Польський пісний борщик c “вушками” (Barszczyk czerwony z uszkami)

В католицький Святий Вечір 24-го грудня на кожному польському столі з’явиться ця пісна, так важлива для поляків, страва. Щоб приготувати вийнятково смачний борщик, як я зрозуміла з часом, не вистачить самого рецепту, багато залежить від інтуіції, практики і почуття смаку. При чому, часто є так, що готуючи його два рази поспіль отримаєте різний результат. Багато що залежить від кислоти спеціальної закваски на основі буряка, та наскільки самі буряки солодкі. І як мені моя польська свекруха сказала: “У хорошому борщику багато цукру”. Зізнаюсь, спочатку мене це збентежило. Але потім, з практикою я зрозуміла, що це дійсно так.

Крім того, у кожної господині свої маленькі секрети. Хтось гарненько підкопчений чорнослив додає, хтось сушені гриби, хтось і одне й інше (у моєму випадку), хтось пече буряк, хтось відварює, хтось тушкує. Можна готувати борщик на квашених буряках (рецепт нижче), як я, чи без них, підкисляючи борщик лимонним соком, як це робить моя свекруха.

Подають борщик “чистим”, що означає, без грама овочів. Всі відцідити. Часто подають борщик в спеціальних піалах, а іноді навіть в горнятках. Класичним доповненням до борщику є “вушка”, маленькі пельмені з грибною начинкою, які відварюють у підсоленій воді і кладуть у борщик. А також “крокети”, що в польському розумінні налисники з м’ясною начинкою, туго скручені, у формі великого крокету, обкатані в яйці і сухарях і обсмажені до хрусткої скоринки. Їх подають на тарілці збоку. Ними закушують борщик.

Зізнаюсь, приготувати хороший український борщ набагато простіше, ніж хороший польський борщик. (Мене страшенно дратує коли хтось називає його “борщок” з наголосом на останній склад. (Ненависний мені Б.Бурда.)) Борщик, ласкаво від “борщ” саме так називають його поляки. По-польськи це вимовляється “барщик” з наголосом на перший склад).

Отже, натхнення Вам! Успіху і смачного борщику!:-)

• 500 грам буряка, почистити, крупно порізати
• 3 зубка часнику
• 1 ч.л. цукру
• 1 лавровий лист
• 1/2 ст.л. солі
• 2-3 горошини духмяного перцю
• Вода

• 1 кг середнього розміру буряка
• 2 середні морквини, почистити, крупно порізати
• 1 цибулина, крупно порізати
• 3 шт. чорносливу
• 10 грам білих сушених грибів
• 2-3 гілки свіжого майорану (або 1 ст.л. сухого)
• 1 ч.л. духмяного перцю
• 1 лавровий лист
• 60 грам цукру
• Сік 1/2 лимону
• 1 ч.л. чорного меленого перцю
• Сіль до смаку
• Варені грибні вушка до борщику

Квашений буряк:
Дивіться відео як квасити буряк:

Буряк щільно скласти в чисту банку.

Додати сіль, перець, цукор, часник і лавр.

Залити доверху холодною водою.

Поставити в прохолодне місце 7-10 ᵒС, в худому випадку в холодильника, на 2-3 тижні. (Вода повинна стати злегка тягучою і мати кислий аромат і смак).

Коли буряк дійде до потрібного стану, поставити банку в холодильник і зберігати до 3-х місяців або перших слідів цвілі.

1) Розігріти духовку до 180 ᵒС. Буряк загорнути у фольгу.

Викласти буряк в розігріту духовку і пекти до готовності, 1,5-2 години. При проколюванні ножем буряк повинен з легкістю зісковзувати з ножа. Вийміть овочі і дайте трохи охолонути.

2) Поки буряк печеться, приготуйте бульйон з овочів і грибів.

У велику каструлю помістіть сушені гриби, моркву, цибулю, чорнослив, духмяний перець. Залийте 4 л холодної води. Доведіть до кипіння, зменшіть вогонь до мінімуму і варіть 1 годину.

3) Коли буряк спікся, остудіть його трішки, почистіть і натріть на великій тертці.

Перекладіть буряк в бульйон. Додайте квашений буряк разом з рідиною. Доведіть до кипіння, зменшіть вогонь, додайте цукор, лавровий лист, майоран, сіль за смаком і варіть ще 15-20 хвилин на повільному вогні.

4) Зніміть борщ з вогню, над чистою каструлею помістіть сито і відцідіть всю рідину. Все що залишилося використовуйте на свій розсуд (можна віддати тваринам, викинути). Те що залишилося в каструлі і є польський борщ.

5) Додайте в борщ мелений перець і лимонний сік, доведіть до кипіння і спробуйте на смак. Додайте ще цукор, лимонний сік або сіль, якщо є потреба. Все залежить від солодкості печеного буряка і кислоти квашених буряків.

5) Відварити “вушка” у великій кількості киплячої підсоленої води. Рецепт “вушок” дивіться ТУТ.

Відцідіть і подавайте разом з борщиком.

Дивіться відео, як готувати польський борщик й у дещо іншій версії:

Чорний гризун з білими вушками

Зареєструйтеся на сайті, якщо у вас немає облікового запису на Волинських Новинах.

Забули пароль? Або якщо ви – користувач попередньої версії сайту, пам’ятаєте свій логін – просто створіть новий пароль.

Якщо у вас виникли проблеми з авторизацією, будь ласка, напишіть нам листа.

Всесвітній день захисту тварин відзначають кожного року 4 жовтня. Диким тваринам потрібна наша допомога, інакше прийде день, коли ми будемо їх бачити лише на картинках чи в неволі.

15 диких тварин України, яким потрібний захист

Це невелика частина тварин, які потребують захисту, і насамперед захисту від діяльності людини: полювання, браконьєрства, вирубки лісів, забруднення ґрунтів, передає 24 канал.

Ці милі їжачки мають статус зникаючих, і якщо ви їх зустріли – вважайте себе щасливцем. Експерти припускають, що на території України їх лише кілька десятків особин.

За останні 20 років вухастих їжачків зустрічали тільки раз у дикій природі – в околицях Луганська. Цей вид стрімко зникає через деградацію степових екосистем, у яких водиться.

Лісовий кіт – справжній витривалий мисливець, який вполює здобич і витримає люті морози. Також він відрізняється від свійського кота більшими розмірами (довжина тіла до 90 см) і відносно коротким хвостом.

Лісовий кіт водиться у лісах Карпат, Вінницької, Кіровоградської та Одеської областей.

Популяція котів зменшується кожного року (зараз в Україні їх 400–500 особин) і все через масову вирубку листяних лісів, зокрема, дібров. Також тварини часто гинуть під час полювання та у браконьєрських пастках.

