Хто за національністю халіф

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 3. Арабський халіфат

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: про природу та населення Аравійського півострова; як виник іслам і яку роль він відіграв у житті арабів; чому арабам вдалося підкорити великі території в Азії, Африці та Європі; яким є внесок представників арабської культури до світової скарбниці.

1. Аравійський півострів та його населення. Більша частина величезного Аравійського півострова — це пустелі й степи. Аравія поділяється на кілька різних за природними умовами областей. На південному заході півострова простягнувся Ємен — країна з родючими землями та багатою тропічною рослинністю. Населення півострова здавна займалося рільництвом і садівництвом. Середина півострова — Неджд — величезне посушливе плоскогір’я, де можливе лише кочове скотарство. Річок тут немає, тільки сухі русла, що інколи заповнюються дощовими потоками. Життєдайну воду людям дають виключно криниці. Довга смуга вздовж Червоного моря — Хіджаз — придатна хіба що для рільництва в окремих оазах. Безмежні простори, особливо на околицях плоскогір’я, залишаються незаселеними.

У зв’язку з природними умовами Аравійського півострова більшість арабів були кочовиками — бедуїнами («жителями пустелі»). Вони розводили кіз, овець і верблюдів. Життя бедуїна неможливо уявити без верблюда. Ця тварина — постійний супутник і засіб існування кочових арабів.

Бедуїни жили племенами, які поділялися на роди й сім’ї. У них існувала знать — шейхи і саїди, які мали великі стада худоби, рабів та отримували більшу частку здобичі під час війн. Усі члени одного племені вважали себе родичами. Більшість арабів поклонялися різним племінним богам: єдиної релігії в них не існувало. Найшанованішими були бог війни та родючості Астар, богиня місяця Сін, богиня-мати Лат.

Через Хіджаз, уздовж Червоного моря, пролягав давній торговельний шлях із Середземномор’я до Африки та Індії, на якому з’явилися великі торговельні центри, що згодом перетворилися на міста, — Мекка, Ясриб та інші.

Наприкінці VI ст. арабське суспільство охопила криза. Кількість населення півострова збільшилася, бракувало землі. Торгівля занепала через напади іранців, які прагнули, щоб торговельні шляхи проходили узбережжям Перської затоки і збагачували їхню країну. Погіршення умов життя підштовхувало арабів до думки про необхідність об’єднання для спільної боротьби за краще існування, але на заваді цьому стояли різні племінні вірування.

2. Виникнення ісламу та об’єднання арабів.

Об’єднанню арабів сприяла поява нової релігії — ісламу (у перекладі з арабської — «покірність»). Людей, які сповідують іслам, називають мусульманами. Засновником цієї релігії став Мухаммад (570—632). Це ім’я означає «натхненний», «пророк».

Мухаммад стверджував, що основні положення нової віри йому передані Богом. Учні й послідовники записували його слова, а після смерті Мухаммада всі ці записи було зібрано в одну книгу — Коран (у перекладі з арабської — «читання»).

Проповідь Магомета (Мухаммада). 1840—1850 рр. Художник Г. Гагарін

Мусульманська святиня Кааба, навколо якої здійснюють обряд під час хаджу (паломництва в Мекку)

Мешканець Мекки Мухаммад народився в бідній родині. У шість років він залишився сиротою і став пастухом. У віці 25 років Мухаммад влаштувався вести торговельні справи багатої вдови Хадіджи й почав мандрувати з купецькими караванами. Незабаром він одружився зі своєю господинею і розбагатів. Через деякий час Мухаммад став казати, що чує голос Бога, який наказує йому залишити торгівлю і проповідувати нову релігію. Мухаммад стверджував, що він — знаряддя Боже, наступник пророків Авраама, Мойсея та Ісуса. Згодом навколоМухаммада почали збиратися прихильники. Проте не всім жителям Мекки подобалися заклики Мухаммада віддавати своє майно бідним і звільняти рабів, тому він був змушений перебратися до міста Ясриба — «суперника» Мекки. Ясриб, жителі якого в 622 р. прийнялиМухаммада, почали називати Мединою — «містом пророка». Це переселення — хіджра — в ісламі вважається початком нової ери в мусульманському літочисленні. Учення Мухаммада швидко поширювалося, і в 630 р. він переможцем повернувся до Мекки. У 632 р.Мухаммад помер. Його могила в Медині, як і Кааба, є найбільшою святинею мусульман.

Основною релігійною вимогою Мухаммада до арабів була відмова від поклоніння різним племінним богам і визнання існування єдиного бога — Аллаха. «Немає бога, крім Аллаха, і Мухаммад — пророк його» — головна релігійна формула ісламу. Для того щоб бути мусульманином, потрібно визнати та виконувати п’ять основних положень:

1) Вірити в існування єдиного бога — Аллаха.

