План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

британський історик, автор історичних книжок на тему нацизму, Голокосту та Другої світової. Колишній керівник історичних телепроєктів на BBC TV. Лауреат Премії Пібоді за найкращий документальний фільм, Британської книжкової премії, BAFTA та двох нагород «Еммі»

Від редакції: Цього року у видавництві “Лабораторія” вийшла друком книжка Лоренса Ріса “Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна”.

“Історична правда” із люб’язного дозволу видавництва публікує уривок із цієї книжки.

Німці планували безпрецедентну війну. Вони мріяли не просто про початок найбільшого завоювання в історії, а про спустошення захоплених територій, масштаби якого важко навіть уявити. На зібранні очільників СС у Вевельзбурзькому замку за кілька днів до початку наступу на СРСР Гайнріх Гіммлер зазначив, що на територіях, які хочуть окупувати нацисти, загине “30 млн осіб”.

Попри те, що бачення ситуації (попри всю його огидність) було чітке, засоби, з допомогою яких німці могли це реалізувати, були абсолютно незрозумілі. Ця прогалина між баченням та його втіленням так ніколи належним чином і не заповнилася і стала однією з причин, чому нацисти програли війну. Вона багато каже про Гітлерів метод управління і його радикальну відмінність від Сталінового.

У самій ідеї операції “Барбаросса” (названої на честь імператора Фрідріха Барбаросси, який у ХІІ ст. очолив Третій хрестовий похід) повно невідомих. Як далеко німцям слід заходити на радянську територію і за який відтинок часу вони мали це зробити? Чи великими були радянські резерви? А головне, як швидко можна виграти війну, оскільки найважливішою прагматичною метою була швидка перемога?

На багато питань у Гітлера не було відповідей. Згідно з його ад’ютантом майором Енґелем, Гітлер не мав впевненості щодо “сили росіян” у день, коли видав директиву про операцію “Барбаросса”— у грудні 1940 р.

Однак Гітлер не дозволив відсутності інформації стати на шляху його експасіоністських планів. Коли на початку січня 1941 р. він говорив зі своїми генералами про завдання цієї кампанії, то наголошував: коли німці оточать і знищать Червону армію, вони мають захопити промислові центри СРСР і зайняти Баку на Кавказі — центр радянської нафтовидобувної галузі.

Він нагадав своїм військовим командувачам, що цей “величезний російський регіон має безмежні ресурси”. Але хоча й легко зрозуміти, чому Гітлер хотів його досягти (на відміну від багатьох своїх генералів, він усвідомлював, що головним завданням цієї війни було якомога швидше захопити ці ресурси), значно важче зрозуміти, як він бачив здійснення цього на практиці. Адже Баку лежить на відстані понад 3500 км від Берліна.

20 лютого генерал Ґеорґ Томас — очільник військово-економічного блоку — виступив зі звітом, у якому наголошував на важливості “захоплення нафтовидобувного регіону на Кавказі в непошкодженому стані”. Але це лише підкреслювало проблему, яку ніхто з представників влади не хотів визнавати.

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити?

Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану “Барбаросса”. Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

Коли 26 лютого Томас зустрівся з Германом Ґерінґом, райхсмаршал погодився, що “потрібно здобути нафтовидобувний район Баку”, але потім він прохолодно додав, що він, “як і фюрер, вважає, що вся більшовицька держава повалиться, коли країну захоплять німецькі війська”.

Це був не так стратегічний план, як символ віри. Зважаючи на таке недбале ставлення, не дивно, що наступні, вже більш критичні звіти Томаса, найімовірніше, не доходили до Гітлера. Найближче оточення розуміло, що немає сенсу показувати йому такі висловлювання.

Фельдмаршал фон Бок на власному прикладі переконався, наскільки Гітлер ненавидів будь-які критичні оцінки операції “Барбаросса” під час зустрічі 1 лютого 1941 р.

Фон Бок сказав, що “німці переможуть росіян, якщо вистоять і боротимуться”, але висловив сумніви щодо того, що Радянський Союз можна змусити укласти мир. Фактично Бок таким чином запитував, як завоювати СРСР, якщо німці від самого початку вирішили не захоплювати цілу країну.

Гітлер відкинув це зауваження, сказавши, що якщо радянська влада не підпише мир після захоплення України, Ленінграда та Москви, тоді “нам просто доведеться рухатися далі”. Фон Бок зазначив, що Гітлер “різко відкинув будь-яку ідею про відступ, хоча я цього навіть не пропонував”.

