Що таке депортація: поняття, причини, процедура

Міграційні проблеми, зокрема, з мігрантами, які порушують правила перебування на території держави, має більшість розвинених країн планети. Щодня тисячі нелегалів перетинають кордони благополучних країн у пошуках кращого життя. Але порушення міграційного законодавства загрожує їм санкціями, і Росія не є в цьому випадку винятком. У більшості випадків влада депортує порушників назад на батьківщину. Розглянемо по порядку, що таке депортація, до кого вона застосовується та як відбувається.

Поняття депортації

Сучасне право визнає депортацію як один з видів адміністративної відповідальності для іноземців та апатридів, які в тому чи іншому вигляді порушують міграційне законодавство країни, в якій вони перебувають.

У перекладі з латинської (лат. deportatio) депортація означає вигнання чи висилку, і це відбито у законодавстві більшості країн, які застосовують цей вид відповідальності.

Так, поняття депортації отримало трактування у ст. 2 ФЗ «Про правове становище іноземних громадян у РФ», за якою депортація – це примусове висилання іноземця чи апатрида, який втратив законні підстави перебування біля Росії зі своєї вини чи з залежних від цього причин.

Слід зазначити, що правове визначення залежно від держави та особливостей її законодавства може відрізнятися. Наприклад, згідно із законом Польщі «Про іноземців» від 13.06.2003, депортація – це рішення про добровільне або примусове видворення іноземця за межі країни.

Подібні формулювання містить Закон “Про іноземців в Республіці Болгарія” від 11.11.1998 та Закон № 326/1999 “Про перебування іноземців на території Чеської Республіки”.

Але, незважаючи на можливі відмінності формулювань, депортація з Європи, у тому числі й країн Шенгенської зони, відбувається за загальними правилами та підставами, передбаченими внутрішнім законодавством країн. Аналогічне трактування депортації міститься у більшості інших країн світу, у тому числі країнах Північної Америки та США.

Сам порядок її проведення здебільшого може відрізнятися: відмінності можуть стосуватися процедури висилки, органів, що приймають рішення про неї, порядку оскарження тощо. При цьому депортацію з країни практично завжди супроводжує тимчасову чи постійну заборону на в’їзд до неї у майбутньому.

Незважаючи на схожість процедур і, начебто, загальну правову природу, депортацію слід відрізняти від процедури адміністративного видворення.

Відмінність депортації від видворення

Окремі вчені-правознавці ототожнюють поняття депортації та видворення, але така думка помилкова. По-перше, оскільки адміністративне видворення, по крайнього заходу, російським правом розглядається як безпосередньо адміністративного покарання, передбаченого ст. 3.10 Кодексу про адміністративні правопорушення, тоді як депортація – лише міра відповідальності.

Так, депортація іноземця із країни застосовується у разі відсутності законних підстав для подальшого перебування. Видворення ж як вид покарання можна застосувати навіть за наявності підстав для законного перебування іноземця, але у разі скоєння ним будь-якого правопорушення. Особи видворяються за межі держави на користь національної безпеки, громадського порядку, захисту здоров’я та моральності тощо.

По-друге, рішення про депортацію застосовується міграційними органами, а видворення здебільшого призначається судом. По-третє, відрізняється і сама процедура: депортація завжди примусова, а виконання видворення можливе самостійно.

Більш детальну інформацію ви можете прочитати у статті: “Чим відрізняється видворення від депортації.”

Підстави для депортації

Оскільки депортація особи без громадянства чи громадянина іншої держави – це вид відповідальності, регульований кожною країною окремо, то підстави для неї в кожній країні можуть відрізнятися. Разом з цим, оскільки депортація – це аспект міжнародного права, підстави її проведення завжди відповідають загальним принципам. Як було зазначено, депортація завжди проводиться у разі втрати чи припинення законних підстав перебування у країні.

Враховуючи це, можемо виділити основні причини депортації, через які іноземців можуть вислати з Росії, країн Шенгенської зони, США та багатьох інших:

• порушення правил в’їзду до країни: пред’явлення підроблених документів, незаконне перетинання державного кордону, у тому числі за межами пункту пропуску та інші порушення під час в’їзду;
• порушення умов перебування: умов використання візи, правил тимчасового перебування або постійного проживання по ВНЖ, нелегальне працевлаштування або працевлаштування за туристичною візою, порушення умов володіння грін-кард (для США), повідомлення про зміну місця проживання, відсутність дозволу на в’їзд або прийняття рішення про небажаності перебування у країні, порушення інших міграційних вимог законодавства країни-перебування;
• припинення підстав для перебування в країні: закінчення терміну дії або анулювання візи, права на тимчасове проживання, посвідки на проживання, трудового патенту та інших підстав для законного перебування в країні;
• вчинення адміністративних провин: депортація за адміністративні правопорушення практикується в країнах Євросоюзу, у тому числі Шенгенської зони, США та багатьох інших країнах. Зокрема, США також передбачається депортація і за кримінальні злочини. У Росії її за адміністративні правопорушення передбачено видворення, депортація у випадках не застосовується;
• відвідування однієї з країн ЄС за візою іншої країни: поширені випадки, коли міграційні органи європейських країн депортують громадянина, який відвідав її за візою іншої країни (наприклад, Франції за польською візою з відміткою польської прикордонної служби);
• аморальна поведінка: у країнах Близького Сходу їм може бути визнано розпивання алкоголю у невстановлених місцях, у Китаї – відвідування борделів.

Розглянувши основні причини, за що можуть депортувати, вважаємо за доцільне також розглянути ситуації, коли неможлива депортація.

Кого депортувати не можна

Незважаючи на досить широкий спектр підстав, якими Росія, країни Шенгенської зони, США та інші можуть обґрунтовувати рішення про депортацію, висилка окремих категорій осіб все ж таки заборонена міжнародним законодавством. По-перше, це все без винятку громадяни країни – відповідно до положень протоколу № 4 Європейської конвенції про захист прав людини, ніхто не може бути висланий і нікому не може бути заборонено в’їзд до країни цивільної власності. Простіше кажучи, росіян не можуть надіслати з Росії, а італійців з Італії.

По-друге, згідно зі ст. 7 Римського статуту міжнародного кримінального суду, примусове переміщення населення визнається злочином проти людяності та тягне за собою міжнародну відповідальність. Йдеться про заборону на депортацію цілих корінних народів та національних меншин.

Крім цього, міжнародні правила не дозволяють депортувати:

• осіб, які клопотають про набуття статусу біженця, які просять тимчасового чи політичного притулку – до остаточного розгляду клопотання, у тому числі його оскарження;
• осіб, які були визнані біженцями або яким надано притулок, у тому числі політичний – до закінчення терміну дії гуманітарного статусу;
• осіб, які втратили один із вищевказаних гуманітарних статусів, за умови, що їх висилка в країну результату неможлива з причин гуманності – якщо існує ризик расових, релігійних, політичних та інших переслідувань;
• осіб, які мають дипломатичний чи консульський імунітет.

Процедура депортації

Ось як відбувається депортація: все починається з порушення мігрантами вимог та норм законодавства та виявлення цих провин правоохоронцями або міграційною службою, функції якої, наприклад, у Росії виконує ГУВМ МВС, а в США – Immigration and Customs Enforcement.

У Росії процес висилки регулюється ФЗ «Про правове становище іноземців до» і ФЗ «Про порядок в’їзду до і виїзду з РФ».

Відповідно до ст. 31 ФЗ «Про правове становище іноземців до», у разі припинення підстав законного перебування іноземець зобов’язаний залишити країну протягом трьох днів, інакше піде депортація.

