§ 49. Національний склад населення України: особливості й регіональні відмінності

Народи, які населяють сучасну територію України не були етнічно однорідними впродовж тисячоліть, та все ж ядро етносу зберігало й накопичувало історичну пам’ять, звичаї, вірування, етнографічні особливості. Культурний генофонд не переривався протягом довготривалих війн, лихоліть, які випали на долю нашого народу.

Традиції і побут українського народу, які мають багато загальнонаціональних ознак, зберігають також певні територіальні особливості.

З історико-етнографічного погляду на території У країни можна виокремити такі культурно-історичні зони: Середнє Придніпров’я (Наддніпрянщина); Поділля; Слобожанщина й Полтавщина; Полісся; Прикарпаття (Галичина); Волинь; Закарпаття; Буковина; Південь. Заселення Півдня відбувалося кількома міграційними хвилями, остаточно його населення сформувалось у XVIII-XIX ст. Це наймолодший з етнографічного погляду регіон України. Південь, у свою чергу, можна поділити на кілька регіонів: Причорномор’я, Таврія, Донщина (Подоння, Донеччина). Потрібно зазначити, що наведений поділ значною мірою умовний. У процесі становлення української нації етнічна територія змінювалась. У різні історичні епохи загальна площа й кордони зазнавали змін: від етнічного ядра відчужувалися цілі регіони.

В Україні донині зберігаються етнографічні групи, які мають свої культурні й мовні особливості. Найбільш значні з них українські горці (гуцули, лемки, бойки) у Прикарпатті та поліщуки, пінчуки. литвини — на Поліссі, русини — у Закарпатті, подоляни — у Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій областях, слобожанці — на північному сході країни. Раніше таких груп було більше, однак із часом їхня кількість зменшилася, тому що відмерло чимало архаїчних, консервативних звичаїв та обрядів. Натомість з’явилися нові елементи в побуті й духовному житті: значного поширення набули нові типи житла, знаряддя праці тощо. Тобто соціально-економічні умови стали вирішальним чинником, який визначив формування сучасного обличчя української нації, вплинув на чисельність і географічне розміщення інших етнічних груп, на характер етнічних процесів в Україні загалом.

Згідно з даними перепису населення 2001 р., в Україні проживало 37,5 млн українців, або 77,8 % від загальної кількості населення держави (мал. 167). Українці становлять абсолютну більшість (понад 90 %) у 13 та переважну більшість (70-90 %) у 7 регіонах України. Частка українців знижується до 60 % лише у двох областях Донбасу та в Одеській області. І тільки в Автономній Республіці Крим частка українців не досягає 50 % (вона становить 24,3 %.) Майже моноетнічною є Тернопільська область, у якій українці становлять 97,8 % населення.

В Україні живуть представники інших національностей (22,2 %), з яких 17,3 % — росіяни. Найбільша їхня частка в АР Крим, Луганській, Донецькій, Харківській і Запорізькій областях. В Україні проживають також євреї (0,8 %), білоруси (0,6 %), молдовани (0,5 %), поляки (0,3 %), болгари, угорці, греки та ін.

Корінними жителями України є також кримські татари (0,5 %), примусово виселені з рідної землі в 1944 р., які почали повертатися до Криму тільки після здобуття Україною незалежності.

Мал. 167. Національний склад населення України за переписом 2001 р.

Користуючись картами атласу, назвіть області України, у яких проживає значна кількість українців. Дослідіть, який національний склад населення вашої області.

Приблизно 5 % населення України представлене західними (поляки, чехи, словаки) та південними (болгари) слов’янами; фіно-уграми (угорці й естонці); романомовними (молдовани й румуни) та тюркомовними (татари, кримські татари, азербайджанці й гагаузи) народами. До окремих етнічних спільнот належать в Україні євреї, вірмени й греки. Проте кількість населення кожної з перелічених національностей не перевищує 1 % загальної кількості населення України.

Національні особливості та ментальність українців. Морально-етичні норми життя українців формувалися протягом багатьох століть. Вони були тісно пов’язані з народним світоглядом, позначалися на способі життя українців та їхньому характері.

Особливістю світогляду й ментальності українців було споконвічне прагнення до незалежності, відстоювання своєї честі й гідності. Поміж іншими народами українці славилися відвагою та обізнаністю у військовій справі. Козацьке військо вважали одним із найсильніших у Європі.

Джерелом української народної моралі завжди були повага й любов до вільної праці, особливо хліборобської. Шанобливе ставлення до традицій, повага до старших, звичай спільного вирішення важливих питань виявлялися не тільки в громадах, а й у родинах. Українці поважали пращурів, з любов’ю та ніжністю ставилися до дітей. Мир і злагода між людьми, зовнішня та внутрішня гармонія — таким уявлявся українцям ідеал людської моралі.

• Українці є титульною нацією, вони становлять 3/4 усього населення України.
• Найбільшими національними меншинами в Україні є росіяни, білоруси, молдовани, болгари, поляки, угорці, румуни, євреї, греки, кримські татари.
• Українці проживають у різних країнах світу, утворюючи українську діаспору.

Основні терміни й поняття

Ментальність — національний тип світовідчуття, що зумовлює стереотипи поведінки, психічні реакції, оцінки певних подій чи осіб, ставлення до навколишньої дійсності.

Національна меншина — спільнота людей певної національності, що проживають за межами етнічної батьківщини і становлять меншість порівняно з корінною нацією.

Запитання та завдання

• 1. Що таке етнічні землі в Україні?
• 2. Охарактеризуйте поняття «національна меншина»? Представники яких націй проживають в Україні?
• 3. Що таке діаспора? У яких країнах світу є українська діаспора?
• 4. Підготуйте повідомлення (презентацію) про одну з етнографічних груп населення України (на вибір). Розкрийте особливості їхньої культури, мови, традиції та звичаї.
• 5. Підготуйте картографічний проект «Біографія моєї родини». Для цього з’ясуйте, звідки родом ваші батьки, бабусі й дідусі, прабабусі й прадідусі, інші родичі. Позначте на контурній карті населені пункти, де народилися й жили члени вашої родини.

Динаміка чисельності населення світу та України

• оцінює важливість знань про демографічні процеси в Україні й країнах світу.

Наука демографія та демографічні процеси. Населенням називають сукупність людей, які постійно живуть на певній території. Воно є об’єктом вивчення багатьох наук; статистики, соціології, етнографії, географії населення. Питаннями, пов’язаними з кількістю населення та її змінами (динамікою), займається наука демографія. Кількість населення залежить від кількох процесів, які й є об’єктами дослідження демографії.

Насамперед демографія займається вивченням процесів відтворення населення, тобто зміною поколінь у результаті його природного руху. Природний рух населення характеризується такими показниками, як народжуваність, смертність, природний приріст. Ці показники вимірюються у проміле (%о), або в розрахунку кількості осіб на 1000 жителів (осіб/тисяч осіб) за певний період, зазвичай за рік.

Природний приріст — це різниця народжуваності та рівня смертності. Він обчислюється за формулою:

Народжуваність (%о) – Смертність (%о) = Природний приріст (%о).

Природний приріст може бути додатним і від’ємним. Додатні показники приросту спостерігаються, якщо рівень народжуваності вищий за рівень смертності. Це є нормою для більшості країн світу. Але у ряді країн Європи спостерігається зворотний процес. Там смертність вища за народжуваність, і природний приріст є від’ємним. Це явище має назву депопуляція.

Депопуляція — систематичне зменшення абсолютної чисельності населення країни або території. Депопуляція призводить до того, що кожне наступне покоління чисельно менше за попереднє. При цьому відбувається «старіння нації» — зростання частки людей літнього віку. Це негативно впливає на процеси відтворення, що зрештою призводить до вимирання нації. Таким чином, природний рух населення впливає на його статево-вікову структуру, що визначає забезпеченість країни людьми працездатного віку.

На чисельність населення, окрім природного руху, впливає і механічний рух населення, або міграції, — переміщення людей по території зазвичай зі зміною місця перебування назавжди або на певний проміжок часу.

Також демографія вивчає не лише кількість, але й якість населення, що передбачає в першу чергу можливість його самовідтворення. Її характеризують такі основні показники, як шлюбність, розлучуваність, рівень здоров’я.

Таким чином, демографія вивчає такі дані про населення, як кількість, природний рух (відтворення) та механічний рух (міграція) населення, статево-вікова структура, тривалість життя, якість населення. Усі ці показники називають демографічними. До провідних завдань демографії належить аналіз сучасного стану, а також короткочасні та довгострокові прогнози щодо динаміки кількості населення в світі або на окремій території.

Отже, демографія (з грецької — народоопис) — наука, що вивчає кількість та якість населення, а також причини, які призводять до їх зміни.

Засновники української демографії. Наука демографія виникла у другій половині XIX ст. Першим, хто займався вивченням кількості населення України, був один із засновників географічного народознавства, автор тексту Державного гімну України Павло Чубинський (1839-1884 рр.). Він очолив експедицію Російського географічного товариства, яка вивчала етнографію та статистику України. На підставі зібраного матеріалу П. Чубинський в 1872-1878 рр. опублікував дослідження у семи книгах «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край».

Засновником Інституту демографії Академії наук України став видатний демограф, статистик та економіст Михайло Птуха (1884-1961 рр.), ім’я якого нині має цей заклад. Інститут демографії України він заснував 1918 р., в той час як у Росії такий заклад розпочав роботу лише 1930 р. У 1929 р. М. Птуху було обрано дійсним членом Міжнародного статистичного інституту. В 1930-х рр. ученого кілька разів заарештовували через те, що демографічні дослідження та реальні дані перепису населення в Україні для Сталіна та більшовицького керівництва були небажаними. Вони намагалися приховати катастрофічні наслідки політики голодомору та репресій. У 1938 р. Інститут демографії було ліквідовано, як «шкідливий», а Михайла Птуху перевели у відділ статистики Інституту економіки. Як демограф-практик М. Птуха розробив схему вивчення демографічних процесів і запропонував методику її реалізації. Його висновки під час вивчення шлюбності та смертності населення набули світового визнання. М. Птуха брав участь у роботі органів планування й охорони здоров’я. Видатний учений — автор понад 80 наукових праць із демографії, загальної теорії статистики, історії статистики. Важливого значення мають його праці для вивчення наслідків голоду 1932-1933 рр. і війни 1941-1945 рр.

Як визначають кількість населення. Для визначення кількості населення окремої країни проводять переписи. Перші з них відбулися у XVIII ст., хоча й існують свідчення про подібні заходи ще в Давньому Римі. У XIX ст. були одержані перші офіційні дані про чисельність населення більшості країн Європи та ряду країн Америки. В африканських та азіатських країнах (крім Індії та Японії) перші переписи населення відбулися тільки після Другої світової війни. Тепер у більшості країн їх проводять один раз на 5-10 років. На українських землях перший перепис у сучасному розумінні пройшов 1897 р. В радянські часи перший загальний перепис відбувся 1926 р. Дані перепису 1937 р. були засекречені. Досить успішним був перепис 1939 р. Від кінця 50-х рр. XX ст. переписи проходили раз на 10 років. Єдиний Всеукраїнський перепис населення за часів незалежності відбувся в грудні 2001 р. У період між переписами фахівці надають орієнтовні оцінні дані про кількість населення.

Сучасна кількість населення світу та України. Перші спроби оцінити чисельність населення всього світу відбулись у другій половині XVII ст. Тоді населення Землі ледь сягало 550 млн осіб. А зараз у світі живе близько 7,4 млрд осіб (2016 р.). Населення розміщене вкрай нерівномірно. У перших двох країнах за чисельністю мешканців сконцентровано понад 1/3 усього людства, у перших шести — більше 1/2, а у перших п’ятнадцяти — близько 2/3.

Великі регіони світу заселені неоднаково. 60,5 % населення зосереджено в Азії. Там із першої «п’ятнадцятий» країн за кількістю мешканців знаходиться 10. Останні десятиліття Африка, випереджаючи Європу (де мешкає 11,2 % населення), вийшла на друге місце: тут нині проживає майже 14,3 %. Далі йдуть Латинська Америка — 8,5 % та Північна Америка (Англо-Америка) — 5,1 %. Завершує перелік Австралія й Океанія — 0,5%.

Секторні діаграми «Частка регіонів у населенні світу»

Перші п’ятнадцять країн світу за кількістю населення (2016 р.)

Кількість населення, млн осіб