2) П’ять разів на день виконувати обов’язкову молитву.

3) Раз на рік дотримуватися обов’язкового посту — рамазану — від світанку до заходу сонця.

4) Витрачати п’яту частину прибутку на милостиню, щоб звільнитися від гріхів.

5) Один раз за життя здійснити паломництво (відвідання святих місць) до Мекки й Медини.

Мухаммад виклав і «заповіт священної війни». Він виділив іудеїв і християн як людей, що володіють Святим Письмом, а язичників закликав знищувати.

Іслам — одна зі світових релігій; поширена в країнах Азії, Африки.

Коран — священна книга мусульман.

Перша сура (розділ) Корану

Входження Мухаммада в Мекку і знищення ідолів. Середньовічна мініатюра

На початку свого проповідництва Мухаммад засуджував багатіїв, але згодом відмовився від цього. У Корані зазначено, що нерівність серед людей установлена Богом і мусульманин не повинен заздрити тому, хто багатший за нього.

Після вигнання з Мекки Мухаммад почав виступати за об’єднання всіх арабів у єдину общину мусульман. Між Мединою і Меккою розгорнулася війна. Більшість простих жителів підтримували пророка, тому знать була змушена підкоритися Мухаммаду та впустити його до міста. У 630 р., після повернення пророка до Мекки, більшість арабських племен визнали владу Мухаммада і прийняли іслам.

Так під прапором ісламу Мухаммад об’єднав арабські племена. На час смерті Мухаммада під його владою була більша частина племен, що населяли Аравію.

Головна святиня мусульман Кааба розташована в центрі мечеті аль-Харам. Це кубічна кам’яна споруда заввишки у п’ятиповерховий будинок. За арабськими переказами, Каабу побудував «праотець євреїв» Авраам для свого сина Ізмаїла, якого араби вважали своїм родоначальником. У ній зберігається «чорний камінь», подарований Богом Адаму — першій людині на Землі.

3. Завоювання арабів за часів перших халіфів. Після смерті пророка між його старими прихильниками і мединською знаттю почалися суперечки про спадкоємність. Адже питання було не тільки в тому, хто буде релігійним вождем, а й у тому, хто очолить створену ним державу. Врешті було вирішено, що державою управлятимуть халіфи — «заступники пророка». Надалі кожен правитель арабів називав себе саме так. Перші чотири халіфи, які правили в 632—661 рр., були близькими друзями і родичами Мухаммада.

Халіфи закликали народ рушати в похід за поширення ісламу, обіцяючи кожному винагороду як за життя, так і після смерті. Розпочалася доба арабських завоювань. Найзначніші загарбання було здійснено за правління другого халіфа — Омара (634—644). Араби відвоювали у Візантії Сирію, Палестину, Єгипет і Лівію, а в Ірану — значну частину його західних земель аж до Закавказзя.

Воєнним успіхам арабів сприяли переваги у військовій тактиці. Вони створили відмінну легку кінноту, що стрімкими атаками наводила жах на піхоту противника та не менш успішно атакувала важких кіннотників ворога. Її поява стала можливою завдяки винайденню китайцями стремен. Саме спершись на них, арабські вершники розрубували шаблями ворогів майже навпіл. Значну роль відігравало й те, що завоювання арабів мали форму «священної війни в ім’я Аллаха». Кожен загиблий на цій війні, як казали халіфи, опинявся в раю й отримував вічне блаженство. Воєнні успіхи надихали на нові походи. У завойованих країнах араби насамперед захоплювали майно багатіїв, тому більшість поневолених вбачали в них визволителів. Араби давали релігійну свободу населенню завойованих країн, але водночас різними привілеями заохочували перехід місцевих жителів у мусульманську віру. Внаслідок цих завоювань виникла величезна держава — Арабський халіфат.

Халіф — наступник Мухаммада, титул правителя і водночас духовного глави мусульман.

Уже за перших халіфів в Арабському халіфаті розгорнулася боротьба за владу. Вона особливо посилилася за старого й безвольного третього халіфа Османа (644—656) і четвертого — Алі (656—661). Їх обох убили змовники. Після цього престол захопив намісник Сирії Муавія з роду Омейя. Він став засновником нової династії Омейядів. Так розпочався новий період в історії Арабського халіфату.

Омейяди та Аббасиди. Муавія відмовився жити в Мецці чи Медині та залишився в Дамаску, що перетворився на столицю халіфату. Дамаський халіфат Омейядів проіснував близько 90 років (661—750 рр.). За цей час араби значно розширили свої володіння. До кінця VII ст. арабські завойовники підкорили частину Вірменії, Південний Азербайджан, частину Північної Африки. До 711 р. вони захопили всі африканські володіння Візантії на захід від Єгипту (сучасні Лівія, Алжир, Туніс, Марокко) і дали їм арабську назву Магриб — «Захід».

