Як Німеччина прийняла більше українців за Польщу і чи повернуться вони в Україну

Такі різні думки в українських біженців під кінець 2023 року. А що ж буде наступного, 2024-го?

Коли очікування на контрнаступ не виправдалися, а майбутнє міжнародної допомоги, з якої фінансується половина бюджету України, опинилося під питанням, траєкторії руху українських біженців, чи, радше, біженок у Європі змінилися.

Від “життя на валізах” люди переходять до визначення того, а де, власне, вони планують жити, працювати і виховувати дітей.

Є розуміння, що статус тимчасового притулку, який надав ЄС, насправді тимчасовий. Хоча він і дає час подумати над відповіддю на запитання: а що робити далі?

Чи не найбільшою зміною у ситуації з мільйонами українців у Європі у 2023 році стало те, що Німеччина перебрала лідерство у Польщі за їхньою кількістю. За даними ООН, на грудень 2023-го у Німеччині перебували 1,125 млн українських біженців, із яких понад 1 млн мають статус тимчасового захисту. Натомість у Польщі кількість скоротилася до 954 тис, хоча статус тимчасового притулку там від початку війни отримали 1,64 млн українців.

Злам у лідерстві відбувся на початку літа цього року. А восени результати соціологічного дослідження, замовленого польським урядом, показали, що тисячі українців залишили Польщу. При цьому значна частка перемістилася саме до Німеччини.

Щоправда, напередодні зими та в очікуванні обстрілів енергетичної інфраструктури ситуація трохи змінилася. За підсумками жовтня в Польщі вперше з березня цього року почали фіксувати приплив нових біженців з України.

Інформація Євростату підтверджує дані польських дослідників. Якщо від весни цього року фіксували відтік українських біженців з кількох країн, перед серед яких вела Польща, то нині кількість почала знову зростати практично у всіх державах, крім Данії.

Втім, це не змінює того факту, що в Європі опинилися мільйони українських громадян, а лідерами у прийнятті біженців – з великим відривом від інших – є Німеччина та Польща.

Те, як ставляться до біженців у цих країнах, на що орієнтуються у своїх рішеннях самі українці, які там опинилися, може багато розповісти про те, коли, хто і за яких умов реально повернеться в Україну.

Потяг на захід

Попри різний досвід у Німеччини, більшість українців сприймає її як країну, де все працює як належить

За даними Євростату, від серпня 2022 року до серпня 2023-го Польщу залишили понад 350 тисяч українців. У той таки час кількість українських біженців в Німеччині зросла на 410 тисяч.

У міграційній платформі EWL, яка надає інформацію про працевлаштування в Польщі, вирішили дослідити причини цього.

У перший рік війни, і навіть до неї, Польща була вибором №1 для українців. Це пояснювалося нижчим мовним бар’єром, культурною близькістю та присутністю майже мільйона українців у країні, які опинилися в ній власне ще до війни, можливістю отримати тимчасову посвідку на проживання, а також нескладною процедурою реєстрації бізнесу.

Але після того, як ЄС надав українцям тимчасовий захист, а разом із ним право на роботу, польські умови перестали бути унікальними, тоді як винагорода за працю у багатьох інших країнах ЄС є вищою, підсумував результати дослідження керівник EWL Group Анджей Коркус.

Він звертає увагу, що такі побоювання лунали ще від 2019, коли Німеччина оголосила про відкриття свого ринку праці для окремих професій від 2020 року, але тоді свої корективи внесла пандемія ковіду.

Проте й після її завершення та з початком війни в Україні переваги Польщі не перекривають принад західнішої Європи.

За даними дослідження, левова частка (понад 90%) із тих, хто змінив Польщу на Німеччину, це жінки. Що природно, бо і серед біженців вони в абсолютній більшості через заборону на виїзд чоловіків призовного віку. Половина з них мають вік від 18 до 35 років, і ще майже третина – молодші 45 років. Тобто це люди у розквіті працездатного віку. При цьому майже три чверті із них мають університетський диплом або незавершену вищу освіту. І майже половина декларують знання англійської, чверть – німецької, а польською говорять 22% опитаних.