Врятувати зубрів у дикій природі, на жаль, не вдалося. Цих унікальних тварин можна побачити лише у спеціальних господарствах.

Зубри зникли з дикої природи, зокрема, через полювання. І навіть зараз, у цивілізованому світі, зубр є популярним об’єктом полювання серед багатіїв. За останні 20 років ця тварина зникла в Україні у багатьох місцях, де раніше була відновлена.

Цього жука не сплутаєш із жодним іншим. До слова, його роги – це зовсім не роги, а дуже розвинені верхні щелепи.

Спершу жук-олень був звичайним видом по всій території Європи, однак зараз його популяція постійно зменшується. Жукам-оленям загрожує вимирання, адже зменшується кількість старих дерев, а молоді посадки не придатні для харчування та розмноження цього рідкісного жука.

Вухань австрійський – це вид кажанів з великими вушками. В Україні ці рідкісні тварини під охороною в заповідниках Карпатського регіону, Розточчя, Поділля і Криму.

Якщо колись ви побачите, що на вас летить вухастий кажан – не лякайтеся, адже ця тварина налякана ще більше і потребує піклування.

В Україні чорні грифи трапляються лише в Криму. Останнє видання Червоної книги України (2009 року) вказує, що популяція на нашій території цих птахів – не більше 50 особин.

В Україні бурий ведмідь водиться в Карпатах, хоч може забрести і в ліси на півночі Чернігівської та Сумської областей. Загалом в Україні не більше 300 особин, і на тварин досі полюють браконьєри. Ведмеді зазнають і інших знущань: їх дресирують у цирках, тримають як розвагу у ресторанах чи приватних господарствах.

На території Національного природного парку «Синевир» існує реабілітаційний центр для бурих ведмедів. Там тварин лікують як фізично, так і психологічно – багато ведмедів уже на волі продовжують виконувати циркові трюки.

У центрі спеціалісти допомагають ведмедям повернутися до їхньої істинної природи, і деякі тварини навіть навчилися зимувати у барлогах, які самостійно «збудували».

Цей красень – один із найбільших птахів Українських Карпат. Глухарі занесені до Червоної Книги України, але це не заважає браконьєрам полювати на них.

Також на зниження популяції впливає вирубування лісів, випасання великої рогатої худоби і навіть туризм у місцях висиджування маленьких пташенят.

Горностай – це маленька пухнаста та прудка тваринка з красивим хутром, яке влітку стає коричнево-жовтувато-сірим, а взимку – білим. Горностаї стали жертвами модної індустрії – з їхнього щільного і м’якого хутра і досі виготовляють шуби.

В Україні ці милі тваринки під охороною держави, їх включено до Червоної книги України, і полювання на них заборонене навіть з метою дослідження.

Чорного лелеку не так просто зустріти у природі, бо він, попри те, що рідкісний, веде потайний спосіб життя і намагається уникати людей. Загалом в Україні цих птахів близько 400-450 пар.

Чорні лелеки гніздяться переважно на Поліссі та в Карпатському регіоні.

Мандруючи Карпатами, уважно дивіться під ноги, бо стежкою може прошмигнути вогняна саламандра. Її легко впізнати за неординарним забарвленням – чорне тіло з жовтими плямами.

Жолудниця європейська

Маленький гризун з велетенськими очима. Жолудниця водиться у лісах (хвойні, листяні та мішані), хоча іноді зустрічається в садах і городах.

Жолудниця європейська

Ви боїтеся сов, їх величезних очей та моторошного крику? Якщо так, то дарма. Сови, зокрема, регулюють кількість гризунів, які завдають шкоди господарствам.

Один серед видів сов, які водяться в Україні – це сипуха. Рідкісний птах гніздиться в західних і центральних областях України, а також на півночі Одещини. Сипух у світі стає все менше і менше: у цілій Європі їх 110-220 тисяч пар, а в Україні близько 30 пар.

Рись також стала жертвою модної індустрії. На цих довершених та граційних тварин тривалий час полювали заради хутра. Зараз ці хижі коти рідкісні в Україні: у Карпатах – близько 350–400 особин, а на території Полісся – до 80–90.

Це надзвичайно красива і така ж рідкісна неотруйна змія, яка має статус зникаючого виду.

Якщо вам пощастить зустріти цього плазуна, то лише у кримських заповідниках, і то не щороку.

До кінця 40-х років 20 ст. полоз леопардовий був ще звичайним видом, а з 70-х років – змію бачили раз на кілька років. Зараз на полоза леопардового активно полюють любителі змій для особистих колекції та для продажу.

За даними Червоної Книги України

Гризуни: опис, спосіб життя, представники загону || Гризун з пишним хвостом

Гризуни становлять 42% від загальної кількості всіх ссавців. Дикі звірі широко поширені по земній кулі. Одні населяють арктичні тундри, інші мешкають в посушливих жарких пустелях, треті зустрічаються тільки в степовій або польовий місцевості. Всі вони ведуть різний спосіб життя і відрізняються один одного за зовнішніми характеристиками.

Дізнаємося, які бувають дикі польові та степові гризуни.

Які є гризуни

Хоча при згадці про польових і степових гризунах у багатьох виникають асоціації з пацюками і мишами, цей загін набагато обширніше. Його представники відрізняються високою адаптивністю і входять в різні екологічні групи.

У список диких гризунів з степовий і польовий місцевості входять:

• миша;
• щур;
• хом’як;
• бурундук;
• соня;
• їжак;
• бабак;
• ховрах;
• лугова собачка;
• білка летяга;
• тушканчик;
• бобер;
• дикобраз;
• голий землекоп.

миша

Миші – вельми неоднозначні звірята. Польові знищують продуктові запаси, лабораторні служать незмінними учасниками медичних і наукових досліджень. Тому до них можна ставитися по-різному.

Миші – невеликі польові гризуни, довжина яких становить 2-20 см при вазі в межах 15-50 м Вони мають постійно зростаючі зуби і довгий, злегка опушене або повністю лисий хвіст.

Харчуються польові гризуни листям, комахами, жолудями, горіхами і зерновими. Вони впродовж кількох століть живуть поруч з людиною і не бояться його.

Цікаво! Польові миші здатні розрізняти жовті і червоні відтінки.

Щур

Ці великі гризуни виростають до 8-30 см в довжину і важать до 500 г. Вони покриті темно-сірої або сірувато-бурою шерстю і живуть практично повсюдно.

Сірі і чорні щури селяться ближче до людей, чернохвостая облаштовуються біля водойм Австралії і Нової Гвінеї, а малі зустрічаються в лісових і лісостепових зонах азіатських країн.

хом’як

Цей дикий польовий гризун зовні нагадує своїх домашніх побратимів. Але, на відміну від останніх, він мешкає в природному середовищі. Типовий мешканець степів, лісостепу і різнотравних луків не боїться людей і має ще одну назву – «Карбишев».

Польовий дикий гризун виростає до 37-39 см в довжину і важить до 700 м

бурундук

Ці дикі гризуни представляють сімейство болючих. Бурундуки виростають до 15 см завдовжки без урахування хвоста і важать до 150 г. Вони мають світло-сіре або біле черевце і сіро-руду шубку з п’ятьма чорними поздовжніми смугами на спині.

Бурундуки ведуть денний спосіб життя. Їх злегка опуклі очі забезпечують їм великий кут огляду. Смугасті дикі гризуни годуються переважно рослинною їжею і роблять запаси.

Соня

Ці дикі гризуни є чимось середнім між білкою і мишею. Вони виростають до 6-9 см і важать 15-200 г, а довжина їх хвоста може досягати 4-16,5 см. Соні мають м’яку шубку, колір якої варіюється від попелясто-сірого до коричневого або рудого.

Ці дикі гризуни ведуть нічний спосіб життя і прекрасно орієнтуються на місцевості завдяки гострому нюху, довгим вусах і великим очам.

У раціоні сонь переважають квіти, горіхи, фрукти і комахи, тому вони селяться там, де багато різноманітної рослинності.

Їжак

Ці невеликі комахоїдні дикі звіри виростають до 10-44 см в довжину і важать в межах 0,3-1,5 кг. Верхня частина їх тіла покрита порожніми, поступово оновлюються колючками переважно темного забарвлення.

Єжи ведуть нічний спосіб життя, а вдень ховаються. Свої гнізда вони облаштовують в ямах, коренях чагарників або чужих спорожнілих норах.

бабак

Ці дикі звіри виростають до 55-75 см і важать до 10 кг. Степові гризуни мають дуже сильні лапи з великими кігтями, велику голову на короткій шиї і маленький, майже непомітний хвіст. Вони харчуються дикої рослинністю і не знищують сільськогосподарські посіви.

Бабаки населяють степову і лісостепову зону.

Суслик

Ці степові гризуни в середньому виростають до 20-25 см і важать до 0,2-1,5 кг. Їх забарвлення залежить від ареалу проживання і коливається від зеленуватого до пурпурного зі смугастою або рябої спиною і світлим животом. Ховрахи живуть переважно в степових і лісостепових зонах і живуть невеликими колоніями.

Кожна група складається приблизно з 20 самок з дитинчатами.

Лугова собачка

Цей дикий гризун польовий. Звірятко відноситься до сімейства болючих, зовні він схожий на бабаків або ховрахів. Свою назву гризун отримав через здатність видавати незвичайні звуки, що нагадують щеняче гавкіт.

Лугова собачка виростає до 30-38 см і важить близько 1-1,5 кг. Дикий польовий гризун відрізняється щільним складанням і має маскувальну забарвлення, яка допомагає йому зливатися з навколишнім середовищем.

Лугова собачка часто зустрічається в напівпустельною і степовій місцевості. Дикий польовий гризун живе в підземних норах і харчується травою, насінням, горіхами і комахами.

Білка летяга

Цей незвичайний дикий гризун виростає до 14-20 см і важить близько 140 г. Він має маленькі округлі вуха, величезні чорні очі, невелику притуплену мордочку і бічні шкірясті перетинки уздовж тіла.

Весь корпус дикого гризуна покритий однотонним сірувато-бурим хутром, який допомагає маскуватися в природному середовищі.

тушканчик

Ці дикі гризуни живуть в степових, напівпустельних і пустельних зонах. Вони виростають до 4-25 см і важать не більше 200-300 г. Хвіст степових тушканчиків зазвичай довше за тіло і досягає 7-30 см.

Часто на його кінці є плоска чорно-білий пензлик, яка використовується в якості керма при бігу або візуального сигналу небезпеки. Всі види пустельних і степових тушканчиків відрізняються характерною зовнішністю – вони мають величезні вуха, короткий куце тіло і сильні довгі задні кінцівки.

бобер

Це чи не найбільша різновид диких гризунів. Її представники виростають до 1 м в довжину, близько 35 см у висоту і важать до 32 кг. Бобри мають приосадкувате тіло і сильні короткі кінцівки з міцними потовщеними кігтями і плавальними перетинками.

Ці великі дикі гризуни ведуть напівводний спосіб життя і часто зустрічаються в лісовій і лісостеповій зоні європейської частини України.

дикобраз

Довжина цих диких гризунів досягає 80 см, а маса складає близько 13 кг. Велике тіло дикобразів покрито численними порожнистими голками, які грають роль поплавців і відлякувач ворогів. Ці дикі гризуни не бояться людей і часто селяться поблизу поораних полів, щоб розкрадати урожай.

голий землекоп

Це дикий крисообразний гризун, довжина якого не перевищує 12 см при вазі 30-60 м Він має циліндричне тіло, велику голову і короткі п’ятипалі кінцівки.

Землекоп не зовсім лисий, його корпус покритий рідкісними, ледь помітними волосками. Завдяки зморшкуватою шкірі дикий гризун безперешкодно повертається в тісному просторі, буквально перекидаючись всередині власної шкурки.

Дикі гризуни мають високу адаптивність і освоїли практично кожен куточок земної кулі. Велика частина з них мешкає в степовій і лісостеповій зоні і не боїться сусідства з людьми.

Гризуни – цікаві факти

Гризуни – найчисленніший загін класу ссавців типу хордові. До гризунів відносяться більш третини видів всіх ссавців.

Відмінною рисою представника гризунів є наявність двох пар великих добре розвинених різців, які постійно зростають і, завдяки особливій будові, заточуються протягом усього життя тварини.

Ці різці необхідні гризунам для харчування, риття нір, захисту від ворогів і нападу.

У світі відомо понад 2 тисяч видів цих тварин, які об’єднані в підряди (вивірковиді, дікобразообразние, мишеобразних), кожен з яких ділиться на сімейства (всього близько 30).

Найбільш численний підряд мишеобразних, зокрема сімейство хом’яків, яке включає полівок, хом’яків, піщанок (половина видів фауни України і України). Широко відомі сімейства білячі, боброві, свінкообразние, Нутрієві, шиншилові, тушканчікових, мишачі.

Представники гризунів – миші, щури, бурундуки, бобри, морські свинки, ондатри, нутрії, бабаки, тушканчики, ховрахи, білки, тощо

Палеонтологи вважають, що в процесі еволюції гризуни походять від спільних предків з комахоїдними тваринами. Викопні рештки знайдені в пластах палеоценового періоду крейдяний епохи (близько 60 млн. Років тому).

В даний час найближчими «родичами» гризунів за будовою і способу життя є представники загону Зайцеподібні.

Гризуни поширені по всій Землі, крім Антарктиди, заселяючи все довкілля. Найбільш різноманітна і численна ця група тварин у відкритих місцевостях помірного і субтропічного поясів.

Більшість гризунів – наземні тварини. Є серед них напівводні види, які здатні відмінно плавати і пірнати.

Деякі гризуни (летяги) живуть на деревах і переміщаються, перелітаючи з гілки на гілку. Як притулки використовують дупла, ущелини скель, риють нори. Більшість видів цих тварин виявляють активність протягом усього року. Деякі види, що живуть в холодному кліматі, при зниженні температури впадають в сплячку різної тривалості.

будова

Гризуни – це тварини дрібних, рідше середніх розмірів. Найбільший представник – водосвинка, або капибара, що мешкає в Південній Америці. Довжина тіла капібари досягає 1,5 м, а маса 60 кг. Найдрібніше тварина – миша-малютка. Її довжина – до 5 см.

Зуби пристосовані до обробки твердої рослинної їжі. Вони харчуються, в основному, рослинними кормами – плодами, насінням, зеленими частинами рослин, деревиною і корою.

Тільки деякі види перейшли до харчування комахами та іншими безхребетними, наприклад, щури.

Зовнішній вигляд дуже різноманітний в зв’язку з відмінностями в способі життя. Розрізняються будова тіла, розміри кінцівок, хвоста, форма вушних раковин у різних видів гризунів.

Кінцівки у більшості гризунів стопоходящие або полустопоходящих. Хвіст може бути відсутнім, як у морських свинок, а може бути довший за тіло, як у мишей і тушканчиків.

Добре розвинений волосяний покрив, у деяких видів волоски видозмінені в голки. Забарвлення покриву різних видів різноманітна.

Будова зубів всіх гризунів схоже. Це явище характерне для всіх представників загону. У них є по одній парі збільшених різців на верхній і нижній щелепах. Різці безперервно ростуть і сточуються.

У зв’язку з тим, що покриттям передньої поверхні є емаль, а задньої – дентин, зуби здатні до самозатачіванію, коли тварина гризе щось. Іклів у гризунів немає, а різці розташовані на певній відстані від корінних зубів.

Проміжок між різцями і корінними зубами називається діастемою.

Головний мозок у відносно великих розмірів, але великі півкулі недорозвинені, мають гладку поверхню і не прикривають мозочок.

Травний тракт гризунів у зв’язку з вживанням грубої рослинної їжі має характерні особливості будови.

Він досить довгий, є сліпа кишка, де їжа піддається тривалому переварюванню шляхом бродіння. Шлунок простий або багатоінсценує.

Гризуни здатні розмножуватися з неймовірною швидкістю. Більшість видів дають кілька (до 7-8) виводків протягом року, причому в кожному може бути до 10-15 дитинчат. Чисельність гризунів може різко змінюватися, підвищуючись в періоди масових розмножень в 100 і більше разів.

значення

Значення гризунів в природі величезне, так як вони є їжею для багатьох звірів. Багато видів є шкідниками сільськогосподарських культур, зокрема, зернових.

Деякі види можуть бути переносниками гельмінтів і збудників інфекційних захворювань людини (чуми, туляремії, енцефалітів).

Тому для обмеження чисельності гризунів-шкідників з ними ведуть боротьбу, знищуючи їх біологічними, хімічними, механічними способами. Серед гризунів є хутрові тварини з цінним хутром – нутрія, ондатра.

Желтогорлая миша – гризун з довгим хвостом

Желтогорлая миша – вид гризунів, що відноситься до роду Лісові і польові миші, сімейству Мишині.

Опис желтогорлая миші

Це дрібний звірок, довжина тіла якого складає 10-13,5 сантиметрів, а довжина хвоста може досягати 13 сантиметрів, найчастіше хвіст довший за тіло. Вуха великі – їх висота становить 16-20 міліметрів.

Желтогорлая миша (Apodemus flavicollis).

Забарвлення хутра руда з бурим або охристим відтінком. По спині йде вузька смуга чорного кольору. Черево біле з волосками, темними біля основи. На грудях розташовується велика пляма овальної або округлої форми, жовтого кольору, іноді може мати кільце, а пояс.

Форма черепа у дорослих особин більш незграбна, а голова крупніше, ніж у звичайній лісовій миші. Крім того, желтогорлая миша відрізняється світлим забарвленням нижньої частини шиї, великими вухами і довгим хвостом. За цими ознаками желтогорлая миша виділили в кінці ХІХ століття в окремий вид.

Місця поширення желтогорлая мишей

Желтогорлиє миші живуть в гірській і лісовій зонах Західної Європи і європейської частини нашої країни. Ареал тягнеться від Іспанії до Поволжя.

Желтогорлая миша є рознощиком різних захворювань.

У європейській частині України вони поширені практично скрізь, наприклад, ці звірята зустрічаються в Калінінградській, Новгородській областях, на Південному Уралі, в Башкирської АРСР, в Одеській області, Донецьку, Луганську, в Саратові. Крім того, желтогорлиє миші живуть на Чорноморському узбережжі, в Криму і Закавказзі.

Желтогорлиє миші – теплолюбні тварини, вони живуть на Британських островах і в південній частині Скандинавського півострова.

Найвища чисельність желтогорлая мишей спостерігається в широколистяних лісах, особливо в дібровах. Також вони селяться в змішаних лісах, якщо в них ростуть широколистяні породи дерев.

Найчастіше ці звірки не виходять за межі лісових масивів і гірше пристосовані, ніж звичайні миші, до старих насаджень. В результаті багато острівні ізольовані місця залишаються незаселеними желтогорлая мишами.

У Карпатах і Кавказькому заповіднику вони зустрічаються до верхньої межі лісу, а влітку спускаються в кам’янисті райони альпійського пояса.

Як і звичайні миші, взимку вони ховаються в господарських та житлових будівлях, але влітку вони завжди йдуть на волю.

Желтогорлиє миші зустрічаються в Скандинавії і Великобританії.

Спосіб життя желтогорлая мишей

У желтогорлая мишей більш чітко виражена нічна активність. Живуть вони в основному в дуплах на різноманітної висоті, крім того, можуть рити під корінням нори. Нори можуть бути досить довгими, їх глибина досягає 1,5 метра.

У норах є просторі камери для зберігання. Желтогорлиє миші частіше за інших видів селяться в пташиних гніздах, особливо в лісах, в яких дупел занадто мало. У гніздах миші розмножуються і зберігають зимові запаси. Маса зимових запасів може становити до 4-х кілограм.

У зимову сплячку желтогорлиє миші не впадають.

Желтогорлиє миші, в порівнянні зі звичайними мишами, є більш вираженими семяєд.

В основному вони харчуються насінням широколистяних порід: жолудями, буковими горіхами, насінням клена, липи та ліщини. Також вони їдять насіння деяких видів чагарників, наприклад, бруслини.

Крім того, в хід йдуть листя і сходи. Культурні насіння ці миші починають поїдати задовго до того, як вони дозріють.

Ховаючись від хижака, ці гризуни можуть здійснювати величезні метрові стрибки. Якщо зіставити розміри тіла і довжину стрибка, то желтогорлиє миші випереджають навіть стрибучий сірих кенгуру. Така здатність желтогорлая мишей обумовлена ​​будовою їх задніх лап. Крім того, вони можуть високо підніматися на дерева – близько 4-х метрів над землею.

Желтогорлая миша занесена в Червону книгу Київської області.

Розмноження желтогорлая мишей

У рік самка приносить 2-4 виводка, середня величина дитинчат у виводку – 6 особин. Тваринки з першого посліду розмножуються вже в цьому ж році. Чисельність мишей залежить від врожаю широколистяних порід. На чисельність негативно впливають снігові і морозні зими.

Господарське значення желтогорлая мишей

Ці гризуни ушкоджують морква, картопля, кавуни, томати, соняшники, зернові культури на корню і в скиртах. У деяких областях нашої країни навіть довелося відмовитися від посадок дуба, оскільки желтогорлиє миші знищували посіяні сходи.

Варто враховувати, що желтогорлиє миші є кормом для хутрових звірів, тому їх користь безперечна. Ці гризуни є переносниками деяких захворювань, наприклад, туляремії, кліщового енцефаліту та лептоспірозу.

Желтогорлиє миші вміють добре стрибати, часто вони роблять великі стрибки.

Мінливість желтогорлая мишей

Розміри тел желтогорлая мишей зменшуються на південь, захід і північ від центральних районів європейської України. У південних особин забарвлення шерсті більш яскрава, коричнева. Відзначається більше 10 підвидів желтогорлая мишей.

схожі види

Від інших видів мишовок желтогорлиє миші відрізняються коротким хвостом. А від даурских хом’ячків – навпаки довгими хвостами. У Західній Європі були знайдені викопні останки великої лісової миші, яка є родинним видом для желтогорлая миші.

Чисельність желтогорлая мишей

Кількість мишоподібних гризунів змінюється циклічно, що залежить від паводків, посухи, епізоотії. Такі ситуації привели до того, що чисельність желтогорлая мишей знизилася настільки, що в 2008 році вид занесли до Червоної книги Київської області. Але сьогодні ці звірки не є рідкісними.

, Будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter.

Знайомство з загоном гризунів – Знайомство дітей дошкільного віку з навколишнім світом

Дана стаття присвячена такому актуальному питанню, як знайомство дітей з загоном гризунів . Даннаятема привертає увагу багатьох батьків і педагогів.

Адже в моментивзросленія дітей їх увага акцентується на тварин, в тому числі і гризунах, так як ці дрібні і миловидні істоти так і ваблять дрібні рученята діточок.

Але не всі тварини безпечні, як здається на перший погляд, про це ми з вами іпоговорім.

По-перше , ответімна питання дітей «Гризуни? Чому їх так називають? » Тому що у них развітипередніе 2 зуба пристосовані для гризенія, ну і безпосередньо вони пітаютсяорехамі які вони гризуть.

По-друге , рассмотрімдовольно відомих і цікавих гризунів в очах дітей.

Білка

Білка – маленький лісовий звірок, жівущійв тайзі, а так само в змішаних і широколистих лісах.

Це моторне, симпатичне створення з гострою мордочкою, цепкімілапкамі, довгим пухнастим хвостом влаштовує своє гніздо на деревах і оченьіскусно захищає його від вітру, снігу і холоду. Забарвлення шерсті цих зверьковзавісіт від сезону року.

Влітку білка руда, а взимку – світло-сіра. Вона обладаетзоркім зором, сильним чуттям, надзвичайною рухливістю. З швидкістю молнііперелетает вона з гілки на гілку. Але, не дивлячись на це, у білки багато ворогів, втому числі і людина.

Харчується вона горіхами, жолудями, бруньками і плодамідеревьев.

бобер

Бобер – знаменитий будівельник воднихсооруженій. Це найбільший гризун наших лісів. По виду він напомінаетогромную щура. Широкий плоский хвіст покритий риб’ячою лускою. Пальці на лапахсоедінени плавальної перетинкою.

Бобер влаштовує своє житло по берегамводоёмов з гілок, кілків, трав, скріплюючи все це клейкою глиною. Він пітаетсямягкімі деревними породами: вербою, осикою, тополею і березою. Крім того, есткорні і стебла латать, очерету і різних водяних рослин.

Мощнимірезцамі бобри підгризають стовбури дерев і валять їх на землю, розгризають на шматки запасають все це на зиму.

бурундук

Бурундук дуже схожий на білку, номеньше її за розміром майже вдвічі. Довжина його тіла близько 25 см. На спині у негопять темних смуг на сірому або рудому тлі. Поширений цей кумедний звірок у Північній Азії.

Він добре стрибає по деревах, але живе в норі під що впали стволамідеревьев і пнями. Харчується плодами, грибами, насінням та комахами. Влітку іосенью робить запаси, переносячи в нірку в защічних мішках до 10 кг кедрових горіх, зерен злаків і насіння. Взимку впадає в сплячку.

дикобраз

Дикобраз – представник хвойних лесов.Он хороший древолаз і плавець. Його довжина від 70 до 90 см. Мордочка його покритагустой шерстю.

Дикобраз істота замкнутий, любитель самотності; днем онскривается в підземних норах, а ночами відправляється на пошуки плодів, листя, кори і коренів рослин. Його гострі довгі голки – хороша зброя.

Пріпронікновеніі голок в шкіру ворога, вони можуть викликати смерть тварини.

заєць

Заєць – невелике лісове тварина, гризун.Распространен по всій Європі, Малій Азії і Східній Африці, а також вАвстраліі і в Америці. Мешкає в основному в лісових зонах, уникає откритихмест (лугів, полів).

