Сковорода Григорій Савич

Народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Батьки відзначалися побожністю, миролюбством, гостинністю, чесністю. Зростаючи у середовищі мудрої праведності, їхній син з ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань. У 1738 році батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії. Досить швидко він став виділятися успіхами серед своїх однолітків. У 1742 році його запрошують до придворної співацької капели в Петербург. Після двох років перебування у північній столиці він повертається продовжувати перерване навчання. Людина виняткових здібностей і гострого розуму, Г.Сковорода здобув в академії глибокі знання з філософії, вітчизняної, античної, західноєвропейської літератур, досконало опанував кілька іноземних мов, серед яких були латинська, грецька, німецька. У 1750 році трапляється нагода вирушити у тривалу поїздку за кордон, з якої Григорій Савич скористався. Він відвідує Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, де знайомиться з життям тамтешніх народів, вивчає їхні звичаї і ближче знайомиться з культурою, передовими філософськими ідеями, літературними течіями. Безсумнівно, ця подорож справила надзвичайно важливе значення на формування поглядів майбутнього філософа. Три роки тривала ця експедиція, повернувшись після якої в Україну, Г.Сковорода займається педагогічною діяльністю. Працює в Переяславському колегіумі, де запроваджує багато новаторських ідей, чим, звісно, викликав невдоволення багатьох. Саме за недотримання усталених методів викладання його звільняють від цієї діяльності. Після цього Г.Сковорода тривалий час працює придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. Він довго не погоджувався на таку службу, але, хитрощами заманений і заведений до панської садиби, змушений був усе-таки пристати на непривабливу пропозицію. Любов, привітна приязнь, якою відзначався колишній вельможа, більш за все впливали на Григорія Савича. Залишаючись при дворі, він був сповнений щиросердним бажанням стати корисним людям. Ці роки відзначилися поглибленим зближенням з життям народу, його внутрішнім єством, і це допомагало йому у пізнанні як самого себе, так і навколишнього світу. Часто у вільні від основних обов’язків години він мандрував околицями села: гаї, діброви, поля були співрозмовниками або співучасниками його роздумів. Усе більше і більше віддаляючись від суєтності, він з хвилюючим самозреченням наближався до найпривабливішого свого пристанища — любомудрості. З 1759 по 1769 роки Г.Сковорода працює як викладач поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення. Понад чверть століття, “переповнюючись живим відчуттям істини”, мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання. З 1753 по 1785 рік Г.Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку “Сад Божественних пісень”. Простий і образний стрій думок, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти. Особливість же його подвижництва полягає в тому, що він прагнув збудити “мислячу силу” в свого народу, підняти в людині все краще, закладене у неї природою й Богом, і розвивати, долучаючи до цінностей вищих і вічних. Досягнення ж їх означає спасіння й дарує щастя. Так, у “трудах праведних”, і скінчив свій життєвий шлях один з найгеніальніших філософів світу Григорій Савич Сковорода. Помер він 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: “Світ ловив мене, та не спіймав”. Таким чином Г.Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою.

Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIII століття яскравим зблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія Савича Сковороди. Здається, з самісінького дна політичного занепаду, в час майже повної руїни колишньої величі з’явилася постать, що уособлювала найкращі якості нашого народу: незламність духу, волелюбство, мудрість, подвижництво. Геній народу, втілений у постать мандрівного філософа-вчителя, пробуджував колективний розум і запалював його до прагнення й утвердження існування в дусі. Вроджене відчуття і набуті знання досить швидко виробилися у Г.Сковороди у непохитне переконання, що животворящим началом людини є її дух. Самопізнання, заглиблення у свій внутрішній світ, уміння слухати себе, голос своєї совісті дозволяють правильніше й чіткіше осягнути покликання людини на цій землі, викристалізувати думки і почуття, аби навести духовний лад у своїй душі. Бо тільки в чистоті, несуєтності, благоговійності й мудрості можна почути істинний голос свого внутрішнього “я”, голос духу. Феномен постаті Григорія Савича Сковороди — у дивовижному гармонійному поєднанні краси тілесної й духовної. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справі Божі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислитель розмірковував над основами буття. Вроджена чутливість, схильність до роздумів, здібність до знань, любов до праці — все це сприяло формуванню особ-ливого внутрішнього світу, наповненого істинною мудрістю, справ-жніми почуттями. Це й дозволило йому визначити чітку систему поглядів на щоденне земне існування. Показником такої справжньої мудрості стало його переймання загальним станом духовності свого суспільства, йому було замало того, що він збагнув, відкрив для себе сенс і радість буття, йому боліло зубожене існування своєї нації. Бажання допомогти, наставити на путь істинний своїх ближніх штовхало його в нові й нові ман-дрівки, аби нести просвітницьке, рятівне слово спасіння спраглим душам. “Щастя наше є мир душевний, але мир цей до жодної речовини не стосується; він не золото, не срібло, не дерево, не вогонь, не вода, не зірки, не планети. Як здоров’я має свою точку не зовні, а всередині тіла, так мир і щастя в найглибшій точці душі нашої перебуває і є здоров’ям її та нашим блаженством. Здоров’я тіла є не що інше, як мир тілесний, як мир сердечний є пожива на здоров’я душі, і як здоров’я родиться після очищення з тіла шкідливої й зайвої мокроти, матері всіх хвороб, так і серце, очищуване від підлих світських гадок, що турбують думку, починає проглядати схований усередині себе скарб щастя свого, відчуваючи, ніби після хвороби, бажання поживи своєї, подібне до нашого горіха, який зачинає зерно життя свого в звичайному колоску. Оцих-то, хто починає себе пізнавати, закликає премудрість божа у дім свій, на гостину. ” Одержимий ідеєю духовного відродження української нації, мудрець виношує у своїй ментальності образ справжнього громадянина своєї держави. У філософському трактаті “Жінка Лотова” Г.Сковорода говорить про подвійне народження людини: один раз фізично, а другий — духовно. Ця, вдруге народжена, “. людина вільна. У висоту, вглиб, вшир літає без меж. Не заважають їй ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає у майбутнє, ходить по поверхні океану, ввіходить зачиненими дверима. Очі її голубині, орлині крила, прудкість оленя, левова відвага, вірність горлиці, вдячність лелеки, незлобність ягняти, швидкість сокола, журавлина бадьорість. Тіло її — діамант, смарагд, сапфір, яшма, кришталь і рубін. Над головою її літає седмиця божих птахів: дух смаку, дух віри, дух надії, дух милосердя, дух поради, дух прозріння, дух чистосердя. Голос її — голос грому. ” Перед нами словесний портрет мовби ідеальної людини, виплеканий уявою і досвідом філософа, що втілив у ньому найкращі моральні та фізичні якості. Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збір-ник “Сад Божественних пісень”, “Байки Харківські”, — це єдина система поглядів, єдина філософія. Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду “національним філософом”, оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації. Мудрість Г.Сковороди вирішальною мірою була виплекана премудрістю віри. Насамперед це стосується розуміння смерті. Воно узгоджується з догматами віри: смерть як вінець життя і двері в безсмертя. “Треба своєчасно приготувати собі зброю проти цього ворога не різного роду міркуваннями, бо вони не дійсні, але спокійним узгодженням своєї волі з волею Творця. Такий душевний мир готується заздалегідь, він зростає тихо у тайні серця, зміцнюється почуванням зробленого добра”. Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації, Григорій Савич Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою місію. Власним життям він канонізував високі моральні принципи: волелюбність, твердість духу, гідність, щирість, добролюбство, прагнення мудрості, надійність, любов до ближнього. Цим утверджувалися моральні підмурки нового українського суспільства. Творча спадщина великого філософа стала невичерпним джерелом мудрості й життєдайної наснаги для українського народу на довгі-довгі віки. Вона злободенна й сьогодні. Вона актуальною буде і завтра. Межі духовному вдосконаленню людини так і не визначено.

** Подивись на людину і пізнай її! На кого схожа істинна людина, що панує в плоті? Подібна на добрий і повний колос. Розсуди ж: не стебло з листочками є колос, не солома його, не полова, не зовнішня шкірка, що одягає зерно, і не тіло зерна, а колос є сама сила, яка створює стебло, солому, тіло зерна й інше, у тій силі все оте невидимо перебуває. Вона виявляє все те весною, коли вся зовнішність на зерні зігнила, щоб утворення плоду не було приписане мертвій землі, тобто гниючій зовнішності, а щоб вся слава була віддана невидимому Богу, який усюди діє своєю таємною правицею, щоб лиш він був у всьому голова, а вся інша зовнішність — п’ята.

«Філософ свободи». Григорій Сковорода і в 300 років є дуже сучасним

Українському мандрівному філософу Григорію Сковороді – 300 років. Але зі Сковородою так, що він з часом не застаріває, а є актуальним для всіх поколінь, які його прочитують і знаходять щось для себе. Він був диваком, але речі, які його хвилювали – вічні, а тому актуальні і зараз, в наш час. Радіо Свобода поговорило з людьми, які знають і люблять Григорія Сковороду.

«Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити», – писав Григорій Сковорода.

Але з чого почати, що розповісти про мандрівного філософа, про якого написано тисячі книжок чи творів?

Може з того, що він вважав, що треба займатися тим, що милуєш, у що вкладаєш душу?

Говорять же ж нині: Люби те, що робиш, а роби – те, що любиш!

Дивак

Сам Григорій Сковорода не менш цікавий, аніж його філософська спадщина.

Не міг всидіти на одному місці, постійно був у русі, звідусіль його звільняли, бо не зраджував принципам і своїм переконанням. Не їв м’яса і риби – харчувався раз на день після заходу сонця (як мусульмани під час Рамадану). Спав по чотири години на добу.

Іконічний образ Сковороди – це мандрівник «без кола й двора», як би по-народному сказали, з обов’язковою торбиною за спиною. А в тій торбі – Біблія і його власні рукописи. Ну, й сопілка або флейта, які його всюди супроводжували. На старість вже ходив з пасохом як якийсь пророк – а може й був ним?

Античність

Сковорода добре знав античну філософію його називали то «українським Сократом», то «українським Платоном, то «українським Конфуцієм» навіть.

Але за стилем життя був радше «українським Діогеном» – той жив у діжці, а Сковорода не мав власної стелі над головою – можливо, тоді тісніший зв’язок з небесами, з Богом?

Сковороду цікавили теми Бога і знань, любові і дружби, душевного спокою і гріха, людських вад і людської сили… Стрижень його філософії – самопізнання, внутрішній світ людини, її внутрішній космос, всесвіт. «Пізнай себе!» – вчив він.

«Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе» – Григорій Сковорода

«Сковорода – це філософ свободи і життєтворчості. Він – для кожної людини. У нього є поради, як бути нещасливим і як бути щасливим, який шлях обирати», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода професорка філософії Марія Култаєва з Харківського Національного педагогічного університету імені Сковороди.

«Сковорода говорив про «видиме» і «невидиме» і зараз це дуже актуально. Бо яке зараз суспільство – суспільство селфі. Пізнай не себе, а пізнай своє селфі. Такий підхід зараз, але ж Сковорода каже – пізнай себе!»

А ще Сковороду хвилювала тема Бога, (справжньої) віри, християнські цінності. Сам Сковорода в ченці не постригся, але мандруючи, любив зупинятись в монастирях.