Гітлер висловився однозначно: “Я воюватиму. Я переконаний, що наш напад змете їх, як град”. Фон Бок більше нічого не запитував. Він добре розумів, що говорив з людиною, яка менш як рік тому керувала тріумфальним завоюванням Західної Європи.

Як цей фельдмаршал написав у щоденнику два місяці по тому, він був переконаний, що Гітлер “спокійно і чітко бачить світлі й темні сторони великої картини”.

Настільки ж оптимістично Гітлер був налаштований на військовій нараді, проведеній Берґгофі за місяць до того. Він знову озвучив свою думку про те, що британці продовжували воювати лише тому, що сподівалися: одно дня СРСР та США прийдуть їм на допомогу.

Не могло “бути й мови” про те, що британці самотужки захоплять континентальну Європу. Щойно Радянський Союз буде знищено, а японці зможуть піти проти американців на Далекому Сході, британці точно захочуть миру. Якщо ж не захочуть, вони знають напевне, що втратять свою імперію.

Гітлер також пояснив свою думку про Сталіна, сказавши, що радянський керівник “дуже розумний”, бо поки він не бажає “відкрито виступати проти Німеччини”, він “створюватиме дедалі більше проблем у складних для Німеччини ситуаціях…”.

Це було однією з причин, чому “Росію потрібно розбити”. І знову Гітлер замилював своїм командувачам очі розповідями про те, що напад на Радянський Союз виправданий не ідеологічними міркуваннями, а практичною необхідністю.

Десять днів по тому, 19 січня, Гітлер зустрівся з Муссоліні. Хоча він і не розкрив свій план напасти на СРСР, італійський очільник все ж зауважив його “відверто антиросійські позиції” і небажання починати морську операцію проти британців.

“Більше не йдеться про висадку в Англії”, — написав граф Чіано після того, як Муссоліні розповів йому про розмову з німецьким вождем. Чіано також помітив, що не знати, з якої причини, Ріббентроп облишив свою звичайну “браваду”.

Коли Чіано запитав у Ріббентропа, скільки, на його думку, може тривати війна, той відповів, що вона закінчиться не раніше за 1942 р. Схоже, Ріббентроп досі почувався збентеженим після провалу його грандіозного плану затягнути СРСР у договір між країнами Осі.

Гітлерову впевненість в успіху майбутнього нападу на Радянський Союз поділяли його військові експерти. Генерал Йодль, очільник оперативного відділу вермахту, зазначав: “Російський колос виявиться свинячим міхуром: проколи його — і він лусне”.

Цей остаточний план вторгнення розроблявся за участю самого Гітлера та його військових планувальників. Вони погодилися, що головний удар слід завдати по центральній частині СРСР: вісь Мінськ — Смоленськ — Вязьма — Москва вела прямо до радянської столиці.

Ще дві групи армій (одна вирушить на північ, а друга — на південь) прямуватимуть, відповідно, до балтійських держав і Ленінграда, й до України та Києва.

Гітлер знову наголосив на тому, що головне завдання операції — знищити радянські війська, а також установити контроль над Балтикою і Ленінградом. Захоплення Москви було “абсолютно неважливе”. Щодо останнього пункту були суперечки.

Впливові особи армії, як-от фон Браухіч, не погоджувалися з Гітлером і хотіли напасти на столицю СРСР, щоб знищити командний та адміністративний центр країни.

Фон Бок, який очолив групу армій “Центр”, згадував у щоденнику “надзвичайно цікаву” статтю про важливість захоплення Парижа під час Французької кампанії, виписавши з неї цитату: “Франція після втрати Парижа перетворилася на тіло без голови. Війну було програно!”. Ці генерали вочевидь вважали, що те саме трапиться з Радянським Союзом, коли вони захоплять Москву.

Історики досі сперечаються, чи слід було від самого початку операції “Барбаросса” зосереджуватися на захопленні Москви, а чи важливіше було дослухатися до думки Гітлера, який наполягав на заволодінні ресурсами, такими необхідними німцям. Однак, здається, Гітлер мав рацію.

Те, що більшість генералів, які виступали за наступ на Москву (зрештою, цим шляхом пішов і Наполеон, коли намагався захопити Росію), мали важливі посади у штабі часів Першої світової війни, не було простим збігом обставин.

Постає питання: наскільки добре вони розуміли ті величезні зміни, які відбулися у способі ведення війни відтоді. У цьому аспекті Гітлер і молодші німецькі командувачі краще розумілися на вимогах сучасної механізованої війни. Вони розуміли, що машинам потрібне пальне, і в дуже великих кількостях.

Зважаючи на це, дуже дивно, що Гітлер не посилив групу армій “Південь”. Вона мала завдати удар спершу по родючих українських землях, а тоді захопити нафту Кавказу. Але, з іншого боку, така зміна диспозиції армії означала б нездатність знищити достатню кількість військ Червоної армії на півночі, а отже, залишала б німців вразливими до атак із флангів. Цього разу Гітлер був не готовий зробити ставку на тактику “все або нічого”.

Карл Рудольф Герд фон Рундштедт, на початковій фазі операції “Барбаросса” командував групою армій “Південь”

І для Сталіна з більшовиками, і для Гітлера з нацистами деякі дати мали сакральний зміст. Обидва режими створювали власні традиції, де вкрай важливим вважалося вшанування ключових подій новітньої історії. Тепер минуле, більше ніж будь-коли, мало значення як для Гітлера, так і для Сталіна.

Попри небезпеку німецьких атак, Сталін визнав важливість свого виступу на Красній площі під час відзначення річниці революції 1917 р., а тепер і Гітлер зрозумів, що має підтримати всю націю загалом і нацистську партію зокрема, 8 листопада, на 18-й річниці Пивного путчу в Мюнхені.

Тож попри те, що в цей воєнний час Адольф Гітлер був потрібен у своєму штабі у Східній Пруссії, він вирушив у довгу подорож на південь Німеччини, щоб ушанувати пам’ять загиблих під час путчу 1923 р. нацистів.

У Мюнхені Гітлерові належало виступити з важкою промовою. Ще місяць не минув після його обіцянки, що Червона армія “вже не оговтається”. Однак на Східний фронт уже насувалася зима, а радянська армія досі воювала.

Коли щось ішло не так, як очікувалося, Гітлер завжди звинувачував когось іншого. Сам він ні в чому не був винуватий. Таку поведінку навряд чи можна вважати унікальною. Сталін учиняв так само, і чимало сучасних політиків далі звинувачують інших у своїх помилках. Незвичним у випадку Гітлера було те, що він майже завжди звинувачував тих самих людей — євреїв.

Коли суботнього вечора 8 листопада Гітлер виступав у кнайпі “Левенбройкеллер” перед авдиторією, яка складалася з його старих партійних товаришів, він сказав: “Я знав, що за цією війною стоїть палій, який завжди наживався на інших націях, і цей палій — міжнародне єврейство”. Навіть більше, “я зрозумів, що ці євреї і є тими, хто підпалив світ”.

До певної міри це вже не новина. Як ми бачили, Гітлер роками звинувачував євреїв у всіх бідах німців. А оскільки він врив у теорії змови (євреїв часто звинувачували в тому, що вони діяли таємно, з тіні), то не грало ролі, що за його твердженнями не стояло жодного доказу.

Насправді очевидну відсутність доказів того, що євреї винуваті в усіх нинішніх проблемах, можна було обернути собі на користь. Відсутність доказів лиш доводила, наскільки вправно євреї замітали всі сліди.

У своїй промові Гітлер назвав євреїв причиною продовження війни проти Радянського Союзу, і саме це (нібито) виправдовувало те, що війна на цьому етапі стала великою проблемою. Саме СРСР, казав Гітлер, був “найбільшим слугою еврейства”.

На радянській території лишилися самі лише “бездумні, пролетаризовані недолюди”, а “над ними стоїть величезна організація єврейських комісарів, які насправді є рабовласниками”.

Гітлер вів далі: “Найжахливіше рабство, яке будь-коли існувало у світі, можна знайти в радянському раю — мільйони заляканих, пригноблених, позбавлених необхідного, ледь живих від голоду людей… Для Європи стане справжнім порятунком не лише якщо зникне ця небезпека, а й також якщо плодючість цієї землі обернути на користь усієї Європи”.

Насправді ж, на думку Гітлера, “земля” Радянського Союзу призначалася, звісно, на користь не “всієї Європи”, а самої лише Німеччини.

Гітлер обрав Сталіна мішенню для атаки як людину, яка була “лише знаряддям у руках усемогутнього єврейства”. Гітлер знову ж таки стверджував, що євреї контролювали події, залишаючись за лаштунками.

“Якщо на сцені стоїть Сталін, — казав нацистський лідер, — то за лаштунками стоять євреї, які у десятки тисяч різноманітних способів контролюють цю могутню імперію”.

Гітлер висміяв Сталіна за те, що той буквально вчора брехав про втрачених Німеччиною у війні “4,5 мільйона людей”. Він запевнив, що “сказане цим правителем насправді звучить дуже по-єврейськи”. Це ще один приклад того, як нацистський лідер усе негативне приписував євреям. Якщо ви брехали, то говорили “дуже по-єврейськи”.

Прикметно, що Гітлер завершив свою промову черговою згадкою про Першу світову війну і заявив: “Тоді нас обманом позбавили перемоги”. Його авдиторії можна було навіть не нагадувати про те, що самі євреї нібито змовилися, щоб наблизити поразку Німеччини 1918 р. (оскільки раніше він уже багаторазово казав це).

Але Гітлер пообіцяв: “Цього разу ми повернемо собі те, чого нас позбавили. Крок за кроком, позиція за позицією, ми їм усе пригадаємо і візьмемо своє. Настане час, коли ми підемо на могили солдатів, загиблих під час Великої війни й зможемо сказати: “Товариші, ви загинули не марно… Товариші, врешті-решт перемога за вами!”.

То ось, що було на кону — остаточна відплата за поразку Німеччини в Першій світовій війні, не більше й не менше. Ця ідея знаходила відгук у його авдиторії. Найбільшим приниженням у їхньому житті була мирна угода 1918 р.

Тепер Гітлер казав, що за всі минулі страждання можна помститися. І якщо ви погоджувалися з його позицією, це означало, що зведення рахунків з євреями не уникнути.

Гітлерові йшлося про те, що цього разу євреям не вдасться нажитися на війні й знищити Німеччину, як, згідно з брехливими твердженнями нацистів, вони зробили раніше. Цього разу, як Гітлер і “пророкував” у своїй січневій промові 1939 р., євреям загрожувало “винищення”, якщо вони почнуть світову війну.

Гітлерові повсюдні звинувачення євреїв здаються такою нісенітницею, що хочеться запитати, чи він справді вірив у те, що казав. Для переважної кількості сучасних людей його погляди не лише неприйнятні, а й просто абсурдні. Але за всіма ознаками схоже на те, що Гітлер до глибини душі був щирий у своїх переконаннях.

Він жив у своєрідній субкультурі, яка плекала такі фантазії про уявну єврейську “загрозу”, й оточив себе людьми, які так само були переконані в тому, що євреї становили “проблему”, з якою треба “давати раду”.

Навіть більше, ще на етапі планування операції “Барбаросса” було погоджено, що євреїв у Радянському Союзі вбиватимуть. Слідом за групами армій радянською територією просувалися загони смерті, завданням яких було вбивати євреїв.

Спочатку вони вбивали “євреїв на службі партії та держави”, хоча одразу стало зрозуміло, що це абсолютний мінімум євреїв, які мусили загинути. У липні, лише за кілька тижнів після початку вторгнення, загони смерті наростили сили й упродовж літа й осені 1941 р. розстрілювали на окупованих територіях СРСР також єврейських жінок і дітей.

✅План Барбаросса – суть, значення, причини провалу

План «Барбаросса» (операція «Барбаросса» 1941 року) – план стрімкого військового нападу військ Німеччини на СРСР під час Другої Світової війни.

Згідно з планами Гітлера, операція повинна була забезпечити швидку і беззастережну перемогу фашистської Німеччини над СРСР завдяки фактору раптовості.

Однак, попри підготовку в режимі секретності, план «Барбаросса» провалився, і війна німців з вітчизняними військами затягнулася і тривала з 1941 по 1945 рік, після чого закінчилася поразкою Німеччини.

План «Барбаросса» отримав свою назву на честь середньовічного Короля Німеччини Фрідріха 1, який був славним полководцем і, як вважалося раніше, планував набіги на Русь в 12 столітті. Пізніше, цей міф був розвінчаний.

Зміст плану «Барбаросса» і його значення

Напад на СРСР повинен був бути черговим кроком Німеччини до світового панування. Перемога над Росією і завоювання її територій повинні були відкрити для Гітлера можливість вступити у відкрите зіткнення з США за право переділу світу. Встигнувши завоювати майже всю Європу, Гітлер був упевнений в своїй беззастережній перемозі над СРСР.

Для того, щоб напад пройшов гладко, необхідно було розробити план військового нападу. Цим планом став «Барбаросса». Перш, ніж планувати напад, Гітлер наказав своїм розвідникам зібрати докладні відомості про радянську армію та її озброєння.

Проаналізувавши отримані відомості, Гітлер вирішив, що німецька армія значно перевершує Червону армію СРСР – виходячи з цього і стали планувати напад.

Суть плану «Барбаросса» полягала в тому, щоб завдати удар по Червоній Армії раптово, на її ж території і, скориставшись непідготовленістю військ і технічною перевагою німецької армії, завоювати СРСР протягом двох з половиною місяців.

Спочатку планувалося завоювати лінію фронту, що знаходиться на території Білорусії шляхом вклинювання німецьких загонів з різних сторін радянської армії. Роз’єднана і непідготовлена ​​Червона армія повинна була швидко здатися.

Потім Гітлер збирався рухатися в бік Києва, щоб завоювати територію України і, головне, її морські шляхи і відрізати шляхи радянським військам. Таким чином, він міг дати можливість своїм військам для подальшого наступу на СРСР з півдня і півночі.

Паралельно армія Гітлера мала розпочати наступ з боку Норвегії. Оточивши СРСР з усіх боків, Гітлер планував рухатися на Москву.

Однак, вже на самому початку війни, німецьке командування зрозуміло, що плани почали руйнуватися.

Проведення операції «Барбаросса» і підсумки

Першою і головною помилкою Гітлера було те, що він недооцінив силу і озброєння радянської армії, яка, за даними істориків, в деяких галузях перевершувала німецьку.

Крім того, війна йшла на території радянської армії, тому бійці легко орієнтувалися на місцевості і могли вести бій в різних природних умовах, що було не так просто для німців.

Ще однією відмінною особливістю радянської армії, яка сильно вплинула на провал операції «Барбаросса» було вміння радянських солдатів в найкоротші терміни мобілізуватися для надання відсічі, що не дозволяло розділити армію на розрізнені загони.

Гітлер ставив перед своїми військами завдання швидко проникнути вглиб радянської армії і розділити її, не дозволяючи радянським солдатам здійснювати великі операції, оскільки це може бути небезпечно.

Планувалося роздрібнити радянську армію і змусити її бігти. Однак вийшло все навпаки. Війська Гітлера швидко проникли вглиб радянських військ, проте завоювати фланги вони не змогли і розбити армію теж.

Німці намагалися слідувати плану і оточували радянські загони, однак це не приводило ні до яких результатів – радянські швидко виходили з оточення завдяки дивно чіткому і грамотному керівництву своїх воєначальників.

В результаті, не дивлячись на те, що армія Гітлера все ж перемагала, відбувалося це дуже повільно, що руйнувало весь план стрімкого завоювання.

На підходах до Москви армія Гітлера вже була не такою сильною. Виснажена нескінченними боями, які сильно затягнулися, армія не могла піти на завоювання столиці, крім того, бомбування Москви так і не почалася, хоча за планами Гітлера до цього моменту міста вже не повинно було бути на мапі.

Те ж саме сталося і з Ленінградом, який був узятий в блокаду, проте так і не здався, і не був знищений з повітря.

Операція, яка планувалася, як стрімкий переможний напад, перетворилася в затяжну війну і розтягнулася з двох місяців до декількох років.

Причини провалу плану «Барбаросса»

Основними причинами провалу операції можна вважати:

• Відсутність точних даних про бойові потужності радянської армії. Гітлер і його командування недооцінило можливості радянських солдатів, що привело до створення невірного плану наступу і боїв. Радянські люди дали сильну відсіч, на яку німці не розраховували;
• Прекрасна контррозвідка. На відміну від німців, радянські люди змогли добре налагодити розвідку, завдяки чому командування практично завжди було в курсі наступного кроку противника і могло адекватно на нього реагувати. Німцям не вдалося зіграти на ефекті несподіванки;
• Важкопрохідні території. Військам Гітлера було важко дістати карти радянської місцевості, крім того, вони не звикли воювати в таких умовах (на відміну від радянських воїнів), тому дуже часто непрохідні ліси і болота допомагали радянській армії піти і обдурити противника;
• Відсутність контролю над ходом війни. Німецьке командування вже в перші кілька місяців втратило контроль над ходом військових дій, план «Барбаросса» виявився нездійсненним, а Червона Армія вела вмілий контрнаступ.