Серед причин переїзду найчастіше називають наявність друзів у Німеччині, які вже влаштувалися там і допомагають знайомим зробити цей крок (43%), а також вищі соціальні виплати для біженців (42%), можливість заощадити (38%) та вищу заробітну плату (27%).

Дуже дякуємо, але.

Тимчасомив захист від ЄС відкрив для українок багато нових можливостей у Європі

Саме можливість працювати, бажано за фахом, та оплата праці виглядає одним із головних рушіїв для рішень щодо подальшого життя в Європі.

З одного боку, Польща має найвищий рівень кількості працевлаштованих серед українських біженців – понад 70%, що додало до польського ВВП близько 1%. Але переважно це робота, яка не потребує високої кваліфікації, чи ручна праця: фасування на фабриках, робота в торгівлі, прибиральницями, на зборі врожаю.

За даними EWL, понад третина українських біженців, що знайшли роботу в Польщі, працювали на ручній чи технічній праці, кожен п’ятий – у торгівлі, 17% – у сфері гостинності та харчування, тобто в готелях та ресторанах чи кав’ярнях. Водночас значна частина біженок з України – і це відзначалося у багатьох дослідженнях – мають вищу освіту. І хоча щодо якості цієї освіти ідуть суперечки, більшість все одно не працювали в Україні там, де їх беруть на роботу в Польщі.

З іншого боку, якщо вже братися за ручну працю нижче твоєї кваліфікації, то в Німеччині за неї платять більше, – мінімальна оплата години роботи там у 2,5 рази перевищує польську.

Історія 35-річної киянки Ірини, яку вона розповіла ВВС Україна, ілюструє головні висновки дослідження.

До війни Ірина працювала в банку. Після початку вторгнення понад місяць залишалася вдома і навіть не думала кудись виїжджати. Але приліт у сусідній будинок, каже вона, розділив її життя на “до” і “після”. У Польщу вона потрапила через Львів у травні 2022 року, без знання мови відпрацювала літо на складі відомої фірми одягу – зі змінами по 12 годин, з підйомами о 4 ранку або ж роботою вночі.

“На складі не було кондиціонерів, на вулиці спека понад +35. Працівники були виснажені, дехто втрачав свідомість, але додому не відпускали”, – розповіла про той досвід Ірина. Тому “через фізичну і моральну втому” вона вирішила шукати іншу роботу з більш-менш адекватним графіком та більшою оплатою.

Незабаром киянка вже працювала у варшавському супермаркеті. Мову вчила на роботі, а з осені навіть пішла на платні курси польської.

“Але з часом прийшло розуміння, що навіть якщо ти досконало вивчиш мову, ти не потрібен будеш Польщі на вищому рівні праці, – розповіла Ірина. – Тому що всі середні і вищі посади надають у першу чергу своїм громадянам, а ми потрібні тільки на тій праці, де вони працювати не хочуть”.

Так Ірина вирушила на Берлін, де поки що роботи не знайшла, але активно відвідує мовні та інтеграційні курси, а також уроки професійної орієнтації.

“Тут дуже багато бюрократії, і на один папірець потрібен ще один або два”, – каже вона, додаючи, що її це не лякає, бо в Німеччині вона відчуває, як надійно працює державна машина.

Що ж до Польщі, то, як каже Ірина, вона “вдячна цій країні, що дала можливість працювати та прийти до тями після того жаху, який я бачила з вікна свого будинку”.

Гастарбайтери, гості, арбайтери?

У Європі українці хочуть не стільки “сидіти на допомозі”, як працювати. Але переважно не там, де їм пропонують

Чи не найбільшою перевагою українців як біженців стало їхнє бажання працювати і утримувати себе самостійно – попри пристойні соціальні виплати. І це стало несподіванкою для німців.

Їхнє здивування пояснюють тим, що в Німеччині були мало обізнані з українцями як працівниками та й взагалі з українцями як такими, адже до війни там жили лише 150 тисяч українців. Відтоді, як почалася війна, ця кількість зросла у понад 8 разів.

Але факт залишається фактом: за офіційною статистикою, за два роки війни лише кожний п’ятий біженець з України зміг знайти роботу в Німеччині.

Найбільшою перешкодою називають мовний бар’єр. Саме тому, особливо останнім часом, німецькі державні органи, що опікуються мігрантами, стали дуже наполегливими щодо мовних курсів.

Крім того, уряд країни розглядає різні варіанти спрощення працевлаштування українців з високою кваліфікацією та знанням, наприклад, англійської мови.

А під кінець року німецькі центри зайнятості разом із міністерством соцполітики запустили ініціативу JobTurbo, яка передбачає, що мову можна вивчати без “відриву від виробництва”, тобто на робочому місці, і що наперед виходить саме працевлаштування, а не вивчення мови. При цьому робота має бути Zumutbar – “прийнятною” або “розумною”.

Карині із Харкова пощастило – вона шукала роботу в Німеччині “рівно один день”. Спрацювала отримана після розлучення друга професія – флористика.

“Прокинулася вранці із гострим бажанням працювати. Пішла в перукарню, і дівчата там сказали, що поруч відкривається магазин, і що для нього шукають флориста. Я пішла працювати наступного дня”, – розповідає вона.

Це не повна, а часткова зайнятість, але тепер із соціальної допомоги, яку вона отримує на себе і двох доньок, вираховується її зарплатня. Проте грошей вистачає.

“Тут ніколи не залишишся без фінансової допомоги, якийсь мінімум матимеш – і дорослим, і дітям. І дуже достойний – близько 500 євро на людину. Медицина – безкоштовна, бо є страховка (від органів соцзахисту. – Ред). Можна нормально харчуватися, маємо соціальні квитки і на громадський транспорт, і до музеїв. Якщо якісь шкільні поїздки, то для дітей їхню вартість теж покривають”, – розповідає Карина.

У її родині – а вона виїхала з Харкова не лише зі своїм двома дітьми, але й з мамою, сестрою та дітьми сестри, “в одній машині семеро людей і собака” – задоволені і соціальним житлом, наданим урядом.

Дві квартири, в яких від самого початку було все – “від меблів до зубної щітки” – розташовані поруч.

До цього сама вона жила у давньої знайомої, яка живе в Німеччині понад 20 років і запросила її, а “сестру із дітьми і мамою прийняв німець, який сам їм готував! За нас в супермаркетах розплачувалися незнайомі люди”, із захватом розповідає про перший досвід в Німеччині Карина.

Звісно, з часом з’ясувалося, що такими гостинними є не всі німці.

“Є і сусід нижче поверхом, який каже, що я тут бігаю на підборах з ранку до ночі, викликає соціальні служби, – це при тому, що підборів в мене немає взагалі, я завжди в кросівках. Приходили наші орендодавці, вимірювали рівень шуму – ну, посміялися усі разом”, – розповідає харків’янка про будні у Ганновері.

Але, каже Карина, в Німеччині їй “подобається абсолютно все, бо я людина системна. Я розумію, чому тут живуть так. Мене це не дратує”.

А ще, розмірковує вона, “мені тут спокійно”.

“Німеччина – стабільна держава. Бо тут закони приймаються зважено. Не так, як у нас, що сьогодні ухвалили, а завтра скасували, бо не працює. Тут зважують кожен крок. І тут є робота. І ніхто не може вам платити менше, ніж 13 євро на годину. Це мінімум. Ви ніколи не опинитеся тут на вулиці, – про вас попіклуються”.

