Повітряна куля – це унікальний апарат, що літає без двигуна та турбін. Вперше такий пристрій спорудили 1783 року брати Монгольф'є. Тому всі теплові льотні агрегати називають “монгольф'єрами”. Повітряні кулі сьогодні використовуються як туристичний транспортний засіб та спортивний снаряд.
Відрізняють керовані (з двигунами) та некеровані (повітряні кулі, які вільно рухаються в повітряних потоках) аеростати. Традиційно аеростати (повітряні кулі) застосовують у наукових цілях, проте останнім часом вони все частіше використовуються для спостереження та збору розвідувальних даних.
Сучасні повітряні кулі, що використовуються для демонстраційних і спортивних польотів, також здебільшого наповнюються нагрітим повітрям. За допомогою пропанового пальника повітря нагрівається, і, оскільки гаряче повітря легше за холодне, куля злітає.
Існує два основних типи повітряних куль — з нагрітим повітрям і воднем/гелієм. Перші працюють за принципом закону Архімеда, тобто, нагріте повітря всередині кулі, має більш низьку щільність, ніж холодне повітря зовні, тому конструкція і піднімається вгору.
Кульки зроблені з латексу, який виготовляється з каучуку. Це пористий матеріал, молекули якого більше молекул повітря й, тим паче, гелію. Тому з часом усі кульки здуваються, оскільки газ просочується назовні крізь ці пори.
Сучасні гумові вироби були створені у 1824 році англійським вченим Майклом Фарадеєм під час його експериментів з воднем. Масове виробництво повітряних кульок розпочалось в 30-х роках XX століття.
Пові́тряна ку́ля (англ. Balloon, нім. Ballon) — літальний апарат типу «легший-за-повітря» (аеростат), в якому для польоту використовується підіймальна сила повітроплавального газу або нагрітого повітря. Складається з заповненої газом оболонки та прикріпленого до неї кошика чи причіпної кабіни. …