Методи аудиту

Метод доцільно розглядати як сукупність прийомів, за допомогою яких оцінюється стан об’єктів, що підлягають дослідженню.

В аудиті використовуються загальнонаукові методи та спеціальні прийоми аудиту.

Найбільш загальним науковим методом є діалектичний метод. В межах нього використовуються методи: -індукції та дедукції; -аналізу; -синтезу; -аналогії; -моделювання ;-абстрагування.

Крім загальнонаукових методів застосовуються спеціальні методи або прийоми. Методологічні прийоми можна об’єднати в чотири групи:

• 1.Органолептичні:
  • – метод формальної перевірки;
  • – метод юридичної перевірки;
  • – метод арифметичної перевірки;
  • – метод зустрічної перевірки
  • – економічний аналіз;
  • – статистичний розрахунок;
  • – економіко-математичні методи та моделі.
  • – дослідження документів;
  • – камеральна перевірка;
  • – групування недоліків.
  • – документування результатів контролю;
  • – економічна оцінка недоліків та заходи щодо їх усунення;
  • – систематизація фактів у висновку аудитора.

  Виділяють такі прийоми аудиту:

  1. Вивчення (інспекція) – дослідження записів документів, матеріальних активів. Цей прийом дає змогу отримати докази різного ступеню достовірності, що залежить від їх суті і джерел.

  Деякі економісти називають цей метод документальною перевіркою або дослідженням документів, що передбачає перевірку їх з формального боку на арифметичну точність та по суті.

  При формальній перевірці звертають увагу на підписи, печатки; при арифметичній –суми, при перевірці по суті передбачається контроль за законністю і доцільністю господарських операцій.

  • 2. Спостереження – візуальний нагляд за ходом виконання операцій і процедур з метою визначення способу їх виконання. Він широко застосовується при дослідженні аудитором системи контролю.
  • 3. Опитування – пошук офіційних і неофіційних доказів в усній та письмовій формі у компетентних осіб.
  • 4. Підтвердження – отримання аудитором у письмовій формі відповіді від клієнтів. Цей метод застосовується при звірці, підтвердженні.
  • 5. Підрахунок – перевірка арифметичної точності записів.
  • 6. Аналітичний огляд – вивчення важливих коефіцієнтів, тенденцій та інших даних, що характеризують стан об’єкта.

  Групування прийомів аудиту відносно здійснюється також відповідно до стадій процесу аудиту. На початковій стадії використовують опитування, аналітичний огляд, оцінку. На стадії дослідження використовують такі прийоми як інспекція, спостереження, контроль, підтвердження та підрахунок. На завершальній стадії – оцінка і узагальнення результатів, групування виявлених недоліків.

  Процедури аудиту – це система методичних дій аудитора спрямована на отримання достатніх і надійних доказів щодо об’єктів аудиту.

  На зміст аудиторських процедур впливає:

  • – вид діяльності суб’єкта;
  • – форма і система обліку;
  • – система внутрішнього контролю;
  • – застосування електронної обробки даних та інші фактори. Важливе значення має класифікація процедур аудиту. Найбільш часто виділяють:
    • 1. За відношенням до суб’єкта аудиту:
      • – погоджені (опитування, аналіз, перерахунок);
      • – процедури оцінки внутрішнього контролю;
      • – тестування контрольних моментів;
      • – перевірки господарських операцій за змістом;
      • – аналітичні процедури;
      • – перевірки окремих сальдо рахунків.

      Відповідно до MCA процедури поділяються на:

      Процедури контролю – це перевірка встановлених управлінським персоналом процедур, дій, обов’язків на додаток до середовища контролю, для досягнення конкретних цілей суб’єкта господарювання.

      Процедури по суті – аудиторські процедури, які виконують для виявлення суттєвих викривлень на рівні тверджень; вони включають:

      • а) докладні тести деталей за групами операцій, балансовими рахунками та розкриття інформації;
      • б) аналітичні процедури по суті.

      Аналітичні процедури – оцінки фінансової інформації, зроблені на основі аналізу можливих взаємозв’язків між фінансовими та нефінансовими даними.

      Характеристика основних тренінгових методів і форм

      Тренінг як форма навчання спрямований насамперед на те, щоб максимально використати потенціал, знання і досвід кожного учасника і за допомогою спеціальних прийомів створити феномен “групового навчання” [106].

      Із всього різноманіття методичних прийомів, які використовуються на тренінгах, більшість авторів виділяють два базових: дискусія і гра. Крім цього, О.О. Горбатова додала ще медитацію і методи невербальної активності.

      Досвід показує, що основним критерієм ефективності методу є адекватність і економічність його використання для розв’язання поставлених завдань. Поділяємо думку М.А. Чуркіної, Н.В. Жадько [134, с.104-105] у тому, що головний принцип використання методів – простота і легкість в експлуатації. Вибір методів залежить і від таких об’єктивних причин, як кількість учасників в групі і час проведення тренінгу. У групі, де більше двадцяти людей, дискусійні методи важко утримати під контролем, а матеріал, розрахований на велику групу, в групі, де менше семи учасників, пройде швидше.

      На практиці при виборі методів тренінгу користуються такими правилами:

      • 1) відповідність завданням тренінгу;
      • 2) відповідність рівню групи;
      • 3) відповідність кваліфікації тренера;
      • 4) відповідність розміру групи;
      • 5) врахування часу тренінгу.

      Виділяють чотири основних групи методів, які використовуються в тренінгу.

      Перша група – методи, спрямовані на діагностику ситуації, знайомство з учасниками, встановлення взаєморозуміння. Часто взаєморозуміння називають словом “рапорт”.

      Друга група – інформаційне забезпечення тренінгу. Ця група включає в себе будь-яке інформаційне наповнення тренінгової роботи: лекції, презентації, фільми.

      Третя група – методи, які використовуються у груповій роботі. Це можуть бути ділові й рольові ігри, аналітичні сесії – всі елементи тренінгу, де потрібно ділити групу учасників на підгрупи. До цієї групи можна зарахувати дискусію, мозковий штурм, організацію презентації учасників і закріплення матеріалу.

      Четверта група методів пов’язана з використанням зворотного зв’язку як тренера з учасниками, так і навпаки. Це і підтримка дисципліни в тренінгу, відповіді на питання, розбір і аналіз виконаних завдань, підбиття підсумків. В окремих тренінгах перед початком роботи і в процесі самого тренінгу проводять діагностичні процедури. “Вони можуть використовуватися:

      • • для відбору учасників у групу;
      • • як засіб отримання учасником нової інформації про себе;
      • • як засіб саморозуміння і саморозкриття;
      • • для забезпечення і контролю ефективності тренінгових процедур, і тренінгу в цілому” [34, с. 56].

      Груповою дискусією (від лат. discussion – дослідження, розгляд, аналіз) називається така публічна суперечка, метою якої є з’ясування і зіставлення різних поглядів, визначення істинної думки, знаходження правильного розв’язання проблеми.

      Групова дискусія є базовим методом в СПТ, оскільки її учасники самі приходять до того чи іншого висновку.

      Метод мозкового штурму виник в 30-і роки як спосіб колективного продукування нових ідей. Мозковий штурм є одним із методів, похідним від групової дискусії, але з більш структурованою процедурою. Головна функція мозкового штурму – забезпечення генерації ідей. В основі методу лежить думка, що при спільній роботі група може продукувати більшу кількість ідей, ніж за індивідуальної. Мозковий штурм широко використовується в тренінгу креативності.

      Ігрові методи включають ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, організаційно-діяльнісні, імітаційні та ділові ігри [46].

      Гра є загальновизнаним методичним прийомом тренінгу. Вважається, що її можливості практично невичерпні.

      “Гра – форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду. Як мінімум, гра виконує три функції.

      • 1. Звільнювальна. Є полем самовираження, гра знімає кайдани суперего, і це дозволяє людині стати більш спонтанною, розкутою, щирою, відкритою. Вона відроджує в ній Дитину з великої літери.
      • 2. Діагностувальна. Людина в грі максимально проявляє свої здібності, і це робить тренінг дуже прогностичним. Особлива цінність гри в тому, що діагностику ззовні вона ненав’язливо перетворює в самодіагностику.
      • 3. Розвивальна. Особливий стан людини в процесі гри дозволяє ненасильницько втілити нову інформацію в її свідомість і підсвідомість, закріпити нові форми поведінки і комунікації, розвинути творчий потенціал індивіда” [49, с. 35-36].

      Рольова гра – метод, суть якого полягає в “програванні ролей”, які дозволяють побачити члена групи не просто в процесі міжособистісної взаємодії в групі, а упродовж виконання певної соціальної ролі.

      Поведінковий матеріал у рольовій ситуації є основним для перевірки гіпотез стосовно особистісної проблеми суб’єкта.

      Ділова гра – засіб розвитку творчого мислення, зокрема і професійного; це імітація конкретних економічних об’єктів і процесів; це імітація діяльності керівників і фахівців, робітників і користувачів; це досягнення ігрової й пізнавальної мети; це виконання правил і взаємодія в рамках відведеної ігрової ролі.

      Психодрама – метод групової роботи, в якій учасники виконують ролі, які моделюють життєві ситуації та мають особистісний сенс для учасників. Мета психодрами – усунення неадекватних емоційних реакцій, відпрацювання умінь соціальної перцепції, поглиблене самопізнання. Техніки психодрами: “діалог”, “монолог”, “виконання ролі”, “дублювання”, “репліка в бік”, “обмін ролями”, “порожній стілець”, “дзеркала” та інші.

      О.С. Прутченков [92] пропонує вісім основних тренінгових форм, методичні рекомендації з підготовки і проведення психологічних вправ і завдань, а також з підбиття підсумків. Обізнаність ведучого з тренінговими формами дозволить йому в подальшому обирати одну з них залежно від виду запланованого тренінгу, а також від віку учасників, свого досвіду проведення тренінгів тощо.

      Основна мета запропонованих тренінгових форм – розвиток особистості учасника, його уміння слухати і чути інших, говорити і переконувати, відкрито висловлювати свою громадянську позицію. Але при проведенні тренінгів не варто забувати і про конкретний результат, наприклад, про список загальних особистісних характеристик людини, яка збирається стати “мером міста”, або систему вимог, яким повинен відповідати кандидат на цю відповідальну посаду. Це може стати реальною “продукцією” тренінгу, наприклад, у зверненні до місцевих жителів населеного пункту із закликом голосувати за найбільш гідного кандидата на посаду мера або керівника місцевої адміністрації.

      За основу класифікації запропонованих тренінгових форм узятий принцип розширення соціальних контактів учасників (від індивідуальної роботи, глибокого особистого самоаналізу через парну роботу, роботу в малих групах до великого психологічного кола і масових форм).

      Подамо у скороченому варіанті тренінгові форми та адаптуємо їх для дорослих учасників.