Але, водночас зазначає Карина, нині в Німеччині українці переважно працюють на роботах нижче своєї кваліфікації – жінки прибирають в готелях, чоловіки працюють на будівництві, розвозять пошту, й ті, й інші – працюють на фасуванні.

Є й такі, хто не погоджуються.Наприклад, її знайома, яка в Україні була головним лікарем, не хоче йти на фасування, каже, що радше повернеться додому. І так, поки що серед знайомих Карини в Німеччині немає таких, щоб змогли підтвердити свої дипломи і працювали за фахом – треба гарне знання мови і “відповідність посадовим обов’язкам”.

“Взяти вас на роботу – це велика відповідальність самої компанії. Це проблемно, – пояснює вона, але додає: Наче, кажуть, що якось будуть спрощувати це для українців, бо наші люди добре освічені, а в Німеччині не вистачає спеціалістів. Бо німецькі спеціалісти через високі податки їдуть в інші країни”.

Зовсім інші враження від Німеччини має Оксана з Василькова, якій в тій країні не подобається ані люди, ані клімат, ані навіть мова.

Виїхати з воєнного містечка, по якому від перших днів війни росіяни “дуже добре били”, Оксану змусили не бомбардування, а економіка.

“До війни мала сирний бізнес – варила і продавала сир. Люди пороз’їжджалися, стали бідніші, а крафтове сироваріння – дорога справа. Почалися відключення світла, а в мене холодильники. Я просто втрачала усю продукцію”, – пояснює вона. У чоловіка, який до війни також непогано заробляв на виробництві меблів, зараз мало замовлень. “Може, вони колись і будуть, але не зараз”, – розмірковує Оксана.

“Тому вийшло так, що вирішила поїхати на заробітки”, – пояснює вона.

А тимчасовий захист лише спростив реалізацію цього рішення. В Польщі мало платять, а в Німеччині для такої ручної праці – а Оксана прибирає в готелі – кращі умови і краща зарплата. Утім, каже вона, зараз вона вже навіть пішла на підвищення – перевіряє роботу інших, тобто можна сказати, почала робити кар’єру.

Гроші важливі, але не лише вони

Поки що небагатьом біженкам вдається знайти в Європі роботу, що відповідає їхній кваліфікації чи рівню, який вони мали в Україні

За даними Німецького інституту економіки (DIW), середній дохід родини українських біженців (зазвичай це жінка з однією чи двома дітьми) близько 750 євро на місяць. Це скромно, якщо порівнювати із середнім доходом німецької родини у майже 2 000 євро. Але якщо у родині є той, хто працює, доходи одразу зростають до 1 730 євро на місяць при повній зайнятості, і до 1 000 євро при частковій.

Польща є біднішою країною (німецький ВВП на душу населення втричі перевищує польський), і тому ані зарплати, ані соціальні виплати тут не можна порівнювати із німецькими, кажуть оглядачі. Але дещо можна було б зробити по-іншому, якщо є мета ефективно скористатися з присутності на ринку додаткових працівників з України.

Як зауважував у коментарях до дослідження EWL президент національної спілки роботодавців та підприємців Цезарій Кажмірчак, якщо Польщу залишають кваліфіковані працівники у розквіті свого працездатного віку, очевидно, що країна не змогла створити сприятливі умови для їхньої інтеграції та розвитку, наприклад, запропонувавши чіткі умови визнання фахової компетенції.

Не лише в EWL, але й у багатьох інших польських та німецьких дослідженнях, матеріалах у ЗМІ також окремо відзначаються німецькі курси, які допомагають українцям соціалізуватися, інтегруватися і знайти роботу в Німеччині. На відміну від цього у Польщі не дуже зважають на соціалізацію, а мову українці вчать переважно вже працюючи.

Цікавою деталлю є те, що попри мовний бар’єр, в Німеччині 99% з опитаних EWL українців заявили, що почуваються цілком інтегрованими, тоді як у Польщі, яка, здавалося б, є мовно і культурно ближчою українцям, таких 84%.