«Усе минає, тільки любов після всього зостається. Усе минає, але не Бог і не любов» – Григорій Сковорода

Він народився в козацькій родині Сави Сковороди в Лубенському полку на Полтавщині.

Його батько буз безземельним, але Григорій був не з бідноти – батько торгував вином, а ще ніби мав горілчаний промисел.

Любов до вина проступить у Григорія, коли він поїде працювати до «Токайської комісії» в Угорщину, де ця Комісія закуповувала вино для російського імператорського двору.

«А ясно, що класно філософствувати після літра токайського!» – каже письменник Андрій Любка, який був приємно вражений меморіальною дошкою Сковороді в угорському Токаї.

«Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя» – Григорій Сковорода

Майже все своє життя – особливо другу його половину (а мандрівним мудрецем Сковорода став після 1769 року і залишався до смерті в 1794 році) він був «безсрібреником», свідомо бідував, але все одно був щасливий.

Фонтан з підтекстом

У незалежній Україні про Сковороду дізнались усі – бо він з’явився на 500-гривневій купюрі.

На цій же банкноті також і сковородинський малюнок незвичного фонтану. Цей фонтан водою наповнює такі різні за формою посудини.

«Ідея цього фонтану може полягати в тому, що ти можеш бути посудиною, судиною невеличкого обсягу, але головне – бути наповненим», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода філософ Володимир Єрмоленко, наголошуючи, що життя треба жити на повну, ким би і яким би ти не був.

Сковорода був музично обдарований – гарно співав, грав на скрипці, флейті і бандурі. Кобзарі ходили Україною співали його пісень – часом навіть не знаючи, хто автор.

У Глухові – в тому Глухові, звідки пізніше почнуть свій музичний шлях композитори Максим Березовський та Дмитро Бортнянський – Сковороду відібрали в 1741 році до придворної капели імператриці Єлизавети в Санкт-Петербурзі.

Але там Сковорода пробув лише пару-трійку років і повернувся до України.

Сковорода і Росія

Назагал тема Сковорода і Росія – це окрема тема, бо Росія вважає його своїм філософом.

Сковородою зачитувався Лев Толстой, який писав: «Сковорода – людина, що в часи Єлизавети та Катерини явила варварській Росії дивовижний приклад цілковитого виконання заповідей Христа».

Пошкоджений пам’ятник Григорію Сковороді внаслідок російського ракетного удару по Національному музею Григорія Сковороди в селі Сковородинівка на Харківщині. Травень 2022 року

Перший біограф Сковороди, його друг і учень Михайло Ковалинський стверджував, що Сковорода мав до Росії «постійну відразу».

Російська філософія пішла шляхом розчинення особистості в чомусь великому. Чи в народі, чи в релігії, чи в державі. Тому Сковорода зовсім не російський філософ

«Росіяни помиляються, вважаючи Сковороду російським філософом. Тому що одна з головних думок Сковороди – це думка про те, що наша природа персональна. В кожної людини є своя персональна природа. Звідси всі його поняття про сродність, про сродну стать, про сродну працю, – каже в інтерв’ю Володимир Єрмоленко. – А російська філософія пішла іншим шляхом. Вона пішла шляхом розчинення особистості в чомусь великому. Чи в народі, чи в релігії, чи в державі. Тому Сковорода зовсім не російський філософ».

В радянські часи зі Сковороди ліпили атеїста, соціаліста і революціонера. У відомому класичному фільмі «Григорій Сковорода» режисури Івана Кавалерідзе 1958 року Сковорода ніби як «біблієборець» і передвісник майбутньої більшовицької революції. Фільм з’явився якраз під час хрущовської боротьби з церквою і планами збудувати комунізм ще для того поклоніння радянських людей…

«Жоден диявол не завдає більше шкоди, аніж удавані друзі» – Григорій Сковорода

Під час нинішньої війни російські ракети вдарили по Музею Сковороди на Харківщині. Музей зруйновано, але пам’ятник Сковороді встояв.

Оцей удар по музею Сковороди – це приклад отого вічного шизофренічного російського «Так не достанься ж ты никому!»

«Оцей удар по музею Сковороди – це приклад отого вічного шизофренічного російського «Так не достанься ж ты никому!». Якщо зайти на російську «Вікіпедію», то вони будуть писати, що це російський філософ і мислитель. Це такі просто заздрощі! Що от у нас є Сковорода і це персона такого масштабу, і більше того, що ми його любимо , популяризуємо в різних сферах, що досі перевидаються його книжки, вивчаються не лише в школі, а що можна піти в книгарню і купити його книжку. І це таке відчуття палючої внутрішньої заздрості і бажання просто знищити, і щоб у сусіда було так погано, як у тебе», – каже в інтерв’ю письменник Андрій Любка, який написав передмову до книги творів Сковороди, перекладених сучасною українською мовою.

У Києві, на Подолі, є пам’ятник Сковороді, але він під час війни і російських обстрілів української столиці зараз захищений бетонними плитами.

Пам’ятник українському філософу Григорію Сковороді (1722–1794) на Контрактовій площі в Києві (архівне фото)

«Що Сковорода уособлює? Він уособлює Via Lucis – шлях світла. І шлях світла – він відкидає це все. Я вважаю, що Сковорода захистив нас і що він має реінкарнацію. Що наші хлопці, які нас захищають, – вони мають в собі частинку Сковороди. І через це нас не можна перемогти, бо Сковорода закликав «Пе-ре-ма-гай!», коли він бився з сатаною. І ото у нас бійка із сатаною зараз і йде», – каже в інтерв’ю докторка філософських наук з Харкова Марія Култаєва.

На життя Сковороди припало закручування імперською владою українських гайок – скасування козацьких вольностей.

Ліквідована Гетьманщина (1764), скасований полковий козацький устрій на улюбленій Сковородою Слобожанщині (1765–1770), остаточно зруйновано Запорізьку Січ (1775), закріпачують селян – вчорашніх козаків (1783–1790).

Пошкоджений пам’ятник українському філософу Григорію Сковороді внаслідок російського ракетного удару по Національному музею Григорія Сковороди в селі Сковородинівка на Харківщині, 7 травня 2022 року

Любив Україну і був європейцем

Сковороду тягнуло в Україну – він до неї постійно повертався – зокрема з Росії, в якій кілька разів оселявся, але кожного разу ненадовго. Як писав його біограф Ковалинський, «Сковорода любив свій рідний край, свою любив Україну».

Але Сковорода також побачив і Європу – побував в Угорщині, Австрії, Словаччині, Німеччині, Польщі. Філософ володів латиною, грецькою, гебрейською, польською, німецькою мовами.

Чи є Сковорода сучасним?

Так, звісно. Він дуже популярний у молодіжних інтелектуальних колах, його обожнює студентство. Але також він залишається і «народним філософом» – багато хто в Україні знає хоча б кілька цитат Сковороди.

Багатьом молодим людям подобається мандрівний образ, бо Сковорода, за висловом одного видання, «ловив кайф від мандрів». А мандруючи, можна теж пізнавати світ.

«От Сковорода, наприклад, стоїть у київському метро. І от він притулився до колони на станції Тараса Шевченка. Такий стоїть собі чувак, в нього така модна гіпстерська зачіска, як у Котигорошка. В нього такий простий аскетичний наряд, який пасує до літа, із льону. В нього якась торба через плече, у нього мінімум речей. Це людина – вегетаріанець, це людина – ізотерик, який шукає якісь духовні практики, намагається зрозуміти себе, зрозуміти світ. Мені здається, що це гіпстер, якийсь ідеальний символ гіпстерства», – ділиться роздумами Андрій Любка про те, яким би був Сковорода зараз.

Сковорода дуже відповідає ноті часу, бо чому зараз люди розгублені у світі? Бо живуть чужим життям. Сковорода нас вчить цього не робити

«Сковорода дуже відповідає ноті часу, бо чому зараз люди розгублені у світі скрізь? Тому що вони живуть чужим життям. Тому що коли вони обирають професію, то вони обирають не те, яка мета цієї професії, яка цінність за цією професією схована, а що ця професія дає для нашого комфорту і так далі. І потім виявляється, що люди живуть чужим життям, відчужуються від того, що вони роблять. І вони стають нещасними, вони стають роздвоєними, вони стають відчуженими. Сковорода нас вчить цього не робити», – міркує про сучасність філософа Володимир Єрмоленко.

«Світ не спіймав»

Мабуть, найвідоміший вислів Сковороди, написаний на його прохання на його могилі, звучить так: «Світ ловив мене, та не спіймав».

На думку Володимира Єрмоленка, серед багатьох тлумачень слова «мір», яке вжив Сковорода в оригіналі, говорячи, що той його не спіймав, є й таке, що означає і поганих людей. «Тобто, людей, які не живуть за своєю суттю, а живуть за своїми ролями, за своїми масками. Світ, «мір», який постійно грає щось, який не є справжнім, ось такий світ його не зловив. Це правда!»

«Що крутого в цій фразі – він сам керував своїм життям. Навіть він сам собі вирішив коли помре, сам викопав могилу, ліг і попрощався з цим світом. Тобто, він сам керував своїм життям і не дозволяв моді, трендам, якимось пануючим законам того часу визначати його стиль думання. Він не гнався за званнями, багатством, визнанням чи якоюсь кар’єрою. Тобто, це була людина, яка жила для себе, кайфувала і водночас розумілася на житті», – розмірковує Андрій Любка.

Письменник додає: «Сковорода випереджав свій час і був таким диваком, можливо, трохи фріком. У цьому є його сила, у цьому є його привабливість».

Урок № 36 – Іван Багряний «Тигроголови». Жанрові особливості (динаміка сюжету, неоромантичність та ін.). Вольовий характер Григорія Многогрішного. Родина Сірків, майор Медвин
«Під чужим небом». Еміграційна література

Мета (формувати компетентності): предметні: опрацювання змісту роману: навички літературознавчого аналізу, характеристики образів-персонажів; розвиток усного мовлення; ключові: зображення високих морально-естетичних рис простої людини; уміння тлумачити назву роману; його жанру; навички пізнавальної діяльності та критичного мислення; комунікативну: навички спілкування в колективі та толерантне ставлення до почуттів і думок інших; навички роботи в групі; уміння сприймати чужу точку зору; міжпредметну: поглиблення знань з історії

України про події, які відбувалися під час репресії 1920-1930 рр., вплив епохи радянської тоталітарної системи на долі українців; громадянську: патріотичні почуття; повагу до Батьківщини; гордість за її талановитих та безстрашних людей; загальнолюдську: виховання доброти, чесності, справедливості, мужності, героїзму, поваги до традиції та обрядів українців, справжньої дружби та взаємодопомоги.

Обладнання: портрет Івана Багряного, текст роману «Тигролови», ілюстрації до твору.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Сміливі завжди мають щастя.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

✵ 1. Зачитування підготовлених доповідей про репресії українців 1920-1930 рр.)