Забарвлення хутра залежить від пори року. Влітку заєць сірий, а взимку онбелеет (за винятком кінчиків вух). Вуха у нього довгі, що й хвалите хорошому слуху. Довгі задні ноги дозволяють йому робити великі стрибки іубегать від переслідування.

Вдень заєць спить, зачаївшись серед трави, а по ночамвиходіт годуватися. Харчується він злаками, бобами, корою дерев і, звичайно ж, неоткажется і від капусти.Весной зайці влаштовують боксерські турніри і невероятниеакробатіческіе турніри.

Це частина їх шлюбних залицянь.

дикий кролик

Дикий кролик відбувається з Іспанії. Він мельчезайца і важить всього лише 1, 5 кг. У нього сіра шкурка і щодо короткіеуші. Дикі кролики живуть колоніями, харчуючись травою і пагонами рослин.

Оніпредпочітают низини з піщаним ґрунтом, в якій легко виривати нори. Кролиця п’ять разів на рік приносить від 4до 12 кроленят.

Від диких кроликів биловиведено безліч порід домашніх кроликів, що розводяться заради м’яса, пуху ішкурок.

Щур

Щур – один з найнебезпечніших гризунов.Дліна її тіла близько 24 см, забарвлення буває різною: від білої до чорної, хвостдлінний.

Поширені етігризуни практично скрізь і сприяють поширенню небезпечних епідеміческіхзаболеваній, особливо в тропіках і субтропіках.

Плодючість цього зверькатребует регулярного вживання заходів по обмеженню їх потомства, так як іхчісленность дуже швидко растет.Криси дуже кмітливі, що дозволяє імпутешествовать в трюмах кораблів і в поїздах.

Мара

Мара – це один з найбільш крупнихгризунов. Пасеться на грубих травах. Живе зазвичай невеликими зграями. Мара дуже схожа назайца, тільки вуха у неї не довгі.

Довжина її тіла близько 50 см, вага 9-16 кг, ногідлінние і сильні, шубка м’яка і густа буро-сірою, сіруватою або коричнево-буройокраскі.Передвігается мара зигзагоподібними стрибками, як м’ячик, відштовхуючись відразу всіма чотирма кінцівками.

Вона дуже нервова іпугліва, від несподіваного переляку вона може померти. Харчується це удівітельноежівотное різної рослинною їжею.

миша

Миші – це маленькі шкідливі розбійники, які в природі поширені досить широко. Одні живуть в будинках, інші – в підлогу, треті – по берегах річок, але всі вони гризуни і наносять не малий вредпріроде і людині.

Ці тваринки гризуть все: знищують посадки рослин, подгризаюткорні і кору дерев, гризуть овочі і коренеплоди. У будинках прогризають підлоги, ізгризиваютмебель, речі, книги і багато іншого. До того ж миші є разносчікамістрашних інфекцій.

Але і у них чимало ворогів: соболь, горностай, лисиця, куніцаі багато інших.

Хом’яки – холостяки в сімейному житті. Живуть поодинці в своїх нірках. Норки риють з безліччю різних поворотів і проходів, обов’язково є комора (своєрідна «Хомякова кухня») для збору провізії на зиму – то є, нори у них досить складні за своєю будовою. Із заходом сонця звірята «виходять на полювання», що б назбирати їжі. Воліють як рослинну, так і тваринну. Багато видів хом’яків настільки запасливі, що можуть збирати до 90 кілограмів харчів у своїй коморі! Так само, хом’яки впадають в сплячку.

Розібравши особливості кожної тварини, ми розширити і уточнити знання дітей про хом’яків (особливості зовнішнього вигляду, способу життя).

устаткування:

Картинки і фотографії хом’яка, на окремих аркушах паперу намальовані 70 горошин, 300 зерен пшениці, 20 виноградин.

Послухайте загадку і спробуйте відгадати з яким звіром нам належить сьогодні познайомитися.

Загадка про хом’яка

Які слова загадки підказали вам правильну відповідь? (Відповіді дітей).

Погляньте на цього щокатим красеня. (Показ картинок і фотографій).

Як ви думаєте, чому його називають щокатим? (Відповіді дітей).

Хом’як схожий на мішок з щокатим головою і маленькими вушками. Лапки і хвостик у нього коротенькі. Але передні лапки у хом’яка багато вміють: рухливими пальцями захоплюють їжу, підносять до рота, звільняють щоки від зібраного добра, вибирають зерна з колосків, чистять шерсть, умиваються і переносять дитинчат. За шкіркою своєї хом’яки доглядають дуже ретельно.

Розчісують її кігтиками, зубами, язиком і часто купаються в піску. Піщинки, збігаючи по тілу дрібними цівками, забирають з собою бруд. Забарвлення хутра строката, яскрава, рудувато-бура. Що це за колір такий – «рудувато-бурий»? Рудий – це який? А бурий? (Відповіді дітей). Ось і виходить оранжево-сіро-коричневий.

На голові і боках жовті цятки, черевце чорне оксамитове.

Хом’як – звір злий, незлагідна. Він любить спокій і самотність.

Як ви розумієте слово «самотність»? (Відповіді дітей). Нелагідність хом’яків така, що при зустрічі родичі тут же починають битися і з’ясовувати відносини.

Селяться хом’яки поодинці, поблизу від хлібних або кукурудзяних полів, садів, виноградників.

Риють глибокі і складні нори. Що значить «складні нори», як ви думаєте? (Відповіді дітей).

Звивисті, з заплутаними ходами і багатьма виходами. Днем хом’яки сплять, а вночі виходять на годівлю.

Найбільше люблять хом’яки картопля, виноград і пташині яйця. Охоче ​​поїдають комах, цибулини і бульби різних рослин, насіння, зерно, кавуни, дині та гарбуза. Видобуток відразу на місці ніколи не їсть – несе в нору. А як несе? (Відповіді дітей). За щоками.

А щоки у нього – як мішки. І набиває їх хом’як так, що часом навіть в нору пролізти не може – роздулися щоки заважають.

У таких випадках хом’як тисне передніми лапками на щоки, видавлює частина зібраного, забирає в нору, а потім повертається і підбирає залишене.

Трапляється, попадеться хом’яка велика здобич, пташине яйце, наприклад. В лапах його не понесеш, за щоку НЕ засунеш. У таких випадках хом’як штовхає його чолом і котить в нору.

Інший раз назбирає хом’як різної їжі. Тоді розкладе її в різні щоки: за однією щокою зерна, а за іншою коники та інше «м’ясо» комах.

Подивіться на ці картинки. (Показ).

У своїх защічних мішках за один раз хом’як може принести:

За літо хом’як з’їдає стільки, що можна було б наповнити цією їжею великий мішок. А на зиму запасає ще більше. У зими, як відомо, рот великий. Як ви розумієте цей вислів? (Відповіді дітей).

А зараз прийшов час трохи пограти.

Гра «Хом’ячок»

(Руки на поясі, виконувати повороти вправо-вліво. Підняти ліву руку вгору, правою рукою погладжувати лівий бік. Підняти праву руку вгору, лівою рукою погладжувати правий бік)

(Потягуючись, підняти руки вгору)

(Права рука вгору, ліва вниз, виконувати пружні руху назад, змінюючи руки)

(Виконувати руху відповідно до тексту)

(Руки в сторони, ритмічно згинати руки в ліктях)

(Кисті рук притиснути до плечей, напружуючи м’язи)

Хом’яки – звірі господарські. Запаси в коморах у них в повному порядку, всі продукти зберігаються окремо. Але це у старих, бувалих хом’яків, а молоді часто звалюють все в купу.

Давайте-но, пограємо ще трохи. У вас на блюдце лежать упереміж горошини і пшеничні зерна. Ваше завдання розділити їх на дві купки – горошини до горошини, пшеничні зерна до пшеничним зернам. Приступайте. (Діти виконують завдання).

Запаси хом’яки роблять, в основному, на голодну весну. Взимку хом’яки багато сплять. Зрідка прокидаються, наб’ють щільніше черевце і знову на бічну. До весни хом’яки помітно худнуть і виходять їх нір худими. Підгодувати, потовстішаю, затівають весілля. А вже до кінця весни хомячіха народжує 5-7 малят, але іноді буває і 15.

Хомячата з’являються на світло крихітними, але швидко ростуть і незабаром починають рити «дитячі» нори в великий батьківської норі. Це вони тренуються, готуються до самостійного життя. І правильно роблять! Не встигнуть хомячата як слід зміцніти і всьому навчитися, як мати виганяє їх з рідного дому.

Побродити вони навкруги і починають рити кожен для себе окрему нору.

Вороги хом’яків ласки, лисиці, тхори, собаки, полози, чайки, ворони, сови та інші хижі птахи.

Розсердившись, хом’як стрибає, стукає зубами, пронизливо верещить і сміливо кидається на ворога який би величини той не був.

Відомі випадки, коли хом’як звертав в ганебну втечу великих мисливських собак і, захищаючи себе, нападав навіть на людину. А сам-то завбільшки з пацюка. Недарма в народі його звуть «злий Карбишев».

Укус хом’яка небезпечніше, ніж укуси більших звірів. Довгі і тонкі хомячьи зуби в момент укусу злегка розсуваються в сторони і рвуть ранку.

Але першим хом’як нападати не стане, адже більше всього на світі він мріє, щоб її залишили в спокої і не чіпали. Такий вже у нього некомпанейскій характер.

Хом’яки відносяться до великого сімейства гризунів.

Як ви думаєте, яких тварин називають гризунами? Яких гризунів ви знаєте? Що у них спільного? (Відповіді дітей).

питання:

1. Чому хом’яка називають щокатим?

3. Як переносить видобуток в нору?

4. Як справляється з великою здобиччю?

9. Як поводиться хом’як при зустрічі з ворогом?

10. Якими з’являються на світ хомячата? Як поводяться?

11. Як починають самостійне життя?

12. Що можна сказати про характер хом’яка?

13. Що відбувається, якщо зустрічаються два хом’яка?

14. Чим небезпечний укус хом’яка?

15. Чому хом’яка називають господарським?

Розучування вірша «Хом’як»

Хом’як зимою, в холод лютий

Чи не хоче мерзнути ні хвилини.

Хропе в хоромах під землею.

Список джерел:

Загін гризуни: класифікація, характеристика, харчування, поводження, розмноження і значення

Гризуни (Rodentia) – загін ссавців, який налічує понад 2 тис. Живих видів. Відмінними рисами гризунів є верхні і нижні пари постійно зростаючих бескорневая різців. Гризуни – найчисленніший загін в класі ссавців.

Як свідчать скам’янілості, еволюційна історія гризунів почалася в Північній Америці, 56 мільйонів років тому, в епоху пізнього палеоцену. Однак вважається, що деякі види виникли в Євразії, тому вік загону Rodentia, безумовно, більше.

Класифікація

Гризуни класифікуються в наступній таксономической ієрархії:

Вчені згодні з визначеннями більшості родин, але вони історично не погоджувалися до організації сімейств в більші групи, а саме – підряди. У ранніх класифікаціях взагалі були опущені підряди, а сімейства групувалися в надсемейства. В останньої офіційної класифікації виділяються п’ять підрядів, представники яких мають схожі риси:

• Дікобразообразние (Hystricomorpha): є близько 300 видів дікобразообразних гризунів, що живуть сьогодні. Серед членів цього підряду – агуті, дикобрази, землекопи, нутрії, шиншили, водосвинки і багато інших. У гризунів Hystricomorpha унікальне розташування м’язів щелепи, яке відрізняє їх від інших гризунів.
• Мишеобразних (Myomorpha): існує близько 1400 видів живих мишеобразних гризунів. До цієї групи належать миші, щури, хом’яки, полівки, лемінги, тушканчики, ондатри та ін. Більшість видів мишоподібних гризунів нічні, вони харчуються насінням і зернами.
• Шіпохвостообразние (Anomaluromorpha): налічує дев’ять видів, включаючи шипохвостов білок, шипохвостов Співала, довговухих шипохвостов, капских долгоногов і ін. Деякі члени цього підряду (за винятком шипохвостов білок) мають літальні перетинки, які дозволяють їм планувати.
• Вивірковиді (Sciuromorpha): є близько 273 видів вивірковиді гризунів. Серед членів цього підряду – білки, бурундуки, бабаки, летяги і ін. Вивірковиді, мають унікальне розташування м’язів щелепи, яке відрізняє їх від усіх інших гризунів.
• Бобровиді (Castorimorpha) : налічує близько 100 видів з 3 сімейств: бобрових, гоферових і мешотчатопригунових. Цей підряд виділили в 2005 році.

Поширення і середовище проживання

Гризуни є широко поширеним загоном ссавців. Вони зустрічаються в більшості наземних житлах і відсутні тільки в Антарктиді, Новій Зеландії і на деяких океанічних островах.

Екологічно вони неймовірно різноманітні. Деякі види проводять все своє життя на поверхні землі, в підстилці тропічних лісів або кронах дерев; інші рідко вилазять з-під землі. Деякі види є в основному водними, в той час як інші в пристосовані жити в пустелях.

Розміри

У загоні гризуни різний діапазон розмірів тіла. Одним з найбільш дрібних гризунів є хом’як болотний (Delanymys brooksi), поширений в болотах і гірських лісах Африки. Він важить від 5 до 7 грамів і має довжину від 5 до 6 см.

Найбільшим гризуном є капибара (Hydrochoerus hydrochaeris) з Центральної і Південної Америки, яка важить від 35 до 66 кг і має висоту в холці від 50 до 60 см, і тіло довжиною від 100 до 135 см. Деякі вимерлі види були ще більшими, досягаючи розміру чорного ведмедя або невеликого носорога.

Найбільший гризун (Josephoartigasia monesi), жив близько двох-чотирьох мільйонів років тому, в епоху плейстоцену і пліоцену; за деякими оцінками, він мав довжину близько 3 метрів і важив майже 1000 кг.

опис

У всіх гризунів постійно зростають бескорневая різці з жорстким емалевим шаром спереду кожного зуба і більш м’яким дентином. Гризеніе твердої їжі постійно сточує різці. Відсутність у гризунів іклів призводить до зазору або Діастеми між різцями і корінними зубами. У них є від 12 до 22 зубів

Будова щелепи гарантує, що різці не зустрічаються, верхні і нижні премоляри, і моляри не контактують, поки тварина гризе. Потужні м’язи, прикріплені до щелепи і черепу, забезпечують силу жування, і гризенія.

Форма тіла деревних білок може бути моделлю для самих ранніх і вже вимерлих гризунів з роду Paramys. З їх здатністю утримуватися за кору своїми кігтями, білки вміло підіймаються по стовбурах дерев, бігають по гілках і стрибають на сусідні дерева; але вони однаково моторні на землі, а деякі – здатні плавці.

Спеціалізовані форми тіла інших видів гризунів прив’язують їх до певних середовищ існування.

У деяких строго деревних видів є чіпкий хвіст; інші планують від дерева до дерева, за допомогою летальних шкірястих перетинок, розташованих між передніми і задніми кінцівками (наприклад, летяга).

Високоспеціалізовані риє гризуни, в тому числі слепиши, землекопи і земляні білки, мають циліндричну форму тіла, сильні різці, маленькі очі і вуха, а також великі передні кінцівки з потужними риючими кігтями.

Напівводні гризуни, такі як бобри, ондатри, нутрії і водяні щури, мають спеціальні особливостями, які дозволяють їм годуватися в водних середовищах, але в той же час жити в земляних норах. Наземні стрибають види, такі як кенгурові стрибуни, тушканчики і піщанки, мають короткі передні кінцівки, витягнуті і потужні задні кінцівки, і довгий хвіст, який використовується для рівноваги.

Незалежно від форми тіла, у всіх гризунів є одні й ті ж пристосування, які можуть бути використані для різних цілей: зрізати траву, відкривати горіхи, вбивати свою здобич, рити тунелі, завалювати дерева та ін.

Основні характеристики гризунів

До основних характеристик гризунів відносяться:

• одна пара різців на кожній щелепі (верхньої і нижньої);
• різці ростуть безперервно;
• різці не мають емалі на задній частині зуба (і зношуються з використанням);
• великий розрив (діастема) за різцями;
• немає іклів;
• складні жувальні м’язи;
• є повністю розвинений бакулюм.

живлення

Гризуни їдять різноманітну їжу, включаючи листя, фрукти, насіння і дрібних безхребетних.

Целлюлозная їжа перетравлюється в сліпій кишці (мішечок в травному тракті, в якому містяться бактерії, здатні руйнувати твердий рослинний матеріал в перетравлювану форму).

Їжа або з’їдається там, де її збирають, або її заносять в нори для зберігання (наприклад, гоферовие, Гамбії щури, хом’яки та ін.). Види, що живуть в посушливих місцях проживання і на океанічних островах, можуть отримувати необхідну рідину зі своєї їжі.

Поведінка і розмноження

Деякі гризуни здатні споруджувати найрізноманітніші будинку; вони варіюються від отворів в деревах і скелях, простих нір у гніздах, конструкцій з листя і палиць в кронах дерев, до складних підземних тунелів, і будівництва гребель на річках, і струмках.

Гризуни можуть вести денний або нічний спосіб життя, або іноді вони активні частина дня і ночі. Представники цього загони можуть бути активними протягом усього року, але у деяких видів наступають періоди спокою або глибока зимова сплячка.

Час і частота розмноження, тривалість вагітності і розмір виводка сильно відрізняється від виду до виду.

Наприклад, сірий щур (Rattus norvegicus) може привести на світ до 22 дитинчат за раз, а домашня миша (Mus musculus) може виробляти до 14 приплодів щорічно.

Розмір популяцій може залишатися стабільним або коливатися, а деякі види, особливо лемінги, мігрують, коли популяції стають надмірно великими.

значення гризунів

Де б гризуни не знаходилися, люди часто ставляться до них як до шкідників, але вони грають важливу роль в екосистемах, в яких вони живуть.

Майже всі види тварин полюють на гризунів, включаючи птахів, рептилій, земноводних, інших ссавців і навіть риб. Гризуни також мають безліч паразитів, таких як кліщі, істот, які для людей можуть бути настільки ж проблематичними, як самі гризуни. У всьому світі люди вбивали різні види гризунів для їжі. В Африці браконьєри полюють на більш великі види гризунів заради м’яса.

Біологи давно знають, що гризуни тропічних лісів грають ключову роль в стимулюванні зростання нових дерев в лісі шляхом поширення насіння.

Багато гризунів копають великі нори і тунелі, які не тільки створюють середовище проживання для багатьох інших видів тварин, але і забезпечують важливі переваги для грунту.

Копання тунелів перевертає грунт, змішуючи верхні шари підстилки і фекалії з більш глибокими шарами. Цей процес удобрює грунт і зариває вуглець, необхідний для росту рослин.

Тунелі дозволяють воді потрапляти в грунт, а не стікати.

Рослини в лісах мають взаємовигідні відносини з грибами в грунті. Гриби забезпечують рослини поживними речовинами, в той час як рослини дають енергію грибам, щоб рости і розмножуватися.

Насіння деяких рослин, таких як орхідні, навіть не будуть проростати не прив’язані до грибу. Гризуни, такі як звичайні білки і полівки можуть поширювати їх суперечки. Підземні гриби майже повністю покладаються на гризунів, щоб розсіяти суперечки і розмножитися.

Коли гризуни їдять гриби, вони розподіляють їх суперечки з фекаліями, сприяючи створенню покоління здорового лісу.

Добавить комментарий Отменить ответ

Для отправки комментария вам необходимо авторизоваться.