Свята в Україні: коли потрібно колядувати, а коли – щедрувати

На новорічно-різдвяні свята більшість українців воліють дотримуватись народних традицій.

Тож хто і коли має йти колядувати, а хто – щедрувати?

Коли колядують в Україні

За нашими традиціями, починають колядувати на Різдво, 7 січня. Водночас у Святвечір колядувати на прийнято.

Юрба колядників ходять від сьомого до чотирнадцятого січня. Зазвичай, колядують чоловіки, а жінки переважно співають щедрівки.

Варто відзначити, що колядувати починають у різних регіонах України не одночасно: на Покутті (східна частина сучасної Івано-Франківської області) ідуть колядувати вже на Святий вечір, на Півдні та Сході України колядують на перший день Різдва, після закінчення Богослужіння. На західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці.

Коли посівають в Україні

Посівають (засівають) на Старий Новий рік (на Василя), 14 січня вранці. За традицією, посівальниками мають бути хлопчики, оскільки в народі вважали, що першим на Новий рік мав зайти в хату чоловік, щоб все було добре. Посівали зерном – житом або пшеницею.

Коли щедрують в Україні

У деяких регіонах України щедрують також на старий Новий рік – 13-14 січня, однак у деяких – напередодні Водохреща, 18 січня.

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Коли і хто має колядувати, щедрувати та засівати?

Певне, в Україні не знайдеться людини, яка б не чула цієї колядки. Останніми роками діти, вітаючи з різдвяними святами, послуговуються переважно цим текстом, хоча у минулому, а подекуди й нині у окремих регіонах ще збереглися глибокі традиції різдвяних віншувань.

Коли треба колядувати?

Молоді люди, гуртуючись у ватаги (дружини), починали готуватися до колядування від свята Введення (Введення в Храм Пресвятої Діви Марії), тобто з 4 грудня. Вони розучували колядки, майстрували восьми-, семи- чи шестикутну рухому звізду, обирали головного розпорядника – ватагу (березу).

Колядки в Україні виконують на честь Різдва або, як кажуть на Поліссі, на Ко́ляди, що припадає на 7 січня за григоріанським календарем.

На Покутті (Прикарпаття) діти ходили колядувати на Святвечір, на переважній території України – Слобожанщині, Поліссі, Наддніпрянщині, Гуцульщині – першого дня Різдва, на західному Поділлі – лише вранці наступної днини.

Загалом подекуди дозволялося колядувати аж до Стрітення (15 лютого), хоча переважно – до Водохреща (19 січня), бо тоді “розстріляли коляду на льоду”, адже під час освячення води мисливці стріляли з рушниць, ознаменовуючи завершення різдвяних святок.

Після нічної служби першими сповісниками народження Ісуса Христа були семи-восьмирічні хлопчаки, які оббігали хати найближчих сусідів з віршованими віншівками:

Завершували речитатив словами: “Христос народився!”. І чули у відповідь: “Славімо Його!”. Після обіду колядувати вирушали підлітки, а надвечір – парубки. Колядували переважно хлопці, дівчата у різдвяних віншуваннях участі не брали, оскільки за давнім віруванням першим гостем (полазником) мав бути представник чоловічої статі, щоб ощасливити обійстя.

На Гуцульщині до гурту запрошували музикантів: скрипалів, трембітарів. У колядницьких текстах оспівувалися господар та господиня, їм бажали щастя, здоров’я, щедрого врожаю та приплоду, а дорослим дітям – подружньої пари.

Були окремі колядки для панотця, вдови, бджоляра тощо. У радянські часи колективи художньої самодіяльності, намагаючись поширити новітню обрядовість, вітали агрономів, доярок, вчителів, лікарів спеціальними текстами щедрівок з репертуарних збірників.

Двори односельців обходять також вертепники, розігруючи сцени євангельських легенд про чудесне народження Ісуса Христа, поклоніння Йому трьох волхвів і злодіяння царя Ірода. Церковна півча вітала односельців з колядками християнської тематики “Небо і земля”, “В Вифлеємі новина”, “Бог предвічний” тощо.

Коли треба щедрувати?

Дівчатка-підлітки та дорослі дівчата натомість щедрували попід вікнами на Щедрий вечір або Маланки (13 січня). Як тільки починало сутеніти, то тут то там по селі можна було почути: “Ой сивая та і зозуленька…”, “В полі, в полі плужок ходить…”

У селах Галичини, Буковини та Поділля дотепер зберігся звичай маланкування, коли парубоча ватага перевдягала найудатливішого хлопця в Маланку, який чинив бешкети господарям хати: розкидав сміття, заглядав у піч, видивлявся чи всюди прибрано, чи смачно приготовано. Тому господарі заздалегідь старалися навести лад у господі.

На Київщині молодь водила Козу, організовуючи театралізоване дійство, головними учасниками якого були Коза, Дід, Лікар, Циганка, Стрільці-молодці тощо.

Під жартівливі діалоги Коза помирала і не хотіла оживати, поки господар її не почастує чимось смачненьким, а потім радісно витанцьовувала, бо де Коза ходить, там жито родить…

Коли треба засівати?

З приходом Василів (Василія Великого – 14 січня) відбувалися обрядодійства аграрного характеру. Вдосвіта хлопчики вирушали посівати від хати до хати односельців цільними зернами жита-пшениці зі словами: “Сій, Боже, роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю! На щастя, на здоров’я, на новий рік, щоб уродило краще як торік!”.

Традиційно малих колядників, щедрувальників та посівальників чекали з нетерпінням і щедро обдаровували яблуками, горіхами, гарбузовим насінням, пиріжками, бубликами, цукерками, зрідка дрібними грошима.

У ватазі дорослих парубків та дівчат був міхоноша, який у велику торбу збирав усі гостинці для загального частування на великих вечорницях.

Різдвяно-новорічні віншування у різних регіонах України вирізняються багатим і різноманітним змістом та мелодикою. Проте їх об’єднує побажання добра, достатку, любові та щасливого життя у прийдешньому році.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Навіщо українці колядують і як правильно це робити

Колядування – це урочисті обходи сусідів, родичів і приятелів із ритуальними пісенними величаннями і зиченнями гараздів усім членам родини. За виконання колядок годиться пригостити колядників й наділити їх подарунками.

В основі звичаю колядування лежить прадавня віра в силу побажання й магію словом творити те, що воно описує.

На думку дослідників, обряд колядування дійшов до нашого часу із язичницьких часів. У давнину був приурочений до дня зимового сонцевороту. Колядники – “рокові гості” – уособлювали душі померлих предків, які зʼявлялися у той чарівний час, коли межа між світом живих і мертвих зникала.

Примітка. У статті вказані дати святкувань за старим календарем. Дізнатися, коли що святкуватимуть, можна у статті за посиланням.

З прийняттям християнства старовинні обряди церква поступово поєднала із умовною датою народження Ісуса Христа. Тому в текстах багатьох українських колядок Ісус допомагає господарю виорати ниву, святі Петро й Павло поганяють йому волів, а Божа Мати носить на поле обід.

У ХVIII столітті почали виходити “Богогласники” – збірники християнських колядок на євангельські сюжети. Фольклоризувавшись, церковні твори ввійшли до народного колядкового репертуару українців. Такою є найпоширеніша колядка – “Нова радість стала, яка не бувала, над вертепом звізда ясна весь світ осіяла…”.

Колядки виконують гурти хлопців й молодих чоловіків, які збираються у “дружини” під головуванням досвідченого ватага “берези”. Розучують колядки “дружинники”-новачки протягом всього пилипівського посту.

Репертуар вправних колядників нараховує до вісімдесяти текстів, оскільки в Україні побутує традиція виконувати колядки окремо для кожного члена сім’ї: господарю, господині, парубку, дівчині, малим дітям, діду й бабі.

Також є тексти колядок для священника, вчителя, пасічника, вдови. Якщо в сім’ї протягом року був небіжчик, у пам’ять про нього виконується спеціальна колядка померлому.

Гурт колядників складається із десяти-двадцяти учасників. У селі Криворівня Богородчансього району й Космач Верховинського району на Івано-Франківщині щороку збираються п’ять-шість а то й більше колядницьких дружин.

Тут до гурту колядників обов’язково входять музиканти з трембітою, скрипкою, бубном і дзвониками. Також є плясачі, що виконують ритуальні танці, “кінь” – міхоноша, що збирає почастунки, якими обдаровують колядників. Один із учасників, перебраний на “козу” розважає господарів жартами і витівками.

Колядники в руках тримають топірці, прикрашені різьбленням й обкуті бляхою. До топірців і до правої руки прив’язують дзвіночки. Обов’язковим вбрання колядників є вишита сорочка, баранкова чорна шапка, широкий шкіряний пояс, сардак або кожух, штани-гачі червоного або чорного сукна.

З собою колядники носять “зірку”. Роблять її із решета або луб’яного ободу, обтягнутого кольоровим папером, прикрашеного позлітками. З паперу також роблять до “зірки” вісім-дев’ять рогів. Колись всередину “зірки” ставили іконку або свічку, сьогодні підсвічують електронним ліхтариком.

З першого дня Різдва по всій Україні починається урочисте колядування. Гурти колядників заходять на подвір’я кожної хати, щоб величально-поздоровчими піснями прославити господарів, їхніх дітей, побажати всім щедрого врожаю, достатку, здоров’я й щастя.

Чи дома, дома, пан господар?

Ой радуйся земле, син Божий народився!

Ой знаємо ж ми, що він дома,

Ой сидить собі по конець стола.

На поясі калиточка повна злота,

На столі калачі з ярої пшениці…

У колядках зображується щасливе й заможне життя всієї родини. Господиня ідеалізовано описується як вірна дружина, щаслива мати, вправна хазяйка:

По двору ходить, як сонце сходить,

А в хату ввійде – як зоря зійде,

А заговорить, як дзвін задзвонить,

Як засміється – сад-виноград вʼється…

Найкраще традиція колядування збереглася на Гуцульщині. Розпочинається тут обряд колядування біля церкви після Божої служби й благословення панотця. Як правило, співають церковних колядок про “Боже нарождення”. Виконують також стародавній танець “плєс” навколо церкви, супроводжуваний бадьорою мелодією:

Але ми, браття, раз обернім си,

Церкві Христовій всі поклонім си,

Опісля гурти розходяться в різні боки, наперед визначивши кутки, де збираються колядувати. Трапляється, що гурт заходить на “чужу територію” і може виникнути конфлікт. Тому намагаються не перетинатися й не створювати один одному конкуренції.

Дорогою до обійстя господаря колядники голосно співають колядки з міфологічним сюжетом про створення світу, утворення землі з піску, який голуб дістає з дна моря, про суперечку сонця, місяця й дощу, хто з них є наймогутнішим і найважливішим. Урочистий похід супроводжується голосом трембіти, дзвониками й ритуальним танком.

Підійшовши до хати господаря, береза кланяється хазяйці й хазяїну, пританцьовує й співає “підстінну” колядку :

Ми до вас, до вас, до вашої хати,

Чи дозволити нам тут плєсати?

Отримавши згоду господарів, “плєсаки” танцюючи заходять до хати під маршову мелодію у супроводі музикантів. Після приспівування щастя-долі кожному члену сімʼї, колядників запрошують за стіл. Закінчивши гостину, весь гурт виконує колядку “подяку столові” й віншівки – спеціальні пісні, присвячені величанню кожного, хто є в хаті. Так дівчині бажають:

Бувай здоровенька, Богу миленька,

Здорова рости, на весілля проси.

Якщо в господаря є бджоли, то на пасіці плєсаки виконують ритуальний танець навколо вуликів – “круглик”. Склавши до середини кола шапки й наставивши туди топірці, вони приспівують, наслідуючи дзижчання бджіл: “Ми тут їли, ми тут пили, жеби бджоли вам роїли”.

На Рівненському Поліссі на запит колядників: “Кому співати?” – колись відповідали “Волам!” Тоді виконувалась спеціальна колядка, присвячена худобі: “Воли рогаті пішли ораті, свого хазяїна розвеселяті…”

На Подніпрянщині хлопчики-підлітки починають колядувати різдвяної ночі 6 січня на Святвечір під вікнами односельців. Їхні колядки мають гумористичний характер й складаються із коротеньких віршиків-побажань і проханок почастунків:

З челядкою коло стола.

Поздоровляєм до ста літ!

До хати їх, як правило, не запрошують, а обдаровують пирогами, печивом у вигляді коників, зірок, панянок, горішків. Сьогодні також дають гроші. Не обдарувати колядників вважається поганою прикметою, протягом року не щаститиме всьому сімейству. Скупих хазяїв нещадно висміють:

Перевернем хату на воду.

На більшості території України колядування триває до Водохреща 19 січня. Проте на Київщині до середини минулого століття колядники ходили від хати до хати аж до свята Стрітення Господнього 15 лютого.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш TelegramабоViber!