Європа – це історія, географія, культура, свобода, але це ще й вірність своєму слову – Тімоті Ґартон Еш

Брюссель – Цими днями, коли відбуваються вибори до Європейського парламенту, європейці ще і ще раз намагаються переосмислити такі засадничі питання як: що таке Європа, що значить бути європейцем, де закінчується Європа і де місце сучасної Європи у світі. Свої відповіді на ці запитання в інтерв’ю Радіо Свобода дав один зі впливових європейців, британський історик і публіцист Тімоті Ґартон Еш. З ним розмовляв брюссельський оглядач Ахто Лоб’якас. (Скорочений переклад)

– Що таке Європа?

– Це місце. Це історія. Це ідеал і візія. Це також набір інституцій, складний набір інституцій – ви маєте і ОБСЄ, і Раду Європи, але в центрі стоїть Європейський Союз, який є унікальною організацією, її не можна окреслити просто в термінах сучасної політологічної науки, це як НЛО. Тобто це географія, історія, ідеал – це все там є, і воно втілюється у цьому надзвичайному проекті – Європейський Союз.

– Що значить для країни бути «європейською», скажімо для Естонії чи України?

– Добре запитання. Тому що це точно не нейтральне поняття. Я пригадую, як у польському журналі ще в середині 1980-х, тобто за комунізму, був надрукований гумористичний політичний словник. Під гаслом «Європа» там було таке визначення: «Якщо ви заходите в ресторан і там чиста скатертина і кельнер з’являється менше, ніж через 10 хвилин, то це «Європа».

Вашій аудиторії це буде знайомо, бо ідея Європи трактувалася як цивілізація, добробут, свобода – всі ці поняття йшли в одній низці, і з ними пов’язувалося «повернення до Європи». Але це стосується не лише Східної і Центральної Європи. Так само міркували Іспанія й Португалія, для яких Європа асоціювалася з демократією. Так було і з Грецією, навіть Швецією. Тож це поняття великою вірою базоване на цінностях. Сказати: «Ми є європейською країною» – значить, вкласти в цю фразу багато ціннісних значень.

– Продовжуючи розмову про зміст європейськості і про географію, чи Ви поділяєте нещодавню тезу комісара ЄС з питань розширення Олі Рена про те, що кожне нове покоління по-своєму інтерпретує і визначає кордони Європи?

– Я не думаю, що поняття Європейського Союзу можна від’єднати від історичної, географічної та культурної тяглості Європи. Але, якщо починати спочатку, я б підтримав особливе партнерство з Туреччиною і Росією, але не членство. Тому що це дві великі країни, де Європа, так би мовити, не закінчується, але поступово зникає. Вона зникає десь між Мінськом і Владивостоком, десь між західною і східною Туреччиною. Ці дві країни перебувають десь між двома світами, вони євразійські країни, а тому вони повинні мати особливе положення.

З іншого боку, ми обіцяємо Туреччині членство впродовж останніх 45 років. Ще від часів європейського співтовариства, коли ми підписали з нею угоду про асоціацію. Ми повторювали цю обіцянку багато разів, і не виконати її означало б накликати катастрофу. Але це особливий випадок.

– Чи, на Вашу думку, Європейський Союз потребує Туреччину для того, щоб відігравати більшу роль у світі?

– Так, я вважаю, що ми в Європейському Союзі повинні почати думати стратегічно про місце Європи у дедалі більше неєвропейському світі. Ми вже маємо багатополярний світ, із Китаєм, Індією, Бразилією, Південною Африкою, разом зі Сполученими Штатами та Європою. І треба замислитися над нашим місцем у цьому світі. І якщо поміркувати з приводу стратегічної позиції, то ми потребуємо Туреччину. Демократична країна в тому місці, де вона розташована, на сході Середземного моря з більшістю мусульманського населення була б величезним надбанням для Європи.

– Але Європа, яку Роберт Купер, радник координатора ЄС із зовнішньої політики Хав’єра Солани, визначає як «негегемоністську імперію», тобто таку, яка не прагне домінування поза своїми межами, а діє лише за рахунок своєї привабливості, неминуче зустрічається з інтересами інших, Росії, Китаю, США. Чи контакт із цим «реальним світом» не змусить Європу відкинути такі собі «культурні сентименти»?

– У дуже цікавій презентації Федора Лук’янова, російського політолога, що займається зовнішньою політикою, йшлося про те, що «якщо Євросоюз почне серйозно входити у такі країни, як Україна, Молдова, чи Білорусь, то він зіштовхнеться з «реальною політикою». Це звучало як неприхована погроза. Що означає ця «реальна політика»? Зараз у Східній Європі відбувається змагання між двома «імперіями», російською та європейською (ЄС). Але це не означає, що ми повинні змінити правила, за якими ми граємо в Європейському Союзі. Ми маємо залишитися вірними собі. А це означає, що ми повинні відповідати за наші слова. І ми говоримо: якщо ви задовольняєте копенгагенські критерії, якщо ви відповідаєте стандартам, у вас є перспектива членства.

Біда в тому, що більшість європейських країн, особливо західні європейські країни, вже так не думають. І люди в Молдові, Білорусі, чи Україні це усвідомлюють. А тому наша м’яка сила, сила нашої привабливості так зменшилася, бо ми самі перестали бути відданими власній філософії «добровільної імперії».

– Що з приводу Сполучених Штатів? Наскільки Європа потребує США?