У 711 р. араби розпочали завоювання Іспанії, де жили вестготи. Полководець Джебель аль-Тарік із військом розгромив вестготів і дуже швидко підкорив майже всю Іспанію.

Араби спробували захопити і Франкське королівство, проте зазнали поразки під Пуатьє. На сході арабські полководці завоювали Хіву, Бухару, Самарканд, Афганістан і північно-західну частину Індії до річки Інд. Тричі араби здійснювали походи на Константинополь, протягом року (у 717—718 рр.) тримали його в облозі, однак підкорити так і не змогли.

Унаслідок завоювань кордони халіфату Омейядів простяглися від Атлантичного океану на Заході до Китаю та Індії на Сході. За своїми розмірами Арабський халіфат перевищував Римську імперію за часів її розквіту або державу Александра Македонського.

У 750 р. Омейядів скинула іранська та іракська знать, невдоволена засиллям сирійсько-арабських можновладців. Халіфом став Абул-Аббас Кривавий, за наказом якого було знищено всіх Омейядів. Він заснував нову династію Аббасидів, що правила в 750—1055 рр. Столицю халіфату було перенесено до Багдада в Іраку. Багдадський період історії халіфату називали «золотим віком Аббасидів», часом небаченої розкоші халіфів.

Столиця Аббасидів вражала сучасників своїми розмірами, численними палацами, парками халіфа та його наближених. На величезних ринках Багдада можна було зустріти купців із найвіддаленіших країн світу — візантійців, китайців, індійців, малайців. Тут продавали шовкові тканини з Китаю, екзотичні пахощі з Індії, хутра з далеких слов’янських країн. Купці й мореплавці розповідали про дивовижні далекі землі. Недивно, що і ті часи, і сам багдадський халіф Гарун аль-Рашид стали прототипами героїв казок «Тисяча і одна ніч».

5. Суспільний лад халіфату. За перших чотирьох халіфів державою керувала вища релігійна особа, яку обирали з друзів і родичів Мухаммада. Після приходу до влади Омейядів посада халіфа стала спадковою. Халіфат перетворився на теократичну монархію, що набула рис східної деспотії — форми державного устрою, за якої монарх має необмежену законодавчу і судову владу, що тримається на насильстві й терорі, і ні перед ким не відповідає за свої вчинки.

Арабський халіфат був державою, заснованою внаслідок завоювань різних народів. Утримувати їх у покорі можна було лише силою. Для цього халіфи створили величезну постійну армію — до 160 тис. воїнів, а для власного захисту — палацову гвардію.

Величезна кількість чиновників стежили за сплатою податків до скарбниці халіфа. Існували три основні види податків: харадж — земельний податок; джизія — подушне, що сплачували немусульмани; закят — десятина, що надходила в розпорядження халіфа.

Гарун аль-Рашид приймає послів. Сучасний малюнок

Судочинство здійснювалося на основі Корану і Сунни — книги доповнень до Корану.

Проте не всі араби вважали Сунну священною книгою, рівною за значенням Корану. За часів Омейядів мусульманський світ розколовся на суннітів, які визнавали Сунну й підтримували халіфа, та шиїтів, які не визнавали Сунни і не підтримували Омейядів.

Мечеть Купол Скелі в Єрусалимі. Сучасний вигляд

Мечеть Пророка Мухаммада в Медині. Сучасний вигляд

Як і всі попередні імперії, створені в результаті завоювань, Арабський халіфат занепав і розпався. Причин розпаду було декілька. По-перше, халіфат силою об’єднав народи, які мали різну історію та культуру. Відтоді як вони опинилися під владою арабів, їхня боротьба за незалежність не припинялася. По-друге, влада халіфів, що жили в розкоші, а управління державою доручали своїм наближеним, дедалі більше слабшала. Еміри (намісники халіфів), які управляли на місцях, намагалися зробити свої володіння і владу спадковими, щоб бути незалежними від халіфа.

Усе це призвело до того, що від кінця VIII ст. до початку XI ст. халіфи втратили більшість своїх володінь. У 1055 р. Багдад завоювали турки-сельджуки, і халіфат припинив своє існування.

6. Культура халіфату. Доба Арабського халіфату збагатила світ визначними культурними досягненнями. Хоча ми й називаємо цю культуру арабською, це не зовсім так, оскільки вона увібрала в себе культури народів, підкорених арабами.

Араби проявили рідкісну здатність засвоювати знання і традиції підкорених народів. Більше того, вони змогли поєднати культурні досягнення різних країн в одне ціле на основі ісламу та арабської мови. Арабська мова стала офіційною: нею складали документи, вели переговори й читали молитви. Крім того, вона стала мовою науки і культури всього мусульманського Сходу.

Сторінка рукопису Аль-Хорезмі

Реконструкція карти світу за Аль-Масуді

Найвагоміший внесок зробили араби в розвиток природничих, точних наук, філософії та медицини. Вони вивчали й перекладали арабською мовою праці Арістотеля, Гіппократа, Евкліда, Птолемея. У Багдаді, Кордові, Каїрі існували вищі школи, де поряд із Кораном вивчали світські науки. Ці вищі школи стали зразками для майбутніх західноєвропейських університетів. У Каїрі, Кордові та інших містах існували величезні бібліотеки, що налічували сотні тисяч книг. Швидкому поширенню книг сприяло те, що у VIII ст. араби запозичили з Китаю мистецтво виготовлення паперу. У Багдаді, Дамаску, Самарканді діяли великі обсерваторії. Арабські астрономи відкрили багато зірок і склали карти зоряного неба, визначили окружність Землі.

Арабські математики створили алгебру; саме вони стали широко використовувати цифри, що були винайдені в Індії, але відомі нам як арабські. Видатним математиком свого часу був Аль-Хорезмі.

Араби першими стали робити розтини живих тварин із метою дослідження функцій частин організму і причин захворювань. У галузі медицини особливо уславився Ібн Сіна (980—1037 рр.), відомий у Європі під ім’ям Авіценна. У своїй головній праці «Канон лікарської науки» він використав досвід античних, індійських і середньоазійських лікарів. Ця праця протягом багатьох століть була настільною книгою лікарів Сходу і Заходу.

Арабські мандрівники Ібн Фадлан, Аль-Масуді, Ібн Русте та інші першими відвідали країни, що не були відомі навіть у Європі. Залишили вони й унікальні описи життя східних слов’ян у IX—X ст.

Арабським мандрівникам був відомий значно більший світ, ніж європейцям. Для морських мандрівок араби створили зручний і надійний корабель — дау, точні карти і навігаційні прилади.

Для всіх часів і народів неперевершеною пам’яткою арабської літератури залишається збірка казок «Тисяча і одна ніч», що увібрала в себе казки різних народів арабо-мусульманського світу.

Швидко розвивалися різноманітні жанри поезії. Одним із найвідоміших поетів був Фірдоусі, який створив величезний епос «Шахнаме» («Книга царів»), де описував діяння перських шахів.

Розквіт Арабського халіфату відзначився грандіозним будівництвом. Зводилися величні мечеті, палаци халіфів, мавзолеї-гробниці, фортеці.

Араби вміли організувати свій побут. Поєднавши традиції античності, Візантії, Персії, вони створили витончену східну розкіш — найтонші тканини, кераміку, скло, прикраси, зброю. Великих успіхів арабська культура досягла в прикрашанні палаців і вирощуванні садів. Різноманітним було й дозвілля: полювання та застілля, гра в шахи і нарди, музика й танці. Арабам належить винахід такого популярного тепер музичного інструмента, як гітара.

Значне поширення в арабів мали лазні, що були не тільки місцем, де милися, але й своєрідними клубами, де зустрічалися друзі. За столом араби запровадили переміну страв, миття рук, користування зубочистками.

Арабська культура мала великий вплив на Західну Європу. Захоплена арабами Іспанія стала джерелом, звідки в європейські країни поширювалися наукові знання. Європейці-християни приїздили навчатися до Кордови, яку вони називали «світлою красою світу, юним дивним містом, що сяє у блиску своїх багатств». Звідси вони привозили до Європи перекладені арабською мовою праці вчених давнини. У європейських монастирях існували центри перекладу праць з арабської мови латиною. Так, завдяки арабам Середньовічна Європа дізнавалася про наукові досягнення різних часів і народів.

Роки життя пророка Мухаммада

§ 4. Арабський халіфат

ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про природні умови Аравійського півострова та його населення; як виник іслам і відбулося об’єднання арабів; як здійснювалися завоювання арабів; які риси були притаманні розвитку арабо-мусульманської культури; хто такий «халіф»; що таке «іслам», «Коран», «паломництво», «Арабський халіфат», «східна деспотія», «теократія», «монархія», «експансія».

ПРИГАДАЙТЕ: 1. Якими є особливості способу життя кочових народів? 2. Коли араби намагалися захопити Франкську державу й чим завершилася ця спроба? 3. Робота в парах. Обговоріть, що вам відомо з інших навчальних предметів про досягнення арабської культури, якими ми користуємося зараз.

1. Аравійський півострів та його населення. Аравійський півострів поділяється на кілька різних за природними умовами областей. На його південному заході простягнувся Ємен із родючими землями, багатою тропічною рослинністю, де населення здавна займалося землеробством і садівництвом. Середина півострова — Неджд — величезне посушливе плоскогір’я, де можливе лише кочове скотарство. Життєдайну воду людям дають виключно криниці. Довга смуга вздовж Червоного моря — Хіджаз — придатна хіба що для землеробства в окремих оазах.

Араби бедуїни. Художник Дж. Ф. Льюїс. 1851 р.

• Опишіть арабського кочовика бедуїна.

Більшість населення Аравійського півострова складали кочовики бедуїни, які розводили кіз, овець і верблюдів.

Через Хіджаз, уздовж Червоного моря, пролягав старовинний торговельний шлях із Середземномор’я до Африки та Індії, на якому з’явилися великі центри торгівлі, що згодом перетворилися на міста, — Мекка, Ятриб та інші. Особливо велике значення мала Мекка, що виникла в головному місці зупинки караванів.

Бедуїни («жителі пустелі») жили племенами, які поділялися на роди й сім’ї. У них існувала знать — шейхи й саїди, які мали великі отари овець, багато рабів та отримували більшу частину здобичі під час війн. Усі представники одного племені вважали себе родичами. Араби поклонялися різним племінним богам: єдиної релігії в них не існувало. Уособленнями арабських богів були рукотворні кам’яні ідоли та природні кам’яні стовпи.

Наприкінці VI ст. кількість населення півострова збільшилася, бракувало землі. Торгівля занепала через напади іранців, які прагнули, щоб торговельні шляхи проходили узбережжям Перської затоки та збагачували їхню країну. Араби вирішили об’єднатися, щоб разом вести боротьбу за краще існування, але на заваді цьому стояли різні племінні вірування.

2. Виникнення ісламу та об’єднання арабів. Об’єднанню арабів сприяла поява нової релігії — ісламу (у перекладі з арабської — «покірність»). Людей, які сповідують іслам, називають мусульманами. Засновником цієї релігії став Мухаммад (570—632). Це ім’я означає «натхненний», «пророк». У Європі його називали Магометом.

Карта «Виникнення ісламу. Арабський халіфат»

Мухаммад стверджував, що основні положення нової віри йому передав Аллах («Бог»). Учні й послідовники записували слова Мухаммада, а після його смерті всі ці записи було зібрано в одну книгу — Коран («читання»).

Основною релігійною вимогою Мухаммада до арабів була відмова від поклоніння різним племінним богам і визнання існування єдиного бога Аллаха. «Немає бога, крім Аллаха, і Мухаммад — пророк його» — головна релігійна настанова ісламу. Вплив на іслам юдейської та християнської релігій проявлявся у визнанні Мойсея та Ісуса пророками й попередниками Мухаммада. Священне місто юдеїв і християн — Єрусалим — визнавалося й мусульманами.

Житель Мекки Мухаммад у шість років залишився сиротою і став пастухом. Згодом Мухаммад улаштувався вести торговельні справи багатої вдови Хадіджи. Потім він одружився з нею і розбагатів. Через деякий час Мухаммад почав розповідати, що чує голос Бога, який наказує йому стати «посланцем Аллаха на Землі». У 610 р. Мухаммад проголосив вчення ісламу, а через три роки почав його проповідувати. Проте не всім жителям Мекки сподобалися заклики Мухаммада віддавати своє майно бідним і звільняти рабів, тому він був змушений перебратися до міста Ятриб. Його жителі в 622 р. прийняли Мухаммада та почали називати Ятриб Мединою — «містом пророка». Відтоді, із року хіджри, як називають його мусульмани, ведеться відлік часу в мусульманських країнах. Могила Мухаммада в Медині є однією з найбільших святинь мусульман.

Для того щоб бути мусульманином, потрібно було визнати та виконувати п’ять основних положень:

1) Вірити в існування єдиного бога — Аллаха.

2) П’ять разів на день виконувати обов’язкову молитву.

3) Раз на рік дотримуватися обов’язкового посту — рамазану, не вживаючи воду та їжу від світанку до заходу сонця.

4) Витрачати п’яту частину прибутку на милостиню, щоб звільнитися від гріхів.

5) Один раз за життя здійснити паломництво до Мекки й Медини.

Мухаммад виклав і «заповіт священної війни». Він виділив юдеїв і християн як людей, що володіють писанням (Святим Письмом), із якими треба вести шляхетні суперечки, а язичників закликав знищувати.

На початку свого проповідництва Мухаммад засуджував багатіїв, але згодом відмовився від цього. У Корані зазначено, що нерівність серед людей установлена Богом, і мусульманин не має заздрити тому, хто багатший за нього.

Після вигнання з Мекки Мухаммад почав виступати за об’єднання всіх арабів у єдину громаду мусульман. Між Мединою і Меккою розпочалася війна. Більшість простих жителів підтримували пророка, тому знать була змушена впустити Мухаммада до міста.

У 630 р., після повернення пророка до Мекки, арабські племена здебільшого визнали владу Мухаммада та прийняли іслам. Цим завершилося організаційне перетворення громади мусульман у Медині на державне утворення. На час смерті Мухаммада в 632 р. під прапором ісламу об’єдналася більшість племен Аравійського півострова.

3. Завоювання арабів та халіфати. Після смерті Мухаммада між його давніми прихильниками й мединською знаттю почалися суперечки про спадкоємність. Справа була не тільки в тому, хто буде релігійним вождем, а й у тому, хто очолить створену ним державу. Урешті вирішили, що державою керуватимуть халіфи — «заступники пророка». Надалі кожен правитель арабів називав себе саме так. Перші чотири халіфи, які правили в 632—661 рр., були близькими друзями або родичами Мухаммада.

Паломництво — мандрівка віруючих до святих місць із метою спокутування гріхів, подяки й поклоніння. Назва виникла від звички паломників привозити з Палестини пальмові гілки.

Халіф — «заступник пророка», титул правителя й водночас духовного глави мусульман.

Халіфи закликали людей вирушати в похід за поширення ісламу, обіцяючи кожному винагороду як за життя, так і після смерті. Розпочалася доба арабських завоювань. Найзначніші загарбання було здійснено за правління другого халіфа — Омара (634—644 рр.). Араби відвоювали у Візантії Сирію, Палестину, Єгипет і Лівію, а в Ірану — значну частину його західних земель аж до Закавказзя.

У завойованих країнах араби насамперед захоплювали майно багатіїв й оголошували вільними всіх, хто приймав іслам, тому більшість поневолених вбачали в них визволителів. Унаслідок арабської експансії виникла величезна держава — Арабський халіфат.

Експансія — розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі. Розрізняють територіальну, економічну, політичну, воєнну, культурну, мовну експансію.

Арабський халіфат — арабо-мусульманська держава, що існувала в 632—1258 рр.; виникла внаслідок арабських завоювань та очолювалася халіфами.

Уже за перших халіфів в Арабському халіфаті розпочалася боротьба за владу. Вона особливо посилилася за третього халіфа — Османа (644—656 рр.) і четвертого — Алі (656—661 рр.). Їх обох убили змовники. Після цього престол захопив намісник Сирії Муавія, який заснував нову династію Омейядів. Своєю столицею він зробив Дамаск. Дамаський халіфат Омейядів проіснував близько 90 років (661—750 рр.). За цей час араби значно розширили свої володіння. До кінця VII ст. вони підкорили частину Вірменії, Південний Азербайджан і частину Північної Африки. До 711 р. араби захопили всі африканські володіння Візантії на захід від Єгипту (сучасні Лівія, Алжир, Туніс, Марокко) і дали їм арабську назву Магриб — «Захід».

Періодизація історії Арабського халіфату

У 711 р. араби розпочали завоювання Іспанії, де жили вестготи. Полководець Тарік ібн Зіяд із військом у 7 тис. кіннотників переправився через протоку Геркулесові стовпи, названу на честь нього Гібралтар («скеля Таріка»), і швидко підкорив майже всю Іспанію. Араби спробували підкорити і Франкську державу, проте зазнали поразки під Пуатьє.

На сході арабські полководці просунулися в глиб Середньої Азії, оволоділи Хівою, Бухарою, Самаркандом, завоювали Афганістан і північно-західну частину Індії до річки Інд. Як ви вже знаєте, араби кілька разів намагалися захопити візантійську столицю Константинополь, але так і не змогли це зробити.

Унаслідок завоювань кордони халіфату Омейядів простяглися від Атлантичного океану на заході до Китаю та Індії на сході. За своїми розмірами Арабський халіфат перевищував Римську імперію за часів її розквіту або державу Александра Македонського.

У 750 р. Омейядів скинула іранська та іракська знать, невдоволена засиллям сирійсько-арабських можновладців. Халіфом став Абул-Аббас Кривавий, за наказом якого було знищено всіх Омейядів. Він заснував нову династію Аббасидів, що правила до 1258 р. Столицю халіфату перенесли до Багдада. Багдадський період історії халіфату називають «золотою добою ісламу», або «ісламським відродженням». Досягнення тогочасних ісламських вчених, письменників і діячів мистецтва були відомі в середньовічній Європі та дали поштовх розвитку її культури.

Завоювання арабами Піренейського півострова. Літографія XIX ст.

4. Організація влади в Арабському халіфаті. За формою державного устрою Арабський халіфат у період Омейядів та Аббасидів був відносно централізованою державою у вигляді східної деспотії, очолюваної халіфом.

Арабський халіфат був однією з наймогутніших імперій тогочасного світу. Вона поділялася на головні області та провінції. За формою правління це була теократична монархія, сутність і зміст якої визначалися ісламом і незаперечним авторитетом глави держави — халіфа. Йому належала вся вища влада — законодавча, виконавча, судова. Він також вважався представником Аллаха на Землі та «заступником пророка».

Східна деспотія — особлива форма монархії, за якої правитель має необмежену владу, є верховним власником землі, його особа освячується релігією. Склалася в Стародавньому світі в країнах Сходу.

Теократія (від грец. «боговладдя») — форма державного правління, за якої вся влада належить духовенству або главі церкви, що визначається волею Бога.

Монархія — форма державного правління, за якої вища державна влада повністю або частково належить одній особі — монарху.

Як і всі інші імперії, створені в результаті завоювань, Арабський халіфат із часом занепав і розпався. Причин було кілька:

• Халіфат силою об’єднав племена й народи, які мали різну історію та культуру.
• Влада халіфів, що жили в розкоші, а управління державою доручали своїм наближеним, усе більше слабшала.
• Еміри (намісники халіфів), які управляли на місцях, намагалися зробити свої володіння і владу спадковими, щоб бути незалежними від халіфа.
• Активізувалися нові завойовники.

У 1258 р. війська монгольського правителя Хулагу захопили й пограбували Багдад. Більшість жителів міста загинула. Цей рік вважають і датою розпаду Арабського халіфату.

5. Розвиток арабо-мусульманської культури. Доба Арабського халіфату збагатила світ визначними культурними досягненнями. Влада всіляко сприяла розвитку освіти й науки. У містах і великих поселеннях були створені тисячі шкіл, де здобували знання з богослов’я та світських наук. Школи могли відвідувати діти різних верств населення — торговців, ремісників, селян. Знать віддавала перевагу домашній освіті. Унаслідок цього, на відміну від тогочасної християнської Європи, значна частина населення халіфату була письменною.

Освіту рівня вищої надавали медресе. Крім ісламських наук, тут вивчали арабську мову, граматику, математику, геометрію, медицину, астрономію, філософію та літературну творчість. Арабська мова в халіфаті стала тією ланкою, що єднала його народи. Вона також стала мовою науки.

Медресе Шердор у Самарканді (Узбекистан). Сучасний вигляд

Найвагоміший внесок представники арабо-мусульманської культури зробили в розвиток природничих, точних наук, філософії та медицини. Вони вивчали й перекладали арабською мовою праці Арістотеля, Гіппократа, Евкліда, Птолемея.

У Каїрі, Кордові та інших містах існували величезні бібліотеки, що налічували сотні тисяч книг. Швидкому поширенню книг сприяло те, що у VIII ст. араби запозичили з Китаю мистецтво виготовлення паперу.

Реконструкція карти світу за Аль-Масуді

• Розпізнайте континенти, зображені на карті Аль-Масуді.

У Багдаді, Тебризі, Дамаску, Самарканді діяли великі обсерваторії. Арабські астрономи відкрили багато зірок і склали карти зоряного неба, визначили довжину кола Землі. Вчені Шарафуддін ат-Тусі та Ібн аш-Шатір уперше висловилися про можливість обертання Землі навколо своєї осі. У Європі лише в Новий час польський астроном М. Коперник відкрив, що всі планети обертаються навколо Сонця, скориставшись при цьому працями арабських вчених.

Авіценна (Ібн Сіна). Арабська мініатюра

У математиці досягнення арабо-мусульманського світу пов’язані з ім’ям видатного математика Мухаммада аль-Хорезмі. Це запровадження десяткової системи лічби, дробів, тригонометричних функцій тощо, без яких не було б сучасних математичних наук. Слово «алгоритм» походить від імені аль-Хорезмі, а від частини назви однієї з його праць виникло слово «алгебра».

Засновником хімії вважають Джабіра ібн Хайяна. Він розробив ранній варіант експериментального методу дослідження в хімії, заснованого на лабораторних дослідах.

Араби першими почали робити розтини живих тварин із метою дослідження функцій частин організму та причин захворювань. У галузі медицини особливо уславився Ібн Сіна (980—1037), відомий у Європі під ім’ям Авіценна. У своїй головній праці «Канон лікарської науки» він використав досвід античних, індійських і середньоазійських лікарів. Ця праця протягом XII—XVII ст. була підручником із медицини в Європі. Саме Ібн Сіна відкрив інфекційні хвороби, анестезію (знеболювання), зв’язок між психічним і фізичним станами людини та багато інших явищ.

Арабські мандрівники Ібн Фадлан, Аль-Масуді, Ібн Русте та інші першими відвідали країни, про які навіть не чули у Європі. Залишили вони й унікальні описи життя східних слов’ян у IX—X ст. Арабським мандрівникам був відомий значно більший світ, ніж європейцям. Для морських мандрівок араби створили зручний і надійний корабель — дау, точні карти й навігаційні прилади.

Неперевершеною пам’яткою середньовічної арабської літератури є збірка оповідань «Тисяча і одна ніч», що містить казки невідомих авторів. Серед їхніх героїв — Сіндбад-мореплавець, Аладдін, Алі Баба та інші. Збірку було створено між 800 та 900 рр. Швидко розвивалися різноманітні жанри поезії. Одним із найвідоміших поетів був Фірдоусі, що створив епос «Шах-наме» («Книга царів»), у якому описував життя перських шахів.

У працях арабських і перських географів IX—X ст. Аль-Бахрі, Аль-Істахрі та Ібн Хаукаль згадувалися східнослов’янські племінні княжіння Куявія (Куябія, Куяба), Артанія і Славія. Арабські купці, на повідомлення яких спиралися географи, розвивали торгівлю зі східнослов’янськими землями через Хозарський каганат і Волзьку Булгарію.

Розквіт Арабського халіфату відзначився масштабним будівництвом. Зводилися величні мечеті, палаци халіфів, мавзолеї-гробниці, фортеці, громадські й приватні будівлі тощо. Лише в Кордові до X ст. налічувалося 700 мечетей і 70 бібліотек. Усередині та зовні будівлі оздоблювалися численними арабесками — орнаментом із переплетених між собою ліній, геометричних фігур та квітів. На стінах мечетей було багато написів — висловів із Корану, які самі нагадували орнамент (в’язь). Це мистецтво каліграфії, яким володіли араби. У мечетях не було ікон або фресок: іслам забороняв малювати Бога, поклонятися будь-яким зображенням.

Арабо-мусульманська культура мала значний вплив на тогочасну Європу. Захоплена арабами Іспанія стала центром, звідки в європейські країни поширювалися наукові знання. Європейці-християни приїздили вчитися до Кордови, яку вони називали «світлою красою світу, юним дивним містом, що сяяв у блиску своїх багатств». Звідси вони привозили додому перекладені арабською мовою праці вчених давнини. У європейських монастирях існували центри перекладу праць з арабської мови латиною.

Запам’ятайте дати

• 610 р. — Мухаммад оголосив вчення ісламу, а через три роки почав його проповідувати

• 622 р. — хіджра — початок ісламського літочислення

• 630 р. — об’єднання арабів під прапором ісламу

• 632 р. — виникнення Арабського халіфату

• 661—750 рр. — правління династії Омейядів

• 750—1258 рр. — правління династії Аббасидів

• 1258 р. — припинення існування Арабського халіфату

Чи погоджуєтесь ви з тим, що. Чому?

• Іслам, який почав проповідувати Мухаммад, став однією зі світових релігій разом із християнством і буддизмом.

• Поява ісламу сприяла об’єднанню арабів і створенню внаслідок арабських завоювань величезної держави.

• Незважаючи на зміцнюючу роль ісламу, Арабський халіфат як теократична монархія розпався в XIII ст.

• Величезну роль для людства мав спільний мусульманський культурний простір, який сформувався в межах халіфату та продовжив своє існування після його розпаду.

• Досягнення мусульманських мислителів стали поштовхом для розвитку середньовічної європейської культури.

Запитання та завдання

1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Перекладачі».

Правила гри. Ведучий(-а) наводить фразу або термін, викладений науковою мовою з матеріалу, розглянутого на уроці, і пропонує «перекласти» його більш зрозумілою мовою. Усі бажаючі можуть висловити власні варіанти. Найбільш вдалі тлумачення можна розмістити на стенді в кабінеті.

2. Якими були природно-географічні умови Аравійського півострова та спосіб життя його населення? 3. Як виник іслам і яку роль він відіграв в об’єднанні арабів? 4. Робота в парах. Порівняйте організацію влади у Візантійській імперії та Арабському халіфаті. 5. Назвіть досягнення тогочасної арабо-мусульманської культури. Які з них, на ваш погляд, були найважливішими? Поясніть свою думку.

6. Покажіть на карті напрямки завойовницьких походів арабів. 7. Використовуючи карту, розкажіть, як розгорталися арабські завоювання та змінювалася внаслідок цього територія Арабського халіфату. 8. Продовжте роботу із синхроністичною хронологічною таблицею «Європа в добу Середньовіччя» (с. 7).

9. Колективне обговорення. Американський дослідник Г. Тернер писав: «Мусульманські художники і вчені, робітники і князі разом створили унікальну культуру, яка має прямий і непрямий вплив на всі континенти». Поясніть, як ви розумієте це твердження. Чи погоджуєтеся ви з ним? Чому? 10. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте роль Арабського халіфату в історії Середньовіччя.

Практичне заняття за розділом І

Узагальнення за розділом І

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом І