Військова (не)таємниця: що відомо про витік секретних документів США

Минулого тижня розірвалася інформаційна бомба, яку за масштабами порівнюють із WikiLeaks – у мережу злили секретні військові документи США, які, зокрема, стосуються російської війни в Україні.

Розголошення таємних матеріалів аналітики уже називають найсерйознішим порушенням національної безпеки Вашингтона, яке може мати вплив на двосторонні відносини з союзниками та подальший обмін інформацією.

Окремо постає питання про наслідки цих публікацій для України в контексті підготовки до потенційного контрнаступу.

Про це ми поговорили у студії “Європейської правди”.

Якщо ж ви віддаєте перевагу читанню – ми зібрали для вас у цій публікації найважливіші деталі.

Як починався злив

Видання New York Times 6 квітня опублікувало матеріал про те, що Пентагон почав розслідувати витік таємних документів, що стосуються підготовки сил оборони України.

Документи, що опинилися в мережі, були схожі на фотографії паперів (саме фото, а не відскановані копії), таблиць з термінами постачання озброєння, описом підрозділів та іншими чутливими даними, такими як розхід боєприпасів для HIMARS. Документам, ймовірно, було близько п’яти тижнів – у них наведені дати, станом на які оцінюються потреби України в озброєнні.

У матеріалі також вказувалося, що документи стосувалися майбутнього контрнаступу України, але це не зовсім так. Там є аналітичні дані про озброєння ЗСУ та допомогу союзників (яка, очевидно, потрібна також для деокупації української території), але немає жодних посилань на контрнаступ, а тим більше інформації про деталі його планування.

Ще до публікації NYT документи з’явилися у російських телеграм-каналах, де так само акцентувалося на тому, що вони містять інформацію про контрнаступ. Пізніше стало зрозуміло, що деякі документи – щонайменше ті, що поширювалися в російських джерелах – були відредаговані на користь РФ.

Протягом наступних кількох днів почали з’являтися нові порції документів.

За даними інтернет-розслідувачів, ще до масової появи у ЗМІ на різних дискусійних майданчиках були опубліковані 107 фотографій документів, які пізніше були видалені. Протягом останніх днів було опубліковано близько 70 фото – імовірно, з того масиву.

Далеко не всі документи “зливу” стосуються України. У них йдеться про різні країни і регіони.

Утім, схоже, що всі документи походять зі США.

Тому цей злив став перш за все ударом по цілісності американської системи захисту інформації. Тим більше, що документи, ймовірно, були підготовлені різними розвідувальними службами.

На частині опублікованих документів видно грифи “таємно” і NOFORN (no foreign nationals), що забороняє розповсюдження серед іноземних спецслужб і військових. Якщо ці позначки є правдивими, то це підтверджує, що злив відбувся у США, адже такі папери не могли потрапити навіть до союзників по НАТО. Навіть попри те, що у них нерідко немає жодної справді секретної інформації.

Геймерська диверсія

Те, як документи потрапили в інтернет, заслуговує на окрему увагу.

За три дні після повідомлень у світових ЗМІ про “зливи” розслідувач Bellingcat Арік Толер опублікував матеріал про те, як міг статися витік. За його даними, документи вперше були опубліковані в мережі на початку березня на Discord – популярній серед геймерів платформі обміну повідомленнями.

Канали Discord, на яких вдалося знайти злиті папери, жодним чином не дотичні до війни в Україні – вони присвячені комп’ютерній грі Minecraft, а також філіппінській YouTube-знаменитості WowMao.

Згодом ці фото поширили на інших сайтах, зокрема на форумі 4Chan, а вже після цього вони з’явилися в Telegram, Twitter і у великих медіа.

Ще 4 березня – більше ніж за місяць до публікацій у ЗМІ – на сервері Discord під назвою “Map Earth Minecraft” було опубліковано 10 документів. Користувач, який поділився даними, пізніше заявив у Twitter, що він знайшов їх у публікації іншого користувача на іншому сервері Discord під назвою WowMao, керованому фанатами популярного однойменного ютубера.

Справді, 1 і 2 березня у публікаціях на WowMao з’явилися понад 30 документів, багато з яких мають гриф “цілком таємно” – тобто перші документи потрапили у мережу перед публікацією на сервері Minecraft.

Але згодом на сервері фанатів Minecraft у дописах того ж користувача з’явилися десятки інших документів про Україну, перш ніж їх видалили 7 квітня.

На той момент документи “вилилися” за межі Discord, а також потрапили до росіян.

Як стверджує Bellingcat, проросійські Telegram-канали почали поширювати їх 5 квітня (перший допис опублікував канал Donbass Devushka). А за кілька годин до цього на платформі 4chan анонімний користувач опублікував кілька, здавалося б, схожих документів (які, швидше за все, походять зі зливів на Discord).

Основою зображень на Telegram і 4chan була однакова карта з низкою статистичних даних – у тому числі там наводилася загальна кількість загиблих у бою солдатів (позначена як КІА, тобто killed in action) з російського та українського боку після повномасштабного вторгнення РФ.

Однак цифри в цих двох джерелах відрізнялися: нібито секретний документ, опублікований 4chan, показував більше російських втрат, ніж українських, а Donbass Devushka – навпаки.

Верхівка айсберга

Можна впевнено стверджувати: проросійський телеграм-канал фальсифікував документ, імовірно, отриманий з 4chan. Про це свідчить і пізніший час публікації Donbass Devushka, і значно більша розмитість документа, і проблеми зі шрифтами. Крім того, на картинці наведена сума різних показників – у телеграм-версії ці цифри не збігаються. А на одному зображенні назва ПВК “Вагнер” англійської мовою була вказана як Vagner, тоді як правильно писати Wagner.

Це дає підстави припустити, що напис змінив не носій англійської мови.

Але чи був першоджерелом зливу саме сервер WowMao?

І чи йдеться про злив лише цих документів?

Користувачі Discord у спілкуванні з Bellingcat стверджували, що подібні документи потрапляли на сервери цього сервісу і раніше. Зокрема, зображення були опубліковані в січні на ще одному, видаленому зараз сервері, який часто називають “Thug Shaker Central”.

Тоді вони не привернули увагу медіа, не “вилилися” у Twitter і, як наслідок, не потрапили до уваги російських пропагандистів.

Утім, ця деталь дозволяє припустити, що йдеться лише про верхівку айсберга, тим більше, що останній злив – дрібний порівняно з кількістю документів, опублікованих на початку року. Наразі від цього сервера не залишилося жодних слідів, окрім свідчень цих користувачів і розрізнених посилань на його існування на 4chan, тому перевірити достовірність цієї інформації неможливо.

Втім, у наступні кілька днів почала з’являтися інформація про нові документи, тому можна припустити, що хтось зберіг їх та ще може оприлюднити.

Що в документах про Україну

У документах, які стосуються України, як вже зазначалося, немає, власне, інформації про плани контрнаступу, про який багато говорять в останні тижні. Втім, там є інформація про підготовку 12 бригад по кілька тисяч військових, які, звісно ж, мають брати участь у цьому контрнаступі.

Треба відразу зауважити, що усі дані є непідтвердженими, так само, як і автентичність документів, що потрапили до ЗМІ.

Повідомляється, що три бригади мали сформувати самі українці, а решта дев’ять нібито формуються за допомогою США, союзників і партнерів. Бригади загалом повинні отримати на озброєння 253 танки та близько 1500 одиниць іншої бронетехніки різних видів. Згідно з документами, шість бригад мали завершити навчання до 31 березня, решта – до кінця квітня.

В одному з документів під грифом “секретно”, датованому 23 лютого цього року, детально описується, що українські системи протиповітряної оборони радянських часів С-300 вичерпають запас ракет до 2 травня за нинішніх темпів використання. Слід зазначити, що з того часу масовані ракетні удари РФ стали відбуватися набагато рідше.

Є документ, що демонструє мапу з нібито становищем довкола Бахмута. Також є певна інформація про потреби України в озброєнні, але навряд її лише можна вважати таємницею – Україна публічно порушує питання про необхідність літаків, важкого озброєння та боєприпасів, а у документах йдеться саме про це.

Згодом видання The Washington Post опублікувало інформацію про ще один документ, згідно з яким американська розвідка вважає, що проблеми України з накопиченням військ, боєприпасів і техніки можуть призвести до того, що її військові “значно відстануть” від початкових цілей Києва щодо очікуваного контрнаступу.

Оцінка з грифом “цілком таємно”, датована початком лютого, попереджає про значні “недоліки у формуванні та підтримці сил”, а також про ймовірність того, що така операція призведе лише до “скромних територіальних здобутків”. Це помітний відхід від публічних заяв адміністрації Байдена про боєздатність української армії.

У питаннях, які не стосуються або лише побічно стосуються України, резонансних даних більше.

Що в документах є про інших

Низка опублікованих документів містить інформацію про країни, які надають допомогу Україні, і частина її може здивувати. Наприклад, один з документів стверджує, що Сербія погодилася постачати зброю Києву або вже відправила її.

Белград є близьким союзником Росії. Офіційно Сербія заявляє, що не допомагає жодній зі сторін. Глава сербського Міноборони Мілош Вучевич відразу заперечив постачання зброї Україні, заявивши, що його країну намагаються таким чином втягнути у війну.

В одному з останніх витоків також стверджується, що Єгипет планував таємно постачати Росії ракети та інші боєприпаси, хоча США вважають, що цей план так і не був реалізований. Це повідомлення, якщо є правдивим, тягне на сенсацію, адже Єгипет позиціонується як союзник США у регіоні та отримує допомогу від Вашингтона.

Інший документ, нібито сформований зі звітів ЦРУ, стверджує, що прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан 22 лютого на закритій нараді назвав США одним з трьох головних ворогів його партії “Фідес”. Втім, ця інформація була відома і раніше з публікацій угорських ЗМІ.

Інший таємний документ розповідає про інцидент над Чорним морем з “майже збиттям” стратегічного розвідувального літака. Йдеться про те, що російський винищувач ледь не збив британський літак-розвідник RC-135 River Joint біля узбережжя Криму у вересні 2022 року.

Утім, британські ЗМІ, цитуючи джерела у Міноборони Британії, повідомляють, що повідомлення “містять неточності та не відображають того, що сталося в міжнародному повітряному просторі над Чорним морем”. Міністр оборони Бен Уоллес повідомив про інцидент парламенту в жовтні і тоді заявив, що Лондон не вважає цей випадок навмисною ескалацією, а що він стався через технічну несправність. Він також звинуватив Москву в непродуманих діях.

У документах також є інформація про внутрішні дискусії топ-посадовців Південної Кореї, які нібито висловили стурбованість тим, що артилерійські снаряди, що прямують до США, можуть зрештою потрапити в Україну. Можливість того, що південнокорейська зброя може бути використана Україною, була б дуже проблематичною для президента Юн Сок Йоля, оскільки це порушувало б давню політику країни щодо відмови від експорту зброї до країн, які перебувають у стані війни.

“Псевдозлив” чи катастрофа?

У Кремлі, звісно, не згаяли нагоди скористатися злитою інформацією на свою користь. Речник президента Росії Дмитрій Пєсков заявив, що “документи свідчать про масштаби участі США та НАТО в Україні”. Хоча схоже, що в Росії не мають чіткої лінії щодо цієї історії – так, заступник глави МЗС РФ Рябков, навпаки, заявив, що цей злив – фейк, вигаданий США.

Українська влада відреагувала на зливи відразу після публікації NYT. В Офісі президента поставили під сумнів правдивість документів, а радник глави ОП Михайло Подоляк дав зрозуміти, що вважає Росію відповідальною за витік інформації.

“З розпаду СРСР російська розвідка деградувала настільки, що єдиний спосіб відмитися від “солсберівських пригод”, “триденних планів” та інших провалів – це фотошоп та “віртуальні псевдозливи”. Москві надто хочеться зірвати український контрнаступ. Але справжні плани росіяни побачать на полі. Скоро”, – написав він у Twitter 7 квітня.

Представник Головного управління розвідки Андрій Юсов того ж дня заявив, що злиті в мережу документи – підробка та спецоперація російських спецслужб. “З попереднього аналізу цих матеріалів ми бачимо брехливі цифри по втратах з обох сторін. Частина інформація явно зібрана з відкритих джерел”, – сказав він.

Втім, у США серйозно поставились до витоку інформації та натякали на автентичність документів, зазначаючи при цьому, що частина з них була змінена для публікації в російських мережах.

І це природно, зважаючи на те, що джерело витоку, схоже, перебуває у США та має доступ до конфіденційної інформації.

Мін’юст США почав кримінальне розслідування витоку інформації, а адміністрація Байдена підтвердила, що веде переговори з партнерами, щоб обмежити шкоду низці двосторонніх відносин.

“Ми продовжуватимемо розслідування і перевернемо кожен камінь, доки не знайдемо джерело цього та його масштаби”, – заявив глава Пентагону Ллойд Остін.

Автор: Юрій Онищенко,

журналіст “Європейської правди”

Військова таємниця Росії: від передислокації до братських могил

Росія тотально втаємничує будь-які відомості про власні силові структури, починаючи з оцінки військових небезпек та загроз і закінчуючи даними про втрати серед особового складу. До того ж, готує нові інструкції з масових поховань. Це робиться для того, щоб ані у світі, ані в самій РФ ніхто не дізнався ціну «тонкої червоної лінії», яку накреслив у своїй хворій уяві Володимир Путін, якій висуває ультиматуми Україні, Європі та США.

«Чому я тут? Після хвилинних роздумів він вирішив замінити це питання на «чому ми тут?». Тепер жодна караючи сила не зможе вимагати від нього розплати за егоїзм». Це уривок з «The Thin Red Line» – роману 1962 року Джеймса Джонса. Через два роки його історію про Другу світову війну вдало екранізує режисер Теренс Малік, що й зробить термін «тонка червона лінія» відомим.

КРЕМЛІВСЬКИЙ КАРТЯР

Цим терміном із різним успіхом послуговувались багато політиків. Останнім це зробив Путін, який нещодавно пред’явив, по суті, територіальні претензії на Грузію, Молдову та Україну, окресливши свої вимоги – «якнайшвидші та конкретні строки вироблення правових гарантій нерозширення НАТО на Схід». Тобто фактично йдеться про пропозицію Москви заключити щось на кшталт «пакту Молотова–Ріббентропа» про розподіл сфер впливу в Європі.

Путін поспішає. І немов затятий картяр, підіймає ставки все вище. Голова делегації РФ на переговорах у Відні Костянтин Гаврилов заявив: «У відносинах з НАТО настає момент істини. Треба визначатися… В іншому випадку альтернатива – воєнна відповідь Росії». Заступник голови МЗС РФ Олександр Грушко пригрозив, що «якщо від пропозицій Росії відмовляться, тоді Москва перейде в режим створення контрзагроз. І буде пізно питати, чому ми прийняли такі рішення».

При цьому Москва вже фактично навіть не намагається приховувати, що «ДНР» та «ЛНР» – її вотчини. Про це красномовно свідчить не тільки вільний обіг рубля на цих територіях, надання російських паспортів їх «громадянам» або офіційне вручення партквитків «Єдиної Росії» Леоніду Пасечнику та Денису Пушиліну, а й знамените віднедавна рішення ростовського суду, в якому фактична наявність російських військ у «ДНР» та «ЛНР» підтверджена юридично.

Дмитро Пєсков, прессекретар російського президента, зреагував на це судове рішення навіть не нервово: «Певно, йдеться про помилку тих, хто писав текст вироку суду. Тому що це неможливо, жодних збройних сил РФ на території самопроголошених республік не було та немає».

Втім, і в Кремлі, мабуть, вирішили не дуже приховувати очевидне.

ЯК ЗАБАЛУЄВ ВИВІВ НА «КУХАРЯ ПУТІНА»

Проте в самій цій історії є що ховати. Підсудним у справі про хабар, у вироку якому ростовський суд і написав про присутність російських військ на Донбасі, виявився В’ячеслав Забалуєв – менеджер ТОВ «Технологія». Саме воно організовує харчування військових на території Південного військового округу збройних сил РФ. І ця компанія пов’язана з «кухарем Путіна» Євгенієм Пригожиним. Зв’язок вираховується в три кліки.

«Технологія» – один з контрагентів державного «Воєнторгу», через яке йде продовольче постачання російської армії. І хоча у вироку суду не зазначені реквізити «Технології», у «Воєнторгу» є лише один партнер з такою назвою. Міноборони РФ постійно судиться з «Воєнторгом» через невдоволення якістю продовольства, а той своєю чергою залучає у ці судові процеси власних постачальників. Минулого року в одній з таких справ інтереси «Технології» в Арбітражному суді Москви представляв юрист А.А Заяць. Він брав участь у цій справі також як представник ТОВ «Головна лінія», що, як було з’ясовано РБК, і контролюється Пригожиним.

Тобто, суддя, розглядаючи справу банального хабарника Забалуєва (яких у ЗС РФ багато), мимоволі розкрив не тільки головний «секрет» Росії останніх семи років, а й фактично вивів на «кухаря Путіна». Втім, дуже вірогідно, що військова таємниця зв’язку «Забалуєв-Пригожин-Путін-Л/ДНР» буде останньою, яка цілком офіційно з’явилася в інтернеті.

БЛОК ПЕКЛА

Якщо Путін врешті перейде червоні криваві лінії й влаштує справжнє пекло для того, щоб, за його ж словами, «як мученик потрапити в рай», то новий, уже по-справжньому гарячий етап російсько-української війни з боку РФ супроводжуватиметься практично повною інформаційною блокадою – і на цілком законних підставах. Цьому допоможуть два нещодавніх накази.

Перший на початку жовтня затвердила ФСБ. Наказ звучить наступним чином: «Про затвердження Переліку відомостей у галузі військової, військово-технічної діяльності Російської Федерації, які при їхньому отриманні іноземною державою, її державними органами, міжнародною або іноземною організацією, іноземними громадянами або особами без громадянства можуть бути використані проти безпеки Російської Федерації».

А ось перелік відомостей, які належать до службової таємниці, оприлюднений Міноборони РФ 15 листопада, який розширює ці обмеження. І вийти на нього за відкритим посиланням неможливо.

Таким чином, інформація про ситуацію на фронті між Росією та Україною, що гіпотетично може перейти в гарячу фазу, є вже не тільки фактично, але й юридично засекреченою.

Наприклад, неможливо буде об’єктивно оцінювати успіхи чи поразки російських військових у ході бойових дій, а також взагалі перспективи кампанії. Адже оцінка військових небезпек та загроз є, згідно з переліком Міноборони, службовою інформацією, повідомляти яку військовослужбовці не мають права. Тобто, по суті, жоден військовий не зможе підтвердити, спростувати чи передати дані, які хоч якось стосуються його служби.

Окрім того, таємними стали:

► Відомості про розташування та кількість збройних сил, а також про їх пересування

Ще у вересні 2018 року військовослужбовцям РФ фактично заборонили розміщувати в мережі фото, відео, геотеги та інші дані, які можуть дозволити розкрити інформацію про характер їхньої служби, діяльність військових частин та відомчу належність.

► Дані про морально-психологічний стан військ

За судовою статистикою, щороку в Росії виносять понад 700 вироків за злочини, пов’язані з насильством в армії. При цьому кількість виправдувальних вироків за статтями за дідівщину збільшилася з 2016 року вчетверо. Заборона публікації та обговорення такої інформації різко ускладнила роботу правозахисним організаціям. У зв’язку з новими нормами, про припинення діяльності заявила одна з найпотужніших організацій – «Комітет солдатських матерів Санкт-Петербурга».

Європейський суд з прав людини у Страсбурзі

Втім, приховати це складно. У жовтні цього року Європейський суд з прав людини зобов’язав РФ виплатити компенсацію двом матерям, сини яких під час служби у російській армії вчинили суїцид внаслідок знущань. Відповідно до рішення ЄСПЛ, Людмила Селіпетова отримає близько 19 тисяч євро, а Наталя Бойченко – 26 тисяч. Суд також зобов’язав уряд РФ виплатити Саітгараю Хабірову 20 тисяч євро компенсації моральної шкоди за смерть сина від наслідків спроби суїциду в російській армії та 17,3 тисячі євро як компенсацію судових витрат.

Якщо у РФ фактично ховають інформацію про банальну дідівщину, можна уявити, що буде з приховуванням даних про реальні втрати під час бойових дій. Але про це – нижче.

► Інформація про організацію, штатний розклад, імена керівного та особового складу

Через це обмеження неможливо буде зрозуміти, які саме підрозділи залучені в операції, з яких регіонів вони були направлені в район бойових дій. Таким чином, ми не змогли б, наприклад, офіційно дізнатися про полковника Сергія Мучкаєва, командира 53-ї зенітно-ракетної бригади з Курська, який проходить у «справі MH-17». Під час слідства вдалося встановити, що борт «Малазійських авіаліній» збила установка «Бук» саме цього підрозділу. Росія, до речі, офіційно відхилила запит Нідерландів про його допит, адже це стосується військових питань, що містять державну таємницю.

► Дані про втрати серед військовослужбовців

Публікація цих даних у РФ взагалі засекречена з 2009 року, а у травні 2015 року також під грифом «держтаємниця» опинилися й дані про втрати у мирний час – під час проведення так званих «спецоперацій». Так вирішив Володимир Путін, коли доповнив свій указ, дія якого раніше поширювалася лише на воєнний час.

До речі, терміну «спеціальна операція» у законодавстві РФ не існує: є «застосування збройних сил для захисту країни та застосування їх на території в інших країнах з метою, перерахованою у законі «Про оборону».

У Кремлі тоді запевняли, що такі заходи є необхідними для захисту національних інтересів і жодним чином не пов’язані з подіями на Сході України.

Питання про втрати російських військових набуло особливого резонансу з початком військової агресії проти України. Намагання депутата Псковської обласної думи Льва Шлосберга перевірити інформацію про десантників 76 дивізії ВДВ, які загинули на Сході України, виявилися безуспішними. Шлосберг мало того, що не отримав офіційних даних, але ще й був побитий невідомими. Нападів зазнали також журналісти кількох видань, які знімали свіжі могили загиблих на Сході України псковських десантників.

Більш-менш офіційні дані про загибель російських військових можна дізнатись лише станом за 2013-2016 роки. Міноборони РФ тоді оплатило поховання приблизно тисячі військовослужбовців діючої армії. На це пішло 52,3 мільйона рублів. Велика частина з них, звичайно, припала на тих, хто «проводив відпустку» на Донбасі, а не Домбаї.

Таким чином (окрім дрібниць на кшталт оголошення «іноагентом» чи посадки тих, хто розкриє подібні відомості), у разі переходу збройними силами РФ «червоної лінії» (читай: кордону України):

а) Російські пропагандисти повинні терміново готувати методички для пояснень населенню, чому в черговий раз на «братских могилах не ставят крестов».

б) «Матери-старушки» повинні готуватися до того, що так і не дізнаються «какой танкиста был конец».

в) Російська місцева влада повинна шукати місце під масові поховання.

До речі, з 1 лютого наступного року в Росії набуде чинності національний стандарт, який визначає дії влади для швидкої організації масових поховань людей, які загинули внаслідок військових конфліктів або надзвичайних ситуацій у мирний час.

Регіональній владі пропонується заздалегідь створювати запаси трун, патологоанатомічних мішків, дезінфікуючих засобів. Передбачено також формування похоронних спецкоманд.

Стандарт містить інструкцію щодо організації братських могил. Як приклад наведено ситуацію, коли протягом трьох діб потрібно поховати тисячу людей. У документі ретельно описується, зокрема, скільки часу потрібно на створення братської могили, які мають бути розміри і який бульдозер краще використовувати, щоб її засипати.

Звичайно, можна заощадити на братських могилах та поховати сина (який загинув в Україні) поруч із дідом, якій загинув в Афганістані, та батьком, який загинув у Чечні.

Але в Росії на пам’ятники витрат не шкодують. Тим більше, якщо це будуть пам’ятники чергових ілюзій про «тонкі червоні лінії», що накреслила у своїй 69-річній голові людина, яка чомусь абсолютно впевнена, що «жодна караюча сила не зможе вимагати від неї розплати за егоїзм».

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Мистецтво часів війни: які значущі українські книжки вийшли з початку повномасштабного вторгнення

Окремим напрямом у літературі стали теми спілкування про війну с дітьми та відпрацювання отриманих травм.

Чи можливе літературне переосмислення ситуації, коли активно йдуть бойові дії? Як вплинула ця проклята війна на культуру й літературу зокрема й чи доречно наразі вдаватися до аналізу літературних творів? Хто з літераторів вже наважився написати на тему парадоксальності та недоречності цієї війни? На ці запитання в коментарі ZN.UA відповіла Світлана Стретович, програмна директорка LITOSVITA, кандидатка наук з соціальних комунікацій, медіатренерка, модераторка Книжкового клубу Верховної Ради.

«Велика війна скасувала попередні плани всіх, хто залучений в культурний процес. Частина фахівців поїхали з країни й працюють тепер дистанційно – мова йде про редакторів та артдиректорів, письменників, драматургів, режисерів. До голосу українців почали прислухатися за межами України уважніше.

На церемонії вручення «Ґреммі», скажімо, виступала поетка Любов Якимчук з «Молитвою» з «Абрикосів Донбасу», Сергій Жадан отримав днями серед численних нагород за цей час Премію миру німецьких книгарів, Юрію Андруховичу вручили премію Гейне. І подібних спалахів було багато за цих вісім місяців. Українців всюди нагороджують – таким чином підтримують. А отримання нагород дає можливість спрямовувати фокус на тему війни, тероризм Росії, злочини Росії проти української нації», – розповіла вона.

Світлана Стретович наголошує, що зараз український голос набрав ваги, бо війна стала помітною з різних країн. У літературі з’явився попит на перепрочитання української історії та класичної літератури. Це можна відстежити за темами, проговореними в подкастах, лекціях, на зустрічах. Звернути увагу на перші позиції в продажах найбільшої книжкової платформи Yakaboo чи поцікавитися хітами продажів у Книгарні «Є».

«Наприклад, «Нарис історії України» Ярослава Грицака – це сучасний must read. Окремим напрямом стала в літературі тема, як проговорювати війну з дітьми чи як працювати з травмами, як реагувати на війну. Простір української дитячої книги «Барабука» ініціювала серію зустрічей «Як говорити з дітьми про війну». З’явилися дитячі книжки, центральною темою яких є війна. Великою художньою формою література звітує, як правило, коли проходить певний час від подій – тому чекати щось подібне поки зарано. Вже запланований вихід на 2023 рік книги Марка Лівіна та Іллі Полудьонного «Як це, війна?». Їхній попередній нонфік став бестселером. Переконана, на цю книгу очікує такий самий результат. Наразі кожна анонсована книговидавцями книжка – це значуще з тієї причини, що видавці вірять в майбутнє і вкладають гроші в книжки. За цей час вийшла потужна поетична збірка Катерини Калитко «Люди з дієсловами», нонфік від Ольги Дубчак «Перемагати українською. Про мову ненависті й любові», збірка репортажів журналістів Reporters від видавництва «Лабораторія» – «77 днів лютого. Україна між двома символічними датами російської ідеології війни». А шведське видавництво Norstedts першим опублікує нову книжку Оксани Забужко «Найдовша подорож». Це есей Оксани Стефанівни про два плани війни – 300-літній та 30-літній», – розповіла вона.

Світлана Стретович зазначила, що наразі розваги мирного часу, серед них дехто називає і літературу, іноді видаються недоречними. Мовляв, ми продовжуємо пити каву всюди, співати так само, щоб підтримувати бойовий дух. Література, як зафіксована думка та спійманий сенс, важливі саме в якості того, щоб звучав діалог.

«Суспільство має продовжувати гомоніти – можна про аналіз творів, чому б і ні? Пам’ятаєте, де бійці на Харківщині звільняють білборд – а там Шевченко. Ну та ясно, що це натяк, щоб не забували про «слова». Талановитий автор завжди є виразником тих відчуттів, через жорна яких ми проходимо щоденно й іноді від них німіємо. Автор – це камертон страшного часу. Добре, коли він звучить, шукає доречну інтонацію, щоб висловити біль та співчуття. Проговорювати все що відбувається – дуже важливо. Бо такий масив горя подолати з закритим ротом неможливо.

Ставлення до текстів від початку війни в мене кардинально змінилося. Частину з них тепер не можу читати, бо література іноді видається дуже надуманою та пластмасовою. Але справжніми залишаються «Інтернат» Сергія Жадана, «Точка нуль» Артема Чеха та «Доця» Тамари Горіха Зерня. Ці тексти про українське суспільство, суперечливості та вміння вижити під час війни.

Думаю, що нинішня ситуація стимулює митців працювати з усвідомленням, що все зафіксоване зараз – це важливо для наступних поколінь. Документування в емоційній пам’яті – написання віршів, пісень, есеїв нагадуватиме нам імена загиблих і ціну, яку щоденно платить українська нація за сьогоднішню можливість бути. Але я мало знаю на цей момент митців, які залишилися в периметрі творчості, бо наразі надважлива творчість для більшості – це волонтерство або служба в лавах ЗСУ. Придбані автівки, турнікети, зимова екіпіровка для фронту. Бліндаж, автомат, побратими, бойові завдання», – вважає Стретович.