“Пригоди Гуллівера”: опис і аналіз роману

«Пригоди Гуллівера» – роман Джонатана Свіфта. Задум книги виник у автора в 1713-1714 рр., Коли письменник і його друзі – Олександр Поп, Джон Арбетнот, Джон Гей – вирішили створити літературний твір, який висміює б пихату псевдовчених, втілену в образі вигаданого персонажа – педанта Мартіна Скриблеруса. Тоді ж Свіфт придумав пригоди цього персонажа в країні пігмеїв. Роботу над «Подорожами Гуллівера» Свіфт почав в 1720 р, закінчив в 1725 р Роман був надрукований в Лондоні в 1726 р.

Серед джерел, до яких звертався Свіфт при роботі над романом, народні англійські казки про карликів і велетнів, шахрайські романи (зокрема, книга Франсиско Кеведо «Історія життя пройдисвіта Паблоса»), велика мемуарна і пригодницька література про подорожі, а також про подорожі фантастичних (книги Лукіана, Франсуа Рабле, Сірано де Бержерака). Свіфт писав роман одночасно з памфлетами «Листи сукнороба». Памфлети «Битва книг», «Казка про бочку», що вийшли до «Гуллівера», і «Скромна пропозиція», створене після, немов обрамляють роман, включають його в загальне поле свифтовской сатири.

Роман «Пригоди Гуллівера» – підсумок активної участі Свіфта в політичному житті Англії та багаторічних спостережень письменника над своєю епохою, роздумів про суспільство і людською природою, форми державного устрою, їх вплив на долю особистості. Підсумок цей багато в чому був невтішний. Разом з тим письменник ні в якому разі не був песимістом.

Роман складається з чотирьох частин – кожна розповідає про різні подорожах Гуллівера, які з’єднуються в об’ємний сатиричний образ дійсності. Сатира ця має глобальний характер, звернений не тільки на соціальну дійсність Англії, але і інших країн Європи. Дізнавшись, що при перекладі французькою були без узгодження з ним скорочені деякі епізоди, які мали-де інтерес і значення тільки для англійського читача, Свіфт різко виступив проти цього.

«Подорожі Гуллівера» – сатиричний політико-філософський роман про природу людини і суспільства. У творі Свіфт вдається до іронії, гротеску, пародії, іносказанню, алегорії. Головна зброя письменника – сміх, у всіх його видах: від добродушного гумору до їдкого сарказму. Критичне сприйняття автором світу від подорожі до подорожі наростає. Сатиричному осміянню піддаються звичаї, звичаї, закони, державний лад, політичні партії, церковні чвари сучасного Свіфту суспільства (особливо в подорож Гуллівера в країну ліліпутів). Зображення конкретних вад цивілізації змінюється розглядом проблем стану науки і її зв’язку з реальним життям, державного управління, різних типів правителів і форм влади, її відношення до народу. Найбільш гірка іронія Свіфта, найбільш сгущена його сатира в четвертій частині, в якій письменник протиставляє патріархальну утопію говорять коней гротескно сконцентрованим людських пороків людиноподібних йеху.

Роман був прийнятий на батьківщині письменника неоднозначно. У 1745 р Генрі Філдінг писав в некролозі, присвяченому пам’яті автора «Мандрів Гуллівера»: «Він мав даруваннями Лукіана, Рабле і Сервантеса, і в своїх творах перевершив їх усіх». Однак в 1781 р Семюель Джонсон назвав роман жахливими вигадками. Його підтримав через 80 років У. Теккерей, який звинуватив Свіфта в аморалізм. Але вже і в XVIII в. була висловлена ​​зовсім інша точка зору на роман – Готфрід Гердер писав, що «людиноненависницької роман« Гулівер »написаний, можливо, самим людинолюбним мислителем, але хворим і втомленим від своїх родичів людиною. Йому остогидли непризначення і не піднесені якості роду людського, але як Гамлету, ім’я та зовнішність людини-тварини ».

Роман справив великий вплив на письменників різних століть і країн: Філдінга, Смоллета, Вольтера, У. Годвіна, Семюеля Батлера, М.Є. Салтикова-Щедріна, А. Франса. У 1935 роки в СРСР був знятий ляльковий фільм «Новий Гулівер» (режисер A. Птушко), а 1977 р Англії вийшов фільм «Подорожі Гуллівера» (режисер П. Хайт).

Мандри Гуллівера

Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів.

ЛИСТ КАПІТАНА ГУЛЛІВЕРА ДО СВОГО РОДИЧА СІМПСОНА1

Ви, сподіваюся, не відмовитесь на першу вимогу визнати прилюдно, що своїми настійливими й частими проханнями Ви переконали мене опублікувати вельми недбалий і неточний звіт про мої мандри, порадивши найняти кількох молодих людей з якого-небудь університету, щоб вони упорядкували рукопис та виправили стиль, як зробив це, на мою пораду, мій родич Демпієр2 із своєю книжкою під назвою “Подорож навколо світу”. Але, скільки я пам’ятаю, я не надавав Вам права згоджуватись на будь-які пропуски, а вже й поготів — на якісь додатки. Отож я мушу рішуче відмежуватися від цих додатків, зокрема від того, що стосується блаженної та славної пам’яті її величності небіжчиці королеви Анни,3 хоч я й шанував і цінував її більше, ніж будь-кого з людей. Ви або той, кому Ви це доручили, повинні були взяти до уваги те, що не в моїй натурі, та й непристойно було б вихваляти будь-яку тварину нашої породи перед моїм господарем-гуїгнгнмом.4 До того ж цілком неправдивий і самий факт: як мені відомо (а я жив деякий час в Англії за правління її величності), правила вона з допомогою першого міністра, і навіть двох, одного за одним: спочатку першим міністром був лорд Годольфін,5 а потім лорд Оксфорд. Отож Ви змусили мене сказати те, чого не було. Так само в розповіді про Академію прожектерів6 та в кількох місцях моєї промови до мого господаря-гуїнгнма Ви або ж випустили деякі істотні обставини, або ж пом’якшили чи змінили їх так, що я насилу впізнаю свій власний твір. Коли я раніше натякнув Вам на це в одному з листів, Ви зволили відповісти, що боялись завдати декому зневаги; що можновладці дуже пильно стежать за тим, що публікується,7 і ладні не тільки тлумачити по-своєму все, що здається їм натяком (так, здається, висловились Ви), а й карати за це. Але дозвольте запитати: яким чином те, що я говорив так багато років тому на відстані більше п’яти тисяч ліг звідси, в іншому королівстві, можна віднести до когось із тих єгу,8 що тепер нібито порядкують нашим стадом; а надто в той час, коли я зовсім не думав і не побоювався, що мені доведеться знову жити під їхньою владою? Чи не досить маю я підстав для ремства, коли бачу, як ті самі єгу їздять в екіпажах, запряжених гуїгнгнмами, немовбито вони, єгу, таки розумні істоти, а гуїгнгнми — дурні тварини? І справді, головною причиною мого усамітнення в цих краях було бажання уникнути такого страхітливого й огидного видовища.

Ось що вважав я за потрібне сказати Вам про Ваш вчинок та про довіру, яку я Вам виявив.

Далі, я нарікаю на власну прикру нерозсудливість, через яку піддався на умовляння й хибні докази, як Ваші так і інших осіб, і всупереч власній думці дав згоду на видання моїх “Мандрів”. Звольте згадати, скільки разів, коли Ви наполягали на своєму, посилаючись на громадське добро, просив я Вас узяти до уваги, що єгу належать до породи тварин, зовсім не здатних виправитись із допомогою напучувань та прикладів. Так воно й вийшло: хоч ось уже шість місяців, як книжка моя править усім за пересторогу, я не тільки не бачу, щоб вона поклала край зловживанням та порокам — принаймні на нашому маленькому острові, як я мав підстави сподіватися,— але й не чув, щоб вона хоч раз справила вплив згідно з моїми намірами. Я просив Вас повідомити мене листовно, коли припиняться партійні чвари та інтриги; коли судді стануть освіченими та справедливими, а адвокати — чесними та поміркованими і набудуть хоч крихту здорового глузду; коли Смітфілд9 осяє полум’я від пірамід, вивершених із збірників законів; коли система виховання молодої знаті докорінно зміниться; коли виженуть геть лікарів; коли самиць єгу прикрашатимуть цнотливість, честь, правдивість та здоровий глузд; коли палаци та міністерські приймальні будуть ретельно вичищені й підметені, а розум, заслуги та освіченість — винагороджені; коли всіх, хто ганьбить друковане слово прозою або віршами, засудять на те, щоб їсти самий папір і вгамовувати спрагу самим чорнилом. На ці і тисячу інших поліпшень я твердо розраховував, здавшись на Вашу підмову; вони ж бо прямо випливали із настанов, поданих у моїй книжці. І треба визнати, що сім місяців — достатній час, щоб звільнитися від усіх пороків та безумств, до яких схильні єгу, якби вони хоч трошки були здатні до доброчесності та мудрості. Але в своїх листах Ви не тільки не відповіли на мої сподіванки, а ще обтяжуєте щотижня нашого листоношу пасквілями, коментарями, міркуваннями, зауваженнями та другими частинами твору;10 з них я бачу, що мене обвинувачують у наклепі на високих сановників, у приниженні людської природи (бо писакам ще вистачає зухвалості величати її так) і в ображанні жіночої статі. Я вважаю також, що вигадники цих нісенітниць не дійшли згоди між собою, бо одні з них не хочуть визнавати мене за автора моїх “Мандрів”, а інші приписують мені книжки, до яких я зовсім непричетний.

Звертаю також увагу на разючу недбалість Вашого друкаря, який наплутав у хронології та датах кількох моїх подорожей, ніде не поставивши правильно ні року, ні місяця, ні дня. До того ж я чув, ніби після видрукування книжки мій рукопис повністю знищено. Хоч копії в мене не залишилось, я надсилаю Вам кілька виправлень, які Ви можете зробити, якщо коли-небудь виходитиме друге видання. А втім, я не обстоюю їх і полишаю все на розсуд моїх справедливих і безсторонніх читачів — хай буде так, як вони забажають.

Дехто з наших єгу-моряків знаходить, як мені переказують, помилки в моїй морській мові,11 часто-густо нібито неправильній і тепер невживаній. Тут я нічим не можу зарадити. Замолоду, під час перших моїх подорожей, я вчився в старшого покоління моряків і засвоїв їхню мову. Але згодом я переконався, що морські єгу, так само, як і суходільні, схильні вигадувати нові слова і мало не щороку змінюють свою мову. Пригадую, що при кожному поверненні на батьківщину я знаходив у їхній говірці дуже великі зміни і ледве розумів її. Помічаю я й таке: коли який-небудь єгу з цікавості приїздить до мене з Лондона, обидва ми нездатні викладати свої думки так, щоб розуміти один одного.

Якби присуди єгу могли хоч трохи вплинути на мене, то я мав би поважні підстави скаржитись на зухвалість деяких критиків, що твердять, ніби книжка про мої подорожі — лише витвір моєї уяви, і навіть дозволяють собі натяки, нібито гуїгнгнми та єгу так само нереальні, як і жителі Утопії.12

Проте мушу признатись: мені ніколи не доводилося чути, щоб хоч один єгу мав нахабство заперечувати існування жителів Ліліпутії, Бробдінгрегу13 (слово це слід вимовляти саме так, а не як помилково надруковано: Бробдінгнег) і Лапути або спростовувати факти, які я розповів про ці народи, бо істина тут настільки очевидна, що відразу ж переконує кожного читача. А хіба в моїй розповіді про гуїгнгнмів та єгу менше правдоподібності? Адже очевидно, що єгу налічується тисячі, навіть у нашому місті, і відрізняються вони від своїх диких братів з країни гуїгнгнмів лише тим, що вміють белькотати і не ходять голі. Я писав свою книжку, маючи на меті їх виправити, а не для того, щоб здобути їхню похвалу. Одностайна похвала всього їхнього племені важила б для мене менше, ніж іржання двох звироднілих гуїгнгнмів, які стоять у моїй стайні; бо хоч як вони звиродніли, я все ж таки вчуся в них ще деяких чеснот і не знаходжу в них ніяких вад.

Чи не гадають нахабно ці жалюгідні тварини, ніби я звироднів так, що буду обстоювати правдивість моїх слів? Хоч і сам я єгу, але в країні гуїгнгнмів добре знають, що завдяки повчанням та прикладові мого високошановного господаря я спромігся (хоч, мушу признатися, з чималими труднощами) протягом двох років позбутися пекельної звички брехати, лукавити, обманювати та лицемірити — звички, що так глибоко закоренилася в самому єстві всієї нашої породи, особливо в європейців.

Я міг би висловити ще й інші скарги з приводу цієї прикрої обставини, але не хочу набридати більше ні собі, ні Вам. Мушу відверто признатися, що після повернення з останньої моєї подорожі деякі вади, властиві моїй натурі єгу, ожили в мені внаслідок неминучого спілкування з небагатьма представниками Вашої породи, зокрема з членами моєї родини. А то я ніколи не взявся б до безглуздих спроб поліпшити породу єгу в нашому королівстві. Але тепер я назавжди відмовився від таких маячних планів.

Автор цих мандрів містер Лемюель Гуллівер — мій давній і щирий приятель; до того ж ми з ним далекі родичі по матері. Років зо три тому містер Гуллівер, утомившись від напливу цікавих, що приходили до нього в Редріфі,14 купив невеличку ділянку землі та затишний домочок поблизу Ньюарка15 в Ноттінгемшірі, на своїй батьківщині, де живе й тепер — відлюдно, але вельми шанований сусідами.

Хоч містер Гуллівер і народився в Ноттінгемшірі, де жив його батько, але я чув від нього, що рід його походить з Оксфордшіру;16 на підтвердження цього можу додати, що сам бачив на кладовищі в Бенбері,17 у цьому графстві, кілька могил та надгробків Гулліверів.

Перед від’їздом з Редріфа містер Гуллівер віддав мені на схов оцей рукопис, дозволивши розпорядитися з ним, як я вважатиму за потрібне. Я тричі уважно перечитав його. Стиль викладу дуже ясний і простий; я можу закинути авторові хіба що одну ваду: він, наслідуючи манеру всіх мандрівників, описує все аж надто скрупульозно. В усьому, безперечно, відчувається правда, та й не дивно, бо автор так уславився своєю правдивістю, що серед його сусідів у Редріфі, коли когось у чомусь запевняли, стало немов за приказку говорити: “Це така правда, ніби сам містер Гуллівер сказав”.

За порадою кількох достойних осіб, яких я, з дозволу автора, ознайомив з цим рукописом, я наважуюсь тепер випустити його в світ, сподіваючись, що принаймні на деякий час він стане для наших молодих дворян кращою розвагою, ніж звичайна базгранина політиків та партійних писак.

Цей том був би принаймні вдвічі грубший, якби я не дозволив собі повикреслювати численні місця, присвячені вітрам, припливам та відпливам, відхиленням магнітної стрілки та показанням компаса в різних подорожах, а також найдокладнішим описам маневрування кораблем під час шторму, викладених моряцьким жаргоном.

МАНДРИ ЛЕМЮЕЛЯ ГУЛЛІВЕРА (1721-1726) – ДЖОНАТАН СВІФТ 1667-1745 – ПРОСВІТНИЦТВО

Історія створення. Коли був опублікований роман «Мандри Лемюеля Гуллівера», Англія здійснювала потужну колоніальну політику, приєднувала інші землі, брала участь у війнах за перерозподіл територій. Країна прагнула розширити межі свого панування, тому морські експедиції в пошуках нових територій здійснювали нерідко за підтримки уряду. Звіти, спогади й статті про далекі землі опубліковували на сторінках тодішньої преси, викликаючи інтерес у широкої публіки. Дж. Свіфт вирішив використати для твору популярну форму подорожі, поставивши в центр оповіді сучасну людину, яка прагне пізнати світ.

У Фарнхемі (Англія) відбулася дуже важлива подія в особистому житті Дж. Свіфта. У домі В. Темпля він познайомився з Естер Джонсон, донькою служниці, і покохав її. Естер, яку Свіфт називав Стеллою, приваблювала його надзвичайною добротою, скромністю та розумом. Вона була цікавою співрозмовницею та відданою супутницею, супроводжувала письменника протягом усього життя — і в злиднях, і в боротьбі, і в славі, і в поневіряннях. Стелла вирушила за Дж. Свіфтом в Ірландію, потім вона переїжджала за ним усюди, де б він не був. До самої її смерті (а вона померла 1728 р.) Дж. Свіфт був щасливий з нею. Протягом 1710-1713 рр. він написав до Естер Джонсон та її родички Ребекки Дінглі 65 листів, що згодом були опубліковані під назвою «Щоденник для Стелли» («The Journal to Stella»). Митець писав не тільки про особисті переживання, а й про життя в Лондоні, про людей, яких зустрічав, про те, що турбувало його в суспільстві. Дж. Свіфт тяжко переживав смерть Стелли. Втрата коханої призвела до невиліковної хвороби й пришвидшила смерть митця.

Особливості композиції роману. Головний герой твору Лемюель Гуллівер мандрує різними країнами, зустрічається з фантастичними істотами, з ним відбуваються дивовижні пригоди. Композиційний прийом мандрівки надав новий імпульс розвитку жанру роману XVIII ст., який наближався до сучасного життя. Подорожі Гуллівера відкривають перед читачами широку картину світу. Твір складається з чотирьох частин. Дж. Свіфт зобразив у своєму творі не тільки конкретні географічні простори, а й художні символи й алегорії.

Слідом за Гуллівером. Перша частина твору «Подорож до Ліліпутії» тісно пов’‎язана з біографією автора й містить критику політичного життя Англії. Дж. Свіфт критикує парламентську монархію, безглузді закони й порядки, нездарність політиків. Духовну ницість усього того, що марно претендує на величність, підкреслює прийом літоти — символічне зменшення мешканців країни. Ліліпутів зображено не тільки фізично маленькими, а й морально ницими. Імператор лише «на ніготь» вищий за інших. Правлячі партії англійського парламенту (віги й торі) відрізняються тільки тим, яке в них взуття (з високими чи низькими підборами). Боротьбу різних конфесій відтворено як «теоретичні» суперечки про те, з якого боку потрібно розбивати яйце. Гуллівер у цій частині постає справжнім «велетнем» для ліліпутів. Він набагато мудріший і розумніший за тих, хто метушиться довкола нього, переймаючись дріб’‎язковими проблемами.

У другій частині «Подорож до Бробдінгнегу» використано інший художній прийом — гіперболу. Гуллівер потрапив у квітучу країну, мешканці якої (велетні) добрі, великодушні й займаються мирною працею. Король Бробдінгнегу править мудро й справедливо, методи його правління гуманні. У цій частині втілено ідеал мирної патріархальної країни й мудрого правителя. Гуллівер постає маленьким порівняно з велетнями. У такий спосіб Дж. Свіфт підкреслює відносність уявлень людини, необхідність пізнання світу, постійного руху в пошуках ідеалу.

У третій частині Гуллівер опинився в державі Лапута, королівський двір якої міститься на летючому острові. Політичний устрій Лапути нагадує авторитарну бюрократичну систему з поліційними порядками. Острів вільно пересувається над країною, тому всі підлеглі знаходяться під пильним наглядом. У цій частині Дж. Свіфт викриває поневолення народу, відсутність свободи й прозорості в керівництві країною, а також згубність інституцій, що обслуговують насильницьку владу.

У четвертій частині Дж. Свіфт зображує фантастичну країну гуїгнгнмів — розумних коней. Колись на острові опинилося подружжя, нащадки якого так здичавіли, що тільки зовні нагадували людей. Нащадки ж коней, навпаки, перетворилися на розумних істот і з часом підкорили собі здичавілих людей, назвавши їх єгу. У цій частині Дж. Свіфт по-своєму трактує концепцію природної людини. Він уважав, що природа є гармонійною й розумною. Водночас цивілізація згубно впливає на людей, унаслідок зіткнення з цивілізацією вони стають жорстокими, брехливими, підступними, войовничими й жадібними тощо. Але порядок, який існує серед розумних коней, теж не досконалий. На перший погляд, гуїгнгнми дотримуються рівності й справедливості. Утім, життя колективу повністю знівелювало індивідуальність. Тут немає палких пристрастей та емоцій, мистецтва, прагнення до змін. Гулліверові тут є над чим замислитися.

Образ Гуллівера — утілення нової концепції людини доби Просвітництва. Лемюель Гуллівер постає у творі як утілення звичайної людини. Він — представник середнього класу, родом з Ноттінгемширу, що в центрі Англії, середній син у родині з п’‎яти чоловік. Потрапляючи в різні ситуації (нерідко абсурдні), він має створювати контраст фантастичним країнам та істотам своїм здоровим глуздом, розумним ставленням до подій.

Відомо, що творчість Дж. Свіфта дуже цінував свого часу Т. Шевченко. Першим перекладачем «Мандрів Лемюеля Гуллівера» стала Леся Українка, яка здійснила в 1889 р. переклад перших двох подорожей, проте її переклад не зберігся. Роман «Мандри Лемюеля Гуллівера» Дж. Свіфта побачив світ у Львові в українському перекладі Л. Турбацького (1895). У Києві 1911 р. Олена Пчілка здійснила переклад першої частини книжки «Пробування в Ліліпутів». Повний переклад роману «Мандри Гулліверові» у 1928 р. зробив М. Іванов. Перекладали роман також В. Мисик, В. Митрофанов, Ю. Ліснякта ін.

В. Єрко. «Мандри Гуллівера» (обкладинка, ілюстрація), 2005 р.

Ж. Ж. Вібер. Гуллівер і ліліпути. 1870 р.

Образ Гуллівера поданий у динаміці. Він змінюється з розвитком сюжету. Побачене накладає відбиток на його внутрішній світ. Кожна мандрівка відкриває йому нове бачення природи, людства й самого себе. В образі Гуллівера Дж. Свіфт утілив багатогранність проявів особистості, її невтомну жагу пізнання, невпинну роботу думки, пошук свободи й гармонії. Гуллівер утілює оптимістичну віру автора в перетворення світу. Згідно з художньою концепцією Дж. Свіфта, людина, котра досліджує життя, здатна змінити все довкола.

Своєрідність жанру. Роман Дж. Свіфта складний за жанровою природою. Він фантастичний, оскільки в ньому розповідається про неіснуючі держави, незвичайні образи та події, але фантастика митця ґрунтується на реальній основі. За кожним фантастичним персонажем чи явищем прихований або конкретний факт, або певна авторська ідея щодо суспільного життя. Отже, фантастику Дж. Свіфта можна назвати соціальною.

Характерна ознака твору — його сатирична спрямованість. Дж. Свіфт критикує соціальні порядки, вади людей, тогочасну науку, освіту, державний устрій тощо. Нищівній критиці піддані фактично всі сфери суспільства й діяльності людства. Те, про що писав Дж. Свіфт, одразу впізнавали його сучасники в реальних подіях тогочасного життя, в образах історичних діячів.

Засоби комічного та мова роману. Роман «Мандри Лемюеля Гуллівера» пройнятий критичним пафосом, спрямованим проти несправедливих суспільних порядків і вад людей. У творі широко представлені засоби комічного — гумор, сатира, іронія, сарказм, пародія, гротеск тощо. Так, у зображенні життя Ліліпутії автор удається до різних прийомів, щоб викрити тогочасний англійський лад. Закони та звичаї Ліліпутії — карикатура на монархічний устрій Англії, пародія на боротьбу між представниками різних партій та віросповідань, війна Лілі- путії з Блефуску — це пародія на війну Англії та Франції за «іспанську спадщину» тощо.

Сатира Дж. Свіфта має могутній позитивний заряд. Вона не тільки заперечує недосконалу дійсність, а й спрямована на пошуки шляхів розвитку суспільства та вдосконалення духовної природи людини.

Памфлет (англ. pamphlet) — невеликий художньо-публіцистичний твір на злободенну тему гостросатиричного характеру, у якому зображені негативні суспільні явища, політичні погляди, діяльність окремих людей.

Роман (фр. roman) — один із жанрів епічної розповідної літератури; місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко відтворено життєві події, розкрито історії формування характерів багатьох персонажів. За тематикою роман може бути пригодницьким, історичним, побутовим, соціально-історичним, психологічним тощо. Гумор — різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах.

Іронія — художній прийом, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.

Сарказм — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства. Сарказм не має подвійного, часто прихованого дна, як іронія, виражається завжди прямо.

Сатира — особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства.

Пародія (грецьк. parodia — пісня навиворіт, переробка на смішний лад) — один із жанрів фольклору та художньої літератури, власне гумористичний чи сатиричний твір, у якому імітується стиль, поведінка, творча манера з метою осміяння та невідповідності новим запитам.

Гротеск (фр. grotesque — химерний, незвичайний) — вид художньої образності, для якого характерні: 1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, спотворених форм; 2) поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрастних якостей; 3) заперечення усталених художніх і літературних норм; 4) стильова неоднорідність (поєднання «високого» і «низького» стилів, поетичного та вульгарного тощо).

• «Мандри Лемюеля Гуллівера» — сатиричний, соціально-фантастичний роман, створений у формі подорожі.

• У романі втілено просвітницькі погляди Дж. Свіфта щодо людини та суспільства.

• Твір багатий на художні символи й алегорії, які розкривають різні типи соціальних устроїв, державного правління.

• Образ звичайної людини з демократичного середовища Лемюеля Гуллівера втілює ідеї розуму, пізнання й перетворення світу.

• У романі використано різновиди комічного (гумор, іронія, сатира, сарказм, гротеск тощо), що сприяють викриттю суспільних і людських вад. Водночас Дж. Свіфт висловлює й позитивну програму перетворення світу на розумних засадах.

• Роман «Мандри Лемюеля Гуллівера» відзначається політичною злободенністю, відображаючи стан Англії XVIII ст., водночас має філософський зміст, актуальний для різних країн і народів.

Обізнаність. 1. Яку роль відіграв Дж. Свіфт у суспільно-політичному житті Англії та Ірландії XVIII ст.? 2. Визначте його внесок у розвиток жанру роману. 3. Доведіть, що в романі поєднуються реалістичні й фантастичні елементи. 4. Охарактеризуйте образ Лемюеля Гуллівера як людини доби Просвітництва.

Комунікація. Обговорення. 1. Що не влаштовувало письменника в житті Англії? 2. Які форми державного устрою відтворено в романі «Мандри Лемюеля Гуллівера»? 3. Яка форма державного устрою, на ваш погляд, є найбільш доцільною?

Самовираження. 1. Від імені Гуллівера розкажіть про життя Англії. 2. Від імені одного з ліліпутів розкажіть про зустріч із Людиною-Горою. 3. Напишіть твір-роздум на тему «Пригоди Лемюеля Гуллівера в наш час».

Ініціативність і практичність. 1. Прочитавши першу частину твору, підготуйте матеріал для командної гри «Літературне лото». Випишіть на картки різні приклади засобів комічного (6-8 прикладів). Візьміть участь в організації гри (поділ на команди, визначення арбітрів тощо), запропонувавши суперникам картки для визначення художніх засобів. Та команда, яка дасть більше правильних відповідей, здобуде перемогу. 2. Візьміть участь у грі «Загадки речей» (за текстом першої частини роману «Мандри Лемюеля Гуллівера»). Учасникам гри пропонуються різні речі. Вони мають розкрити їхню роль у тексті або символічний зміст. Речі: біла нитка, синя нитка, червона нитка, зелена нитка, яйце, палиця, хустка, капелюх, зображення Колосу Родоського, число «1728», сувій «Угода» та ін.

Робота з цифровими носіями. За допомогою Інтернету з’‎ясуйте, хто ще з англійських письменників XVIII ст. писав романи. Складіть схему жанрових різновидів і представників роману XVIII ст.

Соціальні та громадянські навички. 1. Сформулюйте просвітницьку програму Дж. Свіфта за романом «Мандри Лемюеля Гуллівера» (5-6 тез).

ПРОСВІТНИЦЬКА ПРОГРАМА ДЖ. СВІФТА (ЗА РОМАНОМ «МАНДРИ ЛЕМЮЕЛЯ ГУЛЛІВЕРА»)

2. Запропонуйте власну програму оновлення нашого суспільства (5-6 тез). 3. Як ви вважаєте, якою має бути людина XXI ст.? Які громадянські риси потрібно в ній виховати?

Уміння навчатися. Прочитавши твір, складіть карту подорожей Лемюеля Гуллівера. Прокоментуйте її.

Свіфт Дж. Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів / пер. з англ. Юрія Лісняка. — К., 1976.

ГЕРОЇ ДЖ. СВІФТА В ІЛЮСТРАЦІЯХ І КІНОФІЛЬМАХ

Твір Дж. Свіфта приваблює художників-ілюстраторів поєднанням фантастики та сатири, глибоким філософським змістом. Світовими шедеврами визнані ілюстрації французького художника Жана Гранвіля (1803-1847) — відомого карикатуриста й автора фантастичних зображень тварин у людській подобі. У «Мандрах Гуллівера» митець знайшов споріднені з його творчістю теми й образи, тому ілюстрації вражають точністю наслідування та глибиною бачення порушених у творі проблем.

Гуллівер на малюнках британського художника Томаса Мортена (1836-1866) утілює відвагу, життєву енергію та благородство. Ілюстрації цих майстрів ХІХ ст. й нині прикрашають світові видання роману Дж. Свіфта.

У ХХ ст. твір Дж. Свіфта ілюстрували художники різних країн світу. Італійський художник Лібіко Марайа (1912-1983) створив яскравий, подібний до казки, світ ліліпутів і велетнів. Відомий англійський ілюстратор Артур Рекхем (1867-1939) посилив карикатурність ситуацій, але зробив це вишукано та декоративно.

Одними з найкращих визнані ілюстрації Геннадія Калиновського (1929-2006), де підкреслена абсурдність життя Ліліпутії, серед мешканців якої можна побачити історичні постаті, що в різні часи вважали себе велетнями й господарями світу.

У 2005 р. в Україні вийшла друком книжка Дж. Свіфта з ілюстраціями сучасного художника Владислава Єрка (нар. 1962). Художник свідомо не ілюстрував ті епізоди твору, які стали класичними у виконанні Ж. Гранвіля, Т. Мортена, А. Рекхема, а створив власні символи невідповідності великого й малого.

За сюжетом твору Дж. Свіфта знято понад десяток ігрових та анімаційних фільмів. Першу екранізацію здійснив французький режисер Жорж Мельєс (1902), у якій знявся сам у ролі Гуллівера в оточенні ляльок-ліліпутів. До речі, прийом поєднання акторів і мультиплікаційних героїв пізніше використали у своїх екранізаціях режисери Олександр Птушко (СРСР, 1935р.) і Пітер Р. Хант (Велика Британія-Бельгія, 1977р).

Ж. Гранвіль. Мандри Гуллівера. 1837 р.

Т. Мортен. Мандри Гуллівера. 1857-187О рр.

Л. Марайа. Мандри Гуллівера. 1960-і роки

Більшість екранізацій «Мандрів Лемюеля Гуллівера» має розважальний характер. Дісне- ївською казкою можна назвати мультфільми про пригоди Гуллівера, створені в США (1968); у Великій Британії-Бельгії (1977); в Індії-Великій Британії (2006). Автори цих стрічок вільно інтерпретують сюжет твору, доповнюючи його новими епізодами й персонажами, роблячи з Гуллівера казкового супергероя. Так, у фільмі «Три світи Гуллівера» (реж. Дж. Шер, США — Велика Британія, I960) головний герой мандрує з нареченою, вони разом долають випробування в країнах ліліпутів і велетнів. Новий фільм (реж. Р. Леттерман, США, 2010 р.) — ще одна версія осучаснення класичного сюжету. Молодий американець Семюель Гуллівер потрапляє в Ліліпутію, яка нагадує Європу ХІХ ст., і кардинально змінює цю країну та її старомодних мешканців. У фільм уведено мотив романтичного кохання, двобій із трансформером, карколомні трюки. Єдине, що залишилося від твору Дж. Свіфта, — це іронія авторів над сучасними вадами людей та суспільства.

Серед усіх екранізацій роману вирізняється фільм «Мандри Гуллівера (реж. Ч. Старрідж, Велика Британія-США, 1996 р.). Дві серії фільму дають повне уявлення не тільки про мандрівки героя, а й про постать автора, життя якого нагадувало скутого тисячами ліліпутських ниток велетня. Гуллівера вважали божевільним, бо його фантазії були не зрозумілі пересічним людям, а для влади — ще й небезпечні. Образ генія, який протистоїть натовпу, створено у фільмі-фантазії «Будинок, який збудував Свіфт» (реж. М. Захаров, СРСР, 1982р.). У цьому фільмі взагалі відсутні пригоди Гуллівера, адже головне для творців стрічки — це образ автора, який перетворює життєві враження на нескінченний політ розуму та фантазії.

Перегляньте одну з екранізацій твору Дж. Свіфта. Напишіть відгук на кінофільм, висловте враження про режисерську інтерпретацію сюжету, художність кіноверсії твору.

Кадри з фільму «Мандри Гуллівера» (реж. Ч. Старрідж, Велика Британія – США, 1996 р.)

Г. Калиновський. Мандри Гуллівера. 1992 р.

Г. Спірін. Обкладинка до твору «Мандри Гуллівера». 2007 р.