Як правило, після виявлення порушника міграційних правил він доставляється до правоохоронних органів «до з’ясування всіх обставин». Далі, після уточнення ситуації, порушники поміщаються до так званої спеціальної установи міграційних органів для утримання осіб, які підлягають депортації. Там іноземець перебуватиме доти, доки посадовці розглядатимуть його питання і безпосередньо до реалізації ними прийнятого рішення. Якщо особа поміщається до установи на строк більше ніж дві доби, на це має бути судове рішення.

Хто приймає рішення

Розберемося, хто ухвалює рішення про депортацію. Найчастіше такою посадовою особою вважається керівник територіального міграційного органу, який виявив мігранта. У Росії це начальник територіального управління ГУОМ. За його вказівкою інші посадові особи органу здійснюють підготовку документів, надсилання необхідних запитів та вирішують інші організаційні питання. Підсумкове рішення про депортацію оформляється ухвалою міграційного органу. У деяких випадках, коли цього вимагає процедура, таке рішення узгоджується з іншими державними структурами.

Можливі варіанти

Крім загальних випадків, слід зазначити, що висилка можлива вже з аеропорту. Наприклад, коли міграційні органи країни, до якої прибув іноземець, виявляють у нього прострочену візу, заборону на в’їзд та інші підстави. У такому разі особа, яка прибула на територію країни незаконно, підлягає висилці прямо з аеропорту. Рішення й у разі приймає керівник міграційної служби.

Дещо інший порядок передбачено для іноземців, які відбувають кримінальне покарання на території іншої країни. Щодо них застосовується депортація після відбуття покарання.

Однак рішення про депортацію щодо таких осіб приймається не автоматично, а лише після ухвалення Мін’юстом рішення про небажаність перебування суб’єкта на території РФ. Відповідно до наказу Мін’юсту РФ і ФМС N 225/240 від 7 жовтня 2008 року, при надходженні такої інформації міграційні органи приймають рішення про висилку, про що повідомляють адміністрацію установи, де іноземець відбуває покарання.

Коли має місце кримінальний штраф чи інше покарання, не пов’язане із позбавленням чи обмеженням волі, висилка, згідно з ч. 11 ст. 31 ФЗ «Про правове становище іноземців до», можлива лише по тому, як покарання буде отбыто. Тобто, після погашення штрафу, відпрацювання обов’язкових робіт та іншого покарання, передбаченого вироком суду.

В окремих випадках, передбачених законодавством країн, допустима реадмісія. Вона здійснюється на підставі міжнародних договорів та угод, підписаних між країнами, і також є одним із видів примусової висилки осіб, які підлягають депортації. Її особливість у тому, що за наявності міжнародної угоди депортованими до конкретної країни можуть бути не лише її громадяни, а й громадяни інших держав, які прибули із цієї країни. Рішення щодо таких осіб також приймається керівництвом міграційних органів.

Не слід плутати реадмісію із екстрадицією. Екстрадиція – це видача за рішенням суду іноземця іншій державі, де він порушив закон, і з депортацією немає нічого спільного.

Повідомлення про депортацію

Після винесення відповідного рішення міграційний орган надсилає повідомлення про його прийняття до Міністерства закордонних справ країни, яке, у свою чергу, повідомляє про це МЗС тієї країни, до якої особа буде депортована (ч. 7,8 ст. 31 ФЗ «Про правове становище іноземців у РФ»). Крім того, багато країн ЄС практикують також повідомлення приймаючої сторони – організацій та громадян, які запросили депортованого.

Щодо самого іноземця, то його повідомлення здійснює уповноважений на те працівник міграційного органу. У документі, що засвідчує особу громадянина за кордоном, залежно від законодавства тієї чи іншої країни, можуть бути проставлені відповідні позначки. Такий вигляд має депортація в паспорті, поставлена ​​міграційними органами республіки Білорусь.

Але далеко не всі країни ставлять у паспортах позначки про депортацію. У низці країн, що особливо поширене у Східній Європі, процедура передбачає внесення до паспорта штампу про заборону на в’їзд. Так він має вигляд в Україні.

Зазвичай термін заборони становить від 3 до 10 років. Те, на скільки років встановлюється заборона, залежить від підстав депортації та особливостей законодавства, що забороняє в’їзд країни. Звернемо увагу, що країни Шенгенської зони, крім внесення позначки в паспорт, вносять відповідну інформацію до Шенгенської інформаційної системи (SIS), тому заміна самого паспорта проблеми із забороною не вирішить.

Способи депортації

У переважній більшості випадків депортація іноземців за територію країни передбачає примусове висилання, у тому числі супровід порушника під конвоєм на рейс, що вирушає до його країни. Такий контроль передбачено, щоб уникнути подальших порушень умов перебування на території країни.

Проте окремі держави передбачають і добровільний контрольований виїзд громадян, щодо яких ухвалено рішення про висилку. Таким особам надається термін для самостійного виїзду. У разі порушення запускається процес примусової висилки.

За чий рахунок відбувається висилання

За загальними правилами, в тому числі і в Росії, висилка депортованого громадянина за межі країни здійснюється за його рахунок (ч. 5 ст. Однак якщо у нього такі кошти відсутні, висилання здійснюється за рахунок:

• органу, що його запросив, у тому числі міжнародної організації або роботодавця;
• фізичної особи, що запросила його;
• консульства чи дипломатичного представництва країни його походження.

Якщо сторону, що запрошує, визначити не вдалося, а фінансування висилки з боку дипломатичних представництв неможливе, виділення коштів здійснює держава перебування.

Пройдіть соціологічне опитування!

Перевірка депортації та підстав для заборони на в’їзд

Відвідування іноземної держави часто пов’язане з дуже суттєвими видатками, відшкодувати які у разі виявлення заборони на в’їзд та подальшої депортації не вдасться. На жаль, для поїздки в країни Шенгенської зони наявність заборони в базі SIS за допомогою інтернету не вдасться дізнатися. Однак таку інформацію можна отримати за допомогою направлення офіційного запиту в міграційні країни або зробивши такий запит через посередників.

Багато інших країн надають таку інформацію онлайн.Наприклад, у Росії у 2021 році її можна отримати за допомогою електронних сервісів ГУВМ. Для цього необхідно:

1. Перейти до офіційного сайту ГУВМ МВС.
2. Перейти до розділу «Корисні сервіси МВС Росії».
3. Перейти до розділу «Сервіси з питань міграції».
4. Перейти вниз і перейти до розділу «Перевірка наявності підстав для недозволеного в’їзду на територію РФ».
5. Заповнити всі передбачені розділом поля.
6. Натиснути кнопку «Надіслати запит».

Звернемо увагу, що відповідь на такий запит матиме довідковий характер. Для отримання достовірної інформації рекомендується звернутися до територіального підрозділу ГУВМ. У разі виявлення заборони рекомендуємо звернутися до юристів, які допоможуть прискорити депортацію або оскаржити прийняте рішення.

Скасування депортації

Якщо, на думку громадянина, який депортується, рішення про висилку прийнято незаконно, він має право його оскаржити в судовому порядку. Російське законодавство надає для цього три місяці з моменту, коли особа була повідомлена про висилку. Порядок оскарження передбачає подання адміністративного позову до суду за місцезнаходженням міграційного органу.

Щоб емігрант особисто міг брати участь у процесі, суд має право призупинити процес депортації на період розгляду позову. Якщо за результатами розгляду буде виявлено, що міграційне законодавство дотримано, а повноваження працівників ГУВМ перевищено, суд скасує рішення щодо депортації.

Якщо ж суд не визнає аргументи сторін і відмовить у позові, мігранту доведеться покинути країну. Однак після закінчення терміну заборони на в’їзд він знову зможе приїхати до цієї держави, за винятком випадків, коли застосовано безстрокову депортацію.

Висновок

Депортацією вважається один із видів примусової висилки іноземних осіб, які не мають законних підстав для перебування в країні або втратили їх. Рішення про процедуру ухвалюється керівництвом міграційних органів. Депортація може бути застосована безпосередньо при в’їзді на територію держави, так і після тривалого перебування на ній. Депортовані особи до безпосередньої висилки утримуються у спеціалізованих установах. Якщо вони вважають ухвалене рішення незаконним, воно може бути оскаржено до суду.

Зміни до закону. Кому з українців загрожує депортація з Польщі

У квітні в Польщі набули чинності зміни до Закону про іноземців. Поправки стосуються нелегального перебування на території країни та процедури депортації.

Так законодавство Польщі адаптують до норм Європейського Союзу, повідомили TRAVEL РБК-Україна експерти міграційної платформи EWL.

Які зміни внесли до закону про іноземців у Польщі

Основні поправки які набули чинності із 7 квітня:

• Термін заборони на в’їзд до країн Шенгенської зони збільшиться до 10 років. Раніше в’їзд до Польщі й країн Шенгену могли заборонити до 5 років.
• Термін негайного виїзду з Польщі скоротиться до 8 днів з моменту отримання рішення. Раніше іноземці мали від 15 до 30 днів, щоб залишити країну.
• Термін подачі апеляції для оскарження рішень зменшиться до 7 днів. Це стосується видачі та заміни посвідки на проживання та дозволу на допустиме перебування, примусу іноземця до повернення, продовження строку добровільного виїзду та зняття заборони на повторний в’їзд.
• Депортація стане можливою ще до розгляду справи незалежним судом. Якщо іноземець після отримання рішення про депортацію подав скаргу до суду, його все одно можуть депортувати у встановлений термін до судового засідання. Раніше рішення про депортацію ухвалювалося тільки після суду.
• Рішення щодо перебування іноземців буде приймати головний комендант Прикордонної служби. Це стосується видачі та заміни посвідок на проживання з гуманітарних причин, дозволу на допустиме перебування, примусу іноземця до повернення. До поправок в закон ці питання вирішував начальник Департаменту у справах іноземців. Передача повноважень має розвантажити управління та пришвидшити розгляд заяв, у тому числі апеляцій щодо карт побиту (посвідок на тимчасове проживання в Польщі).

Фото: Рішення про депортацію прийматиме керівник прикордонної служби (twitter.com/Straz_Graniczna)

Як зміни до законодавства стосуються громадян України

Хоча законодавчі зміни стосуються й громадян України, через війну їх не можуть застосувати.

“Допоки в Україні триває війна, громадян України навряд чи депортуватимуть за порушення. Натомість після її закінчення громадянин України, який порушив правила перебування у Польщі і має рішення про депортацію, змушений буде залишити країну”, – пояснює директорка відділу легалізації EWL Марія Кузенко.

За її словами, громадянин України може отримати відмову при подачі документів на статус біженця, якщо матиме рішення про депортацію.

Фото: Під час війни українців не депортуватимуть (gettyimages.com)

За які порушення іноземцям у Польщі загрожує депортація

Українцям слід знати, за які порушення виносять рішення про депортацію із Польщі.

• Перевищення дозволеного терміну перебування в країні. Це одна з найпоширеніших причин депортації іноземців, які залишаються у Польщі на довший термін, ніж це дозволено їхніми документами.
• Нелегальна робота. Це стосується іноземних громадян, які працюють у Польщі без офіційно оформлених договорів і отримують зарплату “в конверті”. А також тих, хто отримують лише частину заробітку офіційно.
• Несплата податків. Несвоєчасна сплата усіх податків, якщо іноземець займається у Польщі трудовою чи підприємницькою діяльністю. У Польщі це є серйозним злочином, за який можна отримати депортацію або потрапити за грати.
• Перебування без дійсних документів, які дають право на перебування у Польщі. Громадяни України, які приїхали до Польщі після 24 лютого, зобов’язані отримати номер PESEL UKR упродовж 30 днів після перетину кордону.

Рішення про депортацію можна оскаржити. Іноземець може подати апеляцію. А якщо його вже змусили виїхати до країни походження, знайти представника у суді і чекати на судове засідання.

Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.