– Моя остання книжка «Вільний світ» якраз цьому питанню і присвячена. Вже не можна ставитися до Заходу, геополітичного союзу Північної Америки та Європи як до самозрозумілої даності. Якщо добре проаналізувати, є багато питань, де ми потребуємо одне одного. Але адміністрація Обами вже не така атлантистська за своєю природою, як адміністрація Клінтона. Білл Клінтон вчився тут, він жив у ста метрах від мого офісу в Оксфорді. Він подорожував Європою. Європа була у нього в крові. У Барака Обами інша кров. Його адміністрація має прагматичний погляд на Європу, який залежить від того, що Європа може запропонувати. Якщо Європа не продемонструє своєї корисності, вони будуть шукати допомогу там, де її зможуть надати. Це може означати, що вони звернуться до окремих європейських країн, а можуть звернутися і до країн поза Європою. Тож це залежить від нас самих, чи ми спроможні далі бути стратегічними партнерами для Сполучених Штатів.

– Що Ви думаєте з приводу стосунків і впливу великих і малих країн в Євросоюзі?

– Можна сперечатися про те, які країни називати великими чи малими. Але якщо взяти такі країни, як Швецію чи Нідерланди, то вони відіграли дуже велику роль у формулюванні європейської закордонної політики. Можливо, це через те, що вони ще пам’ятають, як вони були великими державами. Але навіть Швейцарія на свій спосіб відіграє значну міжнародну роль. Тут немає нічого визначеного наперед. Гадаю, Європейський Союз дає можливість малим країнам мислити у великих масштабах. Ніхто не завадить міністру закордонних справ Естонії чи Словенії поводитися як людям, що представляють велику державу. Прем’єр-міністри Бельгії чи Люксембургу, до речі, відігравали в історії ЄС велику роль. Найголовніше – це спроможність широко мислити.

– Ще одне актуальне нині питання про спільну історію. Східні європейці намагалися переконати Європейський парламент засудити злочини комунізму, але далеко ця справа не зайшла. Наскільки важливим, на Вашу думку, є вироблення спільного погляду на європейську історію, адже коли вся Європа засуджує нацизм,у Західній Європі досі вагаються із засудженням комунізму?

– Гадаю, що намагатися узаконити історичну правду, регламентувати, що минуле потрібно пам’ятати так, а не так, – це велика помилка. З’ясовувати, що було геноцидом, а що не було – це завдання істориків, журналістів, письменників і, врешті, звичайних людей. Що натомість дійсно потрібно було б зробити, так це спробувати виробити спільний погляд на те, звідки ми походимо.

І я не знаю, що Європейський парламент може зробити з цього приводу. Я не думаю, що люди не можуть дочекатися, щоб прочитати, що там мовиться у резолюції Європейського парламенту щодо європейського минулого. Так справи не вирішуються. Але у наших школах (і тут держава має певний вплив) ми повинні мати підручники, які розповідатимуть і про жахи нацизму, і про жахи комунізму, а цього в межах усієї Європи якраз і немає. У нас досі представляють історію дуже по-різному і, загалом, дуже мало.

(Брюссель – Прага – Київ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

5.1: Європа – Фізичне розташування та клімат (2 дні)

WG.3B Опишіть фізичні процеси, що впливають на навколишнє середовище регіонів, включаючи погоду, тектонічні сили, ерозію та ґрунтобудівні процеси.

WG.4B Опишіть різні форми рельєфу і фізичні процеси, що викликають їх розвиток.

WG.4C Пояснити вплив клімату на розподіл біомів в різних регіонах.

WG.13A Інтерпретувати карти, щоб пояснити поділ землі, включаючи техногенні та природні кордони, на окремі політичні одиниці, такі як міста, держави або країни.

WG.16A Опишіть відмінні культурні моделі та ландшафти, пов’язані з різними місцями Техасу, США та інших регіонів світу, і як ці закономірності впливали на процеси інновацій та дифузії.

WG.21C Створюйте та інтерпретуйте різні типи карт, щоб відповідати на географічні запитання, виводити зв’язки та аналізувати зміни.

WG.22A Розробити і малювати відповідні графіки, такі як карти, діаграми, таблиці та графіки для передачі географічних особливостей, розподілів, і відносини, особливості, розподіли, і відносини.

WG.22C Правильно використовуйте географічну термінологію.

WG.22D Використовуйте стандартну граматику, орфографію, структуру речень та пунктуацію.

Європа: Фізичне розташування та клімат

Карта Європи

Місцезнаходження та клімат

Європа – північний континент. Всі Британські острови, наприклад, опускаються вище 50-ї паралелі. Якщо порівняти позицію Європи на земній кулі з позицією суміжних Сполучених Штатів, ми побачимо, що більша частина Європи лежить на північ від Сполучених Штатів. Париж, Франція знаходиться приблизно на тій же широті, що і Фарго, Північна Дакота. Афіни, Греція знаходиться приблизно на тій же широті, що і Сент-Луїс, штат Міссурі. Північне положення Європи впливає на її вегетаційні періоди. Європа також оточена водоймами: Атлантичний океан межує з Європою на заході, Північний Льодовитий океан межує з Європою на півночі, а багато морів оточують різні півострови і прибережні регіони.

Океани мають значний вплив на клімат світу. Вони збирають і зберігають величезну кількість сонячної енергії, особливо навколо екватора, і транспортують це тепло своїми струмами. Океанічні течії можуть переміщати воду на тисячі кілометрів від однієї температурної зони до іншої. Оскільки океани можуть поглинати стільки тепла, морський клімат часто м’якший, ніж континентальний. З меншими коливаннями температури від дня до ночі, а також від зими до літа.

Це впливає не тільки на температуру, але й кількість опадів у широких регіонах Європи та решти світу. Вода помірковує прибережне середовище різними способами. Вода нагрівається і остигає повільніше, ніж земля. Ця теплова інерція дозволяє прибережним громадам мати клімат, який, як правило, є більш помірним для місць, що знаходяться на півночі. Внутрішня Європа не виграє від прибережних водойм і може мати зими такі холодні, як ті, що знаходяться у верхньому Середньому Заході США.

Ця карта ілюструє домінуючі типи клімату в Європі.

Гольфстрім є, мабуть, найважливішою течією для клімату Західної Європи. Він відповідає за створення помірного клімату для північної широти. Велика частина Західної Європи має помірний клімат типу С. Гольфстрім бере свій початок в Мексиканській затоці, де води прогріваються. Ця потужна течія слідує за східним морським узбережжям США, перш ніж перетнути Атлантичний океан для Європи. Найбільш драматичний ефект Гольфстріму можна зустріти на західних прибережних островах Шотландії. Він має досить м’який клімат, щоб підтримувати деякі форми тропічної флори, хоча він знаходиться на градусі широти аж на північ, як Гудзонова затока, Канада.

Узбережжя Норвегії наводить ще один приклад. Хоча більша частина прибережної зони Норвегії знаходиться в межах Арктичного регіону, вона залишається вільною від льоду та снігу протягом всієї зими. Люди, які живуть далі вглиб країни і ближче до Східної Європи та Росії, стикаються з більш холодним кліматом типу D. Більш холодне повітря змітає з північної арктики або зі східного Сибіру і забезпечує більш холодну зиму в цьому східному регіоні. Середземне море помірковує температуру на південь, забезпечуючи клімат типу С навколо своїх берегів. Клімат типу C зливається з кліматом типу E на полярному колі або поблизу нього в Норвегії та Ісландії.

Чотири основні європейські форми рельєфу

Європа має чотири основні форми рельєфу, багато островів і півостровів, а також різні типи клімату. Чотири основні форми рельєфу включають Альпійський регіон, Центральні височини, Північні низовини та Західне нагір’я. Кожен представляє різну фізичну частину Європи. Широке фізичне середовище забезпечило Європі велику кількість біорізноманіття. Біорізноманіття відноситься до різноманітності кількості видів в екосистемі та кількості членів у кожному виді.

Фізичне середовище також забезпечує природні ресурси та сировину для діяльності людини. Помірний клімат Європи та сприятливе відносне розташування підтримуються її доступом до багатьох річок і морів. Ці вигідні фактори розвитку підтримали розвиток промислової революції в Європі, яка породила високотехнічні та міські суспільства.

Європа виникла як один з основних економічних центрів світової економіки. З урбанізацією Європи пов’язані високі щільності людського населення, які зробили навантаження на природне середовище. Як результат, відбулося значне вирубка лісів та втрата природного середовища існування, що зменшило рівень біорізноманіття царства.

Річки багаті в Європі і забезпечували адекватний транспорт для подорожей і торгівлі протягом всієї своєї історії. Більша частина Європи доступна водним транспортом або через безліч річок, або вздовж великих берегових ліній півостровів і островів. Дунай і Рейн – дві основні річки, що розділяють Європу. Обидва мають свій початок в регіоні південної Німеччини на кордоні зі Швейцарією або поблизу неї. Річка Рейн протікає на північ і впадає в Північне море в Роттердамі, Голландія, одному з найжвавіших портів світу. Дунай протікає на схід через різні великі європейські міста, такі як Відень, Будапешт та Белград, перш ніж впасти в Чорне море.

Ця карта ілюструє чотири основні форми рельєфу Європи: Західне нагір’я, Північна низовина, Центральна височина та Альпійський регіон.

Альпійський регіон

Високі Альпи, які варіюються від східної Франції до Словенії, є центральними в альпійському регіоні. Включені до Альпійського хребта Піренеї, розташовані на кордоні між Францією та Іспанією; Апенніни, що проходять довжину Італії; Карпати, що крутяться навколо Румунії зі Словаччини; і, нарешті, коротші Дінарські Альпи в колишній Югославії. Гори зазвичай забезпечують корисні копалини та руди, які поміщалися там, коли внутрішні процеси землі створювали гори. Гори також ізолюють людей, виступаючи в ролі ділильного ареалу, який може розділити людей на культурні групи.

Альпійський регіон: Ейгер, Менх та Юнгфрау з Меннліхен-швейцарських Альп.

Альпійський регіон оточує середземноморські берегові лінії, які мають більш помірний клімат типу С з жарким сухим літом і прохолодною вологою зимою. Цей тип клімату дозволяє вирощувати такі харчові продукти, як оливки, цитрусові, інжир, абрикоси та виноград. Вічнозелені дуби чагарники та інші посухостійкі чагарники поширені в Середземноморському регіоні.

Центральна височини

Регіон, що межує з головними Альпами на півночі, який включає велику частину південної Німеччини, що тягнеться на схід, відомий як Центральна височина. Ці передгір’я до Альп є чудовими джерелами сировини, такої як лісова продукція та вугілля, які є цінними ресурсами для промислової діяльності. Центральні височини також є хорошими місцями для молочного скотарства та скотарства. Ця середня частина материка має змішаний листяно-хвойний ліс, а рослинність включає дуб, в’яз і клен, змішані з соснами і ялинами. У цьому регіоні існує чотири різні сезони з помірною кількістю опадів круглий рік.

Центральні височини в Північному Рейн-Вестфалії, Німеччина.

Північна низовина

Західне нагір’я зустрічають низовини в центральній Шотландії.

Подібно до житниці Середнього Заходу Сполучених Штатів, Північні низовини Європи мають чудові сільськогосподарські угіддя. Основні сільськогосподарські операції тут передбачає велике європейське населення. Земля рівна до кочення з відносно хорошими грунтами. Північна низовина – велика рівнина, яка простягається по всій північній Європі від півдня Франції, на північ через Німеччину, а потім аж до Уральських гір Росії.

Ця область характеризується преріями та районами високих трав і в основному використовується як сільськогосподарські угіддя. Район низовини також містить болота, верески та озера. Східна частина цієї великої рівнини навколо України характеризується степовим кліматом. Це рівнинний і відносно сухий регіон з короткими травами і, як правило, є сільськогосподарським регіоном. Цей східний район має великі перепади температури, як з дня на ніч, так і з літа на зиму. Зимова температура в східному степу може опуститися до нижче −40° F, а літня температура досягає 105° F Це схоже на степи східної Монтани або західної Північної Дакоти в США.

Західне нагір’я

На західних краях європейського континенту розташовані короткі порізані гори, звані нагір’ями, які простягаються по всій Норвегії, частини Великобританії, а також частини Піренейського півострова Португалії та Іспанії. Ці Західні нагір’я мають рідкісні популяції і менш привабливі для великих сільськогосподарських операцій. Сільське господарство зазвичай обмежується випасом худоби або землеробством в долині та луках.

Шотландське нагір’я відзначається своїми вовняними виробами та високогірною худобою. В Англії центральний ланцюг високогір’я виявився цінним під час промислової революції, оскільки вони дозволили гідроенергетиці, а згодом і видобуток вугілля. Видобуток вугілля був помітним у високогірних регіонах Уельсу. У далеких північних регіонах Скандинавії переважають тундрові середовища. У цьому найхолоднішому та найсухішому високогірному кліматі вічна мерзлота домінує над ландшафтом, а земля стає вологою протягом декількох тижнів літа. Флора складається переважно з лишайників, мохів, невисоких чагарників та польових квітів.

Острів Скай в Шотландському нагір’ї.

Природні ресурси Європи

Ця графіка ілюструє природні ресурси, ніж можна знайти в Європі.

Готовий доступ до величезних територій Атлантичного океану і ряду великих морів, озер і річок зробив рибу важливим природним ресурсом в Європі. Моря навколо Європи забезпечують близько десяти відсотків світових уловів риби. Віддзеркалюючи ситуацію в усьому світі, європейська рибальська активність збільшувалася зі збільшенням чисельності населення. Європейці все більше усвідомлюють наслідки перелову. Запаси атлантичної тріски і атлантичної скумбрії вважаються небезпекою через загрози перелову і змін в навколишньому середовищі, які впливають на природну смертність і уповільнення нересту.

Запаси східного північноатлантичного блакитного тунця також привертають увагу з тієї ж причини. Інші види риб в Північній Атлантиці і Балтійському морі вважаються над виловлюваними. Зміни в рибальстві є серйозною проблемою з екологічних причин, а також тому, що риба складають таку значну частину європейської економіки. Різні регіони Європи мають рясні запаси прісної води, хороші ґрунти та різні корисні копалини.

Родовища корисних копалин в Європі — це залізна руда, яку можна знайти в Швеції, Франції, Україні. Інші мінерали існують у менших кількостях, включаючи мідь, свинець, боксити, марганець, нікель, золото, срібло, поташ, глину, гіпс, доломіт та сіль. Видобувна діяльність підтримала індустріалізацію континенту.

Країни Європи, з утворенням Європейського Союзу (ЄС), почали працювати над спільними дослідженнями та політикою стосовно рибальства. Загальна рибальська політика була розроблена і включає суворі та широкі правила та вказівки щодо риболовлі, зокрема тріски. Оскільки правила настільки суворі та суперечливі, Норвегія та Ісландія відмовилися від ЄС, а не погоджуються дотримуватися цих правил. Ефект цих правил неповністю відомий, але запаси тріски в Північному морі, схоже, не відскакують, як очікувалося.

Ліс охоплює понад 40 відсотків площі суші континенту, причому більшість – на російській стороні. Ліси існують переважно в менш густонаселених країнах Північної та Балтії та в Центральній Європі. Близько половини лісових угідь в Європі знаходиться в приватній власності. Цікаво, що існує кілька різних форм приватної власності, включаючи великі сімейні володіння, холдинги лісової промисловості та малі та дуже малі володіння тисячами осіб.

Більша частина лісових земель управляється, і близько 85 відсотків лісів виробляють експлуатаційні ресурси. Відсоток лісистих земель в Європі відновлюється через велику ініціативу з посадки дерев з 2000 року. Однак забруднення завдало великої шкоди лісам Польщі, Чехії та східної Німеччини, а кислотні дощі та забруднення повітря завдали шкоди лісам на півдні Німеччини.

Ресурси ґрунту мають вирішальне значення. Грунт необхідний для вирощування їжі, підтримки худоби, підтримки інших природних ресурсів, таких як ліси, і постачання підземних вод. Ресурси ґрунту тільки починають привертати увагу в Європі. Проблеми, що підлягають вирішенню, включають втрату верхнього шару ґрунту в результаті розробки та будівництва, застарілі сільськогосподарські практики, видобуток корисних копалин, забруднення виробництв та інших джерел, а також підкислення внаслідок кислотних дощів.

Вугілля, нині істотно виснажене, є в достатку в декількох районах Великобританії, включаючи деякі морські райони, а також в промислових центрах Німеччини і в Україні. Інші родовища вугілля знаходяться в Бельгії, Франції, Іспанії, Чехії, Польщі, Словаччині, Росії. Спалювання вугілля викликало високий рівень забруднення повітря. Кислотні дощі були серйозною проблемою в північних країнах, де вітрові течії переносять забруднювачі на північ до Скандинавії з промислових регіонів Центральної Європи.

У Скандинавії кислотні дощі зменшили популяцію риб у багатьох озерах. Здоров’я лісів також піддається виклику, що зменшує економічні умови регіонів, які залежать від лісів для їх економічного виживання.

Родовища нафти та природного газу існують під Північним морем і були вперше використані в 1970-х роках. П’ять європейських країн мають права на ці ресурси, включаючи Норвегію, Великобританію, Данію, Нідерланди та Німеччину, причому основну частину прав володіє Норвегія. Уряди цих п’яти країн погоджуються, що, хоча і використовувалися лише десятиліття тому, половина запасів нафти в Північному морі споживається.

До видобутку нафтопродуктів з Північного моря Росія та інші республіки колишнього Радянського Союзу поставляли нафту в Європу. Ці райони все ще мають ряд активних операцій з видобутку. Гідроелектроенергетика була важливою і в Європі. Оскільки вугільні та нафтові ресурси значною мірою виснажені та прагнення уникнути екологічної шкоди, спричиненої дамбами, Європейська енергетична комісія виділяє значну енергію та ресурси для заохочення використання відновлюваних ресурсів, таких як вітрова та сонячна енергія.

У березні 2007 року європейські лідери погодилися, що обов’язкова ціль у розмірі 20 відсотків всієї енергії повинна бути з альтернативних джерел до 2020 року. Крім того, 10 відсотків транспортного палива, яке використовують члени ЄС, повинні бути стійким біопаливом.

Ключові виноси

• Гольфстрім забезпечує помірний клімат типу С для більшої частини Західної Європи.
• Східна Європа може відчувати більш холодний клімат типу D.
• Європа має чотири основні фізичні форми рельєфу, які забезпечують різноманітність природних ресурсів.
• Північноєвропейська низовина володіє більшою частиною свого сільськогосподарського потенціалу.
• Збільшення чисельності населення також збільшило попит на навколишнє середовище. Різні екологічні проблеми стають все більш очевидними.
• Кислотні дощі від індустріалізації завдали великої шкоди лісам та популяціям риб у північній Європі. Атлантичне рибальство також переживає зниження видобутку.

Словникові терміни

Глава 5.1 Європа: Фізичне розташування та клімат

Застосування знань

Інтерактивна діяльність для ноутбуків

1. Охарактеризуйте різні типи клімату та фізичні форми рельєфу європейського континенту.
2. Поясніть, як фізична географія Європи підтримала її розвиток.
3. Перерахуйте різні природні ресурси Європи.
4. Коротко підсумуємо екологічні проблеми, з якими стикається Європа.

Питання для обговорення та вивчення

1. Визначте та знайдіть чотири основні фізичні форми рельєфу Європи. Які основні особливості кожного?
2. Як ці форми рельєфу та природні ресурси забезпечують багатство, можливості та переваги європейській спільноті?
3. Чому в північній Європі більша концентрація кислотних дощів? Як кислотні дощі впливають на навколишнє середовище?
4. Які дві річки діють, щоб природним чином розділити Європу? Які річки протікають через Париж і Лондон?
5. Відстежуйте потік кожної з двох основних річок і визначте великі міста, через які протікає кожна.
6. Де знаходяться великі гірські масиви альпійського регіону?
7. Як Альпійський регіон сприяє економіці країн Європи?
8. Чому країни Західної Європи мають більш помірний клімат типу С, хоча вони знаходяться в північних широтах?
9. Як сільськогосподарське виробництво змінюється залежно від фізичних форм рельєфу чи зміни клімату?
10. Як європейці вирішують занепад рибної промисловості Північної Атлантики?

Вправи з географії в реальному світі

1. Використовуючи Карти Google, виконайте наступні дії:
   1. Знайдіть кожне місце в маркованому списку нижче.
   2. Знайдіть найближче місто з міжнародним аеропортом поблизу кожного місця в маркованому списку нижче.
   3. Розрахуйте відстань та час у дорозі на літаку до кожного міста від міжнародного аеропорту Сан-Дієго в Сан-Дієго, штат Каліфорнія.
   • Альпійський регіон
   • Альпи
   • Апенніни
   • Шварцвальд
   • Чорне море
   • Карпати
   • Центральні височини
   • Річка Дунай
   • Дінарські Альпи
   • Піренейський півострів
   • Середземне море
   • Північне море
   • Північна низовина
   • Піренеї
   • Річка Рейн
   • Шотландське нагір’я
   • Гібралтарська протока
   • Уральські гори
   • Західне нагір’я

   Вправа картографування

   Картування нашого світу Модуль 5 Урок 1

   Перетин лінії: У цій діяльності студенти використовуватимуть ГІС для дослідження різних типів міжнародних кордонів, вивчення наслідків різних конфігурацій кордонів та спостереження за змінами кордонів, що відбулися в останні роки.

   Відео для збагачення географії

   Корисні веб-сайти для вивчення географії

   Канадська енциклопедія – це енциклопедія, що фінансується канадським урядом, що охоплює всі галузі знань. Їх наукова колекція містить інтерактивні матеріали.

   ЦРУ World Factbook надає інформацію про людей, історію, уряд, економіку, енергетику, географію, зв’язок, транспорт, військові та транснаціональні питання для суб’єктів світу.

   Congress.gov – це веб-сайт уряду США, де ви можете знайти федеральне законодавство, минуле і сьогодення, а також інформацію про правову систему США.

   Управління з контролю за наркотиками (DEA) – це веб-сайт урядового агентства, який надає поточні новини, ресурси, теми, що цікавлять, інформацію про наркотики, кар’єру в DEA та гарячу лінію чайових.

   Бібліотека Конгресу є найбільшою бібліотекою в світі і надає рукописи, файли, інформацію, фотографії та відео.

   NASA Earth Observatory (NEO) – це веб-сайт урядового агентства США, який дозволяє користувачам шукати та отримувати супутникові знімки Землі.

   Національний архів – це веб-сайт уряду США, який надає історичні документи, фотографії, записи, публікації та ресурси освітян.

   Національна асоціація океанічних і атмосферних (NOAA) – це веб-сайт урядового агентства США, який надає інформацію, пов’язану з погодою та дослідження океану.

   Національна карта – це веб-сайт Геологічної служби Сполучених Штатів та інших федеральних, державних та місцевих агентств, які надають топографічну інформацію для Сполучених Штатів.

   NationMaster є масовим центральним джерелом даних і зручним способом графічного порівняння країн.

   Світовий індекс якості повітря в реальному часі – це веб-сайт, який вимірює більшість місць у світі для забруднення повітря в режимі реального часу.

   StateMaster – це унікальна статистична база даних, яка дозволяє досліджувати і порівнювати безліч різних даних про штатах США.

   Організація Об’єднаних Націй (ООН) – міжнародна організація, заснована в 1945 році і складається з 193 держав-членів. ООН підтримує міжнародний мир і безпеку, захищає права людини, доставляє гуманітарну допомогу, сприяє сталому розвитку та підтримує міжнародне право.

   Бюро перепису населення США – урядова установа США, яка надає годинник населення, дані, опитування, статистику, бібліотеку з інформацією та інфографікою, новини про економіку та багато іншого.

   Геологічна служба США (USGS) – це веб-сайт урядового агентства США, який надає наукову інформацію про природні небезпеки, які загрожують життю, природні ресурси, на які ми покладаємось, здоров’я наших екосистем та навколишнього середовища та наслідки зміни клімату та землекористування.

   WhiteHouse.gov – це веб-сайт уряду США, який надає останні президентські новини, інформацію про бюджет, політику, оборону та багато інших тем.

   Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) знаходиться під управлінням Організації Об’єднаних Націй і забезпечує керівництво у питаннях, критично важливих для здоров’я, формує порядок денний досліджень у галузі охорони здоров’я, а також відстежує ситуацію в галузі охорони здоров’я та оцінку тенденцій у галузі охорони здоров’я у всьому світі Їх веб-сайт надає інформацію про стан здоров’я у всьому світі, спалахи, актуальні новини про здоров’я та багато іншого.

   Всесвітня організація торгівлі (СОТ) – міжурядова організація, яка регулює міжнародну торгівлю. На веб-сайті представлена інформація про історію багатосторонньої торгової системи, представлені відео, новини та події, тематику торгівлі тощо.

   Зображення	Довідка	Атрибуції
   [Рисунок 1]	Кредит: бібліотеки Техаського університету Джерело: open.lib.umn.edu/worldgeography/wp-контент/завантаження/сайти/181/2016/04/9c36bf9822617623a82286829db90cb9.jpg Ліцензія: CC BY-NC 3.0
   [Рисунок 2]	Кредит: http://open.lib.umn.edu/worldgeograp. ing-the-realm/ Джерело: open.lib.umn.edu/світова географія/wp-контент/завантаження/сайти/181/2016/04/40a47baba71586a9e196addb54a2f422.jpg Ліцензія: CC BY-NC 3.0
   [Рисунок 3]	Кредит: http://open.lib.umn.edu/worldgeograp. ing-the-realm/ Джерело: open.lib.umn.edu/світова географія/wp-контент/завантаження/сайти/181/2016/04/55df9d1cceca9446b1f846a5a2ed00c8.jpg Ліцензія: CC BY-NC 3.0
   [Рисунок 4]	Кредит: бібліотеки Техаського університету Джерело: open.lib.umn.edu/worldgeography/wp-контент/завантаження/сайти/181/2016/04/4418b6f29abe5dab3a692441fa04e66.jpg Ліцензія: CC BY-NC 3.0
   [Рисунок 5]	Кредит: Бернд Ольберц [GFDL (http://www.gnu.org/copyleft/fdl.html), CC-BY-SA-3.0 (http://creativecommons.org/licenses/by-sa/3.0/) або CC BY 2.5 ([1])], з Вікісховища https://creativecommons.org/licenses/by/2.5 Джерело: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Siegtal_Eitorf_Merten.JPG Ліцензія: CC BY-NC 3.0
   [Рисунок 6]	Кредит: Фото Р. Берглі — CC BY-NC-SA. Джерело: open.lib.umn.edu/світова географія/WP-зміст/завантаження/сайти/181/2016/04/9297d9ce4498e37fc8c8c64f4e1a11226d.jpg Ліцензія: CC BY-NC 3.0
   [Рисунок 8]	Кредит: європейське агентство навколишнього середовища Джерело: Листівка/зображення/користувач% 3AZXBPC2R3Z0BLCGLZZC5VCMC/575846-1423097239-09-35-1-Природні ресурси-Європа.JPG Ліцензія: CC BY-NC 3.0

   Що таке Європа?

   В інформаційному просторі України бачимо безліч посилань на Європу, на європейські цінності, на «дух Європи», на її традиції, на велич європейської культури і т. ін. Однак важко віднайти бодай якесь чітке формулювання — відповідь на природне запитання: що ж то таке Європа? Не проглядається навіть бажання подискутувати на цю тему. Справді, що ж нею є, а що ні? Де вона починається й де закінчується? І це проблеми аж ніяк не академічні.

   Лідери Європейського Союзу вже багато десятиліть відмовляють у прийнятті до його лав туркам, водночас не сумніваючись, що Болгарія та Румунія — то Європа, хоча в соціально-економічному сенсі ці дві країни Туреччину навряд чи випере­джають. Поки що струнких теорій і чітких стандартів розрізнення європейського та неєвропейського в тій-таки Європі немає.

   Європа — це що: географія, політика, соціально-економічний устрій, релігія, історія, культура, менталітет? Не менш складна ситуація на рівні дефініцій із поділом континенту на Схід і Захід. Деякі автори стверджували, що кордоном Західної Європи є ареал панування латинської абетки та колишня межа імперії Карла Великого. Тоді довелося б вважати Західною Європою Польщу й Чехію, Словаччину й Угорщину, Словенію і Хорватію, що супе­речить географії. Годі вже й казати про Румунію з її також латинською абеткою… А крім того, є багато взагалі неєвропейських народів, що також використовують латиницю.

   Інші автори вбачають Європу лише в католицько-протестантському чи романо-германському світі. Однак цілком католицькі Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Хорватія і Словенія до романо-германського світу не належать. І що тоді робити з колискою європейської цивілізації — Грецією, з її 98% православного населення (найвищий відсоток серед країн)? Виняткова культурно-історична роль Еллади відома кожному європейцю, який здобув класичну освіту.
   Наскільки адекватно розуміють Європу як культурно-історичний феномен?

   нині в Європі точиться гостра суперечка: чим вона має бути: наддержавою чи союзом держав, супернацією чи ансамблем націй — «Європою вітчизн»?

   Самé її поняття сягає глибокої давнини. Немає якогось єдиного погляду щодо його походження. Деякі науковці вважають, що воно пов’язане з містом в області Карія на південному заході Малої Азії (парадокс!), котре називалося Європа. Побутувала, окрім того, легенда про Європу, дочку царя Агенора з Тира (сучасний Ліван), яку вкрали жителі Криту. Ще одна з версій стверджує, що слово «Європа» походить від «Ереб» («темний») і означає країну смеркання (захід), на відміну від «Азії» — «Асі», країни сходу сонця (схід). Але Європа — це не так географія, як насамперед культура. Основа європейської культури — античність. Саме тоді людство зробило величезний крок уперед у пізнанні світу. Антична філософія, мистецтво, наука, римське право, афінська демократія більшою чи меншою мірою живуть у сучасній Європі.

   Майже весь політичний, науковий і філософський, мистецький словник європейців (аристократія, демократія, тиранія, республіка, деспотія, партія, назви наукових дисциплін, жанрів літератури) запозичений у давніх греків і римлян. У Середньовіччі під Європою розуміли насамперед території, де сповідувалося християнство. До речі, сьогодні Перший культурний регіон (за класифікацією ЮНЕСКО) із шести, які є у світі, що називається «європейсько-північноамериканський», дивовижним чином охоплює тільки країни, населені переважно християнами. Церковний розкол ХI століття, поділивши Європу на католицьку і православну, спровокував на Заході появу великої кількості творів, автори яких намагалися спростувати належність східної частини до Європи та християнства. Ця традиція почасти зберігається. Ще й сьогодні можна почути заяви, що обриси «справжньої Європи» збігаються з кордонами між Західною та Східною Римськими імперіями. Справді, Європу важко уявити в культурному вимірі поза Христовим ученням. Як стверджував Томас Манн, без християнства західна культура неможлива: воно забезпечує їй глибину й перспективу, допомагає зберігати внутрішню форму та моральний закон, визначає її гуманістично-демократичний, а відтак і соціально-політичний характер, бо демократія, за Манном, якраз і є «політичним аспектом західноєвропейського християнства».

   Читайте також: Cкляна завіса

   Провідною ідеєю європейської культури впродовж століть була єдність у різноманітності. Про це влучно сказав нідерландський дослідник Брюгманс, порівнявши Європу з музичною темою, яка має варіації. Ними є національні та регіональні відмінності континенту, що стають зрозумілими в контексті загальної теми.

   Україні доведеться напружено шукати свого місця в культурній спільності, й цю працю треба робити вже зараз інтелектуальній верстві нашого суспільства, а для цього — розповідати про себе Європі мовою, що буде їй зрозуміла, у прийнятних для неї формах і символах, не втрачаючи водночас власної самобутності, інакшості. Нині Україна практично поза європейським культурним простором, у неї не існує належних інституцій, що визначали б стратегію і тактику її культурної присутності. Якщо британці мають Британську раду, французи — «Альянс Франсез», іспанці — Інститут Сервантеса, німці — Інститут Ґете, то Україна поки що не спромоглася на створення установи, яка нагадувала б про необхідність подолання певної інтеркультурної провіційності. Уже сьогодні нашій інтелігенції треба думати не лише про те, як українцям увійти в Європу, а й про те, як зберегтися там, не розчинитися в ній, не зникнути у величезному універсумі, який, до речі, виник завдяки принципу націй. Іспанський філософ Хосе Ортеґа-і-Ґассет писав: «Саме завдяки індивідуальному розвиткові маленьких націй, що її формували, Європа змогла скластися як єдине ціле; можна сказати, що найхарактернішим європейським винаходом якраз і є відчуття націоналізму та національна ідея».

   Звісно, сьогодні аж ніяк не всі у Старому світі погодяться із цією тезою, але саме на таких засадах Європа стала Європою, котру ми знаємо як лідера, зокрема й у духовній сфері.

   Читайте також: Анатомія сепаратизму

   Проте нині в Європі точиться гостра суперечка: чим вона має бути: наддержавою чи союзом держав, супернацією чи ансамблем націй — «Європою вітчизн»? І на ці запитання українським інтелектуалам треба готувати свої відповіді вже тепер. Це маса має право не думати на таку віддалену в її розумінні перспективу, інтелектуали повинні намагатися «зазирнути за обрій». Тим більше що в умовах прискореного розвитку світових процесів цей обрій може наблизитися значно швидше, ніж очікувалось, і тоді неготовність виявиться трагічно дошкульною. Адже над Україною (передусім над Південним Сходом) іще й досі тяжіє спокуса євразійства та «русского міра», котрі виступають запереченням європейського шляху розвитку, пропонуючи натомість азійсько-деспотичні моделі суспільного устрою. Абсолютно невипадково перша програмова книга російських євразійців, видана у 1921 році, називалася «Исход к Востоку». Як справедливо зазначили упорядниці антології «Мир России — Евразия» Лідія Новікова та Іріна Сізємская, «…головну «спокусу» євразійців, що породжує отруйні плоди, Бердяєв убачав в етатизмі, сконструйованому за зразками більшовизму та італійського фашизму. Намагаючись замінити комуністичну ідеологію євразійською «идеей-правительницей», котра спирається на догматизоване християнство, євразійці лише посилюють тоталітаризм держави авторитетом церкви, але в цей спосіб змушують її служити «царству кесаря», якщо не «царству мамони». Тотально-ідеократична держава, підсилена авторитетом догматизованого християнства, котра бере на себе організацію всього життя, всієї культури й навіть сфери духу, може виявитися російським фашизмом. Це попередження Бердяєва аж донині зберігає свою зловісну актуальність».

   Нині похмурі пророцтва московських інтелектуалок справдилися стовідсотково. У межах єдиної Європи зберігаються суттєві відмінності, пов’язані переважно з різним історичним досвідом ХХ століття. Західна Європа пережила нацистський та фашистський тоталітаризм, але не знає, не відчула на собі, що таке «реальний соціалізм», комуністична тотальна диктатура. Саме тому ця частина Європи при її нетерпимому ставленні до будь-яких проявів ультраправої ідеології доволі поблажливо дивиться на ультраліву, незрідка вважаючи її чимось на зразок «розваг революційної молоді» й теоретичних мудрувань представників університетської професури. Якщо нацистських злочинців, попри їхній старезний вік, дотепер витягають із джунглів Південної Америки й репресують, то ставлення до комуністичних є суттєво іншим, набагато ліберальнішим. Тому в Західній Європі можуть навіть протестувати проти заборон комуністичної символіки на Сході.

   Якщо для Східної Європи комунізм — жорстока практика, то для Заходу — доволі абстрактна тео­­рія. А з огляду на масове захоплення західноєвропейських інтелектуалів лівими ідеями цій свідомості дуже важко прирівняти злочини комунізму до діянь фашизму й нацизму. Для них Гітлер — абсолютне зло, а Сталін — відносне. Крім того, демократичний Захід активно співпрацював зі сталінським СРСР і будь-яке засудження комунізму неминуче порушує питання про реальні засади й принципи політичної поведінки самого Заходу.

   Ось чому Східна Європа набагато краще розуміє ситуацію нинішніх жертв російської агресивності на пострадянських теренах: Грузії, України, Молдови… Адже у східних європейців є історична пам’ять про кремлівську «танкову дипломатію» в Польщі, Угорщині, Чехословаччині…

   А хорвати й словенці добре пам’ятають сталінські загрози Югославії (хоча серби на ґрунті спільних із Росією імперських емоцій воліють про це забути). Західна Європа не пройшла школи ГУЛАГу. З одного боку, відсутність такої «освіти» вберегла її від багатьох катастроф і страждань, а з другого — позбавила здатності розуміти своїх східних сусідів…