близько. Зустрічі відбувалися під егідою Вашингтона, Брюсселя, Москви, але, як вважають експерти, їхній прогрес впирається у безпеку вірменів.

Азербайджан переміг у війні, що тривала 44 дні, й повернув собі частину територій Карабаху та прилеглі до нього регіони, а в Нагірний Карабах, за домовленістю лідерів Азербайджану, Вірменії та Росії, увійшли російські миротворці. Вони контролюють територію Карабаху, де мешкають вірмени, та підтримують їхню безпеку.

Але вірмени якістю цього захисту незадоволені, вважаючи, що миротворці безсилі перед азербайджанськими військовими.

Азербайджанці, своєю чергою, стверджують, що росіяни допомагають таємно переправляти зброю з Вірменії до Карабаху.

Повідомлення про збройні інциденти та порушення припинення вогню (у тому числі на кордоні Азербайджану з Вірменією) надходять кожні кілька днів.

Мандат миротворців закінчиться у 2025 році, і Азербайджан дає зрозуміти, що, можливо, його не продовжать.

Єреван хоче гарантій безпеки для десятків тисяч вірмен, які продовжують жити в Карабаху.

Карабах – тема, що миттєво викликає бурхливі емоції в обох народів. За десятиліття конфлікту прірва, між вірменами й азербайджанцями ще поглибилася.

Обидві сторони вважають себе жертвою у цьому протистоянні, стіна недовіри та неприйняття лише зміцнюється з кожною краплею пролитої крові.

Вірмени не можуть виїжджати за межі Нагірного Карабаху, азербайджанці не можуть повернутися у зруйновані вірменами міста й села в Карабаху, де ще багато років триватимуть розмінування та відбудова.

Сьогодні неможливо уявити собі вірменина, що гуляє бакинським Приморським парком, або азербайджанця, який відпочиває на березі вірменського озера Севан (або Гейча, азербайджанською).

Спільні дії щодо ліквідації наслідків бойових дій, відкриття комунікацій та вільного руху транспорту (наприклад, дорогою на Нахічевань) – такі кроки потребують діалогу та компромісу.

Але люди ні у Вірменії, ні в Азербайджані до цього, схоже, поки що не готові, і їх до цього ніхто не готує.

Умови для миру

Азербайджан раніше запропонував Вірменії п’ять пунктів мирної угоди: взаємне визнання кордонів, відсутність територіальних претензій, відмова від військової сили та силових загроз, демаркація кордонів та відкриття транспортних комунікацій.

Вірменська сторона хоче додати пункт про створення міжнародних механізмів, які гарантують безпеку вірменів, що залишилися в Карабаху. І в цьому пункті думки сторін розходяться.

Так у травні цього року прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив про визнання Карабаху частиною Азербайджану, але вкотре додав, що Баку слід піти на “повноцінні переговори зі Степанакертом”, щоб надати вірменам, що живуть там, гарантії безпеки.

Вірменський політолог Олександр Іскандарян вважає, що отримати такі гарантії зараз – вкрай складно. З одного боку, існує криза довіри, коли у невизнаній НКР (Нагірно-Карабаській республіці) не вірять обіцянкам Баку, а з іншого – “на гарантії у вигляді, приміром, міжнародних миротворців, наприклад, з ООН, не піде Баку”.

“Відповідно, якщо буде переговорний процес з міжнародними гарантіями і якийсь час відсутність стрілянини й ескалації, а також можливість доставки [у Карабах з Вірменії] вантажів, то це могло б стати хоча б початком для обговорення [гарантій]”, – вважає Іскандарян.

З грудня 2022 року населений вірменами регіон перебуває у фактичній блокаді, яка поступово посилюється. Тоді азербайджанські держслужбовці під виглядом екоактивістів блокували єдину дорогу, що пов’язує невизнану “НКР” з Вірменією.

А навесні Азербайджан побудував на кордоні з Вірменією повноцінний прикордонний контрольно-пропускний пункт, і вантажоперевезення припинилися.

Потім, уже влітку, Азербайджан перестав пускати в Карабах і машини Міжнародного Червоного Хреста і, нарешті, наприкінці липня затримав автомобіль “швидкої”, заарештувавши пацієнта, який перебував у ній, за звинуваченням у воєнних злочинах, нібито скоєних 30 років тому.

Азербайджан пропонує завозити в Карабах гуманітарні вантажі через азербайджанське місто Агдам, але проти цього виступають вірмени.

Автор фото, Getty Images

Вірмени Карабаху намагаються привернути увагу світу до гуманітарної ситуації в регіоні

Азербайджан: вірмени мають такі ж права

Азербайджан сильніший за Вірменію у військовому відношенні, його армія контролює кордон з Вірменією, а також стоїть у Шуші, в карабаському місті на панівній висоті, лише за кілька кілометрів від Степанакерта (в Азербайджані місто називається Ханкенді). І у своїй риториці Баку говорить з позиції сильного, не уникаючи погроз.

Президент Ільхам Алієв висловився досить однозначно: вірмени Карабаху мають або отримати азербайджанські паспорти, або залишити регіон. Причому і він, і його чиновники не раз говорили, що разом із паспортом гарантують вірменам Карабаху такі ж права, що й іншим громадянам Азербайджану.

Ці заяви зустріли і скептичні коментарі про те, що в Азербайджані з правами людини справи погані, а враховуючи антивірменську пропаганду у школах, постає питання, як тут ставитимуться до етнічних вірмен.

Хоча карабаські вірмени ще не погодились отримати азербайджанське громадянство, ВВС звернулась до Державного агентства з надання послуг громадянам (ASAN) із запитанням, куди мають звертатись вірмени Карабаху, якщо захочуть отримати документи. Там порадили зателефонувати до МВС. Міністерство поки що не відповіло на дзвінки, так само як і Міграційна служба Азербайджану.

Деякі спостерігачі, зокрема Олександр Іскандарян, вважають, що влада Азербайджану просто намагається вижити вірменів з Карабаху.

За словами політолога, коли він чує, що вірмени матимуть ті ж права, що й азербайджанці, він запитує себе: які права?

“Це монархія, де одна родина править з невеликою перервою з 1969 року, — каже Іскандарян. – Уявити, що в країні одні [вірмени] матимуть права, а інші [азербайджанці] ні – це неправдоподібно”.

Автор фото, Getty Images

В Азербайджані влада, зазвичай, жорстко розганяє будь-які протести

Експерт: дати вірменам свободу – поганий прецедент для Алієва

Азербайджанський історик Карабаського конфлікту Аріф Юнус погоджується з ним: “Виходить, що скрізь в Азербайджані ненормальні вибори, а в одній частині – ні. Так не буває”.

Азербайджан у різних міжнародних рейтингах та звітах фігурує як найменш демократична країна на Південному Кавказі. Багато журналістів, політиків, правозахисників пройшли через в’язниці, безліч критиків режиму залишили Азербайджан.

Опозиція майже не представлена в парламенті, а деякі допущені до президентських виборів кандидати або самі були прихильниками чинного президента Алієва, або майже невідомі політики.

В індексі свобод від Freedom House (де враховують не лише країни, а й території) невизнана “Нагірно-Карабаська республіка” вважається частково вільною, тоді як Азербайджан – невільною країною.

За словами історика, якби вірмени були в складі Азербайджану та почувались безпечно, вони могли б вимагати на міжнародному рівні, зокрема в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), виконання Азербайджаном своїх зобов’язань з прав національних меншин і прав людини в цілому.

“Це допоможе і Азербайджану, адже те, що не змогла зробити азербайджанська опозиція, робитимуть вірмени, – вважає Юнус. — Для опозиції вірмени могли б стати тим локомотивом, який демократизуватиме країну”.

На думку експерта, ціль Баку – зробити так, щоб вірмени добровільно пішли.

“Його [Алієва] завдання, щоб усі йому підкорялися, але є регіон, який йому не підкоряється, це інші люди з іншим досвідом, – каже історик. — Погодитися на присутність вірмен у складі Азербайджану, змушуючи вірмен вірити її [владі] на слово, це як запросити опозиціонерів, що втекли з країни, пообіцявши їм безпеку”.

Автор фото, Getty Images

Аріф Юнус та його дружина правозахисниця Лейла Юнус самі сиділи в азербайджанській в’язниці за звинуваченнями у фінансових злочинах, які на думку багатьох, були політично вмотивованими

Лакмусовий папірець для демократів

Під час 44-денної війни 2020 року опозиція в Азербайджані підтримала владу, відклавши суперечки до закінчення бойових дій. Суспільство теж було солідарне з азербайджанськими військовими, які прагнули повернути території, втрачені під час першої війни в Карабаху на початку 1990-х років.

Але згодом, коли відбулися нові зіткнення вже на території Вірменії, деякі відомі критики режиму почали засуджувати дії азербайджанської влади. У відповідь на це влада розгорнула проти них кампанію в соцмережах, розповсюджуючи фото критиків влади з прифотошопленою припискою: “Знай зрадника”.

Сьогодні азербайджанська опозиція, яка засуджує насильство влади у різних регіонах країни, блокаду Карабаху не критикує. Азербайджанський політичний оглядач Шахін Рзаєв каже, що це пов’язано з тим, що опозиція в країні насправді більш націоналістично налаштована, ніж нинішня влада, і вірменам Карабаху не співчуває.

Колишній член керівництва однієї з опозиційних партій розповів ВВС, що сьогодні опозиція надто зайнята власним виживанням і чварами: “І тому, і іншому посприяв новий закон, який змусив усі партії пройти перереєстрацію і дав їм привід мірятися, скільки в кого членів”.

У відповідь на запитання ВВС про позицію партії щодо блокади Карабаху лідер опозиційної партії “Республіканська Альтернатива” Ільгар Мамедов висловився так: “Лачинська дорога має використовуватись не для дискримінації торговельних шляхів усередині країни, а для їхнього розвитку. Тому пропозиція офіційного Баку використати дорогу Агдам-Ханкенді не може бути відкинута без наслідків для Лачинської дороги. А яких саме наслідків — це має вирішувати уряд, за яким нині свобода дій щодо постконфліктного врегулювання. Виходимо з того, що азербайджанський уряд відданий використанню всіх можливих мирних засобів у цьому питанні”.

Автор фото, Getty Images

Російськими миротворцями незадоволені обидві сторони, але з різних причин

Хто замінить Росію?

Поки питання безпеки вірмен Карабаху не вирішене, сторони продовжують переговори за посередництва США, ЄС та Москви. Так нещодавно Вірменію й Азербайджан відвідав старший радник США з переговорів на Кавказі Луїс Боно.

За ситуацією в регіоні стежить і Брюссель, а Росія не лише часто висловлюється щодо Карабаського конфлікту, а й тримає в Карабаху свій контингент миротворців.

Мандат росіян закінчиться за два роки, і поки що неясно, що буде далі. Європа зайнята війною, розв’язаною Росією в Україні. У США наступного року президентські вибори, і ситуація в регіоні, який американці й на карті не завжди можуть знайти, навряд чи буде в центрі уваги.

Тим часом блокада Карабаху не сприяє взаєморозумінню вірмен й азербайджанців. У цій ситуації, на думку Шахіна Рзаєва, Туреччина може перехопити посередництво в ослабленої Росії. І хоча Туреччина є прихильницею Азербайджану, вона єдина має, за словами експерта, змогу тиснути на Баку.

Водночас відкриття кордонів Туреччини з Вірменією могло б стати важливим стимулом для прийняття Єреваном турецького посередництва.

Вірменський політолог Тигран Григорян зауважує, що прогнозувати на роки вперед сьогодні, під час війни в Україні, складно, і зараз “цей вакуум у регіоні заповнюють західні представники”, а основним посередником є Вашингтон, який прагне допомогти з узгодженням тексту мирного договору.

Останнім часом США дійсно активно закликають сторони до компромісів задля досягнення миру.

Як зауважує відомий британський експерт з Карабаського конфлікту Лоуренс Броєрс, медіація та гарантії безпеки — це два різні процеси, і поки важко побачити, коли й де вони стикаються. І хоча серед посередників поки що більше конкуренції, але є й координація, причому більше, ніж ми припускаємо.

За його словами, Азербайджану важко буде домогтися виведення російських миротворців, але можна буде змінити їхній статус. “Можливо, це буде менша місія, вже менше про підтримання миру, але більше про процес реінтеграції, — каже експерт. — Питання в тому, чи залишиться там [у Карабаху] вірменське населення за цих обставин”.

Сам же переговорний процес, на думку Броєрса, “виявився заручником розвитку подій на місці [конфлікту] та повної відсутності довіри між сторонами, коли йдеться про взяті на себе зобов’язання та домовленості”.

І тут, робить висновок він, найбільше процес залежить від національних лідерів, “і ніякий зовнішній посередник не може розв’язати цю проблему” за них.

Напруження у відносинах між США та Туреччиною через Вірменію

Відносини між США та Туреччиною обтяжує рішення комітету Палати представників американського Конгресу визнати масові вбивства вірменів у Першу світову війну геноцидом. Уряд США не підтримує таку позицію.

Прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Таїп Ердоґан і президент США Барак ОбамаФото: dpa

Масові вбивства вірменів у часи Першої світової війни на території тодішньої Османської імперії були геноцидом. Так ці історичні події вважає за правильне називати комітет з питань зовнішньої політики Палати представників Конгресу США.

Голосування, якого краще не було б

За відповідну резолюцію, яка не має жодних наслідків з правової точки зору, у четвер проголосували 23, проти – 22 члени комітету Палати представників американського Конгресу. Така позиція не відповідає баченню, яке є в цьому питанні в американського уряду. Перед голосуванням держсекретар США Гілларі Клінтон зверталася до голови комітету з проханням не ставити на голосування сумнівне питання. За повідомленнями американських ЗМІ, своє негативне ставлення до резолюції та її ухвали висловлював і президент Барак Обама.

Турецькі політики й бізнесмени влаштували напередодні голосування справжню кампанію проти резолюції, якої прагнули американські парламентарі.

Туреччина відкликала посла

Однак резолюцію ухвалено. Одразу після цього рішення Туреччина терміново відкликала для консультацій свого посла у США. А прем’єр-міністр Реджеп Таїп Ердоґан заявив, що така ситуація матиме наслідки як для двосторонніх відносин між США і Туреччиною, так і для зближення, яке останнім часом відбувалося між Анкарою та Єреваном. Про небезпеку для вірменсько-турецьких відносин попереджала перед голосуванням і американська держсекретар Гілларі Клінтон. Цікава деталь полягає в тому, що і Обама, і Клінтон, коли ще були членами американського Сенату, самі висловлювалися за резолюцію, де йшлося б про «геноцид вірменів».

Оглядачі наголошують, що Туреччина, яка є членом НАТО, вважається головним союзником США в регіоні неподалік від таких «гарячих точок», як Ірак та Афганістан. Американці активно використовують військові бази в Туреччині для забезпечення необхідним своїх вояків в Іраку. Тому охолодження відносин аж ніяк не на руку Вашингтону.

Поки незрозуміло, чи збирається Анкара робити подальші кроки у ситуації, що склалася. Суперечлива інформація є щодо одного суттєвого моменту: чи буде винесене «вірменське питання» ще й на пленум Палати представників США. Нинішні події нагадують ситуацію 2007 року, коли цей же комітет Палати представників американського Конгресу ухвалив резолюцію про геноцид вірменів. Але через сильний спротив всередині парламенту та тиск з Білого дому, тоді ще адміністрації президента Джорджа Буша, питання так і не винесли на парламентський пленум.

Тим часом уряд у Вірменії привітав рішення закордонного комітету американської Палати представників. Туреччина як правова наступниця Османської імперії відхиляє, що масові вбивства вірменів у Першу світову війну були геноцидом. У ті часи загинули, за різними оцінками, від 200 тисяч до півтора мільйони вірменів.

Леся Юрченко/Тетяна Бондаренко/dpa/apn