Як писати НЕ ЗНАЮ — разом чи окремо? Як пишеться НЕ ЗНАЮ правильно?

У нашій статті ми поговоримо про те, як правильно пишеться слово «не знаю» або «незнаю».

Слово «незнаю» використовується постійно, але не всі знають, як його правильно писати в залежності від ситуації і чому так відбувається. Ми вирішили розібратися в цьому питанні і дізналися, як і коли правильно пишеться це слово.

Як писати НЕЗНАЮ чи НЕ ЗНАЮ — разом чи окремо?

Слово «не знаю» буде вживатися окремо з негативною часткою. Щоб зрозуміти, як пишеться слово, то варто з’ясувати частина мови та її складові.

Для визначення частини мови, до якої належить потрібна словоформа, можна використовувати такий вислів:

— Я не знаю що робити в такому випадку.

Тобто, задаємо питання — Я що роблю? Не знаю. У реченні це слово означає дію або стан людини. Це значить, що використовується дієслово, що має початкову форму «знати». Залежно від особи він буде змінюватися:

• 1 особа — знаю, знаємо
• 2 особа — знаєш, знаєте
• 3 особа — знає, знають

Є також і самостійна форма дієслова 1 особи, яке має стверджувальне значення:

— Я знаю, скільки потрібно взяти цукру для рецепта

— Я знаю, що сказати у відповідь на це

І ось у цій же формі з’являється негативна частка. Що вона означає? У даному випадку «не» буде частинкою, створює негативне значення висловлювання.

— Я не знаю, як бути в цьому випадку

Частка «не» є словом, що належить до службової частини мови. І вона пишеться завжди окремо від слова.

При визначенні злитого або роздільного написання слова, можна використовувати правило — з дієсловами частка «не» вживається окремо:

— Не зроблю роботу

— Не хочу йти

— Не можу знати

Відповідно і слово «не знаю» буде роздільним:

— Не знаю, хто був біля мене

При цьому, деякі дієслова з часткою «не» будуть уживатися разом. Це стосується наступних ситуацій:

• Частка є частиною слова або його приставкою
• Використовується складна префікс недо-, яка надає неповне значення

Ці дієслова будуть звучати інакше порівняно зі словами без приставок.

«Не той дурний, хто не знає, але той, хто знати не хоче» – український геній Сковорода

Для будь-якої людини, яка опинилася на роздоріжжі й не знає куди йти, що робити і яке прийняти рішення, рятівними можуть стати афоризми українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, педагога Григорія Сковороди (1722—1794), якого за геніальну здатність проникати у сутність речей ще за життя називали мудрецем.

Григорій Савич писав:

«Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел»;

«Не той дурний, хто не знає, але той, хто знати не хоче»;

«Не за обличчя судіть, а за серце»;

«Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють. Такі люди або підлабузники, або боягузи, або просто дурні. Від них не чекай допомоги ні в якій біді чи нещасті»;

«Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе»;

«Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга»;

«Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром»;

«Не шукай щастя за морем»;

«Більше думай, і тоді вирішуй»;

«Як глупота є мати всіх пороків, у тому числі і пихи, так мудрість є справжня мати як інших чеснот, так і скромності…»

І це лише невеличка частина його афоризмів і цитат, у яких мислителю вдалося розкрити тисячолітню мудрість світу.

Григорія Сковороду часто називають українським Сократом, який першим у центр філософських міркувань поставив людину. Як зазначають дослідники, у світовій філософській традиції включно до XVIII століття не було рівних ідеям гуманізму Григорія Сковороди. Він першим проголосив пріоритет ідеї людської рівності, любові до «людей праці» і своє знамените — «жребий с голяками».

Поява на історичній сцені патріота-гуманіста в XVIII столітті мала величезне значення. Український учений Павло Маляр писав:

«То була доба докінченого перетворення України (Лівобережної і Правобережної) на колонію, остаточної ліквідації автономії України. Указами цариці Катерини II у 1754 році скасовано гетьманство, у 1775-му зруйновано Запорозьку Січ, у 1781-му скасовано поділ України на полки, в 1783 році козацькі полки перетворено на полки солдатські в складі російської армії, а в 1785-му козацька старшина була переведена на становище російського дворянства, а козацтво — на становище державних селян. Селянство українське було остаточно закріпачено, а панщина була доведена до п’яти й шести днів на тиждень. Тяжка руїна облягла Україну і в культурному житті. Київська академія втратила значення наукового центру, полкові школи, що були в кожному місті, містечку й великому селі, занепадали і зникали. До скасування гетьманства шкіл було в полках Гетьманщини 866. Тепер освіта в Україні перейшла у відання російсько-церковної й державної бюрократії, що ширила обскурантизм і великоросійські шовіністичні забобони».

«Лютий ворог України/ Голодна вовчиця», як писав про Катерину II Тарас Шевченко, наставляючи на царювання свого сина Павла I, написала в «Заповіті»: «Не давай народові часу на роздумування. Він не створений для цього… Він повинен працювати і мовчати».

Від імені українського народу, який усі московські царі й імператори намагалися примусити мовчати, заговорив Григорій Сковорода. Народився він на Полтавщині в козацькому містечку Чорнухи. Навчався в Київській академії, потім п’ять років у Європі — Будапешті, Пресбурзі (нині Братислава), Венеції, Відні, Флоренції. Блискуче знання іноземних мов, поетики та риторики, античної і нової філософії поєднувалося в ньому з неабиякими здібностями у галузі літератури та мистецтва. Бог обдарував його і гарним голосом та музичним слухом.

Ще юнаком на початку грудня 1741 року Григорія Сковороду взяли до Глухівської співацької школи, а звідти — до Петербурзької придворної царської капели, де співав і Олексій Розумовський, син чернігівського козака Розума, з яким імператриця Єлизавета в 1742-му таємно обвінчалася. З її почтом юнак у серпні 1744 року приїздить до Києва. Тут він звільняється з капели, отримавши чин «придворного уставника», що означав дворянство з титулуванням «ваше благородіє».

Григорій Сковорода, маючи хист і знання, іде вчителювати в Переяславський колегіум, з 1759 року викладає в Харківському колегіумі поетику. Через постійний тиск церковників, які вимагали, аби він прийняв духовний сан, кілька разів звільнявся з колегіуму — у 1760-му, 1764-му, 1766-му. У цих роках він побував у Москві, пішки пройшов усю Слобожанщину. У 1768-му він знову повертається до викладання етики в колегіумі, і знову звільняється — його концепція моралі й духовності розходиться з офіційно-церковною. Відтепер увесь свій вільний час філософ присвячує розмірковуванням над Божим промислом, пізнанню себе, написанню поетичних творів і трактатів. Байки він писав давньоруською, пісні — українською, трактати і діалоги — церковнослов’янською з вкрапленнями української та російської. У своїх творах філософ таврував несправедливість і зло, оспівував природу і волелюбність.

Ідеї гуманізму, рівності та свободи, проголошені Сократом з Чорнух, проникали в тогочасне суспільство. Його пісні та байки знали і цитували. Більшість зі сказаного філософом залишається пророчим і через 250 років.