§ 25 РАДИКАЛЬНИЙ РУХ І ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ В ГАЛИЧИНІ

Чому виникла течія радикалів і в чому були її відмінності?

В останній чверті XIX ст. в Галичині поряд із москвофілами й народовцями сформувалася група молоді, яка протистояла обом течіям українського руху, — радикали. Серед них були молоді українські політичні діячі: Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та ін., які перебували під впливом соціалістичних ідей М. Драгоманова і прагнули надати українофільству характеру політичного руху.

Радикал (від лат. radicis — «корінь») — прихильник радикалізму.

Радикалізм у політиці — це напрям, який передбачає рішучі дії, спрямовані на корінні зміни в суспільному житті, відкидаючи будь-які компроміси.

Погляд зблизька

У чому Іван Франко бачив своє призначення? Поверніться до його біографії після опрацювання всього параграфа. Які ідеї й факти з біографії митця справили на вас найбільше враження? Поясніть, чому сучасний дослідник Ярослав Грицак вважає Івана Франка найвидатнішим українським політиком.

Іван Франко (1856-1916) — поет, прозаїк, драматург, публіцист, літературознавець. Захистив при Віденському університеті докторську дисертацію. Автор багатьох літературних творів, які ще за його життя виходили російською, польською, чеською, словацькою, угорською, німецькою мовами. У 1878—1880 рр. засновував й редагував революційні періодичні видання: «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». 1890 р. виступив одним з організаторів Русько-української радикальної партії (РУРП). Неодноразово був ув’язнений, тривалий час перебував під наглядом поліцій — австрійської та російської.

Іван Франко (фото 1898 р.)

Радикали не сприймали ідеї як народовців, так і москвофілів. Головним своїм завданням проголошували ознайомлення народних мас із насущними політичними питаннями з метою викликати в народі «інтерес до політичних, суспільних і національних ідей». При цьому радикали, у переважній більшості, вважали національне питання в Україні другорядним, яке розв’яжеться само по собі з перемогою соціалістичної революції. Захищаючи інтереси селянства, радикали підтримували ідею ліквідації залишків кріпацтва, передачу селянам поміщицьких земель та угідь. Намагалися пропагували серед робітників ідеї соціалізму як ладу, що забезпечить соціальну рівність і справедливість.

У чому полягали причини появи радикальної течії у визвольному русі на західноукраїнських землях? Яку роль у радикалізації визвольного руху краю відіграв Михайло Драгоманов?

Орест Субтельний про радикалів

У ряді послань. М. Драгоманов закликає молодь відкинути погляди старшого покоління й розширяти свої інтелектуальні обрії, знайомлячись із кращими здобутками європейської та російської культури й науки, присвятити себе служінню гнобленим масам не лише словом, а й ділом.

Його заклик припав до душі невеликій групі західноукраїнської молоді, викресавши іскру того, що можна назвати інтелектуальною революцією. Він наштовхнув членів цієї групи на пошуки третього й соціально більш виправданого шляху обстоювання інтересів українців.

Усі видання радикалів конфісковувалися владою. Кожна конфіскація підтверджувалася судом, що було своєрідною рекламою прогресивної журналістики, бо до цих процесів приверталася увага суспільства.

У чому полягали ідеї і сутність діяльності радикалів?

У 1877-1878 pp. проти українських соціалістів влаштовано судовий процес, який завершився покараннями. За свої погляди І. Франко, М. Павлик і О. Терлецький були обвинувачені в приналежності до таємної соціалістичної організації. І. Франка засуджено до 9-місячного ув’язнення.

Це відштовхнуло від радикалів-соціалістів українців старшого покоління, проте сприяло зростанню симпатій серед молоді. Після в’язниці Франко, виключений разом із Павликом з університету і з товариства «Просвіта», бойкотований обома таборами галицької інтелігенції, став своєрідним символом передової журналістики.

Але Франко і його товариші взялися пропагувати соціалізм у Галичині завчасно. На відміну від індустріальної Німеччини й Російської імперії, Галичина — сировинний придаток Австро-Угорщини — була лояльною та покірливою провінцією й не мала передумов до укорінення соціалістичних ідей. Адже робітників (головної рушійної сили революції) на той час нараховувалося в краї лише кілька тисяч, а селянство вірило в образ «доброго цісаря».

2. Утворення політичних партій у Галичині

Які саме партії виникли в Галичині наприкінці ХІХ ст.? У чому полягали їхні програмні цілі? Чим вони були подібні, а чим відрізнялися?

Останнє десятиліття XIX ст. стало переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням у цей час у Галичині українських політичних партій національна ідея вийшла за межі суто інтелігентського середовища і проникла вглиб суспільства. Склалися умови для формування масового національного руху з політичним забарвленням. Галичина, попри складні умови національного й економічного існування, стає центром українського руху, зокрема й щодо східноукраїнських земель.

Першою українською політичною партією була Русько-українська радикальна партія (РУРП), створена у Львові в 1890 р. Вона різко засудила політику «нової ери» й продовжила опозиційну боротьбу. Своєю опорою в суспільстві партія вважала селянство, яке в Галичині на 80 % було мало- або й зовсім безземельним. Лідером РУРП став І. Франко.

Від самого початку в середовищі РУРП існували ідейні протиріччя між «старими» й «молодими» радикалами. Перші, репрезентовані І. Франком, М. Павликом і О. Терлецьким, були прихильниками ідей М. Драгоманова, який, висуваючи програму федералізації Російської та Австро-Угорської імперій, фактично заперечував потребу творення самостійної української держави.

Водночас «молоді» радикали — В. Будзиновський, Ю. Бачинський, С. Вітик, М. Ганкевич та ін. виступали за негайне введення в перспективну частину програми партії вимоги створення власної національної держави, а в тактичну — положення про поділ Галичини на українську та польську частини. У 1895 р. Ю. Бачинський видав свою працю під назвою «Україна irredenta» («Україна уярмлена»), де обґрунтував, що політична самостійність України є умовою її економічного та культурного розвитку, як і умовою можливості її існування взагалі. Тим самим, за словами автора, ідея політичної самостійності України вперше була поставлена «ясно й умотивовано». Того самого року вона була внесена до програми партії.

Які завдання ставила партія? Як можна було їх здійснити?

Із програми Русько-української радикальної партії

1. У справах суспільно-економічних змагаємо до переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму, хочемо колективного устрою праці і колективної власності средств продукційних.

2. У справах політичних хочемо повної волі особи, слова, сходин і товариств, печаті і сумління, забезпечення кожній одиниці, без різниці пола, якнайповнішого впливу на рішення питань політичного життя; автономії громад, повітів, країв, у справах, котрі їх дотикають; уділення кожному народу якнайповнішого розвою культурного.

3. У справах культурних стоїмо на ґрунті науки, за раціоналізмом у справах віри і домагаємося, щоби здобутки культури і науки стали власністю народу.

1895 р. програму доповнили пунктом: «Здійснення соціалістичних ідеалів можливе при повній політичній самостійності русько-українського народу».

Погляд зблизька

Які факти свідчать про відданість Юліана Бачинського інтересам національного відродження України?

Юліан Бачинський (1870-1940) — громадський діяч, публіцист. Один із засновників Русько-української радикальної партії, Української соціал-демократичної партії. Автор праці «Україна irredenta», у якій обґрунтував необхідність створення української незалежної держави. Опублікував низку праць: «Українська еміграція в З’єднаних Державах Америки», «Більшовицька революція і українці: критичні замітки» та ін. У роки Першої світової війни — офіцер австро-угорської армії. За часів визвольних змагань — член Української національної ради ЗУНР, представник УНР у Вашингтоні. У 1933 р. приїхав до Харкова. Працював у редакції «Української радянської енциклопедії». У 1934 р. заарештований радянської владою. Загинув у концтаборі.

У 1899 р. відбувся ідейний розкол РУРП. Частина її членів створили селянську партію, інші — увійшли до окремих новоорганізованих партій.

Українська національно-демократична партія (УНДП) утворилася 1899 p. у Львові внаслідок злиття двох важливих політичних течій — членів національно-радикального крила РУРП та народовців (політичне товариство Народна рада). Базуючись на національній платформі, УНДП об’єднала різні верстви українського суспільства й стала реальної силою, що змогла протистояти польському тиску в Галичині.

Серед провідних діячів цієї партії були: Ю. Романчук (голова), К. Левицький (секретар), О. Борковський, М. Грушевський, Є. Левицький, В. Нагірний, I. Франко. Склавши програму, що мала примирити і радикалів, і русофілів, націонал-демократи проголосили своєю головною метою національну соборність і незалежність України.

Які завдання ставила перед собою партія? Чим вони відрізнялись від завдань РУРП?

Із програми Української націонал-демократичної партії

Будемо розвивати національну єдність з російськими українцями та змагати до створення з ними культурної одноцільності; будемо серед російських українців підтримувати такі змагання, що ведуть до перетворення Російської держави в конституційно-федералістичну, оперту на автономії національностей. Змагати, щоб серед угорських українців викликати подібний національний рух, який є між галицькими й буковинськими українцями, щоб загріти їх до плекання рідної мови, до боротьби проти денаціоналізації та до культурної, економічної й політичної праці в користь українського народу. Нашим ідеалом повинна бути незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нашої нації об’єдналися в одну новочасну, культурну державу.

Друкованим органом партії був тижневик «Свобода», на національно-демократичній платформі стояли часописи «Діло» й «Буковина».

У 1899 р. окремі радикали, які вийшли з РУРП (М. Ганкевич, С. Вітик, М. Новаківський, Р. Яросевич, Я. Остапчук), заснували Українську соціал-демократичну партію (УСДП), яка прийняла програму соціал-демократів Австрії. УСДП стояла на позиціях незалежності й соборності України. У програмній статті першого номеру друкованого органу УСДП «Воля» (1900) зазначалося: «Щоби міжнародна єдність пролетаріату розвинулася, треба, аби кожний народ був паном у своїй хаті». А далі наголошувалося: «Наша ціль є вільна держава українського люду — Українська Республіка». Партія спиралась на промислових і сільськогосподарських робітників.

3. Українське представництво в парламенті Австрії та сеймі Галичини

У чому полягала парламентська діяльність українців у другій половині ХІХ ст. і в чому її особливості? Схарактеризуйте склад української фракції.

1860 р. австрійський імператор змушений був скликати парламент у Відні, а кожна провінція отримала власний крайовий сейм. Парламентська діяльність виборних представників західних українців зосереджувалась у трьох інституціях — у загальнодержавному парламенті у Відні й у крайових галицькому й буковинському сеймах.

У зв’язку з тим, що в Галичині провідну роль у суспільно-політичному житті посіли поляки, вони зуміли відтіснити українців на другорядні ролі.

У палаті депутатів віденського парламенту українці в кращі роки отримували 25 % місць, закріплених за Галичиною. А в 1897 р. українці мали в парламенті лише трьох із 353 депутатів. Справа була не в тім, що народ не підтримував своїх представників. Усьому перешкоджала система виборів, де польським шляхтичам надавалась перевага, бо вони були соціальною верхівкою Галичини.

Вагому роль у результатах відігравали і зловживання польської адміністрації під час виборчих кампаній у Галичині. Часто вибори перетворювались у справжні драми: з купуванням голосів, перехопленням виборців на дорогах, бійками, погрозами, арештами.

Селянські депутати від Галичини в австрійському парламенті (фото кінця XIX ст.)

Чому представництво українців у парламенті було таким малим?

Зі статті часопису «Діло» про організацію виборів

Котра громада була непевна. там переводять на час виборів штрафи, . погрожують, що люди не дістануть позички з каси повітової, а довжники будуть відразу цілу позичку платити, священиків переполохано конкуренцією, мужиків. пашпортами на худобу і податками.

Селяни не можуть довідатись, коли мають відбутися вибори. Зібрались раненько 100 людей, писар. вписує голосуючих, котрих наперед замовив, і за кілька мінут проводить вибори, поки люди не схаменулися.

Головною причиною правопорушень була неготовність українських виборців грамотно, зі знанням закону та розумінням своїх прав відстоювати власну позицію.

Про що свідчить зміст документа? Які висновки можна зробити?

Зі спогадів Євгена Олесницького, який через правопорушення програв вибори 1895 р.

. Почування, що я тоді зазнав, не представити. Я не мав досі тої гіркоти, тої злості, яка мене тоді опанувала на вид безконечної неправди, безправства, нечуваного насильства, яке тут довершили на моїм народі. Я бачив, як старі сиві селяни плакали як діти, як били головами в мур. І це піднімало мою злість, викликало в мене докори проти нас самих, що в такій хвилині вміємо лиш плакати.

Однак навіть за таких умов українські депутати (голова української фракції в парламенті Ю. Романчук, голова НТШ О. Барвінський, професор Львівського університету І. Горбачевський та землевласник-меценат В. Федорович) намагалися своїми виступами й петиціями відстоювати інтереси українців.

Рішення крайових сеймів відкривали можливості для розвитку національних культур, упорядкування соціально-економічних відносин та системи місцевого самоврядування, узгодження інтересів різних суспільних груп. Сейм обговорював актуальні питання державного та крайового життя, був головною ареною формування українсько-польських взаємин, сприяв утвердженню парламентаризму.

Проте потрапляння до складу сейму не гарантувало захисту українських інтересів.

У чому дослідник вбачає причини слабкості української позиції в сеймі Буковини?

Сучасний український історик Олександр Добржанський про вибори до сейму Буковини

Під час перших виборів до парламенту. депутатом обрали українця, уродженця Заставни Георгія Турецького. Однак, не маючи належної підготовки, він не міг брати активної участі в роботі парламенту. Після цього довгий час українці не мали змоги обрати своїх депутатів. Це пояснювалося низькою національною свідомістю більшості українських селян, тиском влади та заможних верств, недосконалим виборчим законодавством.

У 90-х роках ХІХ ст. українські депутати від Буковини ще не мали чітко визначеної політичної лінії в парламенті, досить часто міняли союзників, не проявляли особливої активності.

На парламентську активність депутатів, їхню кількість і поведінку виборців насамперед впливав стан політичної еліти, різність позицій її представників і розкол між течіями, нестабільний розвиток українського руху, коли періоди «народного одушевлення» змінювалися застоєм.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Хто такі українські радикали й коли вони з’явилися?

2. Які партії виникли наприкінці ХІХ ст. в Галичині?

3. Яким було українське представництво в парламенті Австрії та сеймі Галичини й чому?

4. За що радикали критикували москвофілів і народовців і які завдання перед собою ставили?

5. Поясніть причини виникнення УНДП і УСДП.

6. Доведіть, що в питанні української державності всі західноукраїнські партії залишалися одностайними.

7. Поясніть особливості діяльності українців у державних установах Австро-Угорської монархії.

8. Галичину другої половини ХІХ ст. називають «Українським П’ємонтом». Чи згодні ви із цією думкою? Чому?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Якби ви жили в той час на західноукраїнських землях, то до якої партії вступили б? Чому?

2. Підготуйте історичний портрет чи власну оцінку діяльності одного з діячів національного відродження.

Правило “Навчати чого”

Це одна з багатьох помилок, які може знайти LanguageTool. Завітайте на домашню сторінку LanguageTool, щоб перевірити текст онлайн або безплатно стягнути LanguageTool.

• навчати математиці .
• навчати елементарній математиці .
• навчати учнів елементарній математиці .
• навчати їх елементарній математиці
• навчати цьому виду спорту.
• навчали улюбленому заняттю .
• навчити всьому .
• навчали необхідним навикам .
• Вас хтось навчив цим рухам ?
• навчають незнайомим словам .

• навчати математики.
• навчати елементарної математики.
• навчати фаху.
• навчати їх.
• навчило її нікому не вірити.
• Чого навчила вас ця поразка?
• якого мене навчили друзі.
• Цьому мав би навчити попередній досвід.
• якої їх навчив їхній лідер,