Переписи населення в Україні: карти, цифри, міфи та їх спростування

Чому Сталін скасував перепис 1937 року? Скільки українців було у Львові “за поляків”? Які області русифікувались якнайсильніше? Чи була насильницька українізація? Ці та інші дражливі, майже політичні, питання – у матеріалах обліку населення від 1897 до 2001 років.

5 грудня 2001 року в Україні відбувся перший Всеукраїнський перепис населення.

Переписи населення завжди, для будь-якої влади були важливі не лише тому, що показували кільсть наявного населення, але й тому, що характеризували його: за національними, мовними, релігійними, соціальними та іншими ознаками. У багатьох країнах переписи проводяться регулярно – раз на 10 років.

Перший повноцінний перепис населення, що проживало на території України, відбувся у січні 1897 року. Це був “Перший загальний всеросійський перепис населення”, який охопив українську людність, що знаходилась у межах Російської імперії.

Українці, котрі проживали на території Австро-Угорської імперії, були переписані у 1900 році.

Всього з 1897 по 2001 роки на нашій території відбулося 13 переписів населення:

1900 Австро-Угорська імперія

Ми зупинимося на найцікавіших моментах минулих переписів населення, що іноді відкривають маловідомі факти, а іноді розвінчують історичні міфи.

1897 і 1900

На тлі перепису населення 1897 року відомий російський письменник Борис Акунін описує події своєї повісті “Перед концом света” – і те, що відомий письменник звернувся до подій 100-річної давнини, ще раз підтверджує, що перепис 1897 року був подією.

Проведений він був на досить високому рівні, а його результати цікаві нам і сьогодні.

Зокрема питання про рідну мову, що було у переписі (при чому розрізнялися малорусскоє і вєлікорусскоє “наречия”), за яким і визначалася національність.

В австро-Угорському переписі питання про рідну мову не було, і національна належність визначалася за релігійною ознакою. На нашу думку, найбільш цікавим є саме релігійний склад населення того часу:

1) кількість іудеїв на Херсонщині й Київщині не менша ніж на Поділлі, а на Волині навіть більша, хоча сьогодні, завдяки активності хасидів, складається враження, що саме на Поділлі проживала велика кількість іудеїв;

2) майже 10% римо-католиків на Волині. І це через століття послідовної та наполегливої русифікації та православізації.

Очевидне спростування міфу про “православну Волинь”.

Виникає також питання, який відсоток греко-католиків був на Волині у кінці 18 століття, і де вони поділися на кінець 19-го?

Логічно припустити, що після поділу першої Речі Посполитої ті уніати, які опинилися у Російській імперії, були переведені у православ’я, а ті, які увійшли до Австрії, залишилися греко-католиками.

Для порівняння – поглянемо на Крим, де 120 років тому (Кримське ханство було приєднане до Російської імперії у 1775 році) навряд чи було 73% православних християн.

Перший перепис населення у Радянському Союзі був проведений у 1926 році, і досі вважається найкраще організованим і професійно проведеним. Але дані перепису досить важко порівнювати з наступними переписами, адже адміністративно-територіальний поділ УСРР був тоді відмінний від сьогоднішнього:

Результати перепису 1926 року нам цікаві ще й тому, що вже три роки тривала українізація, і хоча її сенс був лише у зобов’язанні держслужбовців знати українську мову (під загрозою звільнення з роботи), хоча українофоби стверджують, що результатом українізації було насильницьке записування в українці.

Давайте розглянемо округи, які тепер складають найсхідніші Донецьку і Луганську області:

Бачимо, що в північно-західних округах відсоток українців значно більший: у Артемівській – 72,5%, у Старобільській – 89,3%. У південно-східних – українців трохи більше 50%.

У Луганській і Сталінській округах великий відсоток складають росіяни – 42,7% та 34,2%, відповідно.

У Маріупольській – росіяни (18,5%) і греки (15,5%).

І ніяка українізація не змусила греків чи росіян записуватися українцями, тобто ніякої “насильницької українізації” не було, була лише вимога до чиновників знати українську мову, що, до речі, актуально і тепер.

Ще один міф: у Львові до Другої Світової війни проживали виключно поляки, що Львів є “польським містом”, а українців заселив до Львова Сталін із околишніх сіл після війни.

Давайте поглянемо на результати польського перепису 1931 року. Питання “національність” у переписі не було, але були питання “рідна мова” та “конфесійна належність”.

Ось результати по місту Львову:

Бачимо, що конфесійні дані більш точно відображають національний склад, адже частина іудеїв та греко-католиків, які обрали рідною мовою польську, навряд чи були етнічними поляками.

Майже 16% українського населення в умовах тотальної полонізації – то показник. До речі, австро-угорський перепис 1900 року показує кількість українців у місті Львові – 19,9%.

1937 і 1939

Наступний радянський перепис відбувся у 1937 році. Результати його були оголошені сфальсифікованими, а фахівці (які, до речі, проводили і перепис 1926 року) у більшості своїй розстріляні.

Чому так сталося, пояснюють двома причинами: 1) надзвичайно високий відсоток “віруючих”, що показувало провал атеїстичної політики; 2) надзвичайно низький показник українського населення, що було свідченням людських втрат під час голоду 1932-1933 років.

Через два роки – у 1939-му був проведений повторний перепис населення, результати якого визналися правдивими.

Давайте порівняємо кількість українського населення СРСР за трьома переписами:

Як бачимо, у 1939 році кількість українського населення “збільшилася” на півтора мільйони порівняно з 1937-им, але все одно є на мільйон осіб меншою, ніж у 1926 році. Як же цю різницю пояснять ті, хто стверджує, що масового голоду в 1932-1933 роках не було?

Але, очевидно, якщо радянська влада не побоялася показати мільйонне зменшення українського населення у 1939-му, то напевно і результати 1937-го потрапили в опалу не за це.

Поглянемо ж, скільки людей визнали себе віруючими у 1937 році: 55,3 млн., або 56,7% населення СРСР старше 16 років (таке вікове обмеження було для релігійного питання).

А якщо згадати, що за рік до проведення перепису, у 1936 році була прийнята нова Конституція СРСР, що декларувала побудову нового суспільства, можна припустити, що дані перепису 1937 року були визнані “дефектними” саме через релігійне питання.

Далі, починаючи з 1959 року, з інтервалом у 10 років у СРСР регулярно проводились переписи населення. Їх легко і зручно порівнювати між собою, бо адміністративно-територіальний поділ України у 1959 році вже співпадає з сучасним.

Але дані цих переписів суттєво не різняться: населення збільшується, освіта покращується, добробут росте.

Єдине негативне, що кидається в очі – це результати русифікації. Порівняймо українське населення 1959 і 1989 років:

Бачимо, що практично по всій Україні українське населення скорочувалося. Лише у Києві спостерігаємо значне зростання. Це можна пояснити притоком до столиці великої кількості сільського населення. А чим пояснити зменшення українців на п’ять з половиною відсотків у, скажімо, Полтавській області?

Якщо ж ми порівняємо поширення української мови у 1959 і 1989 роках, ми побачимо не менш сумну картину:

Як бачимо, найбільше русифікація торкнулася Луганщини: за 30 років більше 15% населення області змінили мовну ідентифікацію.

Зворотній процес, хоч і не в таких масштабах, відбувся з постанням Української держави у 1991 році, що показав перепис 2001 року, з результатами якого можна ознайомитись на сайті “Всеукраїнський перепис населення’2001”.

ЛІТЕРАТУРА і ДЖЕРЕЛА:

“Итоги всесоюзной переписи населения 1959 года”, Москва, “Госстатиздат”, 1962

“Всесоюзная перепись населения 1939 года. Основные итоги”, Москва, «Наука”, 1992

Наулко В. “Хто і відколи живе в Україні”, Киїів, 1998

Чорний С. “Національний склад населення України”, Киів, “Картографія”, 2001

Голотик С., Минаев В. “Население и власть. Очерки демографической истории СССР 1930-х годов”, Москва, “Издательство Ипполитова”, 2004

Кабузан В. “Украинцы в мире”, Москва, “Наука”, 2000.

Порахувати українців. Як проходитиме перепис населення-2020?

Десятиліттями країна рухається навпомацки. Ухвалюються держбюджети, роздаються субсидії, розробляються довгострокові стратегії в освіті, медицині, енергетиці, стартують дорогі інфраструктурні проекти, а між тим достеменно невідомо не тільки, які ми, а навіть скільки нас.

Сайт Держстату сповіщає, що населення України складає 41 млн. 990 тисяч осіб (без тимчасово окупованих територій). А вчені-демографи вважають, що ця цифра перебільшена на 2-3 мільйони.

Перепис-2020 не тільки виявить “мертві душі”, а дасть розуміння про суспільний зріз країни, про житловий фонд, джерела доходів українців тощо. Отримана інформація може стати базою для генерування управлінських рішень практично в усіх галузях суспільно-економічного життя.

УП дізнавалася, як проходитиме всеукраїнське анкетування, чому об’єднання існуючих реєстрів не замінить обходів “від хати до хати”, а також з якою метою в переписний лист включено ті чи інші питання.

Чому діджиталізація не прогресивніша за переписувачів

“Аудит країни” не проводили майже два десятиліття – останній був 2001 року. Згідно з цим переписом, загальна кількість населення України в 2001 році складала 48,45 млн осіб.

Всеукраїнське анкетування мало відбутися восени-2010, проте уряд Азарова свідомо його проігнорував.

Чому Україна проминула 2010-й? Згідно зі стандартами ООН, країни проводять перепис щодесять років, причому не посередині десятиліття, а наприкінці, в рік, який закінчується на “нуль” або плюс-мінус один.

“Азаров заявив пресі, що бракує коштів, але насправді Партія регіонів хотіла уникнути перепису, щоб мати можливість “погратися” з виборчими списками до парламентських виборів 2012 року”, – розповів УП посадовець, який на той час працював у Кабміні.

Зе!команда, щойно ступивши у владу, зажадала провести перепис і спершу пропонувала його нестандартні формати. Зокрема, пророблялася ідея об’єднати всі існуючі реєстри – виборців, боржників, актів цивільного стану, реєстри фондів соцстраху та соціального захисту населення тощо.

Таким чином планували отримати електронний перепис. Це простіше і ефективніше, переконував міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет, та й на порядки дешевше.

Утім, жоден узагальнений мегареєстр не дасть повного розуміння масштабів міграції, реальної кількості ВПО, стану житлового фонду. Не скаже, якою мовою спілкуються українці та за рахунок яких доходів живуть.

“Ми отримуємо інформацію від самих людей, значно ширшу. І в цьому принципова різниця між переписом та реєстрами”, – пояснює директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи Елла Лібанова.

Врешті фахівцям вдалося вгамувати гарячі голови “діджиталізаторів”, і в уряді вже підготували проект постанови про проведення повноцінного перепису.

Саме опитування триватиме приблизно три тижні – від 3 по 23 грудня 2020 року. Для ретельного опрацювання інформації знадобиться ще не менш ніж пів року.

“Адже досі ми мали справу з паперами, все робилося вручну. На те, щоб обробити дані перепису-2001, знадобилося кілька років.

Цього разу очікуємо на доволі швидке отримання результатів, принаймні перших – про кількість та статево-віковий склад населення”, – передбачає Лібанова.

Як повідомили УП у Державній службі статистики, з держбюджету-2020 буде виділено 3,431 млрд грн. З них на оплату праці переписувачів піде 1,322 млрд грн, на комп’ютерне обладнання – 1,543 млрд грн, на розробку програмного забезпечення – 48,8 млн грн.

Обробка та систематизація даних обійдеться приблизно в 122 млн грн, але ці витрати буде закладено в держбюджет наступних двох років.

100 тисяч планшетів і переписні дільниці

Опитуватимуть українців 100 тисяч переписувачів, які працюватимуть з планшетами.

“Переписувачів залучатимуть через центри зайнятості, де на обліку стоїть чимало людей з вищою освітою, які за певну платню здатні впоратися з такою роботою.

Також запросимо студентів – статистів, економістів, соціологів. Для них цей досвід стане корисним”, – розповідає Елла Лібанова, яка й сама студенткою охоче долучалася до такої роботи.

Водночас з 10 по 30 листопада 2020 року українці отримають можливість заповнити анкету самостійно в електронному вигляді. Охочим буде надано ключ для самореєстрації.

Проте питання щодо проведення перепису винятково через інтернет наразі не актуальне. І не лише тому, що, згідно з дослідженнями Kantar TNS, кількість інтернет-користувачів в Україні – 70% від усього населення.

“Людина отримає широкий опитувальник, на заповнення якого має витратити близько години. Є сумніви, що всі захочуть пройти цю процедуру до кінця. Переписувач же, який “набив руку”, проведе опитування за 20 хвилин, – аргументує Елла Лібанова. – Навіть у США з їхньою високою комп’ютерною грамотністю менше 50% мешканців беруть участь у переписі через інтернет”.

Зауважимо, що облікованими мають бути всі, хто постійно мешкає в Україні, зокрема й громадяни іншої країни та особи без громадянства. Обов’язкова участь у переписі навіть закріплена у національному законодавстві.

Та чи всі забажають впустити додому незнайомого студента з планшетом? Як достукатися, скажімо, у квартиру до відлюдька чи в закриті котеджні містечка?

Держстат бачить вихід у створенні спеціальних переписних дільниць на зразок виборчих. Там зможуть пройти анкетування українці, котрі не захотіли чи не змогли прийняти переписувача у себе вдома.

“Дуже важливо, щоб усі знали: інформація буде деперсоніфікована, ваші відповіді надходитимуть на сервер без прізвища та місця проживання. Люди не повинні надавати переписувачам жодних документів”, – наголошує Елла Лібанова.

Репетицією всеукраїнського опитування-2020 стане пробний перепис. Держстат проведе його в першій половині грудня цього року в Оболонському районі столиці та в Бородянському районі Київщини.

Головна мета цього тесту – перевірити злагодженість та швидкість роботи людей та систем, зрозуміти з реакції мешканців, чи всі питання вдало сформульовані.

В уряді не відкидають думку здійснити перепис і на окупованих територіях. Зрозуміло, це не буде таке анкетування, як на решті території України.

За словами Лібанової, Фонд народонаселення ООН, що проводив перепис у країнах, які перебувають у стані війни, готовий ділитися своїм досвідом.

З огляду на те, що, можливо, на нас чекають вибори в ОРДЛО, а відтак реінтеграція Донбасу, будь-яка систематизована інформація про населення цих територій стане в нагоді.

Про що питатимуть і навіщо це знати

Трудова міграція. Нарешті зможемо отримати відповідь на таємниче і болісне питання: скільки насправді наших співвітчизників їдуть на заробітки за кордон?

В українців запитають: “Хто у вашій оселі мешкає постійно, а хто проживав на критичний момент перепису?”.

“Якщо людина перебуває на заробітках за кордоном менше року, то, за статистичною методологією, вона має входити до складу постійного населення. Вирахувавши різницю між наявним населенням і постійним, ми отримаємо розуміння масштабів трудової міграції. Таких даних нам не покаже жоден реєстр”, – підкреслює Лібанова.

Перепис також допоможе визначити прогнозований масштаб міграції. Кожного респондента попросять вказати, чи планує він (вона) залишити Україну і чому – на постійне місце проживання чи тимчасово на роботу.

Низка запитань стосуватиметься потоків і причин внутрішньої міграції.

“То все балачки, начебто ми знаємо, які райони України є депресивними і чому багато хто їх залишає. Насправді ми дуже мало знаємо про це і сподіваємося за допомогою перепису “виловити” масштаби внутрішньої міграції”, – пояснює Елла Марленівна.

Ця інформація стане в нагоді для розробки програми підтримки й розвитку регіонів, які занепадають, а також дасть підстави для інфраструктурних і транспортних рішень.

Суголосне з проблемою трудової міграції питання щодо засобів існування.

Звісно, переписувачі не цікавитимуться, скільки заробляє людина, а попросять вибрати з переліку підказок кілька джерел доходів, вказавши головне. Зазвичай це трудова діяльність, особисте сільське господарство, пенсія, державна соціальна допомога, заощадження, допомога від родичів, перекази з-за кордону.

Ринок праці. “Зараз дуже поширена онлайн-зайнятість, робота з дому. Але насправді ми й гадки не маємо, яких масштабів набуло це явище. Щоб з’ясувати це та зрозуміти, куди рухається наш ринок праці, в опитувальник включено і таке питання”, – пояснює Лібанова.

Внутрішньо переміщені особи (ВПО). Про них дещо знає, напевно, лише одна державна інституція – Мінсоцполітики. У квітні нинішнього року в його реєстрах налічувалися 1 млн 369 тис. 787 осіб, які переселилися з Криму та ОРДЛО.

Зареєструвалися в Мінсоцполітики переважно ті, хто потребує державної копійки. ВПО, які дають собі раду і без допомоги держави, а також чоловіки, котрі хотіли уникнути призову в армію на початку війни, до управлінь соціального захисту не зверталися.

Перепис дасть можливість порахувати всіх ВПО, визначити їхні вік, стать, умови проживання, ким і де вони працюють тощо. База таких даних допоможе оптимізувати списки тих, хто потребує державної підтримки.

Національність. Кожному мешканцеві країни запропонують вказати його (її) етнічне походження. Це та тонка сфера, де на самоідентифікацію впливають суспільні тренди та державна політика.

Наприклад, останній радянський перепис 1989 року засвідчив, що на території УРСР мешкали 11,5 млн етнічних росіян, а в 2001 році кількість громадян, які назвалися росіянами, скоротилася на понад 3 мільйони – до 8,33 млн.

Мова – рідна, а також інші мови, якими володіє респондент. Утім, питання про мову, якою людина послуговується в побуті, наразі не враховано в переписному листі. Хоча в країні білінгвів воно має значення.

“Поняття “рідна мова” – своєрідний сентимент мільйонів російськомовних громадян. Чимало тих, хто повсякдень говорить російською, саме з патріотичних міркувань вкажуть рідною мовою українську, і це не дасть коректної картини мовної ситуації в країні”, – коментує Максим Стріха, письменник та перекладач, екс-заступник міністра освіти та науки.

Проте він акцентує, що така відповідь свідчитиме, наскільки для цих громадян важлива чи не важлива їхня російськомовність.

Мейнстрім політики держави тут має неабияке значення. Стріха звертає увагу на приклад Білорусі, де з 1995 року нарівні з білоруською було надано статус державної і російській, а завдяки подальшій політиці русифікації мова титульної нації зійшла на марґінес.

При переписі в цій країні також застосовували “ігри з сантиментами”, тож в 1999 році рідною мовою назвали білоруську 53% громадян, а в 2009 – 33%, тоді як лише 21% визнали, що спілкуються білоруською повсякдень.

Освіта. Завдяки перепису стане відомо, скільки в Україні людей з науковими ступенями, скільки магістрів, бакалаврів, випускників закладів професійної освіти, а також тих, хто не має навіть середньої освіти.

Для останньої категорії передбачено питання: чи вмієте ви читати та писати?

“Ці дані дадуть розуміння освітніх преференцій українців. Однак не всі вони будуть показовими. Наприклад, щодо вищої школи, в Україні забагато таких ЗВО і філій, що не дають якісної освіти. З іншого боку, наявність диплому вишу все ж корелюється з поняттям “освіченість” – важливим маркером, який характеризує суспільство”, – припускає в розмові з УП Сергій Квіт, екс-міністр освіти і науки.

Йтиметься не лише про освіту дорослих. Зокрема, завдяки перепису стане відомо, скільки дошкільнят та в яких саме регіонах не охоплені дитсадками.

Родина. Як можна провадити сімейну політику, коли нічогісінько не відомо про оті “ячейки общества”?

“У цій царині ми не знаємо елементарних речей. Зокрема, демографів дуже цікавить шлюбний стан українців. З даних Мін’юсту ми знаємо винятково про кількість зареєстрованих шлюбів, тим часом як незарєстровані стали дуже поширеним явищем. Але наскільки поширеним – невідомо”, – визнає Лібанова.

Для того, щоб покоління дітей замістило батьків, пересічна жінка має народити більше 2 дітей. Це наразі недосяжна мета для жодної країни Європи

Тому в українців запитають не тільки про склад родини, а й про те, в офіційному чи громадянському шлюбі вони перебувають, чи розлучені.

Науковці наполягли, аби в переписний лист включили питання до всіх жінок у віці 15+, скільки дітей вони народили. Це необхідна опція для демографічних прогнозів.

“Повірте, це єдина можливість отримати точні дані. Хто сказав, начебто сьогодні жінки стали народжувати менше? Немає такого! Народжують більше, ніж у 2000-х роках.

Але чому ж нас стає все менше та менше? Справа в тім, що Україна вичерпала потенціал демографічного зростання, цей процес закладений ще в 1960-х”, – провадить Лібанова.

Вона пояснює: для того, щоб покоління дітей замістило батьків, пересічна жінка має народити більше 2 дітей. Це наразі недосяжна мета для жодної країни Європи.

“В Україні від 1960-х років кожне наступне покоління чисельно менше за попереднє. Утворився демографічний ромб. Нефахівцям я розтлумачую так: п’ятирічних дівчат у нас значно менше, ніж 70-річних жінок, а отже, хто ж буде народжувати через 15 років?”, – говорить Лібанова.

У програмі дій уряду означено курс на поліпшення демографічної ситуації. Але насправді уряд не має чіткого розуміння, за допомогою яких саме стимулів варто заохочувати народжуваність.

Здебільшого молоді сім’ї не наважуються на другу дитину не через невисокий рівень доходів, а тому що не мають житла, впевнена директорка Інституту демографії.

“Можливо, кращим рішенням буде відновлення програм соціального та муніципального житла, – провадить Лібанова. – Ми зовсім не знаємо, в яких умовах проживає наше населення: чи три покоління мешкають разом в одній оселі (дідусі-бабусі, батьки, діти), чи дорослі діти продовжують жити з батьками, чи, навпаки, окремо від них“.

Квартирне питання. Окреме завдання, яке допоможе вирішити перепис-2020 – ревізія житлового фонду.

Бурхлива діяльність забудовників у містах-мільйонниках може навернути на хибну думку, начебто більшість українців мають нові сучасні оселі.

Насправді ж понад 85% будинків зведені до 1991 року, і чимало з них перебувають в аварійному стані, свідчить Діана Гранцева, засновник управляючої компанії “Затишна оселя”.

В українців запитуватимуть, коли був зведений будинок, в якому вони мешкають. Для тих, кому це не відомо, передбачені варіанти відповідей на кшталт “точно не знаю, але до 1946 року” тощо.

Цікавитимуться також розміром житлоплощі і благоустроєм: чи є в оселі кухня, інтернет, водопостачання та каналізація, чи організовано вивезення побутових відходів та ін.

Респондентів попросять розповісти, користуються вони центральним опаленням чи встановили індивідуальні прилади обігріву – котли, спліт-системи, мають газову плиту чи електричну тощо.

На прохання УП кандидатка економічних наук, викладачка Київського національного економічного університету ім. Гетьмана Тетяна Жибер окреслює сфери, в яких можна з користю застосувати цю частину даних перепису:

“Дані перепису посприяють формуванню програм з енергоефективності, дозволять порівняти комунальні витрати на особу та на одиницю площі.

Розрахунок забезпечення українців житлом у різних регіонах може стати рекомендацією для міграційної політики центральної і місцевої влади, будівельної політики, планування населених пунктів”.

Окрім того, каже Жибер, можна буде упорядкувати податок на нерухомість, виходячи не з відсотка мінімальної заробітної плати, а зі сформованого кадастру і легалізованої вартості житла у регіоні.

Перепис дасть інформацію в цілому по країні, а також по кожному району, місту, селу. В руках влади опиниться скарб, якого не мали кілька поколінь її попередників. А ми всі нарешті точно дізнаємось, скільки людей живе в Україні.

Хто бере участь у переписі населення

Відбувається форматування тексту!
Почекайте кілька секунд, поки завантажиться повністю.
Або перечитайте сторінку заново, якщо довго не відповідає.

Повідомити про помилку

Соціальні сервіси та закладки:

Запам’ятати

• Всі документи
• Нові надходження
• Популярні документи
• Первинні законодавчі акти
• Групи документів
• Розподіл за комітетами ВРУ
• Термінологія законодавства
• Tезаурус “EUROVOC”
• Юридична класифікація
• Календар офіційних свят в Україні
• Правила користування
• Контактна інформація

Програмно-технічна підтримка — Управління комп’ютеризованих систем

Інформаційне наповнення — Відділ баз даних нормативно-правової інформації

Деякі функції знаходяться у режимі тестової експлуатації. Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше