Чому розпався Радянський Союз? П’ять причин, які досі важливі

Наступного дня, 26 грудня, парламент країни – Верховна Рада СРСР – офіційно визнав незалежність 15 нових держав та припинив існування Радянського Союзу. Над Кремлем приспустили червоний прапор із серпом і молотом, що колись був символом однієї з наймогутніших країн світу.

Горбачов прийшов до влади у 1985 році, йому було лише 54 роки. Він почав низку реформ, щоб вдихнути нове життя у країну, яка була у стані стагнації.

Багато хто стверджує, що ці реформи, відомі як перебудова (відновлення та реструктуризація) та гласність (відкритість і свобода слова), призвели до занепаду країни. Інші кажуть, що Радянський Союз не можна було врятувати з огляду на його жорстку структуру.

Якими були основні причини колапсу, що вплинув на те, як Росія бачить себе сьогодні та взаємодіє з рештою світу?

1. Економіка

Крах економіки був найбільшою з усіх проблем Радянського Союзу. Країна мала централізовану планову економіку, на відміну від ринкової економіки більшості інших країн.

В СРСР держава вирішувала, скільки виробляти машин, пар взуття чи буханців хліба.

Вона ж вирішував, скільки цих речей потрібно кожному окремому громадянину, скільки все має коштувати та скільки людям потрібно платити.

В останні роки Радянського Союзу товари першої необхідності були дефіцитом, а черги в магазинах – звичним явищем

Теоретично ця система була ефективною і справедливою, але на ділі вона не могла нормально функціонувати.

Пропозиція завжди відставала від попиту, а гроші часто не мали значення.

Багато людей у Радянському Союзі не були бідними, але вони просто не могли придбати основні товари, тому що їх постійно не вистачало.

Щоб купити машину, треба було стояти у черзі роками. Щоб придбати пальто чи зимові черевики, доводилося стояти в черзі годинами, а потім виявлялося, що потрібний розмір вже продали.

У Радянському Союзі говорили не про те, щоб щось купити, а про те, щоб щось дістати.

Становище погіршували витрати на освоєння космосу та перегони озброєнь між Радянським Союзом і Сполученими Штатами, що розпочалися наприкінці 1950-х років.

СРСР був першою країною у світі, яка відправила людину на космічну орбіту, він також мав арсенал ядерної зброї й високотехнологічних балістичних ракет, але все це коштувало дуже дорого.

Радянський Союз покладався на свої природні ресурси (нафту й газ), щоб фінансувати ці перегони, але на початку 1980-х років ціни на нафту впали, і це дуже вдарило по нестійкій економіці.

Горбачовська “перебудова” принесла деякі ринкові принципи, але гігантська радянська економіка була надто громіздкою, щоб її можна було швидко реформувати.

Споживчих товарів, як і раніше, не вистачало, а інфляція росла.

У 1990 році влада здійснила грошову реформу, яка знищила навіть мізерні заощадження мільйонів людей.

Розчарування діями уряду зростало.

Чому це важливо сьогодні?

Дефіцит товарів надовго позначився на ментальності пострадянського суспільства.

Навіть зараз – через покоління – є страх залишитись без предметів першої необхідності.

Це сильна емоція, якою легко маніпулювати під час виборчих кампаній.

2. Ідеологія

Горбачовська гласність була спрямована на збільшення свободи слова в країні, яка десятиліттями існувала в умовах репресивного режиму, де люди були надто налякані, щоб говорити те, що вони думають, ставити запитання чи скаржитись.

Він почав відкривати історичні архіви, показуючи справжні масштаби сталінських репресій, внаслідок яких загинули мільйони людей.

Він закликав до дискусії щодо майбутнього Радянського Союзу та його владних структур про те, як їх треба реформувати країну, щоб рухатись вперед.

Він навіть завів мову про багатопартійність, кидаючи виклик пануванню комуністичної партії.

Михайла Горбачова дуже поважали на міжнародній арені, але в рідній країні його популярність падала

Ці кроки змусили багатьох в СРСР зрозуміти те, що система, керована комуністичною партією, за якої всіх посадовців або призначали, або обирали на безальтернативних виборах, була неефективною, репресивною та відкритою для корупції.

Уряд Горбачова спробував внести до виборчого процесу елементи свободи і справедливості, але було надто пізно.

Чому це важливо сьогодні?

Президент Росії Володимир Путін рано усвідомив важливість сильної національної ідеї, особливо для уряду, який не є повністю прозорим і демократичним.

Він використав мотиви з різних епох російського і радянського минулого, щоб створити національний ідеал свого президентства: багатство і гламур Імперської Росії, героїзм і жертви перемоги у Другій світовій війні та спокійну стабільність радянської доби 1970-х років поєднали, щоб вселити гордість і патріотизм (і не звертати уваги на численні проблеми сучасної Росії).

3. Націоналізм

Радянський Союз був багатонаціональною державою, правонаступником Російської Імперії.

Він складався з 15 республік, що теоретично мали однакові права як братні народи.

Насправді ж Росія була найбільшою і наймогутнішою, а російська мова і культура домінували в багатьох сферах.

Гласність змусила багатьох людей в інших республіках усвідомити етнічне гноблення, зокрема український Голодомор 1930-х років, захоплення країн Балтії та Західної України відповідно до пакту про дружбу між СРСР та нацистами, а також насильницькі депортації численних етнічних груп під час Другої світової війни.

На початку 1990-х в СРСР зростали націоналістичні настрої

Ці та багато інших подій викликали сплеск націоналізму й прагнення до національного самовизначення.

Ідея Радянського Союзу як щасливої сім’ї націй була фатально підірвана, а спроби реформувати його, запропонувавши більше автономії республікам, були надто незначними й запізніми.

Чому це важливо сьогодні?

Напружені відносини між Москвою, країнами Балтії, Грузією і зовсім недавно – з катастрофічними наслідками – Україною продовжують формувати геополітичний ландшафт Європи і за її межами.

4. Моральна поразка

Багато років радянським людям казали, що Захід “гниє”, а його люди страждають у злиднях і деградації.

Ця ідея все частіше викликала сумніви з кінця 1980-х років, коли почастішали подорожі радянських громадян за кордон та контакти між звичайними людьми.

Радянські громадяни побачили, що в багатьох інших країнах рівень життя, особиста свобода й добробут значно перевищували те, що вони бачили у своїй країні.

Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов та президент США Рональд Рейган під час зустрічі у Женеві, 1985 рік

Вони також побачили те, що їхня влада намагалася приховати від них протягом багатьох років, забороняючи міжнародні поїздки, заглушаючи іноземні радіостанції (наприклад, ВВС) та цензуруючи будь-яку іноземну літературу й фільми.

Горбачову приписують припинення “холодної війни” й загрози ядерної конфронтації шляхом покращення відносин із Заходом, але результатом цього покращення стало те, що радянські люди усвідомили, наскільки їхнє життя гірше, ніж в інших країнах.

Михайла Горбачова дуже поважали за кордоном, але в рідній країні його популярність падала.

Чому це важливо сьогодні?

Російський уряд навчився маніпулювати повідомленнями ЗМІ у своїх інтересах.

Щоб уникнути несприятливих порівнянь з рештою світу, Росію часто представляють як унікальну у культурному та історичному плані – як воїна-одинака в оточенні ворогів.

Наукові досягнення, перемогу у Другій світовій війні та культурну спадщину постійно використовують у засобах масової інформації, щоб донести до людей ідею національної унікальності та відвернути увагу росіян від повсякденних проблем.

5. Лідерство

Горбачов знав, що потрібні радикальні зміни, щоб зупинити погіршення радянської економіки та суспільної моралі, але його баченню, як цього досягти, можливо, не вистачало ясності.

Завершивши “холодну війну”, він став героєм для зовнішнього світу, але вдома його критикували реформатори, які вважали, що він не перехоплює ініціативу, і консерватори, які вважали, що він заходить надто далеко.

В результаті він налаштував проти себе обидва табори.

У серпні 1991 року консерватори здійснили невдалий державний переворот, намагаючись усунути Горбачова від влади.

Наступного дня після відставки Горбачов провів прощальний вечір у готелі “Москва”, 26 грудня 1991 року

Це не врятувало СРСР, а лише прискорило його розпад. Менш ніж за три дні лідери державного перевороту спробували втекти з країни, а Горбачова повернули до влади, але ненадовго.

Борис Єльцин у Росії та лідери інших республік СРСР вийшли на передній план.

У наступні місяці багато республік провели референдуми про незалежність, і до грудня долю наддержави було вирішено.

Чому це важливо сьогодні?

Володимир Путін є одним з лідерів, що править Росією найдовше.

Одним із секретів його політичного довголіття є ідея поставити Росію на перше місце або принаймні зробити так, щоб це так виглядало.

У той час, як Михайла Горбачова критикували за односторонню відмову від багатьох позицій впливу Радянського Союзу, наприклад, за виведення радянських військ зі Східної Німеччини, Володимир Путін щосили бореться за те, що він сам вважає російськими інтересами.

Путін був офіцером КДБ у Східній Німеччині, коли впала Берлінська стіна, і на власні очі став свідком хаосу виведення радянських військ.

30 років по тому він категорично виступає проти наближення НАТО до російських кордонів і готовий підкріпити це силою, про що свідчить нещодавнє нарощування російських військ біля України.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Біловезькі угоди: як розпустили СРСР

8 грудня 1991 року у резиденції Віскулі в Біловезький пущі лідери Росії, України та Білорусі Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич поставили свої підписи під документом, у першому абзаці якого написано:

“Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація, Україна, як держави-засновники Союзу РСР, що підписали Союзну угоду 1922 року, констатуємо, що Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування”.

Як свідчить один iз тих, хто поставив крапку СРСР, Станіслав Шушкевич, ідея зустрічі в Біловезький пущі народилася в нього 20 жовтня 1991 року на зустрічі в Ново-Огарьово, коли президенти союзних республік відмовилися прийняти варіант союзного договору, запропонований Михайлом Горбачовим.

Історична випадковість?

Парадоксальний факт полягає в тому, що 7-8 грудня лідери Білорусі, України та Росії зовсім не планували розпускати Радянський Союз.

Білоруські керівники Станіслав Шушкевич (голова Верховної Ради) та В’ячеслав Кебіч (голова уряду) мали намір на цій зустрічі вирішити одне важливе питання – хотіли умовити російське керівництво без перебоїв постачати нафту і газ.

Для цього Єльцина й запросили на полювання в Біловезьку пущу. Той був добрим мисливцем і погодився. Пізніше Кебіч порадив запросити ще й главу Україні Кравчука. Єльцин не був проти цього.

Але на полювання у самій пущі пізніше піде лише Кравчук, і то досить невдало – на двох з Вітольдом Фокіним (голова українського уряду) вони вполюють лише порося.

Як усе відбувалося

Єльцин і Кравчук летіли в Біловезьку пущу через Мінськ. У аеропорті їх зустрічав Шушкевич. Білоруський лідер пізніше згадував, що він напросився в літак Кравчука і у резиденцію Віскулі вони полетіли разом. У літаку говорили про нафту і газ, а не про розвал Радянського Союзу.

На зустрічі в Біловезький пущі Білорусь, Росія та Україна були представлені великими делегаціями, тому переговори були представницькими.

Станіслав Шушкевич в інтерв’ю інтернет-газеті “Салідарнасць” згадує:

“Ми зібралися в перший вечір перед вечерею і почали говорити, як бути з поставками нафти і газу. Але все зводилося до того, що потрібно просити Горбачова – він же президент СРСР. Але це нісенітниця виходила – чого ми тоді зібралися?! Було вже зрозуміло, що Горбачов Союзом не керує. І ось Бурбуліс каже: слухайте, а що, коли б підписати таку фразу: “СРСР як геополітична реальність і суб’єкт міжнародного права припиняє своє існування”? Я кажу: я таку фразу від імені Білорусі підпишу. Кравчук каже: і я підпишу. І Єльцин: а чого ж не підписати? Тоді ми зрозуміли, що ця фраза все визначає”.

За ніч делегації підготували текст угоди про Співдружність Незалежних Держав. Як запевняє пан Шушкевич, потім він багато разів розмовляв на цю тему з держсекретарем Росії Геннадієм Бурбулісом і впевнився, що ця його пропозиція не була спектаклем: “Ця фраза в його голові була як прозріння. Рішення про розпад СРСР тоді висіло в повітрі”.

Правда, в колишнього президента України є інше трактування цього історичного моменту:

“Перший рядок написав я. А от формулювання про те, що «Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування», запропонував Бурбуліс”, — так Леонід Кравчук сказав в інтерв’ю часопису “Итоги”.

СНД – плід однієї ночі

У 2005 році Леонід Кравчук заявив, що якби він знав, що буде відбуватися в Україні після 1991 року, то скоріше дав би відрубати собі руку, ніж підписати Біловезьку угоду. Але це скоріше можна назвати його політичною риторикою, а не історичною оцінкою тої події.

Текст угоди про створення Співдружності Незалежних Держав був підготовлений протягом однієї ночі.

На наступний день від 11 до 16 години проходило його обговорення, після чого у 16.00 договір було підписано. Потім про це повідомили президента СРСР Михайла Горбачова і президента США Джорджа Буша. При чому Буш почув новину раніше. Подзвонити Горбачову доручили Шушкевичу як господарю саміту.

“І ось я першим дзвоню Горбачову – з суперсекретного телефону на суперсекретний. А в мене починають питати, хто я такий . Загалом, відчувалося, що Горбачов не відразу зі мною розмовляє, бо хоче показати, що він великий начальник. Але поки йому доповідали про мій дзвінок, інші вирішили, що я вже з Михайлом Сергійовичем розмовляю, і подзвонили Бушу. Тому коли я тільки почав розмову з Горбачовим, то вже чув, що в іншому кутку Єльцин говорить з американським президентом (Єльцин говорив дуже голосно, його синхронно перекладав на англійську міністр закордонних справ Козирєв). Горбачов повчальним тоном, наче ми діти і утворили щось несерйозне, сказав: а ви уявляєте собі, як до цього поставиться міжнародна спільнота? Я відповів: знаєте, уявляю: Борис Миколайович говорить зараз з Бушем, і в мене враження, що йому новини подобаються”,– згадує той момент пан Шушкевич.

Віскулі: історичне місце

Урядова резиденція Віскулі зараз належить управлінню справами президента Білорусі Олександра Лукашенка, який багато разів стверджував, що у 1991 році у Верховній Раді голосував проти ратифікації Біловезьких угод. Насправді ж Лукашенко не брав участі у тому голосуванні.

Пан Лукашенко буває у Віскулях дуже рідко: у 1996 році він там зустрічався з президентом Польщі.

Жодного меморіального знаку про те, що тут було підписано угоду про розпад СРСР, на території резиденції немає. За 20 років сама резиденція не дуже змінилася, там залишилися ті самі будинки та меблі, у екскурсійному бюро Біловезької пущі можна замовити туди екскурсію.

Станіслав Шушкевич, який до 1994 року був головою незалежної Білорусі, за рішенням президента Лукашенка, отримує пенсію у 3000 білоруських рублів – за офіційним курсом Нацбанку Білорусі на грудень 2011 року це становить менше одного долара США – коло 30 центів.

На життя Шушкевич заробляє лекціями, які він дає по всьому світі, в тому числі і про розпад СРСР.

Пан Шушкевич ніколи не висловлював жалю з приводу того, що він зробив у грудні 1991 року.