✵ 2. Літературний диктант за біографією Івана Багряного

1. Дата, рік і місце народження. (2 жовтня 1906 р., с. Куземин на Полтавщині)

2. Справжнє прізвище, ім’я, по батькові. (Іван Павлович Лозов’ягін)

3. Навчання письменника. (Спочатку в церковно-приходській школі, в Краснопільській художньо-керамічній школі, в Київському художньому інституті)

4. Назва збірки, яку присвятив батькові. («В поті чола»)

5. У скільки років почав друкуватися? (У 20 років)

6. У якому році й за що був арештований? (1932 року був арештований за те, що хотів працювати для української культури, критикував національну політику СРСР, закликав українців орієнтуватися на Європу, а не на Москву)

7. Де відбував роки заслання? (Поселення Зелений Клин на Далекому Сході)

8. Куди емігрував після війни? (Спочатку до Словаччини, потім до Німеччини)

9. Коли написав роман «Тигролови», яка його перша назва? (Перша назва роману «Звіролови» (1943), у 1946 році «Тигролови» було видано у вдосконаленому варіанті)

10. За який час Багряний написав твір «Тигролови»? (14 днів)

11. В якому році і якою премією був нагороджений за роботу над романом? (У 1992 році за часів незалежної України посмертно нагороджено Шевченківською премією)

12. Дата і рік смерті, місце поховання. (25 серпня 1963 року в Західній Німеччині, м. Новий Ульм)

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

✵ 1. Вступне слово вчителя

З настанням української державності ми якось краще почали усвідомлювати, що «нашого цвіту — по всьому світу». Тепер добре знаємо, що українці живуть у всіх частинах планети. Нелегка доля змушувала їх у різні часи покидати різну землю і шукати щастя в далеких краях.

«Тигролови» — один з тих нечисленних художніх творів, який дарує нам образне бачення «трудів і днів» українських переселенців, що утворили на Далекому Сході величезних за розмірами край під назвою Зелений Клин.

«Тигролови» відкривають нам прекрасно зображену природу далекого Уссурійського краю з її величезними горами, незайманими пралісами, бурхливими гірськими ріками, багатим розмаїтим тваринним світом. Персонажі роману вражають своїм вільнодумством, сміливістю, фізичною витривалістю та просто людською привабливістю. Їх мужні характери гармоніюють із суворою та дикою природою. Завдяки саме цим якостям «Тигролови» свого часу набули великої популярності серед зарубіжних читачів. Твір перекладений багатьма мовами, а його неодноразові видання досягли трьохмільйонного тиражу. Читачі купували цей роман для себе і як святковий подарунок своїм близьким та знайомим.

✵ 2. Оголошення теми і мети уроку

ІV. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

✵ 1. Робота над романом «Тигролови»

1.1. Паспорт твору

Тема: боротьба за виживання в умовах тоталітарного режиму; життя українських переселенців на Далекому Сході.

Ідея: утвердження людяності та сміливості, перемоги добра над злом.

Проблематика: проблема протистояння особистості тоталітарній системі; добра і зла; злочину і кари; морального вибору; волі до життя; людини і природи; життя і смерті; роль українських звичаїв і обрядів у родині.

Персонажі: Григорій Многогрішний (молодий український інженер-авіатор — правнук гетьман Дем’яна Многогрішного), родина Сірків (батько Денис Сірко, мати Сірчиха, син Грицько, дочка Наталка), майор НКВС Медвин (головний ворог Григорія), сім’я Морозів, мисливець-тунгуз Петро Дядоров, його дружина Фійона (коханка майора Медвина); собаки Заливай, Нерпа, Рушай.

Особливості композиції і сюжету: роман складається з двох частин і шести розділів (всього у творі 12 розділів); сюжетні лінії розгортаються паралельно, протиставляються і зіставляються (Григорію Многогрішному протистоїть майор НКВС Медвин).

Частина І: розділи «Дракон», «Світ на колесах», «Навзводи із смертю», «Родина тигроловів», «П’ятнування», «В пралісах Сіхоте-Аліня».

Частина ІІ: розділ «Memento тогі», «Осінь у тайзі», «Зима», «Рейд на Хабаровськ», «На кішку», «Навзводи зі щастям».

Експозиція: опис ешелону — «Дракона»: «Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи сліди, летів дракон».

Цей потяг був дійсно схожий на міфічне чудовисько: шістдесят коробок-вагонів-шістдесят суглобів. Суглоби-вагони — то домовина для тисяч людей. Це ешелон смерті, який летить у небуття. Аж ось зривається українська пісня. Вона починається з одного голосу, її підхоплюють інші, і ось вона шириться і летить вільним птахом над страшними вагонами.

Зав’язка: утеча Григорія Многогрішного з потяга смертників: «Всіх лежачих перераховували. Нема лише одного. А виявлений «секрет» був такий: у вагоні, у тім, середнім, тридцять другім, знайдено сліди диверсії — чотири дошки були двічі перерізані ножем упоперек. Тільки арештант, тільки той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю і любов до життя, може проробити таку роботу».

Розвиток дії: Григорій, блукаючи по тайзі, рятує Наталку від ведмедиці; життя Григорія з родиною Сірків; мисливські пригоди, поїздка до Хабаровська, полювання на тигра.

Кульмінація: Многогрішний убиває майора Медвина: «Медвин кинувся упоперек, до лісу. Григорій дивився йому услід, слухав, як у грудях стукає серце, напоєне помстою. Григорій пересмикнув закривку і стрельнув. Постать підкинула руки, майнула ними в повітрі й покотилася з урвища…»

Розв’язка: Григорій і Наталку переходить Маньчжурський кордон: «А «Диверсанти» були сміливі і досвідчені, одчайдушні — вони насмілились перейти кордон там, де того найменше сподівались».

Епілог: собака Заливай повертається до Сірків зі звісткою від Наталки і Григорія, а потім утікає в пошуках Наталки: «Пес шарпнувся, потоптався на місті, водячи очима то на одного, то на другого. А тоді враз тихесенько гавкнув… Та й враз, розпачливо скімнувши, зірвався з місця і погнав скільки духу. Щез…»

Позасюжетні елементи: портрети; екзотичні пейзажі тайги; історичні екскурси; інтер’єри.

Топографічні назви твору: Тібет, Байкал, Урал, Сибір, Забайкалля, Далекий Схід, Зелений Клин, Маньчжурія, Китай, Аляска, Україна, Колима, Сіхоте-Алінь, Київ, Одеса, Голуба Падь, Японія, Владивосток, Хабаровськ, річка Амур, річка Мухеня.

1.2. Образ Григорія Многогрішного, майора Медвина та родини Сірків.

Образ головного героя Григорія Многогрішного

В основу «Тигроловів» покладено події, що сталися під час відбування автором заслання на Далекому Сході. Його герой Григорій Многогрішний увібрав у себе чимало рис характеру самого автора: він не скорився, не змирився з нав’язаним йому статусом в’язня жахливої системи й залишився Людиною.

«Тигролови» — це романтичний твір, з елементами пригодницького жанру. Сюжет захоплюючий і динамічний, читач постійно перебуває в емоційному напруженні. І все ж «Тигролови» виходять за межі звичайної «масової» літератури, насамперед, ідейним спрямуванням. У творі Багряного всепоглинаюча ідея перемоги добра над злом втілюється через художні образи, ліричні відступи та символіку.

Стрімкий потяг — експрес, що мчить на Далекий Схід, як мчить і саме життя. У ньому розважаються й милуються краєвидами представники влади і терзаються роздумами про своє майбутнє звичайні люди, яких перетворено на зеків, безправних політв’язнів. Серед останніх і Григорій Многогрішний. Він тікає з поїзда, як із жорстокої, занедбаної Богом та людьми реальності, потрапляє на розкішний острівець у тайзі, що зветься Зеленим Клином, який здається Григорієві мрією-казкою. Тут живуть українці, колишні втікачі й вигнанці, які були колись розкуркулені радянською владою. Тут вони створили свій український світ, наповнений моральною чистотою і гармонією.

Ми ще не бачимо Григорія Многогрішного, але вже відчуваємо його людську неординарність. Уявлення про зовнішність Григорія складається поступово. Спочатку бачимо в загратованому вікні вагона дві цятки блискучих очей, а потім — бліде обличчя. Після втечі з поїзда, під час блукань у тайзі, бачимо його украй виснаженим, обірваним, з давно неголеним обличчям. Трохи пізніше, коли Григорій відтане душею у теплій атмосфері родини Сірків, той божевільний блиск в очах зникне. Він заспокоїться, увійде у свій звичайний духовний і фізичний стан. Так, він справжній атлет, як про це зазначалось у чекістській телеграмі, коли після втечі почався його розшук. Високий, статурний. Разом із досвідченими і загартованими у мисливських походах Сірками він витримує важкі фізичні навантаження. Григорій для Сірків — людина із загадковим пройдешнім. Проте вони, вочевидь через свою тактовність, не прагнуть особливо дізнатися про його минуле.

Рівне і шанобливе ставлення Сірків до Григорія багато що говорить про останнього. Він легко прийняв їх спосіб життя, швидко опанував усі премудрості тайгового мисливства. Ні в чому не поступався значно досвідченішому у цій справі Грицькові. Був наділений рисою, що особливо цінується серед жителів тайги. Так, Григорій — людина виняткова. Його внутрішня делікатність і скромність виявляється в стосунках з Наталкою. Іван Багряний вельми детально показує нам історію кохання цих двох молодих людей. У романі є кілька важливих епізодів, кожний з яких допомагає нам відкрити щось нове в образі героя. До таких епізодів треба віднести погоню за своїм кривдником Медвином. Незважаючи на вроджену делікатність і духовну шляхетність, Григорій не здатний пробачити своїм кривдникам. Більше того — він прагне помсти і добивається її. Григорій Многогрішний належить до людей, яких неможливо скорити. Надто багато у нього власної гідності і надто багато відповідальності за долю Вітчизни. Тільки вирвався з Наталкою за кордон, як зрозумів, що йому «стелиться шлях десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за тую незнану, за тую омріяну Україну».

Привабливими рисами характеру наділені й інші герої роману.

Родина Сірків живе дуже заможно: постачання пантів, хутра, м’яса та живих тигрів приносить значний прибуток. Сірки мають кілька коней, усе необхідне для полювання і ведення господарства (тільки на Голубу Падь вони щорічно завозять кілька тонн солі), мають добрий і зручний одяг, як тканий, так і зі шкір, оленячого та соболиного хутра, а перелік страв просто викликає заздрість.

Багряний показує, що такий світ можуть створити тільки люди вільні духовно і матеріально: «А люди — ті самі. І не ті самі, які й не такі. Всі такі, лише одним не такі, — поглядом, життєвим тембром, іншою якістю. Ці — сурові і загартовані. Безжалісні стрільці, веселі і безпощадні звіролови, мускулясті диктатори в цій зеленій, первісній державі, хижі і горді завойовники цієї ще не загнузданої стихії. Життя геть випекло з них сентиментальні риси і вайлувату млявість, настеливши їх, вигартувавши в безперервнім змаганні за своє існування».

Григорій до зустрічі з українською родиною Сірків відчував себе зацькованим звіром. Але атмосфера в родині звіроловів, яка прийняла і порятувала Григорія, тепла, домашня, як і довколишня природа. На тлі цієї розкішної багатовікової природа розквітає кохання Григорія до доньки Сірка Наталки.

Врятований Григорій його ще не бачить, але чує «дебелий, спокійний голос. Батьківський. Такий сердечний, а гуде, як із барила, і жартома…» Потім зустрічає з полювання «вусатого дідугана, дебелого, високого, червоновидого, а волохатими грудьми» в мисливському спорядженні. Це старий Сірко. Напевне, він здогадується, хто такий Григорій, але виконує неписаний закон тайги — допомогти потерпілому, пошанувати гостя: «Я не знаю, хто ти, але моя хата — твоя хата. Лежи ж собі. Такий закон тут. Наш закон. Навіть коли б ти був не християнська душа, а якийсь гольд чи навіть кореєць, то й тоді цей закон по твоїй стороні. Будь же веселий і щасливий…». І Наталка підтверджує ці батькові слова: «Знаєш, що батько сказали? Сказали, що відколи ти в цій хаті — вони відповідають за тебе… як за сина, от. І нічого не хочу знати».

Батько родини підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе, не відцуратися предківського, перебрався з родиною в тайгову глушину, «по-своєму таки віку доживати». Кмітливість і відвага стали спадковими рисами сім’ї Сірків. Батьки виростили трьох хороших дружніх дітей, привчили їх до праці.

Мати родини перше постає перед очима Григорія в національному одязі. У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…»

Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати передала й дітям. Наталка й Грицько залюбки співають українських пісень, беруть участь у старовинних обрядах, додержуючись традицій предків. У серці матері — велика любов до цього суворого далекосхідного краю, де виросла, вийшла заміж, народила дітей і поховала близьких людей. Але «як напосядуть згадки про край той рідний, сонячний і тихий — далебі, журба бере, так би й полетіла туди». Мати й батько «з природної делікатності» не розпитували Григорія ні про що, проте видно було, що дуже йому співчували. Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу.

Грицько, Сірків син, став для втікача другом і братом, навчив мисливських премудростей. Так само як і батьки, мовчки і делікатно підтримував Многогрішного. Молодий Сірко — вправний мисливець і звіролов, сміливий, з великою повагою ставиться до батьків, шанує традиції й звичаї козацького роду.

Наталка Сірківна — горда лісовичка, мисливець і звіролов, хоче в усьому буди першою. Мати говорить про неї: «Їй би на коні, та на полозках, та з гвинтівкою, та з собаками… Звели їй до відьми в зуби полізти — полізе. Їй би треба хлопцем родитись…» Але разом з тим Наталка — ніжна й любляча донька, яка шанує предківські звичаї і тонко відчуває красу природи. Та найбільше вона розкривається у своєму почутті до Григорія Многогрішного.

Неприступна й насмішкувата, вона старанно приховувала своє кохання до Григорія.

Але у вирішальний момент, коли на перешкоді до її щастя стала розлука, вона діє рішуче і швидко — так, як підказує їй серце. Знаючи, що над коханим нависла смертельна небезпека і йому треба тікати, вона готова навіть переступити батьківське слово (адже в неї «Сіркова кров»), щоб бути разом з коханим. Наталка — ніжна, вірна й віддана подруга, яка готова йти зі своїм коханих хоч на край світу.

З конкретних негативних образів розкрито образ слідчого у справі Григорія Многогрішного — майора Медвина.

Сидячи у вагоні-ресторані комфортабельного експресу, цей представник влади виглядає як саме втілення могутності і вищості. Дізнавшись про втечу Многогрішного, Медвин згадує того в’язня — «диявол в образі людини»: «Що він з ним не робив. Він йому виламував ребра в скаженій люті. Він йому повивертав суглоби. Він уже домагався не зізнань, ні, він добився, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять всі. Авжеж! Дивиться виряченими очима — і тільки. Як каменюка». А на самому початку цей в’язень сказав своєму мучителеві: «Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми, що тут пройшли. Ми тебе переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили — тисячі нас, замучених, закатованих…»

І дійсно, відтоді майор не міг спокійно спати, а одружившись, «боявся ночувати вдома…», особливо коли Многогрішний утік з божевільні, куди його відправили. Незабаром в’язня піймали, і майор особисто постарався, щоб йому дали великий строк. І от маєш: знову втік. І знову перед Медвином стали «очі замордованої, розчавленої, але непереможеної жертви».

Під час наступної зустрічі з Многогрішним Медвин «тіпався» зі страху… Многогрішний убиває свого колишнього слідчого іменем усіх замучених, вважаючи, що має на це моральне право.

Висновок учителя

У романі «Тигролови» Багряний по-своєму відтворює ідеї М. Хвильового про перспективу майбутнього України.

Серед нетрів приамурської тайги, на кордоні з Китаєм, Багряний знаходить той ідеал вільного людського співжиття та співпраці — те, що Хвильовий називав «загірною комуною».

Хутір родини Сірків оточують гори, де нащадки запорозьких козаків живуть і працюють своєю маленькою трудовою комуною, без будь-якого поневолення та примусовою чи найманої праці. Наявність таких поселень була для Багряного одним із позитивних надбань радянської влади та передумовою подальшого розвитку України. Ця маленька комуна — той ідеал, де вільна людина працює на своїй землі, що і є запорукою досягнення добробуту.

В оточенні вільних людей жахи минулого перетворюються для Григорія Многогрішного на марево, на химерний сон. Він починає відроджуватись до нового життя. А його відродження символізує відродження всієї нації.

1.3. Складання таблиці «Позитивні та негативні образи твору» (Робота в групах: І група — позитивні герої, ІІ група — негативні герої)

Молодий хлопець з України; політв’язень. Сміливий, відважний. Любить народ, свою Батьківщину. Щиро кохає Наталку. Вірить у майбутнє, символізує відродження нації

Хороший і люблячий сім’янин, батько. Кмітливий і відважний мисливець

Працьовита, любляча, турботлива мати. Дотримується старовинних обрядів та традицій. Порядна та добра жінка

Вправний та сміливий мисливець і звіролов. З повагою ставиться до своїх батьків, шанує козацького роду

Горда та смілива лісовичка. Хоче в усьому бути перша.

Ніжна любляча донька. Тонко відчуває красу природи.

Вірна й кохана подруга, готова іти з коханим хоч на край світу

Уособлює тоталітарну систему. Потужні паровози-носять імена двох історичних постатей-головного ідеолога та виконавця страшенного антигуманного режиму — «Йосипа Сталіна» і «Фелікса Дзержин-ського»

Втілення могутності і вищості. Жорстокий, ненависний. Боїться Многогрішного, його «замордованих очей, розчавленої терором, але не переможної жертви». Гине від рук Григорія (Многогрішний убивав колишнього слідчого іменем всіх замучених)

1.4. Бесіда з учнями

✵ Що ви дізналися з перших сторінок роману «Тигролови»?

✵ За що Сірки були вдячні Григорію? (За врятоване життя Наталки)

✵ Хто був предком Григорія Многогрішного? Посилайтеся на історичні факти. (Дем’ян Многогрішний — гетьман Лівобережної України (166-1672), ставши спільником Дорошенка, почав неприязні дії проти Москви)

✵ Зачитайте про страждання яких зазнав Григорій Многогрішний від Медвина. («Тії очі з кривавими росинками на віях — вони стоятимуть перед ним вічно… Що він з ним не робив! Він йому виламував ребра в саженній люті. Він йому повивертав суглоби. Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч заскавчав і почав ридати та благати його, як то роблять усі. Дивиться виряченими очима — і тільки. Як каменюка. Він уже канав — але ні пари з уст»)

✵ Як Григорію вдалося втекти із ешелону? («Ножем розрізав чотири дошки підлоги впоперек. На те пішло багато ночей. 99 шансів проти одного було за те, що від нього не лишаться тільки шматки, але він все-таки зістрибнув з потягу»)

✵ Що сталося з ним у тайзі? (Зустрічається з Наталкою, якій рятує життя, визволяючи з лап ведмедиці, а Наталка взамін рятує життя йому, прийнявши рішення разом із батьками залишити його в себе)

✵ Як прийняли його в сім’ї Сірків? (Сірки прийняли Григорія у свою родину наче рідного)

✵ Які враження охопили героя, коли він розплющив очі після тривалої втрати свідомості? («Роздивлявся по хаті. У кутку рясніли образи, вшитими рушниками прибрані, кропило з васильків за Миколою Чудотворцем…» У вікно знадвору зазирає сонце. Мати в опічку і в рясній стародавній спідниці, посміхаючись, несе тарілки в двері.»)

✵ Яким чином, на думку Сірківни, люди поступово підкорили тайгу? («Чужина чужина… А бач, оббулися … І дивись — зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скропили, ще й залюднили. І звикли, полюбили…»)

✵ Яким чином українці опинились на Далекому Сході?

✵ Якою справою займались Сірки? (Мисливством)

✵ Що таке «п’ятнування» за романом «Тигролови»? («То наші стрілецькі вправи, — відповів старий Сірко, — в «п’ятно» стріляти, значить в пляму»)

✵ Який подарунок прийняв Григорій від Сірка? (Гвинтівка, яку Сіркові подарував Блюхер, вони зналися ще від громадянської війн, відтоді, як били разом всю білу контрреволюцію… )

✵ Як Гриць охарактеризував своїх собак? («Це звірові собаки. Вони тобі візьмуть гуртом вепра і триматимуть, поки ти прийдеш і доріжеш його ножем. А от ціна оцим головне в тім, що вони тигрятники. Взагалі, як правило, немає в світі собаки, щоб від одного духу тигрячого не кидався зі скавулінням під ноги людині, від жаху. А ці навпаки. Вони б, мабуть, і диявола задавили»)

✵ З ким автор порівнює цих собак? (З головним героєм твору)

✵ За яких обставин родина Сірків і Морозів зустрілась у тайзі? («Морози їхали з Комсомольська навпростець додому. Там дочка Ганна у брата в гостях була, забарилась, та й маля там породила. Так оце їздили туди забирати її з шпиталю лагерного, та й інші мисливські справи залагоджували»)

✵ Про які страхіття Мороз розповів Сірку? («Розповів про місто каторги, про пекло новітніх канальських робіт, вигачуване костями українськими. Про колони виснажених арештантів на лютім морозі… Про голод і цингу… Про смерть від знущання, голоду, пошестей…»)

✵ Яке враження справив на Григорія напис, що був на снігу? («Медвин — це ж прізвище колишнього ката. Так, це прізвище викликало зливу страхітних спогадів, приспаного гніву, пекельної, непримиренної вічної ненависті»)

✵ Який самосуд вчинив Многогрішний над Медвином?

✵ Чому герой вагався, вирішуючи залишити сім’ю Сірків? («Але ж як він піде геть, не попрощавшись з цими людьми? Але ж як стане перед нею і не пожаліє її серце…»)

✵ Про що свідчить благословення батьків дочки з коханим у далеку дорогу?

✵ Яким чином Наталка повідомила батьків про успішний перехід кордону? (Відіслала Заливая із повідомленням, що вони успішно перейшли кордон із Григорієм)

1.5. Складання сенканів

Сильний, цілеспрямований, волелюбний.

Борець проти тоталітарної системи.

Жорстокий, ненависний, злий.

Справжній «людолов», що полює на людей.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

1. Як ви думаєте, у чому виявлялась любов Григорія Многогрішного до батьківщини? Наведіть переконливі аргументи.

2. Доведіть, що сім’я Сірків — не лише гарна родина, а й міцне родовідне дерево української нації.

3. Чому, на ваш погляд, Сірки, перебуваючи далеко від України, дотримувались українських народних звичаїв і обрядів?

4. Висловіть власну точку зору стосовно розуміння героями твору слова «щастя».

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

✵ Скласти 12 завдань тестів за романом «Тигролови».

✵ Написати міні-твір на одну із запропонованих тем: «У сміливих завжди є щастя», «Патріотизм починається з батьківщини, де ти народився», «Доля України та українців за романом І. Багряного «Тигролови».

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.