Прикметно також, що українці в Німеччини відзначають школу дітей як один із шляхів соціалізації в суспільстві. Там цей показник на 8% вищий, ніж в Польщі.

Оксана з Харкова – айтішниця, одразу їхала до Польщі працювати, – туди її компанія у перший рік війни перевела частину офісу.

“У Польщі треба тільки працювати, якщо ти там не працюєш, то не виживеш”, – ділиться своїми враженнями Оксана. Там високі податки, дороге житло. Соцвиплати ( 500 злотих або близько 115 євро) є лише на дітей.

Вона визнає, що знає людей, яким Польща “зайшла”, але для себе вона зрозуміла, що це “не її країна”.

“Довкола всі думали, що я працюю в “Жабці” (популярний бюджетний супермаркет в Польщі. – Ред)”, – розповідає вона про свій досвід спілкування з поляками.

За розповідями подруги, в якої син закінчив університет в Польщі, “шлях якось соціалізуватися тут – це говорити польською так, щоб ніхто навіть не припустив, що ти якийсь іноземець”.

Крім того, каже Оксана, “діти до війни вчилися у гарних математичних школах, і я зрозуміла, що такий рівень знань мої діти в Польщі не отримають”.

“Тільки якщо ціллю є повністю стати членом цього суспільства, соціалізуватися і жити – для дітей це добре, – розмірковує вона і додає: Ми такі цілі не ставили”.

Варіант Німеччини Оксана поки що відкинула, хоча такі пропозиції з її другим фахом були.

Щоб переїхати до Німеччини треба було б відмовитися від нинішньої роботи, а вона Оксані подобається, і виконувати її можна з будь-якої точки світу.

До того ж, каже харків’янка, вона – “свічер”, тобто змінила фах на IT, а тому хоче завершити другу освіту в Україні, де для цього є можливості.

Для Олени з Донеччини перші враження від Німеччини були зовсім не райдужними. Вона з двома дітьми евакуювалася з Мирнограда одразу після трагедії в Краматорську, коли по перону, на якому люди очікували евакуаційного поїзда, влучила російська ракета.

Після важкої дороги вони опинилися у таборі для біженців, де “навколо решітки, білий кахель і залізні двері, жили всі разом – чоловіки і жінки”. У таборі, з її слів, було холодно, діти постійно хворіли.

Після ще одного табору, вже із кращими умовами, родину розселили у соціальне житло у селі. Тут донька і син Олени пішли до школи, де тепер “вчаться на відмінно, краще за німців”. Сама вона з січня піде на мовні курси, бо розуміє, що ключове у пошуку роботи – рівень німецької.

Олена каже, що з її досвіду знайти роботу прибиральниці чи підсобну роботу на кухні в Німеччині просто. Але вона шукатиме роботу за фахом, – до війни вона завідувала міською бібліотекою. І, наче випереджаючи скептичне зауваження, вона наголошує: “Це в нас бібліотеки не працюють, а тут працюють – ще й як, і люди читають, – і дорослі, і діти в бібліотеки ходять”.

Втім, в Олени є й план “Б” за другою спеціальністю – педагог дошкільної освіти.

“Тут багато українців, і мені можна з ними працювати навіть без знання німецької. Бо люди йдуть на роботу, а дітей нема куди діти”, – пояснює донеччанка, але додає, що нині її пріоритет не працювати, а вивчити мову – для подальшої адаптації.

Попри різний досвід, загальні враження від Німеччини у Олени та її родини такі: “Зрозуміли, чому всі країни прагнуть у Європу, бо тут все працює – медицина, соціальна сфера, закони”.

У своїх розповідях українці нерідко зазначають: німецьке суспільство є більш звиклим до “іншості”, ніж польське, яке значною мірою є однорідним. До пандемії мігранти складали понад чверть робочої сили в Німеччині – при середньому показнику в країнах Організації з економічної співпраці та розвитку у 18%. У Польщі цей показник був на рівні 3-4%, а в Україні – близько 1%. Зараз на польському ринку праці іноземці складають 6,5%.

За даними Польського центру дослідження громадської думки (CBOS), більшість поляків (83%) позитивно сприймають присутність іноземних працівників на ринку праці і визнають їхню користь для економіки (72%).

Проте ставлення суттєво змінюється, коли їх питають щодо впливу присутності працівників-іноземців на них особисто. Тоді “гастарбайтерів” підтримують 48% опитаних, а 25% налаштовані негативно.

Додатковим фактором відпливу українців із Польщі могла стати і громадська думка в країні, особливо напередодні виборів, що пройшли у жовтні.

За даними CBOS на жовтень, лише 57% поляків підтримували подальше прийняття біженців з України. Хоча ще влітку таких було понад 76%.

Загальне ставлення до польсько-українських відносин також погіршилося. Від початку року і до виборів кількість тих, хто оцінює їх позитивно, впало на 40%. У жовтні лише 25% опитаних оцінювали відносини між Варшавою та Києвом позитивно, тоді як 27% – негативно.

Паралельно із цим в Німеччині відбуваються інші процеси. Наприклад, там не лише підрахували, що майже 70% дорослих, які втекли в цю країну від війни в Україні, це жінки, половина з яких приїхали разом із дітьми. Там також з’ясували, що 40% українських біженців у Німеччині є або матерями-одиначками (15%), або їхніми дітьми (25%). Все це також враховується при розробці державної політики в країні, де у неповних родинах живе лише 8% населення.

Нині там обговорюють, як зробити так, щоб система садочків була зручнішою для біженок, аби вони могли вільніше шукати роботу та відвідувати курси.

Крім того, німецькі аналітичні інституції вже певний час радять уряду визначитися з перспективами і надати більшу визначеність щодо майбутнього тим, хто отримав тимчасовий захист. Це стосується не лише продовження цього статусу до 2025 року, що Німеччина вже зробила слідом за відповідним рішенням ЄС (і чого досі не зробила Польща). В країні обговорюються різні варіанти легалізації для тих, хто вирішить і надалі розбудовувати своє життя в Німеччині.

Тож не дивно, що частка тих, хто хоче залишитися в Німеччині надовго – принаймні на кілька наступних років або назавжди – зростає, і вже є більшою за кількість тих, хто вирішив повертатися в Україну або не визначився, частка яких зменшується.

Так а хто ж реально повернеться?

Президент Зеленський вважає, що “багато людей приїде, коли буде потужніша ППО”. Про це він заявив на пресконференції за підсумками 2023 року. Чи буде це більшість, за його словами, “складно сказати, бо там є у людей працевлаштування, діти пішли в школи”.

Але друге, що, на погляд президента, буде впливати – “це зменшення підтримки від європейських країн людям, які виїхали”.

Чи підтверджують це європейські дослідження і самі біженки?

За опитуванням DIW, якщо у 2022 році бажання назавжди залишитися в Німеччині декларували 27%, то у 2023 – вже 29%. На ті ж 2% скоротилася кількість тих, хто не визначився. На 3% зросла кількість тих, хто планує залишитись в Німеччині на кілька років після завершення війни. Разом із тими, хто вже точно вирішив залишитися в Німеччині, таких 44%. Це більше, ніж тих, хто каже, що повернеться. Найближчим часом в Україну планують їхати лише 2%, після війни – близько 31%.

Це корелюється із результатами опитування EWL, згідно з якими близько 35% із тих, хто переїхав з Польщі, хоче залишитися на довгий час, 9% заявили про бажання влаштуватися назавжди. Головний мотив – знайти добре оплачувати роботу та отримати посвідку на постійне проживання.

Дослідники також питали українців про те, що мотивуватиме їх не їхати далі на захід Європи, а повертатися до України – у найближчому чи більш віддаленому майбутньому.

Показово, що якщо раніше у подібних опитуваннях на першому місці був фактор завершення війни, то зараз акценти змінилися.

Понад половина назвали реальну перспективу членства України в НАТО та ЄС, возз’єднання з родиною, підвищення зарплати та покращення умов праці.

Показово також, що наступний блок мотивів для повернення – це питання економічної політики уряду. Понад третина (35%) опитаних вказали, що важливим чинником є пільги та дешеві кредити. Ще для 30% респондентів визначальною буде підтримка держави у відбудові чи поверненні квартири чи будинку.

“Чекаю, поки все завершиться вдома”, – каже Карина з Харкова. Попри те, що вона вже має роботу в Німеччині і їй подобається ця країна, “тут нема нічого такого, чого ми не мали і там, але там наш дім”.

Додому хочуть і її діти, які не припиняють про це говорити. При цьому, наголошує харків’янка, в неї немає ілюзій, що вона повернеться, а вдома все буде як до війни. Утім, вважає вона, серед тих, хто втратив житло, роботу – небагато таких, хто налаштований на повернення.

До таких належить і донеччанка Олена. “Я не хочу повертатися в Донецьку область, – каже вона і пояснює. – З нашого міста усі роз’їхалися. Там розруха. Ми виїжджали – всі вікна забиті, всі підприємства закриті. Бібліотеку нашу розформували. Я не знаю, що там робитимуть мої діти. Тут мої діти – відмінники. А в Україні я не знаю, як я їх взагалі витягну”.

“Як продовжать захист біженцям, буду продовжувати, а як ні – то повернуся”, – розповідає Оксана з Василькова про свої плани.

А айтішниця Оксана з Харкова каже, що поїхати з України в Європу її може змусити лише дуже цікава для неї робота – “просто поїхати і сидіти на соціалці мене не цікавить”, каже вона. Якщо безпекова ситуація погіршиться, то її план – пересуватися десь в Україні.

“В Польщу я повернуся хіба тоді, коли буде така пропозиція роботи, що я не зможу відмовитися, якої я не знайду в Україні”, – каже Оксана. Але додає, що зараз їй пропонують ще цікаві наукові варіанти в Німеччині, і вона над ними замислюється.

Також на цю тему

Робота в Німеччині без знання мови: які вакансії та з/п пропонують українським біженцям

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну за кордон виїхали понад 8 млн українців. Люди шукають собі житло та нову роботу. Найбільше біженці виїхали у Польщу, Чехію та Німеччину.

Про це розповів президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник виданню Факти.

Чому українці їдуть до Німеччини

За словами експерта, Німеччина має добре розвинену економіку та високі соціальні стандарти.

Він зазначив, що зараз у Німеччині офіційно зареєстровано приблизно 900 тисяч українських біженців. Зокрема, з них 345 тисяч вже стали на облік в місцевому центрі зайнятості та активно шукають роботу.

Також понад 144 тисяч українців записалися на місцеві інтеграційні курси та вивчають мову, щоб підвищити свою кваліфікацію та у майбутньому працювати на більш високооплачуваних роботах.

Однак, наразі у Німеччині, як і загалом у Європі, спостерігається брак робочих рук. Експерт каже, що є багато вільних вакансій у сфері сільського господарства, але українці не хочуть там працювати.

“Вони не мають бажання працювати у полях. Натомість частіше обирають для себе роботу, нехай і фізичну, але у приміщеннях, цехах, де більш комфортні умови праці. І все це без знання мови”, – розповів Воскобойник.

Яка зарплата у Німеччині

Мінімальна зарплата у Німеччині на сьогодні така: година праці коштує від 10 євро, а з 1 жовтня цифра зросте до 11,5 євро за годину. До того ж є чимало спеціальностей, де платять ще більше, і там знання німецької необов’язкове.

Наприклад, кухарям пропонують зарплату від 1900 євро на місяць. Без знання мови можна працювати на прибираннях у готелях чи мити посуд у ресторанах. За таку працю дають понад 1500 євро на місяць.

Воскобойник додав, що у Німеччині одна з найбільших зарплат у Європі, але рівень життя там значно вищий.

“Якщо порівняти, наприклад, працевлаштування в Чехії та Німеччині, то людина в Німеччині відкладе за місяць на 200-300 євро більше”, – розповідає Воскобойник.

Де можна працювати без знання мови

Фахівець зазначив, що без знання німецької мови можна працевлаштуватися пакувальником кави. До обов’язків входить: контролювати вагу, стікерувати, маркувати продукцію та складати в коробки.

На такій роботі зарплату виплачують двічі на місяць. За місяць можна отримати понад 2000 євро. Також роботодавець надає житло, але 150 євро вираховують із зарплати. Вихідний один – неділя.

Окрім того, серед оголошень на роботу є вакансії в один із готелів на острові Зюльт. Туди потрібні адміністратори на ресепшн (зі знанням хоча б англійської мови), покоївки, прибиральники та офіціанти.

За місяць роботи пропонують від 1500-2500 євро. На території готелю проживання безкоштовне.

Без знання мови можна знайти роботу у кондитерських компаніях. У вакансіях зазначається, що на виробництві є україномовні куратори. Зарплата залежить від обсягу роботи, але становить не менше 1900 євро щомісяця.

Робота у Німеччині без знання мови (скріншот)

Для того, щоб знайти роботу у Німеччині, можна скористатися такими сайтами:

Чому українські біженці їдуть із Польщі до Німеччини – свіже дослідження

З серпня минулого року кількість українських біженців, які мали тимчасовий захист у Польщі зменшилась на понад 350 тисяч осіб. При цьому в Німеччині українців навпаки стало більше на понад 410 тисяч, повідомляє 24 Канал.

Саме такі результати показало дослідження “‎Нові тенденції міграції українських біженців”. Його провела міграційна платформа EWL.

Українці почали масово переїжджати з Польщі до Німеччини. За даними Євростату, наприкінці червня 2023 року в Німеччині було зареєстровано приблизно 1,1 мільйона громадян України. У Польщі водночас під тимчасовим захистом перебували 975 тисяч осіб.

Чому Німеччина

Наявність родичів чи друзів у Німеччині, вищі зарплати та соцвиплати – ось головні причини, чому українці залишають Польщу і їдуть до ФРН.

Опитування показало, що найбільше на рішення переїхати впливає соціальний фактор. Це наявність близьких та друзів у Німеччині. Так відповіли 43% опитаних.

Автори вважають, що цей тренд подібний до часів економічної міграції громадян України. Тоді саме рекомендації друзів були основним чинником вибору країни для проживання та роботи.

Дуже важливу роль відіграли і матеріальні причини. У Німеччині привабливіші соціальні виплати (42%), є можливість накопичити більше заощаджень (38%) та широкий вибір пропозицій роботи з вищою зарплатою (27%).

Причини переїзду до Німеччини / Графіка від міграційної платформи EWL

Чи повернуться українці до Польщі

Тільки 13% респондентів розглядають можливість повернення із Німеччини до Польщі. А 38% заявили, що повертатися не планують. Але найцікавіше, що 49% українців, які виїхали до Німеччини точно не визначились, чи будуть повертатися до Польщі. Це означає, що держави можуть ще поборотися за українців, які остаточно не вирішили.

Дослідники платформи EWL опитали 400 повнолітніх громадян України, які спершу приїхали до Польщі, отримали там тимчасовий захист, але потім виїхали до Німеччини.

Нагадаємо, міграційна платформа EWL займається працевлаштуванням іноземців, включаючи громадян України, у різних країнах ЄС. А з 2018 року платформа проводить соціологічні дослідження разом із Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету.