Походження шаурми: історія, способи приготування

Шаурма – блюдо східної кухні, яке стало популярним не тільки в країнах Сходу, але і на Заході. Спосіб його приготування і начинка може змінюватись. Воно здатне задовольнити смак навіть найдосвідченіших любителів м’яса. Це блюдо вважається корисним, так як в його склад входять лише натуральні продукти. У різних країнах це блюдо називається по-різному. Далі можна ознайомитись с історією походження шаурми, а також особливостями приготування цієї страви.

З чого все почалося

Вважається, що вперше цю страву приготували в Дамаску кілька століть тому. Таким чином, країною походження шаурми стала Сирія. Спочатку це було просто м’ясо, загорнуте в коржик. Потім м’ясо стали маринувати, обсмажують шматочки і подавати з салатом і соусом. У Європі дізналися про шаурму від мігрантів з Туреччини. Походження страви «шаурма» тут пов’язано з кулінаром-турком Кадыром Нурманом. У Німеччині він відкрив кіоск на залізничному вокзалі для бажаючих швидко перекусити на ходу, де вперше його приготував. Воно складалося з листкового м’яса, яке обсмажували на рожні, і салату. Подавалося це як сандвіч.

Читайте також: Наливний пиріг з яблуками: інгредієнти, рецепт з фото

Східне походження шаурми не завадило їй стати улюбленим блюдом європейців. У великих містах в місцях масового перебування народу з’явилися кіоски з шаурмою. Це блюдо стало настільки популярним, що так звані кебаб-кафе з’явилися не тільки в Німеччині, але і по всій Європі. В даний час шаурму можна поїсти як в маленьких кафе, так і в елітних ресторанах.

Читайте також: Піца з мисливськими ковбасками: рецепт приготування з фото, види начинки, поради та рекомендації

Шаурма: історія створення, склад, спосіб приготування

Шаурма – це страва, досить популярне в країнах східної частини Середземномор’я, таких як Сирія, Ізраїль, Єгипет, Туреччина та ін В його основі – піта або лаваш з начинкою з м’яса, приготованого на грилі і потім порубаного, змішаного з шматочками овочів. Традиційно додаються спеції та різноманітні соуси. В їжу шаурма вживається без використання столових приладів.

У статті розповімо про історію походження страви шаурма, про різних назвах, про правила розкладки інгредієнтів, прийнятих у різних місцевостях.

Варіанти назви

Дуже схожі страви, але названі різними словами, прийшли до нас з минулих століть і з різних країн: шаурма – з країн арабського світу, денер-кебаб – з Туреччини, гірос – з Греції.

Московські жителі кажуть “шаурма”, пітерці – “шаверма”, в місті Твері ж вам запропонують “шаварму”. На Уралі, наприклад в Пермському краї, існують обидва найбільш традиційних для російськомовних громадян назви. А в Азербайджані м’ясну з овочами суміш подають загорнутої в лаваш з білим кисло-солодким соусом. Місцеві називають це блюдо шаурмою, а для традиційного варіанту такої закуски використовують найменування “денер-кебаб”. У вірмен інша назва – вони кажуть “карси-хоровац” або “шавурма”. Інший варіант (в основному для приїжджих) – “шашлик по-карски”.

В Ізраїлі готують “шаварму” (з наголосом на другий склад) або “шварму”. Сучасні араби називають це блюдо “шуармой”, не виділяючи ударну голосну. Бельгійці називають шаурму “піта-дюрюм” або “дюрюм” з наголосом на першому складі. Слово це в перекладі з турецької означає “загорнутий”. Втім, ті ж бельгійці можуть назвати блюдо і “пітою”, якщо замість лаваша використовується цей корж. Англійці кажуть “кебаб”, німці – “денер-кебаб”, а болгари – “дюнер”. У Румунії прийнято назву “шаорма” або “шоорма”, а в Парижі – “грецький бутерброд”. У Чехії для позначення шаурми активно використовується грецьке слово “гірос”.

Лінгвісти свідчать, що настільки багатий синонімічний ряд може говорити про багату історію створення шаурми: адже саме слово явно має семітські корені, “кебаб” – турецькі, а ось “гірос” – грецьке за походженням.

До речі, сучасні словники російської мови в більшості своїй (крім Тлумачного словника Т. Ф. Єфремової) не містять слова “шаверма”, хоча воно досить активно вживається у Росії поряд зі словом “шаурма”. За висновками лінгвістів, слово це прижилось, оскільки не суперечить нормам російської мови, до того ж зручніше в проголошенні – тобто краще лягає на мову. Дуже можливо, що воно, як часто буває з діалектизмами, зрештою займе своє місце в словниках.